Визначення по карті азимутів і дирекцийних кутів

1. Поняття про систему плоских полярних координат. Якщо замість двох взаємо-перпендикулярних осей X і Y, які застосовуються у системі прямокут-них координат, взяти одну вісь X і початкову точку О на ній, то отримаємо систе-му полярних координат, яка широко застосовується у військовій практиці при ці-левказівці і орієнтуванні на місцевості.

Уцій системі вісь,яка відповідає осі X у прямокутних координатах, нази-вається полярною віссю, а вихідна точка О на ній - полюсом.

Відповідно до них поло-ження будь-якої точки М на місцевості або на карті ви-значається наступними двома координатами:

а) кутом NОМ = α, який називається кутом положення і виміряється від на-прямку полярної осі до напрямку на обумовлену точку М;

б) відстанню ОМ=Д від полюса О до визначаємої точки М.

Розрізняють наступні три основні види кутів положення: дирекционный кут а, дійсний азимут А и магнітний азимут Ам (мал. верхній правий).

Дирекційним кутом α називається кут, вимірюваний по ходу годинникової стрілки від 0 до 360° між північним на-прямком вертикальної лінії координатної сітки і напрямком на обумовлену точку. Таким чином, у цьому випадку за полярну вісь ухвалюється вертикальна лінія коор-динатної сітки, тобто та ж вісь X, що в пря-мокутних координатах, або лінія, паралель-на їй.

На малюнкові праворуч показані дирекційні кути в даній точці О (полюс) на вітряний млин (α = 45°) і окреме дерево (α = 315°).

Дійсним азимутом А називається кут, вимірюваний по ходу годинникової стрілки від 0 до 360° між північним напрямком дійсного меридіана і напрямком на визначаєму точку. У цьому випадку полярною віссю є напрямок дійсного меридіа-на.

При орієнтуванні по сторонах горизонту за напрямок меридіана звичайно ухвалюють напрямок магнітної стрілки компаса. Воно не збігається з напрямком дійсного меридіана і лише приблизно вказує напрямок північ - південь. Напрямок магнітної стрілки називається на відміну від дійсного (географічного) меридіана магнітним меридіаном.

2. Зближення меридіанів, магнітне схилення і поправка напрямку. Вер-тикальні лінії координатної сітки не збігаються з напрямками дійсних меридіанів, а утворюють із ними деякий кут. Відбувається це тому, що меридіани сходяться в полюса в одній точці, у той час як вертикальні лінії координатної сітки в межах кожної зони залишаються паралельними між собою.

Кут між північним напрямком дійсного меридіана даної точки і вертикаль-ної лінії координатної сітки називається зближенням меридіанів і позначається грецькою буквою γ (гама). У всіх точках осьового меридіана зближення дорівнює нулю. Чим далі вертикальні лінії відстоять від осьового меридіана зони, тем цей кут стає більшим; на краях зони він досягає 3°.

Якщо вертикальна лінія сітки відхиляється північним кінцем до сходу від дійсного меридіана, то зближення меридіанів вважається східним (зі знаком + ), при відхиленні ж у протилежну сторону - західним (зі знаком -).

Дійсний меридіан у свою чергу не збігається з магнітним меридіаном. Кут між однойменними напрямками дійсного і магнітного меридіанів називається маг-нітним схиленням і позначається грецькою буквою δ (дельта). Схилення вважаєть-ся східним (зі знаком +), якщо північний кінець стрілки схиляється до сходу від дійсного мери-діана, і західним (зі знаком -) при відхиленні до за-ходу.

У силу маг-нітних власти-востей Землі маг-нітне схиленням в різних пунктах земної поверхні неоднаково. На тому самому міс-ці воно також не залишається по-стійним, а рік у рік змінюється.

