Administratvine_pravo
.pdfроботах без оплати праці, заробітна плата за місцем постійної роботи за ними також не зберігається. Разом з тим до строку адміністративного стягнення зараховується строк адміністративного затримання, що свідчить про гуманність законодавства про адміністративні правопорушення.
Що стосується виконання постанови в частині відшкодування майнової шкоди, воно практично не відрізняється від виконання постанови про накладення штрафу. Майнова шкода має бути відшкодована порушником в ті ж строки, які встановлено для добровільної сплати штрафу (ст.329 КпАП). В разі невиконання цієї вимоги постанова надсилається для стягнення збитків у порядку виконавчого провадження.
Як вище зазначалося, виконання постанов про накладення адміністративних стягнень можна визнати вирішальною стадією всього провадження в справах про адміністративні правопорушення. Адже якщо постанову винесено, але не виконано, втрачається весь виховний вплив накладеного стягнення, а робота, здійснена багатьма органами та посадовими особами для притягнення винного до адміністративної відповідальності, виявляється марною.
51.Принципи державної служби в Україні
Термін «принципи державної служби» (від лат. «principium» — основні, найзагальніші, вихідні положення) зазначає основні риси, суттєві характеристики, зміст і значення самої державної служби. Принципи державної служби — це основоположні ідеї, настанови, які виражають об'єктивні закономірності та визначають науково обгрунтовані напрями реалізації компетенції, завдань і функцій державної служби, повноваження державних службовців.
Принципи державної служби як наукова категорія визначають вихідні положення та теоретичні ідеї, які віддзеркалюють об'єктивні закономірності розвитку держави і суспільства, найбільш характерні риси організації і функціонування не тільки самої державної служби, але й усієї системи органів державної влади, визначають зміст складних стосунків усередині цієї системи. Відсутність чітко сформульованих правових принципів державної служби тягне за собою появу в ній елементів бюрократизму, беззаконня та несправедливості.
Принципи відображають явища та процеси, які притаманні системі державної служби в цілому або її окремим елементам. їхньою особливістю є те, що вони завжди формуються з урахуванням конкретних політичних, соціально-економічних і культурних умов і мають такі властивості, як гнучкість, динамічність. Ці властивості, перш за все проявляються в тому, що Концепцією адміністративної реформи в Україні передбачено реформування системи державної служби і, в тому числі, її принципів з доповненням їх новими, які відсутні у названій вище статті Закону, але мають принципово важливе значення з урахуванням сучасної ситуації в Україні. Саме в Концепції передбачені такі нові (для Закону «Про державну службу») принципи державної служби, як: політична і релігійна нейтральність, відкритість і прозорість. Аналіз принципів державної служби показує, що вони визначають:
-сутність державної служби, її найважливіші риси;
-загальний характер управлінської, законотворчої, організаційно-розпорядчої, консультативно-дорадчої та іншої діяльності державних службовців;
-закономірності в системі організації та функціонування державної служби;
-значущість, законність і соціальну цінність правовідносин, що виникають у системі державної служби;
-об'єктивні зв'язки, які виникають у системі державно-службових правовідносин.
Під принципами державної служби розуміють вимоги, які: 1) обов'язкові для всіх осіб і організацій, які тією чи іншою мірою мають відношення до державної служби; 2) поширюються на всі види державної служби і є загальними в рамках державної служби; 3) охоплюють всі організаційні, правові та інші сторони, із яких складається зміст державної служби.
Важливо зазначити, що принципи — це завжди суб'єктивне поняття, оскільки воно формується людиною з урахуванням таких суттєвих чинників, як правова культура, досвід, основні положення правової системи, рівень розвитку законодавства тощо.
Принципи державної служби нерозривно пов'язані з принципами державного управління і принципами діяльності органів державної виконавчої влади. Більше того, значною мірою вони є похідними від останніх, оскільки відображають найбільш суттєві сторони організації і діяльності державних органів. Водночас важливо зазначати, що їх не можна ототожнювати.
141
Отже, принципи державної служби — це основоположні, ідеї, настанови, які визначають основні напрямки реалізації завдань, цілей і функцій державної служби, її організацію і функціонування, правовий статус державних службовців.
