дистанційне навчання 1

Проблеми підготовки сучасного вчителя № 1, 2010

дання, які відповідають інтересам студентів, тобто застосовується мотивуюча індивідуалізація. Практичні завдання надаються з урахуванням особистісної сфери студента. Відбір мовних партнерів вільний, за бажанням самих комунікантів.

Ефективним шляхом навчання діалогічному мовленню є інтенсифікація. Інтенсифікація навчання полягає у концентрації навчання; у створенні умов для інтенсивного тренування і практичного спілкування англійською мовою на занятті; у поступовому збільшенні обсягу лексичного матеріалу, уведенні додаткових мовних одиниць, вільне використання яких у розмові полегшить процес спілкування діловою англійською мовою [12, 12]. Заняття організуються таким чином, що основними є парні форми роботи; робота у мікрогрупі; обговорення ситуацій, які провокують студентів на спілкування між собою. У процесі об’єднання указаних форм навчальної роботи важливо дотримуватися принципу їх раціонального сполучення. Такі методи роботи ефективні, вони орієнтовані на свідоме оволодіння студентами мовних явищ при домінуванні комунікативного підходу у навчальному процесі. Результатом індивідуалізації та інтенсифікації навчальної діяльності студентів є свідоме оволодіння знаннями, позитивне ставлення до іноземної мови як засобу професійного спілкування.

Таким чином, урахування психологічних особливостей розвитку студентів відіграє значну роль у навчанні іноземній мові та у процесі формування іншомовної компетенції діалогічного мовлення. Позитивному ставленню студента до вивчення іноземної мови сприяє орієнтація на майбутню професію. З практичного досвіду доходимо висновку, що в умовах індивідуалізації та інтенсифікації навчальної діяльності студентів важливе значення має професійно спрямована адаптація до навчання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Берман И.М. Методика обучения английскому языку в неязыковых вузах. – М.: Высшая школа, 1970. – 232 с.

2.Блонский П.П. Избранные педагогические и психологические сочинения: В 2 т. / Под ред. А.В. Петровского. – М.: Педагогика, 1979. – Т. 2.

– 400 с.

3.Бориско Н.Ф. Индивидуальный стиль овладения иноязычным межкультурным общением и его моделирование в УМК // Іноземні мови. – 1999. – № 3. – С. 26–32.

4.Делікатний К.Г. Становлення студента: Питання адаптації випускника школи у вузі. – К.: Знання, 1983. – 48 с.

5.Зимняя И.А. Психологические аспекты обучения говорению на иностранном языке. – М.: Просвещение, 1985. – 160 с.

6.Зимняя И.А. Психология обучения иностранным языкам в школе. – М.: Просвещение, 1991. – 222 с.

131

Проблеми підготовки сучасного вчителя № 1, 2010

7.Ляховицкий М.В. Методика преподавания иностранных языков. – М.: Высшая школа, 1981. – 160 с.

8.Николаева С.Ю. Индивидуализация процесса обучения иностранному языку в языковом педагогическом вузе (концепция) // Іноземні мови. – 1996. – № 3. – С. 3–10.

9.Психологічна адаптація студентів першого курсу до умов навчання у ВЗО: Зб. наук. ст. – Луцьк, Луцький держ. ун-т ім. Лесі Українки, 1999. – 159 с.

10.Психолого-педагогические аспекты адаптации студентов к учебному процессу в вузе: Сб. науч. трудов. – Кишинёв, Кишинёв. гос. ун-т, 1990. – 126 с.

11.Розенбаум Е.М. Основы обучения диалогической речи на языковом факультете педагогических вузов. – М.: Высшая школа, 1975. – 126 с.

12.Тарнопольский О.Б. Интенсивное обучение английскому языку для повседневного и делового общения: построение курса, методика и результаты // Іноземні мови. – 1995. – № 3–4. – С. 11–15.

13.Тарнопольський О.Б. Методика навчання англійської мови на II курсі технічного вузу. – К.: Вища школа, 1993. – 168 с.

14.Тарнопольський О.Б. Методика навчання іншомовної мовленнєвої діяльності у вищому мовному закладі освіти. – К.: ІНКОС, 2006. – 248 с.

132

Проблеми підготовки сучасного вчителя № 1, 2010

Микола Гагарін

ПРОБЛЕМА ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ ОСВІТИ УКРАЇНИ

У статті розглядаються компоненти педагогічної майстерності, їх специфіка. Окреслено та охарактеризовано основні критерії педагогічної майстерності.

Ключові слова: педагогічна майстерність, професійна компетентність, педагогічна техніка.

