Конспект ТСП_испр / Конспект ТСП_испр

Станції, що перевозяться, призначені в основному для виготовлення грунтовочних та фарбуючих складів для оздоблення крупнопанельних будинків. Розчинонасос і компресор, що встановлюються на таких станціях, забезпечують механізоване нанесення грунтовочних та фарбуючих складів.

10.4. Технологія виконання підготовчих процесів

Малярні роботи починаються після закінчення всіх попередніх: санітарнотехнічних, електромонтажних, штукатурних, облицювальних тощо. Обов'язкове виконання засклення. Малярні роботи всередині приміщень виконують при температурі повітря не нижче +10оС відносній вологості — не вище 70%.

Увага!Температураповітряпривиконанніробітусерединімаєбутинебільше20оС.

Технологічний процес малярних робіт наведено на Рисунку 10.4. Основи під малярні роботи відповідно готуються:

— штукатурні поверхні, бетон, керамзитобетон повинні бути висушені до вологості 8 %, а дерев'яні поверхні мають бути жорсткі, без провисання і мати вологість не більше 12 %.

В залежності від якості поверхні під фарбування підрозділяють на чотири категорії: 1) поверхні, що не потребують шпаклівки; 2) облицьовані деревинновилокнистими плитами, а також на 15 % площини яких виконується замазування тріщин та шпаклівка; 3) обштукатурені поверхні, на 35 % площини яких необхідно виконувати шпаклівку та замазування тріщин; 4) поверхні, на яких по всій площині необхідно виконувати ці операції.

До підготовчих операцій відносяться: загладжування поверхні, розрізання тріщин, вирубання сучків та засмолів, очищення поверхні, прооліфлення, грунтування, підмазування, шпаклювання й шліфування.

Згладжування може виконуватися при невеликих обсягах піщаним каменем або цеглиною, пемзою чи торцем куска деревини. Під час механізованого згладжування використовують універсальні затирально-шліфувальні машинки

(див. Рисунок 10.3а,б).

Розрізання тріщин виконують одночасно з загладжуванням, або зразу після нього. Його виконують малярним ножем для штукатурки (див. Рисунок 10.2) або металевим шпателем на глибину не менше, як 2 мм, таким чином, щоб потім їх можна було заповнити підмазочною пастою.

Сучки й засмоли вирубують в дерев'яних основах за допомогою напівкруглої стамески на глибину 2...3 мм. Потім їх місця замазують шпаклівкою.

Очищення поверхні від пилу виконують стиснутим повітрям або щітками. Якщо є дуже брудні або жирні плями, їх протирають ганчирками, сталевими щітками або лугами. Особливу увагу треба приділяти очищенню металевих поверхонь від іржі, для чого використовують щітки, шпателі, пневмоскребачки, шарошки. При великих площинах використовують піскоструменні апарати.

Грунтування — це попереднє фарбування рідким фарбувальним складом, що

211

забезпечує міцне з'єднання (зчеплення) з нею наступних фарбуючих складів. При підготовці поверхні під фарбування водними фарбуючими матеріалами

грунтування виконують декілька разів. Перший раз — перед частковою підмазкою окремих місць на очищеній і згладженій поверхні. В подальшому поверхні грунтують перед нанесенням кожного шару шпаклівки та перед самим фарбуванням.

Грунтування миловареним або галуновим складом виконують механізованим або ручним інструментом; мідно-купоросним складом — тільки вручну. При механізованому нанесенні використовують різноманітні розпорошувачі, при ручному — валики або щітки.

Підготування поверхонь під масляне фарбування виконують вручну шляхом прооліфлювання їх за допомогою щіток або валиків. При цьому в оліфу додають не більше 10 % пігменту. Для прооліфлювання використовують оліфу-оксоль, що висихає не більше, як за 24 години.

Передчасне фарбування або шпаклювання (до утворення міцної плівки) призводить до утворення пухирів і облуплювання покриття.