Принципи державної служби закріплюються в Конституції України, Законі «Про державну службу» (стаття 3) та інших нормативно-правових актах. Єдиного вичерпного переліку нормативно закріплених принципів немає. Вони є досить різноманітними, багаточисельними і взаємообумовленими один одним. Відповідно до статті 3 Закону державна служба грунтується на таких основних принципах, як:
-служіння народові України;
-демократизм і законність;
-гуманізм і соціальна справедливість;
-пріоритет прав людини і громадянина;
-професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність,відданість справі;
-персональна відповідальність за виконання службових обов'язків і дисципліни;
-дотримання прав та законних інтересів органів місцевого самоврядування;
-дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.
В юридичній науці прийнято класифікувати принципи державної служби на два види: конституційні (інколи їх називають «основні») і опганізаційно-правові («організаційнофункціональні»).
До конституційних принципів належать: служіння народові України; демократизм і законність; рівність доступу до державної служби; пріоритет прав людини і громадянина, політична і релігійна нейтральність, гласність і прозорість та ін.
Організаційно-правовими принципами державної служби є: професіоналізм і компетентність; ініціативність; чесність і відданість справі; персональна відповідальність за виконання службових обов'язків і дисципліни; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян та ін.
Принцип служіння народові України є одним з найголовніших і недарма законодавець помістив його в статті З Закону на першому місці. Більше того, всі наступні принципи безпосередньо обумовлені і пов'язані з ним. Принцип служіння народу України випливає зі статті 3 Закону «Про державну службу», якою встановлюється, що «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Він, перш за все, знайшов свій прояв у тексті Присяги державного службовця «...охороняти права, свободи і законні інтереси громадян...». Стаття 8 Конституції України передбачає принцип верховенства права, реалізація якого вимагає підпорядкування діяльності державних органів потребам реалізації і захисту прав людини, забезпечення їх пріоритетності перед іншими цінностями в Україні. А це означає, що вся діяльність державної служби повинна бути спрямована на служіння інтересам народу, в цілому, і кожного громадянина, зокрема. Служіння інтересам народу можливе лише за умови запровадження такого правового режиму взаємостосунків між органами держави і громадянами, за яким людині буде гарантовано як реальне дотримання її прав і свобод, так і надійний правовий захист у разі їх порушення. Забезпечення реалізації такого правового режиму покладається на державну службу. Одним із елементів такого правового режиму взаємовідносин є надання органами виконавчої влади громадянам «адміністративних послуг». Сама назва говорить про те, що держава в особі державних (адміністративних) органів через державних службовців «служить» людині в реалізації нею свого права або законного інтересу. Принцип демократизму і законності є загальним принципом діяльності державних органів. Демократизм державної служби проявляється, перш за все, в тому, що вона є доступною для всіх громадян України. Так, статтею 38 Конституції України встановлюється тільки одна вимога при реалізації права на державну службу — громадянство України. Важливою ознакою демократичної правової соціальної держави Україна є те, що не людина існує для держави, а держава існує для людини. Цей важливий постулат може бути реалізований тільки державними службовцями, що й підтверджує демократизм державної служби. Водночас, дане положення взаємопов'язує і обумовлює наступний принцип — принцип пріоритету прав людини і громадянина. Саме тому діяльність державних службоців спрямована на визнання, дотримання і забезпечення прав і інтересів людини і громадянина. Державна служба є інституцією, яка постійно змінюється (тобто, постійно проводиться ротація державних службовців), що й повинно забезпечити її ефективність, мобільність, динамічність і законність.
З демократизмом державної служби нерозривно пов'язаний принцип її законності. Більше того, 142
названі принципи обумовлюють, доповнюють і забезпечують один одного. Принцип законності державної служби обумовлюється приципом законності діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій.
Одним із проявів даного принципу є прийняття Присяги державного службовця, в якій він присягає «...суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя...». Законність державної служби знаходить свій прояв у тому, що державний службовець зобов'язаний виконувати свою професійну діяльність у межах встановлених чинним законодавством повноважень державного органу, в якому він заміщає державну посаду, не виходячи за рамки своїх посадових прав і обов'язків. Інакше кажучи, державний службовець може здійснювати тільки ті дії, які передбачені чинним законодавством. Важливим проявом законності державної служби є те, що рішення, які приймає державний службовець, повинні знаходитися в межах його компетенції і відповідати нормативно-правовим актам вищої юридичної сили. Одним із факторів, які утримують від порушення даного принципу є те, що стосовно державних службовців передбачається низка обмежень, які спрямовані на забезпечення саме законності у діяльності державних органів в цілому, і діяльності державної служби, зокрема. Державні службовці зобов'язані виконувати розпорядження та вказівки своїх керівників, що забезпечує реалізацію даного принципу. Попри все, реалізація цього принципу була б не повною, якби статтею 60 Конституції України не було передбачено права на відмову від виконання незаконного розпорядження або наказу. Даний конституційний постулат стосується, в першу чергу, державних службовців.
