Конспект ТСП_испр / Конспект ТСП_испр

деталей також виконуються одночасно з зведенням всієї стіни. При цьому вживають металеві скоби, гаки та дрот. Ці закладні деталі вкладають в шви кладки між окремими цеглинами під час кладіння. Можливе застосування плит, що закріплюються не тільки закладними деталями, а й спеціальними прокладними рядами плит, що закладаються в масив аналогічно поперечниковим рядам звичайної лицьової кладки.

Архітектурні деталі (влаштування наличників на двері й вікна, поясків, великих карнизів тощо) часто виконуються з кераміки. Для їх закріплення вживаються такі ж закладні деталі, що наведено вище.

Карнизи із збірних деталей, що мають консольний виступ більший за половину товщини стіни, закріплюють анкерними болтами, які замуровані в масиві кладки на розрахункову довжину, що вказана в проекті.

Полегшені види кладки — застосовуються в основному для підвищення теплотехнічних властивостей стін та з метою скорочення витрат цегли. Використовуються також теплі розчини, що виготовлені на перлитовому, керамзитовому або іншому пористому піску.

Найбільш поширені полегшені конструкції стін з горизонтальними цегляними діафрагмами системи М.С. Попова, колодязні — С.А. Власова, з облицюванням теплоізоляційними плитами, з розширеними вертикальними швами тощо.

Перші два типи стін складаються (див. Рисунок 5.7) з двох верстових стінок, що з'єднуються між собою або за допомогою поперечникових рядів цегли, або за рахунок поперечних стінок, вкладених між верстами через 0,65...1,2 м, або за допомогою арматурних стержнів. Такі системи кладок вживаються при загальній висоті будинку до 4-х поверхів. Об'єм між верстовими шарами заповнюється легким бетоном відповідно до стану зведення цих рядів.

При виконанні колодязної кладки поперечні стінки перев'язують з поздовжніми через один ряд по висоті. Колодязі, що утворюються між поздовжніми верстами та поперечними стінками можна заповнювати легким бетоном, насипними метаріалами з високими теплоізоляційними властивостями (шлак, керамзит, пісок легких гірничих порід тощо) або легкими теплоізоляційними вкладишами.

Щоб забезпечити невелику усадку насипного матеріалу, необхідно утворювати розчинні діафрагми, армовані дротяною арматурою (див. Рисунок 5.7 г).

5.4.2. Кладка з дрібних блоків

До дрібних блоків відносять такі стінові матеріали:

—суцільні бетонні камені й камені з порожнинами (пустотілі);

—легкобетонні камені з щільовими закритими порожнинами;

—оброблені природні камені правильної форми (з вапняка, черепашника, туфа);

—склоблоки;

121

— гіпсові блоки тощо.

Що стосується більшості матеріалів у вигляді дрібних блоків (виключаючи склоблоки), то їх розділяють на основні та додаткові (останні мають по довжині 3/4 або 1/2 довжини основного каменю). З таких блоків зводять стіни завтовшки

90, 190, 240, 290, 390 мм та більше. Маса окремих каменів може становити від 14 до 32 кг. При масі 80 кг й більше вживаються крани й такі блоки можна вважати крупними.

Кладку з суцільних та з пустотілих каменів ведуть з перев'язкою поперечних вертикальних швів на чверть або половину каменю, як правило по дворядній системі. Поперечникові ряди вкладаються через один або два довжикових ряди. У всякому разі вертикальні шви мають бути перекритими каменем наступного ряду. Якщо допускається відсутність перев'язки, то тоді вживаються поперечні сталеві в'язі, що встановлюють через 2...3 ряди по висоті. Товщина швів така ж, як і в звичайній кладці. Для забезпечення потрібної товщини швів приймають спеціальну технологію попередньої розкладки та нанесення розчину, що описана в розділі «Організація виконання процесів кладки».

Кладку з легкобетонних каменів та каменів з порожнинами ведуть за загальними правилами, що вказані вище, тому що відкритими отворами порожнин їх вкладають донизу. Деяку складність становить процес отримання поздовжніх та поперечних половинок з цих каменів, необхідних для виконання перев'язки вертикальних поздовжніх та поперечних швів. Ці половинки отримують шляхом тесання та сколювання цілих каменів, що веде до непродуктивних втрат матеріалу.

