21. Контроль — це процес, за допомогою якого менеджери переконуються, що діяльність підприємства здійснюється відповідно до плану.

Функція контролю включає облік і аналіз інформації про фактичні результати діяльності всіх підрозділів організації, порівняння їх із плановими показниками, виявлення відхилень і аналіз їхніх причин, розробку заходів щодо досягнення поставленої мети.

Роль та значення контролю визначається тим, що він є способом організації зворотних зв'язків, завдяки яким орган управління одержує інформацію про хід виконання його рішень. Якщо справи йдуть добре, тоді контроль дає змогу підтримувати хід справ; якщо результати гірші від очікуваних, тоді контроль допомагає внести необхідні корективи.

Перш за все виділимо два типи контролю — стратегічний і тактичний.

Стратегічний контроль спрямований на розв'язання стратегічних завдань і тісно пов'язаний зі стратегічним плануванням та управлінням.

Тактичний контроль забезпечує систематичні спостереження за виконанням поточних завдань, програм, планів.

Виділяють три основні види контролю: попередній, поточний, заключний. Попередній контроль здійснюється через правила, процедури, поведінку до фактичного початку роботи.

Поточний контроль здійснюється в процесі проведення роботи безпосередньо менеджером (керівником). При заключному контролі фактичні результати порівнюються із запланованими. Порівнюючи фактичні результати із запланованими, керівництво має можливість оцінити, наскільки правильно було складено плани, і дає можливість ефективно здійснювати функцію мотивації.

22Самоменеджмент - це організація керівником організації своєї власної діяльності. Даний процес передбачає чітке планування свого робочого та вільного часу.

На робочому місці менеджер зобов'язаний чітко розпланувати свій робочий день у відповідності з тими обов'язками, які йому необхідно виконати:

-керівнику рекомендується проранжувати за ступенем важливості і терміновості що стоять перед ним завдання;

-розподілити час на їх виконання з невеликим запасом для вирішення екстрених питань (при форс-мажорних обставин). Спочатку увагу важливим і термінових справах, а потім вже розподілити інші завдання між підлеглими. Собі в цьому випадку керівник може залишити рішення тільки тих завдань, з якими його співробітники впоратися не можуть.

Складання щоденного графіка, де фіксуються всі вирішені і невирішені питання дозволяє керівнику економити свій час. Він служить на допомогу виконання службових обов'язків. Для цього можна завести дві папки, в одній з яких попередньо ввечері складатимуться не переглянуті документи, а в другій - переглянуті. У кожній з папок повинен бути пронумерований список документів регулярно оновлюваний по мірі їх розгляду.

Відсутність мети у житті може бути головною проблемою. Не маючи цілей, людина не прагне до успіху, а просто вирішує поточні проблеми.

Однією з проблем само менеджменту є надмірна відповідальність.

Більшість людей беруть на себе занадто багато зобов'язань. І, як наслідок, далеко не всі з них виконують охоче. Здатність людини зазвичай довіряють, і оскільки він успішно справляється з кожної поставленим завданням, багато чого йому просто нав'язується. У результаті часто доводиться займатися тим, що йому зовсім не до душі. Треба сказати, що оточують, як правило, не прощають того, що ви не впоралися з нав'язаним завданням. Більш того, у них навіть може скластися думка, що ви не доклали максимум зусиль для його успішного виконання.

23.Влада -- це можливість менеджера (або групи менеджерів) розпоряджатися ресурсами, впливати на дії і поведінку людей, за допомогою певних засобів -- волі, авторитету, права, насильства.

Влада – право керувати

Вплив – феномен, коли 2 людина змінює поведінку іншої.

Влада має різні типи:

1. законна влада,

2. влада на примусі,

3. влада на авторитеті,

4. влада на переконанні,

5. влада на винагороді.

Проблемі лідерства й ефективного його використання в менеджменті приділяється особлива увага. Теорії лідерства прагнуть з'ясувати, які характеристики лідерства виявляються найбільш ефективними та чому. Дослідники цієї проблеми справедливо підкреслюють, що для успішного виконання своїх функцій керівник-менеджер має бути і лідером. Розглянемо ці поняття детальніше з погляду їхньої сутності і взаємовпливу в процесі практичного використання їх в управлінській діяльності.