Принцип пріоритету прав людини і громадянина випливає безпосередньо із другого розділу «Права, свободи і обов'язки людини і громадянина» і статті 3 Конституції України. Водночас, у статті 157 Конституції України закріплено, що Конституція не може бути змінена, якщо зміни передбачають обмеження прав і свобод людини і громадянина, передбачених у другому розділі. Статтею 3 Конституції України встановлюється, що «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Отже, проголошення основних конституційних прав людини і громадянина зобов'язує державу, в цілому, і її державних органів, зокрема, забезпечити їх належну реалізацію. Цей обов'язок цілком логічно покладається на державну службу, яка і представляє дані органи.
Тобто, визнання, дотримання і захист прав і свобод людини і громадянина є одним із головних обов'язків державних службовців, які є представниками державних органів. Саме цей принцип визначає соціальний зміст і сутність діяльності державних службовців. Будучи представниками державних органів, державні службовці повинні спрямовувати свою діяльність на забезпечення реалізації і охорони прав і свобод людини і громадянина. Однією з форм визнання, дотримання і захисту прав і свобод людини є надання їй адміністративних послуг. В юридичній науці під адміністративними послугами розуміють передбачену законом розпорядчу діяльність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, яка здійснюється за ініціативою фізичних і юридичних осіб, і спрямовану на реалізацію їхніх прав, свобод та законних інтересів.
Названий принцип означає, що державні службовці у своїй професійній діяльності повинні зважати не тільки на права та свободи людини і громадянина, закріплені у національному законодавстві, а й на положення відповідних міжнародно-правових актів, визнаних Верховною Радою України.
Приницип професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі є комплексним за своїм змістом і включає в себе чинники, різні за своєю сутністю, але взаємообу-мовлені і взаємопов'язані. Професіоналізм і компетентність випливає із змісту статті 1 Закону «Про державну службу», згідно з якою державна служба є професійною діяльністю, а виконання повноважень державних органів є професією, яка вимагає високої кваліфікації, особливої майстерності, які набуваються і підтримуються в результаті систематичної і безперервної освіти. Слід зазначити, що ці поняття є досить близькими за змістом, однак не тотожніми. В юридичній літературі зазначається, що термін «професіоналізм» означає глибоке і всебічне знання і володіння практичними навичками в певній галузі суспільної діяльності. Сутність терміну «компетентність» полягає у знанні предмета діяльності, наявності професійної освіти, навичок у роботі, вивченні і оволодінні передового досвіду. Професіоналізм і компетентність зобов'язують державних службовців:
-бути постійно готовими до здійснення посадових повноважень;
-добре знати предмет власної державно-службової діяльності;
143
-знати свої обов'язки і права, повною мірою і якісно здійснювати функції і повноваження, передбачені законодавством і посадовими положеннями та інструкціями;
-володіти правилами і процедурами діяльності в органах державної влади;
-мати загальну і спеціальну професійну підготовку;
-знати юридичні і морально-етичні норми у сфері державної служби.
Водночас важливим є те, щоб державним службовцям були створені належні умови для підвищення ними своєї кваліфікації і належного виконання службових обов'язків, тобто для реалізації принципу професіоналізму і компетентності. У зв'язку з цим, державні органи та їхні керівники зобов'язані: на нормативному рівні чітко визначати компетенцію державного органу і його структурних підрозділів; затверджувати посадові інструкції для кожного державного службовця; підтримувати професіоналізм і компетентність кадрів; створювати умови для стійкої службової діяльності; забезпечувати плідне співробітництво в апараті державних органів молодих державних службовців і державних службовців зі стажем.
Одним із чинників названого вище принципу є ініціативність державного службовця. Даний принцип державної служби обумовив і такий обов'язок державного службовця, як ініціатива і творчість у роботі (стаття 10 Закону).