Підмазування — це заповнення шпакльовочним складом (підмазочними пастами) обгрунтованих розрізаних щілин в дерев'яних конструкціях, тріщин в штукатурці й пошкоджених місць на бетонних поверхнях. Підмазування виконується вручну дерев'яними, гумовими чи металевими шпателями.

Шпаклювання складається з нанесення шпаклівки на обгрунтовану поверхню рівномірним шаром завтовшки 0,5...2 мм з загладжуванням й зняттям надлишків. Під час поліпшеного й високоякісного фарбування використовуються ручні методи з суцільним нанесенням шпаклівки.

В цьому разі також можливе механізоване нанесення шпаклювального складу; до механічних шпателів склад подається стиснутим повітрям. Повітряне розпорошення виконується за допомогою звичайної фарбувальної установки. Можливе використання вудок, пістолетів-розпорошувачів.

Шпаклювання може виконуватися один або декілька разів в залежності від якості фарбувального покриття.

Шліфування — це процес згладжування поверхні. Його виконують слідом за кожним процесом підмазування чи шпаклювання, а деінде й після грунтування та нанесення першого шару фарбування.

10.5. Процеси фарбування поверхонь

Для нанесення фарбуючого складу використовуються такі інструменти, як щітка (при невеликих обсягах або в труднодоступних місцях); валики звичайні та з пневматичним подаванням фарбуючого складу.

Нев'язкі водні матеріали доцільно наносити за допомогою фарбопультів. Склади практично будь-якої в'язкості наносяться за допомогою компресорних

фарбуючих установок.

Безпосередньо перед нанесенням фарбуючі склади ретельно перемішуються.

212

В'язкість їх контролюють за допомогою віскозіметра ВЗ-4; вона являє собою не що інше, як час витікання рідини через отвір в дні віскозіметра, вимірюється в секундах.

Клейові склади застосовуються у середині приміщень. Вапняні та цементні — у вологих приміщеннях, для фасадів тимчасових та невеликих житлових будинків. Силікатні — як для внутрішніх так і зовнішніх робіт.

Підготовка поверхні: очистка від бруду, при вапняних роботах — змочування водою, ліквідування невеликих дефектів, загладжування поверхні, розшивка щілин, грунтування, шпаклювання та шліфування.

Фарбування виконується такими способами:

—вудочкою (див. Рисунок 10.5). В'язкість повинна бути 20...22 с. Суміш подається в вудочки або пістолети під тиском 0,5 Па (4...5 ат);

—ручними фарбопультами з пневматичним або гідродинамічним розпорошенням фарбової суміші. В'язкість має бути 35...40 с;

—вручну макловицями або валиками, в'язкість у цьому разі повинна складати 30...35 с. Факел має бути рівномірно щільний по всьому перерізу. Змінюючи положення форсунки можна придати факелу круглу або площинновитягнену форму (подовжену). Ця властивість використовується при фарбуванні кутів (Рисунок 10.5б).

10.5.2. Фарбування безводними матеріалами

Підготовчі операції визначаються станом та якістю основи.

До безводних відносяться склади олійні, алкідні фарби, емалі, лаки.

За їх допомогою можна фарбувати як внутрішні приміщення, так і фасади та виконувати зовнішні покриття.

Підготовчі процеси: залежать від виду основи. Дерев'яні поверхні (підлоги): збивають, очищують металевою щіткою, змітають пил волосяною щіткою. При великих обсягах робіт використовують паркетошліфувальні машини СО-60 з великозернистою шкіркою N 32...50, при старих підлогах для очистки фарби використовують шкурки N 100...125. Цвяхи в очищених підлогах заглиблюють на 3...4 мм за допомогою добійника. Пил від шліфування збирається пилососом, що закріплюється на шліфувальній машині й накопичується в мішку. Підлогу промивають і ретельно просушують. Дерев'яні вироби (вікна, двері, рами, вбудовані шафи тощо, як і штукатурку) очищують стальними шпателями та скребачками. Металеві поверхні очищують шкуркою, натягнутою на дерев'яну колоду чи брусок, або сталевою щіткою. Для шліфування поверхонь використовують шкурку на паперовій або полотняній основі з зернами N16...50 (як правило, електричними шліфувальними машинками).