Кладку з оброблених природних каменів правильної форми виконують тими ж методами, що наведено вище. Для підвищення якості застосовують рухомі розчини з ОК 9...13 см. Поперечникові ряди вкладають не рідше ніж в кожному третьому ряду. До цього виду слід віднести й так звану тесову кладку. Спочатку такі камені встановлюються в версту насухо, вивіряються за допомогою клинів. Потім їх піднімають, розстилають розчин й встановлюють камінь на попередньо вивірене місце. Після встановлення зовнішні шви конопатять або заливають цементним розчином. Окремі камені зв'язують між собою за допомогою металевих деталей так, як вказано на Рисунку 5.2.

5.4.3. Кладка з буту та бутобетону Бутова кладка — це кладка з природних каменів неправильної форми, що

мають дві приблизно паралельні поверхні, які використовуються як постелі. Але може застосовуватись і булижний камінь, що не має таких поверхонь [в якості «ізюму» (родзинок)]. Матеріал таких каменів: вапняки, піщаники, черепашники, туф, граніт тощо. Маса каменів має становити не вище 50 кг. Якщо є камені більшої маси, то вони попередньо розколюються (процес зветься

«плінтовкою»).

122

Під час ведення бутової кладки складно досягнути ретельної і системної перев'язки швів, тому що майже всі камені мають різні розміри. Тому виконують попередній підбір та вкладання «насухо» бутових каменів таким чином, щоб в верстах та забутці вони вкладалися почергово довгою та короткою

стороною, чим забезпечують перев'язку швів (див. Рисунку 5.8 а).

При цьому підбір каміння повинен забезпечувати приблизно одну й ту ж висоту одного ряду (20...25 см), у деяких місцях допустимо в один ряд вкладати по 2...4 тонких каменів, а деякі великі камені одного ряду можуть входити в 2...3 суміжні ряди (Рисунок 5.8 б). Якщо кладка ведеться без виділення горизонтальних рядів, а шви ретельно оздоблюються, то така кладка може бути архітектурною прикрасою цоколів, мостів, набережних, підпірних стін тощо й зветься циклопічною (Рисунок 5.8в).

Бутову кладку розрізняють:

під залив — у траншеях або опалубці, камені вкладають насухо, упираючи в стіни опалубки чи траншеї; кожен ряд має висоту 15...20 см; версти не викладають; порожнечі забивають щебенем, а потім заливають рідким розчином; така кладка має велику кількість порожнин, а тому її носійна здатність знижена (вживається для створення фундаментів під будинки не вище двох поверхів);

«під лопатку» — має версти, куди вкладають на розчині найкращі підігнані камені висотою до 25 см; якщо окремі камені мають гострі виступи чи кути, їх зтесують спеціальними молотками-кулачками, цей процес зветься приколкою каміння; між верстами лопатою накидають розчин і на нього вкладають каміння забутовки неправильної форми; порожнини, що залишаються між вкладеними крупними каменями, забивають за допомогою кувалди меншими; таким чином кладка ведеться рядами, максимальна висота яких може досягати 30 см;

—цим же способом можна вести кладку стовпів та одночасно бутову кладку

зоблицюванням;

—«під скобу» — різновид кладки «під лопатку», застосовується для кладіння простінків та стовпів; версти необхідно виконувати з каменів однакової висоти (її вивіряють приладом, що зветься скобою, звідси й назва);

—«під лопатку» в опалубці — застосовується для отримання гладких зовнішніх поверхонь з обох боків кладки та при наявності каменю непостелистого й різного розміру;

—з застосуванням віброущільнення — каміння вкладається подібно до звичайного методу «під лопатку», але накиданий лопатою розчин завтовшки 4...6 см ущільнюється площинним вібратором доти, доки розчин не закінче проникати в порожнини між камінням; після цього вкладається наступний ряд і операції повторюють; кладка може виконуватися в опалубці або в траншеях; за рахунок віброущільнення міцність кладки підвищується на 25...40%;

—циклопічна кладка (Рисунок 5.8 в) — також один із видів кладки «під ло-

123

патку», спеціально підібрані камені вкладуються не в версти, а вертикальними рядами; камені вкладаються так, щоб отримати декоративну поверхню; шви між окремими каміннями мають ширину 2...4 см й оброблюються випуклими; може вживатися як комбіновано з цегляною, так і в якості облицювальної.

