Administratvine_pravo
.pdfсередовища і матеріальними цінностями; 3) застосування різноманітних запобіжних заходів; 4) здійснення юрисдикційної діяльності та застосування примусових заходів. Організаційно-масова
(попереджувальна) діяльність, здійснюється за допомогою методу переконання, суть якого полягає у впливі на свідомість та поведінку людей з метою формування у них правильних переконань, розуміння необхідності добровільно і сумлінно виконувати вимоги закону та інших правових норм, а зміст становить комплекс різноманітних конкретних заходів і засобів такого впливу. Переконання, яке здійснюється під час адміністративного нагляду, покликане попередити вчинення правопорушень, а також вплинути на морально нестійких членів суспільства і зміцнити в громадській думці уявлення щодо цінності і необхідності правових приписів, загальної нетерпимості до їх порушень.
Метод переконання реалізується, як правило, у таких формах, як: а) правове виховання; б) постійне інформування населення про стан правопорядку і боротьби з правопорушеннями; в) агітаційно-роз’яснювальна робота серед населення; г) критика антигромадських проявів;
д) застосування заходів заохочення; е) робота з правопорушниками, особами з так званих груп ризику; є) поширення та популяризація передового досвіду боротьби з порушеннями громадського порядку та громадської безпеки тощо.
Основною формою попереджувальної діяльності є безпосереднє спостереження, збір та аналіз інформації про піднаглядні об’єкти. Для цього суб’єкти нагляду наділяються повноваженнями щодо вимагання відповідних довідок, звітів, пояснень та інших документів, проведення оглядів, обстежень на місцях, проведення експертиз та інвентаризацій. Систематично проводяться перевірки дотримання організаціями і громадянами відповідних правил (поведінки у громадських місцях, дорожнього руху, обігу зброї і наркотиків), технічні огляди транспортних засобів, огляди приміщень і об’єктів, які охороняються міліцією.
Сутність адміністративно-запобіжних заходів як одного із напрямків адміністративного нагляду полягає у застосуванні в передбачених законом випадках обмежень до громадян та організацій при відсутності самого факту вчинення правопорушення. Тобто ці заходи мають чітку профілактичну спрямованість, орієнтовані на захист інтересів громадської безпеки, на недопущення вчинення правопорушень. Адміністративно-запобіжними в юридичній літературі визнаються заходи, які дозволяють виявляти і не допускати правопорушення, забезпечувати громадський порядок і громадську безпеку за різних надзвичайних обставин.
Адміністративний нагляд становить процес здійснення суб’єктом адміністративного нагляду своїх наглядових повноважень. Цей процес, з одного боку, складається з ряду етапів (стадій), а з іншого,
– він має свою власну функціональну структуру – сукупність його складових елементів. Так, етапами адміністративного нагляду можна назвати: 1) попередній, який полягає в аналізі усієї отриманої інформації, підготовці кадрів, виданні і доведенні правових норм (правил, нормативів тощо) до об’єктів адміністративного нагляду, вивченні прогнозів тощо. Отже, під попереднім ми розуміємо нагляд за правильністю та доцільністю підготовки управлінського рішення. Він має попереджувальне значення, оскільки під час його здійснення ставиться мета попередити прийняття піднаглядним суб’єктом неправильних і необґрунтованих рішень; 2) поточний нагляд проводиться на етапі реалізації управлінського рішення і не тільки під час відповідної стадії нагляду, але й паралельно з іншими стадіями, наприклад, з добором, розстановкою та інструктажем виконавців, забезпеченням діяльності виконавців, організацією взаємодії між виконавцями. Більше того, поточний нагляд відіграє велику організуючу роль. Він допомагає виявляти досягнення та прорахунки в процесі реалізації рішення, добиватися його повного та своєчасного виконання. Поточний етап включає в себе інспектування, спостереження, перевірки, у ході яких виявляються порушення предмету нагляду, застосовуються запобіжні заходи, відновлюється порушений порядок, вирішуються питання про притягнення винних до відповідальності тощо; 3) наступний (пасивний) нагляд включає перевірку реалізованих управлінських рішень. У результаті цього нагляду аналізуються допущені помилки, виявляються їх причини, а також узагальнюється, поширюється позитивний досвід службової діяльності кращих підрозділів та органів внутрішніх справ. Цей етап полягає в аналізі загального становища, у виявленні певних як позитивних, так і негативних тенденцій, підготовці звітів, розробці пропозицій тощо.