Штукатурені поверхні готуються так само, як і при водних сумішах.

Увага! Треба пам'ятати: усушка дерев'яних поверхонь вздовж та поперек волокон не однакова,томуможутьбутиспучуванняфарбуючихпокрить.Требавирізатисучки.

213

Щілини в дерев'яних поверхнях очищують від забруднення сталевими шпателями та сухими щітками.

В бетонних та штукатурених поверхнях підготовку виконують однаково, як і при водних сумішах.

Грунтування (прооліфка) виконується таким чином: невеликі обсяги виконують переважко вручну — ручниками, великі — маховими щітками, валиками, фарборозпилювачами. В оліфу може додаватися: пігмент (5.. ..10% маси); вохра, залізний сурик, їх суміш — для всіх основ, а для металу — тільки сурик залізний.

Підмазування виконується частково.

Шпаклювання — суцільне, як правило, двома шарами, причому другий шар

— без грунтування першого. Третій шар застосовується при високоякісних фарбуваннях. Цей шар дуже тонкий, наносять засобом «на здирання», тому другий шар — грунтується. Кожен шар шпаклівки шліфується шліфувальною (паперовою) шкуркою N8...12, що закріплюється на колодці з повстяною підкладкою. Після шліфування поверхня обмітається волосяною щіткою.

Фарбування: перший та другий шар виконується щіткою, валиком або ручним фарборозпилювачем. Великі поверхні фарбуються тільки фарборозпилювачем. Для фарбування елементів віконних рам, труб, радіаторів, балконних та сходових решіток використовують щітки-ручники.

Для фарбування великих поверхонь використовують пневматичний фарбувальний агрегат СО-75 продуктивністю 400...500 м2/год. Перший шар шліфується мілкозернистою шліфувальною шкуркою N5...6, що дозволяє об'єднати другий шар покриття з першим.

Другий шар флейцюють або торцюють слідом за його нанесенням. Якість торцювання залежить від однакової довжини волосся на щітці-торцівці. Для вирівнювання його обпалюють на розжареній до червоного кольору плиті.

10.5.3. Фарбування напівводними емульсійними сумішами

Це емульсійні водорозбавлені фарби: полівінілацетатні — ЕВА-27, ЕВА-27А, стирол-бутадієнові — ЕК 4-26, ЕК 4-26А, К 4-211, сополімернополівінілацетатні — ВС-17.

Вживаються для різних поверхонь. Металеві необхідно попередньо грунтувати олійними фарбами. Грунтовочні та шпакльовочні склади виготовляються з використанням емульсійних фарб ВА та К4.

Увага!Забороняється:наноситиемульсійніфарбинагрунтзвмістомметалевихсолей;по набілу; по шпакльовочному шару, що не просох; дощатих підлогах; а також — при негативнихтемпературах.

Комплекс процесів, які необхідно виконати під час фарбування такими складами: очищення від пилу, ручне фарбування щітками (в місцях, що не доступні для валика), перемішування та розрідження фарб. Фарбування

214

виконується аналогічно до водних складів.

При вживанні синтетичних фарб поширений метод безповітряного їх нанесення. Таке фарбування вживається при високому тиску повітря — 4...6 МПа. Фарбуючий склад може бути холодним чи розігрівається до температури 50...100оС. До пістолета-розпорошувача склад подається під високим тиском. Виходячи з сопла, фарбуючий матеріал отримує швидкість вище критичної для даної в'язкості. Покриття, нанесене таким методом рівномірне по товщині, має добрий зовнішній вигляд (блиск) та високу адгезію.

