Деякі американські дослідники відзначають, що у батьків, які мало спілкуються з своїми маленькими дітьми, можуть виникнути труднощі у налагодженні з ними міцних емоційних зв'язків падалі (Ricks, 1985). Однак навіть наявність чіткої кореляційної залежності між турботою батьків про новонароджених дітей і їхніми взаєминами у подальшому (наприклад, у підлітковому віці) ще не свідчить про їхній прнчинно-наслідковий зв'язок. Швидше за все, більш вагомим чинником є став­лення чоловіка до близьких, до родини (до дитини) і до самого себе. Якщо в його житті головне задоволення власних потреб, а любов до себе затьмарює всі інші форми любові - до дружини, дитини, - то таке відношення може превалювати як у ранній період батьківства, так і в подальшому житті. Наприклад, якщо для батька головне його робота, спілкування поза родиною, відпочинок, що не передбачає ні турботи про дитину, ні спільного з нею проводження часу, то такий батько у три роки може мало цікавитися вихованням дитини, у п'ять років - вис­ловлювати всім невдоволення дитячими негативними проявами (будь-якими) й вихованням, що дали мати, бабуся (винуватець завжди інший), а в десять обурюватися поганими успіхами сина або дочки у навчанні.

На думку вчених, непрямий вплив батька на дитину й на родину має досить вагоме значення. Численні дослідження показують, що підтримка

І 111.ком матері під час її вагітності й раннього дитинства дуже важлиі і и я початку встановлення позитивних відносин. Відсутність биты s період дитинства створює чималі труднощі для функціонування сімс пої системи (Lewis, 1987).

К". Кларк-Стюарт у дослідженні тристоронніх відносин у баї. і їм родинах виявила, що вплив матері на дитину носить безпосередній к рактер, тоді як батько впливає на маля часто опосередковано пер м.нір. Дитина ж найчастіше впливає па обох батьків прямо (K.Clark Stewart, 1978). Дослідження M.Швейцара (2003) підтверджують щоду ку. Гак, впродовж першого й другого років життя батько відіграї і поміжпу роль, допомагає матері, підтримує у неї почуття иадійпос впевненості, безпеки, реалізовує виховні цілі опосередковано. ІІ<> погляди стосовно виховання повинні отримати емоційну підтрим матері і здійснюватися лише нею. На другому й особливо па гретьої роках життя батько вже безпосередньо викопує свою виховну фуі цію. Він стає вчителем, прикладом для наслідування. Ллє при цьої єіаішепня дитини до матері як до центру емоцій і захисника не повии руйнуватися. Тому психологу недостатньо вивчити, як взаємодіє ба ко або мати з дитиною. Важливо з'ясувати, як всі троє впливанні, поведінку кожного.

Вітчизняні педагоги й психологи також постійно підкреслюють II чеиня батька у сімейному вихованні. Відзначалося, наприклад, іп< соціальному розвитку сипа батькові належить особлива роль. Зі чимість особистості батька насамперед у тім. що для сина він пред< І -віє еталон чоловіка (Т.Лндрєсва, 2003). Зразки поведінки батька ф< мують моральне обличчя, способи поведінки хлопчика. Від батьки переймає чоловічі риси (J1.Островська, 1990).

Припускалося, що теплі відносини батька більше відображаю 11 на Я-концепції сипа, аніж дочки. Проте підтвердилося зворотнє: влі пий, домінантний контроль батька призводив до негативізації обрі Я у хлопчиків, і ніяким чином не відображався на образі Я дівча к І'.Берне у зв'язку з цим формулює запитання, відповіді на яке поки не знайдено: можливо, справа не у тому, що домінантність батька не і пішо впливає на Я концепцію хлопчиків, а у тому, що домінантнії батька перекриває можливість домінувати матері, що мало б поїш пу дію? Автор підкреслює значення батьківського тепла і пасток» презумпції батьківської любові, стверджуючи, що ані вередливість тини, ані гнів батьків не підривають любов до неї батька і матері ( В І кін, 1991; Р.Бернс, 1986).

Д.ВІткіп підтверджує думку про те, що маленький хлопчик кор гується батьківською моделлю поведінки. Якщо батько висловлює є невдоволення агресивно, його син буде намагатися поводитися подібним чином. Якщо батько приховує своє роздратування під маскою мовчан­ня, син буде вважати це нормою чоловічої поведінки. Загальні ігри, сек­рети, симпатії й прихильності між батьком і сином будуть для сина на­багато кращою моделлю чоловічої поведінки, аніж прямолінійні спро­би виховати «справжнього чоловіка». Мудре, щедре на похвалу бать­ківське виховання сприяє формуванню більше мужніх хлопців і жіноч­них дівчаток (Д.Віткін, 1996). Р. Кемпбелл на основі своїх спостережень наголошує, що у добрих батьків виростають мужні сипи, у той час як у черствих, надмаскулішшх - жінкоподібні (Р.Кемпбелл, 1992).