Здійснений аналіз напрямків, форм та стадій дозволяє розкрити зміст адміністративного нагляду як правового інституту, основними елементами якого є суб’єкти, об’єкти та предмет.
Адміністративний нагляд включає сукупність організаційних заходів суб’єкта по визначенню об’єктів нагляду, часу його проведення, а також форм і способів здійснення. Саме організаційний
231
напрямок є основою виділення специфічних видів та форм адміністративного нагляду. Отже, важливим елементом будь-яких правовідносин, зокрема тих, які складаються з приводу адміністративного нагляду, є їх суб’єкти й об’єкт.
Якщо процес управління у загальному вигляді характеризується як вплив керуючої (суб’єкт управління) системи на керовану (об’єкт управління) з метою переведення її з одного стану в інший, то адміністративний нагляд як вид управлінської діяльності також можна уявити як вплив суб’єкта адміністративного нагляду на відповідний об’єкт управління з метою переведення його в бажаний для суб’єкта адміністративного нагляду стан.
Суб’єктами адміністративного нагляду є суд, установа виконання покарань, органи внутрішніх справ, відповідно, їх посадові особи, на яких покладено обов’язки щодо здійснення наглядової діяльності і надано відповідні повноваження. Працівники міліції зобов’язані систематично контролювати поведінку піднаглядних об’єктів, запобігати порушенням ними громадського порядку та прав інших громадян і припиняти їх, проводити розшук осіб, які уникають адміністративного нагляду.
Адміністративний нагляд завжди має певні об’єкт та предмет. Наглядова діяльність, як і будь-яка інша цілеспрямована діяльність, стосується, по-перше, лише певних об’єктів, коло яких окреслено законом. По-друге, суб’єкта нагляду цікавить не взагалі сам по собі той чи інший об’єкт, не будь-які, а тільки деякі параметри його функціонування, їх кількісна чи якісна сторона. Отже, коло осіб, які можуть бути піддані адміністративному нагляду, обмежене, а саме: це особливо небезпечні рецидивісти, особи, що мають відповідні судимості та не бажають стати на шлях виправлення.
Щодо предмета адміністративного нагляду, то до нього слід віднести у широкому розумінні: громадський порядок, громадську безпеку, власність. У вузькому розумінні предметом адміністративного нагляду є спеціальні правила, норми, вимоги та стандарти, обов’язок дотримуватись яких покладено на піднаглядні об’єкти.
Нагляд – це передусім спостереження за ким-небудь, слідкування за порядком, додержанням правил, а також перевірка конкретних дій (діяльності) і поведінки.
Д. М. Бахрах зазначає, що „адміністративний нагляд, як правило, полягає в забезпеченні виконання загальнообов’язкових норм, встановлених законами, здійснюється систематично, причому, звичайно, за ініціативою його суб’єктів”. Однією із важливих особливостей адміністративного нагляду
Д.М. Бахрах вважає те, що він, як правило, пов’язаний із застосуванням адміністративного примусу”.
Н.Г. Саліщева розглядає адміністративний нагляд і як специфічну форму надвідомчого контролю, і як метод діяльності органів зовнішнього державного контролю. Зміст адміністративного нагляду, на її думку, полягає в перевірці виконання встановлених державою правил і норм, що забезпечують нормальне функціонування цієї галузі управління. Для адміністративного нагляду характерне також те, що здійснюючий його орган не перевіряє всю роботу підконтрольного об’єкта, а зосереджує свою увагу лише на виконанні порівняно незначної кількості норм і правил. Органи адміністративного нагляду мають право давати обов’язкові до виконання розпорядження, робити перевірки й обстеження, видавати дозволи.