Можливе вживання фарбування в електростатичнім полі високого напруження. Такий метод можливо широко вживати при фарбуванні металевих, залізобетонних або дерев'яних поверхонь та виробів. При фарбуванні поверхонь або виробів, що являються діелектриками (скло, гума, пластмаси тощо) треба влаштовувати спеціальні заземлені металеві екрани, токопровідні плівки на поверхні виробів, а також використовувати іонізуючі випромінювання. Способ електрофарбування складається з зарядження частин фарби, її розпорошування з гострої коронуючої кромки електростатичних розпилювачив й перенесенні заряджених часточок (вони мають від'ємний заряд) на поверхню, що фарбується (має позитивний заряд) (див. Рисунок 10.6).

Цей метод фарбування забезпечує зменшення витрат фарби на 30...70 %, спроможність комплексної механізації та навіть автоматизації процесу, поліпшення санітарно-гігієнічних умов.

10.5.4. Фарбування фасадів будинків та зовнішніх поверхонь

Поверхні фасадів, що фарбуються, мають бути сухі, рівні, раковини й тріщини попередньо усуваються.

При емульсійних водорозбавлених складах роботи виконують до мінімальної

Для фарбування обштукатурених бетонних та цегляних поверхонь використовують вапняні, силікатні, полівінілацетатні, полімерцементні та перхлорвінілові фарби. До їх складу вводять мінеральні лугостійкі пігменти.

Дерев'яні фасади або частини обробляють масляними фарбами або синтетичними смолами.

Перед нанесенням вапняної фарби всі дефекти усувають вапняно-цементним або вапняним розчином. Після висихання поверхню загладжують.

Якщо поверхня раніш фарбувалася, слабі набіли видаляються, при необхідності перетирається уся поверхня вапняним розчином на дрібному піску.

Приготовлений грунтовочний склад треба наносити на поверхню не пізніше, як за 5...6 годин після гасіння вапна, а основу попередньо змочувати водою.

Склад такого фарбування:1,5 кг вапна або 3 л свіжозачиненого вапняного тіста на 10 л складу. Для створення нормальних умов для кристалізації вапна в

215

фарбувальний склад додають алюмінієво-калієві галуни або кухонну сіль (100...200 г на 10 л складу), попередньо розчинивши їх в гарячій воді. Можливо додавати пігменти, які перетирають на фарботерці.

Нанесення фарбувального складу можливо вудочкою (фарбопультом) чи щіткою. Розрив у часі між грунтуванням та фарбуванням має бути якнайменшим. Фарбопультом це можна робити вже через 1...1,5 години, при фарбуванні щітками для запобігання розмивання процес виконується не раніш, як за 1...2 доби.

Пасти використовують при сухих обштукатурених поверхнях з покривним шаром, що приготовлений з розчину цієї пасти з дрібнозернистим піском, суміш для фарбування — пастоподібна, рухомість — 12...13 см на стандартному конусі. Затворюють водою таку суміш не раніше, як за 0,5 години до використання, у кількості — на 1 годину праці.

Поверхні за добу до нанесення покриття рясно змочуються водою, а за 0,5 години до нанесення пасти змочуються ще раз, наносять пасти в один шар завтовшки 0,5...1 мм маховими щітками, пневматичними ручними фарборозпилювачами або пневматичною вудкою. Свіжовкладений шар флейцюють маховою щіткою, змоченою водою.

При пневматичному фарбуванні використовують склад вапняно-піщано- доломітний — 1:2:6, діаметр вихідного отвору сопла — 3...4 мм.

Цементно-перхлорвініловим складом фарбування виконують в два шари (витрати — 41 кг на перший шар, 36 кг — на другий, на 100 м2).

Силікатні фарби використовують для фарбування нових бетонних та оштукатурених фасадів, а також для фарбування раніш пофарбованих поверхонь. Для грунту вживають рідке скло щільністю 1,15 г/см3, для усунення щілин, заглиблень (підмазки) — цементно-вапняно-піщаний розчин; для шпаклювання використовують склад з 70 % крейди та 30 % дрібнозернистого піску, що затворюють рідким склом. Для фарбування виготовляється пігментна суміш (1 частина) й рідке скло щільністю 1,18...1,2 г/см3 (1 частина). Слід пам'ятати, що:

—через добу така суміш вже непридатна для використання;

—при фарбуванні температура повітря має бути позитивною;

—не допускається виконання робіт під прямим сонячним промінням і зразу після дощу.