Бутобетонна кладка — складається з бетонної суміші та каменів, що утоплюються в ній горизонтальними рядами за допомогою вібрування. Як правило, ведется в розпір в траншеях або опалубці. Бетонну суміш вкладають горизонтальними шарами близько 20 см. Найбільші камені, що втоплюються в суміш, в поперечнику повинні мати не більше 1/3 товщини стіни, що зводиться; вони втоплюються приблизно на половину своєї висоти. Ущільнення може вестися також трамбуванням. Відрізняється від звичайної бутової більшою міцністю, але потребує більших витрат цементу.

5.4.4. Зведення стін із крупних блоків

Ці блоки являють собою природні або штучні камені (черепашник, туф, легкі бетони, цегляні блоки тощо). Штучні крупні блоки можуть мати лицьову поверхню офактурену й неофактурену. Вживаються для зведення стін підвалів та наземної частини будинків.

Фундаменти та стіни підвалів — зводяться після виконання й закріплення на обносці осей будинків чи споруд (див. частину другу). Після цього виконуються роботи по прийманню підвалин, причому ширина й довжина піщаної основи має бути на 200...300 мм більша розмірів фундаментів після їх встановлення. Фундаментні блоки встановлюються в проектне становище в такій послідовності: спочатку встановлюють кутові та проміжні маячні блоки (як правило, в місцях перехрещення стін). Решту рядових блоків встановлюють по шнурку (причалці). Для підйому й вивірення блоків використовуються легкі мобільні крани; стропування здійснюється за монтажні петлі. Незначні відхилення від проектного становища усувають монтажним ломом при натягнутих стропах. При встановленні першого ряду фундаментних блоків особливу увагу приділяють збереженню поверхні підвалин. Положення верху маячних блоків вивіряється нівеліром, останніх — за допомогою шнурів або візуально.

Фундаментні блоки під колони (стаканні фундаменти) встановлюють аналогічно, а вивірення здійснюють шляхом суміщення рисок, що нанесені на бокових гранях фундаментів, з кілочками, що встановлюються на піщаній подушці попередньо, й фіксують положення поздовжніх і поперечних осей.

Стінові бетонні блоки починають встановлювати (за допомогою того ж мобільного крану) після вивірення та приймання фундаментів і їх гідроізоляції. При встановленні цих блоків користуються тими ж закріпленими за допомогою дротів поздовжніми та поперечними осями споруди. При їх відсутності робиться відповідна розмітка на поверхні змонтованих фундаментів.

124

Встановлюють спочатку маячні блоки на відстані 20...30 м один від одного, їх вивірення здійснюється за допомогою геодезичних інструментів. Між ними натягується шнур, що закріплюється за допомогою інвентарних скоб так, щоб відстань між ним та встановленими блоками була 2...3 мм. Під блоки, що встановлюються, виконується постіль з розчину. Під час вивірення користуються монтажними ломиками й вивіряють внутрішню поверхню підвалу чи приміщення. Між суміжними блоками утворюється стик у вигляді порожнини, який заповнюється розчином, що ущільнюється трамбуванням чи штикуванням.

Перші два ряди блоків встановлюють з поверхні фундаментних подушок. Для рядів, що розташовані вище, використовують помости й різні засоби підмощування.

Цегляні стінові блоки не мають монтажних петель, тому для їх стропування застосовують спеціальні захвати, що тримають блок знизу. Встановлення цих блоків аналогічне до бетонних: на постіль з розчину, по шнуру (причалці) тощо.

Збірні несучі перемички в цегляних стінах зачеплюються краном за монтажні петлі й встановлюються в проектне становище на постіль з розчину. Рядові перемички встановлюються вручну. Під час встановлення головна увага приділяється: розмірам майданчиків cпирання, горизонтальності положення перемички та вертикальності її бокової грані.