В. М. Гаращук зазначає, що адміністративний нагляд має за мету не лише попередження протиправних дій, усунення причин і умов, що сприяють правопорушенням, а й застосування заходів адміністративного примусу, в тому числі адміністративної відповідальності в разі виявлення порушень загальнообов’язкових правил.
Отже, можна зробити висновок, що нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі, не є суто адміністративним, а має комплексний, а отже, міжгалузевий, характер, оскільки він встановлюється, продовжується і припиняється судом, і тільки суд притягує до відповідальності піднаглядних, які порушили правила нагляду, а міліція здійснює нагляд за дотриманням піднаглядними встановлених правил та обмежень, здійснює виховний вплив на них, документує факти порушеннями ними Закону.
Як зазначено у п. 7 ст. 10 Закону України „Про міліцію”, здійснення адміністративного нагляду за особами, щодо яких його встановлено, є одним із обов’язків міліції.
Діяльність міліції щодо здійснення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі, полягає саме у спостереженні за додержанням піднаглядними встановлених судом обмежень та обов’язків, передбачених Законом України „Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі”. На працівників міліції покладається обов’язок запобігати порушенням цією категорією осіб громадського порядку та прав інших громадян і припиняти їх,
232
проводити розшук осіб, які уникають адміністративного нагляду. Нагляд за додержанням піднаглядним встановлених правил та обмежень здійснюється за місцем їх проживання, як правило, дільничними інспекторами міліції. Але слід відзначити і те, що такий нагляд можуть здійснювати і працівники інших служб та підрозділів органів внутрішніх справ за вказівкою начальника міськрайвідділу.
Таким чином, право є і засобом, і основним інструментом управління соціальними об’єктами, і одночасно регулятором управлінської діяльності. Адміністративно-наглядова діяльність міліції здійснюється на основі правових норм, які є загальнообов’язковими правилами поведінки, встановленими державою. Управлінські відносини, зокрема, наглядові регулюються сукупністю соціальних норм, що забезпечують нормальне функціонування і розвиток систем відповідно до умов їх існування. Усі норми мають однакову кінцеву мету, але їх зміст, порядок встановлення і впливу на процеси управлінської діяльності, сфера дії і механізм поширення в системі різні.
Беззаперечно, усе зазначене про роль права, правового регулювання в забезпеченні управлінських процесів стосується і адміністративно-наглядової діяльності міліції. Отже, право є важливим засобом, знаряддям, інструментом адміністративно-наглядової діяльності. Врахування цих методологічних положень дозволяє зробити висновок, що адміністративно-наглядова діяльність міліції має правовий характер, оскільки нормативно-правовими актами визначено: а) повноваження працівників міліції щодо здійснення адміністративного нагляду; б) зв’язки між суб’єктами та об’єктами адміністративно-наглядової діяльності; в) гарантії здійснення нагляду; г) систему заходів юридичного примусу в інтересах забезпечення ефективної адміністративно-наглядової діяльності; д) форми, види та напрямки адміністративно-наглядової діяльності працівників міліції; е) порядок взаємодії та координації суб’єктів адміністративно-наглядової діяльності; є) відповідальність працівників міліції за порушення вимог законності під час здійснення адміністративно-наглядових повноважень.
