Принципи госпіталізації інфекційних хворих

При встановленні діагнозу інфекційного захворювання лікар повинен негайно надіслати екстрене повідомлення в санітарно-епідеміологічну станцію ( облікова форма № 58-о ), про небезпечне захворювання треба додатково сповістити телефоном чи посильним. Необхідність госпіталізації у стаціонар визначається тяжкістю перебігу захворювання та його контагіозністю. Існують інструкції, які визначають перелік тих захворювань коли пацієнти, незалежно від їхнього бажання і тяжкості перебігу хвороби, мають бути госпіталізовані. Обов’язковій госпіталізації підлягають хворі із особливо небезпечними інфекціями ( чума, холера, контагіозні вірусні геморагічні гарячки, віспа мавп ) та іншими небезпечними хворобами ( черевний тиф і паратифи, висипний тиф, менінгококова інфекція, дифтерія, поліомієліт, ботулізм, правець, лептоспіроз, кліщовий енцефаліт і будь-які інфекції, які супроводжуються ураженням центральної чи периферичної нервової системи). При інших захворюваннях необхідність госпіталізації визначається епідеміологічною ситуацією, житлово-побутовими умовами, особливістю клінічного перебігу хвороби та її прогнозом у кожному конкретному випадку. Госпіталізації підлягають ті, хто живе у гуртожитках, чи в незадовільних побутових умовах ( значна скупченість, відсутність ізольованої кімнати, санвузла ), працівники харчових підприємств та особи, які до них прирівнюються, хворі, які проживають спільно з працівниками харчових підприємств або дітьми, які відвідують дошкільні заклади.

Ізоляція хворих удома практикується тільки при деяких захворюваннях з дозволу інфекціоніста та епідеміолога, коли є умови, які б виключали поширення інфекції. Умовно можна виділити 3 групи показань до лікування хворого удома:

1. Клінічні: легкий і в ряді випадків середньої тяжкості перебіг хвороби без ускладнень;

2. Преморбідний фон і вік: відсутність серйозних супутніх захворювань, поєднання яких із інфекційною недугою може погіршити прогноз одужання.

3. Епідеміологічні: ізольована квартира, можливість проведення протиепідемічних заходів, особа, яка не належить до декретованого населення.

Клінічне одужання хворого встановлюють на підставі констатації його задовільного стану та зникнення основних проявів хвороби. Однак при багатьох інфекційних хворобах враховують припинення виділення збудника, що підтверджується даними мікробіологічних та імунологічних досліджень. Необхідність бактеріологічного контролю за реконвалесцентами зумовлене тим, що клінічне одужання часто передує епідеміологічному, а інколи після перенесеного захворювання може сформуватися небезпечне для оточуючих хронічне бактеріоносійство.

Порядок дій лікаря у разі виявлення хворого або трупа підозрілого на чуму, холеру, контагіозні вірусні геморагічні гарячки.

При виявленні хворого на особливо-небезпечну хворобу в амбулаторно-поліклінічному закладі прийом усіх хворих припиняють. Хворого залишають на місці виявлення до госпіталізації в спеціалізований інфекційний стаціонар. За необхідності йому надають термінову медичну допомогу.

Не виходячи із приміщення, де перебував хворий, лікар телефоном або через посильного, який не був у контакті із підозрілим, замовляє необхідні медикаменти, захисний одяг ( протичумний костюм), засоби особистої профілактики і укладку для взяття матеріалу для лабораторних досліджень; терміново сповіщає головних лікарів відповідного лікувального закладу, станції швидкої допомоги і санепідемстанції. Схема сповіщення має бути у кожному лікувально-профілактичному закладі на помітному місці. У кожному медичному закладі необхідно мати засоби індивідуального захисту з розрахунку – по одному комплекту на 1 зміну осіб, зайнятих обслуговуванням хворих.

Забороняється вхід у медичний заклад і вихід із нього. Закриваються усі вхідні двері, припиняється спілкування між поверхами. Виставляються пости біля кабінету, де перебуває хворий та біля вхідних дверей поліклініки, на поверхах. З кабінету, де перебуває пацієнт, забороняється виносити речі, передавати амбулаторні карти в реєстратуру до проведення заключної дезинфекції. При підозрінні на чуму, контагіозні геморагічні гарячки у кабінеті закривають вікна і двері, відключають вентиляцію. Вентиляційні отвори заклеюють лейкопластиром.

Лікар залишається із хворим до прибуття евакобригади. Він зобов’язаний закрити рот і ніс рушником чи маскою. Перед надяганням захисного одягу ( “протичумного костюму”) відкриті частини тіла обробляють 0,5-1% хлораміну або 70% етиловим спиртом, а слизові оболонки – розчином стрептоміцину.

Складають списки осіб, які були в контакті з хворим у даному лікувальному закладі, за місцем проживання, праці, обслуговуючого медичного персоналу. При цьому зазначають прізвище, ім’я та по-батькові контактних осіб, рік народження, місце проживання і роботи, характер контакту із хворим ( де, коли, ступінь, тривалість), щеплення проти даної інфекції.

У кабінеті, де було виявлено хворого, роблять поточну дезинфекцію 3% розчинами лізолу, хлораміну, 3% освітленим і неосвітленим розчином хлорного вапна, а після його госпіталізації – заключну дезинфекцію.

Якщо хворого було виявлено не в поліклініці, а вдома, в готелі, на транспорті, лікар, який виявив його, зобов’язаний сповістити про це головного лікаря поліклініки, викликати спеціалізовану машину “швидкої допомоги”, залишитися з хворим, вживши заходів особистої безпеки, і надати йому при необхідності екстрену медичну допомогу. Потім лікар змушений супроводити хворого до місця госпіталізації, після чого сам підлягає ізоляції, обсервації протягом максимального інкубаційного періоду даної хвороби, під час якого отримує термінову антибіотикопрофілактику.