Administratvine_pravo
.pdfпосадовими особами органів, мисливського господарства (ст.242 КУпАП).
Слід зауважити, що ст. 318 КУпАП визначає, що у разі винесення постанови про позбавлення права керування транспортним засобом, річковим або маломірним судном вилучене посвідчення водія (свідоцтво, диплом) особі, щодо якої застосовано даний захід адміністративного стягнення, не повертається. Так, дія виданого замість вилученого посвідчення водія (свідоцтва, диплома) тимчасового дозволу на зазначене право керування продовжується до закінчення строку, встановленого для подання скарги, або до прийняття рішення у скарзі. Але, якщо в результаті розгляду скарги буде прийнято рішення про скасування постанови і закриття справи або про заміну позбавлення права керування транспортним засобом, річковим або маломірним судном іншим заходом стягнення (пункти 3 і 4 ч. 1 ст. 293 КУпАП), вилучене посвідчення водія (свідоцтво, диплом) повертається особі, у якої його було вилучено.
Також ст. 319 КУпАП визначає, що виконання постанови про позбавлення права полювання провадиться шляхом вилучення посвідчення мисливця. Доцільно зазначити, що у разі ухилення особи, позбавленої права полювання, від здачі посвідчення мисливця органи мисливського господарства, вилучення посвідчення мисливця провадять у встановленому порядку. Порядок вилучення посвідчення мисливця встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі лісового господарства.
Слід зауважити, що законодавець передбачає існування інших видів спеціальних прав (лісорубний квиток (ордер) ст. 67 КУпАП, лісовий квиток (ст. 70 КУпАП)), але не вбачає можливості їх позбавлення.
Виправні роботи (ст. 31 КУпАП) застосовуються на строк до двох місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, і з відрахуванням до двадцяти відсотків заробітку в доход держави.
Метою цього стягнення є грошове покарання, вплив на матеріальні інтереси порушника та його перевиховання в умовах трудового колективу. Дане стягнення не може бути застосоване до недієздатних осіб, пенсіонерів, інвалідів, вагітних жінок, осіб, які не мають постійного місця роботи, а також до військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів, до осіб рядового і начальницького складів органу виконавчої влади з питань виконання покарань, органів внутрішніх справ і Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (ч. 1 ст. 15 КУпАП).
Виправні роботи застосовуються за вчинення деяких адміністративних проступків з особливою антигромадською спрямованістю, близьких до злочинів: дрібного хуліганства (ст. 173 КУпАП); поширювання неправдивих чуток (ст. 173і КУпАП); злісної непокори законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця (ст. 185 КУпАП); повторного протягом року порушення встановленого порядку організації проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій (ч. 2 ст. 185і КУпАП); публічних закликів до невиконання вимог працівника міліції чи посадової особи Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (ст. 1857 КУпАП).
Виправні роботи призначаються постановою районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про застосування виправних робіт.
Дана постанова надсилається центральному органу виконавчої влади з питань виконання покарань на виконання не пізніш як наступного дня після її винесення.
Виправні роботи відповідно до ст. 31 КУпАП відбуваються за місцем постійної роботи порушника. На підставі постанови про виправні роботи із заробітку порушника провадяться відрахування в дохід держави протягом строку відбування адміністративного стягнення в розмірі, визначеному постановою.
Відбування виправних робіт обчислюється часом, протягом якого порушник працював і з його заробітку провадилось відрахування. Кількість днів, відпрацьованих порушником, має бути не менше кількості робочих днів, що припадають на встановлений районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею) календарний строк стягнення. Якщо порушник не відпрацював зазначеної кількості робочих днів і відсутні підстави для зарахування невідпрацьованих днів у строк стягнення, відбування виправних робіт триває до повного відпрацювання порушником належної кількості робочих днів. У строк відбування стягнення зараховується час, протягом якого порушник не працював з поважних причин і йому відповідно до закону виплачувалась заробітна плата. До цього
21
строку також зараховується час хвороби, час, наданий для догляду за хворим, і час проведений у відпустці по вагітності і родах. Час хвороби, спричиненої сп'янінням або діями, пов'язаними зі сп'янінням, до строку відбування виправних робіт не зараховується.
Як вже йшлося вище, із заробітку порушника в дохід держави проводяться відрахування в розмірі, встановленому постановою районного суду (судді), в межах 20% заробітку. До суми останнього входять: заробітна плата за основним місцем роботи, за сумісництвом, гонорари, які отримані відповідно до договорів та трудових угод. Відрахування не допускаються з пенсій та допомог, які отримуються у порядку соціального забезпечення та страхування, а також з виплат одноразового характеру. Відрахування здійснюються з усієї суми заробітку без виключення з нього податків та інших платежів.