Адміністративно-наглядова функція міліції як самостійна правова форма закріплюється у трьох групах норм. Так, норми першої групи закріплюють систему наглядових повноважень працівників міліції (форми, види та напрямки наглядової діяльності), принципи і порядок їх реалізації, систему заходів відповідальності. Ці норми створюють передумови для ефективного здійснення адміністративно-наглядової діяльності. Норми другої групи за своїм характером є процесуальними. Ці норми визначають оптимальні варіанти наглядового процесу і безпосередньо спрямовані на забезпечення ефективності досягнення юридичного результату. Третя група норм, найширша за обсягом, визначає правила, які підлягають виконанню і за дотриманням яких здійснюється адміністративний нагляд. Тобто норми цієї групи є предметом наглядової діяльності працівників міліції, тому що вони у своїй повсякденній роботі порівнюють поведінку піднаглядного об’єкта з приписами правових норм, забезпечують відновлення порушених прав, а в разі потреби застосовують заходи юридичної відповідальності.
86.Система і правове положення органів управління державної безпеки
Національна безпека - це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання й нейтралізація реальних і потенційних заіроз національним інтересам.
Об'єктами національної безпеки є:
1)людина і громадянин - їхні конституційні права і свободи Права, свободи і законні інтереси людини та громадянина переважно торкаються забезпечення особистої безпеки, якості й рівня життя, можливостей реалізації своїх прав і свобод,
2)суспільство - його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси Інтереси суспільства є узагальненою характеристикою інтересів громадян і зводяться до необхідності створення соціальної правової держави, забезпечення розви гку національної культури, мистецтва, звичаїв,
3)держава - її конституційний лад, суверенітет територіальна цілісність і недоторканність Держава зацікавлена у стабільності основних факторів свого існування (територіальна цілісність, суверенітет, забезпечення законності в усіх сферах суспільного життя), а також у забезпеченні громадського порядку та громадської безпеки, плідній міжнародній співпраці.
Загрози національній безпеці - це наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України. Керуючись цим визначенням, необхідно вказати, що факторами небезпеки у цьому аспекті можуть бути різні явища, обставини, вчинки. Йдеться
233
про криміналі-зацію суспільства, коррупцію, стан вітчизняної економіки, загострення міжнаціональних відносин, рівень захворюваності населення тощо.
Сьогоднішній стан розвитку України свідчить про можливість виокремлення таких основних загроз національній безпеці
1.Забезпечення територіальної цілісності держави. Стаття 2 Конституції України свідчить про те, що Україна є унітарною державою.
2.Нелегальна міграція Геостратепчне розміщення України є одним із визначальних чинників сприйняття нашої держави як об'єкта для нелегального перетину кордону громадянами інших країн з метою подальшого пересування до країн Європейського Союзу
3.Тероризм - суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей
4.Організована злочинність та корутіія. Організована злочинність - це сукупність злочинів, що вчиняються у зв'язку з створенням та діяльністю організованих злочинних угруповань. Корупція - діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.
5 «Тінізація» національної економіки
Комплексний характер проблематики національної безпеки обумовлює необхідність існування у державі низки органів, що спеціалізуються на діяльності у різних сферах забезпечення національної безпеки. Йдеться як про спеціалізовані органи, основним завданням яких є боротьба з певними загрозами національної безпеки, так і про ті, що мають широкі повноваження, частина яких належить до питань національної безпеки.
Субєкти державного управління у сфері національної безпеки:
1.Субєкти, повноваження яких визначено в Конституції України: Президент України,Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України
2.Субєкти, повноваження яких визначено в інших нормативно-пправових актах:
А) загальної компетенції: Рада національної безпеки і оборони України, служба безпеки України Б) спеціальної компетенції: служба зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України, Адміністрація Державної прикордонної служби України, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у
справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.
