3. Формування світових фінансових центрів.

Об'єктивною основою становлення міжнародного фінансового ринку стали розвиток міжнародного поділу праці, інтернаціоналіза­ція суспільного виробництва, концентрація і централізація фінансо­вого капіталу. Нині міжнародний фінансовий ринок — це величезні фінансові центри, які мобілізують і перерозподіляють у всьому світі значні обсяги фінансових ресурсів. У цих центрах здійснюється переважна більшість усіх міжнародних валютних, депозитних, кредит­них і страхових операцій.

Для того, щоб перетворитись у розвинутий міжнародний фінан­совий центр, здатний обслуговувати зростаючі світові потоки капіта­лу між собою та іншими міжнародними, регіональними та місцеви­ми фінансовими ринками, центр має володіти всіма необхідними еле­ментами підтримки як своїх національних, так і міжнародних опе­рацій. Ці елементи включають у себе:

• стійку фінансову систему і стабільну валюту;

• інститути, що забезпечують функціонування фінансових ринків;

• гнучку систему фінансових інструментів, які забезпечили б кредиторам різноманітність варіантів щодо затрат, ризику, прибут­ку, термінів ліквідності та-контролю;

• відповідну структуру і достатні правові гарантії, які здатні викликати довіру в міжнародних позичальників та кредиторів;

• людський капітал, що вільно володіє спеціальними фінансо­вими знаннями, як результат систематичного навчання і пере­підготовки;

• здатність спрямовувати іноземний капітал через активні, всеохоплюючі й мобільні ринки - комплексні ринки, як довготермі­нові, так і короткострокові, які надають позичальникам та інвесто­рам великі можливості;

• економічну свободу: фінансовий ринок не може існувати без свободи, діяльності, споживання, накопичення й інвестування.

Розвиток фінансових інститутів, інструментів і спеціальних знань, необхідних для перетворення у міжнародний центр, потребує значно­го часу і зусиль. Так, для того, щоб створити свій міжнародний фінан­совий центр, Лондону було необхідно декілька століть, Нью-Йорку і Токіо — близько ста років. Берлін також у свій час був одним із важливих європейських фінансових центрів, але його значення після Другої світової війни значно знизилося. Існує значна кількість офшорних банківських центрів, які функціонують як міжнародні тран­зитні центри (Гонконг, Сінгапур, Багами).

Найбільш цікавим, як з погляду стан

овлення і розвитку, так і виняткової здатності вчасно реагувати на потреби часу, є Лондон як визнаний світовий фінансовий центр.

Історія його започаткування сягає сивої давнини, коли англій­ський уряд у 1215 р. проголосив Велику хартію вольностей, яка гарантувала індивідуальні права в Англії і те, що Лондон є безпеч­ним місцем для вітчизняних і зарубіжних торговців. Створення Англійського банку і Королівської біржі в 1690 р. заклало органі­заційні основи для розвитку лондонських фінансових ринків, а про­мислова революція XVIII ст. забезпечила Великій Британії стійку комерційну, фінансову та економічну базу. Лондон функціонував як єдиний світовий фінансовий центр понад 200 років, оскільки бри­танський золотий стандарт був наріжним каменем тодішньої світо­вої грошової системи, а капіталовкладення у фунтах стерлінгів за кордоном домінували як у світовій торгівлі, так і в інвестиціях і фінансах до Першої світової війни.

Між Першою і Другою світовими війнами, незважаючи на ви­клик Нью-Йорка, Лондон залишився домінуючим фінансовим цен­тром, оскільки продовжував очолювати стерлінговий валютний блок країн Британської Співдружності й залишався лідером світових банківських операцій, управляючи обслуговуванням фінансування міжнародної торгівлі через свій грошовий ринок і торгівлею міжна­родними цінними паперами через свій вторинний ринок.

Після Другої світової війни у зв'язку із серйозним дефіцитом платіжного балансу і для пом'якшення проблеми втечі капіталів британський уряд запроваджує контроль капіталу на валютному ринку. Однак” коли в результаті цього здатність Лондона обслугову­вати широкий діапазон міжнародних фінансових потреб виявилась під загрозою, британський уряд для виправлення такої ситуації ініціював так званий великий шок. У рамках цієї акції було по­вністю змінено структуру лондонських ринків цінних паперів і ство­рено нову Міжнародну фондову біржу, повністю оснащену комп'ю­теризованою електронною системою котирувань.

Завдяки цим своєчасним заходам Лондон і сьогодні успішно конкурує з іншими фінансовими центрами у сфері міжнародної торгівлі цінними паперами.