The article deals analyses of the notion «professional competence» and its elements and their peculiarities.

Key words: professional competence pedagogical competence, teaching techniques.

Постановка проблеми у загальному вигляді. Сучасна національна школа потребує педагога, який є не лише фахівцем у спеціально-науковій галузі, але й володіє високим рівнем викладацької майстерності, психоло- го-педагогічної компетентності. Інтеграція України до європейського освітнього простору, як стверджує В. Андрущенко, потребує наступних кроків.

1.Вихід на новий рівень інтеграції науки і педагогічної освіти, що вимагає від викладача постійно поновлювати знання, вміння вчитись на протязі всього життя, бути не лише методистом, але й вченим, вести наукові дослідження за участі студентів.

2.Радикальну модернізацію змісту освіти: позбавлення ідеологізації, застарілих форм і методів, наближення до соціокультурних реалій.

3.Демократизацію політики в сфері освіти: децентралізацію системи освіти, надання самостійності університетам, підвищення мобільності професорсько-викладацького складу та студентів, обмін між викладачами та студентами, проведення спільних педагогічних експериментів, застосування державно-громадського управління навчальними закладами.

4.Організація виховної роботи на багатокультурній основі, формування толерантності, поваги до етнічного та культурного розмаїття.

5.Впровадження кредитно-модульної системи організації навчання [1]. Однак, в сучасній психолого-педагогічній літературі відсутні чіткі

концептуальні засади до визначення понятть «педагогічної майстерності», «професійної компетентності».

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми. Питання професійної підготовки педагогів національної школи, перспективи розвитку сучасного освітнього простору

133

Проблеми підготовки сучасного вчителя № 1, 2010

досліджують В. Андрущенко, Я. Болюбаш, І. Бондар, Б. Вульфсон, І. Зязюн, В. Кремень, Я. Нейматов та ін.

Як справедливо зазначає В. Кремінь, загально-цивілізаційні тенденції XXІ століття, що впливають на всі сфери життя суспільства і людини, визначають наступні пріоритети сучасної освіти:

–забезпечення високої функціональності людини в нових умовах;

–забезпечення оптимального балансу між локальним (патріот своєї країни) і глобальним (громадянин світу) формуванням людини;

–формування на загальносуспільному та індивідуальному рівнях розуміння людини як найвищої цінності;

–формування у людини здатності до усвідомленого і ефективного функціонування в сучасному світі;

–формування конструктивізму як основної життєвої позиції, зведення до мінімуму асиметрії між духовністю та матеріальністю [7].

Нові тенденції розвитку суспільства вимагають від педагога вдосконалення його майстерності, конкурентноспроможності та конкурентноздатності. На думку В.О. Сухомлинського, «гарний вчитель – це людина, яка досконало володіє уміннями, притаманними тій чи іншій трудовій діяльності, майстер своєї справи» [9, 15]. Зміни у світовій та вітчизняній науці спонукають його працювати творчо, вміло орієнтуватися в інформаційному просторі. Зокрема, В.Г. Кремень стверджує: «В умовах інформаційного суспільства самоцінність знань як таких змінюється. З одного боку, вони стають більш доступними, а з іншого – одержання нових знань, умінь стає обов’язковим для людини впродовж усього життя. Тому неможливо в школі чи іншому навчальному закладі дати освіту на все життя» [6, 7].

На думку І. Зязюна «динамізм сучасної цивілізації, посилення ролі особистості в суспільстві і виробництві, зростання її потреб, гуманізація і демократизація суспільних відносин, інтелектуалізація праці, швидка зміна техніки і технологій – ці та інші тенденції зумовлюють необхідність зміни формули «освіта на все життя» формулою «освіта впродовж усього життя»

[5, 15].

Метою пропонованої статті визначаємо аналіз компонентів педагогічної майстерності сучасного вчителя.

Виклад основного матеріалу дослідження. Для характеристики професійного становлення особистості педагога використовують поняття «професійна компетентність», «педагогічна майстерність», «готовність до педагогічної діяльності», «професійна зрілість», «професіоналізм педагога».

За словником поняття педагогічна майстерність визначається як характеристика високого рівня педагогічної діяльності, що ґрунтується на високому фаховому рівні педагога, його загальній культурі та педагогічному досвіді [3, 251]. На думку С. Гончаренка, «фактично вимоги до освіченості вчителя нижчі, ніж до освіченості школяра, бо той повинен знати всі предмети, а учителеві досить знати на тому самому рівні один»

134

Проблеми підготовки сучасного вчителя № 1, 2010

[4, 20].

