дистанційне навчання 1

Проблеми підготовки сучасного вчителя № 1, 2010

до мовлення вчителів – основного інструмента навчання і виховного впливу на школярів [4, c. 4].

Учитель для учнів має бути взірцем як у діях і зовнішності, так і в ставленні до рідної мови як засобу порозуміння, передачі думки, естетичного впливу. Зразковим повинно бути і мовлення вихователів дитячих закладів.

Майбутнім учителеві і вихователеві треба бути свідомим того, що їх усне мовлення наслідуватимуть діти. А щоб воно було варте цього, потрібно не тільки знати основні вимоги техніки і культури усного мовлення, а й відповідно до цих вимог сформувати навички правильного, точного, логічного, чистого, дохідливого викладу думок.

Метою статті є розкриття педагогічної ефективності мовлення вчителя, яка залежить від рівня володіння мовою, правильного добору мовних засобів, тобто від культури мови.

Культура мови – галузь знань, яка вивчає нормативність мови, її відповідність суспільним вимогам; індивідуальна здатність особи вільно володіти різними функціональними стилями.

Поняттям «культура мовлення» послуговуються для означення певного рівня втілення мовних засобів у повсякденному усному і писемному спілкуванні. За смисловим навантаженням воно відрізняється від поняття «культура мови».

Культура мовлення – упорядкована сукупність нормативних, мовленнєвих засобів, вироблених практикою людського спілкування, які оптимально виражають зміст мовлення і задовольняють умови і мету спілкування.

Здебільшого це поняття вживають, аналізуючи писемні тексти, мовну практику особистості.

Важливими характеристиками культури мовлення є правильність, змістовність, доречність, достатність, логічність, точність, ясність, стислість, простота та емоційна виразність, образність, барвистість, чистота, емоційність. Правильна вимова, вільне, невимушене оперування словом, уникнення вульгаризмів, провінціалізмів, архаїзмів, слів-паразитів, зайвих іншомовних слів, наголошування на головних думках, фонетична виразність, інтонаційна розмаїтість, чітка дикція, розмірений темп мовлення, правильне використання логічних наголосів і психологічних пауз, взаємовідповідність між змістом і тоном, між словами, жестами та мімікою – необхідні елементи мовної культури вчителя [3, c. 127].

Культуру мовлення вчителя характеризують такі ознаки:

– правильність, тобто відповідність прийнятим орфоепічним, орфографічним, граматичним, лексичним нормам. Еталоном правильності слугують норми, правила вимови, наголошування, словозміни, слововживання, орфографічні правила у писемному мовленні тощо. Завдяки цьому реалізується інформаційно-інформативна функція мовлення, здійснюється ці-

121

Проблеми підготовки сучасного вчителя № 1, 2010

леспрямований вплив на свідомість людини. Формування правильності забезпечують тренінги (вправи), робота зі словниками, спеціальною лінгвістичною літературою, написання текстів, слухання й аналіз правильного мовлення;

–різноманітність: володіння мовним багатством народу, художньої

іпубліцистичної літератури, лексичним арсеналом літературної мови (освічена людина використовує у мовленні 6–9 тис. слів), використання різноманітних мовних одиниць; інтонаційність експресивності, мелодика мовлення; стилістично обґрунтоване використання словосполучень і речень; активне мислення; постійне удосконалення і збагачення мовлення. Важливо, щоб вона була притаманна лексичному, фразеологічному, словотвірному, морфологічному, синтаксичному рівням мови вчителя. Це допоможе йому індивідуалізувати своє мовлення, реалізувати свою мовленнєву культуру, досягти бажаного рівня сприйняття і розуміння своїх висловлювань;

–виразність забезпечується оригінальністю у висловлюванні думок з метою ефективного впливу на партнера по комунікації. Цій меті слугують засоби художньої виразності (порівняння, епітети, метафори); фонетичні засоби (інтонація, тембр голосу, темп мовлення, дикція); приказки, прислів’я, цитати, афоризми, крилаті слова і вирази; нелітературні форми національної мови (територіальні, соціальні діалекти, просторіччя); синтаксичні фігури (звертання, риторичне запитання, інверсія, градація, повтор, період). Виразність розвивається на основі тренінгів, власної творчості, спостережень за мовленням різних соціальних груп, аналітичного читання художньої літератури тощо. Завдяки їй здійснюється вплив на почуття ау-

