Таблиця 3. Гормони, регуляція яких здійснюється за принципом відхилення

№	Залоза	Гормон	РП (параметр гомеостазу)
1	Підшлункова	а) Інсулін	Рівень глюкози в крові
		б) Глюкагон
2	С-клітини щитоподібної залози	Тиреокальцитонін	Рівень іонів кальцію в крові
3	Паращитоподібні залози	Паратгормон
4	Кіркова речовина надниркових залоз	Мінералокортикоїди (альдостерон)	Рівень іонів натрію та калію в крові (Na+; К+)
5	Нейрогіпофіз	Вазопресин	ОЦК, осмотичний тиск

2 Ті, що регулюються за відхиленням - у відповідь на зміни концентрації гормону в крові. Таким чином регулюється секреція залоз, гормони яких є під безпосереднім контролем гіпоталамо-гіпофізарної системи (ліберини та статини гіпоталамуса, тропні гормони гіпофізу), а саме:

- йодовані гормони щитоподібної залози (трийодтиронін та тетрайодтиронін);

- гормони кіркової речовини надниркових залоз (глюкокортикоїди);

- статеві гормони гонад;

- меланоцитстимулюючий гормон гіпофізу;

- пролактин гіпофізу.

Цей тип регуляції може здійснюється шляхом:

а) довгого негативного зворотнього зв’язку – у відповідь на зміни концентрації в плазмі крові гормону “периферійної” залози;

б) короткого зворотного зв’язку – у відповідь на зміни концентрації в крові тропних гормонів гіпофізу.

Секреція гормонів залозами, що є під контролем гіпоталамо-гіпофізарної системи, регулюється за збуренням (нейросекреторні клітини гіпоталамуса отримують і опрацьовують інформацію від нервових клітин. Тому секреція цих гормонів змінюється, до прикладу, під час стресу).

3. Мозкова речовина надниркових залоз, маючи симпатичну інервацію, є виключенням із загальних правил, оскільки регулюється за допомогою нервових механізмів. Секреція катехоламінів (адреналін, норадреналін) зростає при підвищенні активності симпатичного відділу автономної нервової системи, наслідком чого є забезпечення ерготропної перебудови функцій організму в стані напруження. Симпатична нервова система та мозкова речовина наднирників функціонують як єдине ціле, утворюючи симпато-адреналову систему адаптації організму до дії стресових ситуацій.

Більшість захворювань виникає внаслідок зниження (гіпо-) чи підвищення - гіперпродукції гормонів, що можуть бути зумовлені різними причинами:

Гіпопродукція та її види: 1) Первинна гіпопродукція обумовлена втратою функції залози, що продукує активний гормон.

2) Вторинна гіпопродукція – втрата регуляторного гормону, що в нормі стимулює продукцію залозою активної форми даного гормону (знижений синтез тропних гормонів гіпофізу, що підтримують нормальне функціонування периферійних ендокринних залоз).

3) Відносна гіпопродукція виникає при дефекті рецепторів (мутації); за цих умов реакція відсутня, навіть у випадку наявності гормону.

Гіперпродукція та її види: 1) Первинна – гормон синтезується в надлишку, не дивлячись на ендогенні сигнали, скеровані на припинення його продукції (часто спостерігається при новоутворах, що розвиваються з популяції гормонпродукуючих клітин).

2) Вторинна гіперпродукція – виникає внаслідок надлишкової стимуляції залози-мішені (пр.:пухлина аденогіпофіза – надлишкова продукція тропних гормонів – стимуляція синтезу гормонів периферійною ендокринною залозою).

3) Відносна гіперпродукція – виникає в результаті мутації рецепторів чи компонентів клітин, що призводять до активації рецепторів (пр. – синдром Лідла – активація натрієвих каналів ниркових епітеліальних клітин, що клінічно нагадує гіперальдостеронізм, при нормальному рівні альдостерону ).

Вікові особливості системи залоз внутрішньої секреції.

Кожний період індивідуального розвитку характеризується певними особливостями пристосування організму до середовища. В ході онтогенезу спостерігається зміна форм регуляції взаємозв’язку клітин: від неспецифічної метаболічної до більш досконалої, термінової і координованої – нервової.

Уже в ембріогенезі зв’язок між клітинами здійснюється не лише загальними метаболітами, але й медіаторами – ацетилхоліном, норадреналіном, серотоніном, що є регуляторами біологічних процесів.

