Тема 3. Екологічне законодавство

Категорії: екологічна безпека, природокористування, земельні ресурси, надра, води, рослинний світ, ліси, атмосферне повітря, тваринний світ, природно-заповідний фронт, континентальний шельф.

Правова охорона навколишнього природного середовища. Охорона навколишнього природного середовища - складова частина раціонального природокористування. Обов'язкова умова охорони навколишнього природного се­редовища - належна експлуатація природних об'єктів. Охо­рона навколишнього природного середовища здійснюється рі­зними засобами, у тому числі й правовими. Вона спрямована на забезпечення захисту численних компонентів природи, що перебувають у нерозривному зв'язку і взаємозалежності.

Принципові положення екологічної стратегії держави закріплені в Конституції України. Центральне місце серед екологічних норм Конституції займає ст. 13, в якій вказано на належність природних ресурсів Українському народу. Від імені народу права власника реалізують органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Кожний громадя­нин може користуватися природними об'єктами права влас­ності народу відповідно до закону. У Конституції закріплено обов'язок держави забезпе­чувати екологічну безпеку і підтримувати екологічну рівновагу на території України (ст. 16). Згідно із Конституцією (ст. 14) земля проголошена ос­новним національним багатством, що перебуває під особли­вою охороною держави. Право власності на землю гаранту­ється. Це право набувається і реалізується громадянами, юри­дичними особами і державою виключно відповідно до закону. Основу правової охорони навколишнього природного середовища складають норми земельного, водного, лісового законодавства, законодавства про надра, тваринний і рослин­ний світ, а також іншого екологічного законодавства. Одним із найважливіших комплексних спеціальних нормативних ак­тів, що регулюють основи організації охорони навколишнього природного середовища, є Закон України від 25.06.1991 р. "Про охорону навколишнього природного середовища" (зі змінами та доповненнями).

Відносини в галузі використання, відтворення, нале­жності та охорони природних ресурсів регламентуються та­кож поресурсовими кодексами (земельним, водним, лісовим, про надра) і спеціальними законами України ("Про тваринний світ", "Про охорону атмосферного повітря", "Про природно-заповідний фонд України", ''Про рослинний світ" та ін.). Крім того, екологічні відносини регулюються декретами Кабінету Міністрів України (наприклад, "Про приватизацію земельних ділянок"), указами Президента України (наприклад, "Про біосферні заповідники") та іншими підзаконними нормативними актами.

Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища". Закон України "Про охорону навколишнього природ­ного середовища" визначає правові, економічні і соціальні основи організації охорони довкілля. Цей Закон регулює еко­логічні відносини на основі принципів і правил, єдиних для всього екологічного законодавства і права. У ньому закріпле­ні екологічні права й обов'язки громадян, положення, що ре­гулюють надзвичайні екологічні ситуації, обов'язкове прове­дення екологічної експертизи, заходи щодо забезпечення екологічної безпеки, стандартизації і нормування в галузі охоро­ни навколишнього природного середовища та ін. Законом до­кладно визначено компетенцію уповноважених органів, які здійснюють управління в галузі охорони навколишнього се­редовища і використання природних ресурсів. Поряд із державним управлінням Законом передбаче­но також повноваження громадських об'єднань у галузі охо­рони навколишнього природного середовища. Так, громадські формування мають право: подавати позови про відшкодуван­ня збитків, заподіяних внаслідок порушення екологічного за­конодавства, у тому числі здоров'ю громадян і майну громад­ських об'єднань: проводити громадську екологічну експерти­зу, оприлюднювати її результати і передавати органам, упов­новаженим приймати рішення; розробляти і пропагувати свої природоохоронні програми і т.п. Зазначений закон розрізняє державну, громадську та інші різновиди екологічної експертизи, закріплює обов'яз­ковість її проведення в процесі законотворчої, інвестиційної, управлінської, господарської та іншої діяльності, що впливає на стан навколишнього природного середовища. Певне місце в Законі займають норми, що регулюють використання природних ресурсів, контроль і нагляд за охо­роною навколишнього природного середовища, а також еко­номічний механізм забезпечення охорони навколишнього природного середовища. В окремих розділах Закону зосереджено статті, що ви­значають правовий статус територій і об'єктів, які підлягають особливій охороні, а також статті, що регулюють розгляд спорів у галузі охорони навколишнього природного середо­вища та відповідальність за порушення екологічного законо­давства.

Право природокористування. Розрізняють право природокористування в об'єктивному і суб'єктивному значеннях. Право природоко­ристування в об'єктивному значенні являє собою правовий інститут, сукупність правових норм, що регламентують поря­док, умови і підстави виникнення, здійснення, зміни і припи­нення прав і обов'язків суб'єкта, який користується природ­ними ресурсами. Під правом природокористування в суб'єктивному значенні розуміють забезпечену законом мож­ливість безпосередньої експлуатації суб'єктом природного об'єкта чи його частини з метою отримання певних благ (ма­теріального чи нематеріального характеру). Серед його різновидів можна виділити: право землекористування, право водокори­стування, право лісокористування, право користування над­рами, право користування тваринним світом, право користу­вання атмосферним повітрям, право користування природно-заповідними територіями та ін.

