Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Конспект ТСП_испр / Конспект ТСП_испр

.pdf
Скачиваний:
43
Добавлен:
21.02.2016
Размер:
1.4 Mб
Скачать

вібронаконечника до 200 мм.

Неармовані конструкції також виконують із каменебетону. Бетонну суміш з осадкою конуса ОКЈ4 см укладають шаром 300 мм. На суміш із контейнера або кузовів автосамоскидів накидають шар каміння розмірами від 120 до 500 мм. На укладений шар встановлюють гратчастий майданчик, на нього — потужний підвісний вібратор і піддають дії вібрації на протязі 60...120 с. В результаті каміння занурюється в бетонну суміш.

4.4.9. До спеціальних методів бетонування відносять: торкретування, роздільне бетонування конструкцій, підводне бетонування, напірне бетонування.

4.4.9.1.Торкретування — бетонування конструкції нанесенням на поверхню опалубки або конструкції одного чи кількох шарів цементно-піщаного розчину (торкрету) за допомогою цемент-гармати чи бетонної суміші (набризк-бетону) за допомогою бетон-шприц-машин. Цей метод застосовується для влаштування тонкостінних конструкцій, забезпечення водонепроникного поверхневого шару бетону, виправлення дефектів бетонних та залізобетонних конструкцій чи підсилення їх. Торкретування виконують по неармованій чи армованій поверхні.

До складу торкрету входять цемент і пісок (або гравій з фракціями до 8 мм), а до набризк-бетону крім того ще й додають заповнювач, розмір частинок якого не перевищує 25 мм.

Принцип роботи цемент-гармати і бетон-шприц-машини схожі. Суха цемент- но-піщана суміш (вологістю не більше 8 %) чи бетонна суміш під дією стиснутого повітря із камери по шлангу подається до сопла, де вона змішується з водою, і з великою швидкістю (120...140 м/с) вилітає назовні. Частинки торкрету (або бетонної суміші) при ударі об поверхню затримуються на ній, утворюючи щільний шар.

Товщина шару, який наносять, становить, мм:

— при нанесенні на горизонтальні (знизу вгору) відповідно неармовані й армовані поверхні 15 та 50;

— при нанесенні на вертикальні поверхні, відповідно — 25 і 75.

При нанесенні кількох шарів наступний наносять з інтервалом, який визначається за умови, щоб під дією струменя свіжої суміші не пошкоджувався попередній шар (як правило, не більше 1...2 год.).

4.4.9.2.Роздільне бетонування конструкцій — спосіб, який полягає в попередньому укладанні безпосередньо в опалубку великого заповнювача з наступним нагнітанням в його простір цементно-піщаного розчину. Його застосовують при влаштуванні залізобетонних резервуарів, підпірних стін, складних фундаментів, колон, а також при підсиленні залізобетонних конструкцій. Нагнітають розчин знизу вгору за допомогою розчинонасосів та

101

ін'єкційних труб, розміщених у масиві конструкції; по мірі підвищення рівня розчину в конструкції труби витягують.

4.4.9.3.Підводне бетонування — укладання бетонної суміші під водою без виконання водовідливих робіт. Цей спосіб використовують при влаштуванні підземних і підводних конструкцій, в складних геологічних та гідрогеологічних умовах.

Основні методи підводного бетонування: вертикально переміщуваною трубою (ВПТ) й висхідним розчином (ВР). При методі ВПТ бетонна суміш високої рухливості надходить самопливом через труби, опущені до основи конструкції, що зводиться. По мірі подавання бетонної суміші і нарощування шару бетону в конструкції труби поступово піднімають. При цьому їхній нижній кінець повинен бути постійно зануреним у бетонну суміш не менш, як на 0,8 м при глибині бетонування до 10 м і не менш як на 1,5 м при глибині бетонування більше 10 м. Суміжний з водою верхній шар бетону після закінчення бетонування вилучають.

Метод ВР — буває безнапірним і напірним. При безнапірному методі в центрі блока бетонування встановлюють шахту з гратчастими стінками, в яку опускають на всю глибину сталеву трубу діаметром 100 мм. Шахту заповнюють бутовим каменем, після чого по трубах самопливом подають цементний розчин, який розтікається і, поступово піднімаючись, заповнює пустоти між камінням. Труби повинні бути занурені в розчин не менш як на 0,8 м. По мірі підвищення рівня розчину труби піднімають. При напірному бетонуванні труби встановлюють безпосередньо в камінні без утворення шахт. Розчин у труби подають під тиском, створюючи його розчинонасосом чи пневмонагнітачем.

