- •1. Поняття «художння література» для дітей, її джерела. Основні етапи розвитку, своєрідність, особливості.
- •36. Образи підлітків у повістях м. Трублаїні “шхуна колумб”.
- •4. Художння специфіка прислів*їв та приказок, виникнення і розвиток жанру. Прислів*я та приказки морально-етичного змісту, про побут, явища природи.
- •3. Про розвиток і формування особистості
- •4. Методи й засоби виховання
- •5. Загальна характеристика, визначення , особливості жанрів та груп дитячого фолькльору
- •7. Забавлянки як твори старших поколінь дітей. Художні особливості, образи, мотиви.
- •8. Особливості жанрів дитячого фолькльору, що виражають собою словесну гру (скоромовки, лічилки, дражнилки)
- •10. Ідейно-художня специфіка, образи, поетичні засоби казок про тварин.
- •11. Героїко-фантастичні казки. Ідейно-художня специфіка, образи. Розширення світогляду, розвиток образного мислення дитини. Вимисел, правдоподібність.
- •12. Загальна характеристика соціально-побутових казок. Зображення людських взаємен та формування в дитини морально-етичних цінностей, власного ставлення до дійсності.
- •13. Мотиви знедоленого дитинства у поезії т.Г. Шевченка (автобіографічна основа поезій «Якби ви знали паничі», «Мені тринадцятий минало» та ін.), «На Великдень на соломі», «Дівча любе, чорноброве».
- •14. «Буквар» т. Шевченка та його значення для розвитку української художньої літератури для дітей.
- •15. Загальна характеристика творчості Марка Вовчка для дітей. Реалістичне відтворення обставин народного життя у казці «Дев’ять братів і десята сестриця Галя» (мотив пісні «у Києві на Подолі»).
- •16. Загальна характеристика творчості Леоніда Глібова для дітей. Художня майстерність байок «Щука», «Вовк та ягня» та ін.
- •17. Загадки та акростихи л.Глібова, поезія для дітей.
- •18. Система виховання в автобіографічних оповіданнях «у кузні», «Малий Мирон».
- •19. Новаторство і. Франка в жанрі казки (збірка «Коли ще звірі говорили»), роль народнопоетичних елементів.
- •20. Мотиви народного тваринного епосу в циклі байок с. Руданського «Приказки про звірів».
- •21. Пригодницький сюжет, героїчне забарвлення казки-поеми і. Манжури «Трьомсин-богатир».
- •22. Психологізм оповідань б. Грінченка «Дзвоник», «Украла», «Екзамен», «Олеся».
- •23. Психологізм оповідань в. Вінниченка «Федько-халамидник», «Кумедія з Костем» та ін.
- •24. Своєрідність розкриття характеру дитини в оповіданнях м. Коцюбинського «Харитя», «Маленький грішник», «Ялинка».
- •37. Мотиви творів для дітей п. Воронька.
- •38. Тематика і проблематика творів для дітей письменників діаспори (с. Черкасенко, і. Качуровський, р. Завадович, і. Багряний).
- •39. Мотиви поезії л. Костенко для дітей («Бузиновий цар», «Білочка восени», «Віхола», «Зонька», «Пісенька про космічного гостя», «Футбол в тумані» та ін.).
- •40. Тема любові до рідної землі у творчості в. Симоненка («Лебеді материнства», «Україні», «Грудочка землі», «Дід умер», «Баба Онися», «Світ який – мереживо казкове» та ін.).
- •41. Художні особливості творів «Казка про дурила» та «Цар Плаксій та Лоскотон» в. Симоненка (жанрові особливості, своєрідність композиції, ідейно-сатирична спрямованість).
- •42. Традиції та новаторство в. Нестайка в жанрі літературної казки («в країні сонячних зайчиків», «Незвичайні пригоди в лісовій школі»).
- •43. Художня своєрідність трилогії в. Нестайка «Тореадори з Васюківки».
- •44. Науково-популярна література для дітей та періодична література.
- •45. Загальна характеристика б. Чалого для дітей, ідейно-художня своєрідність циклу казок «Сто пригод Барвінку та Ромашки».
- •46. Загальна характеристика творчості ю. Збанацького для дітей. Напруження сюжетних ситуацій в оповіданнях «Дике козеня», «Щедрий їжачок», «Гвардії Савочка».