Право природокористування характеризується пев­ними принципами. Найважливішими з них є: цільовий харак­тер природокористування (тобто використання конкретного об'єкта природи чи його частини можливо тільки для тих ці­лей, для яких він призначений), комплексність, сталість, ста­більність, самостійний захист прав суб'єктів, які здійснюють експлуатацію природних ресурсів, ліцензування, похідність від відповідних форм власності на природні ресурси та ін.

Чинне законодавство про охорону навколишнього природного середовища розрізняє право загального і право спеціального використання землі, вод, надр, лісів, тваринного і рослинного світу, інших природних ресурсів. Суб'єктами за­гального використання природних ресурсів можуть бути тіль­ки громадяни. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" гарантує громадянам це право для задоволення різних життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних та ін.).

Загальне природокористування здійснюється грома­дянами безкоштовно, без закріплення за ними індивідуально визначених природних ресурсів або їх частин. За загальне природокористування не стягується плата і для його здійс­нення не потрібно отримувати спеціальні дозволи (ліцензії). Прикладами загального природокористування є купання у во­доймах, плавання на човнах, право використання земель, за­йнятих вулицями, майданами, проїздами, парками, скверами, та інших земель загального користування в населених пунк­тах; право вільно перебувати в лісах, збирати дикоростучі плоди, горіхи, ягоди, гриби тощо.

На відміну від загального спеціальне використання природних ресурсів здійснюється не тільки громадянами, але й підприємствами, установами та організаціями в тих випад­ках, коли природні ресурси чи їх частини у встановленому законом порядку надаються в користування (у тому числі в оренду). При цьому надання природних ресурсів у користу­вання здійснюється на підставі спеціальних дозволів: держав­них актів на право постійного користування землею, догово­рів оренди землі, лісорубних ордерів, лісорубних квитків, лі­сових квитків, ліцензій, карток та ін. Це природокористуван­ня в більшості випадків пов'язано із закріпленням відповід­них природних ресурсів за конкретними користувачами і з використанням технічних пристроїв або споруд. Спеціальне використання природних ресурсів для здійснення виробничої чи іншої діяльності можливе тільки за плату. Наприклад, за­конодавством за використання землі встановлено плату у ви­гляді земельного податку та орендної плати за землю.

Мета спеціального використання конкретних природ­них ресурсів визначається законом й уточнюється при надан­ні об'єкта природи в користування. Так, земельні ділянки ви­користовуються для потреб сільського господарства, розмі­щення і розвитку населених пунктів (міст, селищ міського ти­пу і сільських населених пунктів), для розвитку галузей на­родного господарства і т.п. Лісові ресурси служать для задо­волення потреб у деревині, захисту вод і земель, регулювання клімату та ін. Надра призначені для геологічного вивчення, видобутку корисних копалин, будівництва підземних спору­джень та інших цілей; водні об'єкти - для питних і побутових потреб населення, промислового водопостачання, сільського господарства, судноплавства, рибальства та ін. Тваринний світ використовується для здійснення полювання і рибальст­ва, для науково-дослідних, культурно-виховних, естетичних та інших цілей.

Право власності на природні ресурси. Згідно зі ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійс­нюють органи державної влади й органи місцевого самовря­дування в межах, визначених Конституцією.

Зміст права власності на природні ресурси складають правомочності власника по володінню, користуванню і розпо­рядженню конкретним об'єктом природи (або його частиною).

Володіння означає фактичне утримання конкретного об'єкта природи або його частини, панування над ним. Корис­тування — це забезпечена і гарантована законом можливість безпосередньої експлуатації для встановлених цілей шляхом використання корисних властивостей природних ресурсів. Під розпорядженням природними ресурсами розуміють гарантова­ну власникові законом можливість провадити дії, спрямовані на визначення або зміну юридичного статусу, стану природних ресурсів. Серед таких дій найбільш значущими є надання при­родних ресурсів у користування (у тому числі на умовах орен­ди), передача їх у власність іншим суб'єктам у встановленому порядку, визначення цільового призначення природних ресур­сів, вилучення їх з користування та ін. Право розпоряджатися природними ресурсами - головна правомочність власника. Право володіння і право користування об'єктом природи влас­ник може передати іншим суб'єктам (наприклад, користува­чам), але при цьому він завжди зберігає за собою право розпо­рядження зазначеним об'єктом природи.

