Конспект ТСП_испр / Конспект ТСП_испр

грішності) замірів і розділяються на систематичні та випадкові. Систематичні помилки мають постійний знак та напрямок (оскільки будь-яка помилка має векторний характер). Тому такі помилки легко вилучаються шляхом виправлення причин, що викликають ці помилки (невивірений інструмент, неточні шаблони, помилки в кондукторах тощо).

Різниця між граничними (найбільшим Lб або найменшим Lм) та номінальним L значенням будь-якого розміра зветься граничним відхиленням (d):

де s — середньоквадратичне значення помилки.

Різниця між найбільшим та найменшим граничними розмірами зветься

допуском:

Якість монтажу залежить від додержання допусків, які в свою чергу бувають функціональними і технологічними.

Функціональні допуски компенсують всі види погрішностей, вони дозволяють надійно експлуатувати конструкції (зазори, довжини опор конструкцій, допуски на уступи, на співвісність, на вертікальність, на розмірність, на плоскостність).

Технологічні допуски забезпечують точність виконання технологічного процесу або операції. Точність в загальному випадку визначається погрішностями (погрішності при виготовленні, на розміточних роботах, при встановленні конструкції). Погрішності не повинні перевищувати нормативних допусків при розмітці осей і точок, при розмітці вертикальних позначок, при пересіченні перпендикулярних осей.

Допуски і відхилення нормуються ГОСТ, СНиП і ДБН (допуски — ГОСТ 21779-82 — на виготовлення, на розмітку, на монтаж). Відхилення — граничні величини на монтаж конструкцій, приймаються по СНиП 3.03.01-87).

Збиральність — забезпечує можливість збирання з точністю, яка відповідає нормальним вимогам експлуатації.

Розрізняють повну і неповну збиральність. Повна збиральність — це збиральність коли її рівень і 99,73%, неповна (часткова) збиральність — це збиральність, коли її рівень < 99,73%, визначених ГОСТ 21780-83.

Вся система допусків побудована на принципі групування погрішностей окремих виробничих процесів в класи точності. Під класом точності розуміють групу похибок, які характерні для технологічних операцій, що виконуються на (або за допомогою) визначеному технологічному обладнанні або з використанням заданих прийомів виконання робіт і також при налагодженому процесі виробництва. При монтажі конструкцій використовують шість класів

171

точності.

Повна збиральність елементів виконується в тому разі, якщо:

де Dф — значення функціонального допуску; Dе — розрахунковий сумарний допуск:

тут n — кількість технологічних допусків;

Di — проекція технологічного допуска на вертикальну чи горизонтальну вісь.

Для симетричних допусків, які мають місце під час монтажу ферм, ригелів, плит та інших елементів, що мають дві опори, Dе визначається, як:

Рівень збиральності визначається відношенням величин функціональних допусків до технологічних:

де Dе — визначається за формулами (6.23 та 6.24).

Існує 4 методи орієнтування колон залежно від сполучення рисок по елементах (РЕ) і рисок по осях (РО) (див. Рисунок 6.20).

1-й метод — риски верху елемента орієнтують по рисках низу елемента, а риски низу елемента, що монтують, по верхніх рисках раніше змонтованого елемента. Цей метод забезпечує високу точність по вертикалі. Недоліком цього методу є накопичення похибок пропорційно кількості встановлених по висоті елементів. Може бути допущений тільки в малоповерхових будівлях.

2-й метод — риски низу елемента орієнтують по рисках осей, а риски верху по рисках низу елемента, що монтують: недолік — збільшуєтся ексцентричність осей в стиках колон. Переваги — забезпечується простіше вивірення. Вживається при встановленні елементів з платформенним спиранням внизу (напр., крупнопанельні будівлі).

3-й метод — риски верху і низу елемента, що монтується, орієнтують по рисках осей. Цей метод використовують при монтажі колон із стальними оголовками, в каркасних залізобетонних будівлях.

4-й метод — риски верху елемента, що монтується, орієнтують по рисках осей, а риски низу по рисках верху раніше змонтованого елемента. Недолік —

172

збільшується погрішність по вертикалі, включається погрішність раніше змонтованих колон. Але ця схема забезпечує відносно високу точність стосовно співвісності елементів. Ця схема використовується переважно під час зведення каркасних будівель з колонами, що з'єднуються по висоті за допомогою полуавтоматичного ванного зварювання впритул випусків арматури.

