8.2.Устрій території пасовищ

Характерна особливість пасовищ - використання їх на місці шляхом стравлювання (поїдання) трави на корні.

В організацію території пасовищ входить:

- визначення кількості і розмірів випасних груп тварин та закріплення за ними гуртових і отарних ділянок;

- встановлення пасовищезмін;

- проектування загонів чергового травлення, літніх таборів;

- розміщення скотопрогонів і джерел водопостачання.

Для проектування необхідно мати матеріали обстеження, які характеризують рослинність на окремих ділянках пасовищ, ступінь їх зволоженості, загальну врожайність зеленої маси і вихід її по місяцям пасовищного періоду, вид і об'єми заходів по покращенню, зрошенню угідь, і відомість, для яких видів тварин більш краще використовувати ті чи інші масиви пасовищ. Необхідно також вивчити:

- існуючу організацію літнього утримання тварин;

- закріплення пасовищ за фермами і випасними групами тварин;

- організацію зеленого конвеєру;

- водопостачання;

- використання літніх таборів;

- застосування загінного способу випасання.

Розміщення гуртових і отарних ділянок

Розміщення гуртових і отарних ділянок включає :

- встановлення кількості гуртів (отар) їх розмірів;

- визначення площі гуртових і отарних ділянок;

- розміщення і закріплення гуртів (отар) за фермами.

В господарствах з високою розораністю земель, де кормові угіддя займають не більше 20 - 25% забезпечення пасовищами всіх тварин неможливе. В зв'язку з цим виділяють види і групи, для яких організують пасовищне утримання, а інші забезпечуються кормами за рахунок кормових чи інших сівозмін.

Гурти, отари, табуни формують з врахуванням статі, віку, породного складу та продуктивності тварин: гурти корів до 100-200 голів, телята -100, молодняк старше року до 200-300 голів. Отари овець формують на 600 - 1200 голів. Розміри гуртів і отар коректують з врахуванням площі і розміщення окремих масивів пасовищ.

Встановивши кількість і розміри гуртів, визначають необхідну для них площу пасовищ. Площу гуртових ділянок встановлюють виходячи з врожайності і отавності закріплених пасовищ, з врахуванням повної забезпеченості тварин зеленою масою на протязі всього пасовищного періоду.

Необхідну площу для задовольняння потреби в зеленій масі можна обчислити за формулою:

N_ск m_ск T_пп (К_по+ К_л.ск)

Р = ----------------------------------------------- (3.22.)

И _пас

Де Р - площа гуртової ділянки, га;

N_ск - кількість голів в гурті (отарі);

m_ск - норма кормління однієї голови на добу, ц;

T_пп - тривалість пасовищного періоду, дні;

К_по - коефіцієнт пасовищезміни;

К_л.ск- коефіцієнт зайнятості площі під табір, скотопрогони та інше, 0,02-0,03;

И _пас - проектна врожайність пасовищ, ц.

К_по = п_з /п _з.вип. (3.23.)

п_з - загальна кількість загонів;

п _з.вип - кількість загонів які використовуються пі випас.

Величини К_п та К_л.ск залежать від прийнятої схеми пасовищезміни.

Добова потреба однієї голови худоби в зеленій масі (m_ск) складає: для корів і нетелів – 45-55 кг для степової зони та 50-60 кг для лісостепової зони, для молодняку старше року – 25-30 кг для степової зони та 30-35 кг для лісостепової і лісової зон; для молодняку до року – 15 кг для всіх зон.

Тривалість пасовищного періоду залежить від природної зони розташування пасовищ і коливається в межах 150-200 днів. Вона збільшується з півночі на південь і південний схід країни.

При розміщенні гуртових ділянок необхідно враховувати те що:

- найбільш вибагливі до пасовищного корму телята, їм необхідно виділяти пасовища з гарним ніжним травостоєм.

- Для дійних корів відводять найбільш продуктивні пасовища.

- Молодняку старшого віку можна відводити більш сухі пасовища.