Чинне екологічне законодавство розрізняє державну, комунальну і приватну власність, наприклад, на землю і тва­ринний світ, зазначаючи при цьому, що всі три форми власно­сті є рівноправними. Конституція України закріплює право власності на землю громадян, юридичних осіб і держави. Во­дночас вона виділяє комунальну власність на даний об'єкт природи. Право комунальної власності на землю - це право територіальної громади села, селища чи міста володіти, ко­ристуватися і розпоряджатися землею як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Комунальна влас­ність на землю - самостійна форма власності, що буде функ­ціонувати поряд з іншими формами (наприклад, державною і приватною) після того, як відповідні землі будуть передані у встановленому порядку в комунальну власність.

У власності держави можуть бути всі природні ресур­си. При цьому деякі з них (наприклад, ліси, надра і води) є виключною власністю держави. Це означає, що нікому іншо­му, крім держави, даний об'єкт природи не може належати і надається тільки в користування. У державній власності пере­бувають всі землі України, за винятком земель, переданих у комунальну і приватну власність. Не можуть передаватися в комунальну і приватну власність землі загального користу­вання населених пунктів, землі, надані для розміщення буди­нків органів державної влади і державної виконавчої влади, землі гірничодобувної промисловості, атомної енергетики і космічної системи, оборони тощо.

Суб'єктом права державної власності на певні природні ресурси, зазначені, наприклад, у Кодексі про надра (ст. 4) і Во­дному кодексі (ст. 6), названо народ України, а у Лісовому ко­дексі (ст. 6) і Законі "Про тваринний світ" (ст. 5) — державу в особі Верховної Ради України. Проте незалежно від того, хто згідно із зазначеними нормативними актами є власником при­родних ресурсів, здійснюється це право через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Повноваження органів державної виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування у галузі використання та охо­рони природних ресурсів закріплені чинним законодавством.

Так, Земельним кодексом встановлено, що суб'єктами права комунальної власності на землю є територіальні грома­ди, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. У комунальній власності перебу­вають усі землі в межах населених пунктів, крім земель при­ватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовано об'єкти комунальної власності.

У приватній власності громадян України можуть бути земельні ділянки, призначені для: ведення селянського чи фе­рмерського господарства, будівництва й обслуговування жи­лого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва. Об'єктами права приватної і комунальної власності юридичних та фізичних осіб на тваринний світ можуть бути окремі дикі тварини та інші об'єкти тваринного світу, вилучені зі стану природної волі чи природного середовища, розведені (отримані) у неволі чи в напіввільних умовах або придбані ін­шим дозволеним законодавством шляхом (ст. 7 Закону "Про тваринний світ"). Не можуть передаватися в комунальну і при­ватну власність об'єкти тваринного світу, що являють собою особливу природоохоронну, наукову, естетичну цінність, а та­кож види тварин, занесені в Червону книгу України. Виняток складають випадки, коли ці тварини отримані шляхом розведен­ня в неволі або придбані у власність за межами України в по­рядку, передбаченому чинним законодавством.

Екологічні права та обов'язки громадян. Чинне законодавство в комплексі прав і обов'язків громадян виділяє екологічні права й обов'язки.

Екологічні права являють собою сукупність юридич­них можливостей для кожного суб'єкта здійснювати конк­ретні дії в галузі визначення належності природних ресурсів, їх використання, відтворення, а також у сфері охорони навко­лишнього природного середовища з метою задоволення еко­логічних та інших інтересів. Екологічний обов'язок - це встановлена законодав­ством міра належної поведінки суб'єктів у галузі екології.

Конституцією України (ст. 50) передбачено, що кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на від­шкодування завданої порушенням цього права шкоди. Обов'язок щодо забезпечення екологічної безпеки і підтри­мання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетар­ного масштабу, щодо збереження генофонду Українського народу Конституція України покладає на державу (ст. 16).

Закріплені Конституцією України принципові поло­ження, що стосуються екологічних прав і обов'язків грома­дян, деталізуються і конкретизуються в екологічному законодавстві. Відповідно до Закону України "Про охорону на­вколишнього природного середовища" громадянин має право брати участь у проведенні громадської екологічної експерти­зи, у розробленні та здійсненні заходів щодо охорони навко­лишнього природного середовища, раціонального і комплекс­ного використання природних ресурсів, в обговоренні проек­тів законодавчих актів, матеріалів про розміщення, будівниц­тво і реконструкцію об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, вносити пропозиції з цих питань у державні, господарські органи, установи й організації. Кожний громадянин має право здійс­нювати загальне і спеціальне використання природних ресур­сів, подавати в суд позови на підприємства, установи і орга­нізації, а також на громадян про відшкодування шкоди, за­вданої його здоров'ю чи майну внаслідок негативного впливу навколишнього середовища та ін. Екологічні права громадян реалізуються в порядку, встановленому законом. Порушені екологічні права громадян підлягають поновленню, а їх захист здійснюється в судовому порядку .