диторії [2, c. 16];

–ясність, тобто доступність мовлення для розуміння тих, хто слухає («Хто ясно мислить, той ясно викладає»). Вона забезпечує адекватне розуміння сказаного, не вимагаючи від співрозмовника особливих зусиль при сприйнятті. Ясності мовлення сприяють чітка дикція, логічне і фонетичне наголошування, правильне інтонування, розмірений та уповільнений темп, спокійний і ввічливий тон. Неясність мовлення є наслідком порушення мовцем норм літературної мови, перенасиченості мовлення термінами, іноземними словами, індивідуального слововживання. Досягненню ясності мовлення сприяє цілеспрямований процес спілкування: чим частіше педагог є учасником комунікації, тим більше уваги приділяє мовленню, його ясності, від якої залежать досягнення комунікативної мети, задоволення від спілкування;

–точність, або відповідність висловлювань того, хто говорить, його думкам; адекватна співвіднесеність висловлення, вжитих слів або синтаксичних конструкцій з дійсністю, умовами комунікації. Вона передбачає ретельний вибір жанру текстів, умов, середовища, колориту спілкування і залежить від культурно-освітнього рівня мовців, їх знання предмета мовлен-

122

Проблеми підготовки сучасного вчителя № 1, 2010

ня, від установки мовця (вигідно чи невигідно називати речі своїми іменами), активного словникового запасу, вибору слова чи вислову, уміння зіставляти слово і предмет, річ, ознаку, явище. Виявляється точність мовлення вчителя у використанні слів відповідно до їх мовних значень, що сприяє виробленню в нього звички називати речі своїми іменами. Розвивається вона в процесі роботи зі словниками, навчальною, науковою літературою, аналізу власного і чужого мовлення тощо, без чого неможливе оволодіння мовою і мовленнєвими навичками;

–нормативність: відповідність системі мови, її законам. Це не відгороджує мовлення вчителя від розкриття нових семантико-стилістичних можливостей, уточнювань контексту, що увиразнюють його висловлювання. Одночасно вчитель має дбати про стильову і стилістичну єдність, вмотивоване використання форм з іншого стилю;

–чистота, тобто бездоганність усіх елементів мовлення, уникнення недоречних, невластивих українській мові іншомовних запозичень. Забезпечується вона системою установок, мовною грамотністю, мовним чуттям учителя;

–стислість (раціональний вибір мовних засобів для вираження головної думки, тези). Ця ознака формує уміння говорити по суті;

–доцільність, тобто відповідність мовлення меті, умовам спілкування, стану того, хто висловлюється. Вона відточує, шліфує мовне чуття педагога, допомагає ефективно управляти поведінкою аудиторії (встановлювати контакт, збуджувати і підтримувати інтерес до спілкування, нейтралізовувати роздратування, викликати почуття симпатії, розкутість тощо). Комунікативна доцільність є основою соціолінгвістичних норм мовлення (доцільність уживання мовних засобів за різних соціальних умов: мовець добирає формули мовленнєвого етикету відповідно до соціального статусу співрозмовника) і прагматичних (правила спілкування: вміння почати й закінчити розмову; тактика спілкування: вміння перефразувати вислів, заповнити паузу). Наприклад, звертання із порушенням соціолінгвістичної норми може спричинити негативніші наслідки, ніж граматична чи лексична помилка. Тривалі паузи, незавершені речення, незв’язність мовлення (відсутність прагматичних умінь) знижують інтерес слухачів. Залежно від комунікативної сфери розрізняють контекстну доцільність (єдність змісту і форми вислову, гармонійне поєднання загальної тональності, слів, інтонації, структури речень), ситуативну (вияв різних форм увічливості) і стильову (вибір мовленнєвих засобів відповідно до функціонального призначення стилів мовлення);

–логічність (точність вживання слів і словосполучень, правильність побудови речень, смислова завершеність тексту). Важливими умовами логічності є: уникнення невиправданого повторення спільнокореневих слів (тавтології), зайвих слів (плеоназм); чіткість у побудові ускладнених речень, оскільки нечіткість і заплутаність висловлювань свідчать про за-

123

Проблеми підготовки сучасного вчителя № 1, 2010

плутаність думок);

–естетичність (вираження естетичних уподобань мовця засобами мови, уміння викликати мовленням естетичне задоволення). Досягається вона завдяки вправам з риторики. Важливо, щоб у слухачів красиві фрази поєднувалися з глибоким і конкретним змістом;

–багатство (розмаїття використовуваних слів). Чим більше різноманітних і розрізнюваних свідомістю слухача мовних знаків, їх ознак припадає на «мовленнєвий простір», тим мовлення багатше і цікавіше [5, c. 55–56].