У процесі професійної підготовки майбутніх вчителів ступінь готовності до професійної педагогічної діяльності визначається не як показник його оволодіння багатогранною педагогічною майстерністю, а лише основами цієї майстерності.

Педагогічна майстерність – динамічна система. Її компонентами визнаються гуманістична спрямованість, професійна компетентність, педагогічні здібності, педагогічна техніка [8]. Професійна майстерність грунтується на високому фаховому рівні педагога, його загальній культурі та педагогічному досвіді. Розглядається як вияв власного «Я» у професії, як самореалізація особистості вчителя в педагогічній діяльності, тому визначається як вища, творча його активність, що передбачає доцільне використання методів і засобів педагогічного взаємовпливу в кожній ситуації навчання та виховання. Така доцільність є результатом засвоєння системи знань і уявлень про закони навчання, технології розвитку дитини, а також індивідуальні особливості педагога, його спрямованість, здібності та психофізичні дані.

Критеріями педагогічної майстерності є гуманність, науковість, педагогічна доцільність, оптимальний характер, результативність, демократичність, творчість (оригінальність).

1.Гуманістична спрямованість діяльності полягає в спрямованості діяльності педагога на особистість іншої людини, утвердження словом і ділом найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки й стосунків. Передбачає гуманістичний вияв його ціннісного ставлення до педагогічної діяльності, її мети, змісту, засобів, суб’єктів. Лише людяне, доброзичливе ставлення до вихованців є запорукою успіху в педагогічній праці, бо тільки щира любов і глибока повага педагога до вихованців яке викликає відповідну любов і повагу до педагога, до його ідей, поглядів, переконань, знань, які він вчить здобувати.

2.Професійна компетентність, професіоналізм передбачають наявність професійних знань (суспільних, психолого-педагогічних, академічних, дидактичних умінь та навичок), їх змістом є знання предмета, методики його викладання, знання педагогіки і психології. Особливостями професійних знань є їх комплексність (потребує вміння синтезувати матеріал, аналізувати педагогічні ситуації, вибирати засоби взаємодії), натхненність (висловлення власного погляду, розуміння проблеми, своїх міркувань).

Професіоналізм педагога – це сукупність психофізіологічних, психічних та особистісних змін, які відбуваються в людині у процесі оволодіння знаннями та довготривалої діяльності, що забезпечують якісно новий, вищий рівень вирішення складних професійних завдань.

Педагогічний професіоналізм – уміння вчителя мислити та діяти професійно.

Охоплює набір професійних властивостей та якостей особистості пе-

135

Проблеми підготовки сучасного вчителя № 1, 2010

дагога, що відповідають вимогам учительської професії; володіння необхідними засобами, що забезпечують не тільки педагогічний вплив на вихованця, але і взаємодію, співробітництво та співтворчість з ним. Для активного співробітництва з вихованцями вчителю необхідна мобілізація інтелекту, волі, моральних зусиль, організаторського хисту та вміле оперування засобами формування моральних, інтелектуальних та духовних засад у школярів. Він повинен володіти широким арсеналом інтелектуальних, моральних та духовних засобів, що забезпечують педагогічний вплив на учня. До інтелектуальних засобів належать кмітливість, професійне спрямування сприйняття, пам’яті, мислення, уяви, прояв та розвиток творчих здібностей учня. До моральних – любов до дітей, віра в їх можливості та здібності, педагогічна справедливість, вимогливість, повага до вихованця – все, що складає основу професійної етики вчителя. Духовні засоби – основа його загальної та педагогічної культури.

3.Педагогічні здібності це сукупність психічних особливостей вчителя, необхідних для успішного оволодіння педагогічною діяльністю, її ефективного здійснення. Це, зокрема, толерантність, чутливість, педагогічний такт по відношенню до особистості, яка формується; комунікативність (потреба у спілкуванні, здатність легко налагоджувати контакти, викликати позитивні емоції у співрозмовника й відчувати задоволення від спілкування); перцептивні здібності (професійна проникливість, пильність, інтуїція, здатність сприймати і розуміти іншу людину, її психологічний стан за зовнішніми ознаками); динамізм особистості (здатність активно впливати на іншу особистість); емоційна стабільність (володіння собою, самоконтроль, саморегуляція); оптимістичне прогнозування (передбачення розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній); креативність (здатність до творчості, генерування нових ідей, уникнення традиційних схем, оперативного розв’язання проблемних ситуацій); впливовість (здатність вплинути на психічний і моральний світ дітей в певному напрямі, зближуватися з ними, здобувати довіру, любов і повагу, глибоко проникати у їхній внутрішній світ, конструювати, проектувати його).