Поряд з наданням екологічних прав громадянам Закон України "Про охорону навколишнього природного середови­ща" покладає на них і певні обов'язки: вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів і штрафи за екологічні правопорушення, провадити діяльність з додер­жанням вимог екологічної безпеки, інших екологічних норма­тивів і лімітів використання природних ресурсів; не порушу­вати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів; ком­пенсувати збитки, заподіяні забрудненням та іншим негатив­ним впливом на навколишнє природне середовище. Крім то­го, важливі обов'язки в галузі екології закон покладає на гро­мадян незалежно від того, чи здійснюють вони природокори­стування. Громадяни зобов'язані, наприклад, не завдавати шкоди природі, відшкодовувати заподіяні їй збитки, берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатст­ва відповідно до вимог чинного екологічного законодавства.

Відповідальність за порушення екологічного законодавства. Важливим складовим елементом правового забезпе­чення раціонального природокористування та охорони навко­лишнього природного середовища є юридична відповідаль­ність за порушення екологічного законодавства. Підстава такої відповідальності - екологічні правопорушення, перелік яких закріплено в екологічному законодавстві. Відповідно до закону екологічними порушеннями визнаються: порушен­ня прав громадян на екологічно безпечне навколишнє середо­вище; порушення норм екологічної безпеки; невиконання вимог державної екологічної експертизи; перевищення лімітів і порушення інших вимог щодо використання природних ресурсів; самовільне використання природних ресурсів; порушення строків внесення платежів за використання при­родних ресурсів і забруднення навколишнього природного середовища, а також інші передбачені законом правопору­шення.

Особи, винні у вчиненні екологічних правопорушень, несуть дисциплінарну, адміністративну або кримінальну чи цивільно-правову відповідальність. Дисциплінарна відповідальність застосовується у ви­падках порушення екологічних вимог у результаті недодер­жання трудової чи виробничої дисципліни. Адміністративні стягнення накладаються на винних, якщо порушення екологічного законодавства характеризу­ються відносно невисоким ступенем небезпеки і не пов'язані з притягненням до кримінальної відповідальності. За здійснен­ня екологічних правопорушень, що є злочинами, передбачено кримінальну відповідальність. Законом закріплено обов'язок підприємств, установ, організацій і громадян відшкодовувати збитки, заподіяні ними внаслідок порушення екологічного законодавства, тобто нести цивільно-правову відповідальність. Така відповідальність по­кладається на винних суб'єктів незалежно від притягнення їх до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

Порядок накладення дисциплінарних, адміністратив­них, кримінальних і цивільно-правових санкцій регулюється спеціальним законодавством.

Поресурсові кодекси і закони України. До поресурсових належать Земельний, Водний, Лісо­вий кодекси і Кодекс про надра. Поресурсовими вважаються також закони України "Про тваринний світ", "Про рослинний світ", "Про охорону атмосферного повітря", "Про природно-заповідний фонд" та деякі інші.

Земельний кодекс України, прийнятий Верховною Ра­дою 25.10.2001 р., регулює відносини в галузі використання та охорони земель. Земля розглядається як поверхневий ро­дючий шар, що використовується як засіб виробництва в сіль­ському і лісовому господарстві, а також інша поверхня в ме­жах територіальних кордонів України, що використовується для розміщення населених пунктів та інших несільськогосподарських цілей, і як природний ресурс - основа екосистеми. Головною, визначальною особливістю чинного Земельного кодексу є визнання існування багатосуб’єктності форм власності на землю та забезпечення пріоритету права приват­ної власності на цей об'єкт природи. Основним земельним законом держави закріплено но­ві правові інститути: право земельного сервітуту, набувальна давність, застава землі, договір довічного утримання, обме­ження прав на землю, зонування земель та ін.

Земельний кодекс визначає систему органів, які здійс­нюють державне управління у сфері використання та охорони земель. Це органи загальної і спеціальної компетенції. У ко­дексі зосереджено правові приписи, що регулюють порядок передачі земельних ділянок у власність і надання їх у корис­тування, порядок здійснення І припинення прав на земельну ділянку, плату за землю та ін. Належне місце в цьому законі займають правові норми щодо використання земель різних категорій (сільськогосподарського призначення, водного й лі­сового фондів, державного запасу та ін.). У спеціальних роз­ділах кодексу зосереджено норми, що регламентують охорону земель, контроль за використанням і охороною земель, земле­впорядкування, вирішення земельних спорів, відповідальність за порушення земельного законодавства та ін. Чинний Земе­льний кодекс України відповідає вимогам ринкової економіки та цивілізованого суспільства і водночас зберігає соціальну спрямованість.

Водний кодекс України, прийнятий 06.06.1995 р. Вер­ховною Радою, регламентує водні відносини, тобто відносини в галузі використання, охорони і відтворення вод (водних об'єк­тів). Ці відносини поряд із земельними, лісовими, фауністич­ними та іншими є складовою частиною екологічних відносин. У цьому кодексі в окремих розділах вміщено норми про водокористування та охорону вод. Особлива увага приді­ляється відтворенню водних ресурсів, бо саме вони забезпе­чують Існування людей, тваринного і рослинного світу і є об­меженими природними об'єктами.

