Administratvine_pravo

дотримання законності.

Державна дисципліна полягає у виконанні правил, встановлених уповноваженими органами держави, законних наказів і розпоряджень компетентних посадових осіб.

Складовими частинами єдиної державної дисципліни є:

1)планова дисципліна;

2)договірна дисципліна;

3)трудова дисципліна;

4)фінансова дисципліна.

Дотримання законності і державна дисципліна забезпечується різноманітною діяльністю державних органів громадських організацій. Ця діяльність здійснюється різними засобами. Такими засобами є

1)суспільно-політичні (преса, телебачення, радіо, правова пропаганда);

2)державно-правові (контроль, нагляд, перевірка виконання).

З метою забезпечення точного дотримання законності і державної дисципліни в Україні створений і діє особливий державно-правовий механізм, який складається з двох основних елементів:

1)організаційно-структурних формувань;

2)організаційно-правових методів їх діяльності. Організаційно-структурні формування - це ті державні органи і громадські організації, на які покладений обов'язок з підтримання і зміцнення законності в нашій державі.

Під організаційно-правовими методами в механізмі забезпечення законності розуміють особливі види діяльності, практичні прийоми, операції, норми роботи, які застосовуються державними органами

ігромадськими організаціями для забезпечення законності і дисципліни. Узагальнено ці методи називають способами забезпечення законності.

Існує система спеціальних способів забезпечення законності в державному управлінні, яка складається з:

1.контролю державного та громадського;

2.адміністративного нагляду;

3.нагляду органів прокуратури;

4.судового і арбітражного контролю в управлінні;

5.оскарження незаконних дій органів виконавчої влади та їх посадових осіб.

Усі ці способи покликані забезпечити суворе дотримання законності в державному управлінні, швидке реагування уповноважених органів на факти найменших порушень вимог закону.

Контроль як засіб забезпечення законності є діяльністю по перевірці фактичного стану справ на підконтрольному об'єкті, виявленню недоліків, помилок, зловживань, їх усунення, а також притягненню до відповідальності винних осіб.

Перевірка виконання - це поняття вужче, ніж контроль, і полягає у оцінці виконання конкретного рішення вищого органу підпорядкованим органом чи установою.

Нагляд як засіб забезпечення законності в державному управлінні полягає у перевірці виконання законів піднаглядними органами, підприємствами, установами, організаціями. При нагляді, на відміну від контролю, втручання в оперативно-господарську діяльність піднаглядного об'єкта не допускається.

Особливим способом забезпечення законності є право громадян оскаржити дії посадових осіб, державних органів, вносити пропозиції щодо покращення їх діяльності.

Скарга - це звернення громадянина або групи громадян до відповідних органів з приводу порушення законності, особистих суб'єктивних прав.

Заяви громадян - це звернення, не пов'язані з порушенням суб'єктивних прав і містять прохання особистого характеру, або повідомлення про такі порушення законності, які не зачіпають його прав і законних інтересів.

Пропозиції - звернення, які теж не пов'язані з порушенням суб'єктивних прав громадян, а націлені на усунення наявних порушень, покращення стану справ, зміцнення дисципліни і порядку. Контроль є найважливішою умовою забезпечення правильного і своєчасного виконання завдань, що стоять перед органами виконавчої влади. Висока вимогливість, систематичний і дійовий контроль та перевірка виконання є ефективним засобом зміцнення дисципліни і законності, виховання у працівників апарату управління відповідальності.

191

Контроль - це органічна частина, функція управління. Складовою частиною завдань і владних повноважень органів та осіб, покликаних управляти, є організація та застосування контролю, підвищення його ефективності в інтересах поліпшення роботи підконтрольного об'єкта.

У ході контролю виявляються та усуваються обставини, що чинять негативний вплив на діяльність підконтрольних об'єктів, виявляються причини, що призводять до розходження практичних результатів з поставленою метою.

За результатами контрольних перевірок порушуються адміністративні або дисциплінарні провадження, ставиться питання про кримінальне переслідування, відшкодування збитків.

Контроль повинен бути універсальним, системним, дійовим, охоплювати всі сфери і галузі управління, що досягається широким залученням громадськості до контрольної діяльності.

Контроль повинен бути об'єктивним, оперативним і результативним. Це означає, що контрольні дії повинні здійснюватися своєчасно, об'єктивно оцінюватися робота підконтрольного об'єкта, вживатися заходи до усунення виявлених недоліків у роботі.