Принцип персональної відповідальності державного службовця за виконання обов'язків і дисципліни займає особливе місце у системі принципів і відіграє важливу роль у практичній реалізації завдань і функцій держави. Даний принцип закріплює саме юридичну відповідальність: кримінальну, адміністративну, дисциплінарну, цивільно-правову, матеріальну. У першу чергу, державний службовець несе відповідальність за невиконання (тобто повне ігнорування) або неналежне (неякісне, поверхове, несвоєчасне) виконання ним своїх службових обов'язків. Неналежне виконання може проявлятися, наприклад, у підготовці і прийнятті неякісного управлінського рішення. Невиконання або неналежне виконання державним службовцем своїх службових обов'язків або недотримання дисципліни складає склад проступку (адміністративного, дисциплінарного, цивільно-правового), який є підставою для застосування того чи іншого виду юридичної відповідальності.
Принцип рівності доступу до державної служби закріплено в статті 38 Коснтитуції України, в якій передбачено, що «громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування» та в статті 4 Закону «Про державну службу», згідно з якою «право на державну службу мають громадяни України... які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України». Забороняється всяка дискримінація щодо прийняття на державну службу за такими однаками, як: становище, соціальний і майновий стан, расова і національна приналежність, стать, політичні погляди, релігійні переконання, місце проживання тощо (стаття 24 Конституції України). Окрім цього, чинним законодавством чітко регламентується перелік підстав, які можуть бути обмеженнями при вступі на державну службу: недієздатність особи; судимість, яка є несумісною із зайняттям посади; у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами або свояками та в інших випадках, встановлених законами України.
Вимоги до кандидата на державну службу безпосередньо обумовлюються тією державною посадою, на заміщення якої вони претендують, і які передбачаються посадовими інструкціями або положеннями.
Принцип політичної і релігійної нейтральності державної служби, в цілому, і державного службовця, зокрема, обумовлюється статтями 35 (свобода совісті) і 36 (свобода об'єднання в політичні партії і громадські організації). У чинному Законі «Про державні службу» даний принцип не передбачений. Попри це, він є досить актуальним і має суттєве значення для ефективності державної служби. Принцип політичної нейтральності відрізняється від принципу безпартійності, оскільки перший надає можливість державному службовцю бути членом політичної партії, однак забороняє йому відстоювати її інтереси, використовуючи своє службове становище, а другий просто забороняє бути членом політичної партії. Однак, можна і не бути членом політичної партії, але захищати її інтереси при виконанні своїх посадових обов'язків.
Названий принцип має на меті захистити державних службовців від випливу і контролю з боку політичних партій таким чином, щоб вони могли ефективно працювати незалежно від того, яка партія приходить до влади. Водночас принцип політичної нейтральності також захищає державних
144
службовців від втрат своїх посад за політичними мотивами у випадках, коли одна партія змінює іншу при владі. Тобто, все, що пов'язує державного службовця з політичною партією, є його особистою справою і не має ніякого відношення до його державно-службової діяльності.
52.Переконання і примус у державному управлінні
На всіх рівнях управлінської діяльності застосовується адміністративний та економічний методи управління.
Методи управління відповідають змісту правової норми і знаходяться у постійному взаємозв'язку. Кожна юридична форма управління може одночасно використовувати кілька методів:
-правової регламентації та єдино начальства;
-переконання і примусу;
-дозволів і заборон;
-владних велінь і рекомендацій.
Призначення вище визначених та інших методів державного управління полягає у:
-встановленні обов'язкових для учасників управлінських відносин нормативів;
-виданні приписів індивідуального значення на адресу конкретних учасників управлінських відносин;
-вирішенні в односторонньому порядку питань, які виникають у сфері управління;
-нагляді і контролі за поведінкою учасників управлінських відносин;
-застосуванні стимулюючих засобів впливу на об'єкти управління;
-застосуванні при потребі офіційних заходів примусового характеру з метою забезпечення правопорядку в сфері державного управління.
Загальними методами впливу на поведінку людей є переконання та примус. їх поєднання становить універсальний принцип соціального управління, який проникає через всю систему стимулюючих методів, у т. ч. адміністративні, соціально-психологічні та економічні.
Примус – спонукання об’єкта до належної поведінки всупереч його бажання (дисциплінарний, адміністративний, матеріальний, кримінальний)
Переконання – стимулювання управління до свідомої бажаної поведінки через його інтереси (агітація, виховання, роз’яснення, показ позитивного досвіду, захочення, обговорення поведінки)
Переконання та примус можуть мати державний та громадський характер.
