ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Професійні спілки - масові громадські організації найманих працівників, об'єднані спільністю інтересів у процесі праці, метою яких з початку виникнення є постійне поліпшення умов життя і праці своїх членів та їх сімей.

В сьогоднішніх умовах значно розширилось коло об'єктів захисту профспілок та сфера їх інтересів, що дало підставу дослідникам по-новому поглянути на профспілки, їх природу і сутність, роль у громадянському суспільстві. Так Б.Г. Столповський стверджує, що „профспілки існують для захисту професійних прав та інтересів різних верств трудящих”. А Х. Баширов вказує, що профспілки відстоюють не тільки економічні інтереси найманої праці, а й загально громадські інтереси всього населення.

Громадянське суспільство – це система координат, де всі питання вирішуються консенсусом і де навіть найслабший голос буде почуто й враховано при прийнятті рішення.

Професійні спілки – масові громадські організації найманих працівників, об’єднані спільністю інтересів у процесі праці, метою яких з початку виникнення є постійне поліпшення умов життя і праці своїх членів та їх сімей.

Профспілки важливий інститут громадянського суспільства, який захищає права і свободи громадян у галузі трудових відносин. Ця роль профспілок набуває особливо важливого значення в умовах становлення демократії та ринкової економіки в нашій країні. Створення потужних впливових профспілок, здатних ефективно відстоювати інтереси працівників невід'ємний атрибут цивілізованої держави. Такою державою прагне стати Україна.

Профспілковий рух в України перебуває сьогодні на складному етапі становлення, пошуку свого місця в системі нових соціально-економічних, політичних відносин. Трансформуються традиційні профспілки. Разом з тим, створюються нові професійні об'єднання.

Неоднозначні, часом суперечливі тенденції розвитку профспілкового руху, складний процес вироблення механізмів взаємодії профспілок, держави та роботодавців в рамках соціального партнерства потребують вивчення та широкого громадського обговорення.

Отже, сьогодні профспілки дійсно все більше починають керуватися не корпоративними інтересами своїх членів, а широкими громадянськими потребами представників найманої праці, внаслідок чого відповідним чином змінилась і сфера їх діяльності. Сучасні профспілки – це об'єднання найманих працівників, створене ними для захисту перед роботодавцями, підприємцями-власниками, спілками підприємців, державою не тільки інтересів своїх членів, а й інтересів тих представників найманої праці, які не входять до профспілок .

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з'ясувати основні риси напрямів діяльності профспілок України.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

• визначити форми діяльності профспілок;

• охарактеризувати напрями участі профспілок у функціонуванні громадянського суспільства;

• дослідити сучасний стан профспілкового руху в Україні;

• охарактеризувати напрями участі профспілок на міжнародному рівні;

• виявити шляхи та перспективи розвитку профспілкового руху в Україні.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема розвитку профспілкового руху.

Об'єктом дослідження є основи та загальні риси напрямів діяльності профспілок України.

Предметом дослідження виступають перспективи і напрями розвитку профспілкового руху.

Розділ 1 суть та соціальне призначення професійних обєднань як інститутів громадянського суспільства

У цьому розділі аналізуються стан і тенденції розвитку інституційної мережі профспілкового руху в Україні, кількість, динаміка розвитку, галузева та територіальна поширеність профспілкових структур, внутрішні організаційні принципи їх побудови.

Свідчення про об'єднання людей зі спільними поглядами на природу, суспільство, літературу, мистецтво можна знайти вже у стародавніх суспільствах. У різних народів виникають різноманітні громадські об'єднання, що певною мірою впливають на суспільно-політичний розвиток. До таких можна віднести філософські школи Стародавньої Греції, середньовічні лицарські ордени, літературні й художні об'єднання епохи Відродження, різноманітні таємні організації (наприклад, масонські ложі або товариства декабристів) і політичні клуби Нового часу. Паралельно відбувалося осмислення сутності громадських об'єднань, їх місця та ролі у суспільстві.

Поняття "громадські організації", звичне для української наукової літератури і практики, практично відсутнє або лише іноді вживається в іноземній правовій літературі та нормативних актах. За кордоном найчастіше застосовуються терміни "спілки", "асоціації", "об'єднання" і т. ін. По суті йдеться про одне й те саме: те, що у нас називається громадськими організаціями, у США та Великій Британії спілками, асоціаціями, об'єднаннями громадян[3;c.148].

