дистанційне навчання 1

Проблеми підготовки сучасного вчителя № 1, 2010

ка підказує, що викладач вокалу завжди повинен контролювати самостійну роботу вихованців, спрямовувати подальшу роботу над твором, застерігати їх від негативних наслідків. Найкращим способом ознайомлення з новим твором можна вважати прослуховування його у виконанні визнаних майстрів вокального мистецтва за допомогою аудіо та електронних носіїв, з необхідними коментарями педагога.

Дуже важливу роль на заняттях з вокалу відіграє концертмейстер. Він є першим помічником педагога і студента. В процесі роботи над вокальним твором досвідчений концертмейстер може давати цінні поради, допомагаючи студенту засвоїти складні ритмічні малюнки, виправити неточності відтворення мелодії, виконувати всі вказівки автора музичного тексту. Проте важливо застерегти концертмейстера від зауважень стосовно голосоутворення студента. Не будучи досконало ознайомленим із особливостями будови голосового апарату вокаліста, віковими та психологічними особливостями, концертмейстер може нашкодити успішному процесу формування співацького голосу майбутнього вчителя музики. В процесі роботи над твором, концертмейстеру також неприпустимо переривати спів студента на окремій фразі, намагаючись виправити неточність мелодії чи ритмічний малюнок. Це слід зробити після закінчення виконання окремого відрізку твору, наполегливо і без роздратування.

Що ж до роботи педагога, то на початковому етапі він має запропонувати студентові уважно прочитати літературний текст, розповісти про що у ньому йдеться, що поет хотів передати в своєму поетичному тексті, з’ясувати, які почуття викликає у студента прочитаний літературний матеріал. Разом з педагогом та концертмейстером студент має детально розібрати вокальне та літературне співвідношення тексту, з’ясувати загальний зміст твору, його музичну форму, будову. Необхідно уважно проглянути вокальний текст, з’ясувати чи буде він зручним для виконання даним студентом. Потрібно охарактеризувати ритмічні та динамічні особливості твору, звернути увагу на темпи. Педагог має проаналізувати весь твір, щоб студент міг отримати цілісні уявлення стосовно нього.

Зазначимо, що майбутній учитель музики одразу може не охопити увагою усіх зауважень педагога стосовно розучуваного твору. Але ґрунтовний якісний аналіз необхідний для подальшої роботи студента, особливо коли він буде працювати над твором самостійно. Аналіз твору є важливим і для концертмейстера, який має допомагати студенту і повністю підпорядковувати свої дії вимогам педагога.

Робота над вивченням нового твору має носити індивідуальний характер відносно кожного студента і відповідати його здатності засвоювати новий матеріал, рівню вокальної підготовки, сформованих навичок роботи над музичним матеріалом.

На нашу думку, на початковому етапі вивчення нового вокального твору не доцільно вимагати від студента емоційного виконання, якщо він

21

Проблеми підготовки сучасного вчителя № 1, 2010

ще не достатньо знайомий з музичним матеріалом і залишається не відпрацьованою технічна сторона твору. Намагаючись емоційно виконати не готовий твір, студент випускає з поля зору вокальну техніку, що веде за собою неточне інтонування, не правильне засвоєння нотного тексту тощо.

Аби робота над вивченням нового твору проходила успішно і сприяла розвиткові вокальних та художніх здібностей майбутнього вчителя музики, педагог має проводити її послідовно, дотримуючись чітко наміченого плану. Тому на перших заняттях від студента потрібно вимагати засвоєння музичного тексту з дотриманням усіх темпових та динамічних відтінків. Педагог має зупиняти увагу студента на конкретних помилках у виконанні, працювати над окремими уривками твору, виправляти неточність у виконанні мелодії, неправильність літературного тексту, вимови. Але слід остерігатися того, що внаслідок тривалої наполегливої роботи над певним уривком чи фразою студент може засвоїти уривок окремо від цілісного відчуття твору, що призведе до незазначених у тексті темпових та динамічних відхилень. Важливою ділянкою у роботі над новим твором є спостереження педагога за точним і правильним виконанням студентом мелодії, ритмічного малюнку, темпу.

Наступним кроком у сумісній роботі педагога та його вихованця є удосконалення вокальної майстерності, тобто красивого й вільного звучання голосу протягом усього діапазону. Студент має приділяти особливу увагу точному і вільному виконанню інтервалів, ураховувати особливості побудови музичних фраз, теситуру всього вокального твору. Відпрацьовуючи насиченість звучання, темпові ускладнення, він має прагнути досягти плавності проведення вокальної лінії.