Для створення гідрофобності у розчин додають кремнійорганічні рідини ГКЖ-10 та ГКЖ-11 (9 % по масі рідкого скла). Кількість приготовленої силікатної фарби не повинна перевищувати потреби однієї зміни.

Операції, що необхідно виконувати: грунтовка розчином рідкого скла, наступного дня — фарбування, через 15...18 годин — друге фарбування (гідрофобізованим складом).

Перед початком фарбування треба захистити скляні, металеві та гранітні деталі від бризок силікатної фарби. Для цього їх покривають крейдяною

216

пастою. Зразу після закінчення робіт весь інструмент промивається водою.

10.6. Опорядження пофарбованих поверхонь та їх оброблення під декоративні поверхні

Інколи після затвердіння верхнього фарбованого шару виконують остаточне опоряджування пофарбованих поверхонь.

При декоративно-художньому опорядженні поверхні виконують альфрейні роботи, під якими розуміють набризк, накатку, туповку, торцювання, опорядження по трафарету, обробляння під цінні породи деревини, шовк, мармур тощо.

Набризк — нанесення на поверхню бризок різних кольорів. На поверхню фарбу наносять трафаретним жорстким ручником або спеціальною машинкою.

Накатка — виконується візерунковим валиком по фарбованій поверхні шляхом «закатування» товстого шару фактурою шпаклівки. Шар фактури має бути міцним, не відставати від основи, не мати тріщин, слабких місць тощо.

Туповка — нанесення плям різних по формі та розмірам. Виконують губкою або гумовим валиком.

Торцювання — надає пофарбованій поверхні матовий шорсткий вигляд. При масляному та синтетичному фарбуванні використовують щітки з короткою жорсткою щітиною, а при клейовій та водоемульсійній — з більш довгою та м'якою щітиною.

Оброблення під цінні породи дерева виконують замість облицювання природним декоративним шпоном. Оброблення ведуть за допомогою гумових гребенів з крупними або дрібними зубцями.

Декоративне лакування під шовк чи мармур виконують за два рази методом повітряного розпилювання фарбуючих складів різних кольорів. Перший шар лакового покриття шліфують пемзовим порошком. Поверхні на лакових або водно-клейових складах вкривають золотом або бронзою по ретельно підготовленій поверхні з наступним покриттям захисним шаром безколірного лаку.

Флейцювання — розгладжування свіжофарбованої поверхні плоскою щіткою. Виконують під час масляного фарбування фарбами з підвищеною в'язкістю. Плоска щітка — флейц — забезпечує гладку поверхню без слідів щітини.

Фактурне оброблення — оброблення свіжовкладеного шару шпаклівки. Склад наносять на поверхню щітками, шпателем або пістолетом-розпилювачем. В якості наповнювача використовують мелену крейду, зв'язуючим може бути емульсія ПВА.

Декоративне масляно-піщане фарбування (під сукно, оксамит тощо)

використовують при обробленні фойє, залів театрів та кінотеатрів, ресторанів тощо. Оброблення виконують таким чином:

—спочатку поверхню оброблюють, як під поліпшене масляне фарбування;

—присипку піщаного шару виконують зразу після нанесення фарби, що

217

оброблена торцьовкою; нанесення виконують за допомогою піскоструминного апарату. Тиск повітря — 0,15...0,2 МПа. Насадку треба тримати на відстані 50...80 см від поверхні, що оброблюється, під невеликим кутом.

Для оброблення цивільних будинків використовують фактурний шар з декоративним дрібняком (окрушкою), розмір зерен — 2...5 мм. Окрушку утримують і закріплюють одним або двома шарами лаку.

