Рекомендована література:

1. Борзова Е.П. История мировой культуры / Е.П. Борзова. – СПб. : Изд-во «Лань», 2001. – 672 с.

2. Гуревич П. С. Культурология: Учебник для вузов / П. С. Гуревич. – М.: Гардарики, 2001. – 280 с.

3. Історія української та зарубіжної культури ХХ ст. / за ред. Мєднікової Г.С. – К. : Т-во «Знання», КОО, 2002. – 214 с.

4. Історія української та зарубіжної культури: навч. посібник / [Б.І. Білик, Ю.А. Горбань, Я.С. Калакура та ін.]. – К. : Вища школа: Т-во «Знання», КОО, 1999. – 326с.

5. Кармин А. С., Новикова Е. С. Культурология. – СПб: Питер, 2004. – 464 с.

6. Кордон М. В. Українська та зарубіжна культура: курс лекцій. – К.: ЦУЛ, 2002. – 508 с.

7. Кравець М. С., Семашко О. М., Піча В. М. та ін. Культурологія. Навч. посібник / За заг. ред. В.М. Пічі. – Львів: «Магнолія плюс», 2003. – 353 с.

8. Культурология. ХХ век. Энциклопедия. – Т.1 – СПб: Университетская книга; ООО «Алетейя», 1998. – 447 с.

9. Культурологія: Навч. посіб / Упорядн. О. І. Погорілий, М. А. Собуцький. – К.: Вид. дім «КМ Академія», 2003. – 316 с.

10. Культурологія: теорія та історія культури. Навчальний посібник / За ред І. І. Тюрменко, О. Д. Горбула. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – 368 с.

11. Культурологія: українська та зарубіжна культура: навч. посібник / [М.М. Закович, І.А. Зязюн, О.М. Семашко та ін.]. – К. : Знання, 2004. – 567с.

12. Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури: навч. посібник / В.С. Полікарпов. - К. : Вища школа: Знання, КОО, 1999. – 359 с.

13. Українська культура: історія і сучасність: навчал. Посібник / за ред. С.О. Черепанової. – Львів : Світ, 1994. – 456 с.

14. Українська та зарубіжна культура: навч. посібник / за ред. М.М. Заковича. – К. : Знання, 2001. – 550 с.

15. Шевнюк О.Л. Культурологія: навч. посібник / О.Л. Шевнюк. – К.: Знання-Прес, 2004. – 353 с.

Семінарське заняття № 2. Історична типологія культури та характеристика її основних типів

(4 години)

Навчальні цілі:

• розглянути структуру цінностей, що належать до історичних типів культур;

• охарактеризувати основні види культур за конкретними носіями;

• узагальнити наукові погляди на роль мистецтва як засоба комунікації;

• розкрити сутність та складові концепції мови;

• охарактеризувати зв’язок між культурними суб’єктами діалогу;

• окреслити типи взаємодії культурної динаміки.

Питання для обговорення:

1.Проблема культури як діалогу культур.

2. Типи соціокультурних світів.

2.1. Світ і людина в архаїчній культурі.

2.2. Культура стародавнього Сходу.

2.3. Антична культура.

2.4. Культура Середньовіччя і Відродження.

2.5. Культура Нового часу.

2.6. Сучасна західна культура.

3. Світова і національні культури: проблема співвідношення.

Методичні поради для підготовки до семінарського заняття:

Починаючи роботу над першим питанням, потрібно усвідомити, що знайомство з історією культури показує, що її явища не є незмінними. Тому виникають питання про те, як і чому, під впливом яких чинників змінюється культура. Відповіді на ці питання прагне дати вчення про динаміку культури. Сам термін «динаміка» буквально означає «сила», тобто вчення про сили і рухи, які ними викликані. Культурна динаміка досліджує соціокультурні зміни з позицій розрізнення типів культурного впливу і характеру культурних змін. Коли мова йде про соціодинаміку, маються на увазі зміни, які відбуваються в культурі і людині під впливом зовнішніх і внутрішніх сил. В культурології культурна динаміка описується трьома основними типами взаємодії: фазовою або етапною; циклічною і інверсійною.

При підготовці до другого питання, слід засвоїти, що будь-який соціокультурний світ відрізняється не тільки своєрідністю культури, але й звичаями життя у ньому. Соціокультурним світом ми називаємо суспільство, характерною ознакою якого є особливий, специфічний для нього тип культури. Будь-який соціокультурний світ відрізняється не тільки своєрідністю культури, але й звичаями життя у ньому. Культура забезпечує цілісність соціокультурного світу, бо вона утворює загальне інформаційно-семіотичне середовище, у якому відбувається життєдіяльність її членів. Це середовище об’єднує їх і дає можливість взаємодіяти між собою. Соціокультурні світи можуть бути замкнуті у сферу якої-небудь окремої етнічної культури (наприклад, світ Стародавнього Єгипту чи світ інків). Але на відміну від національних культур, вони не обов’язково виникають на основі етнічної спільності і можуть охоплювати різні народи і країни (наприклад, світ європейського середньовіччя, світ арабської культури). Для соціокультурних світів характерна відносна відокремленість від зовнішнього оточення. Вплив інших культур на них незначний і не відбивається якось істотно ні на змісті їх життя, ні на історичній еволюції (якщо вона не припиняється насильно завойовниками).

Вивчаючи матеріал третього питання треба осягнути наступну закономірність: чим більше розвинені форми спілкування між культурами, тим більше причин для прогресу. Ідею рівності всіх культур обґрунтовували багато культурфілософів, зокрема російський філософ М. Я. Данилевський, німецькі філософи О.Шпенглер і В.Шубарт. Так, О.Шпенглер критикував європоцентристські погляди, за якими, наприклад, можна було б ігнорувати історію Китаю або вважати не вартою уваги культуру майя. Зрозуміло, що відсутність ієрархії культур допомагає їм прикривати одна одну. Феномен окремих культур, які йдуть одна за одною, виростають одна біля одної, стикаються, прикривають і придушують одна одну, вичерпують весь зміст історії. Концепція багатства культур припускає обговорення ще одного питання: чи можуть культури впливати одна на одну, чи вони фатально розділені. Прихильники ідеї європоцентризму вважають, що незахідні культурні системи відображають патріархальний світ та є варіантами стародавніх або середньовічних етапів розвитку, які давно пройшов Захід. К.Леві-Строс також виходить із принципу рівності культур. Він дуже високо оцінює досягнення ескімосів, які чудово пристосувалися до суворого клімату півночі, і культуру Індії, яка створила неперевершені за своєю глибиною релігійно-філософські системи. Але при рівності культур є причини для їх ціннісного зіставлення. З цього всього випливає, що ідея рівноправності культур у сучасному світі стає досить поширеною. Це пояснюється тим, що будь-який етнос, нація мають рівні права, ніхто не може бути другосортним. Звідси й культури їх рівноправні, але одночасно й самобутні, через те, що кожному етносу, нації притаманна самобутність.