Тема 1. Сутність аудиту страхових організацій та його значення.

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ДО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ

Поняття аудиту, його цілі та завдання. Необхідність аудиту як такого обумовлена потребою, як мають певні особи (користувачі) в отриманні об`єктивної інформації щодо фінансового стану суб`єкта господарювання. Користувачами інформації є власники та керівники суб`єкта господарювання, інші юридичні особи та громадяни, які мають матеріальну зацікавленість у результатах господарсько-фінансової діяльності цього суб`єкта. Користувачам необхідна впевненість у достовірності і повноті наданої їм інформації про фінансовий стан суб`єкта, бо самі користувачі часто не мають доступу до джерел інформації, а якщо і мають, то не мають спеціальних знань для оцінки цієї інформації. Це зумовлює потребу у залученні фахівця, здатного зробити об`єктивний висновок на підставі незалежної перевірки (аудиту) фінансової звітності. Таким фахівцем є аудитор.

Метою аудиту є висловлення аудитором думки щодо достовірності фінансових звітів і відповідності порядку їх підготовки та подання нормативно-правовим документам, які регламентують цей процес.

Розрізняють обов`язковий аудит, здійснюваний відповідно до вимог законодавства та ініціативний аудит, здійснюваний за бажанням суб`єкта господарювання. Проведення аудиту є обов`язковим, наприклад, для підтвердження достовірності і повноти річного балансу тих установ, звітність яких офіційно оприлюднюється (комерційних банків, фодів, бірж, страхових компаній).

Розрізняють також зовнішній та внутрішній аудит. Зовнішній аудит здійснюють незалежні аудитори, які не мають власної зацікавленості щодо суб`єкта аудиторської перевірки. Незалежність аудитора від клієнта - одна з найважливіших умов його об`єктивних висновків. Внутрішній аудит здійснюється внутрішніми аудиторами, тобто, відповідними фахівцями або структурними підрозділами фірми. Його результати мають внутрішнє значення, використовуються керівництвом і не розповсюджуються зовні.

Існує ще поділ аудиту на первинний, який вперше здійснюється на даному підприємстві (фірмі) конкретним аудитором або аудиторською фірмою та повторюваний (узгоджений) аудит, що проводиться при довготривалому співробітництві клієнта з певною аудиторською фірмою. Вважається, що саме повторюваний, періодичний аудит є більш ефективним.

Слід розрізняти поняття «аудит» і «перевірка державного наглядового органу”, або “ревізія”, бо, незважаючи на спільні методи здійснення, вони є неоднаковими по своїй суті.

Задачею аудита є висловлення аудитором думки щодо достовірності фінансової звітності; надання послуги; допомога і співпраця з клієнтом. Задачею ревізії є виявлення недоліків з метою іх усунення; покарання винуватців.

За своїм характером аудит - це вид підприємницької діяльності. Він базується на нормах цивільного права. Ревізія - це вид виконавчої діяльності. Вона базується на нормах адміністративного права.

Результатом аудита є аудиторський висновок і рекомендації щодо поліпшення фінансово-господарської діяльності клієнта при дотриманні принципу конфіденціальності. Результатом ревізії є акт ревізії, який тягне за собою організаційні висновки, приписи, покарання, щтрафні санкції, а інформація щодо виявлених порушень передається відповідним органам.

Розрізняються вони між собою також за принципом оплати послуг, характером взаємозв`язків з клієнтом, за об`єктом перевірки, правовим регулюванням, практичними задачами, організаційними засадами.

Виникнення та розвиток аудиту. Батьківщиною аудиту вважається Велика Британія, де вперше (1844 р.) був прийнятий пакет законів, за якими акціонерні компанії повинні були залучати незалежних бухгалтерів для перевірки бухгалтерських документів та рахунків з подальшим звітом перед акціонерами.

Перше законодавче унормування аудиторської діяльності відбулося у США (1896 р.). Аудитором міг стати лише дипломований бухгалтер, який за результатами відповідного іспиту отримав ліцензію на право займатися аудиторською діяльністю.

Наразі аудиторська діяльність регламентується в усіх країнах світу як внутрішнім законодавством, так і міжнародними аудиторськими стандартами та вимогами, що їх розробляють відповідні міжнародні організації: Міжнародна Федерація бухгалтерів, Міжнародний Комітет Аудиторської Практики, Міжнародний Комітет Бухгалтерських Стандартів тощо. Існують всесвітньо відомі транснаціональні аудиторські корпорації (так звана “велика п`ятірка”): PriceWaterhouseCoopers, Arthur Andersen, Ernst & Young, Deloitte & Touch, KPMG. Вони мають дочірні фірми в нашій країні.