Структурними особливостями мовлення вчителя є:

а) тривалість мовлення. Вона залежить від його жанрової належності (урок, бесіда, доповідь, повідомлення, лекція, мітингова промова та ін.) і визначається тим, хто говорить, на основі комунікативної інтенції (спрямованості), теми і ситуації спілкування;

б) горизонтальне членування – розміщення всіх частин виступу, змісту занять, організація матеріалу за певною системою, що створює відчуття логічної стрункості і динамічності мовлення, допомагає спрямовувати думку аудиторії в потрібне русло;

в) вертикальне членування – підпорядкованість частин тексту за значущістю. Йдеться про те, що окремі підтеми головної частини включають певну кількість смислових сегментів, які з різною ефективністю доносять інформацію до адресата;

г) використання тропів – вживання слів і висловів у переносному значенні, коли у свідомості промовця і слухачів їх пряме і переносне значення є найважливішим засобом створення виразності мовлення під час публічного виступу (використання оратором метафор, порівнянь, метонімії, іронії, парадоксу та ін.);

ґ) використання риторичних фігур. Це підсилює виразність, експресивність мовлення, силу його впливу на адресата, чому сприяє і вживання особливих синтаксичних конструкцій: антитези, градації, повтору, анафори, епіфори, паралелізму, риторичного звертання та ін.

Зразкове мовне оформлення мовлення пов’язане з дотриманням орфоепічних, акцентологічних, морфологічних, синтаксичних норм і використанням відповідних ритміко-інтонаційних моделей. Інтонаційне оформлення мовлення передає найтонші смислові й емоційні відтінки висловлювань, відображає стан і настрій промовця, його ставлення до предмета повідомлення і до слухачів. Прагматична спрямованість мовлення, його впливовий ефект обумовлюються професійними навичками і вміннями, якими повинен володіти вчитель, щоб привернути увагу учнів, зацікавити, переконати й спонукати їх до певних дій [3, c. 131].

Теоретичною основою культури мовлення є пізнання й осмислення мовних норм, особливостей функціонування стилів літературної мови, усвідомлення взаємозв’язків системи мови, структури мовлення й екстралін-

124

Проблеми підготовки сучасного вчителя № 1, 2010

гвістичних структур; практичною – систематична увага мовця до мови і рівня власного мовлення, прагнення досягти мовленнєвої майстерності.

Досягти високого рівня культури мовлення неможливо без високої лінгвістичної свідомості носія мови, любові до мови, постійної потреби аналізувати, удосконалювати, шліфувати власне мовлення. Необхідно вдумливо читати твори майстрів різних стилів, добре оволодіти мовними нормами, стежити за їх змінами, не допускати змішування мовних явищ, проявів інтерференції (використання елементів різних мов); критично ставитися до написаного і мовленого слова, не йти за «модними» тенденціями у вживанні іншомовних слів, жаргонізмів-кліше (стійких сполучень, що використовуються в певних ситуаціях), термінологізмів, «телеграфного» стилю мовлення, нарочитої спрощеності тощо.

Високий рівень культури мовлення вчителя забезпечується його організаторськими вміннями (організувати процес спілкування, враховуючи ситуацію, мотив і мету спілкування, правильно розуміючи партнера; викликати і підтримувати інтерес до спілкування, поступово досягаючи своєї мети), інформативними (викласти інформацію в монологічній або діалогічній формі доступними для адресата лексичними засобами, синтаксичним, інтонаційним оформленням); перцептивними (словом і ділом впливати на партнерів, переконувати їх, схиляти на свій бік); контрольностимулюючими (оцінювати діяльність співрозмовника на кожному етапі спілкування у такій формі, підсилювати його прагнення до подальшого спілкування, аналізувати власну мовленнєву діяльність) та ін.