Між керівництвом та лідерством є певні відмінності. Так, якщо керівництво — це розумовий та фізичний процес, який веде до того, що підлеглі виконують рішення керівників і вирішують визначені завдання, то лідерство є процесом, за допомогою якого одна особа впливає на членів групи, при цьому не обов'язково посідаючи формальну посаду

У практиці управлінської діяльності виявляється, що на ефективність керівництва, окрім особистих рис і поведінки керівника, вирішальний вплив можуть справити інші фактори. Тому сучасна теорія лідерства надає перевагу ситуаційному підходу. Різні ситуації вимагають різних способів впливу на персонал, тобто керівник-лідер мусить уміти поводитися по-різному в різних ситуаціях.

24. Системний підхід до управління — це не набір правил чи принципів, якими мають керуватися управлінці, а загальний спосіб мислення і підходу щодо організації і управління. Суть системного підходу полягає у пошуку простого у складному, декомпозицією проблеми на складові частини, аж до виходу на прості запитання типу: «Є- потрібно визначити».

В основі системного розгляду управління і проблем, які виникають. у ході його здійснення, лежить поняття системи.

Процесний підхід був значною віхою у розвитку уп­равлінської теорії, а його основні складові застосовуються нині в практиці управління. Вперше поняття процесного підходу було запроваджено прихильниками школи адміністративного управління, які намагалися описати функції менеджера. Однак ці функції розгля­далися авторами як незалежні одна від одної. На про­тивагу цьому, процесний підхід у нинішньому розумінні розглядає функції управління як взаємопов'язані.

Управління можна розглядати як процес, що скла­дається з серії взаємопов'язаних дій, які називаються функціями управління. В свою чергу, кожна функція управління також являє собою процес, який складається з серії взаємопов'язаних дій. Отже, процес управ­ління — це загальна сума всіх функцій управління.

Ситуаційний підхід вивчає розв’язання окремих управлінських ситуацій, тобто конкретного набору обставин, які впливають на організацію протягом певного часу з метою найбільш ефективного досягнення нею цілей.

У свій час відома теоретик менеджменту француженка Марі Паркет Фоллет (1868 – 1933) з приводу ситуаційного підходу вважала, що менеджер повинен виходити із ситуації і керувати відповідно до того, що вона диктує, а не що написано у функціональному приписі.

25.Методи управління - це сукупність прийомів і процедур підготування і прийняття, організації і контролю виконання управлінських рішень.

По характеру впливу на виконавців розрізняють 4 основні типи методів управління:

- економічні;

- організаційно-розпорядницькі;

- правові;

- соціально-психологічні.

Економічні та соціально-психологічні методи носять непрямий характер управлінського впливу. Не можна розраховувати на автоматичну дію цих методів і важко визначити силу їх впливу на кінцевий ефект.

За допомогою економічних методів здійснюється матеріальне стимулювання колективів і окремих робітників. Вони засновані на використанні економічного механізму управління.

Економічні:

Техніко-економічний аналіз.

-Техніко-економічне обґрунтування.

-Планування.

-Матеріальне стимулювання.

-Кредитування.

-Ціноутворення.

-Участь у прибутках і капіталі.

-Оподатковування.

-Встановлення економічних норм і нормативів.

-Страхування.

-Встановлення матеріальних санкцій і заохочень.  

26. Соціальні методи управління спрямовані на гармонізацію соціальних відносин у колективі шляхом задоволення соціальних потреб працівників – розвитку особистості, соціального захисту тощо.

Зазвичай соціально методи управління об`єднують з психологічніми.

Соціально-психологічні методи управління засновані на використанні соціального механізму управління (система взаємовідносин у колективі, соціальні потреби і т.д.). Специфіка цих методів полягає в значній частці використання неформальних факторів, інтересів особистості, групи, колективу в процесі управління персоналом.

Соціально-психологічні методи:

1) виявлення і врахування психологічних особливостей кожного члена трудового колективу (анкетування, спостереження, фотографія робочого дня);

2) мотивація трудової діяльності;

3) формування організаційної культури підприємства;

4) встановлення сприятливої психологічної та творчої атмосфери;

5) забезпечення можливостей для самореалізації, задоволення культурних і духовних потреб;

6) соціальний аналіз та планування у колективі робітників.