Лісовий кодекс України від 21.01.1994 р. регламентує правовідносини з метою забезпечення підвищення продукти­вності, охорони і відтворення лісів, збереження їхніх корис­них властивостей, задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах на основі їх науково обґрунтованого, раціонального використання. Ліси України визнаються її національним ба­гатством і за своїм призначенням та місцем розташування ви­конують переважно екологічні, естетичні, виховні та інші фу­нкції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні. До лісових ресурсів належать деревина, технічна і лікарська сировина, кормові, харчові та інші продукти лісу, які використовуються для задоволення потреб населення і потреб виробництва.

Відносини в галузі використання та охорони надр регламентуються Кодексом України про надра, прийнятим 27.07.1994 р. З урахуванням специфіки надр вони оголошені виключною власністю народу України і можуть надаватися тільки в користування, наприклад, для видобутку корисних копалин, геологічного вивчення тощо.

Закон України «Про тваринний світ» від 13.12.2001 р. регулює відносини в галузі охорони, використання та відтво­рення об'єктів тваринного світу.

Відносини у сфері охорони, використання та відтво­рення рослинного світу регулюються Конституцією України, законами України "Про охорону навколишнього природного середовища", ''Про природно-заповідний фонд України", Лі­совим кодексом України, а також спеціальним Законом Укра­їни "Про рослинний світ" від 09.04.1999 р. та іншими норма­тивно-правовими актами.

Завданням Закону України "Про охорону атмосферного повітря" від 16.10.1992 р. (зі змінами та доповненнями) є рег­ламентація відносин у цій сфері з метою збереження, поліпшення і відновлення стану атмосферного повітря, запобігання і зниження шкідливого впливу на атмосферне повітря, забезпе­чення раціонального його використання для виробничих по­треб, а також зміцнення правопорядку і законності в цій сфері. Він визначає правові й організаційні основи та екологічні ви­моги в галузі охорони і використання атмосферного повітря.

Закон України "Про природно-заповідний фонд" від 16.06.1992 р. закріплює правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду, а також відтворення його природних комплексів і об'єктів.

Особливості оренди землі та інших природних ресурсів. Аналіз чинного законодавства свідчить, що оренда окремих природних ресурсів як специфічний різновид приро­докористування являє собою строкове, платне володіння і ко­ристування природними ресурсами для самостійного здійс­нення орендарем підприємницької та іншої діяльності. Серед природних ресурсів, що можуть використовуватися на умовах оренди, слід назвати землю (у тому числі земельні ділянки лі­сового фонду), а також водні об'єкти.

Відносини, пов'язані з орендою землі, ре­гулюються Земельним кодексом України, Законом України від 02.10.2003 р. "Про оренду землі", а також іншими нормативними актами. Орендою землі визнаються засновані на договорі строкове платне володіння і користування земе­льною ділянкою, необхідною орендареві для проведення під­приємницької та інших видів діяльності.

Орендодавцями земельних ділянок можуть бути гро­мадяни та юридичні особи, яким належать ці ділянки, або уповноважені ними особи. Орендодавцями земельних діля­нок, що перебувають у комунальній власності, є органи міс­цевого самоврядування (сільські, селищні і міські ради). Зем­лі, що належать державі, в оренду передають органи держав­ної виконавчої влади.

Суб'єкти, яким земельні ділянки надаються в користу­вання на умовах оренди, звуться орендарями. До них нале­жать не тільки місцеві ради, органи державної виконавчої влади, громадяни України, підприємства, установи та органі­зації, громадські об'єднання і релігійні організації, але й спі­льні підприємства, міжнародні об'єднання за участю україн­ських, іноземних юридичних осіб і громадян, а також підпри­ємства, що цілком належать іноземним інвесторам. Крім того, земля на умовах оренди може бути передана іноземним дер­жавам, міжнародним організаціям, іноземним юридичним і фізичним особам та особам без громадянства.

На умовах оренди можуть використовуватися землі як сільськогосподарського, так і несільськогосподарського при­значення. Відповідні правові приписи з цього приводу закріп­лено і в Земельному кодексі України. Умови, строки оренди землі визначаються за згодою сторін (орендодавця й орендаря) і закріплюються в договорі. Типова форма такого договору затверджується Постановою Кабінету Міністрів. Укладений договір на право тимчасового користування землею на умовах оренди за бажанням однієї із сторін може бути нотаріально посвідченим і набуває законної сили з моменту його державної реєстрації.

Головною умовою договору оренди землі є закріплен­ня в ньому певної мети, для якої передається і надалі повинна використовуватися конкретна земельна ділянка. Саме цією метою і визначаються межі самостійності господарювання орендаря на орендованій земельній ділянці. Законом передба­чено можливість зміни цільового призначення орендованої землі. У цьому випадку передача в оренду земельної ділянки здійснюється відповідно до проекту відводу, що є не­від'ємним додатком до договору оренди. Залежно від того, які землі передаються в оренду, конкретний орендар набуває від­повідних земельних прав, несе покладені на нього обов'язки. Законодавство закріплює конкретні гарантії стабільності прав орендаря і орендодавця.

