Administratvine_pravo

прийняте рішення зацікавлених осіб.

4.При накладенні стягнення враховуються характер учиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.

Обставинами, що пом'якшують відповідальність, визнаються: щире розкаяння винного; учинення правопорушення за збігу тяжких особистих чи сімейних обставин; учинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка мас дитину віком до одного року.

Уповноважена особа, яка вирішує справу про адміністративне правопорушення, може визнати пом'якшувальними й інші обставини.

Обставинами, що обтяжують відповідальність, визнаються: продовження протиправної поведінки; повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке посадову особу вже було піддано адміністративному стягненню; вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин.

5.При вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо.

КОМЕНТАР: Стаття 276. Місце розгляду справи про адміністративне правопорушення

Справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.

Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 80, 81, 121 - 126, 127 - 129. частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 130 і статтею 139 (коли правопорушення вчинено водієм) цього Кодексу, можуть також розглядатися за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання порушників.

Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 177 і 178 цього Кодексу, розглядаються за місцем їх вчинення або за місцем проживання порушника.

Адміністративними комісіями справи про адміністративні правопорушення розглядаються за місцем проживання порушника.

Законами України може бути передбачено й інше місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Згідно ч. 1 ст. 276 КУАП справи про адміністративне правопорушення розглядаються за місцем їх вчинення.

При цьому відповідно до ч. 2 ст. 276 КУАП справи про адміністративні правопорушення, відповідальність за які передбачена статтями 80. 81. 121 - - 126, 127і129, частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 130 і статтею 139 (коли правопорушення вчинено водієм) цього Кодексу, можуть також розглядатися за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання порушників.

Як підкреслює Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові від 11 червня 2004 року "Про окремі питання, що виникають при застосуванні сулами положень ст. 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення", у випадках, коли законом передбачається альтернативна підсудність (ч. 2 ст. 276 КУпАП), питання про те, в який саме суд надіслати протокол про адміністративне правопорушення, вирішується відповідним органом внутрішніх справ скільки у ч. 2 коментованої статті йдеться про правопорушення, які уповноважені розглядати справ, саме їм надано право вирішувати й те, 8 який суд направляти справу), ст. 245 КУпАП суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення маг своєчасно, всебічно, повно й об'єктивно з'ясувати обставини справи і вирішити її в точній відповідності із законом.

Метою забезпечення виконання цих вимог закону у справах про адміністративні правопорушення, відповідальність за які передбачена ст. 124 КУпАП, у випадках, коли до адміністративної відповідальності притягаються дві або й більше осіб, внаслідок спільних дій яких сталася дорожньо-транспортна подія, суди повинні практикувати розгляд справ щодо них в одному провадженні. У зв'язку з цим правильною визнається практика тих судів, які при вирішенні питання про те, в який саме суд надіслати протоколи про адміністративне правопорушення щодо таких осіб, вимагають від органів внутрішніх справ виходити як із положень ст. 276 КУпАП, так і з необхідності розгляду зазначених протоколів в одному суді й в одному провадженні.

Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 177 ("Придбання самогону та інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення") і 178 ("Розпивання пива, алкогольних, слабоалкогольних напоїв у заборонених законом місцях або поява у громадських місцях у п'яному

121

вигляді") цього Кодексу, розглядаються за місцем їх вчинення або за місцем проживання порушника. Адміністративними комісіями справи про адміністративні правопорушення розглядаються за

місцем проживання порушника.

Стаття 277. Строки розгляду справ про адміністративні правопорушення

Справа про адміністративне правопорушення розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.

Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 42 , частиною першою статті 44, статтями 44і, 106,106s, 162, 173, 173, 1732, 178, 185, частиною першою статті 185 , статтями 1857,185і", 188 ,203 - 206і, розглядаються протягом доби, статтями 146, 160, 185і, 2127 - 2122в - у триденний строк, статтями 46і, 51, 16б 176 і 18834- у п'ятиденний строк, статтями 101 - 103 цього Кодексу - у семиденний строк.

Законами України може бути передбачено й інші строки розгляду справ про адміністративні правопорушення.