- Вівці добре використовують пасовища з низьким травостоєм, але вони чутливі до мокрих місць. Це має значення і для телят.

По різному відносяться групи тварин до переходів. Не бажано великі переходи для телят, корів. Менш чутливі молодняк великої рогатої худоби, вівці.

Для телят виділяють пасовища поблизу ферм (літніх таборів). Відстань від пасовищ до міст стоянки і водопою повинна бути в межах 0,5 - 1 км.

Гуртам корів також відводять пасовища недалеко від ферм або літніх таборів на відстані не більше 1-1,5 км. Гуртам молодняку ВРХ відстань, до місць стоянки і пасовищ, допускається в межах 2,5 км і більше. Вівцям відводять самі віддалені пасовища.

По конфігурації гуртові ділянки повинні бути зручні для організації загінної пастьби худоби. Оптимальна форма витягнутий прямокутник., який дозволяє розмістити два ряди загонів з зручним співвідношенням сторін. В цьому випадку скотопрогін, прокладений уздовж ділянки, забезпечує простоту і зручність перегону худоби в межах гуртової ділянки.

Розміщення загонів чергового травлення

при системному випасанні гуртові (отарні) ділянки ділять на загони, які стравлюють почергово по мірі відростання травостою. Розміри загонів встановлюють з таким розрахунком, щоб трави вистачило на визначену кількість днів це створює умови для інтенсивного поїдання (стравлення) травостою і регулярного відпочинку пасовища. При цьому окремі загони звільнюють від випасання декілька разів на протязі пасовищного періоду, надається тривалий відпочинок (24-30 днів) після кожного короткого випасу.

При загінній системі випасання ВРХ на культурних пасовищах в порівнянні з безсистемним випасанням загальна кількість зеленого корму збільшується на 20%, надої молока - на 25%, приріст молодняку ВРХ - на 25 - 30%

При проектуванні загонів чергового травлення вирішують питання:

- визначення оптимальної кількості загонів їх форму і розмір;

- намічають систему їх використання

Загальну кількість загонів визначають по формулі:

Пз = (Тв.тр. / t вип.) + n_від. (3.24.)

Тв.тр - період відновлення травостою, днів;

t вип. - кількість днів випасу в одній загінці;

n_від - кількість відпочиваючих і страхових загонів по схемі пасовищезміни.

Період відновлення травостою залежить від зони розташування господарства, типу пасовищ, які в свою чергу, визначаються кліматом рельєфом, ґрунтовим покривом, рівнем залягання ґрунтових вод. В середньому для лісостепової зони період відновлення травостою коливається в межах 27-30 днів, а при зрошенні – 22-24 дня.. на більшості пасовищ після першого травлення відростання йде швидко (18-22 дня), а в наступні місяці 30-40 днів.

Число днів випасання в одному загоні за один цикл стравлення встановлюють з таким розрахунком, щоб забезпечити більш повне використання травостою і попередити можливість зараження худоби хворобами. Щоб врожайність на пасовищах в наступні роки не погіршувалась , недопустиме часте стравлення. Виходячи з цього при кожному циклі стравлення травостій повинен відчужуватись тільки раз, а число днів випасу в одному загоні рекомендується приймати для богарних пасовищ рівним 3-5 днів (при випасанні овець до 6 днів), для високопродуктивних - 1-2 дні.

Загальна кількість відпочиваючих загонів включає загони, які відведені під повний відпочинок, в яких проводять оранку (боронування), посів трав (підсів), внесення різних добрив, знищення отруйних рослин, а також загони, які використовуються під сінокосіння і які залишені в якості страхового фонду.

Кількість загонів повинна бути кратним кількості ділянок пасовищезміни. Наприклад: для трьохрічної пасовищезміни кількість загонів відповідно може бути рівним 6, 9,12 ...

Форма загону має важливе значення і встановлюється з вимог раціонального випасання худоби і кращого використання пасовищ. Бажана форма загону - прямокутна з співвідношенням сторін 1: 1,5 або 1:2. Мінімальна ширина загону повинна бути не менше ширини розвороту гурту при нормі на одну корову 0,5 -0,7 м. Максимальна довжина неповинна перевищувати 600 - 800 м.