Надалі відбувається спеціалізація дії медіаторів, яка досягається шляхом формування в клітинах рецептивних структур, високочутливих до дії медіатора. З часом здатність реакції клітин на місцеві хімічні подразники поступово обмежується і все більше поглиблюється здатність реакції на нервовий імпульс.

З віком, особливо в період пізнього онтогенезу, характер нейрогуморальної регуляції функцій здійснюється шляхом послаблення нервових впливів і збільшення чутливості до гуморальних факторів.

В онтогенезі ендокринні регуляції життєвих процесів можуть змінюватися і дійсно змінюються залежно від наступних факторів:

1. з віком змінюється рівень і якість інкреції самих залоз унаслідок їх власного старіння;

2. з віком змінюється корелятивні співвідношення між окремими залозами внутрішньої секреції, які змінюють ефективність окремих залоз;

3. з віком змінюється нервова регуляція життєдіяльності ендокринних залоз, яка впливає як на рівень їх функціональних можливостей, так і на їх трофіку;

4. з віком змінюється здатність тканин реагувати на дію гормонів.

У системі залоз внутрішньої секреції є залози, які досягають максимального розвитку уже в дуже ранньому онтогенезі (епіфіз, тимус, інсулярний апарат підшлункової залози, глюкокортикоїдна зона кори наднирників).

Низка залоз внутрішньої секреції (щитоподібна і паращитоподібні) досягають найбільшого розвитку в пізній молодості і ранній зрілості. У той ж період досягають найбільшої функціональної повноцінності аденогіпофіз і нейрогіпофіз. Найпізніше з-поміж усіх залоз внутрішньої секреції розвиваються гонади.

Для студентів стоматологічного факультету:

Слинні залози виконують як секреторну, так і інкреторну функцію. Остання полягає у здатності слинних залоз синтезувати різні ендокринні фактори. До них належать:

1. паротин, який приймає участь у регуляції фосфорно-кальцієвого обміну в кістковій і зубній тканинах;

2. еритропоетин, що активує синтез еритроцитів;

3. фактор росту нервів, що регулює регенерацію симпатичних нервових волокон після травми;

4. фактор епідермального паростка, що стимулює проліферативну активність епітелію шкіри і слизової оболонки порожнини рота, стравоходу та шлунка. Крім того, в слинних залозах утворюється інсулін, що синтезується чи депонується слинними залозами.

Вплив ендокринних залоз на морфо-функціональний стан щелепно-лицевої ділянки виявляється особливо чітко за умов порушення їх функцій. Гіпо- або гіперсекреція залоз внутрішньої секреції у сформованому організмі призводить до виникнення характерних захворювань із супроводжуючими змінами в порожнині рота. Ці ознаки у більшості випадків є віддаленими вторинними проявами.

До всіх ендокринних розладів дуже чутливий зубний зародок і пародонт, при цьому дуже часто зустрічаються аномалії розвитку і розташування зубів, захворювання пародонта.

Зміни функції гіпофізу впливають на терміни прорізування зубів. Гіперфункція гіпофізу призводить до виникнення акромегалії, при цьому, у зв’язку зі збільшенням щелеп, розростаються і м’які тканини (губи, язик, ясна). При підвищеній функції щитоподібної залози спостерігається прискорене прорізування зубів, тремор язика, набухання ясен. При гіпофункції щитоподібної залози хворі скаржаться на порушення мови, ковтання, оскільки при цьому спостерігається значне збільшення язика і губ, сухість у порожнині рота.

Прищитоподібні залози впливають на обмін кальцію і фосфору в організмі. При гіпофункції їх в дитячому віці спостерігається недорозвинення емалі (гіпоплазія) і порушення утворення дентину. При гіперфункції, головним чином, уражується пародонт.

Першою ознакою недостатньої функції кіркової речовини наднирників є пігментація шкіри і слизових оболонок щік, на губах, по краю язика, піднебіння і ясен. Причиною цього, є відкладення меланіну в сполучній тканині, в базальних епітеліальних клітинах, що є наслідком стимулюючої дії гіпофізарного гормону.

При недостатньому синтезі гормона підшлункової залози – інсуліну виникають неспецифічні зміни в порожнині рота, властиві не тільки для діабету: сухість слизової оболонки, збільшення язика, значні відкладання зубного каменю, хитання зубів, набряклі ясна.