Застосування цього заходу окрім матеріальних втрат для порушника передбачає і деякі правообмеження: забороняється надання чергової відпустки в період відбування покарання; час відбування виправних робіт не зараховується до стажу роботи, який надає право на отримання щорічної відпустки, надбавок до заробітної плати та інших пільг.
Виправні роботи, що призначаються постановою районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) в адміністративному порядку, не тягнуть судимості, не є підставою для звільнення з роботи, і їх необхідно відрізняти від виправних робіт, передбачених КК України (ст. 57). Останні призначаються відповідно до вироку суду за вчинення злочину на строк від 6 місяців до 2 років
ітягнуть судимість.
Уразі ухилення особи від відбування виправних робіт, застосованих за вчинення дрібного хуліганства, постановою судді невідбутий строк виправних робіт може бути замінено штрафом від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративним арештом з
розрахунку один день арешту за три дні виправних робіт, але не більш як на п'ятнадцять діб. Громадські роботи (ст.301КУпАП) полягають у виконанні особою, яка вчинила адміністративне
правопорушення, у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.
Громадські роботи призначаються районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею) на строк від двадцяти до шістдесяти годин і відбуваються не більш як чотири години на день.
Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, жінкам старше 55 років та чоловікам старше 60 років (ч. 3 ст. 301), а також не призначаються до військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів, до осіб рядового і начальницького складів Державної кримінально-виконавчої служби України, органів внутрішніх справ і Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (ч. 1 ст. 15 КУпАП).
При виконанні постанови міськрайонного суду (судді) про застосування громадських робіт надсилається на виконання органу виконавчої влади з питань виконання покарань не пізніше наступного дня після її винесення. Виконання стягнення у вигляді громадських робіт здійснюється на основі участі порушників у суспільно корисній праці, види якої визначають органи місцевого самоврядування.
Строк стягнення у вигляді громадських робіт обчислюється в годинах, протягом яких порушник виконував визначену суспільно корисну працю. Громадські роботи виконуються не більш як чотири години на день, а неповнолітніми - дві години на день.
Слід зазначити, що на власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем відбування порушником громадських робіт покладається: погодження з органом виконавчої влади з питань виконання покарань переліку об'єктів, на яких порушники відбувають громадські роботи, та видів цих робіт; контроль за виконанням порушниками визначених для них робіт; своєчасне повідомлення органів, що відають виконанням даного виду стягнення, про ухилення порушника від відбування стягнення; ведення обліку та інформування органів, що відають виконанням даного стягнення, про кількість відпрацьованих порушником годин.
Разом із тим, у разі ухилення порушника від відбування громадських робіт постановою судді невідбутий строк громадських робіт може бути замінено адміністративним арештом з розрахунку один день арешту за п'ять годин громадських робіт, але не більш як на п'ятнадцять днів.
Адміністративний арешт (ст. 32 КУпАП) - найбільш суворий захід адміністративного стягнення, який застосовується у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень
22
на строк до п'ятнадцяти діб.
Він призначається районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею). Винятковість адміністративного арешту дістає вияв у тому, що він встановлюється за вчинення
адміністративних проступків з особливою антигромадською спрямованістю, які найбільш наближені до кримінально-караних. У КУпАП адміністративний арешт призначається за вчинення таких правопорушень:
-незаконне вироблення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44 КУпАП);
-дрібне хуліганство (ст. 173 КУпАП);
-розпивання пива, алкогольних, слабоалкогольних напоїв у громадських місцях або поява у громадських місцях у п'яному вигляді (ч. 3 ст. 178 КУпАП);
-злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку, військовослужбовця (ст. 185 КУпАП);
-порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій (ст. 185і КУпАП);
-прояв неповаги до суду (ст. 1853 КУпАП) тощо.
Адміністративний арешт не може застосовуватись до вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до дванадцяти років, до осіб, які не досягни вісімнадцяти років, до інвалідів першої та другої груп (ч. 2 ст. 32 КУпАП), а також до військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів та осіб рядового і начальницького складів органу виконавчої влади з питань виконання покарань, органів внутрішніх справ і Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (ч. 1 ст. 15 КУпАП).