На культурних пасовищах (для любої зони) в якості меж загонів можуть бути: постійні огорожі; постійні електроогорожі; переносні електроогорожі – „електропастух”; природні та штучні межі (річки канави та інші рубежі); умовні межі, зазначені курганами, каменями, вішками ; комбіноване використання вищезазначених засобів.

Можна виділити три схеми внутрішнього устрою пасовищних ділянок .

І схема. Постійну огорожу будують уздовж зовнішньої межі пасовищної ділянки і по обом сторонам скотопрогіну. Для відокремлення загонів один від одного застосовують переносну елоктроогорожу (мал. 3.5.а.)

Малюнок 3.5. Схеми розміщення постійної огорожі на пасовищних ділянках

ІІ схема. Постійні огорожі будують на межах великих загонів, розрахованих на 5-6 денний випас худоби. В їх межах здійснюють сінокосіння та інші заходи, які чергуються по рокам. Великі загони використовують під випасання цілком або частинами. Для цього в процесі випасання за допомогою переносної електроогорожі їх поділяють на декілька більш мілких загонів (мал. 3.5.б.).

ІІІ схема. Постійні огорожі будують на межах всіх загонів, навіть дуже мілких, розрахованих на одно- або двохденне випасання худоби (мал. 3.5. в.).

В першому випадку кількість загонів нічим не обмежена. По мірі травлення травостою проволока переноситься далі і виділяється нова площа для випасання. Ділянка пасовища по конфігурації повинна бути зручною для ділення на мілкі загони. В другому випадку постійні загони по конфігурації повинні бути зручними для розділення їх на 2-3 або більшу кількість тимчасових загонів. Зручно коли вони будуть мати форму прямокутника, який примикає довгою стороною до скотопрогону.

Розміщення літніх таборів

Літній табір - це сезонний додатковий центр, який розміщують на віддалених пасовищах для скорочення відстаней перегонів тварин. Він являється місцем відпочинку, підкормки, проведення інших виробничих процесів, інколи для доїння корів.

Устрій таборів і правильне їх розміщення – важлива умова, яка сприяє підвищенню продуктивності тварин. Наближення табору до джерел кормів сприяє зменшенню втрат продуктивності худоби і зменшує витрати, пов’язані з перевезенням зеленої маси з полів сівозміни до кормушек. Літній табір в господарстві слугує сезонним господарським центром. Разом з навісами для основного виду тварин в таборі проектують приміщення для робочої худоби, складські приміщення для зберігання кормів, навіси для транспортного інвентарю , силосні траншеї, жилі приміщення для обслуговуючого персоналу та інше.

Кількість таборів для великої рогатої худоби в залежності від розміщення пасовищ і кормових сівозмін може бути різною. Проектування двох або більше таборів обумовлено наявністю двох великих пасовищних масивів, віддалених один від одного на значну відстань.

При розміщенні літнього табору додержуються наступних основних вимог:

• табір повинен займати центральне положення в кормовому масиві, щоб холості перегони тварин на пасовище і транспортування зеленої маси з прилеглої сівозміни були мінімальними;

• ділянка, яка відводиться під табір, повинна бути на підвищених, сухих, з деяким ухилом для стоку атмосферних вод, з глибоким заляганням ґрунтових вод, щоб можна було рити силосні траншеї; рельєф на ділянці повинен бути зручним для будівництва, а ґрунти добре водопроникні, щоб при частих зливах в таборі не було грязі;

• розташовувати табір слід по можливості біля водойм, але на відстані, які передбачені санітарними нормами;

• табір повинен мати зручний під’їзд зі сторони основного господарського центру, але в той же час знаходитись на відстані від магістральних шляхів та інших джерел поширення захворювань;

• поблизу табору бажано мати землі, придатні для використання під кормову сівозміну, город, сад.

Орієнтовну площу під літній табір встановлюють з розрахунку 30-50 м² на одну голову великої рогатої худоби.

