5.4. Робочий проект організації вирощування сільськогосподарських культур

Робочий проект організації вирощування сільськогосподарських культур в сівозміні розробляється з метою підвищення стійкості землеробства на основі максимального використання біокліматичного потенціалу і впровадження науково обґрунтованої системи земле­робства, ефективного використання земельних ресурсів шляхом широ­кого застосування прогресивних ресурсозберігальних технологій, які забезпечують постійне підвищення родючості ґрунтів і ріст урожай­ності культур.

Робочий проект включає:

- внутріпольову організацію території з виділенням робочих і технологічних ділянок, які забезпечують проведення диференційо­ваного обробітку ґрунту і застосування прогресивних технологій вирощування культур з врахуванням особливостей кожної ділянки землі;

- оптимальний напрям обробітку ґрунту;

■ агротехнічну характеристику полів і робочих ділянок, сіво­зміни, технологію вирощування культур, що забезпечує отримання запланованого врожаю, а також відновлення родючості ґрунту і охоро­ну навколишнього середовища;

■ розташування культур по робочих ділянках полів і роках ротації сівозміни;

■ норми внесення добрив під культури і баланс гумусу в ґрунті. На основі матеріалів ґрунтових, агрохімічних і фітосанітарних

обстежень в кожному полі перш за все проводиться внутрішньо-польова організація території з виділенням робочих і технологічних ділянок.

Робочу ділянку визначають застосуванням однотипного основ­ного обробітку ґрунту території (напрямок, глибину, строки та ін.). В одну робочу ділянку формують землі, однорідні за рельєфом, ґрунто­вим покривом і характером проявлення ерозійних та інших несприят­ливих процесів (засолення, кислотність, умови зволоження та ін.), що разом забезпечить однотипність агротехнічних прийомів, які направ­лені на підвищення родючості ґрунтів, попередження ерозійних проце­сів і створення оптимальних умов для вирощування культур, правильне регулювання і використання машин і знарядь.

Проектування робочих ділянок ведеться в ув'язці з розташуван­ням лісових смуг, дорожньої мережі, гідротехнічних протиерозійних споруд. Робочі ділянки проектуються на полях, які характеризуються складним рельєфом, значною різновидністю ґрунтового покриву, а також які мають багато мікровпадин, блюдець.

їх розташовують довгими сторонами поперек схилу з приближенням до горизонталей (по контуру) зі спрямленням на улоговинах, але без перевищення допустимих ухилів, прийнятих до розташування лінійних границь (польові дороги, лісосмуги тощо), тобто під кутом не більше 10° до напрямку горизонталей. На полях зі складним рельєфом передбачається контурне розташування границь робочих ділянок, ширина їх повинна бути кратною ширині захвату ґрунтообробних і посівних агрегатів. Для закріплення границь робочих ділянок на схилах передбачають водорегулюючі лісові смуги, а також лісосмуги однорядні або дворядні і польові дороги.

Робочий ухил робочих ділянок не повинен перевищувати 0,5°.

Допускається до 1° на невеликих площах (до 20 га), розташо­ваних на коротких схилах. Обов'язковим при внутріпольовій органі­зації території є залуження улоговин стоку багаторічними травами.

Технологічні ділянки виділяють в тих випадках, коли немож­ливо застосовувати на всьому полі однотипну технологію вирощування сільськогосподарських культур, або ж на окремих ділянках необхідно провести додаткові агротехнічні заходи (внесення хімічних меліорантів, підвищення доз добрив тощо).

В умовах, коли водна і вітрова ерозії ґрунтів не може бути зупинена описаними вище заходами, додатково передбачають смугове розташування сільськогосподарських культур. В сівозміні враховуєть­ся розташування посівів культур на полях і робочих ділянках з тим, щоб забезпечити в першу чергу головні культури кращими поперед­никами. Розташування їх на полях і робочих ділянках проводять на весь період ротації сівозміни. При цьому визначаються ділянки, на яких посів просапних культур не допускається.

На кожну робочу ділянку складаються технологічна і агрохі­мічна характеристики, які включають довжину робочого гону, робочий ухил, особливості ґрунтового покриву, глибину гумусового горизонту і орного шару, вміст гумусу, забезпеченість поживними речовинами.

Технологія вирощування культур включає комплекс заходів: обробіток фунту залежно від засміченості полів і ерозійної небезпеч­ності ґрунтів, прогресивні способи посіву сортів інтенсивного типу, догляд за посівами, застосування ефективних гербіцидів і засобів боротьби зі шкідниками і хворобами рослин і науково обґрунтовані дози мінеральних і органічних добрив. Крім цього, в технологіях передбачаються заходи по хімічній меліорації ґрунтів і підвищення фізико-хімічних властивостей ґрунтів і ремонту полів, а також проти­ерозійні агротехнічні заходи.

Важливим питанням землеробства є забезпечення сільськогос­подарських культур елементами живлення. Кількість їх визначається в проекті розрахунково-балансовим методом на основі виносу поживних речовин запланованим урожаєм з урахуванням вмісту в ґрунті рухомих форм азоту, фосфору і калію, які періодично визначаються агрохіміч­ними лабораторіями.

Особливо важливо враховувати родючість ґрунтів, що характе­ризує в найбільшій степені вміст гумусу. Для цього в проекті розробляється баланс гумусу на період повної ротації сівозміни, в якому враховуються втрати гумусу від мінералізації під культурами і від ерозії ґрунтів, а також надходження його в ґрунт з кореневими і поживними залишками і органічними добривами.

Розробка і впровадження робочих проектів організації вирощу­вання культур дозволить значно підняти культуру землеробства і на цій основі досягти високих і стабільних урожаїв при одночасному і постійному підвищенні родючості ґрунтів.