Суттєвим у роботі педагога є те, що під час вивчення нового твору він має застерігати студента від співу на повну силу звучання голосу (тобто, гучно). Багаторазове повторення складних фраз, особливо у високій теситурі призводить до перевтоми голосового апарату вокаліста. Це часто викликає появу професійних захворювань голосового апарату вже на початку занять вокалом. Отже, студентові слід працювати над твором, співаючи не в повну силу, без форсування звуку. При цьому необхідно уникати затискання гортані. Для кращого сприйняття вокального матеріалу студент спочатку може співати мелодію сольфеджуючи, а згодом переходити до співу зі словами.

Об’єктом особливої уваги викладача має бути правильне використання темпів. Для цього необхідно виховувати у студента розуміння стилю виконання вокального твору, неабиякий художній смак та відчуття міри. Наприклад, використовуючи фермату, студент має проявити витончений смак, щоб вона була зумовлена музичним характером твору, а не прагненням вокаліста продемонструвати звучання найбільш вдалих нот свого діапазону. Порушення темпу окремих фраз часто відбувається внаслідок виокремлення їх з контексту твору, до чого призводить робота над окремими

22

Проблеми підготовки сучасного вчителя № 1, 2010

складними уривками.

Важливим моментом роботи над вокальним твором є відпрацювання чіткої виразної дикції, уміння донести зміст до слухача. Спів у високій позиції значною мірою впливає на вироблення чіткості дикції. Її розвиток активізує звукоутворення, позитивно впливає на якість звучання голосу. Працюючи над дикцією студент має усвідомити, що спів є продовженням мови, про що наголошував у своїй педагогічній роботі видатний український співак та педагог О. Мишуга.

Ознайомлення студента з новим вокальним твором є дуже важливим етапом формування та розвитку співацьких умінь. Цілісному та усвідомленому процесу сприйняття нового вокального матеріалу сприяє використання відповідних методів роботи педагога-вокаліста: майстерний показ, прослуховування записів виконання співаків-професіоналів, глибокий аналіз літературного та вокального тексту, визначення виконавських труднощів твору.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Антонюк В. Постановка голосу: Навчальний посібник для студентів вищих музичних навчальних закладів. – К.: Українська ідея, 2000. – 68 с.

2.Доронюк В. Сливоцький М. Основи вокально-педагогічної творчості вчителя музики. Навчальний посібник для викладачів і студентів вищих навчальних закладів і вчителів музики шкіл різного типу. – ІваноФранківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2007. – 306 с.

3.Морозов В.П. Искусство резонансного пения. Основы теории и техни-

ки. – М., 2005.

4.Олексюк О. Музична педагогіка: Навчальний посібник. – К.: КНУКіМ, 2006. – 188 с.

5.Стахевич О. Основи вокальної педагогіки. – Ч. 1: Природно-наукові теорії сольного співу: Курс лекцій: Навчальний посібник для студентів диригентсько-хорових факультетів музичних і педагогічних вузів. –

Суми, 2002. – 91 с.

6.Юцевич Ю. Теорія і методика розвитку співацького голосу: Навчметод. посібник для викладачів і студентів мистецьких навчальних закладів, учителів шкіл різного типу. – К.: ІЗМН, 1998. – 160 с.

23

Проблеми підготовки сучасного вчителя № 1, 2010

Наталія Кучеренко

ТЕХНОЛОГІЯ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНИХ ЯКОСТЕЙ ВИКЛАДАЧА ІНОЗЕМНИХ МОВ ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

У статті розлядається ефективність впровадження технології діяльнісного підходу в навчально-виховний процес та впровадження в навчальну діяльність під час педагогічної практики методу рефлексії, що забезпечить сприятливі умови для формування у майбутніх викладачів готовності до саморозвитку, самоосвіти та самовиховання.

Ключові слова: діяльнісний підхід, педагогічна практика, метод рефлексії.

The effectiveness of the action approach technology into the educational process and reflective method implementation are studied. The technology and method provide conductive conditions for future lecturers self-development, selfeducation and self -discipline readiness formation.

Key words: an action approach, pedagogical practice, a reflective method.