Закон дозволяє передачу в оренду не тільки земельної ділянки, але й земельної частки (паю) її власником.

Особливістю оренди землі є те, що орендар може пе­редати її у володіння і користування іншій особі. У такому ра­зі йдеться про суборенду, яка можлива лише за згодою орен­додавця. Строк дії договору оренди землі визначається за зго­дою сторін, але не може перевищувати 50 років. Орендне землекористування є платним. За орендовану земельну ділянку з орендаря стягується орендна плата, яка може встановлюватися у грошовій, натуральній та у відробіт­ковій формах. Розмір, умови і строки її внесення визначають­ся за згодою сторін у договорі оренди. Орендна плата за зем­лю, що стягується у грошовій формі, зараховується на спеціа­льний бюджетний рахунок орендодавця - сільської, селищної, міської ради, на території якої розташована орендована земе­льна ділянка.

Право орендного землекористування дає орендарю (громадянину чи підприємству) можливість у багатьох випад­ках користуватися різними природними ресурсами (корисними копалинами місцевого значення, водними об'єктами та ін.). Згідно зі ст. 10 Лісового кодексу України в тимчасове користування на умовах оренди можуть надаватися і земельні ділянки лісового фонду. Орендар має переважне право на по­новлення договору оренди земельних ділянок лісового фонду після закінчення строку його дії.

Водним кодексом України передбачено, що в користування на умовах оренди водні об'єкти (їх частини) мі­сцевого значення можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також для лікувальних і оздоровчих цілей. Орендодавцями в цих випадках можуть бути тільки відповідні ради. Водокористувачі, яким водний об'єкт (його частина) наданий в оренду, можуть дозволити іншим водоко­ристувачам здійснювати спеціальне водокористування в по­рядку, який встановлено Водним кодексом України.

Питання для самоконтролю:

1. Правова охорона навколишнього природного середовища

2. Екологічні права та обов’язки громадян.

3. Правова охорона атмосферного повітря і тваринного світу.

4. Правовий режим природно-заповідного фонду України.

5. Відповідальність за порушення екологічного законодавства.

Теми рефератів:

1. Предмет, метод, принципи та система екологічного права.

2. Управління природокористуванням та охороною довкілля

3. Екологічні права та обов’язки громадян

4. Право власності на природні ресурси в Україні

5. Правове забезпечення екологічної безпеки

6. Право користування надрами

7. Правове регулювання використання та охорони вод

8. Право користування рослинним світом та його охорона

9. Право використання тваринного світу

10. Право користування природно-заповідним фондом України

11. Правова охорона атмосферного повітря

12. Правовий режим надзвичайних екологічних ситуацій

Нормативні акти:

Конституція України

-Земельний кодекс

-Водний кодекс

-Лісовий кодекс

-ЗУ “Про надра”

-ЗУ “Про тваринний світ”

-ЗУ “Про охорону атмосферного повітря”

- ЗУ “Про охорону навколишнього природного середовища”

- ЗУ “Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки”

- ЗУ “Про зону надзвичайної екологічної ситуації”

Література:

-Балюк Г.І. Екологічне право України: Конспект лекцій у схемах / Загальна і особлива частина/: Навч. Посібник. – К. –Х. : Юрінком Інтер, 2006. – 192 с.

Екологічне право України: Підручник/ За ред.. Гетьмана А.П., Шульги М.В. – Х.: Право, 2005. – 382 с. .

-Основи правознавства. За ред. Комарова В.В. – Харків, 2006

-Правоведение : Учебник / С. 3. Демский ; В. С. Ковальский ; А. Н. Колодий ; и др . ; Под ред. Владимир Владимирович Копейчиков. - К. : Юринком Интер ; X. : Фолио , 2002-752 с.

-Правознавство : Підручник / С. Е. Демський ; В. С. Ковальський ; Анатолій Миколайович Колодій ; та інші ; За ред. В. В. Копєйчиков. - 7-е вид., стереотип. . - К. : Юрінком Інтер, 2003 - 736 с. -

-Правознавство : Навч. посібник для неюридичних спец. / Й. Г. Богдан ; Володимир Ярославович Бурак ; В. К. Грищук ; та інші ; За ред. Пилип Данилович Пилипенко. - Львів : Новий Світ-2000, 2003-592 с, іл. - (Вища освіта в Україні)

ТЕСТИ ДО ЗМІСТОВОГО МОДУЛЮ 3.

1 .Дайте відповідь: які суспільні відносини є предметом трудового права:

1) майнові і особливі немайнові;

2) адміністративні відносини;

3) відносини працівників підприємств з власником підприємства.

4) шлюбні відносини.

2.В яких випадках власник за власною ініціативою має право звіль­нити працівника:

1) хвороба працівника;

2) догляд за інвалідом;

3) вчинення розкрадання;

4) втрата довіри.