4.4.9.4.Напірне бетонування монолітних конструкцій полягає в безперервному нагнітанні бетонної суміші по бетоноводу в конструкцію на всю її висоту під дією гідродинамічного тиску, що створюється бетононасосом. Напірний метод бетонування застосовують при влаштуванні набивних паль, споруд типу «стіна в грунті» та інших підземних конструкцій у складних умовах, при підводному бетонуванні, при підвищених вимогах до бетону, при влаштуванні густоармованих конструкцій, для яких іншими методами ці процеси ускладнені. При бетонуванні конструкцій напірним методом застосовують опалубки, розраховані на сприймання заданого гідродинамічного тиску, що враховується при проектуванні їх за допомогою коефіцієнту запасу 1,3...1,5. Для бетонування вертикальних конструкцій застосовують автобетононасоси; до кінцевої ланки бетоноводу розподільчої стріли приєднують напірний бетонопровід.

4.4.10.Особливості технології бетонних робіт в

екстремальних умовах

До робіт в екстремальних умовах відносяться роботи в умовах сухого

102

жаркого клімату і роботи при негативних температурах (в зимових умовах).

4.4.10.1.В умовах сухого жаркого клімату при твердінні цементного каменю одночасно мають місце два процеси: з одного боку — прискорення структуроутворення бетону, а з другого — розвиток деструктивних явищ, що різко зменшують кінцеву міцність ще не зміцнілого бетону, під впливом швидкого збезводнення бетонної суміші, різного коефіцієнту об'ємного розширення її компонентів, підвищеної усадки цементного каменю та інших факторів. Розвитку цих процесів сприяють і добові коливання температури, які викликають температурні напруги, що циклічно повторюються.

Досліди показують, що на недобір міцності значно впливає модуль відкритої поверхні бетону. Із збільшенням модулю відкритої поверхні при відсутності покриття зростає вплив на твердіючий бетон умов сухого жаркого клімату. Найбільш значні порушення структури бетону мають місце в тонкостінних конструкціях.

При зведенні будівель і споруд в районах з сухим жарким кліматом необхідно враховувати його тривалий вплив на якісні характеристики вже затверділого бетону, що сприяють тріщиноутворенню й збільшенню водопроникливості, корозії арматури, порушенню структури бетону. Тому в процесі твердіння бетону необхідно забезпечити сприятливі умови для нього, а саме:

— збільшити кількість поливів проти звичайного догляду за бетоном в 1,5...2 рази;

— відкриті поверхні обов'язково захищати спеціальними покриттями (рогожі, плівки, мішковина), або покривати лаком етиноль, бітумними емульсіями, брезентом, водонепроникливим папером;

— опалубку, повернену в південний бік, рекомендується пофарбувати в білий колір або встановити захисні щити (тенти);

— витримувати бетон під шаром води (спосіб «покриваючих водних басейнів»). Для цього опалубку влаштовують з бортиком висотою 5 см і після закінчення початкового періоду догляду, заливають поверхню конструкції шаром води 5 см.

Складностей, пов'язаних з виконанням бетонних робіт в умовах сухого жаркого клімату можна уникнути, якщо спланувати виконання цих робіт на більш сприятливий період року.

4.4.10.2.Особливості бетонування в зимових умовах.

Зимові умови починаються, коли середньодобова температура зовнішнього повітря знижується до +5оС, а на протязі доби спостерігаються зниження температури нижче 0оС.

Невкритий бетон при температурі нижче 0оС замерзає, фізико-хімічні процеси взаємодії води і цементу зупиняються, твердіння бетону призупиняється. Одночасно всередині бетону з'являються сили змерзання і внутрішнього тиску, які викликаються збільшенням об'єму води при замерзанні приблизно на 10 %.

103

Ці сили можуть призвести до недопустимих деформацій конструкцій при ранньому замерзанні бетону. Крім того замерзла вода створює тонку плівку (намерзла крига) на поверхні зерен заповнювачів, що перешкоджує їх зчепленню з цементним каменем.

Мінімальна міцність бетону на момент можливого замерзання, при якій він спроможний сприймати розтягуючі зусилля від замерзлої води називається критичною міцністю. Для бетонів класу В 12,5...В 15 вона не повинна бути меншою ніж 50 % R28, для класу В 45...В 55 — не менше 30 % R28, але в усякому випадку вона повинна бути не менше 5 МПа, а для конструкцій з попередньо напруженою арматурою, устоїв мостів і іншіх особливо відповідальних залізобетонних споруд — не менше 80 % проектної міцності і 100 % для конструкцій, які відразу після витримання, піддаються дії тиску замерзлої води.