Контроль повинен бути гласним, тобто матеріали перевірок, результати контролю доводити до відома тих, що піддаються контролю.

Публічне обговорення матеріалів перевірок, виявлених недоліків, привернення до них уваги - є важливим засобом покращення роботи органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій. Таким чином, основними принципами контролю є: постійність; системність; об'єктивність; універсальність; дійовість; гласність.

Залежно від конкретних завдань, форм і методів контролю, від суб'єктів контролю та їх контрольних повноважень розрізняють такі види контролю за законністю у сфері виконавчої влади:

-парламентський контроль;

-громадський контроль;

-адміністративний контроль;

-судовий контроль;

-нагляд органів прокуратури.

192

Відмінність між цими видами контролю полягає в особливостях органів, що здійснюють контроль. Такими є Верховна Рада України, її постійні органи, Президент України, Конституційний Суд, вищий і центральні органи виконавчої влади, органи виконавчої влади на місцях (державні адміністрації, адміністрації об'єднань, підприємств, установ), органи прокуратури, суду (як загального, так і арбітражного), органи міліції.

Є відмінності і в загальному характері контролю. Якщо судовий контроль спрямований на охорону, захист суб'єктивних прав, які можуть бути порушені застосуванням незаконного акта, то парламентський, адміністративний контроль (нагляд) мають на меті охорону переважно авторитету закону, об'єктивного правопорядку.

Отже, судовий контроль розрахований на міру зацікавленості кожного окремого громадянина у недопущенні порушень його законних прав. Контроль парламентський, адміністративний передбачає зацікавленість відповідних органів у підтриманні правопорядку загалом.

За ознакою об'єктів контрольної діяльності зазначені вище види контролю, належать до зовнішнього контролю (нагляду), оскільки паралельно функціонує внутрішній (відомчий) контроль, що здійснюється міністерствами, державними комітетами, іншими відомствами за ходом виконання законодавчих та інших нормативних актів у відповідній галузі.

У чому полягає відмінність між наглядом і контролем. Мета контрольної діяльності і мета нагляду збігаються. Це є:

-дотримання (виконання) законодавчих актів;

-поновлення порушених протиправним діянням правовідносин;

-забезпечення притягнення винних до юридичної відповідальності.

Об'єктом контрольної діяльності є дії фізичних осіб у зв'язку з виконанням ними юридичних актів, загальнообов'язкових правил, а також перевірка фактичної наявності цінностей.

Об'єктом нагляду є саме законність юридичних актів, загальнообов'язкових правил, інструкцій, інших актів управління.

Методи контрольної діяльності включають як відмову у схваленні акта, так і скасування акта під час перевірки.

Види контролю, залежно від місця в процесі виконання управлінського рішення: попередній; превентивний (до приведення акта до виконання); поточний (у вигляді перевірки, обліку, обстеження, спостереження); заключний (відмова у схваленні акта, скасування такого в ході перевірки).

Для нагляду характерним є подальший контроль (за вимогою наглядної інстанції) із зупиненням дії акта, з вимогами усунення порушень закону.

Розглянемо детальніше кожен із зазначених видів контролю (нагляду).

Парламентський контроль здійснюється за ходом виконання затверджених програм і бюджету, за забезпеченням конституційних прав, свобод, обов'язків громадян. Він проявляється у накладанні "вето" на укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів. Парламентський контроль здійснюється Верховною Радою України.

Суть адміністративного нагляду полягає в тому, що вищі органи виконавчої влади наділені розпорядчими повноваженнями щодо нижчих органів, в тому числі мають право скасовувати,

193

невідповідності закону, акти управління, що ними видаються.

Президент України скасовує акти Кабінету Міністрів України, акти міністерств, інших центральних органів за невідповідності їх закону, входить з поданням до Верховної Ради про дострокове припинення повноважень місцевих Рад народних депутатів у разі порушення ними законодавства.

Кабінет Міністрів у ході реалізації своїх контрольних повноважень має право скасовувати акти міністерств, інших відомств та органів виконавчої влади.

Місцеві державні адміністрації здійснюють контроль за діяльністю підприємств (об'єднань) будьяких форм власності, транспорту, за використанням природних ресурсів, за станом обліку, звітності, громадського порядку, за сплатою платежів у бюджет, за радіаційним, санітарним станом.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади контролюють стан реалізації актів, що ними видаються в межах галузі (відомства).