Метод переконання застосовується всіма суб'єктами управління. Примус здійснюється спеціально уповноваженими державними органами та громадськими організаціями на основі правових норм у встановленому порядку.
Переконання формує правосвідомість, внутрішню психічну готовність об'єкта управління до виконання керівної вказівки і пов'язане із використанням різних організаційних, роз'яснювальних та виховних заходів.
З переконанням тісно пов'язане застосування заохочення, як своєрідна форма позитивної оцінки результатів виконання управлінських завдань. Заохочення - це публічне визнання заслуг людини, її нагородження, вияв громадської пошани за досягнуті нею успіхи у роботі чи виконанні громадського обов'язку. Заходи заохочення можуть бути морального, матеріального та морально-матеріального характеру. Деякі вчені відокремлюють метол стимулювання, пояснюючи це тим, що метод переконання має на меті виробити у громадян звички добровільного виконання конкретних правових норм, водночас як метод стимулювання спрямований на заохочення певної поведінки об'єкта управління.
Адміністративний примус - це різновид державного примусу, окремий інститут адміністративного права, який по суті є втручанням у сферу правових інтересів особи, яка допустила неправомірні дії. Він полягає у застосуванні суб'єктами виконавчої влади передбачених адміністративно-правими нормами примусових заходів до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення.
Примус застосовується до осіб, не здатних будувати свою поведінку у відповідності з волею суб'єкта управління. Адміністративний примус включає в себе:
1)адміністративне попередження, яке відіграє, як правило, профілактичну роль: перевірка документів; заборона випуску на маршрут водіїв, які знаходяться у стані сп'яніння; заборона випуску на маршрут транспортних засобів, що не відповідають технічним вимогам безпеки; огляд ручної поклажі; встановлення карантину; закриття певних ділянок кордону та інше.
145
2)адміністративне припинення правопорушення - це сукупність заходів спрямованих на припинення правопорушень, що вже розпочалися, відновлення юридичних відносин, що ними порушені, попередження шкідливих наслідків, забезпечення умов, Передбачених законом, для притягнення винних осіб до юридичної відповідальності:
- вимога працівника правоохоронного органу припинити протиправну поведінку; - перевірка і вилучення фальшивих документів і речей, обмежених чи заборонених у цивільному
обігу;
- застосування примусового лікування алкоголіків, наркоманів та інших осіб; - застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї відповідно до
вимог ст. 12-15 Закону України "Про міліцію"; - адміністративне затримання, тобто короткочасне обмеження особистої свободи
правопорушника (право такого затримання мають співробітники міліції, СБУ, військовослужбовці прикордонних військ, працівники воєнізованої охорони, інспектори рибохорони, лісового, мисливського господарства - для встановлення особи правопорушника і складання протоколу);
3)застосування адміністративного стягнення. Адміністративні стягнення - це покарання, що застосовуються до винних осіб, які здійснили адміністративні правопорушення (проступки), з метою попередження нових антигромадських вчинків з їх боку. Ці стягнення можуть виявлятись у моральному чи матеріальному впливові на порушника або в позбавленні його спеціального права. Адміністративні стягнення, які застосовуються, регламентуються статтею 24 КУАП; це: попередження, штраф, оплатне вилучення предмета, конфіскація предмета, позбавлення спеціального права, виправні роботи, адміністративний арешт.
53.Муніципальна служба як суб’єкт адміністративного права
Муніципальна служба є одним з інструментів, засобів здійснення місцевого самоврядування. Виокремлюють такі основні ознаки муніципальної служби:
1)особливий вид публічної служби, тобто служби в органах місцевої влади;
2)професійна діяльність в органах місцевого самоврядування, за здійснення якої муніципальні службовці одержують заробітну плату з місцевого бюджету; муніципальні службовці — це особи, які несуть службу на посадах в органах місцевого самоврядування;
3)діяльність з виконання повноважень органів місцевого самоврядування, тобто діяльність, що перебуває в підпорядкуванні муніципального утворення;
4)діяльність, що організується на постійній основі, тобто муніципальні службовці здійснюють повноваження органу місцевого самоврядування як основну роботу протягом невизначеного часу (постійно); посадові особи, що обираються, навпаки, діють протягом певного проміжку часу (тимчасово). "Постійна основа" діяльності муніципальних службовців має забезпечувати професіоналізм муніципальної служби, її стабільність, і в певному розумінні її можна порівняти з принципом незмінності чиновників в європейських державах'.