Рада національної безпеки і оборони України (РНБОУ) – це координаційний орган з питань національної безпеки і оборони при Президентові України
Стосовно компетенції РНБОУ у сфері національної безпеки, слід сказати, що до повноважень цього конституційного органу у визначеній сфері належать
1) розробка та розгляд на своїх засіданнях питання, які відповідно до Конституції та законів України належать до сфери національної безпеки, та подання пропозиції Президентові України щодо
-визначення стратегічних національних інтересів України, концептуальних підходів та напрямів забезпечення національної безпеки у політичній, економічній, соціальній, воєнній, науковотехнологічній, екологічній, інформаційній та інших сферах,
-проектів державних програм, доктрин, законів України, указів Президента України, директив Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, міжнародних договорів, інших нормативних актів та документів з питань національної безпеки,
-удосконалення системи забезпечення національної безпеки, утворення, реорганізації та ліквідації органів виконавчої влади у цій сфері,
-заходів політичного, економічного, соціального, воєнного, науково-технолопчного, екологічного, інформаційного та іншого характеру відповідно до масштабу потенційних та реальних загроз національним інтересам України,
-залучення контрольних, інспекційних та наглядових органів, що функціонують у системі виконавчої влади, до здійснення контролю за своєчасністю та якістю виконання прийнятих Радою національної безпеки і оборони України рішень, введених в дію указами Президента України,
234
2) здійснення поточного контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки, подання Президентові України відповідних висновків га пропозицій,
3)координація і контроль переведення центральних і місцевих органів виконавчої влади, а також економіки країни на роботу в умовах воєнного чи надзвичайного стану;
4)координація та контроль діяльності органів виконавчої влади по відбиттю збройної агресії, організації захисту населення та забезпеченню його життєдіяльності, охороні життя, здоров'я, конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян, підтриманню громадського порядку при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України
Служба безпеки України - це центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує дероюавну безпецу України. Служба безпеки України підпорядкована Президенту України і підконтрольна Верховній Раді України. На Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
До органів Служби безпеки України приймаються на конкурсній, добровільній і договірній основі громадяни України, здатні за діловими та моральними якостями, освітнім рівнем і станом здоров'я ефективно виконувати службові обов'язки. Критерії професійної придатності, зокрема юридичної обізнаності, визначаються кваліфікаційно-нормативними документами, які затверджуються Головою Служби безпеки України.
Для забезпечення виконання покладених на Службу безпеки України завдань у Центральному управлінні Служби безпеки України та підпорядкованих йому органах відповідно до закону створюються і діють функціональні підрозділи:
-контррозвідки,
-захисту національної державності,
-контррозвідувального захисту економіки держави,
-боротьби з корупцією та організованою злочинністю,
-боротьби з тероризмом і захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів,
-досудового слідства,
-охорони державної таємниці,
-оперативно-технічних заходів,
-оперативного документування,
-організаційного, інформаційно-аналітичного, кадрового, правового, господарського, фінансового та інших видів забезпечення оперативно-службової діяльності Служби безпеки України
При Службі безпеки України функціонує Антитерористичний центр.
Служба зовнішньої розвідки України - це державний орган, який здійснює розвідувальну діяльність у політичній, економічній, військово-технічній, науково-технічній інформаційній та екологічній сферах Служба зовнішньої розвідки України підпорядкована Президентові України та підконтрольна Президентові України і Верховній Раді України На Службу зовнішньої розвідки України покладається
-добування, аналітична обробка та надання розвідувальної інформації Президентові України, Голові Верховної Ради України, Прем'єр-міністрові України та іншим визначеним Президентом України споживачам,
-здійснення спеціальних заходів впливу, спрямованих на підтримку національних інтересів і державної політики України в економічній, політичній, військово-технічній, екологічній та інформаційній сферах, зміцнення обороноздатності, економічного і науково-технічного розвитку,
235
участь у забезпеченні безпечного функціонування установ України за кордоном, безпеки співробітників цих установ та членів їх сімей у країні перебування, а також відряджених за кордон громадян України, які обізнані з відомостями, що становлять державну таємницю,
- участь у боротьбі з тероризмом, міжнародною організованою злочинністю, незаконним обігом наркотичних засобів, незаконною торгівлею зброєю і технологією її виготовлення, незаконною міграцією,
вжиття заходів протидії зовнішнім загрозам національній безпеці України, життю, здоров'ю її громадян та об'єктам державної власності за межами України.