Організація аудиту в Україні. В Україні базовим нормативним актом в галузі аудиту став Закон України «Про аудиторську діяльність», прийнятий 22 квітня 1993 р. Він вперше визначив правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні і започаткував створення системи незалежного контролю за діяльністю суб`єктів господарювання, якої в нашій країні раніше просто не існувало.

Закон запровадив поняття аудиту і аудиторської діяльності; визначив суб`єктів аудиту, їх права та обов`язки; дав законодавче визначення аудиторського висновку, сформулював вимоги до нього.

Аудит згідно з цим Законом - це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб`єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам. Аудит проводиться незалежними особами (аудиторами, які отримали відповідний сертифікат) або аудиторськими фірмами. Аудиторська діяльність є для них виключним видом підприємницької діяльності.

Законодавство нашої країни виокремлює два види сертифікатів аудитора: сертифікат серії А, що надає право проводити аудит будь-яких суб`єктів господарювання (крім банків) і сертифікат серії Б, що надає право здійснювати аудит банків. Можуть також видаватися комплексні сертифікати серії АБ.

Сертифікат аудитора можуть отримати громадяни України з вищою освітою, відповідним досвідом роботи (не менше ніж три роки підряд на посадах аудитора, ревізора, бухгалтера, юриста, фінансиста або економіста) після складання кваліфікаційного іспиту. Сертифікат видається на термін, що не перевищує п`ять років. Сертифікацію аудиторів (включаючи опрацювання програми кваліфікаційного іспиту та його проведення) здійснює Аудиторська палата України.

Аудиторську палату України (АПУ) було створено у відповідності з вимогами Закону України “Про аудиторську діяльність” для сприяння розвитку аудиту в країні і забезпечення єдиних методологічних засад здійснення аудиторської діяльності. Крім сертифікації аудиторів ця установа веде Реєстр аудиторських фірм та аудиторів; розглядає скарги щодо діяльності аудиторських фірм (аудиторів) та застосовує при необхідності санкції за неналежне виконання ними своїх професійних обов`язків; визначає порядок оформлення офіційних документів за результатами надання аудиторських послуг; затверджує нормативи аудиту, які є обов`язковими для виконання суб`єктами аудиторської діяльності.

Аудиторські нормативи (або стандарти аудиту) – це правила, якими встановлюються вимоги до аудитора, до процедури аудиту, до аудиторського висновку. Основними Нормативами, що регулюють проведення аудиторських перевірок в нашій країні, є:

Норматив АПУ №2 “Основні вимоги до аудиту”;

Норматив АПУ №3 “Мета і загальні принципи аудиту фінансової

звітності”;

Норматив АПУ №4 “Договір на проведення аудиту”;

Норматив АПУ №6 “Документальне оформлення аудиторської перевірки”;

Норматив АПУ №9 “Планування аудиту”;

Норматив АПУ №14 “Аудиторські свідчення”;

Норматив АПУ №26 “Аудиторський висновок”.

Нормативи аудиту встановлюють загальні базові принципи, яких повинні дотримуватись всі представники даного виду діяльності.

Необхідність та значення аудиту у сфері страхової діяльності. Розглядаючи необхідність та значення аудиту у сфері страхування, слід пам`ятати, що згідно з визначенням Закону України “Про страхування”, страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.<sup>1</sup> Страхові послуги належать до складу фінансових послуг. Покупці страхових послуг за певну плату отримують страховий поліс, який засвідчує їхнє право на страхове відшкодування. Момент сплати вартості страхової послуги і момент надання цієї послуги у вигляді страхової виплати не співпадають у часі. Страхувальники сплачують ніби-то “наперед”. Це – головна особливість страхування як сфери підприємницької діяльності. В інших сферах підприємництва товаровиробник спочатку повинен зробити витрати на випуск продукції, здійснення робіт, надання послуг, а потім вже компенсує їх за рахунок виручки від реалізації. Зовсім іншим чином побудований “технологічний процес” у страхуванні. Цей процес має зворотній характер: спочатку страховик збирає від страхувальників кошти, створюючи страхові резерви, а далі вже несе витрати, пов`язані із компенсацією збитків по укладених страхових угодах (реалізованих страхових полісах).

