- •1. Поняття «художння література» для дітей, її джерела. Основні етапи розвитку, своєрідність, особливості.
- •36. Образи підлітків у повістях м. Трублаїні “шхуна колумб”.
- •4. Художння специфіка прислів*їв та приказок, виникнення і розвиток жанру. Прислів*я та приказки морально-етичного змісту, про побут, явища природи.
- •3. Про розвиток і формування особистості
- •4. Методи й засоби виховання
- •5. Загальна характеристика, визначення , особливості жанрів та груп дитячого фолькльору
- •7. Забавлянки як твори старших поколінь дітей. Художні особливості, образи, мотиви.
- •8. Особливості жанрів дитячого фолькльору, що виражають собою словесну гру (скоромовки, лічилки, дражнилки)
- •10. Ідейно-художня специфіка, образи, поетичні засоби казок про тварин.
- •11. Героїко-фантастичні казки. Ідейно-художня специфіка, образи. Розширення світогляду, розвиток образного мислення дитини. Вимисел, правдоподібність.
- •12. Загальна характеристика соціально-побутових казок. Зображення людських взаємен та формування в дитини морально-етичних цінностей, власного ставлення до дійсності.
- •13. Мотиви знедоленого дитинства у поезії т.Г. Шевченка (автобіографічна основа поезій «Якби ви знали паничі», «Мені тринадцятий минало» та ін.), «На Великдень на соломі», «Дівча любе, чорноброве».
- •14. «Буквар» т. Шевченка та його значення для розвитку української художньої літератури для дітей.
- •15. Загальна характеристика творчості Марка Вовчка для дітей. Реалістичне відтворення обставин народного життя у казці «Дев’ять братів і десята сестриця Галя» (мотив пісні «у Києві на Подолі»).
- •16. Загальна характеристика творчості Леоніда Глібова для дітей. Художня майстерність байок «Щука», «Вовк та ягня» та ін.
- •17. Загадки та акростихи л.Глібова, поезія для дітей.
- •18. Система виховання в автобіографічних оповіданнях «у кузні», «Малий Мирон».
- •19. Новаторство і. Франка в жанрі казки (збірка «Коли ще звірі говорили»), роль народнопоетичних елементів.
- •20. Мотиви народного тваринного епосу в циклі байок с. Руданського «Приказки про звірів».
- •21. Пригодницький сюжет, героїчне забарвлення казки-поеми і. Манжури «Трьомсин-богатир».
- •22. Психологізм оповідань б. Грінченка «Дзвоник», «Украла», «Екзамен», «Олеся».
- •23. Психологізм оповідань в. Вінниченка «Федько-халамидник», «Кумедія з Костем» та ін.
- •24. Своєрідність розкриття характеру дитини в оповіданнях м. Коцюбинського «Харитя», «Маленький грішник», «Ялинка».
- •37. Мотиви творів для дітей п. Воронька.
- •38. Тематика і проблематика творів для дітей письменників діаспори (с. Черкасенко, і. Качуровський, р. Завадович, і. Багряний).
- •39. Мотиви поезії л. Костенко для дітей («Бузиновий цар», «Білочка восени», «Віхола», «Зонька», «Пісенька про космічного гостя», «Футбол в тумані» та ін.).
- •40. Тема любові до рідної землі у творчості в. Симоненка («Лебеді материнства», «Україні», «Грудочка землі», «Дід умер», «Баба Онися», «Світ який – мереживо казкове» та ін.).
- •41. Художні особливості творів «Казка про дурила» та «Цар Плаксій та Лоскотон» в. Симоненка (жанрові особливості, своєрідність композиції, ідейно-сатирична спрямованість).
- •42. Традиції та новаторство в. Нестайка в жанрі літературної казки («в країні сонячних зайчиків», «Незвичайні пригоди в лісовій школі»).
- •43. Художня своєрідність трилогії в. Нестайка «Тореадори з Васюківки».
- •44. Науково-популярна література для дітей та періодична література.
- •45. Загальна характеристика б. Чалого для дітей, ідейно-художня своєрідність циклу казок «Сто пригод Барвінку та Ромашки».