У вітчизняній літературі поняття "громадські організації" розуміють як добровільні формування громадян, створені у результаті їх вільного волевиявлення з метою вираження колективних інтересів і вирішення громадських питань та проблем.

Таким чином, прийнято вважати, що є три основні типи громадських об'єднань: державні (органи влади, управління і т. д.), прибуткові (фірми, підприємства) та усі інші недержавні й неприбуткові організації громадян.

Перші політичні партії в Україні виникли наприкінці XIX на початку XX ст. Це були як буржуазні партії, так і партії соціал-демократичної спрямованості. Серед буржуазно-демократичних партій слід назвати Українську демократичну партію (УДП) та Українську радикальну партію (УРП), які виникли у 1904 р. Ці партії невдовзі об'єдналися в Українську радикально-демократичну партію (УРДП) кадетського спрямування. Вона виступала за демократизацію України, проти монархії у Росії та за автономію для України у складі демократичної Росії.

У революційний 1917 р. в Україні виникло чимало нових політичних партій, а діючі активізували свою діяльність. До складу Центральної Ради входили представники майже усіх 17 політичних партій, які діяли у той час. Проте здійснити свою мету утвердити Українську Народну Республіку цим партіям не судилося. Після захоплення комуністичною партією влади в Росії та Україні всі інші партії було розігнано, а їхню діяльність заборонено. Остання українська партія Українська комуністична партія (УКП), яка стояла на засадах самостійної УРСР, проіснувала до 1925 р[25;c.243].

Отже, процес формування багатопартійності в Україні у 20-ті pp. минулого століття перервала більшовицька влада. Велетенська машина тоталітаризму "розчавила" партії та їх ідеали. Щоб остаточно знищити прогресивно мислячих діячів, які продовжували мріяти про українське відродження, більшовицький режим вигадував, а відтак "знищував" різноманітні міфічні політичні організації та партії, які нібито займалися терористичною діяльністю, вели антирадянську пропаганду. Наприклад, у 1929 р. за матеріалами, сфабрикованими органами Державного політичного управління (ДПУ), було "викрито"[32;c.48].

Проте у той самий час почали виникати нові політичні партії та об'єднання в українській діаспорі та закордонній Україні. Варто зазначити, що у 20–30-ті роки у Галичині, Буковині, на Закарпатті діяло близько 30 українських національних партій.

Безперечно, політична активність української діаспори, не могла не вплинути на виникнення дисидентського руху, соціально-політичного потенціалу багатопартійності в Україні за часів СРСР, особливо в період так званої "горбачовської перебудови".

У Законі України "Про об'єднання громадян" йдеться про те, що об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод[8].

Об'єднання громадян добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Об'єднанням громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до закону називається політична партія або громадська організація[20;c.16].

Дія цього закону не поширюється на релігійні, кооперативні організації, об'єднання громадян, основною метою яких є одержання прибутків, комерційні фонди, органи місцевого та регіо­нального самоврядування (у тому числі ради і комітети мікрорайонів, будинкові, вуличні, квартальні, сільські, селищні ко­мітети), органи громадської самодіяльності (народні дружини, товариські суди тощо), інші об'єднання громадян. їхні порядок створення і діяльність визначаються відповідним законодавством.

Особливості правового регулювання діяльності профспілок визначаються законом України про профспілки[26;c.80].

Політичною партією є об'єднання громадян прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, головна мета яких участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування і представництво в їх складі.

Громадська організація – об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших інтересів.

Об'єднання громадян створюються і діють на основі добровільності, рівноправності їх членів (учасників), самоврядування, законності та гласності. Вони вільні у виборі напрямів діяльності.

До всеукраїнських об'єднань громадян належать об'єднання, діяльність яких поширюється на всю Україну, і які мають місцеві осередки у більшості областей.

До місцевих об'єднань належать об'єднання, діяльність яких поширюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці або певного регіону. Територія діяльності самостійно визначається об'єднанням громадян.

Громадська організація є міжнародною, якщо її діяльність поширюється на територію України і хоча б однієї іншої держави[11;c.8].

Об'єднання громадян мають право на добровільних засадах засновувати спілки (союзи, асоціації тощо) або вступати в них, утворювати блоки та коаліції, укладати між собою угоди про співробітництво і взаємодопомогу.