Строк розгляду адміністративних справ про адміністративні корупційні правопорушення зупиняється судом у разі якщо особа, щодо якої складено протокол про адміністративне корупційне правопорушення, умисно ухиляється від явки до суду або з поважних причин не може туди з'явитися (хвороба, перебування у відрядженні чи на лікуванні, у відпустці тощо)

Згідно ч. І статті 277 КУАП справи про адміністративне правопорушення мають бути розглянуті у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи. Перелік органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адмінправопорушення, наведено у статті 213 цього Кодексу.

Ч. 2 коментованої статті встановлює спеціальні строки для розгляду справ про окремі види правопорушення. Статтею 277 цього Кодексу встановлюються такі спеціальні строки розгляду справ:

1 доба - для справ про адміністративні правопорушення, відповідальність за які передбачена статтею 42 , частиною першою статті 44, статтями 44 , 106і, 106 , 162, 173, 173 , 173 , 178, 185, частиною першою статті 1853, статтями 1857, 18510,18822,203 - 20б'КУАП;

3 дні - для справ про адміністративні правопорушення, відповідальність за які передбачена статтями 146,160, 185',2127 - КУАП;

5 днів - для справ про адміністративні правопорушення, відповідальність за які передбачена статтями 46', 51, 16б 176 і 188 КУАП;

7 днів - для справ про адміністративні правопорушення, відповідальність за які передбачена статтями 101 - 103 КУАП

Законами України може бути передбачено й інші строки розгляду справ про адміністративні правопорушення.

Згідно ч. З ст. 277 КУАП, строк розгляду адміністративних справ про адміністративні корупційні правопорушення (глава 13-А цього Кодексу) в обов'язковому порядку зупиняється судом в одному з двох випадків:

а) якщо особа, щодо якої складено протокол про адміністративне корупційне правопорушення, умисно ухиляється від явки до суду;

б) якщо особа, щодо якої складено протокол про адміністративне корупційне правопорушення, з поважних причин не може з'явитися до суду (хвороба, перебування у відрядженні чи на лікуванні, у відпустці тощо). Перелік поважних причин, наведений у коментованій нормі статті, не є вичерпним, тож суд, діючи за своїм внутрішнім переконанням, може визнати поважною й іншу, не передбачену цією статтею, причину неявки до суду особи, щодо якої складено протокол про адміністративне корупційне правопорушення.

45.Форми і методи адміністративного права

Одними із найважливіших чинників поділу системи права на окремі галузі є наявність предмета та методу правового регулювання. Адміністративне право має окремий предмет та сукупність методів, за допомоги яких вказана галузь права здійснює свій регулюючий вплив на суспільні відносини.

Предмет адміністративного права - це сукупність суспільних відносин, які регулюються нормами адміністративного права. Іншими словами, це те, що вивчає адміністративне право.

122

Предмет адміністративного права - це суспільні відносини, що виникають у ході:

-зовнішньоорганізаційної управлінської діяльності органів публічної адміністрації;

-внутрішньоорганізаційної управлінської діяльності апаратів усіх державних органів та адміністрацій державних підприємств, установ та організацій;

-публічно-сервісної діяльності органів публічної адміністрації;

-реалізації делегованих повноважень органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями;

-застосування заходів адміністративної відповідальності;

-реалізації юрисдикції адміністративних судів.

Метод адміністративного права - це сукупність правових способів, за допомоги яких здійснюється адміністративно-правове регулювання відповідних суспільних відносин. Іншим словами, це те, як адміністративне право регулює відповідні суспільні відносини Як уже зазначалося, метод правового регулювання виступає другим (поряд із предметом) чинником, на підставі наявності якого судять про самостійність тієї чи іншої галузі права

Адміністративне право, як провідна галузь вітчизняного права, з метою регулювання суспільних відносин, що складають її предмет, використовує як загальні (притаманні й іншим галузям права) методи, так і спеціальні методи правового регулювання

Імперативний метод (його ще називають адміністративно-правовим, або методом «влади - підпорядкування») був і залишається основним у галузі адміністративного права Суть указаного методу полягає в тому, що за його застосування об'єкт управління повинен діяти лише так, як йому приписано, тобто в нього немає права вибору стосовно поведінки у конкретній ситуації

Імперативний метод правового регулювання досить довгий час був пріоритетним у вітчизняній науці та практиці адміністративного права. Виходячи з цього не випадковим уявляється друга назва вказаного методу (адміністративно-правовий). Річ у тім, що в радянський час існування нашої держави суспільні відносини у сфері державного управління (а це було головною складовою предмета адміністративного права) будувалися в переважній більшості на основі нерівноправності сторін: держава (її органи, посадові особи) мали суттєву перевагу в разі виникнення правових відносин із громадянами. Виходячи з цього регулювання відповідних галузей суспільного життя було значною мірою централізовано, владні державні органи домінували в установленні «правил гри», норми адміністративного права формулювалися чітко, категорично та виступали в ролі безперечних правил поведінки. «Так і ніяк інакше» - саме таким чином можна охарактеризувати загальну характеристику норм права, сформульованих державою для регулювання відповідних суспільних відносин в рамках предмета адміністративного права.