Питання формування професійно-педагогічних якостей у майбутніх педагогів вивчається досить давно і активно, як вітчизняними, так і зарубіжними педагогами й психологами. Науковцями доведено, що у студентів процес формування таких якостей відбувається виключно за умови активного включення в самостійну навчально-пізнавальну діяльність. Вчені П.Я. Гальперін, В.В. Давидов, К.Д. Ушинський, Г.П. Шедровицький, А. Дістервег, Л.С. Виготський, А.Н. Леонтьев та ін. наголошували на тому, що для формування у майбутніх викладачів іноземних мов професійнопедагогічних якостей необхідно спонукати студентів до виконання різноманітних видів діяльності як під час навчального процесу, так і в умовах педагогічної практики, яка безпосередньо впливає на занурення студентів в необхідну атмосферу і вимагає дій згідно виробничих функцій педагога.

Для розробки досліджуваної проблеми ґрунтовного значення набуває застосування діяльнісного підходу, висока ефективність використання якого доведена у працях О.М. Леонтьєва, С.Л. Рубінштейна, Д.Б. Ельконіна. Зміст діяльнісного підходу полягає в тому, що людська психіка не тільки виявляється, але й формується в діяльності. Застосування діяльнісного підходу дає змогу дослідити механізми формування структурних компонентів діяльності викладача іноземних мов, можна простежити взаємозумовленість між цілями діяльності педагога та системою його ціннісних орієнтацій, визначити операційний склад дій, класифікувати їх особливості відпо-

24

Проблеми підготовки сучасного вчителя № 1, 2010

відно до рівня продуктивності, визначити шляхи її вдосконалення. Такий підхід орієнтований на вивчення процесуального аспекту діяльності й охоплює її різноманітні аспекти.

Діяльнісний підхід, який зорієнтований на цілісне сприйняття педагогічної діяльності, науковці виділяють головним у підборі та структуруванні змісту педагогічної підготовки. Показниками критеріїв педагогічної підготовки є вимоги до особистості фахівця, а саме узагальнені вміння, знання, навички, професійно-педагогічні якості. Реалізація діяльнісного підходу у навчанні передбачає застосування знань та умінь, здобутих при вивченні дисциплін на різних етапах професійної підготовки, інтегрування їх в процесі роботи над проектами. За загальною теорією діяльності (Г.П. Шедровицький, О.С. Анісімов та ін.) необхідно виділити ті види діяльності, якими має оволодіти студент. А отже, навчальне заняття повинне мати структуру та дидактичні умови організації, які найбільш ефективно забезпечують формування у майбутніх викладачів необхідних професійнопедагогічних якостей. На нашу думку, перехід від пояснювальної педагогіки до діяльнісної допоможе отримати майбутнім викладачам конкретний і понятійно обґрунтований зразок своєї діяльності щодо підготовки до навчального заняття, їх проведення, підведення підсумків заняття, виставлення оцінок та ін. Ми вважаємо, що впровадження технології діяльнісного підходу в організацію навчального процесу допоможе збагнути студентам які якості повинен мати педагог вищого навчального закладу, чи має студент сам такі якості і якщо ні, то яким чином необхідні якості можна сформувати.

Технологія діяльнісного підходу передбачає наявність наступних етапів діяльності студента:

1.Мотивування навчальної діяльності. На даному етапі відбувається свідомий перехід студента від «спостерігача» за педагогічним процесом, а його безпосереднього учасника, який прагне самовдосконалення, самовиховання, самоосвіти. Для забезпечення досягнення результату необхідно: актуалізувати вимоги до студента з боку навчальної діяльності («треба за для того щоб…»), скласти сприятливі умови для виникнення власної внутрішньої потреби залучення до навчальної діяльності («хочу»), спонукати до віри в власні можливості («можу»).

2.Актуалізація та фіксування індивідуальних труднощів під час педагогічної практики. Організація підготовки та мотивування студентів до власної пробної педагогічної діяльності в процесі педагогічної виробничої практики, під час якої практиканти використовують набуті знання та вміння і фіксують всі ускладнення які в них виникли. Даний етап передбачає: актуалізацію вже вивчених способів дій, актуалізацію мисленнєвих операцій та пізнавальних процесів, мотивування студентів до пробного навчального заняття за схемою «треба – можу – хочу», фіксація практикантами індивідуальних ускладнень під час педагогічної практики та встановлення

25

Проблеми підготовки сучасного вчителя № 1, 2010

конкретної причини труднощів. На нашу думку, даний етап забезпечить початок розвитку рефлексії у майбутніх викладачів.