Муніципальна служба не входить до системи державної служби і потребує відповідного правового регулювання.
7 червня 2001 р. Верховна Рада України прийняла Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування", який врегулював правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначив загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їхній правовий статус, порядок і правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування.
За цим Законом, служба в органах місцевого самоврядування — це професійна, на постійній основі діяльність громадян України (які займають посади в органах місцевого самоврядування), спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та реалізацію окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
Право на службу в органах місцевого самоврядування мають громадяни України незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території.
На посаду можуть бути призначені особи, які мають відповідну освіту і професійну підготовку, володіють державною мовою в обсягах, достатніх для виконання службових обов'язків.
Державна політика щодо служби в органах місцевого самоврядування здійснюється за такими
146
напрямами:
-законодавче врегулювання служби в органах місцевого самоврядування та забезпечення її ефективності;
-захист прав місцевого самоврядування;
-організація підготовки та перепідготовки кадрів для служби в органах місцевого самоврядування;
-правовий і соціальний захист посадових осіб місцевого самоврядування;
-методичне та інформаційне забезпечення служби в органах місцевого самоврядування. Консультативне та методичне забезпечення служби в органах місцевого самоврядування
здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань державної служби з урахуванням вимог чинного законодавства про місцеве самоврядування в Україні.
Методичну допомогу з організації та проходження служби в органах місцевого самоврядування відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", можуть надавати відповідні комітети Верховної Ради України.
Контроль за дотриманням законодавства щодо служби в органах місцевого самоврядування здійснюється відповідними органами державної влади у встановленому законом порядку.
Служба в органах місцевого самоврядування здійснюється на таких основних принципах:
-служіння територіальній громаді;
-поєднання місцевих і державних інтересів;
-верховенства права, демократизму і законності, гуманізму і соціальної справедливості;
-гласності;
-пріоритету права та свобод людини і громадянина;
-рівних можливостей доступу громадян до служби в органах місцевого самоврядування з урахуванням їхніх ділових якостей і професійної підготовки;
-професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі;
-підконтрольності, підзвітності, персональної відповідальності за порушення дисципліни і неналежне виконання службових обов'язків;
-дотримання прав місцевого самоврядування;
-правової і соціальної захищеності посадових осіб місцевого самоврядування;
-захисту інтересів відповідної територіальної громади;
-фінансового та матеріально-технічного забезпечення служби за рахунок коштів місцевого бюджету;
-самостійності кадрової політики в територіальній громаді.
Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих і консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Дія Закону "Про службу в органах місцевого самоврядування" не поширюється на технічних працівників і обслуговуючий персонал органів місцевого самоврядування.
Посада в органах місцевого самоврядування — це передбачена законодавством України та визначена структурою і штатним розкладом первинна структурна одиниця органів місцевого самоврядування, на яку законодавством покладено відповідне коло службових повноважень, здійснюваних на оплатній основі.
Посади в органах місцевого самоврядування поділяються на три категорії: а) виборні посади, на які особи обираються територіальною громадою;
б) виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; в) посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою
районної, районної в місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
54.Порядок надходження на державну службу
Державний службовець - це особа, яка на законних підставах обіймає посаду в державних органах. Слід особливо наголосити, що не будь-яка особа, що працює в державних органах чи організаціях, є державним службовцем Державним службовцем людина стає тільки в тому випадку, коли вона працює на посаді державного службовця.
147
Адміністративно-правовий статус державних службовців складається з основних прав та обов'язків службовців.
Основні права державних службовців:
-одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій необхідну інформацію з питань, що належать до їхньої компетенції;
-вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця;
-на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, на участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії;
-на соціальний і правовий захист відповідно до статусу (детальніше про це йтиме мова далі).
Це - загальні обов'язки та права всіх державних службовців. Конкретні ж визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються в положеннях і посадових інструкціях, що затверджуються відповідними керівниками.
Основні обов'язки державних службовців:
-додержання в роботі чинного законодавства;
-безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків;
-збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання службових обов'язків, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню;
-діяти в межах своїх повноважень.