Вузькими смугами фарби — фільонками — розмежовують декоративні лінії стиків поверхонь, пофарбованих в різні кольори. Фільонки тягнуть фільончастою щіткою по лінійці або маячній лінії, набитої шнурком, натертим крейдою.

На межі двох масляних фарбувань фільонку виконують масляною фарбою; на межі масляної та клейової фарби — клейовою фарбою; на межі двох синтетичних фарб — синтетичною фарбою тощо. Фільонки повинні мати однакову величину на всьому протязі без видимих стиків та скривлень.

11. Технологічні процеси при виконанні шпалерних робіт

11.1. Основні положення та класифікація

Шпалерні роботи — це опорядження внутрішніх приміщень шпалерами лінкрустом та синтетичними рулонними матеріалами.

Шпалери підрозділяються на звичайні, вологостійкі та звуковбиральні. Звичайні шпалери бувають прості, середньої щільності, щільні, погрунтовані,

фонові, тиснені.

Вологостійкі шпалери бувають тиснені з домішками, тиснені з захисною плівкою, з нанесенням тонкої кольорової полімерної плівки, у вигляді безосновної непрозорої плівки, з тисненим малюнком.

Звуковбиральні шпалери виготовляються на паперовій основі з лицьовою стороною, створеною ворсом різних волокнистих матеріалів.

Лінкруст — це рулонний матеріал з рельєфним малюнком, виготовлений з пластмаси на основі синтетичних смол, жирових речовин, наповнювачів та паперу.

Синтетичні опоряджувальні рулонні матеріали — полівінілхлоридні плівки (безосновні або на паперовій основі): ізоплен, нікоплен, девілон, віністеп тощо. До них відносяться різноманітні самоклеючі опоряджувальні плівки.

Сфери вживання різних типів шпалер визначаються їх властивостями. Так, звичайні шпалери використовуються в житлових кімнатах, гуртожитках та інших аналогічних приміщеннях. Вологостійкі — вживаються для обклеювання стін коридорів та прихожих житлових квартир, а також в культурно-побутових приміщеннях та громадських будинках.

Шпалери широко використовуються для обклеювання стель.

Синтетичні шпалери можна вживати в санітарних вузлах та кухнях, в приміщеннях цивільних та промислових будинків з нормальними температур-

218

ними й вологісними режимами.

Шпалери всіх видів необхідно зберігати в закритих сухих приміщеннях в горизонтальному стані при температурі повітря не нижче +10оС.

Наклеювання шпалер виконується за допомогою звичайного клейстера (з борошна чи крохмалю), синтетичних клейстерів з клею КМЦ (натрієва сіль карбоксилметилцелюлози) й тонкомеленої крейди. Клейстери повинні бути однорідними, без нерозчинених частин, піску або іншого забруднення. Клеї вибираються в залежності від виду шпалер. Для звичайних вживаються клеї КМЦ; для вологостійких вживаються клейстери, що складаються з 50% КМЦ та 50% емульсії ПВА; для звуковбиральних — КМЦ або КМЦ з ПВА; для лінкрусту — «Бустилат»; для безосновних — клеюча мастика «Гумілакс» тощо. В'язкість клейстерів при температурі 18...20оС визначається за допомогою віскозіметра ВЗ-4 й має бути в межах 25...30с. Синтетичні плівки на тканій основі наклеюються полівінілацетатною (ПВА) емульсією або латексним водним клеєм типу «Бустилат».

Орієнтовно для приготування 10л клейстера необхідно 0,4кг сухого клея КМЦ-Н та 9,6л води. Витрати клея КМЦ в сухому вигляді на 10м2 поверхні становлять 0,2...0,3кг.