- •46. Загальна характеристика творчості ю. Збанацького для дітей. Напруження сюжетних ситуацій в оповіданнях «Дике козеня», «Щедрий їжачок», «Гвардії Савочка».
- •47. Тема дитячої долі у творах письменниць кінця 19 поч. 20 ст. (Олена Пчілка, Чайка Дніпрова, н. Кобринська, Любов Яновська).
- •48. Мотиви творів для дітей Грицька Бойка.
19. Новаторство і. Франка в жанрі казки (збірка «Коли ще звірі говорили»), роль народнопоетичних елементів.
Велика група казок про тварин об'єднана Іваном Франком спільним заголовком «Коли ще звірі говорили». В основі сюжету цих творів лежать мотиви відомих казок народів світу — українських, російських, німецьких, грецьких, індійських, сербських. Проте найчастіше він запозичував образ чи сюжет, який доповнював, розширював, надаючи творові соціальні загостреності, національного колориту. Герої казок — хитра Лисичка, хижий Вовк, мудрий Їжак, дурний Осел та інші — є носіями певних людських якостей, а самі казки під личиною вигадки криють звичайно велику життєву правду.
У казках Івана Франка про тварин викривається державний лад «звірячого царства», в якому панують сильні й хижі Леви, Вовки, Ведмеді, що живуть за рахунок працьовитих Ослів, покірних Баранів, несміливих Зайців. Цар звірів Лев поступається розумом вигадливому Ослу («Осел і Лев»), який перемагає і хижого владолюбного Вовка («Вовк війтом»); звірячого ворога, лютого пана Ведмедя перемагає малий, але розумний Заєць. Як і в народних казках добрий, чесний, сміливий бере гору над лихим, підступним, боягузом.
Широкої популярності також набула поема-казка Івана Франка «Лис Микита». Тут також використаний відомий у світовій літературі мандрівний сюжет про хитрого лиса та його пригоди. Письменник висміює вади людського суспільства. У звірячому царстві, як і між людьми, часто панує неправда, здирство, хабарництво, багатий і сильний гнітить бідного й слабкого. У поемі-казці Іван Франко широко використав українську народну творчість — казки, байки, пісні про звірів. Знаходимо також і ряд картин, що відтворюють народний побут, звичаї.
Цим же методом скористався митець, створюючи казку «Ріпка». Стара народна казка переказана ним по-новому ритмізованою мовою, насичена елементами українського народного побуту. Казка вчить жити, працювати гуртом, дружно.
Точними соковитими фарбами змальовані українські пейзажі. У спілкування героїв відтворюються типові для українського народу звичаї, а в мові використовується дотепний жарт, яскраві й мудрі приказки, часто уїдливі, насмішкуваті, народні звертання, фразеологізми.
Франко надавав казковому жанру особливого значення у вихованні дитини. Він хотів, щоб казка була для малих слухачів засобом пізнання дійсності, щоб від “казкових фікцій” думка дитини спрямовувалася “на дальший, ширший обрій життєвого змагання”. В останній казці збірки “Байка про байку” він веде розмову про те, як слід розуміти алегоричні образи і картини, і роз’яснює, що казка цікава не тим, що в ній є вигадка, фантастика, неправда, а тим, що “під лупиною тої неправди” вона “криє звичайно велику правду”. Казкові Осли, Барани, Вовки та Зайці викликають сміх, бо в їхніх вичинках вгадують людські стосунки, звички й хиби: “Говорячи ніби по звірів”, казка “одною бровою підморгує на людей”.
І.Франко вважав, що спочатку доцільно знайомити дітей з людськими взаєминами саме через казкові форми, бо гола правда життя може бути болючою для них. Казка ж передасть малому читачеві мудрий народний погляд на життєві конфлікти, оптимістичну віру в перемогу добра і правди. Сприймаючи казкових героїв, сміючись над ними або співчуваючи їм, дитина винесе звідси “перші і міцні основи замилування до чесноти, правомочності справедливості”.
У багатьох казках І.Франка сильний, хитрий і підступний звір стикається з слабким, проте підступність завжди викривається, а хижак несе заслужену кару.