Ідеологія використання імперативного методу в умовах сьогодення, коли втілюється в життя реформа адміністративного права, свідчить про можливість вирізнення ознак використання в адміністративному праві імперативного методу правового регулювання:

-перевага надається покладенню обов'язків;

-обмеження ініціативи суб'єктів адміністративного права;

-серед юридичних фактів, що обумовлюють виникнення правових відносин, домінують акти одностороннього волевиявлення (накази, розпорядження, постанови);

-переважною мірою використовується врегулюванні суспільних відносин адміністративнополітичної сфери (національна безпека, оборона, внутрішні справи тощо).

Диспозитивний метод (його ще називають цивільно-правовим) характеризується тим, що об'єкт

управління має свободу вибору поведінки в конкретній ситуації Необхідно зазначити, що в сучасній Україні помітна об'єктивна тенденція до більшого застосування диспозитивного методу правового регулювання у сфері адміністративного права Це пов'язано з визнанням пріоритету прав, свобод та законних інтересів громадян у значній частині стосунків з державою, державними органами і посадовими особами, а також із процесами зменшення державного управлінського впливу на складові частини економічної сфери суспільного життя

Характерними ознаками використання в адміністративному праві диспозитивного методу правового регучювання є держава визначає лише «загальний фон» правового регулювання, в рамках якого суб'єкти адміністративного права діють самостійно та автономно, у правових відносинах між державою (державними органами, посадовими особами) та громадянами (громадськими організаціями, юридичними особами) має місце рівноправність сторін, суб'єкти адміністративного права у рамках

123

правомірної поведінки самостійно здійснюють вибір правових засобів, використовують їх за своїм баченням, мають право відступати від описаних у правових нормах форм стосунків, переважною мірою використовується врегулювання суспільних відносин в економіці та соціально-культурній сфері

Необхідно зазначити, що загальні методи адміністративного права (як імперативний, так і диспозитивний) реалізуються використанням способів правового регулювання, до яких відносять а) приписи, б) заборони, в) дозволи

Припис - покладення прямого юридичного обов'язку вчинити певні дії Припис відповідного суб'єкта управління є обов'язковим для виконання, оскільки держава наділила вказаний суб'єкт дер- жавно-владними повноваженнями Ключова ідея припису як способу правового регулювання суспільних відносин у сфері адміністративного права - встановлення певного порядку дій для підвладної сторони Як приклад можна навести обов'язки Державної прикордонної служби України, серед яких вирізняють 1) припинення будь-яких спроб незаконної зміни проходження лінії державного кордону України, 2) припинення у взаємодії з відповідними правоохоронними органами збройних конфліктів та інших провокацій на державному кордоні України, 3) участь у взаємодії зі Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями у відбитті вторгнення або нападу на територію України збройних сил іншої держави або групи держав, 4) участь у виконанні заходів територіальної оборони, а також заходів, спрямованих на додержання правового режиму воєнного і надзвичайного стану.

Заборона — це покладення прямого обов'язку утриматися від учинення певних дій в умовах, передбачених правовою нормою Ключова ідея заборони як способу правового регулювання суспільних відносин у сфері адміністративного права - оптимізація відповідних сфер суспільного життя за рахунок унеможливлення вчинення певних дій, що потенційно можуть порушити встановлений порядок, під загрозою покарання Як приклад можна навести те, що державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, не має права

а)сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у провадженні ними підприємницької діяльності, а так само в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг із метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг,

б) займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо або через посередників чи підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики),

в)входити самостійно (крім випадків, коли державний службовець здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляє інтереси держави в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії господарського товариства), через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитнофінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність,