3.Виявлення місця та причини труднощів. Необхідно: поступово відтворити чи то в пам’яті, чи в дії проведене заняття та зафіксувати (вербально або знаково) момент, коли виникло затруднення (на якому етапі заняття – шаг і операція, яка виконувалася); співвіднести свої дії зі способом дій, який використовувався (алгоритм), виявити причину труднощів, тобто недолік певних знань та вмінь, якостей, яких не вистачило для виконання певного завдання (П.Я. Гальперін, В.В. Давидов).

4.Складання плану виходу з труднощів. Студент повинен детально обміркувати або обговорити (з колегами, викладачами) план дій щодо подальшої педагогічної практики: ставлять мету (усунення труднощів), обговорюють тему наступного навчального заняття, обирають спосіб (доповнення або уточнення), описують план та засоби досягнення мети (алгоритми, моделі, навчальні посібники та ін.) (В.В. Давидов, П.Я. Гальперін).

5.Звернення до методичного матеріалу. За результатами аналізу педагогічних дій студент-практикант встановлює причину і звертається до інформаційних джерел з метою усунення труднощів. Ознайомлення з новим матеріалом надає можливість обирати наступні альтернативні способи дій під час заняття.

6.Реалізація плану. Студент обговорює різні варіанти досягнення поставленної мети з усунення труднощів та обирає оптимальний з запропонованих. Наступний крок – студент фіксує обраний спосіб (вербально або знаково) і згодом фіксує результат (В.В. Давидов, П.Я. Гальперін).

7.Первинне закріплення з обговоренням. Студенти-практиканти в формі комунікативної взаємодії обговорюють власні труднощі і їх усунення за допомогою нового способу дій. Звідси, в ході реалізації нового плану дій практиканта серед колег актуалізується рефлексія (П.Я. Гальперін).

8.Рефлексія педагогічної діяльності в процесі заняття. Фіксується новий зміст навчального заходу. На даному етапі організується рефлексія та самооцінка студентами-практикантами власної педагогічної діяльності. Співвідносяться поставлена мета і досягнута, фіксується ступінь їх відповідності.

На нашу думку, впровадження технології діяльнісного підходу під час педагогічної практики студентів допоможе проаналізувати власну педагогічну діяльність, внести корективи та зафіксувати момент зміни на краще. Звідси, наведена етапність являється ефективним засобом формування рефлексії, професійно-педагогічної якості викладача. Зауважимо, що саме під час педагогічної практики відбувається формування рефлексії майбутнього викладача. Є.І. Пассов виділяє рефлексію як одну з основних якостей педагога, оскільки викладачеві іноземних мов необхідно здійснювати контроль за власним станом і мовленнєвими діями та здійснювати контроль за станом учнів, їх поведінкою, зацікавленністю під час заняття [4].

26

Проблеми підготовки сучасного вчителя № 1, 2010

Вважаємо доречним уточнити тлумачення поняття «рефлексія». Отже, «рефлексія – розумовий розвиток, спрямований на пізнання людиною себе: поведінки, дій, вчинків, психічних станів, почуттів, здібностей, характеру та інших властивостей своєї особистості. Усвідомлення людиною того, як її сприймають партнери по спілкуванню» [3, с. 300].

Як вказує С.О. Сисоєва, саме під час діяльності у майбутніх фахівців одночасно розкриваються і творчі якості і професійно-педагогічні, а також відбувається їх реалізація і розвиток. Звідси постає потреба підготовки майбутнього викладача до усвідомлення рівня власної професійнопедагогічної діяльності, зокрема творчої, формування у студентів необхідності критичного підходу до викладацької справи, впроваджувати набутий педагогічний досвід попередників і колег, використовувати його згідно власного індивідуального творчого стилю [5]. В процесі виробничої практики у студентів-практикантів з’являються проблеми різного характеру. Наприклад, практикант не може знайти необхідний матеріал, ефективні форми та методи роботи зі студентами та ін. Існує два варіанти дій практиканта: звернутися до викладача-наставника, але як правило під час практики зі студентами-практикантами працюють один чи два викладачаметодиста, які просто фізично невзмозі відвідати заняття всіх студентів, проаналізувати їх, висловити зауваження та дати рекомендації щодо подальших дій майбутнього викладача. Інший варіант власноруч вирішувати питання. В такому випадку перед студентом-практикантом постає необхідність самостійно приймати рішення щодо власної викладацької діяльності. Для цього студент має подивитися на свої дій з боку студентів, проаналізувати власні думки, поведінку, відчуття, тобто відрефлексувати. І тільки той майбутній викладач стане успішним в якого буде бажання хоча б час від часу подивитися на себе очима студентів. Так, безпосередньо для вирішення професійно-педагогічних питань майбутні педагоги мають навчитися аналізувати думки студентів та власні, відчуття, дії, діяльність. Відомо, що систематичний педагогічний аналіз дозволяє підвищити якість та ефективність діяльності викладача. Відтак саме тут виникає проблема розвитку рефлексії у майбутніх викладачів іноземних мов.

