Параліч язика

Порушення рухової функції язики у зв'язку з паралічем під'язикового нерва переважно спостерігається у коней, рідше у ве­ликої рогатої худоби і тварин інших видів.

Під'язиковий мери (моторний) виходить із під'язикового отвору, простягається латерально від під'язикового м'яза і, входячи в язик (за ходом шилопід'язикового м'яза), поділяється на глибоку та поверх­неву гілки, Розгалужується здебільшого поблизу верхівки язика, фор­муючи петлеподібне з'єднання з язиковим нервом.

Етіологія* Такий стан може бути симптомом чуми собак, сказу, механічних і запальних уражень мозку. При цих захворюваннях пара­ліч переважно буває двостороннім. Ураження під'язикового нерва (правого чи лівого) за межами черепа призводять до одностороннього паралічу язика.

Клінічні ознаки, Односторонній параліч характеризується випа­данням і відведенням язика у здоровий бік. При двосторонньому пара­лічі язик звисає рівномірно, тварина не може приймати і ковтати корм.

Діагноз визначають за клінічними ознаками, враховуючи при цьому симптоми основного захворювання.

Прогноз. При центральному паралічі прогноз несприятливий, при односторонньому - сумнівний (мається на увазі відновлення провід­ності під'язикового нерва із усуненням причини захворювання). Лікування зводиться до вжиття заходів щодо основної хвороби, а також до відновлення провідності нерва. Дають зелений чи запарений корм, сприятливий для жування, бовтанку. Застосовують тканинну терапію, новокаїнотерапію, ін'єкції стрихніну, вератрину, вітамінів групи В. Виконують субокципітальну ін'єкцію суміші В.Г. Бушкова.

Актиномікоз язика

Актиномікозне ураження язика спостерігається переважно у вели­кої рогатої худоби та свиней.

Етіологія. Захворювання виникає внаслідок проникнення проме­нистого грибка - Асііпотусез ьоуів - у тканини язика через травмо­вану слизову оболонку при поїданні грубих колючих кормів, ураже­них цим грибком. Виникненню хвороби сприяють: мікробне забру

днення корму актинобактеріями та ін. (асоціативний тип розвитку збу­дника; секундарна інфекція); схильність свиней до погризання лам­ких предметів, дерев'яної підлоги тощо, внаслідок чого травмується слизова оболонка; щільність тканин язика (патогенним є анаеробний

тип збудника).

Патогенез. Ураження язика, залежно від перебігу запального процесу та інших факторів, можуть розвиватися у двох формах - ви­разковій та інфільтративній.

При виразковій формі на місці зруйнованої м'язової тканини з'являються дрібні абсцеси із сироподібною масою, а також щільні вогнища (актиномікоми), розміщені у підслизовій оболонці, що спри­чинюють її випинання та утворюють на язиці невеликі горбки. Розви­ток гнійного запалення у глибше розміщених тканинах призводить до утворення нориць, а на поверхні (у слизовій оболонці) - виразок. По­ступово виразки вкриваються грануляційною тканиною, яка згодом рубцюється. Внаслідок цього язик стає твердішим ("дерев'яний язик"), збільшується в розмірах і випадає з ротової порожнини.

При інфільтративній формі внаслідок інтенсивного кровопоста­чання язика гострий запальний процес впродовж кількох днів забез­печує розвиток лише променистого грибка (без секундарної інфекції). Це призводить до рівномірного потовщення язика, збільшення в роз­мірах і випадання з ротової порожнини.

Клінічні ознаки. Збільшений в об'ємі язик випадає назовні, у ре­зультаті чого щелепи не стискаються Спостерігається слино­теча; стає неможливим приймання та пере­жовування корму; тварина худне і гине.

Уражений язик щільний, малорухомий; залежно від форми розвитку - рівномірно потовщений чи з невеличкими горбиками, червоно-жовтими грибоподібними розро­щеннями, з вогнищами розм'якшення, абс­цесами, норицями і виразками.

Прогноз. При своєчасному і правильно­му лікуванні інфільтрати швидко розсмок-туються. У разі розростання великої кількос­ті фіброзної тканини прогноз обережний.