Легалізація (офіційне визнання) об'єднань громадян є обов'язковою і здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування. Діяльність об'єднань громадян, які не легалізовані, або примусово розпущені за рішенням суду, є протизаконною. У разі реєстрації об'єднання громадян набуває статусу юридичної особи.

Державний контроль за діяльністю таких об'єднань здійснюється державними органами у порядку, передбаченому законодавством України.

Спеціальна комісія Верховної Ради України, до складу якої входять депутати представники всіх наявних у парламенті політичних партій, розглядає їх фінансову діяльність за рік і доповідає про висновки на пленарному засіданні Верховної Ради України[34;c.5].

Посадові особи легалізуючих органів об'єднань і громадяни несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність за порушення законодавства про об'єднання громадян. Об'єднання громадян несуть відповідаль­ність, передбачену законодавчими актами України.

Керівництво об'єднання громадян, яке не легалізувалося у встановленому законом порядку, чи якому відмовлено у легалізації, або примусово розпущено за рішенням суду, але продовжує діяти, а так само участь у діяльності таких об'єднань тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність.

Інституційна мережа українських профспілок перебуває у стадії становлення; продовжується процес її децентралізації та структуризації; відбувається створення профспілок у секторі приватної власності; чисельність профспілок має сталу тенденцію до зниження[7;c.19].

В Україні за останні декілька років проблема функціонування професійних спілок як важливого інституту громадянського суспільства викликає все більше уваги та дискусій. Причин тут декілька. Перш за все, змінилося місце профспілок в українському суспільстві. В сучасному українському суспільстві спостерігається тенденція усунути профспілки на узбіччя економічного і соціального життя. Однак, десятирічний досвід діяльності профспілок України підтверджує, що вони дійсно, хоч і не без труднощів, набувають притаманних їм функцій представництва, здійснення та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів найманих працівників.

Сучасний етап розвитку економіки на базі якісно нових технологій та інформаційних систем змінює і структуру виробництва, і структуру робочої сили, породжує нові види діяльності профспілок, дозволяє їм ставити питання про науково обґрунтоване планування і організацію підготовки фахівців нових спеціальностей та сприянню їх участі в усіх процесах функціонування та розвитку суспільства.

Крім того, сьогодні ніхто не може ігнорувати профспілки як у політичному житті, так і в реалізації економічних, соціальних та духовно-культурних програмах. А також зростає соціально-виховна роль профспілок України.

Аналіз територіальної і галузевої структури, часових меж і характеру створення профоб'єднань та їх членських організацій, внутрішніх організаційних засад побудови українських профспілок дає підстави до наступних висновків.

Перше. Профспілковий рух охоплює усі регіони України, всі галузі економіки, всі форми власності та господарювання:

♦ за регіональною ознакою з п'яти зареєстрованих всеукраїнських профоб'єднань три охоплюють усі регіони України; в усіх регіонах країни діють також організації 11-ти автономних профспілок; у більшості регіонів України представлені організації ФСПУ, Всеукраїнської профспілки "Соціальний прогрес" та дев'яти автономних галузевих профспілок;

♦ за галузевою ознакою — профспілкові організації наявні в усіх галузях економіки. При цьому, в окремих галузях діють кілька профспілок, як правило окремі з них входять до складу ФПУ, інші ("альтернативні") діють автономно або в складі інших профоб'єднань. Наприклад, у вугільній галузі діють чотири профспілки: Профспілка працівників вугільної промисловості (ППВП) — у складі ФПУ; Незалежна профспілка гірників України (НПГУ) — в складі Конфедерації вільних профспілок України (КВПУ); Незалежна профспілка гірників Донбасу (НПГД); Профспілка інженерно-технічних працівників і службовців вугільної промисловості.

♦ за формами власності — профспілки діють на підприємствах як державної власності (переважно членські організації ФПУ та автономні профспілки), так і недержавних форм власності (ФСПУ, ФППК, ВФП "Наше право", ряд автономних профспілок);

• за формами господарювання — профспілки наявні на підприємствах усіх форм господарювання. У середовищі спільних підприємств діє Українська федерація профспілкових організацій профспілка працівників спільних підприємств (у складі ФПУ); працівників кооперативних, акціонерних, орендних і колективних підприємств охоплюють організації ФППК, Всеукраїнської професійної спілки працівників кооперації та інших форм підприємництва[7, c. 22-24].