Таким чином, зі сказаного видно, що вертикальні лінії координатної сітки і магнітні меридіани утворюють між собою кут. Цей кут називається відхиленням магнітної стрілки або поправкою напрямку (П). Він відлічується від північного напрямку вертикальної лінії координатної сітки і вважається позитивним (зі зна-ком + ), якщо північний кінець магнітної стрілки відхиляється до сходу від цієї лі-нії, і негативним (зі знаком -) - при західному відхиленні магнітної стрілки.

Дані про величину поправки напрямку і величинах, що її складають, збли-ження меридіанів і магнітного відхилення розміщається у вигляді схеми на полях карти, під нижньою стороною її рамки (див. мал. вище).

Ці дані про поправку напрямку необхідні для того, щоб можна було швид-ко переходити від дирекційних кутів, вимірюваних по карті, до відповідних їм магнітним азимутам і назад.

3. Визначення по карті азимутів і дирекциійних кутів. У військовій практиці при використанні компаса (бусолі) звичайно доводиться мати справа з магнітними азимутами і дирекційними кутами і переходити від вимірюваних по карті дирекційних кутів до магнітних азимутів на місцевості або, навпаки, від магнітних азимутів, вимірюваних на місцевості, до дирекційних кутів на карті.

Вимір і побудова дирекційних кутів на карті проводиться за допомогою транспортира або артилерійського круга. Останній являє собою целулоїдну плас-тинку, по зовнішньому зрізу якої нанесена кутомірна шкала в поділках кутоміра. Ціна поділки 0-10. Більші поділки, що відповідають 1-00, позначені від 0 до 60, при цьому ряд червоних цифр нанесений у зростаючому порядку по ходу годинної стрілки, а ряд чорних цифр - у зворотньому порядку.

Щоб виміряти на карті дирекційний кут якого-небудь напрямку, треба наклас-ти на неї транспортир так, щоб середина його лінійки, відзначена штрихом, збігла-ся зточкою перетину обумовленого на-прямку з вертикальною кілометровою лі-нією сітки, а край лінійки ( тобто поділки 0 і 180° на транспортирі) сполучився із цією лінією. Потім відрахувати по шкалі транспортира кут по ходу годинної стріл-ки від північного напрямку кілометрової лінії до обумовленого напрямку (див. мал.).

Відрацьовано.

При вимірі дирекційного кута ар-тилерійським кругом треба, наклавши центр круга на точку перетину обумовле-ного напрямку з вертикальною кілометровою лінією сітки, сполучити нульовий штрих круга з північним напрямком цієї кілометрової лінії, як показано на рис 67,6. Величину дирекційного кута отримаємо, провівши відлік по шкалі круга проти обумовленого напрямку, користуючись при цьому червоною( тобто зростаючою по ходу годинної стрілки) позначкою поділок.

Для побудови на карті в якій-небудь точці дирекційного кута проводять через цю точку пряму, паралельну вертикальним лініям координатної сітки, і від цієї прямої будують заданий дирекційний кут.

Перехід від дирекційного кута до магнітного азимута і назад. Щоб перейти від дирекційного кута до магнітного азимута, треба ввести в цей кут поправку направлення, тобто поправку на відхилення магнітної стрілки. При цьому якщо відхилення магнітної стрілки зазначене на карті східне (зі знаком +), то поправку віднімається від дирекційного кута, а якщо західне (зі знаком -), то додається.

Щоб ясніше уявити собі при роботі на карті перехід від дирекційних кутів до азимутів і назад, розглянемо мал. 68, на якім показано шість основних випадків взаємного розташування напрямків магнітного меридіана і вертикальної лінії координатної сітки щодо дійсного меридіана. Як видно з малюнка, для всіх цих випадків залежність між різними кутами можна представити у вигляді наступних загальних алгебраїчних формул: П = (δ) – (γ);

тобто виправлення напрямку П дорівнює алгебраїчній різниці магнітного схилення α і зближення меридіанів γ (у формулі величини α і γ взяті в дужки, щоб показати, що вони беруться алгебраїчно — зі своїми знаками).

А_м = α – (П)