5.4.5. Змішані кладки

Це такі кладки, де вживаються одночасно декілька (найчастіше — два) матеріалів для зведення стін. При їх виконанні особливу увагу необхідно приділяти з'єднанню (перев'язуванню) матеріалів кладки, що вживаються. Найчастіше змішані кладки зустрічаються при різних методах облицювання. Можна вказати такі випадки:

—цегляне облицювання бутових стін: перев'язка здійснюється через кожні 4...6 рядів облицювальної кладки. Кладку краще всього вести в такій послівдовності: спочатку викладається верста з бутового каменю (внутрішня), потім викладається цегляна верста (з протилежного боку кладки) на висоту ряду бутової кладки (спочатку вкладається поперечниковий ряд, потім — довжикові до необхідної висоти); забутовка вкладається в утворену між цими верстами порожнину й заливається розчином; потім операції повторюються але так, щоб наступний поперечниковий ряд був на відстані від попереднього не більше, як 600 мм й надійно затискувався в бутовій кладці;

—цегляне облицювання з кладкою із легкобетонних каменів або стінових бетонних блоків: кладку в першому випадку необхідно починати з вкладання прокладного поперечникового ряду цегли (див. Рисунок 5.9 а), потім вкладається три довжикових ряди облицювальної версти, за ними — ряд легкобетонних каменів, і так операції повторюються, доки не буде викладено 8

125

довжикових рядів облицювання. Після цього всі операції повторюються. Замість перев'язочного прокладного шару цегли можливо вживати анкерні з'єднання з металевих прутів, які необхідно вкладати не більше як через 8 довжикових рядів облицювальної кладки.

У випадку, коли основна стіна виконується з крупних бетонних блоків (Рисунок 5.9 б), зведення стіни виконується аналогічно, але першим вкладається ряд крупних блоків, а потім ведеться кладка цегли.

5.5. Інструмент для ведення кам'яної кладки

Підсумовуючі всі наведені способи кладки стін та стовпів можна зробити висновок, що ці процеси складаються з ланцюжка виробничих та контрольновимірювальних операцій. Для виконання цих операцій існують відповідні інструменти та прилади.

5.5.1. Інструменти та прилади для виконання цегляної та з каменів правильної форми кладки. Всі операції для виконання цієї кладки можна розташувати в такій послідовності:

—встановлення порядовок;

—натягування шнура;

—тесання та обколювання каменів (при необхідності);

—плінтовка та приколка бутового каменя;

—перемішування розчину в ящику;

—подача й розкладання каменів на обрізі стіни;

—подавання та розкладання розчину на стіні — під зовнішню версту;

—вкладання зовнішньої версти;

—подавання та розкладання розчину під внутрішню версту;

—вкладання внутрішньої версти;

—влаштування металевої в'язі між верстами та основною масою стіни;

—розстилання розчину під забутовку;

—вкладання забутовки;

—трамбування забутовки в бутовій кладці;

—контроль якості вкладеної частини кладки;

—розшивка швів;

—влаштування помостів та засобів риштування.

Послідовність вкладання каменів у версти або виконання деяких операцій може змінюватися, але їх кількість залишається майже незмінною. Однаковими залишаються і інструменти та пристосування, які також можна поділити на виробничі та контрольно-вимірювальні.

До виробничих відносять:

— кельма, призначена для нанесення, вирівнювання розчину на кладці, заповнення розчином вертикальних швів, підрізки розчину, що видавлюється при вкладанні каменів на шар розчину; в деяких випадках застосовується для

126

обколювання цегли;

—молоток-кайло — використовують для рубання, тесання та обколювання каменів, а також для вивірення та осаджування каменів під час кладіння;

—розчинна лопата — вживається для перемішування, подавання й розстилання розчину на стіни чи стовпи, іноді нею розрівнюють розчин між верстами;

—розшивками обробляють шви після їх підрізання та витримки деякий час; бувають угнуті й опуклі (відповідно до заданої форми й товщини шва);

—швабровка — призначена для очищення вентиляційних каналів від видавленого із швів розчину, а також для більш повного заповнення розчином швів та їх загладжування.

До контрольно-вимірювальних відносять:

—порядовки — являють собою пристосування, виконані з металевого кутника або дерев'яної рейки, на яких через відповідну для даного матеріалу відстань (наприклад, для цегли — 77 мм) розташовані пристосування для закріплення й перестановки шнура (причалки), а також для закріплення самої порядовки до стіни; на порядовках також нанесені позначки встановлення перемичок, панелей перекриття, встановлення вікон тощо;

—виски — для вивірення вертикальності кутів та поверхні кладки; за їх допомогою виконують вивірення порядовок при їх встановленні й закріпленні; бувають масою до 400 г — для кладіння внутрішніх стін й до 1000 г — для зовнішніх стін;

—шнур (причалка) — капронова чи з іншого міцного матеріалу нитка діаметром 1...3 мм, що визначає верхній рівень ряду кладки, використовується тільки для кладіння верст, закріплюють за допомогою порядовок чи