В.А. Сластьонін вважає, що педагогічний аналіз в процесі розвитку проходить 5 етапів:

1.аналіз педагогічної ситуації (діагноз), проектування результату (прогноз) та планування педагогічних впливів;

2.конструювання та реалізація навчально-виховного процесу;

3.регулювання та корегування педагогічного процесу;

4.підсумковий облік, оцінювання результатів та визначення нових педагогічних задач [2].

Таким чином, в підготовці студентів до педагогічного аналізу викладацької діяльності необхідно виділити три сторони:

1.науково-теоретична, відображає ступінь володіння майбутніми викладачами науковими основами;

27

Проблеми підготовки сучасного вчителя № 1, 2010

2.психолого-педагогічна, демонструє рівень володіння основами психології та педагогіки;

3.методична, показує рівень володіння методикою навчання та ви-

ховання [1, с. 140].

Відтак, в підготовці студентів до педагогічного аналізу викладацької діяльності необхідно виділити три сторони:

1.науково-теоретична, відображає ступінь володіння майбутніми викладачами науковими основами;

2.психолого-педагогічна, демонструє рівень володіння основами психології та педагогіки;

3.методична, показує рівень володіння методикою навчання та ви-

ховання [1, с. 140].

На нашу думку, впровадження в навчальну діяльність методу рефлексії під час педагогічної практики забезпечить сприятливі умови для формування у майбутніх викладачів готовності до саморозвитку, самоосвіти та самовиховання. Варто зазначити, що педагогічна практика забезпечить професійно-педагогічну спрямованість навчально-пошукової діяльності студентів та надасть можливість для апробації отриманої інформації під час навчального процесу.

Виходячи з вищезазначеного, можна зробити висновок, що створення неперервної професійно зорієнтованої системи формування професійнопедагогічних якостей майбутніх викладачів іноземних мов ефективно впливатиме на процес якісних змін за умови поєднання педагогічної практики з певними спецкурсами з дисциплін психолого-педагогічного циклу, проведенням наукових досліджень та написання курсових та дипломних робіт. Доречно було б кращі розробки студентів вносити до навчальних планів і робочих навчальних планів або рекомендації щодо результативних форм та методів організації навчання впровадити в практику навчальновиховного процесу вищого навчального закладу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Абдуллина О.А. Общепедагогическая подготовка учителя в системе высшего педагогического образования: Для пед. спец. высш. учеб. заведений. – 2-е узд., перераб. и доп. – М.: Просвещение, 1990. – 141 с.

2.Сластенин В.А. Проблемы подготовки учителя в советских психологопедагогических вузах. – 1978. – С. 86–94.

3.Психологічна енциклопедія / Автор-упорядник О.М. Степанов. – К.: «Академвидав», 2006. – 424 с.

4.Пассов Е.И. и др. Мастерство и личность учителя на примере деятельности учителя иностранного языка. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: «Флинта»: Наука, 2001. – 240 с.

5.Сисоєва С.О. Основи педагогічної творчості: Підручник. – К.: Мілені-

ум, 2006. – 346 с.

28

Проблеми підготовки сучасного вчителя № 1, 2010

Вікторія Макарчук, Наталія Потапова

СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ НАВЧАННЯ В ПРОГРАМІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ

У статті розглядаються сучасні технології навчання та пропонуються комплексні форми організації диференційованої навчальної діяльності.

Ключові слова: інтерактивні технології навчання, програмоване навчання, розвиваюче навчання, диференціація.