Зовнішній контроль здійснюють і спеціалізовані органи контролю. Ці органи створюються у галузях промисловості та фінансів, сільського господарства і охорони природи, будівництва та збереження матеріальних цінностей тощо. Суб'єктами цього контролю є державні інспекції: пожежна, автомобільна, в справах захисту прав споживачів, з контролю за цінами, за вивозом матеріальних цінностей, за станом ядерної і радіаційної безпеки, за дотриманням стандартів, благоустрою, екологічна та ін.

До кола спецінспекцій належать інспекції: пробірного нагляду, сільськогосподарського нагляду, газового нагляду, котлонагляду, ветеринарного нагляду, рибного нагляду та ін.

Для правового статусу спецінспекцій характерно, що наглядові функції за виконанням юридичних документів (спеціальних правил, обов'язкових вимог, умов державних обов'язкових стандартів, нормативів, інструкцій), поєднуються з контрольними - за діями органів та посадових осіб щодо виконання загальнообов'язкових правил.

Інспекції наділені правом проводити перевірки, обстеження, рейди, зобов'язані брати участь у ревізіях, знайомитися з документами, вимагати пояснення з усіх видів порушень, вимагати від органів вищого рівня притягнення винних до відповідальності, давати приписи, що породжують юридичні обов'язки, наприклад, про усунення порушень законності і причин, що їм сприяють.

Кожна спецінспекція у своїх діях не має права втручатись у повсякденну роботу адміністрації підконтрольного об'єкта незалежно від форм власності, не може оцінювати оперативно-службову діяльність адміністрації, а має проводити перевірку відповідно до питань свого профілю.

Нагляд органів прокуратури Закон України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 року називає нагляд за точним та

однаковим виконанням законів, який здійснюють органи прокуратури, вищим наглядом. Ця назва - принципова. Як зазначалося вище, наглядом та контролем за точним виконанням юридичних приписів займаються й інші органи, але наглядову чи контрольну діяльність вони чинять від свого імені. Прокурори здійснюють загальний нагляд від імені Верховної Ради України - вищої влади в державі.

Згідно з Перехідними положеннями Конституцій України, органи прокуратури здійснюють нагляд: за дотриманням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; за дотриманням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Прокуратура продовжує виконувати, відповідно до чинних законів, функцію нагляду за дотриманням і застосуванням законів та функцією попереднього слідства - до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.

Основним і специфічним для прокуратури способом юридичного реагування на порушення законності у сфері виконавчої влади є винесення протесту з вимогою скасування юридичного акта чи приведення його у відповідність із чинним законодавством, а також припинення незаконних дій посадових осіб, відновлення порушеного права.

Протест обов'язковий для розгляду та відповідного реагування протягом 10 днів з моменту його надходження. Принесення протесту зупиняє дію опротестованого акта. Протест, принесений прокурором може бути відкликаний або змінений вищим прокурором.

Залишення посадовою особою без розгляду протесту, припису чи подання прокурора, а так само несвоєчасна відповідь на них тягне за собою адміністративну відповідальність винної посадової особи

194

за ч. 2 статті 185/6 КУпАП, Коротко зупинимося на судовому контролі в державному управлінні.

Судовий контроль за законністю у сфері виконавчої влади здійснюється у двох формах:

1.Це діяльність суду щодо вирішення адміністративних справ, яка пов'язана з перевіркою законності актів управління на підставі звернень зацікавлених осіб. Йдеться про справи, що виникають з адміністративно-правових відносин: справи позовного та особливого провадження (про звільнення, житлові, про відшкодування збитків, завданих неправильними діями посадових осіб), справи по позовах органів самоврядування, власника тощо, вирішуючи які, суд обов'язково перевіряє доцільність, законність, обґрунтованість дій відповідних органів управління. Судові рішення при цьому або скасовують, або змінюють незаконні акти виконавчої влади або ж відмовляють у визнанні юридичної сили за актами, що суперечать закону. Це є пряма форма судового контролю.

2.Судовий контроль за законністю актів (дій) органів виконавчої влади має місце і тоді, коли законність того чи іншого акта чи дії не є спеціальним предметом судового розгляду, а досліджується, перевіряється у зв'язку з вирішенням віднесених до компетенції суду кримінальних, інших судових справ, при розгляді яких судові доводиться оцінювати дії органів управління з погляду їхньої відповідності закону. Це, так званий, непрямий контроль. Отже, судовий контроль має ту особливість, що здійснюється у сферах, які недоступні деяким іншим видам контрольно-наглядової діяльності.