—причальних скоб (дужок), гострий кінець яких закладується в шов, а тупий

—спирається на маячний камінь; встановлення на черговий ряд здійснюється шляхом повороту скоби навколо гострого кінця і спирання на черговий маячний камінь;

—будівельний рівень — застосовується для перевірки горизонтальності й вертикальності кладки; може мати довжину корпуса 300, 500 та 700 мм;

—правило — дерев'яна або дюралева рейка довжиною 1200 мм, за допомогою якої перевіряють рівність поверхні кладки;

—рівень-правило — складається з двох будівельних рівнів, закріплених на металевому кутнику довжиною 1200 мм; застосовується для контроля горизонтальності рядів кладки; цю горизонтальність можна перевіряти й звичайним рівнем, що вкладається на правило, встановлене на верхню поверхню кладки;

—дерев'яний кутник — має розмір 500х700 мм, застосовують для перевірки прямокутності кутів, що закладаються ;

—складний метр або рулетка — необхідні для замірів товщин ряду, стіни та

127

її довжини.

Всі перелічені інструменти й пристосування для зручності користування вкладаються в спеціальну сумку муляра.

Для перевезення цегли використовують дерев'яні піддони, що можуть бути на брусках або з гаками. Крім того, для транспортування звичайної цегли застосовуються пояси та захвати.

Для зберігання розчину на помостях встановлюються розчинні ящики.

5.5.2. Інструменти та прилади для виконання бутової й бутобетонної кладки

В зв'язку з тим, що в бутовій та бутобетонній кладці вживаються важкі камені великих розмірів, крім перелічених вище інструментів вживаються:

—кельми великих розмірів;

—молотки-кайла масою до 2 кг;

—кувалди масою до 5 кг — для виконання плінтовки;

—молотки-кулачки масою до 3 кг — для виконання обколювання каменів під час приколки;

—металева трамбовка — для ущільнення бутових каменів та для забезпечення їх прилягання до грунту підвалин;

—дерев'яна трамбовка — для тої ж мети.

5.5.3. Інструменти та прилади для ведення кладки з дрібних і крупних блоків

В залежності від розмірів та маси матеріалу, що вживається, використовують всі вищеназвані інструменти. Крім них використовують:

—шаблони— для кладіння перегородок з гіпсових блоків, склоблоків тощо;

—монтажні ломи — різної довжини й форми;

—конопатки — для обробки швів, їх конопатки та для ущільнення щілин між віконними і дверними блоками та кладкою;

—молоти для загинання монтажних петель;

—стропи різних конструкцій для стропування й піднімання крупних блоків;

—інвентарні клини — для встановлення й вивірення крупних блоків; при їх використанні необхідно пам'ятати, що після нанесення розчину клини з-під конструкції можна тільки витягувати (вибивати); забивання клинів як правило призводить до утворення порожнин між розчином та блоком, що недопустимо.

5.6.Помости й засоби підмощування

Помостами й іншими засобами риштування називають пристрої, за допомогою яких змінюється рівень робочого місця муляра. Оскільки кладення починається з самого низу стіни або фундаменту, то перше робоче місце муляра розташовується на землі або на рівні перекриття, з якого ведеться кладення. При цьому без особливих перешкод можливо вести кладку до висоти 1.4 м над рівнем робочого місця. Найвища продуктивність досягається при висоті

128

600...800 мм.

В залежності від цього всю висоту кам'яної кладки поділяють на яруси, а для досягнення потрібної для продуктивного кладення висоти застосовують риштування та помости. На них в загальному випадку й налаштовується робоче місце муляра.

Під помостами розуміють пристрої, що мають висоту 1...2.4 м, можуть легко переноситися й перелаштовуватися. Вони спираються на землю або плити перекриття. Як правило, встановлюються всередині будівлі. З поверху на поверх переставляються кранами, або переносяться вручну.

Риштування можуть встановлюватися всередині й зовні будівлі, спираються на землю, або підвішуються до попередньо змонтованих носійних конструкцій будівлі (тоді вони звуться струнними або підвісними). Якщо риштування встановлюються зовні споруди, то стояки їх мають спиратися на спеціальні підкладки з дерева або заліза, а при значній висоті мати пов'язь зі стіною, що зводиться. Риштування дозволяють зводити кладку знизу доверху без переобладнання.