При виборі метода бетонування в зимових умовах важливим критерієм являється масивність конструкції. Під масивністю конструкції мають на увазі відношення площі охолодження конструкції до об'єму бетону. Цей критерій зветься

модулем поверхні:

M

n

 

Fохол

 

 

V , м-1.

(4.11)

 

 

Залежно від модуля поверхні конструкції підрозділяються на:

масивні — Мn Ј 4(6) м-1;

конструкції середньої масивності — Мn = 4(6)...14 м-1;

не масивні, тонкостінні конструкції — Мn > 14 м-1.

4.4.10.3. Особливості приготування, транспортування і ущільнення бетонної суміші

При приготуванні бетонної суміші в зимових умовах змінюється порядок завантаження компонентів у змішувач. Якщо в звичайних умовах спочатку завантажують щебінь, потім пісок, цемент і наприкінці воду, то в зимових умовах спочатку завантажують крупний заповнювач, заливають половину необхідної кількості води, після декількох оборотів барабану завантажують пісок, цемент і останню кількість води.

Бетонні суміші в зимових умовах приготовляють в опалюваних бетонозмішувальних установках, приймають додаткові заходи для покращення якості бетонної суміші: старанно підбирають зерновий склад заповнювачів, знижують водоцементне відношення і використовують високоактивні і швидкотвердіючі цементи. Тривалість перемішування бетонної суміші в змішувачах циклічної дії збільшується не менше ніж на 25 % (в 1,5...2 рази).

Бетонні суміші на звичайних портландцементах і шлакопортландцементах укладають тільки теплими. Підігріту бетонну суміш готують на гарячій воді і розморожених заповнювачах. Температуру підігріву води і заповнювачів

104

вибирають у відповідності до теплотехнічних розрахунків, виходячи з того, щоб після теплозбитків під час завантаження і перемішування матеріалів, а також при транспортуванні бетонна суміш в момент укладання мала задану позитивну температуру.

Транспортують бетонну суміш в зимових умовах з мінімальними перевантаженнями, прагнучи сповільнити її охолодження на шляху транспортування. Температуру бетонної суміші в момент видачі її з заводу (з урахуванням зниження температури при транспортуванні і перевантаженнях) визначають за формулою:

tсум

 

tб.н. tз.п. tтр.

 

1 tтр.

(4.12)

 

 

 

 

 

де tб.н. — температура бетонної суміші, яка необхідна при укладанні в

опалубку, визначається теплотехнічними розрахунками, оС;

 

t

з.п.

— температура зовнішнього повітря, оС;

 

еDtтр. — сумарне відносне зниження температури бетонної суміші під час

 

транспортування та інших операцій при перепаді між температурою зовнішнього

повітря і

бетонної суміші в 1оС.

Пункти навантаження і перевантаження бетонної суміші захищають від вітру. При перевезенні бетонної суміші в сильні морози кузова самоскидів закривають дерев'яними кришками або брезентом, а також влаштовують елементи підігріву вихлопними газами. При транспортуванні автобетонозмішувачами необхідно в суміш вводити добавки, використовувати частково затворені суміші, а на майданчику затворювати водою з t і 50...70оС, або розігрівати попередньо паром.

Укладання суміші необхідно виконувати в мінімально можливі терміни і, як правило, на мінімально можливих технологічних ділянках. Стан основи, на яку укладають бетонну суміш, а також спосіб укладання повинні виключати замерзання цієї суміші у стику з основою і деформації основи при укладанні бетону на здимні грунти. Для цього основу відігрівають до плюсових температур і забезпечують від змерзання до того, як укладений бетон набере необхідну міцність.

Перед вкладанням суміші перевіряють стан опалубки і арматури, очищають від мерзлої криги і снігу. Використовувати для цього гарячу воду й пар не можна, так як вони сприяють утворенню мерзлої криги. В морози нижче –10оС арматуру d > 25мм, а також виконану із прокатних профілів відігрівають до +5оС гарячим повітрям під легким поліетиленовим покриттям або індукційним нагріванням.