Застосування адміністративного арешту не тягне судимості, не є підставою для звільнення з роботи і не перериває трудового стажу. Однак час перебування під арештом не включається до стажу, який надає право на щорічну відпустку, і заробітна плата за період утримання під арештом не сплачується.
Слід зазначити, що постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про застосування адміністративного арешту виконується негайно після її винесення. Осіб, підданих адміністративному арешту, тримають під вартою в місцях, що їх визначають органи внутрішніх справ. При виконанні постанови про застосування адміністративного арешту арештовані піддаються особистому оглядові. Строк адміністративного затримання зараховується до строку адміністративного арешту. Відбування адміністративного арешту провадиться за правилами, встановленими законодавством України.
Разом із тим, особи, піддані адміністративному арешту за правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 44 КУпАП (незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах), ст. 173 КУпАП (дрібне хуліганство), ст. 1732 КУпАП (вчинення насильства в сім'ї, невиконання захисного припису або не проходження корекційної програми), ч. 3 ст. 178 КУпАП (розпивання пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в інших заборонених законом місцях, крім підприємств торгівлі і громадського харчування, в яких продаж пива, алкогольних, слабоалкогольних напоїв на розлив дозволена відповідним органом місцевого самоврядування, або поява в громадському місці у п'яному вигляді, що ображає людську гідність і громадську мораль - вчинені особою яка двічі протягом року піддавалась адміністративному стягненню за зазначені вище правопорушення), ст. 185 КУпАП (злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця), ч. 2 ст. 185' КУпАП (порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій повторно протягом року після застосування заходів адміністративного стягнення або їх організатором) і ч. 1 ст. 185а КУпАП (неповага до суду, що виразилась у злісному ухиленні від явки до сулу свідка, потерпілого, позивача, відповідача або в непідкорені зазначених осіб та інших громадян розпорядженню головуючого чи в порушені порядку під час судового засідання, а так само вчинення будь-яких дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил), використовуються на фізичних роботах. Організація трудового використання осіб, підданих адміністративному арешту, покладається на виконавчі органи сільських,
23
селищних, міських рад. Особам, підданим адміністративному арешту, за час перебування під арештом заробітна плата за місцем постійної роботи не виплачується.
Видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок.
Треба відзначити, що Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" не чітко визначає підстави видворення іноземців та осіб без громадянства.
Стаття 30 встановлює, що примусово видворити іноземця можливо тільки на підставі винесеної за позовом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції (Державної міграційної служби України), органу охорони державного кордону (Державної прикордонної служби України), СБУ, постанови адміністративного суду, підґрунтям для якого є:
1)якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення в країну походження або третю країну;
2)якщо є обґрунтовані підстави вважати, що Іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання рішення про примусове повернення в країну походження або третю країну.
В той же час Закон України "Про імміграцію" (ст. 13) визначає наступну підставу для видворення іноземців та осіб без громадянства: у випадку якщо особа, яка позбавлена дозволу на імміграцію, та своєчасно не виїхала з України.
Дана підстава передбачає складну систему щодо позбавлення дозволу на імміграцію, підстави для позбавлення якого перераховані в ст. 12 Закону України "Про імміграцію":
1)з'ясується, його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;
2)іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;
3)дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в
Україні;
4)це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
5)іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
6)в інших випадках, передбачених законами України
Слід відмітити, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції (Державна міграційна служба України), або орган охорони державного кордону (Державна прикордонна служба України) на підставі відповідного рішення з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора розміщує іноземців та осіб без громадянства, які підлягають примусовому видворенню, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України. Вони перебувають у зазначених пунктах тимчасового перебування, протягом строку, необхідного для виконання рішення суду про примусове видворення, але не більш як дванадцять місяців.
Рішення суду про примусове видворення іноземця або особи без громадянства виконується територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції (Державною міграційною службою України), а стосовно іноземців та осіб без громадянства, затриманих ним у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України, - органом охорони державного кордону (Державною прикордонною службою України). Контроль за правильним і своєчасним виконанням рішення про примусове видворення здійснюється органом, за чиїм позовом суд прийняв рішення про примусове видворення. З метою контролю за виконанням іноземцем або особою без громадянства рішення про примусове видворення службові особи органу охорони державного кордону (Державної прикордонної службою України) або центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції (Державної міграційної служби України), здійснюють супровід такого іноземця або особи без громадянства.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції (Державна міграційна служба України), службова особа якого супроводжувала іноземця та особу без громадянства, яку примусово видворено за зверненням органу Служби безпеки України, інформує такий орган про виконання рішення про примусове видворення.