Управління державної охорони України — це центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує державну охорону органів державної влади України та посадових осіб, підпорядкований Президентові України та підконтрольний Верховній Раді України. На Управління державної охорони України покладаються завдання:
-здійснення державної охорони щодо органів державної влади України;
-забезпечення безпеки посадових осіб, визначених законодавством, за місцем їх перебування як на території України, так і за її межами;
-забезпечення безпеки членів сімей посадових осіб, визначених законодавством, які проживають разом з ними або супроводжують їх;
-запобігання протиправним посяганням на посадових осіб і членів їхніх сімей та об'єкти, щодо яких здійснюється державна охорона, їх виявлення та припинення;
~охорони об'єктів, визначених законодавством;
-забезпечення безпечної експлуатації транспортних засобів, призначених для визначених законодавством посадових осіб
Державна служба спеціального зв }язку та захисту інформації України (Держспецзв'язку) - це центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, призначений для забезпечення функціонування і розвитку державної системи урядового зв'язку, Національної системи конфіденційного зв'язку, захисту державних інформаційних ресурсів в інформаційнотелекомунікаційних системах, криптографічного та технічного захисту інформації, діяльність якого спрямовується і основними завданнями Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України є:
-участь у формуванні та реалізація державної політики у сфері захисту державних інформаційних ресурсів в інформаційно-телекомунікаційних системах, криптографічного та технічного захисту інформації;
-забезпечення в установленому порядку урядовим зв'язком Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, інших посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів військового управління, керівників підприємств, установ і організацій у мирний час, в умовах надзвичайного та воєнного стану, а також у разі виникнення надзвичайної ситуації;
-забезпечення функціонування, безпеки та розвитку державної системи урядового зв'язку і Національної системи конфіденційного зв'язку;
-визначення вимог і порядку створення та розвитку систем технічного та криптографічного захисту інформації, яка є власністю держави, або інформації з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом;
-здійснення державного контролю за станом криптографічного та технічного захисту інформації, яка є власністю держави, або інформації з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом, а також за додержанням вимог законодавства у сфері надання послуг електронного цифрового підпису; охорона об'єктів, приміщень, систем, мереж, комплексів, засобів урядового і спеціального зв'язку,
ключових документів до засобів криптографічного захисту інформації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Державна прикордонна служба України - це центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України в
їївиключній (морській) економічній зоні. Основними функціями Державної прикордонної служби України є:
236
-охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму;
-здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення;
-охорона суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та контроль за реалізацією прав і виконанням зобов'язань у цій зоні інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій;
-ведення розвідувальної, інформаційно-аналітичної та опера-тивно-розшукової діяльності в інтересах забезпечення захисту державного кордону України згідно із законодавством;
-участь у боротьбі з організованою злочинністю та протидія незаконній міграції на державному кордоні України та в межах контрольованих прикордонних районів;
-охорона закордонних дипломатичних установ України тощо.
Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (далі - МНС) - це центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту, керівниг\тво діяльністю єдиної державної систелт цивільного захисту населення і територій, поводження з радіоактивними відходами, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, рятувальної справи, техногенної та пожежної безпеки, створення та функціонування системи страхового фонду документації, профілактики травматизму невиробничого характеру, а також гідрометеорологічної діяльності.
87.Порядок і терміни розгляду скарги
Органи державної влади і місцевого самоврядування, установи, організації незалежно від форм власності, об´єднання громадян, підприємства, посадові особи зобов´язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.
Пропозиції (зауваження) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, інвалідів Великої Вітчизняної війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, організацій і підприємств особисто.
Розгляд заяв (клопотань)
Органи місцевої влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи установ, організацій незалежно від форм власності, об´єднань громадян, підприємств, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов´язані об´єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, інвалідів Великої Вітчизняної війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, організацій і підприємств особисто.
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов´язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов´язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон України.