6.5. Особливості монтажних процесів в екстремальних кліматичних умовах

При високих позитивних температурах (в умовах сухого жаркого клімату) створюються важкі умови насамперед для виконавців робіт. Тому рекомендується в середині робочого дня робити велику перерву. Крім того, монтажникам наобхідно давати можливість відпочивати на протязі напівзмін.

Всі мокрі процеси виконуються з тими ж особливостями, що наведені в п'ятій частині цього посібника. Значно збільшуєтся трудомісткість нагляду за монолітними бетонними стиками.

При від'ємних температурах (в зимових умовах) найбільш уразливим місцем являються стики та вузли каркасів. У всіх технологічних процесах відбуваються зміни, які коротко можна зформулювати так:

Під час складування та зберігання конструкцій необхідно виключати можливість обмерзання кригою конструкцій або її примерзання до землі. Перед подаванням на монтаж конструкції очищуються від криги, снігу скребачками, ломиками, щітками тощо. Використовувати для цієї мети гарячу воду заборонено.

Під час укрупнення та встановлення зварювальні роботи треба виконувати з виконанням особливостей, вказаних в п. 6.4.8.2.

Замонолічування стиків бетонною сумішшю виконують безобігрівним способом (з протиморозними добавками) або обігрівним способом з тепловою обробкою, суть яких викладено в п. 4.4.

Всі заходи щодо забезпечення бетону стиків від промерзання слід приймати до того часу, коли бетон не набере необхідної міцності для даного випадку. Наприклад, в вертикальних стиках зовнішніх стін повинна бути забезпечена міцність не менше 50% від проектної. Для вузла з'єднання колони з фундаментом стаканного типу міцність бетону має бути не менше 70%, а для стикових з'єднань конструкцій, що завантажуються повним експлуатаційним навантаженням, необхідно отримати 100% міцності бетону стика.

Під час герметизації: поліізобутиленову мастику слід попередньо розігривати до 110...120оС. Сам процес герметизації дозволяється виконувати при температурах не нижче — 20оС.

Заморожування розчинів або сумішей на ранніх стадіях в стиках та вузлах дозволяється тільки там, де вони не сприймають зусиль і не мають закладних деталей, або мають металеві оцинковані скоби. Це шви між панелями перекрить та покрить і деякі інші зазори між збірними залізобетонними елементами. В

173

цьому разі розчин чи бетонну суміш при позитивній температурі вкладають в шви, а потім допускають заморожування. Рекомендується використовувати для розчинів та сумішей марки 400 й вище, а також на швидкотвердних і глиноземистих цементах.

7. Процеси влаштування покрівель

7.1. Загальні положення

Покрівля захищає будинок від атмосферних явищ: снігу, вітру, дощу, впливу сонячного випроміннювання, впливу температур. Вона повинна бути водостійкою, непродувною, довговічною, термостійкою.

Покрівля може бути частиною даху (якщо є горище) або може бути сполучена

зпокриттям верхнього поверху (якщо будинок не має горища).

Втехнології покрівельних робіт треба розглядати сумісно: матеріали, конструкцію покрівлі, механізми, техніку безпеки. Виходячи з цього покрівлі можуть бути класифіковані у відповідності до Рисунку 7.1. Слід також класифікувати рулонні матеріали за в'яжучими: бітумні, дьогтьові, полімерні, комбіновані (дьогтьобітум, гумобітум, бітумно-полімери). Захисні шари таких матеріалів можуть бути: у вигляді посипок крупних, дрібних та лускоподібних.

Основа рулонних матеріалів може бути органічною (толь, руберойд і інші подібні) та неорганічною (гідросклоізол, відлон). У сучасному будівництві все ширше застосовуються рулонні матеріали з наплавленням, у яких шар в'яжучого, що наноситься на основу, має більшу товщину, ніж в звичайних.

Мастики бувають: бітумні, дьогтьові, бітумно-гумові, бітумно-полімерні, полімерні; гарячі (що використовуються при температурі 160... ..180оС) та холодні (температура до 90оС). В холодних мастиках у складі крім в'яжучого й наповнювача (порошки з тальку, вапняку, золи і таке подібне) маються антисептики й розріджувачі: нелетючі (солярове, мастильне, трансформаторне й інші масла) або летючі (бензин, лігроїн, сольвент, гас, уайт-спіріт тощо). Основні характеристики та сфери використання вищеназваних матеріалів зведені в Таблиці 7.1.