г)відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію

Дозвіл - право самостійно визначати доцільність учинення певних дій або утримання від їх вчинення. Цей спосіб правового регулювання стає дедалі поширенішим і затребуваним в адміністративному праві Україні з огляду на розбудову демократичної правової держави, де права, свободи та законні інтереси громадян стають пріоритетними. Ключова ідея дозволу як способу правового регулювання суспільних відносин у сфері адміністративного права полягає в реальній, а не в декларативній можливості для особи повною мірою реалізувати права, передбачені Конституцією та законами України, і, що найголовніше, зробити це на власний розсуд. Прикладом може слугувати право особи у сфері охорони здоров'я, зокрема у проведенні медичної експертизи. У разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи та в інших передбачених законодавством випадках на вимогу громадянина проводиться альтернативна медична (медикосо-ціальна, військово-лікарська) експертиза або патологоанатоміч-ний розтин. Альтернативна медична експертиза здійснюється фахівцями відповідного профілю і кваліфікації. Громадяни самостійно обирають експертну установу та експертів.

Важливий фактор, на якого слід звернути увагу,- це те, що в адміністративно-правовому регулюванні компетенції органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб

124

повинен діяти принцип загальних заборон «дозволено лише те, що прямо передбачено законом», а в адміністративно-правовому регулюванні статусу громадян має в повному обсязі застосовуватися принцип загальних дозволів - «дозволено все, що прялю не заборонено законом». В основі саме такого бачення методів адміністративного права лежить «людиноцентристська» ідеологія розвитку українського адміністративного права, що полягає в максимальному забезпеченні з боку держави прав, свобод і законних інтересів громадян.

Стосовно спеціальних методів адміністративного права необхідно зазначити, що перелік, представлений на схемі вище, не є вичерпним. Деякі дослідники відносять до них також реєстрацію, стимулювання, інвестиції тощо. Водночас слід зазначити, що за всієї важливості кожного з них, головне завдання полягає у показі та аналізі основних спеціальних методів адміністративного права, на підставі яких з'явиться можливість розуміння суті вказаних методів. До таких належать: а) субординація; б) координація; в) реординація; адміністративний договір.

Субординація - спеціальний метод адміністративного права, в основі якого лежить підпорядкованість об' єкта управління суб'єктові. Без застосування вказаного методу неможливо на практиці втілювати в життя управління в системі органів виконавчої влади. В основі методу субординації лежить принцип прямого підпорядкування. Прикладом субординації може слугувати виконання Головним управлінням МВС України в м. Києві розпорядження МВС України.

Координація - спеціальний метод адміністративного права, в основі якого лежить необхідність узгодження управлінських дій між кількома органами одного структурного рівня для досягнення загальної мети. Приклад - необхідність узгодження дій органів внутрішніх справ і військових комісаріатів щодо проведення заходів відносно осіб, які не з'являються до військових комісаріатів у зв'язку з призовом до військової служби.

Реординація - спеціальний метод адміністративного права, в основі якого лежить право керованого об'єкта вимагати від керівного суб'єкта створення необхідних умов для забезпечення своєї діяльності. Приклад - відкриття нового структурного підрозділу вищого навчального закладу та наявність можливості у керівника цього підрозділу вимагати від керівництва всього закладу створення матеріальних, організаційних та інших умов для функціонування структурного підрозділу. У більш широкому розумінні суть реординації полягає у праві громадян вимагати від органів виконавчої влади належної поведінки щодо реалізації прав, свобод і законних інтересів громадян.

Адміністративний договір - спеціальний метод адміністративного права, який є двочи багатосторонньою угодою, зміст якої складають права та обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією зі сторін угоди. Це - новий для адміністративного права метод, витребуваний часом з огляду на поступовий перехід від командноадміністративних методів управління (притаманних радянському часові історії нашої країни) до більш гнучких, характерних для сьогоднішнього рівня розвитку демократизації суспільства.

Адміністративні договори укладаються в публічних інтересах з метою досягнення загального блага. Приклади: а) стосунки між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, коли останнім делегується ряд повноважень виконавчої влади, б) органи внутрішніх справ, які беруть під охорону об'єкти державної власності та наділяються за адміністративним договором правом затримувати працівників, що порушують правила внутрішнього розпорядку, громадський порядок або підозрюються у вчиненні дрібного розкрадання, в) центральний орган виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, має право на контрактній (договірній) основі передавати центральним і місцевим органам виконавчої влади, а також підприємствам, установам і організаціям державної форми власності частину своїх функцій щодо розміщення замовлень на постачання матеріальних

засвідчує їхню державну загальнообов’язковість; тобто це способи вираження ізакріплення державної волі.