Бетонну суміш подають прямо до місця укладання (без перевантаження), старанно оброблюють вібраторами поверхневий шар. Укладання бетонної суміші необхідно вести безперервно з інтенсивністю, яка забезпечує перекриття раніше укладеного шару до того, як його температура знизиться нижче

105

допустимої межі. Місця навантаження і розвантаження повинні бути захищені від вітру, а засоби подачі бетонної суміші в конструкції (хоботи, віброхоботи і інші) утеплені. Відкриті частини забетонованої конструкції негайно вкривають. При поновленні бетонування після перерви для кращого зчеплення шар раніше укладеного бетону відігрівають, використовуючи випромінювачі, які працюють від балонів із зрідженим газом.

4.4.10.4. Способи витримування бетону в зимових умовах.

Будівельне виробництво має великий арсенал сучасних ефективних і економічних способів витримування бетону в зимових умовах, які дозволяють забезпечити високу якість конструкцій.

Класифікація способів бетонування в зимових умовах приведена на схемі

(Рисунок 4.30).

Попередній вибір того чи іншого методу бетонування виконують на основі наступних рекомендацій:

— для бетонування масивних фундаментів з МnЈ3 м-1 — доцільно використовувати спосіб термоса; спосіб термоса з використанням прискорювачів твердіння бетону (протиморозних добавок) при температурі зовнішнього повітря нижче -20оС;

— при бетонуванні фундаментів під конструкції будівель, споруд і устаткування, масивні стіни й т.і. при Мn =3...6 м-1 — спосіб термоса; бетон з проти-

морозними добавками для отримання заданої міцності бетону в короткі строки, або при температурі зовнішнього повітря нижче –15оС — попередній електророзігрів, або периферійний електропрогрів, використання гріючої опалубки;

— колони, балки, прогони, елементи рамних конструкцій, пальові ростверки, стіни, перекриття з Мn=6...10 м-1 — бетон з протиморозними добавками;

попередній електророзігрів бетонної суміші; електродний прогрів; електрообігрів з використанням гріючих опалубок, гнучких покривал і щитів, індукційний нагрів;

— підлоги, перегородки, плити перекрить, тонкостінні конструкції з Мn= 10...20 м-1 — електродний прогрів, обігрів за допомогою гріючої опалубки; бетон з протиморозними добавками (для підлог);

— стіни, підливки з Мn = 20...100 м-1 — електродний прогрів, індукційний нагрів, застосування протиморозних добавок, гріючих опалубок.

4.4.10.4.1. Метод термоса

Суть методу міститься в тому, що бетон набирає критичну міцність за час свого охолодження за рахунок тепла, внесеного при приготуванні бетонної суміші, і за рахунок екзотермії цементу. В основу методу термоса покладено рівняння теплового балансу, запропонованого Б.Г. Скрамтаєвим:

Сб б(tб.п.

tб.к.) Ц.Е. 3,6КMn (tб.ср.

tз.п.)

(4.13)

 

 

 

106

де

С

б

— питома теплоємкість бетону, приймається рівною С =1,05 кДж/кгоС);

 

 

б

gб — щільність бетону, кг/м3;

tб.п. — початкова температура бетону після його укладення в конструкцію, оС; tб.к. — температура бетону в кінці охолодження, оС;

Ц — витрати цементу на 1м3 бетону, кг; Е — тепловиділення цементу при гідратації (екзотермія цементу, залежить від

марки цементу, терміну твердіння та температури, при якій твердіє бетон); К — коефіцієнт теплопередачі опалубки або укриття поверхні без опалубки:

 

 

 

К

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

i

 

 

 

 

 

 

 

 

н

i

(4.14)

 

 

 

 

 

 

де

a

н

— коефіцієнт теплопередачі біля зовнішньої поверхні огорожі, Вт/(м2 оС),

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

який залежить від швидкості руху повітря (див. Таблиця 4.1); dі — товщина і-го шару огорожі, м;

lі — коефіцієнт теплопроводності матеріалу і-го шару огородження, Вт/м2 оС;

Мn — модуль поверхні, м-1;

t — тривалість охолодження конструкцій, год;

tб.ср. — середня температура за час охолодження бетону, оС.

Таблиця 4.1

Залежність aн від швидкості повітря

Швидкість

aн

 

Швидкість u,

aн

 

 

Швидкість u,

повітря, м/с

 

 

 

м/c

 

 

 

 

 

м/с

0

3,77

 

 

3

14,96

 

 

 

10

1

3,88

 

 

5

26,56

 

 

 

15

 

tб.ср.

tб.к.

 

tб.п. tб.к.

 

 

 

 

 

 

1,03 0,18

0,006(t

б.п.

t

б.к.