За результатами непрямого контролю судами приймаються окремі ухвали та подання.

Окрема ухвала має інформувати державні органи, об'єднання громадян, комерційні та інші приватні структури про виявлені порушення закону, про причини та умови, що породили їх, повідомляє про необхідність вжиття заходів щодо усунення порушень і попередження таких надалі (ст. 340 КПК, ст. 235 ЦПК України). Специфікою цього судового акта є те, що ним суд не скасовує і не змінює протизаконні акти управління, а лише повідомляє сигналізує про необхідність їх скасування і не повторення протиправних дій надалі.

Подання судді має таку саму мету, але відрізняється від окремої ухвали єдиноначальним порядком, оперативністю, виноситься суддею у довільній формі, є наслідком узагальнення фактів порушення законності щодо ряду справ поза судовою діяльністю або після судового процесу.

Залишення посадовою особою без розгляду окремої ухвали суду чи подання судді або невжиття заходів до усунення вказаних у них порушень закону, так само, як і невчасна відповідь на окрему ухвалу (подання), тягнуть за собою адміністративну відповідальність (ч. 1 ст. 185/6 КУпАП).

Адміністративно-наглядова діяльність органів міліції проявляється у перевірках дотримання громадянами і посадовими особами, державними органами і об'єднаннями громадян правил дозвільної 195

системи, торгівлі, громадського порядку і безпеки, режиму надзвичайного стану, а також правил загальнообов'язкового характеру, що встановлюються у передбаченому законом порядку уповноваженими органами держави. До порушників цих приписів застосовуються заходи адміністративної відповідальності.

Що стосується Конституційного суду, то його призначення - вирішувати спір про відповідність Конституції України, нормативних актів Президента України, законів, та інших нормативних актів, що приймаються Верховною Радою України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади.

196

71.Обласна, районна адміністрація як виконавча влада в Україні

Виконавчу владу на місцевому територіальному рівні, тобто в областях, районах, Автономній Республіці Крим, у містах Києві та Севастополі, здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а також місцеві (територіальні) органи центральних органів виконавчої влади (ЦОВВ). Правовою основою організації та діяльності місцевих органів виконавчої влади є Конституція України, Закон України “Про місцеві державні адміністрації”, деякі інші нормативно-правові акти.

Місцеві державні адміністрації є єдиноначальними органами виконавчої влади загальної компетенції. Відповідно до п. 10 ст. 106 Конституції України та ст. 8 Закону України “Про місцеві державні адміністрації” голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду за поданням Прем’єр-міністра і звільняються з посади Президентом України.

Місцева державна адміністрація є органом виконавчої влади на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, який виконує повноваження державної влади, делеговані йому виконавчі функції відповідних рад через створювані управління, відділи та інші структурні підрозділи й діє під керівництвом голови місцевої державної адміністрації.

У здійсненні своїх повноважень голова місцевої державної адміністрації відповідальний перед главою держави і Кабінетом Міністрів. Районні державні адміністрації також підзвітні та підконтрольні обласним державним адміністраціям.

Саме через місцеві державні адміністрації здійснюється принцип поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, покладений в основу територіального устрою України. Такий підхід повною мірою відповідає змісту управління місцевими справами, якого додержується більшість країн світу.

На території відповідних державних адміністрацій діють і місцеві (територіальні) органи міністерств та інших ЦОВВ. Їх взаємодія з адміністраціями, а також органами виконавчої влади вищого рівня в період реформування цих органів набуває важливого значення, насамперед у питанні забезпечення чітких субординаційних зв’язків між ними.

Важливою особливістю адміністративно-правового статусу місцевих органів є те, що в ньому певним чином поєднуються повноваження загальної та спеціальної компетенції. Зокрема, повноваження спеціальної компетенції здійснюють структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, до відання яких віднесені питання функціонального чи галузевого управління. З огляду на це серед місцевих органів ЦОВВ виділяються органи двох типів:

1)органи, що підпорядковані центральним органам виконавчої влади, хоч і мають певні зв’язки з місцевими державними адміністраціями;

2)органи, що підпорядковані головам відповідних місцевих державних адміністрацій, хоч і мають враховувати вимоги реалізації завдань відповідних центральних органів виконавчої влади.

