VIII. Інфекційні захворювання

У практичній діяльності терапевта вагому частку займає праця із хворими на інфекційні недуги. Головне завдання лікаря полягає у диференціації між інфекційною та синдромоподібною неінфекційною патологією. Важливість цього завдання полягає у наявності “ургентних” інфекційних хвороб, коли пацієнтам необхідно надавати невідкладну медичну допомогу та провадити комплексні протиепідемічні заходи. Інфекційна хвороба відрізняється тим, що має характерну етіологію ( збудника ) та епідеміологію ( джерело інфекції: заразоносій, або хвора людина чи тварина; шляхи передачі та сприйнятливий макроорганізм - людину). Інфекційна хвороба перебігає з чергуванням низки етапів: інкубаційний та продромальний періоди, розгар захворювання, реконвалесценція та наслідки. Ця стадійність називається циклічністю, а її розпізнавання має суттєве значення для діагностики багатьох інфекційних нозологій. Кожний збудник володіє чужорідною антигенністю, а тому викликає на себе специфічну імунну відповідь і появу антитіл в крові, що призводить до нейтралізації та елімінації хвороботворного мікроорганізму, а в підсумку до одужання і пожиттєвого імунітету. Дефекти імунітету, або властивість збудника уникати імунного контролю ( квазіштами ВІЛ, віруса гепатиту С, L-форми бактерій, антигенна мінливість віруса грипу), спричинюють рецидиви, реінфекцію, заразоносійство і хронічні захворювання.

Своєчасно діагностувати інфекційну недугу можна за допомогою ретельного аналізу клініко-епідеміологічних даних та специфічних лабораторних досліджень.

У процесі клінічного обстеження пацієнта лікарю зручно слідувати такому алгоритму, який розділяється на 7 етапів:

1-й етап – пошук загальноінфекційних синдромів. Вони не є специфічними, але з’являються першими і часто бувають єдиними у продромальному періоді хвороби.

2- й етап - пошук органоспецифічних синдромів - вони відповідають тропності збудника до органів і систем органів і, як правило, з’являються у період розпалу хвороби. Деякі симптоми можуть вважатися за патогномонічні симптоми, тобто такі, які з великою вірогідністю притаманні тільки одній нозологічній одиниці.

3- й етап - збирання детального епідемічного анамнезу : необхідно довідатися у пацієнта про контакти з подібними хворими або тваринами, перебування в осередку інфекції, умови проживання, харчування, професійну діяльність та відпочинок, подорожі ( у проміжку часу між мінімальним і максимальним інкубаційним періодом підозрюваної хвороби).

Ці 3 етапи для терапевта є найважливішими, оскільки у підсумку отриманих даних треба встановити попередній клініко-епідеміологічний діагноз.

4-й етап - консультація інфекціоніста, а за його відсутності терапевт повинен заповнити термінове повідомлення про інфекційного хворого ( Ф 058-о) і переслати в СЕС, вирішити питання про проведення протиепідемічних заходів, лікування хворого та госпіталізації. Питання про можливість ізоляції і лікування хворого вдома вирішується спільно із епідеміологом місцевої СЕС при відсутності абсолютних показань до госпіталізації.

Наступні етапи роботи виконує інфекціоніст або за його відсутності терапевт чи сімейний лікар.

5-й етап - уточнення характеру органної патології за допомогою додаткових лабораторних й інструментальних методів дослідження.

6-й етап – взяття і направлення матеріалу від хворого на специфічні лабораторні дослідження, які дають відповідь на питання: який збудник?

7-й етап – корекція лікування, контроль за одужанням та реконвалесцентним заразоносійством.