4.Педагогічна техніка (мистецтво, майстерність, уміння) є сукупністю раціональних засобів, умінь та особливостей поведінки вчителя, спрямованих на ефективну реалізацію обраних ним методів і прийомів навча- льно-виховної роботи з учнем, учнівським колективом відповідно до мети виховання, об’єктивних та суб’єктивних їх передумов. Вона передбачає наявність специфічних засобів, умінь, особливостей поведінки педагога: високу культуру мовлення; здатність володіти мімікою, пантомімікою, жестами; уміння одягатися, стежити за своїм зовнішнім виглядом; уміння керуватися основами психотехніки (розуміння педагогом власного психічного стану, уміння керувати собою); здатність до «бачення» внутрішнього стану вихованців і адекватного впливу на них.

136

Проблеми підготовки сучасного вчителя № 1, 2010

З розвитком педагогіки та психології як науки і практичної діяльності поряд з поняттям «педагогічна техніка», яке відображає тільки суб’єктивні особливості навчально-виховного процесу (контроль педагога за своїми емоціями, настроєм, поведінкою, перцептивно-чуттєвим сприйняттям зовнішніх предметів, технікою мовлення) стали використовувати і термін «педагогічна технологія» (знання про майстерність), який стосується проблем планування та організації навчального процесу. Педагогічна технологія це комплекс знань, умінь і навичок, необхідних учителю для вирішення стратегічних, тактичних, а також процедурних завдань під час навчально-виховного процесу. Йдеться про систему взаємодії вчителя з учнями, способи добору та впорядкування навчального матеріалу згідно з вимогами теорії пізнання. Іншими словами, педагогічна технологія є описом системи дій учителя та учнів, які слід виконати для оптимальної реалізації навчального процесу. Складовими педагогічної технології є володіння мистецтвом спілкування з дітьми, вміння керувати своєю увагою та увагою дітей, здатність за зовнішніми ознаками поведінки дитини визначати її душевний стан тощо. Уміння налагоджувати оптимальні взаємостосунки з дітьми, змінювати їх відповідно до розвитку учнів і їхніх вимог до вчителів є важливим компонентом педагогічної майстерності [8].

На сучасному етапі розвитку освіти виникає цілий комплекс вимог до педагогічної майстерності, компетентності педагога, його професіоналізму. Проблема формування педагогічної майстерності потребує комплексного психолого-педагогічного дослідження.

СПИСОК ВИКОРИСТНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Андрущенко В.П. Модернізація педагогічної освіти України в контексті Болонського процесу // Вища освіта України. – № 1 – 2004. –

С. 5–9.

2.Гончаренко С.У. Методика як наука. – Хмельницький: Вид-во ХГПК, 2000. – 30 с.

3.Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1987. – 374 с.

4.Задорожна Л. Педагогічні аспекти професійної підготовки майбутнього вчителя // Педагогіка і психологія професійної освіти. – 2002. –

№ 4. – С. 79–85.

5.Зязюн І.А Неперервна освіта як основа соціального поступу // Неперервна професійна освіта: теорія і практика: Збірник наукових праць / За редакцією І.А. Зязюна та Н.Г. Ничкало: у 2-х двох частинах. – Ч. 1. –

К., 2001. – С. 15–23.

6.Кремень В.Г. Освіта в Україїні: Стан і перспективи розвитку // Неперервна професійна освіта: теорія і практика: Збірник наукових праць / За редакцією І.А. Зязюна та Н.Г. Ничкало: у 2-х частинах. – Ч. 1. – К.,

137

Проблеми підготовки сучасного вчителя № 1, 2010

2001. – С. 5–14.

7.Кремень В.Г. Філософія освіти XXІ століття // Вища школа. – № 6. – 2002. – С. 9–17.

8.Педагогічна майстерність: Підручник / І.А. Зязюн, А.В. Крамущенко, І.Ф. Кривонос та ін. – К: Вища шк., 1997. – 349 с.

9.Сисоєва С.О. Педагогічні технології у сучасному освітньому просторі // Розвиток педагогічної і психологічної наук в Україні 1992–2002. Збірник наукових праць до 10-річчя АПН України / Академія педагогічних наук України. – Частина 2. – Харків: «ОВС», 2002. – С. 311–324.

10.Сухомлинський В.О. Павлышская средняя школа // Избр. пед. соч. в 3-х т. – Т. 3. – К.: Рад. школа, 1961. – 187 с.

138

Проблеми підготовки сучасного вчителя № 1, 2010

Ірина Дзюбенко

ПРОБЛЕМА ЄДНОСТІ ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ

УПІДГОТОВЦІ ВЧИТЕЛЯ НОВОЇ ГЕНЕРАЦІЇ

Устатті мова йде про єдність теорії і практики, що розглядаються як найважливіший напрямок в модернізації підготовки учителя.