Лікування. Користуються препаратами йоду: змазують язик 5%-ним розчином й

оду або йодованим риб'ячим жиром, внутрішньовенно - розчин ля (1 мл/кг маси тіла) з інтервалом 3—4 дні (Панько Ї.С.), внутрів| венно - 10%-ний розчин йодиду калію (1 мл/Зкг) через ксх 24 год впродовж 3-х діб. За наявності виразок, потовщення і уЩ нення тканин язика рекомендовано комплексне лікування: бензіі ніцилін з 0,5%-ним розчином новокаїну два рази на день безпосе| ньо в місця ураження чи інтракаротидно (Косих О.П.), введення а> крові з антибіотиками та новокаїном у товщу язика (500 тис. од. | зилпеніциліну, 20 мл 0,5%-ного розчину новокаїну, 50 мл крові, І тої з яремної вени) з інтервалом 4-5 днів (Панько І.С.).

При розростанні фіброзної тканини язик ампутують у межах ур&. ження з наступним накладанням петлеподібного шва та підрізував ням вуздечки язика. ЗЛАКОВА ХВОРОБА Захворювання великої рогатої худоби, овець, інколи коней. Етіологія та патогенез. Хвороба спричинюється потраплянням через шкіру, а переважно через слизову ротової порожнини остюків деяких злакових рослин - ковили, остистої пшениці, ячменю та ін. Ці злаки мають зубцеві колючки, спрямовані в один бік. Проколовши слизову оболонку, завдяки скороченню м'язів стеблини чи остюки можуть переміщуватись тільки вперед, утворюючи в м'яких тканинах канали. Внаслідок їх інфікування утворюються глибокі гнійно-некротичні нориці.

При постійній годівлі тварин кормами із вищезгаданих злакових рослин захворювання може набути значного поширення, особливо серед молодняку.

У місцях залягання частинок злакових рослин з часом формуються |Щ сцеси, які можуть прориватися в ротову порожнину або назовні в міжще-| лепний простір, а у коней - в надочну ямку. При дослідженні гною, що виділяється, виявляють уламки остюків чи інших частин рослин.

У овець остюки проникають також через слизову оболонку, але найчастіше - через шкіру. Однак руно в цьому випадку має захисн функцію, а під час лежання тварин остюки ламаються, тому глибокої тканини вони зазвичай не проникають.

Клінічні ознаки. Хвороба у великої рогатої худоби проявляеТЖ_ насамперед у тому, що вона не може пережовувати корм, спостерігЩ ється слинотеча, внаслідок гниття корму і уражених тканин із ротовії порожнини чути неприємний запах. У хворих підвищується темпера­тура тіла, знижується продуктивність. У ділянці жувальних м'язів, міжщелепного простору чи привушної залози формуються абсцеси, які проривають, утворюючи нориці, що сполучаються з ротовою по­рожниною; з нориць виділяється гнійний ексудат неприємного запаху з домішками корму (рис. 14).

Хвороба триває 15—30 днів, після чого тварина ви­дужує або у неї утворюються хронічні нориці, сліпі чи про­никні в ротову порожнину.

У коней абсцеси виявля­ють також в міжщелепному просторі, у скроневій ділянці, біля надочної ямки і рідше поблизу щелепного суглоба.

Діагноз ставлять за клінічними ознаками. За наявності нориці зов­ні через неї вводять під невеликим тиском на поршень шприца анти­септичний розчин; якщо рідина з'являється в ротовій порожнині, зна­чить, нориця з нею сполучається.

Прогноз найчастіше сприятливий, однак при неоперабельних ураженнях - обережний.

Лікування. На час лікування з раціону виключають злакові рос­лини, що призвели до хвороби. З метою заспокоєння тварині вводять транквілізатори. Механічно видаляють з тканин ротової порожнини частинки рослини, що застряли, потім її промивають антисептичним розчином. У великої рогатої худоби видаляти частинки рослин краще після двосторонньої базальної анестезії нижньощелепного нерва. При виявленні абсцесів їх розтинають, промивають антисептичними роз­чинами і змазують йод-гліцерином (1:3).Зовнішні нориці для механічного вимивання залишків рослий промивають йодованим перекисом водню. У овець в зоні ураження шкіри вистригають вовну, розтинають абсцеси і вузькі нориці з наступним видаленням залишків зернових остюків, лікують як інфіковані рани.

Профілактика. Тваринам не слід згодовувати злакові корми, що можуть призвести до злакової хвороби. Ковилу, ячмінь, остисту пше­ницю необхідно скошувати на сіно до їх колосіння. Сіно, заготовлене після колосіння, перед згодовуванням потрібно пропускати через комбайн. Не можна згодовувати полову цих злакових культур в неза-пареному вигляді, а також добавляти її в сінаж чи комбікорм.

У овець вистригають вовну в ділянці голови, обмежуючи таким чином потрапляння остюків у тканини.