23. Психологізм оповідань в. Вінниченка «Федько-халамидник», «Кумедія з Костем» та ін.

Цікавими є оповідання "Федько-халамидник" та "Кумедія з Костем". У них чітко простежуються два плани: подієвий і психологічний.

В оповіданні "Федько-халамидник" зовнішній портрет Федька представлений лише кількома штрихами: "руки в кишені, картуз набакир", "чуб стирчком, очі хутко бігають", "кожушок його весь мокрий", "чобітки аж порижіли од води", "шапка в болоті". Головна ж увага зосереджена на розкритті внутрішньої суті героя, на його голосі, інтонаціях, мові, роздумах, вчинках. Душевні порухи Федька, його неординарна вдача підкреслюються авторськими характеристиками: "вигляд у нього гордий", "очі аж горять", "жилаве, чортове хлопча".

Тут перед нами постає хлопець з трудової сім'ї, є в нього батько й мати, але живе сім'я в безпросвітних злиднях, навіть не маючи власної халупи. Хлопець ніколи не зазнавав теплої ласки, з дитинства відчував соціальну несправедливість. Федька виховувала вулиця, там він утверджував себе, звідси і його розбишакуватість, прагнення бути першим серед ровесників. Усі прозивали Федька халамидником, бо пустощі оберталися шкодою: то шибку з рогатки камінцем вибив, то перекинув діжку з водою, то набив синяка приятелеві. Звичайно, за провини хлопця чекала ввечері батькова прочуханка.

Найдужче хлопцеві діставалося за випещеного синка хазяїна того будинку, де знайшла пристановище й їхня родина. Письменник знову моделює ситуації за принципом контрасту. Толю спокушало вільне життя Федька, він тягнувся до компанії з простими дітьми і, звичайно, повертався з прогулянок не таким чистеньким, як виходив з квартири. Саме через паничика, якого Федькові довелося рятувати з крижини під час весняного скресання річки, й приключилася остання пригода халамидника. Застудившись у крижаній воді, Федько через кілька днів «згорів» від хвороби.

Важливо, що навіть у такому творі письменник порушував важливі морально-етичні проблеми. Федько не тільки врятував Толю, а й взяв на себе його вину. Паничик же виявився ще й боягузом та підлим брехуном.

Автор зосереджує увагу на поведінці Федька, чесного й чуйного хлопчика. Серце його сповнене добротою, органічним бажанням допомогти, відповідальністю за чуже життя.

Федькові контрастує в оповіданні Толя. Протиставлення двох дитячих характерів стає джерелом сюжетної напруги. Психологічні деталі дозволяють "побачити" героїв, створити повне уявлення не лише про зовнішність, а й про внутрішній світ дітей. В. Винниченко обирає екстремальну ситуацію, коли почуття персонажів особливо загострені – сцену на річці та вдома після "купання" у льодяній воді. Автор наголошує на незвичайній силі волі і гордості свого героя.

Гостра соціальна проблематика порушується в оповіданні «Кумедія з Костем». Йдеться тут про пастушка з економії, показаного в екстремальній ситуації.

Босий, в благенькому піджачку та брудній сорочці, з розхристаними грудьми, під холодним вітром, Кость намагається не показувати приятелям, що його трусить простудна лихоманка.

З окремих реалістичних деталей постає гірка доля сироти. Над хлопчиком всіляко знущаються у дворі, його б'ють ланові, куховарки, скотарі, але Кость намагався завжди приховувати біль, образи, прагнув ніколи не показувати свої сльози перед кривдниками. Хлопця прозивали «кам'яним виродком», особливо допікали, коли дражнили байстрюком: тоді Кость зривався з місця й тікав подалі від глумителів.

Та хвороба знесилила дитину, напівпритомний він упав у борозну. На хворого хлопця налетів панський посіпака і люто катує, бо худоба з луків зайшла на поле пшениці. Власне, останні дні й висвітлюють сумну долю Костя. Коли його, напівпритомного в гарячці, відвідав пан (а челядь не раз глузувала з Костя, називаючи поміщика його батьком), хлопчик підбирає як талісман кинутий паном недопалок цигарки і тримає в кулаці як «безцінний скарб, загублений і знову знайдений», бо то було «татове».

Ця промовиста реалістична деталь несе виняткове смислове навантаження: за її допомогою молодий новеліст зумів глибоко розкрити трагедію дитячої душі. Знедолений хлопчик стільки витерпів, та за життя ніколи й нікому не звірив своєї таємниці, в яку сам повірив. На четвертий день хвороби Костя не стало, «з тим недокурком його й поховали».

Обидва оповідання позначені глибоким психологізмом у дослідженні дитячих характерів. Винниченка справедливо називали майстром контрастів, і така характеристика виправдана: з його творів постійно постають контрастні ситуації і колізії, соціальні, психологічні протиставлення.