12. Загальна характеристика соціально-побутових казок. Зображення людських взаємен та формування в дитини морально-етичних цінностей, власного ставлення до дійсності.

Тематично побутові казки багаті, як сама реальність. Розподіл на сімейно-побутові та соціально-побутові твори тут досить умовний, оскільки в кожній побутовій казці наявне соціальне начало. Навіть ті традиційні казкові сюжети, що своїми витоками сягають доісторичного минулого, у процесі функціонування набували соціального осмислення і умотивування. Колізія тут, як правило, грунтується на протиборстві пригнічених і панівних класів. Її герої мають чітко виражену соціальну приналежність, а оцінка їхніх якостей і вчинків дається з погляду трудового народу.

Характер розв'язання конфлікту в соціально-нобутових казках також має свою специфіку. Перемога героя в них завжди досягається завдяки його особистим якостям, а не є результатом допомоги чудодійної сили ззовні.

Активність позитивного героя — визначальна риса побутової казки. Найчастіше це представник пригнічених, що вступає у боротьбу з паном, поміщиком чи попом. Він перемагає завдяки своєму розуму, вмінню і кмітливості. Активність героя веде казку до щасливого завершення, що є законом казкової естетики і виконує своєрідну компенсаторну функцію, оскільки казка, що «виростає на грунті дійсності... відображає цю дійсність не прямо» а у формі бажаного і її фантастика стає художнім засобом подолання реальних життєвих перешкод».

Зображення героїв у казці базується на максимально широкій і місткій типізації, коли прагнення до індивідуалізації того чи іншого персонажа відсутнє. Одним з основних засобів характеристики героя у казці є його дії, персонажі соціально-побутової казки визначаються за їхніми вчинками, а внутрішнє життя з усіма його складностями не стає предметом зображення у казці, і, як правило, передається через зовнішні вияви.

Характерною рисою ряду побутових сюжетів є їхня сатирична спрямованість. Об'єктом викриття стають тут класове суспільство і його закони. Специфічні засоби гіперболізації, гротеск, покликані виявити викривленість класових уявлень, що здаються нормальними, стають звичними у класово-становому суспільстві. Казки ж дозволяють подивитися на буденне з нових позицій.

За своєю естетичною природою і соціальним призначенням комічне є знаряддям суспільної боротьби і покликане, за висловом М. Є. Салтикова-Щедріна, супроводжувати «в царство тіней все віджиле». Сатиричний образ відбиває критичне ставлення до певних суспільних явищ і демонструє їх приреченість, розкриває це в художній формі.

Важлива роль у казці належить дії. Казкові образи розкриваються у творах з різними сюжетами, але сюжет, як правило, сприяє індивідуалізації героя, бо дає можливість розкрити ту чи іншу рису традиційного персонажа через його поведінку у певній життєвій ситуації.

Розгляд сюжетного складу українських народних соціально-побутових казок переконує, що українська казкова традиція надзвичайно багата на побутові сюжети.

У переважній більшості казок героя наділено кмітливістю, розумом і навіть своєрідною мудрістю. Цей герой, що завжди перемагає своїх суперників, значною мірою втілює народний ідеал, мрію про торжество справедливості. Розум і хитрість стають у казці єдиною зброєю, до якої може звернутися соціально-знедолений герой, щоб захистити себе у сутичках з кривдником — багачем, паном, попом. Тому розум і хитрість не просто демонструють перевагу одного героя над іншим, але і стають засобом боротьби.

Не менш характерні для соціально-побутових казок і сюжети про дурнів. Це і широковідомі казки про дурня, що продає худобу березі, а згодом знаходить захований у дереві скарб («Про трьох братів»), про дурня, що буквально виконує поради, і тому говорить все не до ладу або робить недоречні в даній ситуації вчинки («Дурний Іван і Хвеська — його сестра», «Про дурня»).

Без хитрого і кмітливого героя неможливі і казки про злодіїв, що вдаються до найхимерніших витівок, щоб вкрасти у пана гроші, коня, якого охороняє сторожа, а часом і саму пані («Казка про Климку»), беруться показати панові, що таке циганське мантило, і з допомогою цієї хитрості одержують його коней («Циганське мантило»), кидають на дорозі один чобіт, а згодом і другий, щоб вкрасти коней у подорожніх, просять чоловіка, що женеться за злодієм, повартувати птаха під шапкою або потримати скелю.

Значна частина побутових казок присвячена темі подружнього життя. Тут, зрештою, ми знову зустрічаємо традиційні для побутової казки образи дурня і блазня — розумного чоловіка і його ліниву або балакучу жінку, хитру жінку і її довірливого або просто нерозумного чоловіка.

Розглядаючи тематичні групи соціально-побутової казки, ми визначили лише частину традиційних сюжетів та мотивів. Коло їх надзвичайно широке. Слід водночас брати до уваги і те, що у процесі функціонування і передачі у традиції казкового тексту відбувається постійне варіювання, міжжанрова та внутріжанрова дифузія, в результаті чого виникають нові тексти, що займають проміжне місце між фантастичною та побутовою казкою.

Сюжетний склад побутової казки поповнювався і за рахунок численних джерел літературного походження. Цей процес особливо активізувався у XVII ст. з появою ряду перекладних збірок, що містили твори, які використовували фольклорні сюжети або самі ставали джерелом їх творення.

Одним із джерел розширення сюжетики побутової казки була і ораторська проза, яка, в свою чергу, запозичувала ряд сюжетів в літератури.