24
9. Конфіскація предмета, що з’явився безпосереднім об’єктом адміністративно-правових відносин
Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, означає безоплатну передачу майна у власність держави. Цей вид
стягнення характеризується тим, що конфіскується не все майно порушника, не будь-які речі, що
мають споживчу вартість, а лише предмети, що пов'язані із вчиненням адміністративного правопорушення, і які знаходяться в особистій власності порушника.Конфісковано може бути лише предмет, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законами України. Цей вид стягнення вважається більш суворим заходом ніж оплат-не вилучення, застосовується виключно за рішенням судді.
Разом з тим конфіскація вогнепальної зброї, інших знарядь полювання і бойових припасів не може застосовуватись до осіб для яких полювання є основним джерелом існування (ч.2 ст.29 КУпАП).
Конфіскація, як адміністративне стягнення є судово-адміністративним заходом, що застосовується, як правило, у якості додаткового на рівні з основним стягненням передбаченим п.п. 1; 2; 5; 6; 7 статті 24 КУпАП та п.п.1; 2322 МКУ.
Як основний вид адміністративного стягнення вона застосовується за порушення деяких митних правил (ч.2 ст.323, ст.326 МК). На відміну від конфіскації передбаченої КУпАП в митному законодавстві вона здійснюється незалежно від того, чи є вилучені товари, транспортні засоби власністю особи, яка скоїла порушення митних правил (безпосередніх предметів порушення митних правил, товарів із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовуються для приховування безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю, транспортних засобів, що використовуються для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон (п.3 ст.322 МКУ)).
Не можлива конфіскація предмета, виражена в грошовому еквіваленті - рівноцінна предмету, який підлягає конфіскації.
Конфіскація як адміністративне стягнення, не пов'язано з відшкодуванням нанесених громадянам майнових збитків, за виключенням випадків відміни відповідної постанови органу адміністративної юрисдикції з припиненням справи про адміністративні правопорушення, коли особа має право вимагати повернення невірно відсудженого майна або сплати його вартості.
Конфіскація як адміністративне стягнення відрізняється від реквізиції, яка полягає в примусовому вилученні державою у власника майна, в державних або суспільних інтересах, із сплатою йому його вартості. Конфіскація в адміністративному порядку не переслідує цілей задоволення державної необхідності, яку виконує реквізиція. Її мета - примушення особи до виконання покладених на неї законом обов'язків, впливу на правопорушника в інтересах відповідальності за проступок.
Від вилучення речей і документів конфіскація відрізняється:
1)правовою основою застосування (різні норми КУпАП);
2)порядком застосування (конфіскація-судовий, вилучення - позадудовий);
3)предметами, які необхідно вилучити; на відміну від конфіскації, яка застосовується до правопорушника, вилученню підлягають речі і документи, які виявлені під час затримання правопорушника, його особистого огляду або огляду його речей;
4)вилучення речей застосовується як захід адміністративного припинення правопорушення, конфіскація - адміністративне стягнення
Оцінка конфіскованого майна проводиться спеціальною комісією, за спеціально встановленими правилами.
10.Поняття, структура і види адміністративно-правових норм, види адміністративно-правових
відносин
Поняття, структура та види адміністративно-правових норм
Адміністративно-правова норма це вид правової норми, за допомогою якої формуються, охороняються і захищаються публічні правовідносини, організується і забезпечується функціонування публічної адміністрації.
Адміністративно-правовим нормам притаманні такі риси:
1)це вид правової норми, а отже, їй притаманні всі ознаки останньої (загальнообов'язковість, формальна визначеність, забезпечення її виконання державними примусом та ін.);
2)вони спрямовані на реалізацію не приватного, а публічного інтересу;
25
3)за їх допомогою забезпечується функціонування публічної адміністрації;
4)предмет їх регулювання становить широке коло суспільних відносин, що складаються в процесі публічного управління, надання адміністративних послуг, застосування заходів адміністративного примусу до фізичних та юридичних осіб, оскарження дій та рішень суб'єктів владних повноважень;
5)вони забезпечують реалізацію регулятивної та охоронної функцій адміністративного та інших галузей права в багатьох сферах суспільного життя (економіка, освіта, будівництво, охорона здоров'я, внутрішні справи та ін.);
6)вони є головним інструментом реалізації методу адміністративного права, тобто в них закріплюються приписи, заборони та дозволи, що використовуються публічною адміністрацією для регулювання суспільних відносин;
7)вони не систематизовані, а містяться в різних за юридичною силою нормативно-правових актах: законах, підзаконних нормативно-правових актах публічної адміністрації, в тому числі органів місцевого самоврядування;
8)серед джерел адміністративно-правових норм домінують акти одностороннього волевиявлення (укази, розпорядження, накази).