Ключові слова: підготовка вчителя, педагогічна компетентність.

The unity of the theory and practice is esteemed as a major direction of retrofit of opening up of the teacher.

Key words: preparation of a teacher, teachers. competence.

Уруслі Болонського процесу подолання репродуктивного стилю навчання і переходу до нової освітньо-виховної парадигми гостро постає проблема єдності теорії і практики в підготовці вчителя нової генерації [1,

с. 13].

Унавчально-виховному процесі сучасної вищої школи значно превалює і на високому рівні розроблений теоретичний аспект, що ґрунтовно представлено в сучасних науково-педагогічних джерелах авторами: В. Андрущенком, Н. Дем’яненко, І. Зязюном, Л. Нечипоренко, І. Прокопенком, О. Савченко та іншими вченими. Але поза межами дослідження залишилася проблема єдності теорії і практики.

Сказане вказує на актуальність і своєчасність піднятої проблеми, бо як засвідчує досвід багатьох учителів, практика «ніяковіє» перед наступом теоретичних дисциплін. Тому при написанні статті ми ставили за мету висвітлення процесу формування професійної компетентності майбутнього вчителя шляхом наближення навчання у вищому навчальному закладі до реальної діяльності.

Досвід прогресивних зарубіжних країн, наприклад, доробок німецьких учених і закладів освіти, практику розглядають як мету, критерій і умову підготовки фахівців і вона складає 40 % від теоретичних дисциплін,

а«дитинство розуміється як самостійна фаза життя з правом прояву ініціативи і задоволеність власним світосприйняттям, а не лише як тренувальний етап для вступу до світу дорослих» [2, с. 5].

Сьогодні майже всім, в минулому, педагогічним інститутам надано статус університетів, але це якісно не змінило рівнеь фахової підготовки майбутніх вчителів. Адже, у навчальні плани різних ступенів педагогічної підготовки активніше, ніж раніше вводяться нові нормативні й елективні теоретичні курси, а терміни практики скорочуються.

На думку А. Бойко педагогічні колективи загальноосвітніх шкіл краще зустрічають випускників педагогічних училищ, ніж педагогічних факу-

139

Проблеми підготовки сучасного вчителя № 1, 2010

льтетів педуніверситетів. Причина цього полягає у значно вищій практичній підготовці студентів навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації. Загострюється суперечність між зростаючими об’єктивними вимогами суспільства до вчителя і недостатнім рівнем його професійно-педагогічної підготовки.

Із завданнями реалізації освітньої функції пов’язані такі уміння, що входять до складу пізнавально-інтелектуальних компетентностей:

–здобувати нові знання із різних джерел;

–самостійно працювати із різними джерелами інформації для розробки нестандартних сценаріїв свят, уроків, виховних годин;

–виділяти головне, суттєве при відбиранні та структуруванні навчального матеріалу;

–аналізувати навчальні тексти;

–творчо осмислювати інформацію;

–аналізувати педагогічні ситуації;

–логічно міркувати і т.д.

Пізнавально-інтелектуальна компетентність передбачає значний інтелектуальний розвиток, спирається на різні пізнавальні процеси.

Пізнавально-інтелектуальна компетентність реалізується в процесі вирішення певних завдань:

–аналітико-рефлексивних;

–конструктивних;

–діяльнісних, завданням яких є реалізація оптимальних варіантів педагогічного процесу;

–корекційних, пов’язаних із корекцією протікання та організації

педагогічного процесу.

Творчі можливості закладів педагогічної освіти щодо послідовного практичного закріплення у студентів теоретичних знань та формування на їх основі професійної компетентності не повністю реалізовані.

Ми підтримуємо думку А. Бойко, яка вважає, що саме в професійнопрактичній спрямованості наша вища школа відстає відстає від світового досвіду підготовки педагогічних кадрів. Лише на базі оптимального поєднання педагогічної теорії і шкільної практики ми зможемо сформувати особистість учителя-професіонала, інтегруватися в суспільство, займатися самовдосконаленням упродовж усього життя.

На жаль, не всі студенти оптимістично дивляться на майбутню роботу в школі.

Експериментальне дослідження допомогло нам встановити основну причину страху перед практикою та роботою в школі: невміння адаптувати теоретичні знання для роботи з дітьми. Студенти здають бездоганно оформлену документацію і зовсім ніяковіють перед класом дітей, які чекають живого спілкування, цікавих ігор, а не сухої теорії.

140