Мастичні покрівлі відрізняються більш високою індустріальністю, підлягають майже 95% механізації. Можуть вживатися як для плоских, так і для скатних покрівель (з похилом більше 2,5%, але не більше 25%). Являють литий гідроізоляційний килим, що складається з двох або трьох шарів, армованих склополотном, скловолокном або склосіткою. Мастики можуть бути гарячі чи холодні. Покрівлі можуть виконуватися як з мастик (тоді отвердження пов'язане

звипаром розчинника) або з емульсій (отвердження пов'язане з окисленням або полімерізацією).

Покрівлі з листових матеріалів виконуються з металевих листів (чорних або оцинкованих), профільованого настилу з оцинкованого заліза (профіль залежить від багатьох факторів: навантаження, кроку прогонів тощо), хвилястого

174

азбестоцементу (звичайного профіля — ВО; середньохвилястого — СВ, підсиленого профіля — ВУ; уніфікованого профіля — УВ). До всіх видів хвилястого азбестоцементу виробляються фасонні деталі: коникові, лоткові, перехідні, кутові тощо. Нахил покрівлі може складати 30...50% і більше. Кріплення листових матеріалів виконується до основи за допомогою скоб, гаків, шурупів, оцинкованих цвяхів в комплексі з оцинкованими шайбами та м'якими прокладками.

Покрівлі з штучних матеріалів мають ту негативну властивість, що найбільш трудомісткі відносно всіх раніше перелічених. Використовуються в основному в житловому індивідуальному будівництві. В цьому разі обов'язкове влаштування горища, похил може складати 50...70%.

7.2. Покрівлі з рулонних матеріалів

Рулонна покрівля — це гнучкий водоізоляційний килим з кількох шарів рулонного покрівельного матеріалу, приклеєного на спеціальній мастиці.

Для бітумних рулонних матеріалів (руберойд, пергамін, гідроізол) застосовують бітумні мастики, для дьогтьових матеріалів (толь, толь-шкіра) — дьогтьові.

З часом летючі масла, якими насичене покриття, випарюються, покриття втрачає гнучкість, з'являються тріщини. Щоб краще зберегти водозахисні якості покрівлі у верхній шар руберойду або толю укладають великозернисту або лускоподібну посипку. Якщо такої посипки немає, то верхній шар покрівлі покривають шаром гарячої мастики і посипають великозернистим піском або дрібним гравієм.

Для зберігання покрівлі від гниття в склад бітумних мастик додають антисептики (фтористий, кремнєфтористий натрій і інші).

Основою під рулонний килим застосовують асфальтобетонну або цементну затяжку, а також дощату палубу. В неопалюваних будинках килим наклеюють зразу на залізобетонне покриття (Рисунок 7.2). В тимчасових дерев'яних будовах рулонний матеріал наклеюють на мастиці або прибивають за допомогою дере- в'яних брусків.

Технологія покрівельних робіт складається з підготовчих і основних процесів

(див. Рисунок 7.3).

Підготовчі роботи складаються з підготовки рулонних матеріалів і виготовлення мастик. Якщо розкатати рулон покрівельного матеріалу, він буде мати хвилясту поверхню, а при наклеюванні можуть створитися зморшки. Тому матеріали витримують в розгорнутому вигляді не менш як 20 год. при t=15оС (матеріали з покривним шаром), а без покривного шару — перемотують на другий бік. Щоб зчистити мінеральну посипку, поверхню рулонного матеріалу змочують соляркою, уайт-спірітом або гасом (Рисунок 7.4). Шар бітуму розм'якшується і вбирає тонкий шар присипки. Після висихання — матеріал загортають в рулон зчищеним боком назовні і залишають у вертикальному

175

становищі.

Довговічність покрівлі залежить також від якості мастики.

Мастика — це суміш бітумного або дьогтьового в'яжучого з наповнювачем (азбест, попіл ТЄЦ, цемент, тальк, каолін, мелений шлак і інші).

Наповнювач вводять для зниження усадки, підвищення теплостійкісті, упередження витікання в'яжучого, а також для зниження витрат в'яжучого.

Найкращий наповнювач — волокнистий (азбест). В залежності від наповнювача мастики бувають:

бітумно-каучукові — здрібнений і розчинений каучук; гумово-бітумні — здрібнена і розчинена гума; бітумно-латексні — здрібнений і розчинений каучук-латекс; бітумно-полімерні — здрібнені і розчинені синтетичні смоли.

