9.1. Замість вступу в проблему

«Аеровокзал⁹⁵ із виблискуючого скла і хрому був побудований і справляв надзвичайне враження. Розгалужені коридори вели в еле­гантні зали чекання. Цілий ряд службових приміщень оточував простір, відведений для пасажирів. В аеровокзалі було шість спеціа­лізованих ресторанів - починаючи від зали, де подавались витончені страви на порцелянових тарілках із золотим ободом, і закінчуючи стойками, де можна було похапцем з'їсти сосиски.

Багато було барів із затемненим затишним освітленням та інших, освітлених неоном, де п'ють стоячи; багато було туалетів.

Очікуючи свій рейс, пасажир міг, не полишаючи аеровокзалу, ку­пити все необхідне, зняти кімнату в готелі або ліжко, піти в турецьку лазню з масажистом, постригтися, випрасувати вбрання, почистити черевики і навіть померти і бути похованим фірмою «Бюро святого духу», яка має своє відділення на нижньому поверсі».

Це портрет, або образ, аеровокзалу із відомого роману американсь­кого письменника Артура Хейлі «Аеропорт». Додамо опис ще кількох рис до образу з цього ж роману: «Обидва мовчали, коли «мерседес» повернув до широкого і вражаючого головного під'їзду аеропорту.

⁹⁴За винятком прикладів, на які посилаємося, концепція наша. -Авт. ⁹⁵Цит. за: Хейли А. Азропорт. - М; МП «Славянка», 1991. - С. 67, 133, 97, 104 (Пер. наш. -Авт.).

225

Високо над входом, залитим яскравим світлом прожекторів, скеро­вувались у небо футуристичні параболи - творіння загальновизна­ного переможця міжнародного конкурсу скульпторів, яке символізу­вало, як тоді було сказано, благородне майбутнє авіації».

Як ми сприйняли аеровокзал, яке враження склалося у нас від перегляду «картинки», намальованої письменником з натури? Напев­но, це враження можна передати словами: велич, багатство, успіх, безпека, комфорт, таємничість, устремління в майбутнє.

Яка основна ідея образу аеропорту? Що, іншими словами, він «промовляє» до пасажирів? - ми могутні, ми вас любимо, ми про вас піклуємось, з нами вам буде безпечно і надійно.

Ми довіримо життя такому аеропорту? - Звичайно. Але... проци­туємо далі.

«Тільки небагато із восьмидесяти тисяч пасажирів, які щоденно прилітали і відлітали з цього аеродрому, уявляли собі, наскільки все тут недосконале - і, відповідно, небезпечне для життя».

А тепер скажіть, якщо б вигляд аеропорту говорив нам про ту небезпеку, яка може нас очікувати, чи користувалися б пасажири та­ким аеропортом?

Скажемо інакше: аеропорт виглядає обшарпано, неблагополуч-но. Хоча насправді забезпечує високу надійність і безпеку польотів. І вас у цьому довго і нудно переконують на словах. Ви повірите в правдивість цих слів, маючи перед собою картину обшарпаного аеро­порту? - Звичайно, ні... Такі закони людського сприйняття.

Ми дійшли того висновку, що надзвичайно важливим є вигляд організації, її образ для успішної діяльності.

А як сприймається конкретна людина, як її успіх чи неуспіх проектується в свідомості інших людей залежно від зовнішнього вигляду?

Наведемо образи двох протилежних людей із цього роману.

«Слухаючи ці стереотипні фрази, Елліот Фрімантл їздив на стільці. Він легенько провів по своєму охайно підстриженому сивіючому во­лоссю, помацав, чи ретельно виголені підборіддя і щоки, - а він го­лився за годину до зібрання, - і його гострий нюх підтвердив, що запах дорогого одеколону, який він завжди вживав після гоління і опромінення кварцем, все ще відчувається.

Закинувши ногу на ногу, він помилувався двохсотдоларовими туф­лями із крокодилячої шкіри і провів рукою по складці брюк свого твідового костюму, пошитого на замовлення.

226

Елліот Фрімантл давно відкрив, що клієнти віддають перевагу про­цвітаючим юристам - і непроцвітаючим лікарям. Якщо юрист виг­лядає процвітаючим, це означає, що він уміє домагатися успіху в суді, а якраз успіху і чекають ті, хто затіває тяжбу».

І справді, цей юрист в той день уклав багато вигідних контрактів. А ось як виглядала людина, сім'я якої залишилась без засобів для існу­вання. Цей чоловік змайстрував вибухівку, аби підірвати літак, на яко­му він летів, щоб сім'я отримала велику страховку від факту його за­гибелі і, звичайно ж, загибелі пасажирів та екіпажу, які летіли з ним.

«Д.О. Герреро був худий, довготелесий, сутулуватий. На довгому, вузькому обличчі з гострим підборіддям тьмяно виблискували гли­боко запалі очі, тонкі губи були безкровні, над ними тоненькою смуж­кою виділялись рудуваті вуса. На рудій шиї виступав гострий кадик. Лоб через великі залисини здавався дуже високим. Руки весь час щось крутили, пальці ніколи не знали спокою. Він палив безперестану, при­палюючи одну сигарету від іншої. Йому було близько п'ятдесяти, але виглядав він старшим. Неголений, у несвіжій сорочці, він сидів весь спітнілий, хоча в кімнаті було прохолодно».