Склад місцевих державних адміністрацій формують їхні голови. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів “Про упорядкування структури місцевих державних адміністрацій” затверджені примірні переліки управлінь, відділів та інших структурних підрозділів обласних, Київської та Севастопольської міських, районних, районних у місті Києві та Севастополі державних адміністрацій. На виконання Конституції і законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь відділів та інших структурних підрозділів — накази.

Основними завданнями місцевих державних адміністрацій в межах відповідної адміністративнотериторіальної одиниці є: виконання Конституції України, законів, актів Президента України, Кабінету Міністрів, інших актів виконавчої влади вищого рівня; забезпечення законності й правопорядку, додержання прав і свобод громадян; виконання державних і регіональних програм соціальноекономічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин — також програм їх національно-культурного розвитку; підготовка та виконання відповідних бюджетів і програм; взаємодія з органами місцевого самоврядування; реалізація інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами місцевих повноважень.

В управлінні відповідних місцевих адміністрацій перебувають об’єкти державної власності. До них належать заклади освіти, культури, охорони здоров’я, масової інформації, інвестиційні фонди,

197

засновниками яких є відповідні місцеві державні адміністрації, об’єкти, які забезпечують діяльність державних організацій, установ та служб, що перебувають на відповідному обласному та районному бюджеті, інші об’єкти відповідно до чинного законодавства.

У разі делегування повноважень районними чи обласними радами в управлінні державних адміністрацій перебувають також об’єкти спільної власності територіальних громад. Для управління цими об’єктами місцеві державні адміністрації наділені відповідними повноваженнями, які бувають двох видів:

1)права і обов’язки, зміст яких безпосередньо випливає з належності цих органів до системи саме виконавчої влади;

2)повноваження, якими наділяються місцеві адміністрації іншими органами.

Зокрема, місцеві адміністрації здійснюють повноваження місцевого самоврядування, делеговані їм радами відповідного рівня.

Додаткові повноваження органів виконавчої влади вищого рівня можуть передаватися місцевим державним адміністраціям Кабінетом Міністрів за погодженням з Президентом України в межах, визначених Конституцією і законами України. При цьому передача місцевим державним адміністраціям повноважень інших органів має супроводжуватися передачею відповідних фінансових, матеріальнотехнічних та інших ресурсів, необхідних для здійснення цих повноважень.

Повноваження місцевих державних адміністрацій поділяються на функціональні й галузеві. До групи повноважень функціонального характеру належать, зокрема, питання забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян тощо. До групи галузевих повноважень належать повноваження місцевих державних адміністрацій у галузях: соціально-економічного розвитку відповідних територій; бюджету, фінансів та обліку; управління майном, приватизації та підприємництва тощо. Для реалізації зазначених повноважень місцеві державні адміністрації мають право проводити перевірки; одержувати відповідну статистичну інформацію; давати обов’язкові для виконання розпорядження керівникам підприємств та установ; порушувати питання про дострокове припинення повноважень відповідних рад, сільських, селищних і міських голів згідно з чинним законодавством.

Місцеві державні адміністрації здійснюють повноваження, делеговані їм обласними і районними радами відповідно до Конституції України, в обсягах і межах, передбачених Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні”.

Водночас у діяльності обласних державних адміністрацій має бути підвищена ефективність контрольно-наглядових функцій за додержанням Конституції і законів, а також щодо здійснення державного управління і місцевого самоврядування з подальшим посиленням у діяльності районних державних адміністрацій розпорядчо-виконавчих функцій. До сфери контрольно-наглядової діяльності державних адміністрацій доцільно, зокрема, віднести: збереження і раціональне використання державного майна; додержання фінансової дисципліни; використання та охорону земель, лісів, надр; виконання правил торгівлі тощо.

Голова місцевої державної адміністрації діє самостійно в межах своєї компетенції. Він очолює державну адміністрацію, здійснює керівництво її діяльністю, несе відповідальність за виконання покладених на адміністрацію завдань і за здійснення нею своїх повноважень. Крім того, він представляє відповідну місцеву адміністрацію у відносинах з іншими державними органами та органами місцевого самоврядування, громадськими об’єднаннями, підприємствами, установами та організаціями, громадськими та іншими особами як в Україні, так і за її межами. На голову покладені повноваження, пов’язані з вирішенням кадрових питань, укладанням та розірванням контрактів з керівниками підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління відповідної державної адміністрації. Він регулярно інформує населення про стан виконання безпосередньо покладених на місцеві адміністрації повноважень.