На помостах або риштуваннях по балках вкладається настил з дощок завтовшки не менше 40 мм. Цей настил і має забезпечити необхідне робоче місце. В зв'язку з цим помости розрізняють стрічкові — вздовж стіни, що зводиться, або суцільні — між стінами будинку. В першому випадку ширина настила має бути не менше 2.4...2.6 м (див. Рисунок 5.10).

Помости розділяють на стоякові, шарнірно-блочні, переносні майданчики тощо.

Стоякові складаються з трубчастих телескопічних стояків, прогонів і настилів. Після завершення кладіння на черговому ярусі настил звільнюють від матеріалів та обладнання, витягують внутрішні труби стояків і встановлюють прогони на новому рівні (для наступного ярусу) та вкладають настил. Можна зводити стіни висотою до 4.4 м. Вживаються рідко, тому що потребують багато ручної праці.

Шарнірно-блочні (Рисунок 5.11) можуть застосовуватися при висоті кладки до

3.5 м.

Переносні майданчики використовуються для ведення кладки зовнішніх стін сходових клітин і встановлюються краном на поперечні внутрішні стіни

(Рисунок 5.12).

Помости пакетні самоустановні складаються з дощатого настила, що має розмір 2.5х5.5 м і вкладається на дві просторові прямокутні металеві опори, що закріплені до настила шарнірно й під час піднімання становляться вертикально. Це дозволяє встановлювати настил на висоті відповідно 1 м та 1.95 м. Оскільки ці помости розраховані на встановлення в два яруси по висоті, то стіни можна зводити до висоти 5 м.

Риштування дозволяють створювати робочі місця на різних горизонтах і встановлюються, як правило, при висоті 5 м і вище. Розрізняють стоякові

129

трубчасті безболтові риштування, стоякові металеві риштування, стоякові трубчасті болтові тощо. Всі ці риштування виготовляють на підприємствах будівельної промисловості за типовими проектами. Найбільша висота таких риштувань — 40 м. Відповідно до встановлення наступного ярусу риштувань їх стояки закріплюють до зведеної частини споруди. На влаштування цих риштувань необхідно мати робочий проект, що входить складовою частиною ПВР.

Підвісні (струнні) риштування вживаються при необхідності кладіння кам'яної кладки в каркасних будівлях. Струни — це підвіски з круглої сталі або ланцюгів; закріплюються до верхніх підтримувальних конструкцій (Рисунок

5.13).

5.7. Організація виконання процесів кладки

Для потокової організації процесу зведення кам'яної кладки його поділяють на прості процеси й операції (див. Рисунок 5.1 б) й встановлюють їх ритмічне й узгоджене виконання в просторі й часі. Для цього будівля поділяється на захватки, а кожна захватка — на яруси. В якості захваток приймають частину будівлі, що повторюється (в житловому будівництві — це одна секція в межах одного поверху). Захваток має бути не менше двох. В межах однієї захватки стіни поділяються на 2...3 яруси.

Процеси й операції мають бути організовані таким чином, що коли на одній із захваток виконують кладіння каменів, на другій — монтують збірні залізобетонні конструкції. Тривалість цих процесів на захватках повинна бути однаковою (див. Рисунок 5.14), або кратною. Муляри-монтажники утворюють ланки по 4...5 чоловік.

Двозахватна система найбільш поширена й застосовується при будівництві дво-, трита чотирисекційних будинків. Будинок розбивається на дві приблизно однакові по трудомісткості захватки й роботи організуються наступним чином: на (I) першій захватці ведется процес кладіння; на II захватці ведуться роботи по монтажу перегородок, перекрить тощо (див. Рисунок 5.15).

Тризахватна система організації праці використовується під час будівництва п'ятиабо шестисекційних будинків. Тоді будинок розбивається у плані на 3 рівні по трудомісткості захватки:

на I захватці ведеться кладіння;

на II захватці — тесляри встановлюють помости, а такелажники — вкладають необхідні матеріали;

на III захватці монтажники ведуть вкладання збірних елементів.

Якщо число секцій будинку перевищує шість, організують дві дільниці по двоабо тризахватній системі. Кожну дільницю обслуговує один кран (див.

Рисунок 5.16).

Таким чином кладку рекомендується виконувати по так званій потоковорозчленованому методу. Захватка розбивається на ділянки, які закріплюються за

130