Мастика і грунтовка доставляються на об'єкт у готовому вигляді і тільки на малих об'єктах готується на будові.

Мастики бувають гарячими (бітумні до 170...210о, дьогтьові до 120... 150оС), напівгарячими (70...100оС), холодними (40...60оС). Гарячі мастики виготовляють, розплавлюючи бітум і обезводнюючи його (доки не буде піни). Додають дрібними порціями в'яжуче і безперервно перемішують.

Увага!Небезпечно!Температуразайманнябітуму—220оС!

Для підігрівання мастик в умовах будівельного майданчика використовують спеціальні котли з завантажним пристроєм та пристроями для подавання мастик до місця вкладання. Котли мають перемішуючі та підігріваючі пристрої. Спочатку завантажується подрібнений бітум, після його збезводнення (при температурі 200оС) в розплавлений бітум додають при постійному перемішуванні пластифікатор та сухі наповнювачі.

Напівгарячі і холодні мастики виготовляють таким же чином, тільки температура розігріву нижча, але в'язкість знижують, додаючи летючі розчинники (гас, трансформаторна олія, машинна олія).

Грунтовку (праймер) постачають на будівельний об'єкт в спеціальних ємкостях або автогудронаторах. Її одержують шляхом ретельного перемішування бітуму з розчинником. Перед вживанням обов'язкове проціджування, яке виконується з метою усунення крупних включень.

Безпокривні матеріали — укладають тільки на гарячих мастиках. Покривні — можна вкладати на різних.

Підготовка основи. Для видалення води з поверхні основи застосовують машину СО-106, яка працює за принципом вакуумного відсмоктувача. Сушка

— машиною СО-107. При улаштуванні основи з асфальтобетонної стяжки її розрізають температурно-усадочними швами на квадрати 4х4м. Для цього під час бетонування закладають рейки на товщину шва. Після бетонування основи рейки знімають, а шви заливають мастикою і покривають смугами з рулонного матеріалу, які приклеюють з одного боку.

176

Основа для наклеювання рулонного матеріалу повинна бути сухою і чистою. Для сушіння основи, видалення намерзлої криги завтовшки до 1...1,5 мм використовують спеціальні машини, що працюють на рідкому паливі (соляровому маслі) з приводом вентилятора від електромережі (Рисунок 7.5). Якість основи перевіряють наклеюванням куска матеріалу. Якщо його відірвати, мастика не повинна відставати від основи. Якщо основа дерев'яна, то по носійному настилу, що вкладений по кроквам паралельно конику, влаштовують суцільний рівняльний шар під кутом 45о до носійного настилу з сухих вузьких дощок завтовшки 12...20 мм.

Наклеюванню рулонного килима передує очищення основи від бруду, пилу, каменів, піску тощо. Цю операцію виконують за допомогою стиснутого повітря, що надходить від компресора.

Грунтування виконують смугами шириною 3...4 м. Для цього використовують спеціальні пневматичні пристрої (Рисунок 7.6). Час висихання грунтовки не більше 12 год.

Наклеювання рулонних матеріалів виконують шарами (2...5 в залежності від схилу, зони тощо). Якщо схил до 15о, рулони наклеюють паралельно, а при більших схилах перпендикулярно конику. Перехрещувати рулони не можна.

Починають наклеювання з самих низьких місць даху: в воронках внутрішнього водостоку, карнизних звисах, розжолобках. Полотна наклеюють з напуском 100 мм. Стики не повинні збігатися по вертикалі.

Рулонний килим наклеюють по захватках: спочатку перший шар по усій захватці, потім після його перевірки й приймання — другий шар і так далі. Але можна наклеювати разом всі шари і при цьому зекономити до 8% рулонних матеріалів і мастики. Наприклад, при чотири-шаровій покрівлі спочатку заготовляють і наклеюють один на другий полотнища, рівні 1/4, 1/2, 3/4 і 4/4, тобто повній ширині рулону (1000 мм).

Кожні наступні повномірні полотнища наклеюють, відступаючи від краю попереднього на 220, 250, 250 і 250 мм.

Напуск полотнищ один на другий буде однаковим в усіх випадках (див.

Рисунок 7.7)

1000-(220+250+250+250)=30 мм.

