45. Загальна характеристика б. Чалого для дітей, ідейно-художня своєрідність циклу казок «Сто пригод Барвінку та Ромашки».

Аналізується жанр поеми-тетралогії про Барвінка й Ромашку крізь призму поетики образів, зображувально-виражальних засобів їх створення.

Поклавши в основу казки-тетралогії фольклорні повір'я про цвіт барвінка, якого чарівна сила перетворила на жвавого й кмітливого "хлопчика-мізинчика" – українського хлопчика Барвінка, Б.Чалий створив нового казкового героя, увів його в активне життя сучасників. За цілим рядом деталей, прикмет вгадується рідна Україна, наш національний колорит. Це передовсім топоніміка (Конча-Заспа, Васильків, Чабани тощо), історичні реалії (київські князі, їхній одяг, геральдика, зброя), імена, прізвища українських письменників, улюбленців "лісової дітвори" (В.Бичко, Н.Забіла, В.Кава, Ю.Ярмиш) та інші засоби.

Встановлено, що текстуальний простір казки-тетралогії Б.Чалого побудований як постійний діалог автора зі своїми героями, адресатом-читачем, із самим собою, різноманітними художніми й культурно-історичними дискурсами, нарешті, – з сучасною йому добою.

У реферованому підрозділі також з'ясовуються особливості часопросторової організації поетичних казок Б.Чалого, специфіка сюжетобудови цих творів.

46. Загальна характеристика творчості ю. Збанацького для дітей. Напруження сюжетних ситуацій в оповіданнях «Дике козеня», «Щедрий їжачок», «Гвардії Савочка».

Серед прочитаних підлітками творів багато належить перу Ю. Збанацького. Ця популярність письменника пояснюється тим, що майже весь його творчий доробок присвячений школі і дітям, бо й сам він був вчителем, і директором школи, і завідуючим райвно. Улюбленою темою Ю. Збанацького є також боротьба партизанів проти гітлерівських загарбників у роки Вітчизняної війни, активним учасником якої він був. Його правдиві цікаві твори розповідають читачам про мужніх людей, які боролись за визволення рідної землі. Усі книжки Збанацького повчальні мудрістю, про що б у них не йшлося. А насамперед книжки, адресовані молодому поколінню.

В Ю. Збанацького – більше уваги приділено пригодам дітей. Автор вибудовує сюжет через низку небезпечних подій, які

загрожують життю юних партизанів, і з яких вони виходять переможцями. Зберігається традиційна для естетики соцреалізму казкова схема, згідно з якою розподіл рольових характеристик відбувається за аналогією додобротворців, злотворців і помічників героїв. Злотворці виявляються не

тільки відкритими ворогами, а й підступними, замаскованими під друзів (на зразок провокатора Береговенка в „Лісовій красуні” Ю. Збанацького). У результаті юні герої не просто викривають прихованих ворогів, а й проходять школу змужніння, здобувають необхідний досвід. Таким чином погляд на війну, представлений у версії Ю. Збанацького, не просто вписував мілітарну парадигму в досвід дітей і підлітків, а й надавав їй органічності, невідворотності в системі світоглядних моделей.

47. Тема дитячої долі у творах письменниць кінця 19 поч. 20 ст. (Олена Пчілка, Чайка Дніпрова, н. Кобринська, Любов Яновська).

Боротьба за рідну культуру і школу в другій половині XIX ст., будучи складовою частиною суспільної боротьби, почала набирати гострих форм.

Марко Вовчок виступає як основоположник української революційно-демократичної прози для дітей та юнацтва. Українська дитяча література цього часу значно розширила свої тематичні та жанрові обрії. Так, П.Куліш поповнює її поезіями, поемами, байками, оповіданнями та повістями на історичну та сучасну теми. На основі народного гумору і сатири С.Руданський створює співомовки, героями яких нерідко виступають діти. У той же час Л. Глібов стає класиком української байки, автором талановитих ліричних віршів та поетичних загадок й відгадок для дітей. Як дитячий письменник вельми багатогранний Ю. Федькович.

Проте справі розвитку української дитячої літератури всіляко перешкоджала шовіністична політика царизму.

Незважаючи на важкі соціально-політичні умови, які склались тоді для української творчої інтелігенції, у 70 - 90-х роках з'являється ціла когорта передових національних майстрів художнього слова, які визначили новий етап у розвитку дитячої літератури.

У цей період майже всі провідні українські письменники пишуть твори для дітей різного віку.

І. Манжура ввів у дитячу літературу образи наймитів і заробітчан та збагатив її творами з фольклорними мотивами різних жанрів, П. Трабовський дав вагомі для дитячого читання зразки громадянської й пейзажної лірики. Вражає поетичністю і життєвою достовірністю цикл віршів Я. Щоголева про козаків, їх непомерклу славу.

Однією з особливостей багатьох тогочасних творів для дітей було те, що на них позначився вплив прогресивних педагогічних ідей, фольклору, музичного, художнього і театрального мистецтв. Саме такий характер мають твори поета і композитора С. Воробкевича, педагогів О. Кониського, М.Старицького, Олени Пчілки та особливо Б.Грінченка.

Ряд письменників і передових педагогів створюють аматорські дитячі театри.

Зростання кількості і якості творів для дітей вимагало осмислення, прогнозування подальшого шляху розвитку. Так поступово народжується більш масштабна критика дитячої літератури.

Кінець XIX - початок XX ст. - новий період в історії української дитячої літератури. Він обумовлений складними політичними і культурними подіями.

Світових вершин у художньому дослідженні трагічної долі дітей досяг В.Стефаник. Він майстерно змалював драматичні картини з життя сільських дітей, різні грані їхніх характерів. Його_ твори, насамперед „Новина", „Виводили з села", „Кленові листки", „Катруся", ввійшли у золотий фонд класичної дитячої літератури. В.Стефаник виявив незвичайне обдаровання, поєднуючи глибину і масштабність думки з лаконізмом виразу, психологічно-емоційною насиченістю картин.

У тематику та образотворчі засоби творів для дітей чимало нового внесли О.Олесь та В.Винниченко. Так, для багатожанрових творів першого характерні схвильований ліризм і вплив народної пісні. І це стосується не лише його поезій, а й казок. В.Винниченко, виступаючи у жанрі прози, значно розширив її тематику і дав колоритні образи бідної сільської дітвори.

Найсуттєвішими рисами поетики Винниченка - дитячого автора є реалістичність оповіді, розмовно-побутовий колорит, умотивованість конкретних деталей, психологізм мислення. Він - майстер динамічної сюжетної розповіді, проникливого бачення суспільної та індивідуальної психології людей.

Таким чином, у кінці XIX - на початку XX ст. українська дитяча література набула нової якості, розвиваючись на принципах народності, демократизму і гуманізму. Виникла і сформувалася когорта професіональних дитячих письменників, які у своїх творчих пошуках базувалися на національному ґрунті і досягненнях світової культури.