11.2. Підготування поверхні та шпалер

Цей процес при наклеюванні паперових шпалер починається після опорядження стель і підготування поверхонь столярних виробів до масляного фарбування за останній раз з ретельним видаленням набіла, забруднень та зачистки верху стін від крейдяних слідів, що залишаються після побілки стель. Зачищення виконують кам'яною плиткою або скляною шкуркою. Шорсткі поверхні ретельно загладжують. Русти між листами сухої штукатурки заповнюють шпакльовкою урівень з останньою поверхнею й заклеюють смугами паперу в 1...3 шари. Підмазку окремих місць виконують так, як і при малярних роботах, підмазочними складами дерев'яними або сталевими шпателями.

Після висихання паперових смуг та підмазаних місць їх зачищають і шліфують шкуркою або пемзою. Дерев'яні поверхні оббивають картоном, що попередньо змочують водою. Нерівні поверхні тиньки або бетону частково підмазують або шпаклюють суцільно. Після цього поверхні обклеюють газетами або іншим папером чи макулатурою. Клейстер наносять на макулатуру макловицею на столі шпалерника. Не обклеюють макулатурою стіни, облицьовані гіпсокартонними листами, залізобетонні стінові панелі, виготовлені в касетних формах, а також стіни, що мають рівну й гладку поверхню, підготовлену в заводських умовах.

Під оклеювання синтетичними плівками поверхні готують так, як і під високоякісне фарбування: очищають, прооліфлюють та шпаклюють масляно-- клеєвою або синтетичною шпаклівкою. Остаточне вирівнювання поверхні

219

виконують шліфуванням. Потім на підготовленій поверхні відбивають лінію верхньої межі оклеювання плівкою й розмічають за допомогою виска межі першого полотнища, що буде наклеюватися від кута приміщення.

За допомогою виска вивіряється також вертикальність всіх кутів.

Шпалери перед наклеюванням відбираються за відтінками кольору, після чого в них зрізають кромки й нарізають полотнища у відповідності з висотою приміщень. Для виконання цих операцій використовуються напівавтоматичні станки, що розташовані в центральних майстернях. В них формуються комплекти шпалер на кімнату, квартиру чи секцію будинку, і в контейнерах ці комплекти завозяться на будівельний майданчик. Механізоване обрізання кромок виконується при використанні простих шпалер середньої щільності та тиснених. Поперечна перфорація шпалер використовується для простих шпалер з середньою щільністю. Поперечний розкрій тиснених шпалер виконується ножем на верстаті з поперечною щілиною.

Щоб під час наклеювання можна було суміщувати малюнки на полотнищах, рекомендується по довжині їх нарізати з лишком, а під час наклеювання частина полотнища відрізається на рівні плінтуса.

Для міцного приклеювання шпалер в верхній частині стіни, в кутах та по периметру віконних або дверних отворів роблять «відводку»: наносять грунтовочну суміш смугою 10...15 см з клею того ж складу, що й наносять на шпалери.

Особливу увагу слід приділяти кольоровій гамі при вибиранні шпалер для житлових приміщень. Колір шпалер має сприяти доброму настрою та відпочинку, усуненню втоми. Фізіологами встановлено, що червоний колір втомлює, зелений — заспокоює, жовто-гарячий та жовтий — збадьорює. Холодні кольори — голубий, світло-зелений, сірий — викликають почуття великого простору. В невеликих приміщеннях перевагу слід віддавати шпалерам з дрібним малюнком, що зорово збільшує приміщення, в той же час крупний малюнок сприяє його зоровому зменшенню. Прямовисно розташовані лінії, квіти або інші рисунки збільшують висоту, а горизонтальні — знижують стелю. Також шпалери для житлових кімнат слід підбирати з урахуванням меблів.

11.3. Технологічний процес наклеювання

Обклеювання виконується після виконання малярних робіт, але коли ще не пофарбовані (чи не покриті лаком) підлоги й не встановлені плінтуси та наличники (лиштва). Повна послідовність виконання операцій наклеювання така (Рисунок 11.1):

—після підготування поверхні грунтують поверхню стіни миловаром;

—наносять на стінах набіленим шнуром лінії верху шпалер;

—наносять клейову суміш на шпалери або плівку.

При наклеюванні підготовлені полотнища укладають на долівці купкою,

220