Кожна норма адміністративного права має свою структуру, яка складається, як і норми інших галузей права, із трьох елементів: гіпотези, диспозиції і санкції.
Гіпотеза вказує на фактичні умови, за наявності яких слід керуватися цією нормою. Вона частіше за все в нормативних актах повністю не формулюється і присутня тільки в теоретичній конструкції правової норми. Гіпотеза може бути абсолютно визначеною (досяглій 16 років, громадянин зобов'язаний отримати паспорт) або відносно визначеною, тобто містити елементи адміністративного розсуду, містити вказівки на можливість її застосування за розсудом правозастосовника). Такі гіпотези містять формулювання: "може бути", "у разі необхідності" тощо (наприклад, військовозобов'язаний, який без поважних причин не з'явився за викликом військкомату, може бути притягнутий до адміністративної відповідальності; у необхідних випадках працівник міліції може перевірити документи).
Диспозиція закріплює конкретне правило поведінки суб'єктів адміністративного права, яке сформульовано у вигляді приписів, заборон, дозволень (16-річному громадянину необхідно здійснити низку дій, щоб одержати паспорт; призовник зобов'язаний особисто з'явитися до військкомату).
Санкція вказує на вплив, який застосовується державою у випадку порушення тих чи інших правил, передбачених нормою, тобто це конкретний захід дисциплінарного або адміністративного примусу. Наприклад, за появу в нетверезому вигляді в громадському місці, згідно зі ст. 178 КУпАП, до громадян застосовуються такі адміністративні стягнення, як попередження, штраф або адміністративний арешт.
Санкція - не обов'язковий елемент адміністративно-правової норми. Більшість адміністративноправових норм носить не санкційний, а рекомендаційний характер. Замість санкції також може міститись заохочення.
Адміністративне право є найбільшою галуззю законодавства України. У зв'язку з цим значний масив адміністративно-правових норм можна класифікувати за різними критеріями: функціонального призначення, ступеня загальності, спрямованістю змісту, форми припису, за межами дії та повнотою викладення змісту.
За функціональним призначенням виділяють регулятивні та охоронні; за змістом - матеріальні та процесуальні; за ступенем загальності - загальні, міжгалузеві, локальні.
За спрямованістю змісту адміністративно-правові норми поділяють на види, які: визначають правовий статус суб'єктів і об'єктів адміністративно-правових відносин, форми і методи адміністративної діяльності, порядок проходження державної служби; забезпечують законність у державному управлінні; регулюють публічне управління в окремих галузях (сферах); визначають підстави притягнення до адміністративної відповідальності та процедурні питання її реалізації.
За формою припису адміністративно-правові норми класифікують на: зобов'язуючі - які зобов'язують здійснити певні дії; заборонні - забороняють вчиняти певні дії; дозвільні (повноважні, диспозитивні) - надають дозвіл діяти в межах вимог норми, вчиняти активні дії; стимулюючі (заохочувальні) - забезпечують вплив на поведінку учасників правовідносин за допомогою засобів морального і матеріального характеру.
26
Адміністративно-правові норми поділяються за межами дії: у просторі, часі та за колом осіб. За повнотою викладення змісту виділяють: абсолютно визначені та відносно визначені; відсильні та бланкетні.
1. Залежно від предмета регулювання:
Матеріальні норми - закріплюють комплекс прав та обов'язків, а також відповідальність учасників управлінських відносин.
Процесуальні норми - закріплюють порядок, процедуру здійснення прав та обов'язків суб'єктів адміністративного права. Адміністративно-процесуальні норми є формою життя, засобом здійснення норм адміністративного матеріального права.
2. За спрямованістю змісту:
а) такі, що закріплюють порядок утворення і правовий стан суб'єктів; б) такі, що визначають форми і методи управлінської діяльності;
в) такі, що встановлюють порядок проходження публічної служби, права і обов'язки службовців; г) такі, що визначають способи і порядок забезпечення законності в державному управлінні; г) такі, що регулюють управління окремими галузями (соціально-культурною, адміністративнополітичною тощо), державними функціями і територіями;
д) норми, що встановлюють права і обов'язки громадян у сфері виконавчої і розпорядчої діяльності держави.