)

 

 

 

 

 

 

n

 

 

 

tз.п. — температура зовнішнього повітря, оС.

aн

33,18

43,15

(4.15)

Для вирішення задач, пов'язаних з витримуванням бетону по методу термоса, рекомендується використовувати дані нарощування міцності бетону різних марок на портландцементі та шлакопортландцементі.

Основна задача, яка вирішується за допомогою цієї формули — це визначення часу охолодження конструкції. Потім по кривих набору міцності (Рисунок 4.31) визначають, якої міцності набуде бетон за час t при середній температурі tб.ср. і, якщо міцність менша необхідної, вносять корективи по двох напрямках:

1. підвищують початкову температуру бетонної суміші tб.п. (або додатково розігрівають бетонну суміш на майданчику);

2. зменшують коефіцієнт теплопередачі від бетону в зовнішнє середовище, утеплюючи опалубку.

107

Для врахування додаткових витрат тепла на нагрів арматури тепловий вміст бетонної суміші зменшують на 10%, вводячи коефіцієнт 0,9 в підрахунки:

о

 

0,9Сб

б(t

б.п. tб.к.) Ц.Е.

 

3,6К Мn(tб.ср.

tб.в)

(4.16)

 

 

 

 

 

 

 

 

Основною перевагою цього методу є низькі витрати на виконання робіт. Недоліком є неможливість використання цього методу для тонкостінних

конструкцій з модулем поверхні більше 30 м-1.

З метою прискорення твердіння бетону в його склад вводять добавки — прискорювачі твердіння: сульфат натрію (СН), хлорид кальцію (ХК), нітрат кальцію (НК), нітрит-нітрат хлориду кальцію (ННХК). Іх кількість не повинна перевищувати масу цементу більш ніж: СН — 2 %, НК і ННХК — 4 %, ХК в бетоні армованих конструкцій — 2 %, а в бетоні неармованих конструкцій — 3 %.

4.4.10.4.2. Бетонування з хімічними добавками.

Суть методу міститься в тому, що введення добавок-електролітів знижує температуру замерзання рідкої фази і забезпечує повільне нарощування міцності бетону до критичної за час повного охолодження. Як добавки використовуються: поташ (П), сульфат натрію (СН), нітрит натрію (НН), нітрат кальцію (НК), сечовина (С), з'єднання нітрату кальцію з сечовиною (НКС), хлорид кальцію (ХК) з хлоридом натрію (ХН), хлорид кальцію (ХК) з нітритом натрію (НН), нітрит-нітрат хлориду кальцію (ННХК), ННХК з сечовиною (С). Вводити необхідно визначену кількість, тому що при їх більшій кількості може припинитися гідратація цементу. Частіше всього використовують NaCl + CaCl2,

потім (К2СО3), нітрит натрію (NaNО3), нітрит-нітрат хлориду кальцію (ННХК) та сечовину (С).

Сфера використання — монолітні та збірно-монолітні конструкції з важкого і легкого бетону, а також при замонолічуванні стиків. Коли темп зростання міцності бетону з добавками відстає від проектного темпу виконання будівельних робіт, даний метод сполучають з утепленням конструкції і електропрогрівом.

Достоїнство цього методу — можливість виконання робіт без зміни технології процесу по зрівнянню з літом.

Недоліки:

повільний набір міцності бетону;

всі добавки мають граничні межі використання — неможливо використовувати їх при наявності джерел підвищеної напруги, при наявності агресивних грунтових вод, хлористі солі неможливо використовувати в конструкціях з дротяною або попередньо напруженою арматурою; поташ — неможливо використовувати в конструкціях, які працюють на динамічні навантаження, тощо.

По вартості цей метод може бути конкурентоздатним з методом «термосу».

108

4.4.10.4.3. Електротермообробка бетону і бетонної суміші.

Одним з найбільш ефективних і економічних методів інтенсифікації твердіння бетону є його електротермообробка теплом, яке отримують від перетворення електричної енергії в теплову.

В зимових умовах електротермообробка попереджує передчасне замерзання бетону, забезпечує його інтенсивне твердіння при якій завгодно негативній температурі зовнішнього повітря. Восени й весною прискорює твердіння бетону, скорочує строки розбирання опалубки. В умовах жаркого клімату електротермообробка скорочує тривалість догляду за бетоном, виключаючи передчасне його збезводнення.

Розрізняють електротермообробку бетонної суміші і бетону, тобто бетонної суміші, укладеної і ущільненної в опалубці конструкції.

