40. Акцентуація, смислове і граматичне навантаження наголосу.

Вимова одного із складів із більшою силою називається наголосом. Голосний звук і склад, на який падає наголос – наголошений, а решта – ненаголошені. Український наголос має такі особливості: 1) він силовий або динамічний – це означає, що наголошений склад вимовляється з більшою силою ніж інші; 2) він вільний – наголошеним можуть бути різні за порядком склади; 3) наголос рухомий – може переміщатись з однієй частини слова на іншу при зміні його форми: ру*ки, руки*

За допомогою наголосу розпізнають лексичні наголоси слів (за*мок-замо*к) складні слова можуть мати 2 і більше наголоси (високо*продукти*вний), один із них основний.

Окремі слова мають подвійний наголос алфа*віт – алфавіт*т

Вимова одного зі слів чи словосполучень з посиленим голосом називається логічним наголосом.

39. Фізіолог-акустичний аспект фонетики. Робота логопеда у виправлені дефекту мовного апарату.

Фізіолог-акустичний аспект фонетики вивчає фізичну та акустичну природу звука та механізм його утворення. Звуки мови творяться мовним апаратом людини, який скл з органів дихання (діафрагма, легені, бронхи, дихальне горло), гортані з голосовими зв.язками, …..труби, що скл з 3 порожнин – глоткової, ротової, носової, органів артикуляції: язика, зубів, губ, піднебіння, язичка. Утворюваний голосовими зв’язками простір називають голосовою щілиною. Все починається з центру мови в корі головного мозку. Голос виникає тоді, коли під тиском видихуваного повітря голосові зв.язки періодично коливаються, наближуються і напружуються. З гортані повітря разом з голосом чи шумом потрапляє в порожнину глотки, а потім у ротову чи носову порожнину. Важливу роль у звукоутворенні відіграє ротова порожнина, що розташована між 2 щелепами – верхньою нерухомою і нижньою рухомою. Значну роль в утворенні звуків відіграє піднебіння, яке умовно поділ на 3 частини: передня, середня, задня з язичком на кінці. Робота органів мовлення регулюється мозком людини і ЦНС. Роботу мовних органів., яка необхідна для утворення звука називають артикуляцією звуків.

41. Позиційні чергування

Чергування – це постійні закономірності зміни звуків в одній і тій самій частині слова. Позиційні чергування залежать від позиції звука в слові. Позиційне чергування – регулярна зміна звуків, зумовлена їхнім оточенням у слові. Наприклад. Такими є чергування о, е у відкритому складі і з, в у закритому: коня – кінь,хмелю-хміль, чергування г-з*-ж у позиції перед і та є: друг-друзі-друже; чергування у-в, і-й залежно від звукового оточення: був удома – була вдома, він іде-вона йде тощо. Тоновий приклад позиційних чергувань – чергування /в/,/у/, /і/,/й/. Також прикладом позиційного чергування є чергування о, е з і. Поділ-подолу, радість-радості,осінь-осені, промінь – променя, творити – твір, нога-підніжжя.

42. Граматичне значення. Способи його вираження.

Граматичне значення вказує на приналежність слова до певної частини мови і на його граматичні ознаки. Граматичне значення слова виражає його закінчення. Так, значення часу є граматичним, оскільки воно є в усіх дієслів, оформляється за допомогою афіксів, читаю, читатиму, читали, чи допоміжних слів: читав був, буду читати.

Певні граматичні значення закріплені за тією чи іншою частиною мови і залежні від її лексичного значення: слова, що означають предмет (іменники), наділені граматичними значеннями роду, числа, відмінка, незалежними від інших слів. Назви ознак, що належать предмету (прикметник), набувають тих же, але залежних від іменника граматичні значень роду, числа, відмінка. Граматичні значення притаманні цілим класам слів: значення предметності – іменникам. Якості – прикметникам, процесуальності – дієсловам. Проте частини мови характеризуються не тільки загальними значеннями, а й комплексом елементів граматичних значень. Для іменників характерний комплекс значень6 роду, числа, відмінка. Дієслово: вид, стан, перехідність/неперехідності, часу, способу, особи. Граматичне значення слова вивчається у граматиці.