3. За адресами або суб'єктами:
а) адресовані органам державно-виконавчої влади; б) адресовані іншим державним виконавчо-розпорядчим органам; в) адресовані державним службовцям;
г) адресовані державним підприємствам, закладам, організаціям; ґ) адресовані недержавним об'єднанням, підприємствам, закладам; д) адресовані громадянам.
4. За формою припису:
а) зобов'язуючі (приписні) - ці норми зобов'язують здійснювати певні дії при виникненні передбачених ними умов. Наприклад, під час прийому на роботу організація зобов'язана видати наказ;
б) заборонні - ці норми забороняють вчинення тих чи інших дій в умовах, які нею визначені. Заборони можуть мати або загальний, або спеціальний характер. Наприклад, заборона вчиняти дії, що підпадають під ознаки адміністративного правопорушення, є загальною, а заборона міліції застосовувати спеціальні засоби щодо неповнолітніх - спеціальною;
в) повноважні (дозвільні, диспозитивні) - ці норми уповноважують адресата (або дозволяють йому) діяти в рамках вимог норми за своїм розсудом, проте, підкоряючись правовому режиму, який нею встановлено. Фактично ці норми надають адресату вибір: або чинити певні дії, або не чинити їх. Конкретний юридичний зміст цих норм залежить від особливостей їх адресата. Так, громадянину надається можливість самостійно вирішувати питання реалізації свого права на скаргу. Він може, на свій розсуд, подати або не подати скаргу на неправомірні дії посадових осіб;
г) стимулюючі (заохочувальні) - це норми, що забезпечують за допомогою засобів матеріального або морального впливу належну поведінку учасників управлінських відносин, встановлюють різні пільги (наприклад у сфері оподаткування).
ґ) рекомендаційні - особливість правової природи цих норм у тому, що рекомендації, які містяться у таких нормах, як правило, не мають юридично-обов'язкового характеру. Такого роду норми не містять у собі прямо виражених приписів, а дають можливість пошуку найбільш доцільних варіантів розв'язання завдань, що виникають.
5. За галузевою належністю:
а) матеріальні - характеризуються тим, що юридично закріплюють комплекс обов'язків і прав, а також відповідальність учасників управлінських відносин, тобто фактично їх адміністративно-правовий статус. У них знаходить вияв той правовий режим, у рамках якого повинна функціонувати система публічного управління. Такі норми нерідко називають статичними;
б) процесуальні - регламентують динаміку публічного управління і пов'язаних з ним управлінських відносин. Ними визначається порядок прийому, розгляду, вирішення скарг і заяв, порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення тощо. їх призначення – визначати порядок реалізації юридичних обов'язків і прав, встановлених матеріальними нормами.
27
6. За межею дії:
а) у просторі - дія норм у просторі передбачає територію, на яку поширюється їх юридична сила. У деяких випадках адміністративно-правові норми можуть бути міжтериторіальними, приміром, відомчі норми органів управління транспортом; територією дії норм можуть бути окремі економічні зони;
б) у часі - дія адміністративно-правових норм у часі може обмежуватися будь-якими термінами (строкові норми) або і не обмежуватися (безстрокові норми).
7. За ступенем загальності:
а) загальні - мають загальне значення, наприклад: документами, які підтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України, а для осіб до 16 років - свідоцтво про народження;
б) міжгалузеві - регулюють яку-небудь одну функцію в усіх галузях (норми міжгалузевого управління);
в) галузеві - регулюють відносини у межах однієї галузі. Здебільшого це норми галузевих міністерств та відомств;
г) місцеві - норми місцевих органів виконавчої влади, а також місцевого самоврядування. 8. За повнотою викладених велінь:
а) визначені; б) бланкетні (відсильні) - норми непрямої дії, які самі не встановлюють правил поведінки, а
мають відсильний характер до інших нормативних актів. Наприклад, посадові особи міліції мають право у випадках, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, накладати адміністративні стягнення або передавати матеріали про адміністративні правопорушення на розгляд інших органів, громадських об'єднань або трудових колективів.
9. За юридичною силою: а) викладені в законах; б) викладені в указах;
в) викладені в постановах; г) викладені в рішеннях; г) викладені в наказах тощо.
Норми адміністративного права діють через їх застосування та виконання. Такі дії називаються правозастосовчою та правовиконавчою діяльністю.
Правозастосування виражається у вирішені на основі норм адміністративного права конкретних справ уповноваженими на те державою суб'єктами. Наприклад, начальник ОВС приймає постанову про притягнення громадянина до адміністративної відповідальності за дрібне хуліганство.