Розміщення скотопрогонів

Скотопрогіни поділяються на постійні і тимчасові. Постійні слугують для переходу худоби з табору на гуртові ділянки і забезпечують зв’язок з табором, випасними загонами і водопоєм, загонами всередині гуртових ділянок. В першому випадку їх проектують із розрахунку 20-25 м, в другому 15-20 м для гурта в 100 корів. Огороджені скотопрогіни проектують шириною не більше 10-12 м. в необхідних випадках влаштовують тимчасові скотопрогони на визначений період, але межі не закріплюють. Іноді проектують магістральні скотопрогіни, які з’єднують виробничий центр (ферму) з пасовищами. Для випадків коли худобу переганяють 2 рази в рік (весною і восени ), вони недоцільні: можливе використання польових шляхів.

При розміщенні скотопрогонів необхідно дотримуватись таких вимог: розташовувати їх вздовж меж гуртових ділянок, а в середині гуртової ділянки – вздовж коротких сторін загонів чергового травлення; вони повинні забезпечити коротший перехід тварин і займати мінімальну площу; по можливості прокладати їх на менш цінних ділянках пасовищ; не можна проектувати їх на сирих ділянках; вони не повинні проходити по крутим схилам, а також по брівкам ярів і балок: від них потрібно відступати не менш ніж на 40-50 м; не слід поєднувати їх з внутрішньогосподарськими (магістральними) шляхами або розташовувати близько до джерел можливого зараження; на міцних ґрунтах проектувати більш вузькі, а на нестійких – більш широкі.

Розміщення водних джерел і водопійних пунктів

В багатьох господарствах водопостачання на пасовищах влаштовують шляхом механічної подачі води із водних джерел в табори і кожний загін. Для цього в літньому таборі споруджують водонапірну башню. Вода по трубам подається в кожний загін, де встановлені корита. Для корів з трьохразовим доїнням водні джерела проектують тільки в літньому таборі. Для інших груп тварин в залежності від розміру і конфігурації пасовищної ділянки водопійні пункти проектують рівномірно розміщуючи по території пасовища. При квадратній формі ділянки місце водопою бажано розміщувати в центрі ділянки, при витягнутій формі – на протилежних кінцях, для розрахунку кількості водопійних джерел на пасовищах і їх потужності використовують норми потреби в воді різних видів тварин.

Частіше всього худоба забезпечується на пасовищі водою, яка доставляється за допомогою відповідної пересувної установки з автоматичними або напівавтоматичними поїлками. Поїлка може обслуговувати стадо великої рогатої худоби в 100 голів, а самохідні цистерни використовують як водораздатчики при наявності на пасовищах стаціонарних і пересувних поїлок.

При виборі джерела в першу чергу необхідно орієнтуватись на підземні води, які відрізняються доброю якістю і значно поширені на території країни. Підземні води дозволяють організувати джерело водопостачання безпосередньо у літнього табору або на пасовище без побудови коштовних магістральних трубопроводів.

При використанні води із колодязів водопій необхідно обладнати коритами або лотками. Довжина корита для однієї голови великої рогатої худоби при двосторонньому підході повинна дорівнювати 0,5 м, для овець – 0,2 м. при односторонньому підході ці розміри збільшуються в 1,5 рази.

Водопостачання може бути влаштоване шляхом устрою водопійних майданчиків у природних джерел води, але з врахуванням, щоб худоба не входила у воду а пила через огорожу. Підходи до водопою , особливо перезволожені , викладають каменем, крупним піском або гатять лісом.

Вибір джерела водопостачання виконується з розрахунком місцевих умов з обґрунтуванням техніко-економічних розрахунків.

Техніко - економічні показники

Проектне рішення по устрою території пасовищ повинно включати розрахунки, які дозволяють зробити висновок про очікувану економічну ефективність різних варіантів в порівнянні з попереднім використанням кормового угіддя. Її основними показниками являються приріст виходу кормів на одиницю площі, ефективність капітальних вкладень, додатковий чистий дохід, собівартість кормів.