Управління, відділи та інші структурні підрозділи місцевих адміністрацій здійснюють керівництво галузями управління, несуть відповідальність за їх розвиток. По горизонталі вони підпорядковані й підзвітні голові відповідної державної адміністрації, а по вертикалі — органам виконавчої влади вищого рівня — відповідним управлінням, відділам та іншим структурним підрозділам обласної державної адміністрації.

198

Організаційно-процедурні питання діяльності місцевих адміністрацій регулюються їх регламентами, що затверджуються головами відповідних адміністрацій. Типові регламенти місцевих державних адміністрацій затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Для правового, організаційного, матеріально-технічного та іншого забезпечення діяльності місцевої державної адміністрації, підготовки аналітичних, інформаційних та інших матеріалів головою відповідної місцевої державної утворюється апарат місцевої державної адміністрації у межах виділених бюджетом коштів. Апарат очолює посадова особа — керівник апарату, який призначається на посаду головою місцевої державної адміністрації. Він же затверджує положення та визначає структуру апарату, призначає на посади і звільняє з посад керівників та інших працівників структурних підрозділів апарату.

72.Адміністративно-правові основи регулювання відносин у сфері агропромислового комплексу

Серед органів управління економікою важливе місце належить Міністерству агропромислового комплексу України (Мінагропром України). Воно с центральним органом виконавчої клали і забезпечує втілення в життя державної політики у сфері сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової, переробної та виноробної промисловості, а також здійснення інших заходів щодо гарантування продовольчої безпеки держави.

Мінагропрому України підпорядковані Комітет харчової промисловості України і Комітет з питань садівництва, виноградарства та виноробної промисловості України.

Основними завданнями Мінагропрому с розробка пропозицій щодо основних напрямів аграрної політики, а також державної політики з питань розвитку сільського садівництва, виноградарства, харчової та виноробної промисловості (галузі агропромисловий" комплексу); організація виконаній! актів законодавства з питань агропромислового комплексу і контроль за їх реалізацією: розробка та координація виконання загальнодержавних, регіональних програм, поточних планів економічного і соціальної розпитку галузей . комплексу, тіпальної сфери села; здійснення науково-технічної і технологічної політики п галузях агропромислового комплексу, виробити на. розробка та заходів щодо сучасних механізмів вирішений функцію пальних питань галузевого і міжгалузевого характеру, структурної перебудови галузей агропромислового комплексу, реформування майнових і земельних відносин на основі збереження та якісного оновлений ресурсного потенціалу, подоланий негативних явищ кризовою характеру: організацій продовольчого ринку, маркетингу у сфері матеріальнотехнічною постачання, активізацій зовнішньоекономічної здійснення заходів щодо державної підтримки товаровиробників, цільовою використання бюджетних коштів, створення рівних умов для розвитку усіх форм власності й господарювання; організація роботи державних служб з питань насінництва і розсадництва, сортовипробування і захисту рослин, ветеринарної медицини, племінної справи, заготівлі та якості продукції наукового і кадрового забезпечення, стандартизації, карантинного режиму, охорони праці, техніки безпеки, нагляду за технічним станом машин і обладнання.

Мінагропром України, відповідно до покладених на нього завдань, здійснює такі функції:

1)організовує разом із заінтересованими міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади підготовку пропозицій щодо оптимізації територіального розміщення сільськогосподарського виробництва з урахуванням економічних, грунтово-кліматичних, екологічних, соціальних та інших факторів, готує пропозиції про закриття морально застарілих виробництв і розміщення нових;

2)розробляє концептуальні напрями розвитку конкурентноспроможного землеробства і тваринництва, здійснює заходи щодо застосування альтернативних систем ведення галузей агропромислового комплексу, бере участь у проведенні державної політики з питань дитячого, дієтичного і профілактичного харчування;

3)вносить пропозиції про запровадження сучасних механізмів вирішення функціональних питань галузевого та міжгалузевого характеру, державної підтримки підприємств, установ і організацій усіх форм власності, стимулювання їх інтеграції та кооперування, розробляє економічні та організаційно-правові заходи, спрямовані на захист вітчизняного товаровиробника, активізацію зовнішньоекономічної діяльності, залучення іноземних інвестиції!, кредитних ресурсів та міжнародної технічної допомоги у пріоритетні напрями розвитку агропромислового комплексу;