Термін подання скарги
Скарга на рішення, що оскаржувалось, може бути подана до органу або посадовій особі вищого рівня протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням. Скарги, подані з порушенням зазначеного терміну, не розглядаються.
Пропущений з поважної причини термін може бути поновлений органом чи посадовою особою, що розглядає скаргу.
Рішення вищого державного органу, який розглядав скаргу, в разі незгоди з ним громадянина може бути оскаржено в суді в термін, передбачений законодавством України.
Права громадянина при розгляді заяви чи скарги
237
Громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, установ, організацій незалежно від форм власності, об´єднань громадян, підприємств, засобів масової інформації, посадових осіб, має право:
1)особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;
2)знайомитися з матеріалами перевірки;
3)подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи
скаргу;
4)бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;
5)користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;
6)одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;
7)висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи
скарги;
8)вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Органи державної влади і місцевого самоврядування, установи, організації незалежно від форм власності, об´єднання громадян, підприємства, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов´язані:
1)об´єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;
2)на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;
3)відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;
4)забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв´язку з заявою чи скаргою рішень;
5)письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;
6)вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті обмеження його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об´єднання громадян за місцем проживання громадянина;
7)у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз´яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;
8)не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;
9)особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
При необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань.
Термін розгляду звернень громадян
Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, невідкладно, але не пізніше п´ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п´яти днів.
На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого строку.
238
Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.
Безоплатність розгляду звернення
Органи державної влади, місцевого самоврядування, установи, організації незалежно від форм власності, об´єднання громадян, підприємства, посадові особи розглядають звернення громадян, не стягуючи плати.
Особистий прийом громадян
Порядок подання скарг включає в себе декілька моментів. По-перше, це регламентація того, у який орган (до якої посадової особи) громадянин чи юридична особа може подати скаргу. По-друге - це визначення форми та строків її подання. Закон України “Про звернення громадян” (ст. 16) встановлює загальне правило, згідно якого, скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а у разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням – безпосередньо до суду.
Скарга може бути подана в усній чи письмовій формі. Усні скарги викладаються громадянином і фіксуються посадовою особою на особистому прийомі громадян. Усі скарги на особистому прийомі реєструються. Громадянин зобов’язаний повідомити свою фамілію, ім’я, по-батькові, місце проживання, а також суть питання з яким він звертається. Питання, з яким звертається громадянин, по можливості вирішується під час прийому. Якщо вирішити порушені в усній скарзі питання безпосередньо на особистому прийомі не можливо, вона розглядається у тому ж порядку, що і письмова.
Посадова особа, яка здійснює особистий прийом громадян, для кваліфікованого розгляду скарги може залучати інших працівників даного органу. У випадку, якщо розгляд питання порушеного у скарзі не належить до відання даного органу, особа, що здійснює прийом, повинна роз’яснити скаржнику до компетенції якого органу належить його вирішення.
Найчастіше скарги подаються все ж у письмовому вигляді. Крім того, у окремих випадках законодавство встановлює обов’язковість такої форми. Загальні вимоги щодо змісту та реквізитів письмових скарг передбачені Законом України “Про звернення громадян”. У скарзі обов’язково має бути зазначено прізвище, ім’я, по-батькові, місце проживання, суть порушеного питання. Письмова скарга підписується заявником (заявниками) із зазначенням дати. З одного боку, позитивним моментом є те, що Закон України “Про звернення громадян” не встановлює особливих вимог щодо реквізитів звернень, однак для розгляду скарг, що випливають з певних правовідносин (наприклад, податкових) такі реквізити об’єктивно є недостатніми. У зв’язку з цим, окремі підзаконні нормативні акти деталізують та розширюють ці вимоги. Так, у п. 3 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби зазначено, що скарга повинна містити: прізвище, ім’я, по-батькові, місце проживання фізичної особи, а для юридичної особи – її найменування, місцезнаходження; найменування органу державної податкової служби, яким видано податкове повідомлення або рішення, що оскаржується, дата і номер; суть порушеного питання, прохання чи вимога; про подання чи неподання позовної заяви до суду (господарського суду) про визнання недійсним податкового повідомлення або рішення органу державної податкової служби; підпис фізичної особи або уповноваженої на те особи, а для юридичної особи – підпис керівника або представника юридичної особи, скріплений печаткою юридичної особи.
