Читання рельєфу по горизонталях

1. Визначення типових форм рельєфу і їх взаємного розташування. Вид, взаємне положення і зв'язок між собою нерівностей рельєфу легко розпізнаются на карті по накресленню горизонталей і напрямку скатів.

Із порівнянь на рис, 71 зображень горизонталями гори і улоговини видно, що вони виглядають на кресленні (карті) однаково - як система замкнених, що охоплюють один одного горизонталей. Також схожі між собою зображення хребта і лощини. Відрізнити їх можна лише по напрямкові скатів. Тому основна суть читання рельєфу по карті полягає головним чином в умінні швидко розбиратися в напрямку скатів нерівностей.

Цьому суттєво допомагають покажчики скатів і відмітки висот, якими на карті доповнюються горизонталі.

а) Покажчики скатів (мал. 71 і 72, а) - це короткі штрихи, розставлені на горизонталях (перпендикулярно до них) по напрямкові скатів. Вони містяться на вигинах горизонталей у найбільш характерних місцях, переважно біля вершин, сідловин або на дні улоговин, а також на скатах - у місцях, найбільш затруднених для читання.

б) Оцінки горизонталей (мал. 72,6) - цифрові підписи на горизонталях, що означають їхню висоту над рівнем моря. Верх цих цифр завжди звернений убік підвищення ската.

в) Оцінки висот окремих точок (рис 72,в) указують висоту над рівнем моря найбільш характерних точок місцевості — вершин гір і пагорбів, вищих точок вододілів і найбільш низьких точок долин і ярів, урезов (рівнів) води в ріках і різних водоймах, а також інших крапок, що легко орієнтуються на місцевості, що і є орієнтирами.

Оцінки висот командних точок (командних' висот), з яких краще, чим з інших, проглядається навколишня місцевість і найбільш важливі об'єкти на ній (великі населені пункти, вузли Доріг, перевали, гірські проходи й т.п.), виділяються на картах більшими цифрами.

Щоб швидко розрізняти по горизонталях форми й взаємне розташування нерівностей місцевості, необхідно, крім того, пам'ятати наступне (мал. 71, 72 і 73).

а) У височин (гори, хребта) горизонталі своїми опуклостями завжди звернені убік зниження ската, а в увігнутих форм рельєфу (лощин, улоговин) — навпаки, убік підвищення.

б) Горизонталі, що зображують сідловину, підходять уводити, увести до ладу їй своїми опуклостями із чотирьох сторін: із двох сторін вони позначають скати, що піднімаються над сідловиною, а із двох інших сторін — початку двох лощин, що розходяться від сідловини в протилежних напрямках.

в) Лінії вододілів і водозливів проходять уздовж витягнутих частин горизонталей, що зображують ці складки рельєфу, перетинаючи їх перпендикулярно в найбільш опуклих місцях (мал. 71).

г) У взаємнім розташуванні нерівностей рельєфу є відомі закономірності: хребти звичайно відходять від гори, пагорба або ж.є відрогами інших, більших хребтів; схили

Глава 7

ВИВЧЕННЯ ПО КАРТІ ЕЛЕМЕНТІВ РОСЛИННОГО Й ПОЧВЕННОГРУНТОВОГО ПОКРОВА Й МІСЦЕВИХ ПРЕДМЕТІВ

§ 26. Топографічні умовні знаки й загальні правила їх застосування на картах

При вивченні місцевості по карті ми розглядаємо її одночасно як би у двох планах: по-перше, уявляємо собі вид і особливості самої земної поверхні по її зображенню горизонталями й, по-друге, з'ясовуємо наявність і характер розташованих на ній об'єктів місцевості. Ці об'єкти зображуються на картах топографічними умовними знаками.

Топографічні умовні знаки являють собою єдину систему позначення різних топографічних об'єктів. У комбінації з горизонталями вони дозволяють відображати на карті дійсну картину місцевості.

