20. Мотиви народного тваринного епосу в циклі байок с. Руданського «Приказки про звірів».

Байки Руданського займають невелике місце у творчості поета. Сміхотворець звернувся до жанру байки в Петербурзі. Байки у Степана Руданського наближені до казок про тварин. Тому й філософія та мораль в цих творах поета наближена до народної. Як і в казках добро завжди перемагає зло, так і в байках Руданського. У творах зображується перемога розуму слабкого над дурістю сильного («Лев і Пролев»), засуджується хижацтво, підлабузництво («Ворона і лис»), за допомогою образів висміюється зарозумілість та дурість людей («Вовк, Собака і Кіт»), зображується побутово-сімейні ситуації («Старий вовк»). Степан Руданський у своїх байках не втрачає свого жартівливого влучного слова, доводячи своє звання «сміхотворця».

21. Пригодницький сюжет, героїчне забарвлення казки-поеми і. Манжури «Трьомсин-богатир».

Тривалі зацікавлення Манжури — фольклориста "богатирським" епосом різних народів, передусім східнослов'янського ареалу, позначилися на створенні поеми — казки "Трьомсин — богатир".

Цей твір побудований на сюжетах популярних народних казок про лицарів-богатирів, що уособлюють в собі риси народного характеру, погляди народу на добро і зло, правду і кривду. "Трьомсин-богатир" – результат шукань І.Манжурою героїчної теми, героїчних образів. Центральний образ поеми – богатир Трьомсин (бо саме 3 запорожців знайшли його немовлям у дуплі дерева і виховали як сина). Богатир Трьомсин уособлює в собі, зокрема, чесність і волелюбність народу, його ненависть до зловорожих сил. Запорожці навчили його лицарських звичаїв, "як у лаві й поодинці стати супроти ординців", і він спрямував усю свою богатирську силу на боротьбу з "нечистю". Де б не був Трьомсин-богатир, він скрізь б'ється супроти "сили вражої", людської "погані та скверноти", нищить ворога так, що "і на плід не покидає". Здолати таке чудерство під силу тільки Богатиреві, хороброму, відважному, кмітливому, а найголовніше – сильному духом. ”. Підкреслюючи козацьку вдачу Трьомсина, Манжура тим самим свідомо обмежує казково-легендарний характер поеми, насичуючи її переважно реально-соціальним змістом. Саме таким відтворив свого героя у поемі-казці І.Манжура. Характерно, що один із описів розправи Трьомсина з царством Змія Манжура передає в стилі української історичної пісні думи з характерними для них паралелізмами і протиставленнями, метафоричними засобами. Твір завершується перемогою Трьомсина та його синів над Змієм-лиходієм, поганий труп якого вони спалили та "попіл розмахали скрізь по вітрові".

22. Психологізм оповідань б. Грінченка «Дзвоник», «Украла», «Екзамен», «Олеся».

Типові грані життя народної школи відбито в оповіданні «Екзамен», де показано повну залежність учителя від інспекторів-невігласів. Герой оповідання Олексій Петрович, готуючись до екзамену, разом із шкільним сторожем наводить порядок у школі, старій хатинці з земляною долівкою. Учитель обмазує стіни, ремонтує стільці. Діти та їхній вчитель з острахом чекають перевіряючого. Пан Куценко - людина нечиста на руку, малоосвічена й некультурна, він всіляко намагається приховати свою некомпетентність. Прибувши на екзамен у сільську школу, ця «значна особа», котра була волосним писарем, а тепер пішла «угору», наганяє страху і на вчителя, що потерпав від «компетентної» перевірки, і на дітей. Вірогідність зображеного підтверджується спогадами самого письменника, який, учителюючи, зазнавав постійних переслідувань з боку шкільного начальства та сільських властей.

Значно пізніше відірвану від народних джерел і зокрема від рідної мови, систему освіти Б. Грінченко викрив у оповіданні «Дзвоник».

Оповідання «Дзвоник» за темою і характером розгортання конфлікту не має аналогів в українській літературі. У ньому йдеться про семирічну сироту Наталю, яку після смерті матері віддали до міського притулку. Вся увага письменника зосереджена на зображенні моральних страждань дитини, що опинилась у зовсім незнайомому середовищі, серед людей, які не хочуть і не можуть зрозуміти її душі. Наталя довго не може звикнути до нових умов життя. Ровесниці дівчинки ставляться до неї зневажливо, насміхаються, не прощаючи жодного промаху, продумують образливі прізвиська - «ляпало», «селючка», «сонна середа». Але найбільших страждань зазнає вона через нерозуміння чужої мови: «… ніяк не могла звикнути до нових умов життя».

Наскрізний образ дзвоника, створений письменником, довершує відчуття нестерпності казарменого режиму. Дзвоник паралізує волю дитини, сковує її думку. Він здається Наталі живою істотою, яка за всіма наглядає. Через роздуми маленької людини автор показує, як її внутрішній біль переростає у відчай і в самотній душі з’являється думка про самогубство. Грінченко співчутливо описує отупіння здібної дівчинки, ілюструючи істину, давно відкриту вченими: відречення від рідної мови рано чи пізно викликає інтелектуальне зубожіння нації.

В оповіданні «Украла» мудрий учитель Василь Дмитрович зробив усе так, щоб у голодної дівчинки Олександри, котру впіймали на крадіжці їжі, не травмувалася душа, щоб не виросла з неї ще одна «каторжна». Дочка сільського писаря-п’янички вкрала у подруги хліб. Обурені школярі вже готові вчинити свій дитячий самосуд. Глибока людяність вчителя допомогла всім знайти вірний вихід із складної ситуації. Олександра призналася у крадіжці і пояснила причину скоєного: вже другий тиждень у них немає чого їсти, батько пропиває всі гроші.

Учні були вражені гіркою правдою чужого життя, зрозуміли жорстокість своєї поведінки і, чим змогли, допомогли дівчинці. Школярі отримали урок людяності і доброти, який запам’ятається їм назавжди.

«Олеся». Це оповідання наскрізь пронизане патріотичним пафосом. Залишившись без батьків, Олеся зростає у світі переказів про героїчні походи козаків. Ці історії входили в душу дівчини, відкладалися в найпотаємніших куточках її серця, формували характер твердий і впертий. Зустрівшись з ворогом віч-на-віч, дівчина згадала дідусеві слова про священний обов'язок боронити рідну землю, а тому не вагалась — завела ворогів у болото і сама загинула. Героїчний вчинок Олесі підносить патріотичну ідею відданості своєму народові.

Для творення образів героїв Борис Грінченко використовує широкий спектр художніх прийомів: портретні характеристики, мовлення (пряме і невласне пряме), пейзаж, інтер'єр, описи.

Психологізм письменника виявляється у влучно використаних деталях (зовнішніх, внутрішніх, деталях-символах), які слугують для створення цілісності та об'ємності образів, допомагають розкрити змодельовані автором дитячі характери, проаналізувати дитячу психологію.

Борис Грінченко постає у своїх художніх творах тонким знавцем дитячої психології, тактовним учителем та новатором, який увиразнив українську реалістичну прозу поглибленим психологізмом.