Другим світовим фінансовим центром вважається Нью-Йорк. Після Першої світової війни в результаті дії закону нерівномірності розвитку країн провідний світовий фінансовий" центр перемістився до США.

Сполучені Штати першими розпочали лібералізацію національ­них валютних, кредитних і фінансових ринків у середині 70-х років. У 1978—1986 pp. поступово були відмінені обмеження на виплату процентів за депозитно-позичковими операціями, введені проценти за вкладами до запитання. У1984 р. відмінено 30-відсотковий пода­ток на прибуток за облігаціями, які випущені в США і належать нерезидентам. З кінця 1981 р. діє вільна банківська зона в Нью-Йорку, де іноземні банки звільнені від американського оподаткуван­ня і банківської регламентації. З метою лібералізації фінансового ринку із середини 70-х років відмінено комісійні, що фіксувалися Нью-Йоркською біржею. Лібералізація діяльності американських банків, їх банкрутства і концентрація банківського капіталу дали поштовх розвитку фінансових інновацій і сек'юритизації.

Щодо Токіо, то з часів Реставрації Мейдзі в 1868 р. і до Першої світової війни Японія запозичувала іноземний капітал і технологію переважно у Великій Британії та західноєвропейських країн, після Другої світової війни — переважно у США.

І хоча токійська фондова біржа була заснована у 1878 p., майже 100 років Токіо не вважався міжнародним фінансовим центром.

Однак із часом сприятливі умови для Токіо як міжнародного фінансового центру поступово розвивалися і були підкріплені зміна­ми в національному і міжнародному становищі після 1970 р. "Наф­товий шок" 1974 p., примусив японський уряд збільшити сукупні витрати з метою виведення національної економіки зі стану спаду. Зростання випуску державних облігацій стимулювало розвиток знач­ного вторинного ринку, а також ринку перепродажу облігацій.

Лібералізацією єни і токійського ринку капіталу у 80-ті роки японський уряд розчинив двері іноземним банкам і фірмам для торгівлі цінними паперами. Для задоволення зростаючого внутріш­нього і міжнародного попиту в 1983 р. на Токійській фондовій біржі стала до ладу комп'ютеризована система проведення операцій; після 1986 р. до роботи на Токійській фондовій біржі підключилась вели­ка кількість іноземних фірм; у тому ж році було створено оффшорні банківські ринки; у 1987 р. розпочалось укладання угод на строк.

Таким чином, завдяки "економічному диву", величезному фінан­совому запасу, сильній єні та ефективним кредитно-фінансовим уста­новам Токіо вийшов у центр міжнародних фінансових операцій як конкурентоспроможний гравець.

Світовими фінансовими центрами, розташованими в Європі, ви­ступають також Франкфурт-на-Майні та Цюріх, які виборюють першість у Лондона за операціями із золотом, а також Люксембург, на частку якого припадає близько 1/4 всіх євровалютних кредитів.

Поява фінансових центрів на периферії світового господарства (Багамські острови, Сінгапур, Гонконг, Панама, Бахрейн та ін.) обу­мовлена певною мірою нижчими податковими й операційними ви­тратами, незначним державним втручанням та ліберальним валют­ним законодавством.

Світові фінансові центри, де кредитні установи здійснюють опе­рації в основному з нерезидентами і в іноземній для даної країни валюті, одержали назву фінансових центрів “оффшор”, вони, як прави­ло, служать податковим притулком, оскільки операції, здійснювані в них, не обкладаються податками і вільні від валютних обмежень.

Отже, у світі склався цілодобово діючий міжнародний ринковий механізм, який є ефективним засобом управління світовими фінан­совими потоками. На моніторах спеціальних інформаційних агентств у режимі реального часу відтворюються ринкові ціни, котирування, валютні курси, процентні ставки та інші валютно-фінансові умови міжнародних операцій незалежно від місця їх проведення.

Таким чином, світові фінансові центри — це місце зосереджен­ня банків і спеціалізованих кредитно-фінансових інституцій, які здійснюють міжнародні валютні, кредитні, фінансові операції, реалі­зують угоди з цінними паперами та золотом.

Контрольні запитання і завдання

1. Яка об'єктивна основа становлення і розвитку міжнарод­них фінансів?

2. Дайте визначення міжнародних фінансів як економічної ка­тегорії.

3. Які економічні наслідки процесу глобалізації міжнародних фінансів?

4. Охарактеризуйте основні вимоги до міжнародного фінансо­вого центру.

5. Що характеризує Лондон як світовий фінансовий центр?

6. Дайте характеристику фінансових центрів Нью-Йорка та Токіо.

7. Які світові фінансові центри розташовані в Європі?