Друге. Продовжується процес утворення нових профорганізацій та об'єднань. При цьому нові профспілкові структури виникають різними шляхами. По-перше, шляхом їх організації у новостворюваних осередках (підприємствах, організаціях, установах), або в тих осередках, де раніше профорганізації не існували. Таким шляхом виникли, наприклад, Профспілка працівників Акціонерного поштово-пенсійного банку "Аваль" або Всеукраїнська профспілка народних депутатів України у Верховній Раді України. До профспілок, що виникають таким шляхом, можна віднести й ті, що створюються у середовищі працівників нових видів занять або фахів наприклад, Всеукраїнська профспілка промисловців і підприємців України або Всеукраїнська національна профспілка "Футболісти України". По-друге, шляхом поділу вже існуючих профспілок та виходу членських організацій (або їх частин) зі складу об'єднань: так у 2003р. 10 профспілок базових галузей членів ФПУ утворили Асоціацію профспілок працівників промисловості України. По-третє, шляхом виділення з галузевої профспілки працівників певної підгалузі або фаху: так виникли, наприклад, профспілки авіадиспетчерів, льотного складу, машиністів, гірників, працівників метрополітенів та ін.

Третє. Структура профоб'єднань постійно зазнає змін. Наприклад, кількість членських організацій КВПУ протягом 1996-2008рр. зросла вдвічі (з 9 до 18), але їх ротація становила 40%; зазнає кількісних змін і ротації склад ФПУ, ФППК, ФСПУ та інших профоб'єднань.

Четверте. Структуризація (реструктуризація) профспілок відбувається відповідно до аналогічних процесів в економіці та соціально-трудових відносинах. Так, реформування відносин власності в сільськогосподарському секторі зумовило вихід частини його працівників з Профспілки працівників агропромислового комплексу України (в складі ФПУ) та створення нових профспілок Незалежної профспілки фермерів та приватних землевласників України, Профспілки фермерів і селян-пайовиків України та ін.; розвиток підприємництва зумовлює появу профспілкових об'єднань підприємців (Всеукраїнська профспілка промисловців і підприємців України, Профспілка працівників вільного підприємництва України, Всеукраїнська профспілка недержавного сектору "Столиця — Регіони" та ін.).

П'яте. Спостерігається тенденція до створення молодіжних і жіночих профспілок, що є виявом загальної активізації молодіжного й жіночого руху в Україні. Прикладом жіночої профспілки є Всеукраїнська профспілка сільських жінок агропромислового комплексу України, що входить до КВПУ. Молодіжні профспілки діють переважно в студентському середовищі (Перша студентська Українська профспілка Поступ, Студентська профспілка "Пряма дія", Асоціація профспілкових організацій студентів України). В галузях промислового виробництва та сільського господарства молодіжний профспілковий рух є значно слабшим: з профспілок молоді, що діють у виробничій сфері, можна назвати лише Всеукраїнську профспілку "Молодіжна Альтернатива". Водночас, відзначається створення молодіжних організацій у складі окремих профспілок: так, молодіжна організація діє у складі Профспілки працівників енергетики та промисловості України.

Шосте. За внутрішніми організаційними засадами побудови, профспілки та профоб'єднання України належать до різних типів: галузевих, вузькогалузевих, фахових, міжгалузевих (територіальних). Традиційні профспілки (членські організації ФПУ) та більшість автономних побудовані переважно за галузевим принципом. Нові профспілки демонструють різні типи організаційних засад: фаховий (Федерація-профспілка авіадиспетчерів, Профспілка-асоціація льотного складу цивільної авіації, НПГУ, ВПМУ та ін.); галузевий (Профспілка залізничників і транспортних будівельників України, Об'єднання вільних профспілок залізничників України, Незалежна галузева профспілка енергетиків України); міжгалузевий, або територіальний (Солідарні профспілки України; ВОСТ, Федерація профспілок України "Солідарність", Всеукраїнська профспілка недержавного сектору "Столиця регіони", Всеукраїнська профспілка "Соціальний прогрес", Українська міжгалузева республіканська профспілка "Праця" та ін.); вузькогалузевий (Профспілка працівників Національної Академії наук України, Вільна профспілка працівників метрополітенів України).