Поздовжній напуск полотнищ повинен витримуватися 100 мм. При цьому засобі наклеювання повинно вестися одночасно чотирма ланками укладальників, які мають працювати з інтервалом 8...10 м одна від другої, тобто при досить великому фронті робіт.

Після просихання основи здійснюють нанесення мастики на захватці смугами шириною 4...5 м за допомогою автогудронатора (Д-640) (Рисунок 7.8).

Гумові шланги закінчуються вудочкою. Рулонні матеріали подають підйомниками, легкими кранами (типу «Піонер»).

При великих обсягах робіт (більше 10 000 м2) рекомендується виготовлювати мастику біля будівлі, що зводиться, подавати на дах за допомогою

177

трубопровода — стояка, що має електропідігрівачі, а на робоче місце — спеціальними самохідними возиками з зачиненими ємкостями (Рисунок 7.9).

Увага! на покрівельних роботах великовантажні крани не застосовують: вони повинні бутидемонтованіпіслямонтажнихробіт.

У холодний час трубопровід обігрівають. Мастика повинна циркулювати безперервно, щоб не з'явилися пробки. На робочі місця гарячу мастику транспортують в термосах мотокарами або моторолерами (мотовізками), тобто порціями. У цьому випадку наклеювання рулонного матеріалу можна вести машиною СО-99 для нанесення мастики і наклеювання рулонів, або машиною «Мосоргстрой».

Принцип работи цих машин в тому, що рулонний матеріал проходить крізь бак з мастикою, змащується нею знизу і котком щільно притискується до основи.

Якщо мастику подають безперервно (від автогудронатора) застосовують більш прості котки-розкотчики.

При малому обсязі робіт або стиснених умовах наклеювання виконують вручну. Повітряні мішки проколюють шилом і укочують котком вагою »80кгс.

На холодній мастиці руберойд наклеюють тільки на основу з цементнопіщаного розчину попередньо обгрунтовану. Мастику наносять тоненьким шаром (до 1мм), більша товщина погіршує приклеювання. Наступний шар наклеюють не раніше як за 12 годин.

Покрівельні роботи планують, як правило, на теплий час року. Організують поточні методи роботи. Провідничий процес — наклеювання.

Весь процес покрівельних робіт розподіляють по ланках (спеціалізованих), наприклад:

ланка 1 — чистка, грунтовка основи, підготовка місць приєднання, розжолобків;

ланки 2, 3, 4 — нанесення мастики і наклеювання 1, 2 і 3 рулонного килима; ланка 5 — улаштування захисного шару; ланка 6 — підготування мастики й рулонних матеріалів.

Напрям покрівельних робіт йде з нижчих місць покрівлі до верхніх. По щойно зробленій покрівлі треба виключати усякий рух.

7.3. Улаштування покрівлі з рулонних матеріалів, що наплавляються

Руберойд з стовщеним мастичним покривним шаром дозволяє наклеювати його методом підплавлення бітумного в'яжучого (тобто бітумного шару на руберойді) без застосування бітумних мастик. Це руберойди марок РМ-500-2, РМ-420-1, РМ-350-1 — для нижніх шарів і РК-500-2, РК-420-1 — для верхніх шарів.

Для підвищення довговічності покрівель промисловість випускає нові

178

рулонні матеріали на основі полімербітумних композицій. Їх теж можна наклеювати методом підплавлення. Це — ескарбіт, армобітеп, монобітеп.

Ескарбіт — це покрівельний картон, насичений м'яким бітумом (нафтовим) і покритий з обох боків полімербітумним в'яжучим (бітум, каучук, індустріальна олія, наповнювач і антисептик). Марка ЕЕМ і ЕЕК (для верхніх шарів).

Армобітеп — виготовляється аналогічно ескарбіту, але основою є склополотнини, склосітка, склотканина і інші матеріали на скловолокнистій основі. Марки АВСМ і АВСК.

Монобітеп — на основі комбінованій: папір-поліетилен-папір (БПБ). З двох боків накритий крім полімербітумного в'яжучого водно-тальковою суспензією. Тому монобітеп застосовують для нижніх шарів покрівлі.

Для відповідальних покрівель застосовують ще один рулонний матеріал на полімербітумному в'яжучому — фольгобітеп. Основою для нього є алюмінієва фольга завтовшки 0,08...0,12 мм, яка з обох боків покривається полімербітумним в'яжучим з дрібнозернистою мінеральною посипкою. Ці матеріали наклеюють методом наплавлення, але можна наклеювати й на бітумних мастиках як звичайний руберойд. Вони більш тепло- і холодостійкі, водостійкі. Тому вони можуть наклеюватись в 2 шари там, де необхідна 3- або 4-шарова руберойдна покрівля.