Таким чином, на страховикові зосереджені майнові інтереси² багатьох страхувальників – юридичних осіб і громадян. Неплатоспроможність і банкрутство однієї страхової компанії може спровокувати серйозні фінансові проблеми у сотень і тисяч її клієнтів.

Розуміння ролі страхування як стабілізатора економічного життя суспільства висуває підвищені вимоги з боку держави щодо їхньої фінансової спроможності. Держава виступає в даному випадку як соціальний гарант. Вона має захищати інтереси своїх громадян і господарюючих суб`єктів, які перебувають в ролі страхувальників.

Крім того, держава має захищати інтереси власників страхових компаній. Страхування – це вид підприємницької діяльності, яка Законом України “Про підприємництво” визначається як “самостійна, ініціативна, систематична діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг… з метою отримання прибутку”.³ Ця діяльність в Україні здіснюється страховиками, створеними, головним чином, у формі відкритих та закритих акціонерних товариств. Звідси виникає проблема отримання їхніми засновниками та акціонерами достовірної інформації щодо фінансового стану і прибутків страховиків.

Але, згідно з чинним законодавством, держава не має права втручатися у господарську діяльність підприємств, в тому числі страхових компаній. Свою функцію соціального гаранта держава виконує опосередкувано. Вимога до страховиків здійснювати обов`язковий аудит – один з методів захисту прав споживачів страхових послуг, так само як і прав власників страхової компанії (акціонерів).

Характеристика страхової компанії як суб`єкту аудиту. Отже, страхова компанія як фінансова установа, згідно із Законом України «Про аудиторську діяльність», є суб`єктом обов`язкого аудиту. За вимогами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», страхові компанія (так само як і банки, довірчі товариства, валютні та фондові біржі, інвестиційні компанії тощо) зобов`язані не пізніше 1 червня наступного за звітним року оприлюднювати річну фінансову звітність шляхом публікації у періодичних виданнях або розповсюджувати у вигляді окремих друкованих видань. Страховик не має права це зробити доти, доки фінансова звітність не буде підтверджена аудитором (аудиторською фірмою).

Обов`язковий аудит проводиться раз на рік. Він пов`язаний з підтвердженням річної фінансової звітності. Аудиторський висновок за результатами обов`язкового аудиту подається до податкової адміністрації за місцем знаходження страховика, до органів статистики, до Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку і до Уповноваженого (наглядового) органу у сфері страхування.

Крім щорічного обов`язкового аудиту страхова компанія зобов`язана отримувати аудиторські підтвердження також в інших випадках.

Так, стаття 38 Закону України «Про страхування» вимагає, щоб у складі документів, які подаються страховиком до Міністерства фінансів України для отримання ліцензії були присутніми:

- довідки банків або висновки аудиторських фірм (аудиторів), що підтверджують розмір сплаченого статутного фонду;

- довідка про фінансовий стан засновників страховика, підтверджена аудитором (аудиторською фірмою), якщо страховик створений у формі повного чи командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю.

Крім того, страхова компанія має звертатися до аудиторських послуг при збільшенні свого статутного капіталу шляхом випуску акцій та облігацій. Фінансова звітність за останній звітний період, що передує даті прийняття рішення щодо збільшення статутного капіталу, поряд з іншими документами подається до Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку. Ця Комісія вимагає, щоб повнота і достовірність фінансової звітності була підтверджена аудитором (аудиторською фірмою), а аудиторський висновок відповідав спеціальним вимогам, встановленим Комісією.

Після завершення процедури розповсюдження страховиком своїх акцій аудитор (аудиторська фірма) повинна підтвердити звіт про результати емісії і скласти відповідну довідку, яка (разом з іншими документами) подається у Комісію з цінних паперів та фондового ринку України.

Крім обов`язкового аудиту страхова кмпанія може вдаватися до ініціативного аудиту (внутрішнього і зовнішнього) за власним бажанням.

Література

ПИТАННЯ ДЛЯ ТЕОРЕТИЧНОГО ОПРАЦЮВАННЯ

1.Поняття аудиту, його виникнення та розвиток.

2.Організація аудиту в Україні.

3.Необхідність та значення аудиту у сфері страхової діяльності.

4. Характеристика страхової організації як суб`єкта аудиту.