Рекомендована література.

1. Боголепов Н.К. Церебральные кризы и инсульты. М., 1977.

2. Волошин П.В., Тайцлин В.И. Лечение сосудистых заболеваний головного и спинного мозга. К., 1991.

3. Михеев В.В., Мельничук П.В. Нервные болезни. М.,1981.

4. Ромоданов А.П., Педаченко Г.А. Мозговой геморагический инсульт. К., 1971.

5. Многотомное руководство по неврологии. Т.ІІІ, книга І, 1962.

6. Ходос Х.Г. Нервные болезни.М.,1974.

7. Шмидт Е.В., Лунев Д.К., Верещагин Н.К. Сосудистые заболевания головного и спинного мозга. М., 1976.

8. Ярош О.А. Нервові хвороби. - Київ. - Здоров’я - 1995.

9. Віничук С.М., Дубенко Є.Г. Нервові хвороби. - Київ. - Здоров’я. - 2001.

Методичну розробку підготував_____________ ас.Дорошенко О. О.

Метотична розробка затвердженана засіданні кафедри неврології№ 1

Протокол № від«____» ________ 200 г.

Інтоксикації

Отруєння можуть бути гострими, підгострими і хронічними. Отруєння поділяються на професійні (які зумовлюються особливостями виробництва) і побутові (які виникають поза виробництвом і не залежать від особливостей професії). Нейроінтоксикації можуть бути ендогенними та екзогенними.

На ранніх стадіях нейроінтоксикації токсичні ураження нервової системи виявляються функціональними розладами з боку кори великого мозку і підкіркових вегетативних центрів. Крім того, досить чітко розвивається астеновегетативний синдром у вигляді порушень вегетативних функцій: бради- або тахікардії, лабільності артеріального тиску, гіпергідрозу, безсоння, дратівливості, підвищеної втомлюваності. Якщо контакт з такими речовинами не припиняється, то в нервовій тканині формуються морфологічні зміни, що зумовлює розвиток органічних порушень у центральній і периферійній нервовій системі - енцефаломієлополірадикулонейропатія або токсична полінейропатія..

Діагностика грунтується головним чином на професійному анамнезі, врахуванні санітарно-гігієнічних умов праці хворого при наявності токсичних речовин у зовнішньому середовищі, визначенні концентрації отрут у повітрі виробничих приміщень, що в деяких випадках є вирішальним для діагностики.

Отруєння сірководнем

Сірководень зустрічається у виробничих і природних умовах (в місцях природного виходу газів, джерел сірчистих мінераль­них вод, у глибоких колодязях та ямах, де є гниючі органічні речовини та ін.). Це нейротропна отрута, яка інактивує дихання. Якщо вдихати повітря з високим вмістом сірководню, настає моментальна втрата свідомості, порушення дихання, діяльності серця, виникають набряк легень, судороги, настає смерть. При сприятливо­му закінченні залишаються вегетоастенічний синдром і ознаки органічного ураження нервової системи. Лікування слід починати з негайного винесення потерпілого з зони ураження. Проводять реанімаційні заходи, обмінні перели­вання крові, гемодіаліз, гемодилюцію, застосовують діуретичні і симптоматичні засоби.

Отруєння оксидом вуглецю

Оксид вуглецю — газ без кольору і запаху — продукт неповного згоряння вуглецю або органічних сполук. До організму по­трапляє через верхні дихальні шляхи, зв'язується з гемо­глобіном крові, утворюючи карбоксигемоглобін, який втрачає здатність переносити кисень, внаслідок чого виникає тканинна гіпоксія.

Клінічно отруєння оксидом вуглецю виявляється головним бо­лем, загальною слабістю, зомлінням, гіперемією шкіри, серцебит­тям, підвищенням артеріального тиску. До цих симптомів дода­ються блювання, збудження, потім — сонливість, адинамія, втрата свідомості, кома, судороги, порушення дихання. Лікування. Перша допомога — свіже повітря, рефлекторно діючі засоби (нашатирний спирт), серцеві глікозиди, вдихання кисню. При комі — діуретичні засоби, холод на ділянку голови, реанімаційні заходи. Широко застосовується оксибаротерапія — дихання киснем під тиском 202,6—303,9 кПа (2—3 атм) протягом 30—90 хв.