3. Джерелами трудового права є…(Підкресліть вірні відповіді)

1. Конституція України

2. Кодекс законів про працю

3. Шлюбний кодекс

4. Цивільний кодекс

5. Закон України “Про зайнятість населення”.

4. З якого віку громадяни можуть бути суб'єктами трудового права:

1) з 14 років;

2) з 16 років;

3) з 18 років.

4) 21 року.

5. Яким внутрішнім нормативним актом регулюється трудова дисципліна:

1. статутом;

2. правилами внутрішнього розпорядку,

3. типовими правилами.

4. Кримінальним кодексом

6. Які документи має право вимагати власник від працівників при прийомі на роботу ? Підкресліть вірні варіанти:

1) паспорт;

2) свідоцтво про шлюб;

3) військовий білет;

4) партійний білет;

5) трудова книжка;

6) довідка про матеріальний стан.

7. Яке поняття визначається як відносини, що виникають на основі договору між працівником і власником підприємства з приводу праці:

1) трудовий договір;

2) трудові правовідносини;

3) трудова дисципліна.

4) пошана

8. В який проміжок часу може бути накладене дисциплінарне стягнення:

1) 6 місяців з моменту вчинення;

2) 1 місяць з моменту вчинення;

3) 3 місяця з моменту вчинення

4) 2 місяці з моменту вчинення

9. До якої категорії відносяться працівники, прийняті на роботи, які вико­нуються протягом певного періоду:

1) сезонні;

2) постійні;

3) тимчасові

4) педагогічні

10. По яким умовам при укладанні трудової угоди обов'язково повинна бути досягнута згода ? Підкреслить вірні варіанти:

1. місце роботи;

2. трудові обов'язки;

3. надання житла;

4) надання транспортного засобу.

11. Обмежена матеріальна відповідальність представляє собою компенсацію матеріальних збитків в розмірі:

1) завданих збитків в повному обсязі;

2) одного середньомісячного окладу,

3) двох середньомісячних окладів.

4) 1 мільйона гривень

12. В який строк працівник повинен попередити роботодавця про звільнен­ня з власної ініціативи без поважних причин:

1. за 2 місяця;

2. за 1 тиждень;

3. за 2 тижні.

4. за 1 місяць

13. Які випадки вважаються переводом па інше місце роботи ? Підкреслить вірні варіанти:

1) перевід по тієї ж спеціальності на тому ж підприємств на інший агрегат

2) переміщення на інше робоче місце;

3) перевід в інший структурний підрозділ в тій же місцевості;

4) перевід у випадку стихійного лиха.

14. Яке поняття визначається як протиріччя, які виникають в процесі трудо­вої діяльності між працівником з одного боку і власником з іншого боку:

1) трудова дисципліна;

2) трудові спори;

3) трудова угода.

4) нарада

15. В якій формі укладається трудова угода з педагогічними та науково-педагогічними працівниками:

1) б усній формі;

2) у формі контракту;

3) в письмовій формі

4) у формі записки

16. Протягом якого часу на тиждень працівник повинен виконувати свої трудові обов'язки:

1) не більше 44 годин на тиждень;

2) не більше 41 години на тиждень;

3) не більше 36 годин на тиждень.

4) не більше 40 годин

17. Чи можна перевести працівника на іншу роботу без його згоди?

1) так

2) ні

3) так, але тільки у разі виробничої необхідності

4) ні в жодному разі.

18. В якому випадку роботодавець зобов'язаний звільнити працівника в строк, про який він просить:

1) у випадку звільнення без поважних причин;

2) у випадку розірвання трудової угоди у зв'язку з закінченням строку,

3) у випадку звільнення працівника з поважних при­чин.

4) у випадку вагітності працівниці

19. Який орган уповноважений розглядати трудові спори:

1) Господарський суд;

2) комісії по трудовим спорам;

3) прокуратура

4) відділ кадрів

20. В який строк роботодавець повинен попередити робітників про звіль­нення у зв'язку із скороченням штатів:

1) за 1 місяць;

2) за 2 місяця;

3) за 2 тижня.

4) за 7 днів

21. Яким внутрішнім нормативним актом регулюється трудова дисципліна:

1) статутом;

2) типовими правилами;

3) правилами внутрішнього розпорядку.

4) інструкцією до приладів

22. Чи приймають на роботу осіб, що досягли 14 років?

1)так

2) ні

3) так, за згодою одного з батьків

4) так, за згодою одного з батьків у вільний від навчання час

23. Обмежена матеріальна відповідальність представляє собою компенсацію матеріальних збитків в розмірі:

І) одного середньомісячного окладу,

2) завданих збитків в повному обсязі

3) двох середньомісячних окладів

4) 20 гривень

24. Умови, по яким сторони можуть не дійти згоди при укладанні трудової угоди, але ця угода буде вважатися укладеною:

1. трудові обов´язки

2) місце праці

3) надання житла та особистого транспорту

4) перехід в іншу релігійну групу

25. Чи поширюються норми трудового права на підприємства недержавної форми власності?

