Щодо перелому зуба ставлять при огляді і пальпації його, важче діагностувати тріщину.

Прогноз при переломі коронки сприятливий. Однак слід •щій» що через деякий час відростає зуб-антагоніст над зубною аркадою, що порушуватиме жування. При переломах в альвеолі, а №Ш ускладненнях прогноз обережний.

Лікування. Гострий край частини зуба спилюють рашпілем. У дамки коронки після попереднього знеболювання витягають, відді-щкугь від ясен і видаляють за допомогою корнцанга або щипців. Уламки зуба, що застряли в м'яких тканинах, також видаляють, рото­ву порожнину промивають розчином калію перманганату (1:1000), етакридину лактату (1:500) або нітрофурановими препаратами - фу-рацидіном, фурадоніном, фурагіном та ін. (1:5000), ранову поверхню змазують йод-гдіцерином (1:3).

Карієс зубів

Прогресуюче руйнування субстанції зуба - емалі, дентину, цемен­ту. Зустрічається у свійських тварин всіх видів. Уражуються як ко­рінні, так і різцеві зуби. Достатньо поширений карієс у великої рога­тої худоби та свиней (18-34 %), хоч діагностується не завжди.

Етіологія повністю не з'ясована. Прихильники хімічної теорії стверджують, що карієс розвивається внаслідок дії на зубну тканину молочної, масляної, оцтової та мурашиної кислот, що накопичуються в ротовій порожнині, а також продуктів гниття залишків корму, але вона не має досить переконливих підтверджень. Непереконливою є й інфекційна теорія, оскільки у місцях ураження не знайдено специфіч­ного збудника.

П.В Філіповський вважає причиною карієсу у великої рогатої ху­доба нестачу деяких макро- та мікроелементів (фосфору, кобальту» цинку, міді, молібдену, марганцю, фтору і йоду) у воді і кормах, не­достатнє надходження в організм перетравного протеїну та вітамінів, високу кислотність силосу. А. Ендрюсу вдалось викликати експеріь ментально це захворювання, включивши в раціон свиней на відгодівлі 50% тростинного цукру.

Патогенез. У коней карієс починається з найбільш м'якої субста­нції зуба - цементу — в тих місцях, де він заповнює складки емалі; у решта тварин — з емалі. Розрізняють 4 форми карієсу - поверхневий, що характеризується розпадом цементу; середній, коли процес розпаду поширюється на емаль та дентин і утворюється дупло; глибокий, або проникний, при якому оголяється пульпа, і повний, або тотальний,, коли руйнується вся коронка зуба.

Клінічні ознаки. Захворювання виявляють переважно на стадії глибокого карієсу, який характеризується розладом жування внаслі­док болісності, слинотечею, випаданням корму з ротової порожнини, обережним прийняттям води, одностороннім жуванням корму, а та­кож різким іхорозним запахом з ротової порожнини Поверхня карк-сного зуба нерівна, місця ураження мають чорний та коричневий ко­лір, заповнені кормовими масами (рис. 21),

Перкусія зуба і пальпація щелепи через щоку дуже болючі, а при зондуванні дупла можна виявити зубну норицю, яка з'єднується з пульпарною чи гайморовою порожнинами, носовою, раковинною або лицевою поверхнями голови залежно від місця розміщення ураженого зуба.

При уважному дослідженні ротової порожнини легко виявити ранні стадії карієсу - білі і непігмен-товані плями на зубах, різні за формою й глиби­ною, з шорсткою поверхнею.

Діагноз ставлять за клінічними ознаками та рент­генографією - на рентгенограмах діагаостусться Ш і IV ступінь ураження зубів карієсом у вигляді ді~ Рис. 21 Ійцмес зуба лянок розріджування (Сарбаїн Д.В.).

Прогноз при поверхневому карієсі сприятж-вий, при глибокому прогресуючому для ураженого зуба несприятли­вий, тому що переходить у пульпіт, періодонтит, остеопороз міжзуб­них та міжкореневих альвеолярних перетинок і спричинює випаданим окремих корінних зубів.

Лікування. При поверхневому карієсі місця ураження після про­мивання ротової порожнини антисептичними розчинами змазують насиченим розчином нітрату срібла. При глибокому і тотальному -хворий зуб після знеболювання видаляють. Якщо виявлена нориш. що веде в гайморову порожнину, роблять трепанацію останньої, ви­даляють уражений зуб, періодично промивають гайморову порожни­ну антисептичними розчинами.

Пульпіт

Запалення пульпи зустрічається у свійських тварин всіх видів. Перебігає у молодих тварин переважно в гострій, у старих - хроніч­ній формі. При гострому перебігу може бути асептичним, гнійним і гангренозним, при хронічному — грануломатозним.

Етіологія. Найчастіше причиною пульпіту бувають глибокий ка­рієс, перелом зуба, рідше - передчасне стирання коронки, вкорочення довгого зуба, а також зрізування молочних зубів у новонароджених поросят (Власенко В.М.). Оголена пульпа травмується частинками корму і швидко інфікується. У тканині, що міститься в твердому ка­налі зуба, розвивається запалення.

Клінічні ознаки. Асептичний пульпіт характеризується почерво­нінням оголеної пульпи та болючістю зуба внаслідок її набряку. При гнійному пульпіті через різку болючість тварина не може при пере­жовуванні корму користуватись зубами з боку ураження. Постуку­вання по хворому зубі спричинює сильну болючість. При гангреноз­ному пульпіті внаслідок некрозу пульпи порожнина зуба наповню­ється сіро-коричневим ексудатом неприємного іхорозного запаху. Тварина недостатньо пережовує корм внаслідок сильної болючості, зуб набуває синювато-сірого забарвлення.Як ускладнення гангренозного пульпіту розвивається пульпіт грану-ломатозний, тобто розростаються малоболючі грануляції, що кровоточать.

Діагноз. Діагностувати неускладнені пульпіти клінічними мето­дами важко. Слід враховувати не тільки клінічні ознаки, а й дані до­слідження зуба та ясен.

Прогноз у всіх випадках обережний, оскільки пульпіт часто усклад­нюється розвитком альвеолярного періодонтиту та остеомієліту щелепи.

Лікування. При асептичному пульпіті ясна навколо ураженого зуба змазують розчином йоду, йод-гліцерином, 2-4%-ним спиртовим розчином піоктаніну. При гнійному, гангренозному та грануломатоз-ному пульпіті уражений зуб екстрагують.