Технологія робіт відрізняється процесом наклеювання рулонного матеріалу. Принцип укладання рулонних матеріалів, що наплавляються, полягає в розплавленні покривного шару під впливом високих температур або в його розрідженні розчинником. У першому випадку (Рисунок 7.10) застосовують машину СО-121А з пальниками інфрачервоного випромінювання. Продуктив-

ність цієї машини (м. Мінськ) 330...640 м2/год.

Якщо такої машини немає, то наклеювання виконують методом розрідження шару мастики розчинником за допомогою вудочки-розпилювача і звичайного розкотчика рулонних матеріалів (типа СО-108А). Роботу виконує ланка з 3-х робітників. Один за допомогою вудочки наносить розчинник на матеріал і основу — перед розкотчиком. Двоє починають розкотувати рулонний матеріал. Напрям руху вибирають по вітру, щоб бризки розчинника не потрапляли на робітників.

Прокатку котком (»80кг) виконують за 10...15 хвилин після накладання розчинника. Тому один з робітників постійно переходить від розкотування рулону до його укочування й навпаки.

Як видно зі складу технологічного процесу влаштування покрівель з матеріалів, що наплавляються, їх використання дозволяє скоротити деякі трудомісткі операції (див. Рисунок 7.3): транспортування та виготовлення мастик, нанесення грунтовок та мастик на основу. Це надає таким матеріалам переваг, що забезпечують їх широке використання в сучасному будівництві.

179

7.4. Мастичні покрівлі

Це покрівлі, армовані скломатеріалами (див. Рисунок 7.1). Виконують з 2-х–3- х шарів. Склад мастичних покрівель такий, як вказано в Таблиці 7.2.

Полотна укладають шарово-перехресним способом на мастиці товщиною 2 мм. Захисний шар виконують по шару гарячої мастики звичайним способом або фарбують покрівлю фарбою з бітумного лаку і алюмінієвої пудри.

Безрулонні покрівлі роблять по залізобетону з холодних асфальтових мастик. Мастику подають розчинонасосом і наносять 3...4 шари до 5 мм товщини кожний.

І шар — грунтовка (вапняно-бітумна паста).

ІІ, ІІІ, ІV — мастика (паста з додатком цементу і азбестового волокна). Кожний шар наносять тільки після висихання й затвердіння попереднього

(через 2...48 год.).

Над поперечними стиками плит, поперечними швами рівняльних стяжок та в місцях приєднання основного водоізоляційного килима до карнизів крім однієї захисної підкладки вкладають армуючу прокладку з склотканини. Після цього встановлюють водоприймальні воронки, влаштовують килим в розжолобках та карнизних звисах. Додатковий шар мастики наносять смугами, ширина яких на 100 мм більша ширини армуючих прокладок.

Над захисними підкладками основний килим підсилюють додатковим шаром мастики також на ширину, більшу аніж ширина підкладки, але не менше 200 мм. Кожен наступний шар мастики наносять після висихання попереднього (коли він перестає прилипати до ніг та не розмивається водою).

Отже застосування мастичних покрівель дозволяє вилучити всі трудомісткі операції по підготуванню та наклеюванню рулонних матеріалів (див. Рисунок 7.3), а всі операції по приготуванню, транспортуванню та нанесенню мастик чи емульсій майже повністю механізувати.

7.5. Покрівлі з листових матеріалів

7.5.1. Покрівлі з азбестоцементних листів

Технологічний процес влаштування покрівель з азбестоцементних листів та штучних матеріалів представлено на Рисунку 7.11.

Покрівлі з азбестоцементних листів при нахилах більше 10...15% бувають неутеплювані. Лати можуть бути виконані з сталевих, залізобетонних або дерев'яних прогонів (див. Рисунок 7.12). При нахилах в межах до 20% бувають утепленими. Тоді вони влаштовуються по дерев'яних брусках, що знаходяться в товщі утеплювача, а самі бруски можуть закріплюватися як до крокв, так і до залізобетонних плит.

Розташування прогонів та дерев'яних брусків обумовлюється типом азбестоцементних листів, їх міцністю. Розрахунковий прогон для листів ВО - 525 мм,

180