Правозастосовний процес пов'язується з виконанням конкретних вимог
1)застосування норми адміністративного права повинно відповідати змісту і цілям для досягнення яких вона встановлена;
2)адміністративно-правова норма застосовується тільки органом або його представником, які мають на це повноваження;
3)норма адміністративного права повинна застосовуватись з виконанням необхідних процесуальних вимог;
4)акт застосування адміністративно-правової норми повинен мати своє документальне відображення;
5)правозастосовчий орган повинен забезпечити виконання акта правозастосування. Правовиконавча діяльність є другою формою втілення адміністративно-правової норми, яка
виражається в підпорядкуванні поведінки учасників суспільних відносин у сфері публічного управління звернених до них вимог, які закладені в самій нормі. Норми адміністративного права діють: у просторі; в часі; щодо окремих осіб; в окремих галузях.
За дією в просторі вони бувають: загальнодержавними, міжтериторіальними, місцевими. За дією в часі - строкові та безстрокові.
Щодо окремих осіб норми адміністративного права діють стосовно громадян України та іноземних громадян, повнолітніх та неповнолітніх, чоловіків та жінок і таке інше. Норма перед її застосуванням повинна бути правильно витлумачена суб'єктом правозастосування.
Вимоги, закріплені в нормах адміністративного законодавства постійно удосконалюються. За
28
своєю природою норми адміністративного права, як жодні інші, відповідають змінам і розвитку суспільства. Навіть дуже гарний закон не буде діяти, якщо його не так будуть тлумачити. Тому недостатньо прийняти необхідний законодавчий акт, важливо відпрацювати шлях його реалізації в життя.
Способи реалізації адміністративно-правових норм Реалізація норм адміністративного права - це процес практичного втілення в життя суб'єктами
адміністративного права волі, вираженої в нормах.
Існує чотири форми реалізації норм адміністративного права: виконання, використання, додержання і застосування.
Виконання - це активна поведінка суб'єкта адміністративних правовідносин щодо виконання юридичних обов'язків. До даного варіанта реалізації адміністративно-правових норм належать такі дії, як сплата податків, подання звітів, здійснення реєстрації, одержання паспорта тощо.
Використання - це активна поведінка суб'єкта адміністративних правовідносин щодо здійснення наданих йому юридичних прав (можливостей). Діями щодо використання адміністративно-правових норм є: подання скарги, заява про відпустку, використання наданих державою пільг тощо.
Додержання - це пасивна поведінка суб'єкта адміністративних правовідносин, який не допускає порушень адміністративно-правових заборон.
Застосування - це діяльність публічної адміністрації з вирішення конкретних справ і видання індивідуальних юридичних актів, що ґрунтуються на вимогах матеріальних або процесуальних норм.
Норми адміністративного права здебільшого реалізуються шляхом виконання та застосування. Застосування норм адміністративного права, на відміну від інших форм реалізації, має активний
публічно-владний характер і здійснюється в установленому законом порядку.
Суть застосування адміністративно-правових норм проявляється в діяльності органів публічної влади, посадових осіб щодо конкретного факту, який має юридичне значення, і підведення його під певну адміністративну норму.
У результаті застосування норми адміністративного права виникають, змінюються або припиняються відповідні адміністративно-правові відносини.
Такі зміни проходять у результаті дії суб'єкта, який застосовує норми права і своїми діями хоче досягти мети, закладеної в нормі. Правозастосовна діяльність суб'єктів адміністративного права складається із встановлення обставин справи, вибору норми права, яка регулює конкретні відносини, з'ясування її змісту та прийняття у справі конкретного рішення.
Прийняття рішення у справі і буде реалізацією публічної влади. Дії уповноважених органів щодо застосування норм адміністративного права залежно від їх цілей можна розділити на кілька груп, до змісту яких повинні входити:
-дії, які мають своєю метою юридичне забезпечення, задоволення тих чи інших потреб суспільства і людини зокрема;
-дії з притягнення до відповідальності порушників адміністративно-правових норм.
Для з'ясування суті застосування адміністративно-правових норм правозастосовчу діяльність уповноважених органів треба розглядати в регулятивній та правоохоронній формах.
Регулятивна форма правозастосовчої діяльності допомагає вирішенню конкретних справ публічного адміністрування: організаційних, господарських, соціально-культурних та зовнішньополітичних питань, вирішення яких допомагає реалізації прав та законних інтересів: громадян, державних органів, підприємств, установ, громадських організацій в сфері публічного управління.