Культура мовлення вчителя є не лише показником його професійних якостей, а й фактором, що впливає на його визнання у педагогічному світі. Учителі, які не володіють мовленням на належному рівні, не можуть бути задоволеними собою, що негативно позначається на їхній поведінці, професійній діяльності, навіть приватному житті [1, c. 260].

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Бутенко Н.Ю. Комунікативна майстерність викладача: Навч. посібник.

– К.: КНЕУ, 2005. – 336 с.

2.Бутенко Н.Ю. Комунікативні процеси у навчанні: Підручник. – Вид. 2-

ге, без змін. – К.: КНЕУ, 2006. – 384 с.

3.Волкова Н.П. Професійно-педагогічна комунікація: Навч.посіб. – К.:

ВЦ «Академія», 2006. – 256 с.

4.Дорошенко С.І. Основи культури і техніки усного мовлення: Навчальний посібник / Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. – 2-е вид., перероб. і доп. – Харків: «ОВС», 2002. – 144 с.

5.Мацько Л.І., Кравець Л.В. Культура української фахової мови: Навч. посіб. – К.: ВЦ «Академія», 2007. – 360 с.

125

Проблеми підготовки сучасного вчителя № 1, 2010

Катерина Бабенко

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ У СТУДЕНТІВ ІНШОМОВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ ДІАЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ

У статті розглядаються проблеми формування у студентів іншомовної компетенції діалогічного мовлення. Іншомовна мовленнєва компетенція має бути професійно-орієнтованою. У формуванні компетенції важливу роль грає професійна адаптація студентів. Професійна адаптація найефективніше відбувається в умовах індивідуалізації та інтенсифікації навчання студентів.

Ключові слова: іншомовна мовленнєва компетенція, професійна адаптація, індивідуалізація, інтенсифікація навчання.

The article is directed to solve the problem of forming the foreign capacity of dialogic speech. It is to orient students to their vocational guidance. The professional adaptation of the students plays a significant part in the capacity’s forming. The professional adaptation realizes with the most effectiveness in conditions of individualization and intensification of the students’ training.

Key words: foreign speech capacity, professional adaptation, individualization, intensification of students studying.

При формуванні професійної компетенції майбутнього викладача іноземної мови особливу увагу необхідно звертати на формування у студентів іншомовної компетенції діалогічного мовлення. У процесі формування іншомовної компетенції у студентів викладачеві слід ураховувати

С.Л. Рубінштейном. Психологи наголошують на розвиткові уважності, спостережливості, емоційності у період ранньої юності. В цьому віці відбувається подальше становлення загальної культури мовлення, в цілому завершується становлення психології особистості [1, 43]. У студентів значно збільшується самостійність суджень, логічність висловлювань. Вони намагаються усвідомлювати поняття і положення, які вивчають протягом оволодіння певними дисциплінами. У процесі мовленнєвої діяльності студенти спираються на творчу здогадку, стараються чітко формулювати

126

Проблеми підготовки сучасного вчителя № 1, 2010

власні думки. Вони витрачають менше часу на запам’ятовування, намагаються свідомо оволодівати учбовим матеріалом. Запам’ятовування все більше спирається на системність, наочне узагальнення матеріалу у вигляді схем, таблиць, малюнків тощо. Молоді люди відрізняються ерудованістю, вмінням швидко обробляти отриману інформацію.

Разом із тим, для молоді наявні недостатня повнота аргументації, непослідовність у висловлюваннях [2, 102]. Студенти не завжди можуть вірно обґрунтувати власні судження. У деяких студентів чітко просліджується професійна спрямованість і розгалуження навчальних дисциплін на профільні, які можуть бути придатними у майбутній діяльності, та непрофільні, яким студенти приділяють значно менше уваги.

Питання викладання іноземної мови на факультетах іноземної мо-

М.В. Ляховицький, О.Б. Тарнопольський. Учені наголошують на необхідності враховувати психологічні особливості розвитку студентів. М.В. Ляховицький [7, 132] та О.Б. Тарнопольський [13, 12] наполягають на обов’язковому професійному спрямуванні вивчення іноземної мови у вищих навчальних закладах. І.А. Зимня пропонує одночасно звертати увагу на особистісний розвиток студентів та на формування їх мовленнєвої компетенції. Учений вказує на вміння студентів здійснювати спілкування з різними партнерами залежно від ситуації. З іншого боку, параметри комунікативної співвідносності не завжди і не в достатньому ступені усвідомлюються комунікантами [6, 141]. Психологічні особливості мовленнєвої діяльності, на думку вченого, у найбільшому ступені відповідають змісту комунікативного завдання [6, 142]. У студентів також фіксується наявність комунікативної настанови у процесі аудіювання, вони намагаються надати висловлюванню пояснювального характеру.