7) участь робітників в управлінні.

8) соціальне стимулювання розвитку колективу.

9) формування колективів, груп, створення нормального психологічного клімату.

10) встановлення соціальних норм поведінки.

11) розвиток у робітників ініціативи і відповідальності.

12) встановлення моральних санкцій і заохочень.

27. Делегування повноважень – процес передачі керівником частини своєї роботи та повноважень підлеглому, який приймає на себе відповідальність за її виконання.

Необхідність делегування повноважень є наслідком обмеженості можливостей та здібностей керівника та необхідності спеціалізації в управлінні.

Елементи делегування повноважень:

• передача повноважень (надання підлеглому права приймати рішення);

• прийняття відповідальності (прийняття підлеглим зобов’язань виконувати певну роботу);

• підзвітність (вимога до підлеглого повідомляти про наслідки своїх дій безпосередньому начальнику).

Слід зауважити, що підлеглий ніколи не буде нести повної відповідальності, оскільки її несе той, хто передає свої повноваження.

Правила делегування 

1. Передавайте свої повноваження не з міркувань престижу, а виключно для користі справи.

2. Використовуйте делегування як засіб посилення упевненості підлеглих у власних силах.

3. Будьте готові підтримувати своїх делегатів.

4. Враховуйте можливість ухвалення не найточніших і просто помилкових рішень і включайте ці поправки в плани. Є круг завдань, які повинні вирішуватися безпомилково. Потрібно уміти ідентифікувати такі завдання і не передоручати їх підлеглим.

5. Передавайте функції і повноваження безпосередньо, щоб уникнути ефекту «зіпсованого телефону».

6. Критикуйте обережно. При здійсненні помилок у виконанні делегованих функцій розбирайте об`єктивно помилки, а не особисті недоліки і прорахунки підлеглого. Вимагайте не вибачень, а пояснень обставин, що привели до помилки, і конструктивних пропозицій по виправленню становища.

7. Передавши підлеглому певні повноваження, не втручайтеся в його розпорядження до тих пір, поки не побачите можливості серйозних ускладнень.

8. Приймайте на себе відповідальність за всі рішення, які ваші підлеглі зробили відповідно до переданих ним повноважень.

28. Темперамент — сукупність індивідуальних особливостей особистості людини, які характеризують динамічну й соціальну сторони її діяльності та поведінки. Виходячи з темпераменту, ще Гіпократом у Vct. до н.е. було виділено чотири його типи, назви яких збереглися до нашого часу. Достовірність цієї типології підтверджена масовими експериментами І.П.Павлова, який виділив чотири типи вищої нервової діяльності людини. В даний час відомі такі типи темпераментів: сангвінік, холерик, флегматик та меланхолік. Темперамент у цих групах проявляється по-різному:

у сангвініків - рухливістю, зміною настрою, та чуйністю;

у холериків —бурхливими реакціями, відкритістю, різкими змінами настрою, вираженою раціональністю, нестійкістю та загальною рухомістю;

у флегматиків — повільними діями, замкненістю, недостатнім вираженням емоційного стану, переживаннями, логічністю роздумів;

у меланхоліків — нестійкістю характеру, неконтактністю, здатністю сильно та емоційно переживати будь-які події.

Всі типи темпераменту є відносно стійкими і мало змінюються під впливом середовища і виховання. Знання характеристик особистості дозволяє правильно обрати форму поведінки з нею. Так, на гнів холерика потрібно реагувати виважено і тактовно. Меланхоліку можна допомогти через оптимізм.

На стиль керівництва впливають природні (генні) якості особистості, відповідне оточення, рівень підготовленості, стаж роботи. Найбільш яскраво виражені три стилі керівництва: адміністративний (чи авторитарний, директивний), демократичний і ліберальний. Можливості людини з урахуванням її темпераменту Призначення на посаду керівника повинне супроводжуватися виявленням особистих якостей людини, зіставленням з об'єктивно необхідним з метою ефективного функціонування об'єкта управління й урахуванням можливості розвитку тих чи інших якостей залежно від об'єктивних умов і темпераменту особистості. Вихідним моментом при цьому повинна бути орієнтація на певний тип (типи) темпераменту керівника, вроджений чи вихований, що забезпечує реалізацію відповідних професійних і особистісних якостей у процесі управління колективом.

