7. Впорядкування території сівозмін

7.1.Розміщення полів сівозмін і робочих ділянок

Устрій території сівозмін заключається в одночасному і узгодженому розміщенні полів і робочих ділянок, захисних лісосмуг, польових шляхів і джерел для польового водопостачання.

Склад перелічених елементів устрою території сівозмін залежить від їх існуючої організації, зональних умов і місцевих особливостей землевпорядкованих підприємств. Так проектування полів не здійснюється спочатку, якщо вони освоєні, склалися в натурі і відповідають сучасним вимогам.

Основні вимоги до устрою території сівозмін заключаються в детальному врахуванні рельєфу місцевості, створенню оптимальних умов для ефективного використання сільськогосподарської техніки, забезпечення по можливості рівновеликих полів по площі ріллі, урахування існуючого устрою території сівозмін, скороченню витрат на проїзди людей, переїзди машин і іншої техніки на поля та з полів.

Проект устрою території сівозмін складають одночасно по всім елементам від загального до конкретного. В кожному конкретному випадку спочатку складають загальну схему розміщення елементів проекту і проектують основні елементи, потім взаємозв’язано з ними розміщують інші, уточнюють і доповнюють їх і при цьому коректують перші.

Поля- це рівновеликі частини сівозмінного масиву, на яких на протязі ротації послідовно розмішують сільськогосподарські культури.

Поля сівозмін по ґрунтам, рельєфу, мікрокліматичним особливостям повинні бути придатні для вирощування сільськогосподарських культур з урахуванням їх черговості і разом з тим зручні для виконання механізованих робіт з дотриманням правил агротехніки при найбільш виробничому використанні техніки і робочої сили.

При новому проектуванні полів і робочих ділянок роботу починають з їх загальної орієнтації, яка визначається експозицією крутизни схилів, розміщенням ґрунтів і напрямком шкідливих вітрів. Довгі сторони полів необхідно розміщувати з півночі на південь. Такий напрямок сторін, а також і рядів рослин, допомагає підвищенню врожайності культур і поліпшенню якості продукції. Таке розміщення полів роблять в тому випадку, якщо дозволяє рельєф місцевості. При цьому відхилення рядів рослин, а також і довгої сторони поля від основного напрямку, північ-південь, допускається до 20°. В сполуці з лісосмугами при такому розміщенні найкраще захищаються ґрунти і посіви від пилових бур і суховіїв.

7.2. Проектування полів з врахуванням рельєфу.

Розміщення полів сівозмін і робочих ділянок в значній мірі обумовлено рельєфом місцевості. Важливе значення має експозиція та крутизна схилу. Схили різної експозиції відрізняються змитістю ґрунтів, строками обробітку і дозрівання сільськогосподарських культур. У зв’язку з цим прагнуть розташувати кожне поле на схилі однієї експозиції, а у випадку коли це неможливо, виділяють на кожній експозиції агротехнічно однорідні робочі ділянки. Це забезпечує своєчасне дозрівання ґрунту для обробки, посіву, догляду за посівами, збір врожаю.

З метою створення кращих умов для правильного використання землі, поля розміщують довгою стороною поперек схилу. В цьому випадку основні роботи, які виконують в напрямі довгої сторони поля, будуть вестись в напрямі горизонталей. Це призведе до зменшення ерозійних процесів, в зв’язку з тим, що поверхневий стік затримується і перетворюється на внутрішній, що робить також позитивний вплив на урожай сільськогосподарських культур.

Великий вплив робить рельєф території на використання тракторних агрегатів. Виконуючи роботи на полі уздовж схилу, трактор витрачає додаткові зусилля для подолання підйому, а присипні машини збільшують тяговий опір.

Для оцінки проектних рішень по розміщенню полів з врахуванням рельєфу використовують показники середнього продольного ухилу, який визначається за формулою:

Н₁- Н₂ L_г*h_і*sinα

і_раб = ------------ (3.7.), або і_раб= ----------------- (3.8.)

∑LР

де і_раб– середній продольний ухил;

Н₁, Н₂ – відмітки точок;

Н₁- Н₂ – перевищення, м;

∑L– довжина горизонтального прокладення на місцевості, м;

L_г – сумарна протяжність всіх горизонталей в межах поля;

h_і – висота перерізу рельєфу горизонталями, м;

α– кут утворений напрямком горизонталей та основним обробітком поля (малюнок 3.4.а).

На полях зі складним рельєфом рекомендують використовувати палетку, яка зображується системою паралельних ліній розташованих на свавільній відстані одна від іншої. Лінії палетки поєднують з напрямком продольного робочого ходу. Середній ухил в напрямку робочих ходів вираховують по формулі:

п_зал*h_і

Малюнок 3.4. Визначення ухилу і_раб = ------------ (3.9.)

в напрямку робочого гону ∑L

де п_зал– число горизонтальних закладень в напрямку ліній палетки в межах поля;

h_і – висота перерізу рельєфу горизонталями, м;

∑L– сумарна довжина ліній палетки в межах поля, по яким визначається число горизонтальних закладень на місцевості, м (малюнок 3.4.б.).