Однак навіть на карті найбільшого масштабу неможливо зобразити у всій повноті й подробицях нескінченна різноманітність місцевих предметів і їх індивідуальних особливостей. Якщо спробувати зробити це, карта виявиться надмірно перевантаженої різними деталями, що утрудняють її читання й використання. Тому при зйомках і складанні карт доводиться тією чи іншою мірою, що залежить головним чином від масштабу й призначення карти, робити відбір і узагальнення другорядних деталей місцевості, щоб отчетливее показати її більш істотні елементи й характерні риси. Чим дрібніше масштаб, тем менша кількість предметів і з меншими подробицями показується на карті.

Усі місцеві предмети при зображенні на топографічних картах підрозділяються на наступні основні групи, для кожної з яких установлена своя система умовних позначок:

рослинний покрив і ґрунт; гідрографія; населені пункти; промислові, сільськогосподарські й соціально-культурні об'єкти; дорожня мережа; адміністративні границі й огородження; окремі місцеві предмети — орієнтири.

Умовні знаки, установлені для різних об'єктів місцевості, зазначені в спеціальних таблицях, які є стандартними; вони обов'язкові для всіх міністерств і відомств Радянського Союзу, що займаються виготовленням топографічних карт.

Умовні знаки тих самих предметів на всіх крупно- і середньомасштабних картах в основному однакові по накресленню й відрізняються тільки розмірами.

Для кожної однорідної групи місцевих предметів (наприклад, для населених пунктів, доріг, мостів) установлений, як правило, загальний умовний знак, що визначає рід предмета. Він має звичайно простої накреслення, зручне для креслення й запам'ятовування, і своїм малюнком або кольором певною мірою нагадує зовнішній вигляд або які-небудь інші ознаки зображуваного предмета.

Якщо дана група місцевих предметів має кілька типових різновидів, то для їхнього показу основний знак частково видозмінюється або доповнюється, як це показане на мал. 85.

1. Види умовних знаків. Умовні знаки місцевих предметів по їхньому призначенню й властивостям розділяються на наступні три види: масштабні, внемасштабные й пояснювальні.

Масштабні, або контурні, умовні знаки застосовуються для позначення місцевих предметів, що виражаються в масштабі карти, тобто розміри яких (довжину, ширину, площу) можна виміряти по карті, наприклад площа лісу, болота, населеного пункту.

Кожний масштабний умовний знак складається з контуру, тобто границі площі даного предмета, що й заповнюють його однакових по своєму малюнкові знаків, які називаються умовними знаками, що заповнюють.

Усі контури зображуються на карті точно в масштабі зі збереженням їх орієнтування й подоби дійсним обрисам на місцевості. Вычерчиваются вони пунктиром, якщо не збігаються з іншими лініями на місцевості (канавами, дорогами, заборами), які зображуються своїми умовними знаками.

умовні знаки, Що заповнюють, накреслені усередині контуру, не вказують ні місце розташування окремих предметів у межах контуру (наприклад, дерев у саду), ні їхня кількість.

Внемасштабные умовні знаки застосовуються для зображення дрібних місцевих предметів, що не виражаються в масштабі карти,- окремо вартих дерев, будинків, колодязів і т.п. При зображенні такого об'єкта в масштабі на карті вийшла б крапка. Внемасштабный умовний знак включає цю, як би головну крапку, що показує точне положення даного

об'єкта на карті, і своїм малюнком указує, що це за об'єкт. Така головна крапка перебуває (мал. 86):

- у знаків симетричної форми (кружок, квадрат, прямокутник, зірочка) — у центрі фігури;

- у знаків, що мають форму фігури із широкою підставою,- у середині підстави;

- у знаків, що мають у підставі прямий кут,- у вершині кута;

- у знаків, що представляють собою комбінація декількох фігур,- у центрі нижньої фігури.

Цими головними крапками треба користуватися при точних вимірах по карті відстаней між об'єктами й при визначенні їх координат.

До внемасштабным умовним знакам ставляться також знаки дорогий, струмків і інших лінійних місцевих предметів, у яких у масштабі виражається лише довжина, ширина ж не може бути обмірювана по карті. Їхнє точне положення на карті визначається поздовжньою віссю (серединою) знака.