Вивчення стилів і темпераментів особистості дозволяє не тільки визначитися в правильності вибору кандидатів на керівну роль, а й вибирати шляхи і напрямки для самовдосконалення в процесі навчання і самонавчання для того, щоб реалізувати бажані потенції, які найбільш прийнятні для самовираження.

Виділяються чотири типи темпераменту: холерик, сангвінік, флегматик, меланхолік. Характерні властивості різних стилів керівництва

29. Керівникові доводиться виконувати різні ролі та, відповідно, функції. На думку Г. Мінцберга, роль стосовно управлінської діяльності — це набір певних поведінкових правил, які відповідають конкретній установі або конкретній посаді. Цей автор виділив десять управлінських ролей, які реалізуються у сферах прий­няття рішень, інформаційного обміну та міжособистісних стосунків. Визначальна роль керівника випливає з того, що він наділений повноваженнями приймати рішення та координувати діяльність персоналу.

У діяльності керівника тісно переплітаються функції адміністратора, організатора, спеціаліста, інформаційного центру, вихователя.

Лідер — це людина, здатна впливати на окремих людей або групи, спрямовуючи їх зусилля на досягнення цілей організації.

Керівник-лідер користується службовим і особистим авторитетом. Для цього він повинен володіти високорозвинутими діловими та особистісними якостями, здібністю до спілкування та встановлення контактів з персоналом.

Виділяють такі розбіжності між лідером і керівником:

-керівник звичайно призначається офіційно, а лідер висувається стихійно;

-керівникові надаються законом певні права й обов’язки, а лідер може їх не мати;

-керівник наділений певною системою офіційно встановлених санкцій, використовуючи які він може впливати на підлеглих, а лідеру ці санкції не надані;

-керівник представляє свою групу в зовнішній сфері стосунків, а лідер у сфері своєї активності обмежений в осоновному внутрішньо-груповими стосунками;

-керівник, на відміну від лідера, несе відповідальність перед законом за стан справ у групі;

Теорії лідерства.

1. Одним із механізмів, що пояснює виникнення лідерства у груповому процесі, є теорія "соціального обміну" Дж.Хоманса. Згідно теорії, соціальні відносини – це постійний процес обміну, в якому залучені не лише матеріальні цінності, речі, а й емоції, почуття. У процесах обміну людина схильна вести розрахунки, основною метою яких є своєрідне "очікування винагороди". Це очікування як мотив поведінки здатне видозмінюватися від ситуації, але не зникає, залишаючись завжди домінуючою орієнтацією людини.

Виникнення лідерства – це результат своєрідного психологічного обміну цінностями між учасниками взаємодії.

2. Теорія людських ролей (Р.Бейлс) розглядає ролі "професіонала" лідера, орієнтованого на вирішення ділових проблем, і "соціально-емоційного фахівця", який вирішує проблеми людських стосунків.

3.Харизматична концепція – лідерство послане окремими видатними особами як деяка благодать ("харизма"). Ось деякі характеристики харизматичних особистостей: показна зовнішність, добрі риторичні здібності, незалежність характеру, гідна і впевнена манера триматися. У реальному житті харизматичність лідера викликає добровільне визнання його винятковості, що зумовлює безперечне підкорення, наслідування його дій і поведінки в цілому.

4.Прибічники інтерактивної теорії вважають, що лідером може стати будь-яка людина, яка займає відповідне місце в системі міжособистісних стосунків. Питання про те, хто конкретно візьме на себе лідерство, має вирішуватися з урахуванням індивідуальних особливостей кандидата в лідери, особистісних характеристик інших членів групи, наявної ситуації і виконуваного завдання.

6. До ситуативної теорії. Цей підхід є загальновизнаним. Він визначає лідерство як продукт ситуації. Вимогли ситуації диктують вибір адекватних засобів і прийомів поведінки, відповідної комбінації особистісних рис, здатних максимально враховувати можливі зміни у її розвитку.