3.1.2. Спрощений (саперний) метод розбивки кривих
При розбивці таким методом (рис. 3.7) для виміряного кута повороту траси автодороги α та обраного радіусу R необхідно знати лише величину тангенса кривої Т. Тангенси розподіляють на рівні частини (довжиною по 2, 3, 5 або 10 м) з таким розрахунком, щоб обидва тангенси мали від 5 до 10 рівних частин. На тангенсі, відкладеному у напрямку до початку кривої, точка 1 співпадає з точкою ПК. На тангенсі, відкладеному у напрямку до кінця кривої, точкою 1 буде перша точка за вершиною кута повороту траси, а остання точка співпадає з точкою КК.
Рис. 3.7 Розбивка кривої спрощеним (саперним) методом
Однойменні точки з’єднуються прямими лініями-створами. Перехрестя створів 1-1 і 2-2 дають першу точку кривої, що розбивається, перехрестя створів 2-2 і 3-3 – другу точку кривої і так далі.
3.1.3. Розбивка серпантин
При трасуванні автодороги в умовах дуже пересіченого або гірського рельєфу місцевості може бути передбачено улаштування серпантин (рис. 3.8). Вибравши на топографічній карті місцезнаходження серпантини, визначають напрямки осей двох ділянок траси, які повинні прилучитися до неї, з таким розрахунком, щоб точка перетину осей цих ділянок була найзручнішим місцем для центру основної кривої серпантини. Позначивши точку О, обкреслюють криву ДЕЖ радіусом R1 не менше 20 м. Намічають перетин N-1, де забезпечують таку відстань БГ між осями ділянок траси, на якої можуть розміститися дві половини ширини дорожнього полотна, укіс напівнасипу вище розташованої ділянки траси і кювет нижче розташованої ділянки. Визначивши точки Б і Г, трасують напрямки БД і ГЖ, дотичні до раніше окресленої кривої ДЕЖ.
Рис. 3.8. Серпантина в плані і поперечному розрізі
Прийнятим для даної автодороги мінімальним радіусом R2 згладжують кути поворотів у точок Б і Г. Від отриманого у такий спосіб положення осі автодороги на всьому протязі серпантини розбивають брівки дорожнього полотна, для чого в обидві сторони від осі відкладають половину ширини дорожнього полотна. При цьому необхідно враховувати належне розширення проїзної частини автодороги на її криволінійних ділянках.
3.2. Проектування поздовжнього профілю автодороги
Поздовжній профіль ВАД являє собою важливий документ, який найбільш повно в технічному відношенні характеризує автодорогу. Він складається з власне профілю і підпрофільної сітки, яка містить низку даних про автодорогу.
На військових автодорогах проектна лінія поздовжнього профілю повинна мати характер, що обгортає існуючий рельєф місцевості. Влаштування високих насипів та глибоких виїмок, здебільшого, уникають.
В курсовій роботі поздовжній профіль ВАД (рис. 3.9) складають у частково скороченому об'ємі, що відповідає польовому проекту автодороги. Підпрофільна сітка містить 9 горизонтальних рядків.
Рядок 1 – тип місцевості. Заповнюється з урахуванням даних, наведених у табл. 3.6.
Рядок 2 – тип земляного полотна. Заповнюється згідно з рішеннями поперечного профілю автодороги (див. рис. 3.13 – рис. 3.16).
Рядок 3 – ухили та вертикальні криві. Вертикальними лініями обмежуються ділянки визначеного повздовжнього ухилу проектної лінії. В межах між вертикальними лініями проводиться похила лінія, нахил якої має відповідати ухилу проектної лінії на цій ділянці, який підраховується з використанням проектних відміток точок початку і кінця ділянки та відстані між ними. Зверху похилої лінії вказується поздовжній ухил проектної лінії у тисячних частинах одиниці (проміле), а під нею – довжина проектної лінії з точністю до цілих метрів, яка зберігає даний ухил. Вказується довжина вертикальної кривої К та її радіус R.
Рядок 4 –відмітки осі земляного полотна. Показують проектну висоту осі відносно умовно прийнятої за нуль поверхні відліку висот.
Рядок 5 – відмітки землі по осі траси. Виписуються за горизонталями топографічної карти.
Рядок 6 – ухили землі по осі траси. Оформлюється подібно оформленню рядка 3. значення ухилів підраховуються з використанням відміток точок, зазначених в рядку 5, та відстані між ними.
Рядок 7 – відстані. Виписуються для визначення відстаней проміжних точок між пікетами.
Рядок 8 – пікети, прямі та криві у плані, кілометри. Номери пікетів виписуються під верхньою лінією, що обмежує даний рядок, напроти вертикальної лінії, проведеній для кожного пікету в рядку 7. Пікети рахуються за порядковим номером незалежно від кілометрів. Виписуються лише останні цифри повного номеру кожного основного пікету, тобто одиниці, десятки та сотні для скорочення відкидаються. На номерних пікетах, що співпадають з межами кілометрів, номери пікетів виписуються повністю.
Посередині рядка 8 проводиться горизонтальна лінія, що умовно відображує вісь траси автодороги в спрямованому вигляді. Криві на поворотах траси, відображаються прямокутними виступами, спрямованими вгору – для повороту траси вправо (враховуючи напрямок руху від нульового пікету), та вниз – для повороту вліво. Згідно з даними табл. 3.4 виписуються числові значення магнітних азимутів і довжин прямих, пікетів початку і кінця кривих, кутів повороту траси, радіусів та довжин кривих.
Рядок 9 – дорожня ситуація. У відповідності до топографічній карти відображається ситуаційний план місцевості на 100 м у кожну сторону від осі траси автодороги, розгорнутої у пряму смугу. На ситуаційному плані показують горизонталі рельєфу місцевості, характер рослинності, існуючі дороги, річки, струмки, суходоли, напрямки схилів (стрілками), мости та ін.
Поздовжній профіль траси автодороги доповнюють даними про підстилаючи ґрунти, потужність яких за даними шурфів вказують у масштабі 1:50.
Креслення поздовжнього профілю по осі траси автодороги здійснюють так, щоб воно своїми нижніми точками було розташоване не ближче 7–8 см від верхньої горизонтальної лінії підпрофільної сітки.
Таблиця 3.6