У процесі навчання студентів іноземній мові слід ураховувати психологічні особливості власне мовленнєвої діяльності, і особливо – діалогу чи полілогу. І.А. Зимня дає розгорнуту психологічну характеристику видів мовленнєвої діяльності [5, 46]. Для усного діалогічного мовлення вчений виокремлює наступні параметри та характеристики (див. табл. 1):

127

Проблеми підготовки сучасного вчителя № 1, 2010

Таблиця 1

Психологічні характеристики діалогічного мовлення (за І.А. Зимньою)

На думку Є.М. Розенбаума, мовленнєва ситуація повинна мати змістовий зв’язок, бути керованою [11, 89]. Але, як указує М.В. Ляховицький, усне висловлювання неможливо проконтролювати без перешкоди для комунікантів. [7, 120–121]. Сприймання висловлювання ускладнюється тим, що воно є одночасно двостороннім, тобто для одного комуніканта відбувається процес говоріння, для іншого – аудіювання, і навпаки. Усне мовлення характеризується виключно високим ступенем ситуативності та емоційності, а саме ці психологічні особливості усного спілкування не завжди вдається передати студентам. Для полегшення навчання іноземній компетенції діалогічного мовлення Н.Ф. Бориско пропонує враховувати індивідуальний стиль спілкування студента [3, 26].

Аналізуючи стан навчання іноземній мові у закладах вищої освіти, М. Берман [1, 48–54] та М.В. Ляховицький [13, 113] вказують на психологічні особливості навчання діалогічному мовленню. Так, для курсу «Іноземна мова» характерна практична спрямованість. Студентам треба давати настанову на те, що іноземна мова може бути для них не тільки майбутньою практичною діяльністю, але й засобом для отримання додаткової інформації зі спеціальності. Наступність у характері навчання передбачає подальше вивчення іноземної мови, поглиблення знань, отриманих у школі. Високий ступінь узагальнення утруднює можливості навчання іноземній мові, і особливо – навчання навичок спілкування. У зв’язку з цим у студентів значно підвищується обсяг самостійної роботи, що також є своєрідним психологічним бар’єром у навчанні іншомовної компетенції. Негативним фактором у психологічному плані є також превалювання такого виду мовленнєвої діяльності, як читання. Внаслідок цього студенти, навіть маючи солідний словниковий запас, не наважуються

128

Проблеми підготовки сучасного вчителя № 1, 2010

спілкуватися іноземною мовою.

Великого значення у навчанні іноземній мові набуває фактор підготовленості та непідготовленості висловлювання. Іншомовна мовленнєва компетенція, на думку О.Б. Тарнопольського, має бути професійно-орієнтованою [14, 6]. Іншомовна компетенція діалогічного мовлення передбачає вміння спонтанно реагувати на певну ситуацію та висловлювати своє відношення до неї. На жаль, на заняттях у вищих учбових закладах превалює саме заздалегідь підготовлене усне мовлення, яке обтяжується одноманітними засобами та формами роботи. Особливої уваги в психологічному плані вимагає мотивація вивчення іноземної мови студентами.

Однією зі складових процесу підготовки студентів до праці за обраним фахом, прагнення досконало оволодіти спеціальністю є професійна адаптація до вивчення іноземної мови у ВНЗ. Професійна адаптація передбачає оволодіння повним обсягом знань, умінь і навичок за спеціальністю, методикою і логікою науки. Професійне формування студента успішно здійснюється в тому разі, якщо воно ґрунтується на інтересах, нахилах та здібностях молодої людини до обраного фаху [4; 9; 10]. Якщо студент уже вирішив питання про вибір ним спеціальності, усвідомив її значення, позитивні та негативні сторони, вимоги, які висуваються до фахівця, то навчання у вузі буде цілеспрямованим і продуктивним, тобто адаптація здійснюватиметься без особливих складнощів.

