§ 27. Вивчення по карті елементів рослинного

І ҐРУНТОВОГО ПОКРОВА

Для вивчення елементів рослинного й ґрунтового покриву найбільш придатні карти масштабів 1:25 000 і 1 : 100 000. По них можна встановити наступні основні дані про рослинність і ґрунт, необхідні для оцінки прохідності, захисних і маскувальних властивостей місцевості, а також для виявлення місцевих ресурсів будівельних матеріалів:

- розміщення різних типів рослинності й ґрунту, розміри й обладнання займаних ними територій;

- досить докладну кількісну і якісну характеристику рослинності, особливо деревної, і загальну характеристику ґрунтових умов;

- докладний обрис контурів рослинного покриву, наявність і точна положення дрібних об'єктів рослинності й ґрунту, що мають значення орієнтирів.

На топографічних картах різняться наступні типи рослинності: деревна (лісу, гаю й окремий дерева) і чагарникова; трав'яниста, півчагарникова, мохова й лишайникова; штучні насадження деревних, чагарникових і трав'янистих культур (сади, парки, захисні лісосмуги, різного роду плантації).

З різновидів ґрунтового покриву на картах показуються головним чином ті, які відрізняються характером своєї поверхні.

При цьому різняться: тверді ґрунти - скельні й напівскельні (кам'янисті поверхні), а з пухких ґрунтів — піски, кам'янисті розсипи, галечники, глинисті й щебеневі поверхні, а також поверхні з мікрорельєфом *, обумовленим особливостями рослинності й ґрунту (купинясті, горбисті, полігональні поверхні).

Різні типи рослинного покриву й ґрунту зображуються на картах установленими для них умовними знаками, фоновим фарбуванням їх площ або ж комбінацією того й іншого. Дрібні об'єкти (окремі дерева й кущі, невеликі гаї, мочажин-ки, такыры карти, що не виражаються в масштабі) показуються внемасштабными умовними знаками. Якщо в межах контуру сполучаються умовні знаки декількох типів рослинності й ґрунту, то це вказує на наявність такого ж різноманітності й на місцевості.

1. Деревна й чагарникова рослинність (мал. 87 і 88). Із цих типів рослинності найбільш важливе значення для дій військ мають лісу.

Умовним знаком лісу на картах позначається деревна рослинність висотою більш 4 м и с зімкнутістю крон понад 0,2 (площа проекції крон стосовно всієї площі лісу).

Лісу на картах виділяються зеленим фоновим фарбуванням, яке покриває всю площу лісу, за винятком галявин, просік, вирубок, а також ділянок рідколісся, горілого й сухостійного лісу.

Ліси зображуються з підрозділом на хвойні, листяні й змішані. Породу лісу показує пояснювальний умовний знак (фігурка хвойного або листяного дерева — мал.87),

1 Мікрорельєф — незначні нерівності земної поверхні (купини, бугри, дрібні тріщини, ями, западинки, блюдця в степу й т.П.) з коливаннями висот у межах декількох метрів. /"

який коштує усередині контуру разом з пояснювальним підписом, що уточнює переважну породу дерев (береза, бук, сосна й т.п.). Змішаний ліс позначається двома знаками (хвойне й листяне дерева), з яких лівий указує переважну породу; якщо вона становить більш 80% усіх дерев, то ліс уважається однорідним і позначається одним знаком переважної породи. Праворуч від пояснювального знака породи підписуються в метрах у вигляді дроби: у чисельнику — середня висота дерев, у знаменнику — середня товщина стовбурів на висоті грудей людину; праворуч від дробу — середовищ її відстань між деревами.

Характерні риси лісових масивів (наявність бурелому, заболоченности, вибіркових порубок) показуються комбінацією відповідних, що заповнюють умовних знаків (мал. 87). У лісах показуються також просіки, що і йдуть по них лінії зв'язку й електропередачі, а також галявини, що мають значення орієнтирів. Цифри означають: на просіках — їх ширину в метрах, а усередині лісових кварталів — номера кварталів. Нумерація кварталів полегшує орієнтування в лісі, тому що на місцевості вона буває зазначена на квартальних стовпах, поставлених у місцях перетинання просік.

Особливими умовними знаками зображуються на картах наступні різновиди лісової деревної рослинності (мал. 87).

Рідкі ліси (рідколісся) -лісу із зімкнутістю крон менш 0,2. Виділяються своїм умовним знаком, що заповнює, і показуються на картах звичайно в комбінації з іншими видами рослинності (чагарник, луг і т.п.). Якщо площа рідколісся не оконтурена, то це означає, що вона зайнята більшою кількістю окремо вартих дерев. Знаком же окремо вартого дерева (мал. 86) позначаються лише ті дерева, які коштують изолированно й можуть служити орієнтирами.

Низькорослі (карликові) лісу — пригноблена деревна рослинність у тундрах, по болотах і в горах. Відрізняється на картах від звичайних лісів зеленим фарбуванням більш світлого тону ( частим штрихуванням).

Поросль лісу — деревна рослинність висотою до 4 м. Зображується, так само як низькорослий ліс, зеленим штрихуванням, але з додаванням умовного знака, що заповнює, — дрібних чорних кружків. Незначні ділянки поростили на відкритій місцевості мають значення орієнтирів.