1. ні

2. так

3. за власним бажанням керівника

4. недержавні підприємства та установи мають свої правила

26. В який термін працівник повинен попередити роботодавця про звільнення з власної ініціативи без поважних причин:

1) за 2 місяці;

2) за 1 тиждень;

3) за 2 тижні.

4) за 1 місяць

27. Яку назву мають робітники, що склали угоду на строк від 2 до 4 місяців або для заміни тимчасово відсутнього робітника?

1) сезонні

2) тимчасові

3) постійні

4) медичні

28. До яких категорій працівників застосовується спеціальна дисциплінарна відповідальність? Підкресліть вірні варіанти:

1) судді;

2) слідчі;

3) слюсарі;

4) працівники прокуратури;

5) педагогічні робітники

29. Яке поняття визначається як компенсація працівником завданих збитків:

1) дисциплінарна відповідальність;

2) матеріальна відповідальність;

3) кримінальна відповідальність

4) адміністративна відповідальність

30. В якому випадку робітник отримує 100% зарплати за З місяці:

1) у випадку звільнення за власною ініціативою;

2) у випадку звільнення в зв’язку зі скорочення штатів;

3) у випадку звільнення за згодою сторін

4) у випадку смерті

31. Оберіть святкові дні, які за КЗпП є вихідними.

1. Різдво Христове

2. 8 березня

3. 24 серпня

4. 1 вересня

5. 1 грудня

32. Тимчасовий перевід на іншу роботу без згоди працівника можна здійснити на термін:

1) 1 рік

2) 5 років

3) 6 місяців за рік

4) 1 місяць за рік

33. Які існують різновиди дисциплінарної відповідальності?

1) юридична

2. загальна

3. спеціальна

4. релігійна

34. В який проміжок часу може бути накладена дисциплінарне стягнення:

1)6 місяців з моменту вчинення;

2) 1 місяць з моменту вчинення;

3) 3 місяці з моменту вчинення

4) 7 днів з моменту вчинення.

35. Для неповнолітніх з 14 до 16 років робочий час на протязі тижня не повинен перевищувати:

1. 30 годин

2. 36 годин

3. 24 години

4. 40 годин

36.Оберіть різновиди дисциплінарних стягнень:

1. штраф

2. конфіскація майна

3. догана

4. обмеження волі

5. звільнення

37. Чи можна притягнути до дисциплінарної відповідальності працівника, якщо він відмовився від переводу на іншу роботу?

1. ні

2. так

3. так, якщо перевід у випадку виробничої необхідності

4. ні в жодному випадку

38. Для неповнолітніх з 16 до 18 років робочий час не повинен на протязі тижня перевищувати

1. 24 години

2. 40 годин

3. 36 годин

4. 30 годин

39. Яку назву має час, на протязі якого робітник повинен бути присутнім на підприємстві, в установі чи організації?

1. робочий час

2. час відпочинку

3. перерва

4. відпустка

40. Оберіть святкові дні, які КЗпП вважає вихідними днями.

1. 1 січня

2. 23 лютого

3. 1 травня

4. 28 червня

5. 7 листопада

41. Яка мінімальна тривалість щорічної відпустки працівника за КЗпП?

1. 24 дні

2. 28 днів

3. 30 днів

4. 56 днів

42. В який строк КТС повинна розглянути трудовий спор після отримання заяви робітника?

1. 7 днів

2. 10 днів

3. 14 днів

4. 21 день

5. 1 місяць

43. Хто обирає склад КТС?

1. профспілка

2. керівник закладу

3. управління соціального захисту населення

4. районний суд

5. загальні збори трудового колективу

44. Оберіть святкові дні, які за КЗпП є вихідними.

1. Різдво Христове

2. 8 березня

3. 24 серпня

4. 1 вересня

5. 1 грудня

45. В якому разі працівник, який написав заяву про звільнення за власним бажанням і вирішив пізніше не звільнюватись, не зможе “відізвати” свою заяву ? Оберіть вірні відповіді.

1. На його місце запросили вагітну жінку

2. На його місце запросили одиноку матір, що має дитину до 14 років

3. На його місце запросили молодого фахівця, який закінчив ВНЗ та був направлений на цю роботу по розподілу

4. У літній період

46. В який термін робітник має право звернутися до КТС після порушення своїх прав?

1. 1 тиждень

2. 3 тижні

3. 1 місяць

4. 3 місяці

47. Обмежена матеріальна відповідальність представляє собою компенсацію матеріальних збитків в розмірі:

1) завданих збитків в повному обсязі;

2) одного середньомісячного окладу;

3) двох середньомісячних окладів.

4) 33, 5 гривень

48. З якого віку настає кримінальна відповідальність:

1) з 12 років

2) з 18 років

3) з 16 років

4) з 15 років

.