А.Захаров (1982) вказує на факт зниження емоційної чутливості у хлопчиків при оцінці батька, який зловживає алкоголем (у порівнянні із хлопчиками, у яких батьки ведуть тверезий спосіб життя). Вивчаючи труднощі соціальної адаптації хлопчиків молодшого шкільного віку, автор визначив наступні індивідуальні характеристики батька у їхніх родинах: м'якість характеру, соціальна незрілість або ж надмірна су­ворість і неприступність, байдужість до сімейних питань. У кожному випадку авторитет батька був украй низький, що ускладнювало рольо­ву ідентифікацію сина. Роль батька так чи інакше виконувала мати або бабуся. Продовжуючи цю думку, автор говорить, що у дитинстві такий батько теж не мав адекватного досвіду спілкування у родині. Тобто він не був сипом батька, а тепер не став батьком свого сипа.

Д.Ісаєв, В.Каган (1986) із приводу становлення хлопчиків і дівчаток зауважують, що вимоги до маскулінності хлопчиків у цілому жорсткіші, ніж до фемінності дівчаток, таким чином хлопчики в процесі психосек-суальної соціалізації відчувають більший тиск середовища. За останні десятиліття намітилися досить тривожні зрушення у цій сфері. Твердість вимог до маскулінності хлопчиків набула переважно декларативного характеру. Хлопчик у ході фемінізованого виховання переходить із од­них жіночих рук в інші (мати - вихователька - учителька - начальник), і якими б не були заклики виховання, скільки б хлопчик не чув від жінок, яким повинен рости чоловік, він виховується насамперед як «зручний в обігу» для жінок. Жорсткість вимог до маскулінності зростає паралельно з соціальними бар'єрами на шляху маскулінізації, створюючи цим по­тужний емоційно-когнітивний дисонанс. Вимоги до фемінності дівча­ток зменшуються, а в діапазон їх статеворольових орієнтацій все частіше включаються маскуліпізовапі стереотипи поведінки дорослих жінок (В.Каган, 1991).

Батько у більшій мірі ніж матір привчає дітей до статеворольової поведінки, підкріплюючи розвиток жіночності у дівчаток і мужності ­\ хлопців (особливо у дошкільному віці). Хлопчик, батько якого поки­нув сім'ю до того, як йому виповнилося п'ять років, пізніше виявляєть­ся більш залежним від своїх однолітків і менше впевненим у собі, НІЖ 1.1 ж дитина з повної сім'ї. Якщо хлопець у своїй поведінці опирається па ютову модель батьківської поведінки, то у результаті його поведінка і психіка стають більш стабільними. На дівчаток відсутність батька відоб­ражається у першу чергу у підлітковому віці. Хороший батько сиро можний допомогти своїй дочці навчитися взаємодіяти з представника­ми протилежної статі адекватно до ситуації. Результати досліджень Г.Ка-іапцевої (2002) вказали па тісний кореляційний зв'язок між ставленням у самотніх жінок до батька і до осіб протилежної статі. Це може означа­ти те, що відносини батька й дочки, які не склалися у дитинстві, призво-цять до її самотності у дорослому житті, що обумовлюється її негатив ним ставленням до чоловічої статі і до статевого життя.

Підсумовуючи викладене, зазначимо, яким ми би чуйним і досвідче­ним не був батько, він все одно прийматиме виховуючу позицію матері, керуватиметься нею і доповнюватиме її, роблячи процес розвитку й ста­новлення зростаючої особистості багатогранним і різноспрямоваппм. Іічені засвідчують, що мати навчає дитину жити вдома, батько допома­гає їй вийти у світ. Іншими словами, мати відповідальна за емоційні прив'язаності, а батько - за емоційну незалежність.

2.2. Вплив матері на розвиток і становлення особистості

Вплив матері на дитину відбувається ще задовго до її народження п залежить від багатьох чинників:

взаємин у сім'ї під час вагітності, відношення до зачаття (до за­родження нового життя), до батька дитини, до самої вагітності;

палаштованості матері у період вагітності - відноситься вона до неї як до хвороби чи як до нормального стану;