Особливими умовними знаками показуються: бурелом (ділянка лісу, де не менш 50% дерев повалені вітром), вирубані ділянки лісу ( при наявності пнів), горілі й сухостійні ділянки.

Чагарником (мал. 87) на картах показують низькорослу багаторічну деревну рослинність, що відрізняється від де ревьев розгалуженням у самої поверхні землі. Як і лісу, чагарники підрозділяють по породах (ставиться пояснювальний знак)

Цифра поруч із пояснювальним знаком означає висоту чагарнику в метрах.

Якщо площа, зайнята чагарниковою рослинністю, покрита на карті поряд з умовними знаками чагарнику також зеленим фоновим фарбуванням, то це означає суцільні заріс-л і; окремі ж групи кущів і рідкий чагарник позначають тільки умовними знаками. Окремі кущі, що мають значення орієнтирів, показуються своїм знаком, у якого центр кружка відповідає положенню куща на місцевості.

Особливими умовними знаками показуються зарості колючих чагарників і стланик. Стланик, що має широке поширення в північних районах і в гірській місцевості, являє собою сланкий по землі сильно гіллястий чагарник висотою 1—4 м. Його заросли сильно утрудняють рух пішоходів.

Штучні насадження деревних і інших культур зображуються на картах відповідними умовними знаками й зеленим фоновим фарбуванням (мал. 88). Плантації деревних, чагарникових і трав'янистих культур, для яких не встановлене спеціальних умовних знаків, показуються загальним знаком плантації з підписом назви культури (наприклад, троянда, тунг, джут і т.п.).

Ріллі, а на картах останніх років видання й городи не показуються, за винятком невеликих ділянок у районах, бідних орієнтирами. Такі ділянки виділяються контуром з буквою П усередині.

2. Трав'яниста, півчагарникова, мохова й лишайникова рослинність (мал. 89 і 90). Трав'яниста рослинність зображується з підрозділом на лугову й степову.

Умовним знаком лугової рослинності (мал. 90) показуються суходільні (сухі) легкопроходимые лугу, покриті суцільним трав'яним покривом. Таким же знаком лугу, але в комбінації зі знаком прохідного болота позначаються мокрі (заливні) лугу, що розташовуються найчастіше в заплавах рік. У дощову погоду вони стають труднопрохідними, а місцями й не прохідними для транспорту й бойових машин.

Спеціальними умовними знаками виділяються очеретяні й очеретяні зарості, а також высокотравная (вище 1 м) рослинність. Остання часто зустрічається на Далекому Сході й у деяких високогірних районах. Досягаючи іноді росту людини, вона сильно обмежує кругозір і створює сприятливі умови для маскування й вибору схованих підступів.

Умовні знаки степової трав'янистої й півчагарникової рослинності застосовуються для її позначення на картах степових і напівпустельних районів. До півчагарникової рослинності ставляться полинь, солянки й дру гие напівчагарники. Вони не утворюють суцільного покриву й типові для напівпустель із сухим континентальним кліматом.

Мохова й лишайникова рослинність на картах зображується загальним умовним знаком (мал. 89).

3. Болота й ґрунти. Болота (мал. 89) при зображенні на картах підрозділяють: а) по ступеню прохідності — на прохідні, труднопрохідні й непрохідні ^!; б) по характеру рослинного покриву — на трав'янисті, мохові й очеретяні (очеретяні).

Прохідними зображуються на картах болота, по яких улітку в будь-якому напрямку можливо піший рух. Прохідними, за винятком періодів осіннього й весняного бездоріжжя, звичайно є:

а) болота із щільним торфом на поверхні або під невеликим (0,3—0,4 м) шаром води, покриті в більшості випадків трав'янистою рослинністю;

б) болота із суцільним моховим покривом і достатком чагарничків (вересу, багна, подбела, лохини й ін.).

Труднопрохідними вважаються болота, по яких навіть окремі пішоходи можуть пересуватися лише на превелику силу. У них глибоко грузнуть ноги й слід швидко заповнюється водою. Іноді рух можливий лише по виступаючих з води купинах або грядах. До труднопрохідних ставляться:

а) болота з більшою кількістю мочажин (більш 20% усієї площі болота) і з «окнищами» відкритої води;

б) болота з незв'язним моховим покривом при достатку осоки й пухівки й при глибині дуже пухкого торфу, мулу або шару води від 0,5 до 0,8 ж;

в) плавні, що заросли очеретом і очеретом, при тій же глибині води;

г) трав'янисто-осокові купинясті болота з березою або вільхою, що не мають суцільного трав'яного покриву.

Непрохідними вважаються глибокі топкі болота, рух по яких неможливо навіть для одиночного пішохода. До них ставляться:

а) сплавинные болота й зыбуны (див. § 4, п. 3);

б) трав'янисто-мохові драговини із грузлим дном, покритим протягом літа значним шаром води.

Глибина прохідних і труднопрохідних боліт підписується (у метрах) поруч із вертикальною стрілкою, що вказує місце проміру.

Різновиди рослинного покриву й характер поверхні боліт показуються комбінацією знака болота з відповідними знаками лісу, чагарнику, очерету, купин і т.п.

При вивченні боліт по карті необхідно завжди враховувати,