Правоохоронна форма слугує для охорони адміністративних відносин, урегульованих нормами адміністративного права.
З допомогою правоохоронної форми діяльності вирішуються суперечності щодо юридичних фактів, які виникають у сфері публічного управління, в охороні правового статусу державних органів і громадських організацій, їх посадових осіб і громадян та в застосуванні до цих суб'єктів заходів адміністративного примусу за невиконання юридичних обов'язків.
Застосування норм адміністративного права органами публічної влади ділиться за цілеспрямованістю, засобом вираження та методом застосування.
Зміст цілеспрямованості складають внутрішня та зовнішня правозастосовча діяльність публічної адміністрації.
29
Внутрішня правозастосовча діяльність забезпечує вирішення організаційно-штатних питань, керівництво підрозділами в органах виконавчої влади, а також управління підлеглими органами та співробітниками.
Зовнішня правозастосовча діяльність спрямована на реалізацію покладених на публічну адміністрацію адміністративних зобов'язань.
За засобом вираження правозастосовча діяльність може проявлятися в словесній і конклюдентній формах.
Словесна форма вираження правозастосовчої діяльності виступає в письмові та усній. Більше всього використовується письмовий спосіб вираження. Усний спосіб використовується при вирішенні управлінських питань, які мають оперативний характер.
Конклюдентна форма правозастосування може виражатися у вигляді жестів, рухів, знаків, сигналів та інших дій (наприклад правила дорожнього руху), які виражають волевиявлення суб'єктів застосування норм адміністративного права.
Адміністративно-правові відносини, їх особливості то структура Адміністративно-правові відносини - це відносини, які виникають з приводу виконання
адміністративних зобов'язань публічною адміністрацією. Характерною ознакою адміністративноправових відносин є те, що органи публічної адміністрації виступають у них владною стороною, яка реалізує свої виконавчо-розпорядчі повноваження. Тобто має право на прийняття владного (обов'язкового) рішення.
Особливості адміністративно-правових відносин:
1)вони є видом правових відносин та формою існування соціальних відносин. Вони виникають, змінюються та припиняються в сфері публічного адміністрування;
2)вони формуються у рамках і на основі адміністративно-правових норм, які містять у собі абстрактну конструкцію відносин;
3)відносини об'єктивуються з виникненням юридичних фактів, передбачених адміністративноправовими нормами;
4)одна із сторін адміністративно-правових відносин завжди є носієм владних повноважень (публічна адміністрація), без якого існування адміністративно-правових відносин неможливе;
5)такі відносини можуть існувати за принципом "влада - підпорядкування", коли одна сторона має владні повноваження щодо іншої (наприклад, відносини між обласною та районною державними адміністраціями);
6)адміністративно-правові відносини можуть виникати за ініціативою будь-якої із сторін. При цьому згода або бажання другої сторони не є обов'язковою умовою їх виникнення, так само, як і наявність або відсутність у неї владних повноважень. Яскравим прикладом у цій ситуації є реординаційні відносини, що виникають за ініціативи громадян, зокрема при оскарженні дій та рішень публічної адміністрації;
7)спори між сторонами таких відносин переважно вирішуються в адміністративному порядку, хоча можуть бути вирішені і в судовому (зокрема в порядку адміністративного судочинства).
Складовими частинами адміністративно-правових відносин є юридична основа, юридичні факти, суб'єкти і об'єкти.
Юридична основа - це адміністративно-правові норми - як матеріальні так і процесуальні, на підставі яких виникають відносини.
Юридичні факти - це певні дії та події, які слугують фактичною підставою для виникнення, зміни та припинення адміністративно-правових відносин.
Дії - це факти, які виникають за волею людей. Вони можуть бути правомірними і неправомірними. Правомірні дії відповідають вимогам адміністративно-правових норм. Неправомірні дії - це правопорушення, проступки, що тягнуть за собою застосування заходів примусового впливу. Правовідносини, викликані протиправними вчинками, називають деліктними.
Події - це явища, що не залежать від волі людей, але призводять до певних правових наслідків (повені, землетруси, пожежі тощо).
Суб'єкти - це конкретні учасники адміністративно-правових відносин - юридичні та фізичні особи, наділені правами та обов'язками у сфері управлінської діяльності. Передумовою вступу названих суб'єктів у конкретні адміністративно-правові відносини є наявність у них правоздатності та дієздатності.
30