In the article the deals modern technologies of studies are examined and the complex forms of organization of the differentiated educational activity are offered.

Key words: interactive technologies of studies, programmable studies, developing studie, differentiation.

Сучасні технології навчання у підготовці майбутнього вчителя передбачають його орієнтацію на творчу діяльність, що визначається фундаменталізацією педагогічної освіти, відкритістю, варіативністю, динамічністю у змінах.

Науковці, які займаються вивченням питань, пов’язаних з необхідністю впровадження сучасних технологій у навчально-виховний процес загальноосвітньої школи з метою розв’язання завдань її реформування, однією з головних причин, що гальмують цей процес, називають поширений серед значної кількості шкільних учителів усталений консерватизм. Це зумовлено тим що, як правило, досвід педагогів-новаторів впроваджується несистемно (запозичуються лише окремі прийоми, форми та методи роботи) і нетривалий час; поступово бере гору особистий погляд на процес навчання з незначними залишками від передового педагогічного досвіду.

Наслідком консерватизму є також низька психологічна готовність учителів до розуміння й належного сприймання діалектичного характеру розвитку систем, у тому числі й педагогічних. Відсутність на індивідуальному рівні педагогічної діяльності науково обґрунтованих систем роботи призвело до того, що «вчитель не має чіткого уявлення про концептуальні засади, принципи й базові ідеї, на яких ґрунтуються особисті педагогічні дії; не встановлює органічних взаємозв’язків між формами, методами і прийомами роботи, змістом урочної та позаурочної навчально-виховної діяльності; особистий досвід ототожнюється з впроваджуваним передовим педагогічним досвідом».

Метою статті є аналіз сучасних технологій навчання в програмі під-

29

Проблеми підготовки сучасного вчителя № 1, 2010

готовки майбутніх учителів.

Аналізуючи науковий доробок українських дидактів, не можна залишити поза увагою ґрунтовні напрацювання О. Пометун і Л. Пироженко [5]. Досліджуючи шляхи оптимізації навчальної діяльності сучасних школярів, автори надають пріоритетного значення впровадженню в практику школи інтерактивних навчальних технологій.

Порівнюючи концептуальні засади традиційної та інтерактивної освіти, вони зазначають, що за першого її виду характерною є пасивна модель навчання, коли «учень виступає в ролі «об’єкта», повинен засвоїти й відтворити матеріал, переданий йому вчителем, текстом підручника тощо – джерелом правильних знань». При цьому школярі, як правило, не спілкуються між собою і не виконують творчих завдань [5, с. 8].

Відома також активна модель навчання, що «передбачає застосування методів, які стимулюють пізнавальну активність і самостійність учнів. Учень виступає «суб’єктом» навчання, виконує творчі завдання, вступає в діалог з учителем» [5, с. 8].

І, нарешті, може застосовуватися інтерактивна модель навчання – «спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету – створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність» [5, с. 9].

Суть інтерактивного навчання полягає у тому, що тут відбувається постійна, активна взаємодія всіх учасників на засадах співнавчання, взаємонавчання, навчання у співпраці, де «і учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлексують з приводу того, що вони знають, вміють і здійснюють» [5, с. 9].

Щодо організації навчання, О. Пометун і Л. Пироженко виділяють групову (фронтальну) і колективну (кооперативну) форми. Перша з них передбачає навчання однією людиною групи учнів чи цілого класу. Всі діти за цих умов у певний момент часу працюють разом чи індивідуально над одним завданням із наступним контролем результатів [5, с. 24]. Суть другої форми полягає в організації навчання у малих групах, об’єднаних спільною навчальною метою. Вчитель керує роботою кожного учня опосередковано, через завдання, якими він спрямовує діяльність групи.

До суттєвих компонентів співробітництва автори відносять: позитивну взаємозалежність; особистісну взаємодію, що стимулює діяльність; індивідуальну та групову підзвітність; навички міжособистісного спілкування і спілкування в невеликих групах; обробку даних про роботу групи [5,

с. 28].

Ґрунтуючись на таких підходах, дослідники розкривають особливості й сутність інтерактивних технологій, кооперативного, колективногрупового навчання, ситуативного моделювання, опрацювання дискусійних питань, пропонують конкретні розробки конспектів інтерактивних уроків у різних класах, зразки роздаткового матеріалу, способи і прийоми

30