Форма адміністративного права -це зовнішнє вираження однорідних за своїм характером і правовою природою груп адміністративних дій публічної адміністрації, здійснене у рамках режиму зако нності та компетенції длядосягнення адміністративно-правової мети публічного забезпечення прав і свобод людини і громадянина, нормального функціонуваннягромадянського суспільства та держави.

За характером і правовою природою форми адміністративного права поділяються на такі види: 125

1)видання адміністративних актів;

-видання підзаконних нормативно-правових актів;

-видання індивідуальних адміністративних актів;

2)укладення адміністративних договорів;

3)вчинення інших юридично значущих адміністративних дій;

4)здійснення матеріально-технічних операцій.

Крім того для більш повного поділу форм адміністративного права у ролі уточнювального крите-

унормування діяльності суб’єктів адміністративного права. У цьому сенсі правові форми завжди є організаційними. Проте далеко не всі організаційні форми є правовими. До останніх належать лише

аспектах виходять за відомчі межі публічногоапарату, адресовані фізичним і юридичним особам, які не перебувають у їхньому підпорядкуванні. З їх допомогою суб’єкти публічноїадміністрації безпосередньо забезпечують захист прав і свобод людини та громадянина, нормальне функціонування держави і суспільства.

Органи виконавчої влади видають численні нормативно-правові акти, що стосуються широкого кола не підпорядкованих їм осіб. Підзаконні нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, проходять реєстрацію в Міністерстві юстиції України.

У випадку невиконання останньої вимоги нормативні акти є нечинними, а Міністерство юстиції України вимагає від суб’єктанормотворення їх скасування.

Крім того зовнішні акти органів виконавчої влади й місцевого самоврядування публікуються в

За суб’єктами видання на підставі чинного законодавства можна виділити такі основні форми актів публічного управління: укази, постанови, накази, положення, інструкції.

Укази Президента України – це нормативно-правові акти глави держави, видані на основі та на виконання Конституції й законів України .

Постанови Кабінету Міністрів України – це нормативно-правові акти вищого органу виконавчої влади, які ухвалюються в колегіальному порядку з важливих питань державного управління, видані на основі та на виконання Конституції й законів України, Указів Президента України.

Постанови, центральних органів виконавчої влади – це нормативно-правові акти, видані з метою забезпечення реалізації державноїполітики у визначеній сфері на основі та на виконання Конституції і законів України, указів Президента України, наказів відповідного міністра Кабінету

126

акти публічного управління, прийняті у межах їх повноважень, на основі та на виконання Конституції й законів України, указів Президента України та постанов Кабінету Міністрів України.

Кабінету Міністрів України деталізують правові норми. Наказами можуть затверджуватись положення,

адміністративних повноважень органівпублічної адміністрації; без їх видання не може бути вирішено жодної більш-менш важливої справи у цій сфері.

Видання індивідуальних адміністративних актів є близьким до нормативного, але не тотожне йому. Відмінність між ними полягає в тому,що індивідуальні адміністративні акти встановлюють, змінюють або припиняють конкретні адміністративні правовідносини. Вони відрізняються від нормативних тим, що звернені до конкретних суб’єктів управлінських відносин і їх дія припиняється після здійсненнявстановлених у них прав і обов’язків, тобто після одноразового їх застосування.

Серед індивідуальних адміністративних актів виділяють:

Індивідуальні адміністративні акти – адміністративні приписи персоніфікованого характеру, ухвалені у процесі владної діяльностіпублічної адміністрації з метою забезпечення завдань адміні- стративно-правового регулювання. До них належать:

-розпорядження та укази Президента України;

-розпорядження Кабінету Міністрів України;

-рішення Верховної Ради АРК, Президії Верховної Ради АРК, розпорядження Голови Верховної Ради АРК, рішення Ради міністрів АРК;

-розпорядження місцевих державних адміністрацій;

-рішення органів місцевого самоврядування ;

-накази установ організацій та підприємств, які мають індивідуальний характер.

Оперативно-службові плани – індивідуальні акти управління, що передбачають систему заходів з організації та практичного здійсненнязавдань адміністративного регулювання публічною адміністрацією на будь-який період і визначають порядок, строки їх проведення таконкретних виконавців цих заходів. Такі плани затверджуються керівниками органів публічної адміністрації і з цього моменту набувають юридичної сили акта управління, органу або особи, яка їх затвердила, і є обов’язковими для виконання.