Попередній розігрів бетонної суміші застосовують, коли треба підвищити температуру суміші з метою наступного здійснення методу термоса при бетонуванні конструкції, тобто цей метод розширює можливості термоса (застосовується для конструкцій з Мn Ј 12 м-1) і його часто звуть як метод «гарячого термоса».

Суть методу полягає в тому, що привезену з бетонного заводу суміш (як правило з температурою не більш 5...10оС) розігрівають електричним струмом безпосередньо в автотранспорті за допомогою опускних електродів, або в баддях, обладнаних електродами, на спеціальному майданчику (Рисунок 4.32). Розігрів виконують швидко, за 5...10 хвилин до температури 60...80оС і також швидко бетонну суміш укладають в опалубку і ущільнюють. При перевантаженні суміші з бункера або самоскида в опалубку температура її швидко падає, але після укладання і ущільнення починає зростати за рахунок тепла, внесеного під час розігріву і за рахунок тепла екзотермії цементу. Після досягнення найвищої температури починається повільне охолодження бетону, за період якого бетон набирає критичної міцності (Рисунок 4.33).

Для розігріву суміші до високих температур (70...80оС) за короткий час (5...10 хв.) потрібні великі електричні потужності: наприклад, для розігріву 1м3 суміші до 60о за 15 хвилин треба 240 кВт, а за 10 хвилин — 360 кВт встановленої потужності.

Цей метод дозволяє спростити роботи, знизити їх вартість, а також підвищити якість бетону. При ущільненні вібраторами підігрітої до 70...80оС бетонної суміші, відбувається поступове її охолодження і стиснення, водяні пари й повітря, які знаходяться в бетоні, зменьшуються в об'ємі, що сприяє підвищенню щільності й морозостійкості бетону.

Електротермообробку бетону (в опалубках конструкцій) здійснюють при бетонуванні конструкцій з Мn і 10 м-1, а також і більш масивних, коли в них нема можливості отримати задану міцність в установлений термін методом термоса.

109

Тоді можна застосувати електродний прогрів (електропрогрів), обігрів електронагрівними пристроями й нагрів в електромагнітнім полі (індукційний прогрів).

При електротермообробці бетону суттєве значення має правильний режим прогрівання, на протязі якого бетон набирає необхідної міцності (критичної). Він складається із 4-х етапів (Рисунок 4.34):

— попередня витримка бетону (t1). Температура не може знизитись нижче рівня, при якому закінчується набирання міцності і бетон замерзає;

розігрів бетонної суміші (t2). Темп розігрівання Dt [оС/год] нормується залежно від масивності конструкцій (Dtроз=f(Мn)), чим масивніше конструкція (чим менший Мn), тим повільніше вона повинна розігріватися;

ізотермічна витримка бетону (t3) при заданій температурі. Температура tіз

залежить від масивності конструкції і виду цементу [tіз=f(Мn, Ц)]. Тривалість tз залежить від масивності конструкції і температури ізотермічної витримки (tіз)

[tз=f(Мn, tіз)];

— етап охолодження конструкції (t4) — час, на протязі якого бетон конструкції охолоджується до tб.к.

Загальна тривалість електрообробки t5=t2+t3.

Залежно від масивності конструкції можливі такі варіанти режиму електрообробки бетону:

електротермос — використовується при термообробці масивних конструк-

цій (Мn<6м-1) (Рисунок 4.34б);

ізотермічний електропрогрів з урахуванням етапу охолодження бетону — використовується для конструкцій середньої масивності (Мn=6...15 м-1) (Рисунок

4.34в);

— електропрогрів без урахування етапу охолодження — використовується для тонкостінних конструкцій, у яких Мn>15м-1, не враховується етап

охолодження (Рисунок 4.34г).

В усіх випадках вибору режиму треба пам'ятати, що розігрів — один з найбільш відповідальних періодів прогріву. При великих швидкостях розігріву внаслідок внутрішнього тиску в бетоні відбуваються структурні руйнування за рахунок швидкого розширення защемленного повітря і парів води, власних температурних розширень твердих часток і інтенсивного випарення вологи з поверхні бетону при збільшених температурах.

Тому нормативними документами встановлені такі максимальні швидкості підвищення температури бетону:

при Мn=2...6 м-1 — 5...8оС/год;

-"- Мn=6...20 м-1 — не більше 10оС/год.

Каркасні і тонкостінні конструкції завдовжки не більш 6м можна розігрівати

110