Характерно, що в разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець повинен невідкладно у письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала це доручення, а в разі наполягання на його виконанні - повідомити вищу за посадою особу.
Обмеження державних службовців - це встановлені чинним законодавством певні обмеження (заборони), пов'язані з прийняттям, просуванням та припиненням державної служби, які мінімізують можливість учинення корупційиих діянь та інших правопорушень. Доцільно переділити їх на три групи відповідно до стадій проходження державної служби.
1.Обмеження, пов'язані з прийняттям на державну службу полягають у тому, що не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які:
- визнані в установленому порядку недієздатними; - мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади;
- у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їхніми близькими родичами чи свояками;
- в інших випадках, установлених законами України.
Також необхідно зазначити, що певним обмеженням (у цьому випадку права на приватне життя) може вважатися необхідність для осіб, які претендують на зайняття посад державних службовців третьої - сьомої категорій, подання за місцем майбутньої служби відомостей про доходи та зобов'язання фінансового характеру, зокрема й за кордоном, щодо себе і членів своєї сім'ї. Особи, які претендують на зайняття посад державних службовців першої та другої категорій, повинні подати також відомості про належні їм та членам їхніх сімей нерухоме та цінне рухоме майно, вклади у банках і цінні папери.
2.Обмеження, пов'язані з просуванням по службі, полягають у тому, що державні службовці не мають права:
а) сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а так само в отриманні субсидій, субвенщй, дотацій, кредитів чи пільг із метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг,
б) займатися підприємницьку діяльність безпосередньо або через посередників чи підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики),
в) входити самостійно (крім випадків, коли державний службовець здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляє інтереси держави в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії господарського товариства), через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитнофінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, що
148
здійснюють підприємницьку діяльність, г) відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими
актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію д) сприяти, використовуючи своє посадове становище, фізичним та юридичним особам у
провадженні ними зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг,
е) неправомірно втручатися, використовуючи своє посадове становище, у діяльність інших державних органів чи посадових осіб із метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень,
є) бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, діяльність якого він контролює, ж) надавати незаконні переваги фізичним або юридичним особам під час підготовки і прийняття
нормативно-правових актів чи рішень Державні службовці не можуть брати участь у страйках і вчиняти інші дії, що перешкоджають
нормальному функціонуванню державного органу.
Інші обмеження, пов'язані з проходженням державної служби окремими категоріями державних службовців, встановлюються тільки законодавчими актами України.
3. Обмеження, пов'язані з припиненням державної служби полягають у тому, що з поданням письмової заяви про відставку державні службовці першої або другої категорії (у разі відмови державним органом або посадовою особою, які призначили державного службовця на цю посаду, у відставці), повинні продовжувати виконання службових обов'язків і мають право на звільнення в порядку, передбаченому Кодексом законів про працю України.
Проходження державної служби - процес діяльності державного службовця на посадах, які він обіймає починаючи від моменту складання присяги державного службовця та завершуючи
припиненням державної служби.
Необхідно розрізняти такі стадії проходження державної служби:
1.Прийняття на службу.
2.Просування по службі.
3.Припинення служби.
Прийняття на службу - процес зарахування на державну службу за результатами конкурсного відбору.
Основними процедурами на стадії прийняття на державну службу є:
- прийняття керівником органу рішення щодо проведення конкурсу на заміщення вакантної
посади;
-проведення конкурсу зі складанням іспиту;
-видання наказу чи розпорядження про прийняття особи на посаду державного службовця;
-прийняття присяги державного службовця;
-присвоєння відповідного рангу державного службовця в межах відповідної категорії.
Слід зазначити, що лише на посади третьої - сьомої категорій прийняття на державну службу
здійснюється на конкурсній основі (Третя категорія - посади заступників керівників структурних підрозділів, завідувачів секторів, головних спеціалістів, експертів, консультантів Секретаріату Президента України, Секретаріату Верховної Ради України і апарату Кабінету Міністрів України тощо.
Четверта категорія - посади спеціалістів Секретаріату Президента України, Секретаріату Верховної Ради України і апарату Кабінету Міністрів України тощо.
П'ята категорія - посади спеціалістів міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, заступників представників Президента України в районах, районах міст Києва та Севастополя, заступників керівників управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, спеціалістів апарату цих адміністрацій та інші прирівняні до них посади.