Найважливішим аспектом професійної адаптації є мотиваційноособистісний аспект. Він пов’язаний із формуванням позитивних навчальних мотивів і особистісних якостей майбутнього спеціаліста. Мотиви також визначають характер соціально-психологічної адаптації – місце, яке займає спілкування в діяльності студента, особливості його переживань, пов’язаних з його соціальним статусом. В розвитку особистості майбутнього спеціаліста особливе значення має формування позитивних мотивів та дійових цілей, оскільки мотиви та цілі є найважливішими детермінантами діяльності особистості.

У педагогічній науці виділяються дві групи навчальних мотивів студентів: зовнішні і внутрішні. Зовнішні мотиви не пов’язані безпосередньо зі змістом навчальної діяльності. Вони орієнтують особистість на цінності, що лежать за межами процесу навчання. Це мотиви матеріального заохочення, утилітарні, мотив побоювання невдачі або покарання. Студентів із переважанням даного мотиву переслідує постійна тривога з приводу результатів майбутнього контролю знань, невпевненість у подальшому навчанні. До зовнішніх мотивів психологи також відносять вузькосоціальні, що відбивають значимість навчальної діяльності заради мікросоціальних відносин (мотиви спілкування, соціального престижу та інше) [4; 9; 10].

Якщо у навчальній діяльності переважають зовнішні мотиви, знання

129

Проблеми підготовки сучасного вчителя № 1, 2010

та вміння служать студентові лише засобом для досягнення інших основних цілей. Сама ціль – навчання – за таких умов може бути байдужою або навіть відразливою. Навчання набуває вимушеного характеру і виступає як перешкода в особистісному житті студента. Тому навчання пов’язане зі значним психічним напруженням, потребує внутрішніх зусиль та часом боротьби індивіда із самим собою. При великому загостренні конфлікту можуть виникати тенденції «вийти із ситуації» (відмова, обхід труднощів, невроз). Тоді студент кидає навчання або «зривається» – починає порушувати правила учбової дисципліни, впадати в апатію.

Внутрішні мотиви умовно поділяються на широкі соціальні, в яких відбивається суспільна значимість навчання; пізнавальні, пов’язані із потребою в нових знаннях; професійні, що відбивають значимість навчальної діяльності для оволодіння майбутньою спеціальністю. Внутрішні мотиви часто називають позитивними, тому що вони безпосередньо пов’язані зі змістом навчальної діяльності.

Саме професійні мотиви потребують подальшого розвитку і підтримки у процесі адаптації студентів до вивчення іноземної мови. Із бесід зі студентами Класичного приватного університету (КПУ), Запорізького національного технічного університету (ЗНТУ) та власного досвіду викладання іноземної мови бачимо, що не всі студенти орієнтовані на оволодіння іноземною мовою для усного спілкування. Причиною такого ставлення є зазвичай зовнішні навчальні мотиви студентів. Тому дуже важливим є спрямування майбутніх фахівців на повсякденну та ділову комунікацію іноземною мовою у професійній діяльності. Орієнтація на майбутню професію сприяє формуванню у студента позитивного ставлення до вивчення іноземної мови.

На нашу думку, професійна адаптація найефективніше відбувається в умовах індивідуалізації та інтенсифікації навчання студентів. Індивідуалізація полягає в забезпеченні студентів можливістю іноземного мовленнєвого спілкування, у диференційованому підході до навчання діалогічного мовлення, в організації цілеспрямованого розвитку необхідних психічних процесів та емпатично-вольових якостей [8, 4]. Студенти перших курсів за результатами вибіркового тесту поділяються на групи за різними рівнями компетентності: А – високий, В – середній та достатній, С – початковий. Далі студенти навчаються за програмами, встановленими державним стандартом для ВНЗ. Зауважимо, що жодна з груп не є «чистою». В кожній групі в процесі подальшого навчання виокремлюються різні варіанти рівнів. Але поділ на групи дає можливість чітко виявити конкретну мету і завдання для студентів у процесі навчання їх діалогічного мовлення.

Індивідуалізація навчання полягає також у взаємозв’язку та взаємозумовленістю дій викладача і студентів, необхідних для успішного навчання спілкуванню. На заняттях пропонуються диференційовані зав-

130