Сьоме. За ознакою членства, в Україні представлені як профспілки, до яких входять водночас і наймані працівники, і роботодавці, так і об'єднання виключно найманих працівників. До першого типу належать усі традиційні профспілки (членські організації ФПУ) та частина нових, створених як на державних підприємствах, так і в приватному секторі: Профспілка залізничників і транспортних будівельників України, Профспілка державної митної служби, Профспілка працівників банку "Правекс" та ін. До профспілок, що об'єднують виключно найманих працівників, належать переважно так звані вільні профспілки: ВПМУ, членські організації КВПУ та ін.[7;c.25-27].

Загалом, показники розвитку інституційної мережі українських профспілок свідчать про становлення децентралізованої системи профорганізацій. Провідною тенденцією є поступове відокремлення об'єднань найманих працівників від об'єднань підприємців (роботодавців). Водночас, найчисельніше профспілкове об'єднання (ФПУ) зберігає традиційно притаманне радянським профспілкам одночасне членство в профорганізації і найманих працівників, і роботодавців. У деяких галузях діють кілька профспілкових структур, що за умови їх скоординованих дій може підвищувати результативність солідарного впливу на галузевого роботодавця, а в протилежному випадку знижувати ефективність дій профспілок і створювати конкуренцію у профспілковому середовищі.

Головними причинами скорочення чисельності профспілок в Україні є наступні:

1) скорочення виробництва та ліквідація підприємств, що зумовлює безробіття, перехід працівників до індивідуальної зайнятості, відплив працівників до тіньового сектору економіки, трудову міграцію за кордон;

2) зміна форм власності та спротив нових власників створенню на приватних підприємствах профспілок найманих працівників;

3) поширення найму на роботу за індивідуальними договорами (контрактами);

4) втрата мотивації профспілкового членства, зумовлена, перш за все, розчаруванням працівників у здатності профспілок захистити їх права як на конкретному підприємстві, так і на національному рівні.

Фахівці ФПУ називають й інші причини скорочення чисельності профспілок: антипрофспілкова пропаганда в ЗМІ та спроби приниження впливовості профспілок з боку влади; допущена в ході реформування профспілок "псевдодемократизація", що призвела до часткової втрати управління всередині профспілок, зниження профспілкової дисципліни; згортання організаційної роботи деякими профкомами .

Попри загальне скорочення чисельності профспілок, рівень охоплення профспілковим членством залишається в Україні досить високим і складає 94% працівників, зайнятих у всіх галузях економіки. Отже традиція охоплення профспілковим членством усіх працюючих є досить стійкою. Однак, для більшості працівників профспілкове членство є значною мірою формальним[5; c. 12].

Отже, аналіз діяльності профспілок в Україні свідчить про те, що жодної суспільно значимої події не відбувалось без активної участі та ефективного впливу профспілок.

Разом з тим, одним із невід’ємних висновків наукових досліджень є те, що профспілковий рух сьогодення розвивається суперечливо і порівняно з попередніми часами занепадає. Причини кризи профспілок багатоманітні й носять як об’єктивний, так і суб’єктивний характер.

Наукове осмислення профспілок як соціального явища, перспектив і напрямів розвитку профспілкового руху вимагає кардинального оновлення їх структури, яка сьогодні в Україні все ще залишається радянською; необхідність усвідомлення українськими профспілками зміни форм, методів та засобів діяльності всіх їх структур і ланок. При цьому необхідно врахувати стан економічної, політичної та правової системи України, його незавершеність та несистемний характер.

Однак профспілки, будучи організаціями захисту економічних та соціальних інтересів найманих працівників, одночасно є важливим інститутом громадянського суспільства, покликаним представляти, виражати і захищати інтереси найманих працівників як громадян. Їх роль у громадянському суспільстві визначається ступенем наділення і розширення завдяки їх діям і боротьбі громадянських прав і свобод найманих працівників, утвердження і розвитку у ньому практики соціального партнерства і стимулювання профспілкового самоврядування. Оскільки у різні часи профспілки тим чи іншим чином сприяли цьому, можна стверджувати, що вони завжди брали участь у становленні громадянського суспільства, відіграючи у цьому процесі не останню роль[27]. 

Сьогодні профспілки дійсно все більше починають керуватися не корпоративними інтересами своїх членів, а широкими громадянськими потребами представників найманої праці, внаслідок чого відповідним чином змінилась і сфера їх діяльності.