Шоста категорія - посади керівників управлінь, відділів, служб районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, спеціалісти управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та інші прирівняні до них посади.
Сьома категорія - посади спеціалістів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь і відділів та інші прирівняні до них посади).
Рішення про проведення конкурсу приймається керівником органу за наявності вакантної посади державного службовця. Саме конкурс є прямим свідченням утілення в життя конституційного принципу рівного доступу громадян до державної служби. Можна виснувати, що конкурс на заміщення вакантної посади державного службовця - це своєрідне змагання, за підсумками якого кращий претендент отримує посаду державного службовця.
149
До участі в конкурсі не допускаються особи, які:
-досягли встановленого законодавством граничного віку перебування на державній службі;
-визнані в установленому порядку недієздатними;
-мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади державного службовця;
-у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їхніми близькими родичами чи свояками;
-позбавлені права обіймати відповідні посади в установленому законом порядку на визначений
термін.
Конкурс проводиться поетапно, при цьому основними етапами є:
1)публікація оголошення державного органу про проведення конкурсу в пресі або поширення його через інші засоби масової інформації. Державний орган, у якому проводиться конкурс, зобов'язаний опублікувати оголошення про проведення конкурсу в пресі або поширити його через інші офіційні засоби масової інформації не пізніше ніж за місяць до початку конкурсу та довести його до відома працівників органу, в якому оголошується конкурс;
2)прийом документів від осіб, які бажають узяти участь у конкурсі, та їх попередній розгляд на відповідність установленим кваліфікаційним вимогам до відповідного рівня посади;
3)проведення іспиту та відбір кандидатів
Проведення іспиту для кандидатів на заміщення вакантних посад передбачає перевірку та оцінку їхніх знань Конституції України, Законів України «Про державну службу» та «Про боротьбу з корупцією», а також законодавства з урахуванням специфіки функціональних повноважень відповідного державного органу та структурного підрозділу.
Іспит складається одночасно для кандидатів на заміщення однієї вакантної посади. У разі невеликої кількості кандидатів і за наявності відповідних умов, іспит може проводитися одночасно на
заміщення декількох вакантних посад
Важлива обставина, на яку доцільно звернути увагу - це особливі умови щодо прийняття на службу державних службовців на посади, призначення або погодження призначення на які здійснює Президент України за поданням Кабінету Міністрів України або Кабінет Міністрів України Йдеться про можливість проведення спеціальної перевірки відомостей, що подаються кандидатами на зайняття зазначених посад
Перевірці підлягає
-достовірність відомостей, повідомлених кандидатом на зайняття посади про себе у процесі розгляду питання щодо його призначення на відповідну посаду, зокрема тих, що стосуються йою доходів та зобов'язань фінансового характеру, належного йому нерухомого та цінного рухомого майна, вкладів у банках і цінних паперів, у тому числі за кордоном,
-стан додержання кандидатом вимог, визначених законодавством із питань державної служби, боротьби з корупцією і державної таємниці
Просування по службі - процес зайняття державним службовцем більш високої посади або присвоєння більш високого рант у Нерідко для пояснення просування по службі вживають термін «кар'єрне зростання» Держава зацікавлена в тому, щоб державні стужбовщ просувались по службі, тому що паралельно з цим відбувається процес професійного зростання такої особи, збільшення її зацікавленості в позитивних результатах роботи, яку вона виконує Переважне право на просування по службі мають державні службовці, які досягли найкращих результатів у роботі, виявляють ініціативність, постійно підвищують свій професійний рівень і зараховані до кадрового резерву
Однією з основних процедур, що відбуваються під час просування по службі, є атестація Звичайно, атестація проводиться один раз на три роки
Атестація - процес оцінювання результатів роботи, ділових і професійних якостей державного службовця, в результаті якого виявляється ступінь відповідності посаді, яку він обіймає
Атестації підлягають державні службовці всіх рівнів, в тому числі ті, які внаслідок організаційних змін обіймають посади менше ніж один рік, якщо їх посадові обов'язки не змінилися На підставі всебічного аналізу виконання основних обов'язків, складності виконуваної роботи та її результативності комісія ухвалює одне з таких рішень
-відповідає займаній посаді,
-відповідає займаній посаді за умови виконання рекомендацій щодо підвищення кваліфікації з певного фахового напряму, набуття навичок роботи на комп'ютері тощо,
150