Постанови – індивідуальні акти, що ухвалюються правоохоронними органами під час вирішення питань про застосування заходівадміністративного примусу. Для постанов характерні такі ознаки: за своєю природою вони є індивідуальними актами і спричиняють виникнення, зміну або припинення правовідносин; містять юридичну оцінку поведінки учасників правовідносин і є засобами застосування заходів адміністративного примусу; адресуються громадянам і посадовим особам, які не перебувають у службовому підпорядкуванніпублічної адміністрації.

Отже, індивідуальні адміністративні акти є найбільш поширеним способом реалізації публічною адміністрацією владної компетенції щодозабезпечення завдань адміністративного права,сутність їх полягає в тому, що вони встановлюють, змінюють або припиняють конкретні адміністративні

127

регулювання суспільних відносин. До йогоголовних переваг як форми публічного управління належать: універсальний характер, що містить як регулятивний, правозастосовний, так і правоохоронний аспекти; значні потенційні можливості договірного регулювання суспільних відносин в умовах децентралізації тадеконцентрації державної влади; забезпечення процесів можливого зближення публічно-правових і приватноправових засад у сучасному публічному управлінні; можливості реального забезпечення прав і свобод людини та громадянина, публічних прав колективних суб’єктівадміністративного права.

Також правовою формою адміністративно-правового регулювання суспільних відносин є вчинення інших юридично значущи хадміністративних дій. До них належать такі дії, які безпосередньо створюють нове юридичне положення, змінюють наявні правовідносини або стають необхідною умовою для настання зазначених правових наслідків – незалежно від того, були вони спрямовані на ці наслідки чи ні.

Прикладом таких дій можуть бути: реєстрація; документування; прийняття присяги; примусове

Наприклад, ОВС видають паспорти громадянам України, посвідчення водіїв, різноманітні довідки,

створення матеріально-технічних умов праці тощо. Вони в системі форм адміністративногоправа мають допоміжний характер.

Отже, форма адміністративного права – це спосіб зовнішнього оформлення адміністративноправових норм,яке засвідчує їхню державнузагальнообов’язковість; тобто це способи вираження і закрі плення державної волі з метою забезпечення публічною адміністрацією прав і свобод людини та та громадянина, нормального функціонування громадянського суспільства та держави.

46.Адміністартивно-правові акти управління

Класифікація правових актів управління (далі – акти управління) має велике теоретичне й практичне значення, оскільки відображає специфіку завдань і функцій органів виконавчої влади та інших суб’єктів адміністративно-правових відносин.

Правові акти управління можна класифікувати за різними критеріями.

1.За критерієм юридичної природи: нормативні, індивідуальні, змішані (комплексні) акти управління, директивні акти, рівнопартнерські (горизонтальні) договори та угоди.

2.За критерієм суб'єктів, які видають адміністративно-правові акти, розрізняють:

—акти Кабінету Міністрів України;

—акти центральних органів виконавчої влади;

—акти місцевих органів виконавчої влади (крім того, в окрему категорію правових актів управління можна виділити акти Ради Міністрів Автономної Республіки Крим).

3.За критерієм юридичної форми вираження: постанови; розпорядження; накази; інструкції;

128

правила; положення.

4.За критерієм сфери дії:

—акти управління, що діють на всій території держави, на території спеціального округу чи особливої режимної території;

—акти, що діють у межах сфери, галузі державного управління, регіону та в межах органу чи організації;

—акти, дія яких поширюється на певне коло організацій чи громадян.

5.За порядком прийняття адміністративно-правових актів виділяють акти, що приймаються: єдиноначально; колегіально; спільно двома або більше суб'єктами; за узгодженням.

6.За критерієм функціонального змісту адміністративно-правових актів:

—акти, які приймаються для реалізації різних функцій управління (програма, бюджет, контроль, нормативи тощо);

—акти, які мають чітко виражений галузевий характер (наприклад, акти управління промисловістю, освітою, охороною здоров'я та ін.);

—змішані акти.

7.За критерієм "пов'язаності" адресатів:

—акти, адресовані безпосередньо підлеглим суб'єктам;

—акти, адресовані об'єктам у сфері їх функціональної діяльності;

—акти з невизначено множинними адресатами;

—акти з конкретними, персональними адресатами.