Скарга, оформлена без дотримання таких вимог повертається заявникові з відповідними роз’ясненнями. Письмова скарга без зазначення місця проживання, не підписана автором (авторами), а також така з якої неможливо встановити авторство визнається анонімною і розгляду не підлягає. Скарги, що оформлені належним чином та подані у встановленому порядку, підлягають обов’язковому прийняттю та розгляду.
Скарги, що подані з порушенням зазначеного у законі терміну не розглядаються. Якщо термін подання скарг пропущений з поважної причини, він може бути поновленим органом чи посадовою особою, що розглядає скаргу. Крім анонімних скарг та скарг, строк подання яких пропущено, не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також звернення осіб визнаних судом недієздатними. Після надходження скарг у орган виконавчої влади вони підлягають обов’язковій реєстрації. Після
239
реєстрації скарги передаються відповідним посадовим особам для їх розгляду. Розгляд та вирішення скарг є однією з центральних та найважливіших стадій адміністративного оскарження.
У випадку, коли вирішення питань, які порушені в одержаній органом державної влади (посадовою собою) скарзі, не входить до його повноважень, вона у термін не більше п’яти днів пересилається за належністю відповідному органу (посадовій особі) про що повідомляється громадянину, який подав скаргу. Важливою гарантією об’єктивного розгляду скарг, у даному випадку, є заборона направлення скарг тим органам чи посадовим особам, рішення або дії яких оскаржуються.
Після отримання та ознайомлення зі скаргою, здійснюється перевірка викладених в ній фактів. Припиняється розгляду скарг у випадках:
- смерті фізичної особи – суб’єкта звернення (крім випадків, коли існує необхідність у завершені розгляду скарги, наприклад, спростування неправдивої інформації, що зачіпала честь і гідність особи і т.п.);
- ліквідації юридичної особи – суб’єкта звернення.
Якщо у процесі розгляду звернення буде встановлено відсутність у ньому даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно у термін не більше п’яти днів повертається громадянину з відповідними роз’ясненнями. Тривалість розгляду скарг обмежена певними строками. Згідно ст. 20 Закону України “Про звернення громадян” звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення – невідкладно, але не пізніше п’ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо у місячний термін вирішити порушені у скарзі питання не можливо, керівник відповідного органу (або його заступник) встановлює відповідний термін для її розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні не може перевищувати сорока п’яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду звернення може бути скорочено. Виходячи зі змісту ст. 20 Закону України “Про звернення громадян”, перебіг терміну розгляду звернень (у т.ч. скарг) громадян починається з моменту їх надходження у відповідний орган (посадовій особі), чи іншому суб’єкту, що уповноважений їх розглядати.
88.Порядок видання і реєстрації нормативно-правових актів
Мета правових актів - відповідним чином впливати на суспільні відносини у сфері державного управління, на поведінку учасників цих відносин. Це передбачає їх дію, тобто фактичне застосування до різних конкретних обставин управлінської діяльності закладених у їх змістові засобів керуючого впливу. Мається на увазі виконання односторонніх юридично-владних приписів нормативного та індивідуального характеру, без чого саме прийняття правових актів не має сенсу.
Оскільки акти управління виходять від повноважних органів виконавчої влади (посадових осіб) і в них відбуваються державні інтереси, на них поширюється презумпція їх дійсності (правильності). Вона означає, що прийнятий в належному порядку і з дотриманням усіх вимог правовий акт управління діє протягом певного строку або ж до його офіційної зміни або скасування. Такий акт обов'язковий до виконання усіма, кому він адресований.
240