- •47. Тема дитячої долі у творах письменниць кінця 19 поч. 20 ст. (Олена Пчілка, Чайка Дніпрова, н. Кобринська, Любов Яновська).
- •48. Мотиви творів для дітей Грицька Бойка.
10. Ідейно-художня специфіка, образи, поетичні засоби казок про тварин.
Казка як своєрідний жанр народної творчості здавна посідає важливе місце у фольклорі всіх народів світу. На ній позначився вплив різних історичних епох, починаючи від первісного суспільства і до наших днів. Усе це свідчить про виняткову роль казок у культурно-побутовій практиці людства, про тісний зв'язок їх із життям народу.
Характерний цикл у казковому епосі всіх народів світу складають казки про тварин (так званий «звіриний епос»). Це досить специфічний масив народної казки, з історичного погляду — її найдавніший шар. У порівнянні з іншими різновидами казкового жанру ці твори як за своєю образною системою, характером художнього вимислу, так і щодо тематики та ідейно-художніх рис відзначаються певними особливостями, що й дає підставу виділити їх в окрему, самостійну групу.
Незвичайними є вже самі генетичні витоки художніх образів, сюжетів та мотивів цих казок. Тут знайшов свій характерний вияв «ідеологічний синкретизм» первісної доби, своєрідно відбились світоглядні основи художньої творчості людини стародавнього часу.
Слід підкреслити, що народні казки систематично почали записувати порівняно пізно (коли даний жанр уже до певної міри почав «деградувати»), і, отже, вони стали відомі дослідникам не такими, якими були колись, а в значно зміненому вигляді, що дуже утруднює їх вивчення. Це, зокрема, стосується й такого найдавнішого шару казкового жанру, як «звіриний епос», який дійшов до нас на досить пізньому шаблі свого історичного розвитку, коли образ тварини у творі давно втратив первісне значення і фактично «став сприйматись як алегоричне зображення людини» 12.
Для того щоб збагнути суть, справжню природу будь-якого жанру народної творчості, визначити місце у колі інших її художніх форм, важливо розкрити його генетичні джерела й функції на початкових етапах виникнення, простежити особливості формування і дальшого поступування в нерозривному зв’язку з усім процесом розвитку різноманітних форм творчості, в загальному контексті трудової, суспільно-історичної та культурно-побутової практики людини. Українські казки про тварин мають багато спільних рис із аналогічними творами інших народів, — як щодо походження, так і сюжетного складу, характеру образів, — особливо з казками слов'янських народів, і перш за все східних слов'ян — росіян та білорусів. Про це свідчить як подібність багатьох сюжетів і мотивів східнослов'янських казок даної групи, їх спільна генетична основа (тотемістичні вірування, анімістичні погляди, різноманітні міфічні уявлення тощо), так і самі художні персонажі цих творів: у казках східних слов'ян душе поширений образ вовка, ведмедя, кози. Українські народні казки цієї групи, що відомі нам нині, витвори вже більш пізнього часу, їх образи, характери та ситуації, в умовах яких вони діють і розкривають свою сутність, мають аж ніяк не буквальне, а лише переносне, алегоричне значення.
Алегоричного змісту сповнений і образ вовка. В наших казках він є втіленням зажерливості, свавілля, уособленням грубої сили, хижого, справді звіриного начала. Та хоч би яким сильним, свавільним та жорстоким не зображувався в казках цей хижак, однак його часто-густо перемагає багато інших, значно слабіших від нього істот. Так у своєрідній формі втілювалась мрія народу про торжество справедливості над злом.
Ведмідь в українській народній творчості часто зображується як найстарший серед тварин, цар звірів. Як такий, він звичайно розв'язує суперечки, що виникають між звірами, може покарати й помилувати. Часом образ ведмедя при цьому заступає аналогічний йому образ лева, що, безперечно, є пізнішим запозиченням з казкового епосу інших народів.
Чи існував у східних слов'ян культ ведмедя — не встановлено, хоч для багатьох інших стародавніх народів та племен (зокрема, народів Півночі, Сибіру) він досить характерний.
Здебільшого ж ведмідь, як і вовк, в деяких казках змальовується в приземленому плані, фігурує як об'єкт глузування, носій негативного, він є уособленням тупості, нетямущості, вайлуватості. Між іншим, у різних варіантах однієї й тієї ж казки образи ведмедя та вовка часто ніби замінюють один одного. Це наслідок певної смислової спорідненості тих життєвих начал, алегоричним втіленням яких є дані образи.