8.За формою:

—письмові акти, які є різновидом службових документів;

—усні акти управління, що переважно використовуються при безпосередньому керівництві виробничою діяльністю, для забезпечення громадської безпеки, на транспорті, у військових формуваннях тощо;

—конклюдентні дії, застосування яких не є надто широким, оскільки вони знаходять своє зовнішнє відображення у певних знаках, світлових та звукових сигналах.

9.За характером повноважень:

—акти, видані на основі постійних повноважень;

—акти, видані на основі тимчасових повноважень (зокрема, делегованих).

10.За ступенем складності:

—прості (рутинні) акти;

—складні акти;

—унікальні акти.

11.Залежно від дати початку дії необхідно розрізняти акти управління, які вступають в силу:

—негайно (за загальним правилом), з дати підписання, прийняття;

—з дати, вказаної в самому акті;

—в термін, вказаний в іншому акті;

—після державної реєстрації та офіційного опублікування.

12.Залежно від обсягу повноважень суб'єкта влади:

—дискреційні акти управління, що приймаються на вільний розсуд, в умовах широкої самостійності органу, посадової особи;

—акти, що приймаються на основі альтернативних повноважень, що надають суб'єкту можливість вибору одного з кількох названих у нормі права варіантів;

—акти "пов'язаної компетенції", що приймаються за відсутності можливості вибору.

47. Оскарження й спростування постанови в справі про адміністративне правопорушення

Постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.

Постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про накладення адміністративного стягнення є остаточною і оскарженню в порядку провадження в справах про адміністративні правопорушення не підлягає, за винятком випадків, передбачених законами України.

Постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено:

129

-постанову адміністративної комісії — у виконавчий комітет відповідної ради або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, рішення якого є остаточним;

-рішення виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради — у відповідну раду або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, рішення якого є остаточним;

-постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення — у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, рішення якого є остаточним.

Постанову про одночасне накладення основного і додаткового адміністративних стягнень може бути оскаржено за вибором особи, щодо якої її винесено, чи потерпілого в порядку, встановленому для оскарження основного або додаткового стягнення.

Скарга подається в орган (посадовій особі), який виніс постанову по справі про адміністративне правопорушення, якщо інше не встановлено законодавством України. Скарга, що надійшла, протягом трьох діб надсилається разом із справою органу (посадовій особі), правомочному відповідно до цієї статті її розглядати. Особа, яка оскаржила постанову про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.

Скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути опротестовано прокурором.

Подання скарги у встановлений строк зупиняє виконання постанови про накладення адміністративного стягнення до розгляду скарги, за винятком постанов про застосування заходів стягнення, передбачених ст.ст. 26 і 32 КпАП, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Принесення прокурором протесту зупиняє виконання постанови до розгляду протесту.

Скарга і протест на постанову по справі про адміністративне правопорушення розглядаються правомочними органами (посадовими особами) в десятиденний строк з дня їх надходження, якщо інше не встановлено законами України.

Орган (посадова особа) при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень:

-залишає постанову без зміни, а скаргу або протест без задоволення;

-скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;

-скасовує постанову і закриває справу;

-змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Якщо буде встановлено, що постанову винесено органом (посадовою особою), неправомочним вирішувати цю справу, то така постанова скасовується і справа надсилається на розгляд компетентного органу (посадової особи).

Постанову судді у справах про адміністративні правопорушення, розгляд яких віднесено до компетенції суду, а також постанови у справах про адміністративні правопорушення, вчинені особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, можуть бути скасовані або змінені за протестом прокурора самим суддею, а також незалежно від наявності протесту прокурора — головою вищестоящого суду.

Постанову начальника органу внутрішніх справ по справі про дрібне хуліганство може бути скасовано або змінено за протестом прокурора самим начальником органу внутрішніх справ, а також незалежно від наявності протесту прокурора — начальником вищестоящого органу внутрішніх справ.

Копія рішення по скарзі або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення протягом трьох днів надсилається особі, щодо якої її винесено. В той же строк копія постанови надсилається потерпілому на його прохання. Про результати розгляду протесту повідомляється прокуророві.

Скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення тягне за собою повернення стягнених грошових сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень, зв’язаних з цією постановою. У разі неможливості повернення предмета

130