Необхідно мати на увазі, що дрібні місцеві предмети, наприклад колодязі, що окремо коштують дерева й т.п., зображуються на всіх картах внемасштабными умовними знаками, більш же великі об'єкти (населені пункти, ріки й т.п.) зображуються залежно від масштабу карти контурними або внемасштабными знаками; наприклад, населені пункти у великому масштабі зображуються контурними умовними знаками з багатьма подробицями. Зі зменшенням масштабу карти ті ж самі пункти зображуються з меншими подробицями, більш узагальнено; на картах же дрібних масштабів вони можуть бути показані лише кружками або іншими невеликими фігурами, тобто внемасштабными умовними знаками (мал. 97).

Внемасштабные умовні знаки самі по собі не вказують розмірів предметів або займаної ними площі, тому не можна, наприклад, вимірювати по карті ширину моста.

Пояснювальні умовні знаки застосовуються для додаткової характеристики місцевих предметів і показу їх різновидів. Наприклад, фігурка хвойного або листяного дерева усередині контуру лісу показує переважну в ньому породу дерев (мал. 87), стрілка на ріці — напрямок плину (мал. 93) і т.п.

2. Пояснювальні підписи на картах. Крім умовних знаків, на картах застосовуються повні й скорочені підписи, а також цифрові характеристики деяких об'єктів. Повністю підписуються власні назви населених пунктів, рік, урочищ, гір і т.п.

Скорочені пояснювальні підписи, що супроводжують умовні знаки, стандартні, як і самі знаки, для всіх топографічних карт (додаток III). Вони застосовуються для додаткової характеристики зображуваних на карті предме тов. Так, підписані поруч із умовними знаками заводів, фабрик, сільськогосподарських підприємств і деяких інших об'єктів, вони вказують рід об'єкта або виробництва (продукту видобутку). Наприклад: древ. — підприємство деревообробної промисловості, маш.— машинобудівний завод, медн.— мідні розробки, вдкч. — водокачка, хв. — мінеральне джерело, арт. к.— артезіанський колодязь.

Скороченими підписами пояснюються також деякі місцеві предмети й орієнтири, що не мають своїх умовних знаків, але, що виділяються за своїм значенням. Наприклад, у будинку школи ставиться підпис — ш/с., у казарми — /саз., у сараю — cap. і т.п.

Цифрові позначення застосовуються для вказівки числа будинків у сільських населених пунктах, висот найбільш характерних точок рельєфу (видатних вершин, перевалів та ін.), меженного рівня води в ріках і т.п.

3. Розцвічення карт. Для підвищення наочності карти друкуються у фарбах; кольору також відіграють роль умовних позначок. Застосування фарб дозволяє як би розчленувати зміст карти на окремі складені елементи (зображення лісових просторів, водної системи, рельєфу, населених пунктів, дорожньої мережі) і показати їх більш чітко, у різних планах, не порушуючи при цьому цілісності всієї картини місцевості. Це значно полегшує читання карти й у той же час дозволяє збагатити її зміст.

Кольору фарб, що застосовуються при виданні топографічних карт, стандартні й більш-менш відповідають фарбуванню зображуваних ними об'єктів: зображення лісових масивів, садів, виноградників, полезахисних лісонасаджень (, що виражаються в масштабі), заростей чагарників покриваються зеленою фарбою; зображення морів, рік, озер, колодязів, джерел, боліт, солончаків, льодовиків, а також цифри й знаки, що позначають ширину й глибину рік, водоспади, пороги, моли, причали й ін.,- синьої або блакитний (бірюзової); зображення рельєфу його елементів (скель, обривів, осипів, вимоїн і т.д.), а також умовні знаки берегових валів, сухих русявів рік, кам'янистих розсипів, галечників, кам'янистих поверхонь, пісків — коричневої; полотно шосейних доріг і автострад показується жовтогарячої, а поліпшених ґрунтових доріг — жовтою фарбою.