4)забезпечує державну підтримку та сприяє розвитку підсобних промислових виробництв сільськогосподарських підприємств і селянських (фермерських) господарств, кооперативів, особистих підсобних господарств та інших;

199

5)організовує систему маркетингу у сфері матеріально-технічного постачання, виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції та продукції її переробки, вносить пропозиції щодо ринкових механізмів регулювання цін і тарифів на них, а також послуг виробничо-технічного призначення, організовує інформування товаровиробників усіх форм власності, сприяє створенню умов для реалізації продукції через ринкову інфраструктуру, відновленню традиційних та освоєнню нових ринків збуту;

6)готує пропозиції про роздержавлення і приватизацію майна, забезпечу! реалізацію політики антимонопольного регулювання галузей, сприяє розвитку конкуренції, становленню структур ринкового типу у сфері виробництва та послуг,

7)бере участь у розробці проекту закону про Державний бюджет України, забезпечує цільове фінансування програм і заходів, веде облік бюджетних коштів та складає звітність про їх використання;

8)формує резервний та елітний насіннєві фонди, а також генетичний фонд у тваринництві, координує діяльність підприємств, пов'язану з проведенням державних випробувань сортів і гібридів сільськогосподарських культур та суб'єктів селекції у тваринництві, здійснює державний контроль за якістю насіння, племінних ресурсів, організує роботу, спрямовану на розпиток насінництва, на племінної справи;

9)бере участь у визначенні державних потреб у сільськогосподарській продукції та сировині, закладенню продовольства і сировини у державний відповідно до встановлених завдань;

10)складає разом із заінтересованими центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування загальної баланси забезпечення сировинними, енергетичними, трудовими ресурсами агропромислового комплексу та задоволення потреб населення у харчової продукції;

11)бере участь в організації постачання продовольчої з державних ресурсів за міжурядовими угодами населенню, яке проживає на території, що радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

12)здійснює на підприємствах усіх фірм власності державний контроль за сільськогосподарської продукції та сировини під час їх виробництва, зберігання та реалізації, в тому числі піл час проведений експортно-імпортних операцій;

13)бере участь у роботі, пов'язаній з моніторингом земель сільськогосподарського призначення,

увизначенні основних напрямів державної політики у сфері використання та охорони земель, організує відновлення екологічної цінності земельних ділянок;

14)організує роботу, спрямовану на забезпечення дотримання вимог законодавства у процесі експлуатації природоохоронних об'єктів, раціонального використання лісових, водних та інших природних ресурсів, збереження рідкісних та зникаючих видів тварин і рослин;

15)складає баланс потреби засобів захисту рослин в Україні, організує виконання заходів та здійснює контроль за забезпеченням екологічної безпеки у поводженні з пестицидами, агрохі мі катами, відходами власного виробництва, регуляторами росту рослин;

16)бере участь у визначенні на підставі висновків державної екологічної експертизи основних напрямів розвитку меліорації земель, лімітів державних централізованих капітальних вкладень і показників введення в експлуатацію меліорованих земель, встановлює порядок введення до експлуатації завершених будівництвом меліоративних систем і затверджує склад відповідних комісій, дбає про ефективне використання меліорованих земель;

17)сприяє проведенню на підприємствах усіх форм власності державної політики з питань карантину рослин, ветеринарної медицини, охорони території України від занесення шкідників і бур'янів, збудників хвороб рослин, здійснює фітосанітарний контроль;

18)проводить через Державний департамент ветеринарної медицини державну політику в галузі ветеринарної медицини та ветеринарний контроль, забезпечує охорону території України від занесення збудників карантинних хвороб тварин;

19)забезпечує в межах наданих повноважень реалізацію підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності державної політики з питань охорони праці, нагляду за технічним станом машин та устаткування, пожежної безпеки і безпеки дорожнього руху;

20)сприяє розвитку сільськогосподарського виробництва на землях, забруднених хімічними, радіоактивними та іншими шкідливими речовинами, з метою одержання чистої продукції та постачання населення чистими продуктами харчування;

21)бере участь у розміщенні державних інвестицій, зазвичай на конкурсних засадах, між

200