4. Художння специфіка прислів*їв та приказок, виникнення і розвиток жанру. Прислів*я та приказки морально-етичного змісту, про побут, явища природи.

Прислів'я — це стислий, влучний, образний, здебільшого народний вислів, який стосується характеристики різноманітних явищ життя... їх уживають у мові для розкриття явищ життя й побуту, різних типових життєвих обставин і ситуацій. Це, як правило, завершені, логічно вмотивовані, двочленні, зримовані речення, наприклад: «Життя прожити — не поле перейти»; «Не святі горшки ліплять»; «Кулик знає, куди чайка літає»; «Коли вже за що взявся — веди до краю»; «Як спить, так не їсть, а як Ість, то не дрімає».  Прислів'ям властиві глибокий зміст і досконала форма. Музично-словесна гармонія, притаманні їм інші художні властивості підсилюють духовні переживання людини, сприяють формуванню емоційно-експресивних процесів — соціальних, інтелектуальних, естетичних. 

Приказка є влучним образним народним висловом. Зміст її, на відміну від прислів'я, не має звичайно повчального характеру, їй властива синтаксична незавершеність; часто-густо це вкорочене прислів'я, наприклад: «як сніг на голову»; «вивести на чисту воду»; «лисячий хвіст», «вовчий рот», «собаку з'їв».

Наведемо фрагментарні приклади з джерел народної педагогіки, які свідчать про невичерпне багатство народної мудрості в царині виховання людей. Звернімося передусім до прислів'їв і приказок, які є одним із найдавніших жанрів усної народної творчості. Впродовж багатьох століть вони підтверджували спроможність народу відбирати й осмислювати найхарактерніші, найбільш типові сторони явищ природи, праці, побуту, родинного й суспільного життя і в результаті ставали основою багатовікового життєвого досвіду, взаємин між людьми та навколишнім світом.

Нині важко визначити, з якого періоду людської історії розпочинається цей різновид народної мудрості. Очевидно, найдавніші прислів'я та приказки пов'язані з усвідомленням людиною свого місця у навколишньому природному та соціальному середовищі. Набутий досвід передавався з покоління в покоління. При цьому відбувався процес перевірки достовірності висловлених міркувань, процес зіставлення, шліфування та ін. Численні явища природи залишалися для людей незрозумілими, утаємниченими, а інколи й ворожими. Тому люди вірили в те, що сили природи можна у якийсь спосіб умилостивити, схилити до того, щоб вони не чинили людям зла. На цьому ґрунті з'являлися народні заклинання, замовляння. З віками, коли людина пізнавала природу глибше, такий засіб спілкування, як заклинання і замовляння, втрачав свій сенс, але в мові ці образні вислови залишилися.

У процесі розвитку людської спільноти традиційно встановлювалися певні норми поведінки людини в суспільстві, вироблялися етичні правила, своєрідні закони моральної поведінки. Вони набували форми влучних афористичних висловів. Джерелами прислів'їв було реальне життя й побут людей. Це яскраві перлини народної мудрості, які не втратили свого сенсу й донині.

І.Я. Франко називав прислів'я та приказки "багатим і важним скарбом... у скарбівні нашої мови... її коштовними перлинами"1. Український поет і фольклорист М.Т. Рильський порівнював народне слово з дорогоцінним алмазом, який слід доглядати, шліфувати, "щоб дедалі більше граней у ньому переливалось і виблискувало, відбиваючи все незрівнянне багатство наших днів". Російський письменник О.М. Горький, який пройшов велику школу народної мудрості, так характеризував набутий усної народної творчості і зокрема прислів'їв: "Струмені самородного джерела народної поезії пробиваються в прислів'ях наших, де видно незвичайну повноту народного розуму, який зумів зробити своїм знаряддям: історію, насмішку, дотепність, влучність живописного споглядання".

Прислів'я та приказки були й залишаються енциклопедією народного життя. Ми не знайдемо такої ділянки побуту, взаємин між людьми і природним довкіллям, які б не знайшли відображення в народній мудрості. Видатний педагог К.Д. Ушинський писав, що в прислів'ях "як у дзеркалі відтворені всі сторони життя народу: домашня, родинна, рільнича, лісна, громадська, його потреби, звички, його погляди на природу, на значення всіх явищ життя".

У прислів'ях народ знаходив підказки на всі випадки життя. Особлива увага приділялась людині, її поведінці у природному та соціальному середовищі.

Зупинимося лише на таких прислів'ях та приказках, у яких зосереджено досвід і мудрість народу, що стосуються проблем виховання людини.

1. Про виховання

"Діти як квіти: поливай, то ростимуть"; Тни дерево, доки молоде, вчи дитя, поки мале"; "Посієш вчинок — пожнеш звичку, посієш звичку — пожнеш характер, посієш характер — пожнеш долю"; "Оцінюють людину за її вчинками"; "На дерево дивись, як родить, а на людину, як робить"; "Засиджене яйце завжди бовтун, занянчений син завжди швендяло"; "Не будь тією людиною, що догори щетиною"; "Пусти дітей на волю, сам будеш у неволі".