Завойовуючи владу й авторитет (насамперед своїми успіхами), старші сиблінги досягають високого рівня освіти й соціального статусу. За да­ними Г.Крайга (2002), більшість президентів США були старшими си­пами своїх батьків, так само більшість жінок, які отримали наукову ступінь у галузі медицини і філософії. Опитування Белмонта, Марола у Нідерландах вказали, що рівень інтелектуальних досягнень первіиців вищий, ніж у наступних дітей. При цьому неабияке значення мають шкільна успішність батьків, дохід сім'ї і вік матері.

У позиції старшої дитини є окремі варіанти. Наприклад: „старша сес­тра братів" або „старша сестра сестер", „старший брат братів", „старший брат сестер" тощо. В межах кожного з цих варіантів зберігається загаль­ний паттерн поведінки та стосунків, але з'являються і певні нюанси.

Старший брат братів найчастіше прагне стати лідером серед чо­ловіків, але рідко з ким буває у близьких відносинах. Це педант, який хоче контролювати усі сторони життя. У нього виражена орієнтація на високий рівень досягнень, прагнення до успіху. Від жінки він чекає піклу­вання, уваги до себе, але не може цього висловити. Тому найчастіше його дружина має здогадуватися, яке ставлення йому необхідне. Орієн­туючись на зовнішні ознаки його поведінки (прагнення до незалежності, віддаленої дистанції), вона недодає саме того, чого йому не вистачає. Це дуже суворий батько, який не завжди може знайти підхід до своїх дітей.

Зовсім інша справа - старший брат сестер. Він більш легкий у нала­годженні контактів з жінками, спілкуванні, схильний до зовнішніх проя­вів любові. Йому важко знайти друзів серед чоловіків, він віддає пере­вагу спілкуванню з жінками. Це найчастіше добрий батько, уважний і не дуже вимогливий до дітей. Він також може прагнути до лідерства, але віддає перевагу міжособистісним контактам, відносинам між співро­бітниками. Найкраще він працює серед жінок. Чим більше було у нього сестер, тим важче йому товаришувати з чоловікам або зберігати вірність одній жінці протягом усього життя.

Старша сестра сестер найчастіше являє собою яскраву, незалежну, сильну особистість, яка не схильна або не може приймати поради та допомогу від інших людей. Велику увагу вона приділяє порядку, відпо­відності поведінки соціальним нормам. Найчастіше вона довіряє тільки собі, вважає свої погляди найбільш вірними. У роботі вона також праг­не бути лідером, особливо конкуруючи з іншими жінками за доміну­ііання. її безкомпромісність відштовхує від неї багатьох чоловіків, до нких вона також ставиться з позиції утвердження свого лідерства, на­магається старшинувати, бореться за владу. До дітей вона строга, прояв-ияє надмірну владність і надмірну турботливість. З появою дітей вона часто втрачає інтерес до чоловіка, відгороджуючись від нього аргумеи-гами про свою зайнятість вихованням. Слід визнати, що найчастіше ціти у неї дійсно гарно виховані, але малоактивні.

Старша сестра братів також сильна особистість, що прагне до не-іалежпості. До чоловіків вона ставиться як до дітей, яким необхідно іавати постійні поради, ставити перед ними мету, опікати. На роботі попа намагається встановити м'який контроль над начальником, допо­магаючи йому розв'язувати конфлікти, виступаючи посередником між ним та іншими співробітниками. Чоловікові вона найчастіше заступає матір або стає другом, але їй не вистачає романтичних рис. Чим більше V неї було братів, тим більша її потреба бути в оточенні чоловіків, до нких вона відчуває дружні, приязні почуття. Подругами серед жінок для неї можуть бути тільки ті, що безумовно приймають її лідерство.

3.2. Особливості розвитку другої (середущої) дитини у сім'ї

Середущій дитині - другій із трьох або одній із середніх - прита­манні суперечливі характеристики. Уолтер Томен зазначає такий ціка­вий факт, що старшу і молодшу дитину у сім'ї люблять більше. Тому середущій доводиться складніше інших, оскільки вона змушена змага­тися із старшим - більш умілим, сильним, і молодшим - більш безпо­мічним і залежним.

А.Фромм (1994) вважає, що мати ставиться до другої дитини більш ніжно, вона уже немає невпевненості у собі, як це було із доглядом за першою дитиною. Таким чином, друга дитина завжди виступає у ролі улюбленця сім'ї. А.Адлер вважає, шо темп розвитку середньої дитини ниявляється часто більш високим, аніж у первістка (може почати швид­ше ходити, говорити). Це зумовлюється конкурентними стосунками із старшою дитиною (особливо якщо вона тієї ж статі). В результаті сере-іущі діти зростають:

із тенденцією до суперництва, честолюбства;

■ часто ставлять недосяжні цілі, що підвищує ризик невдач. Ціка­во, що А.Адлер сам був середущою дитиною. Ймовірно па його кон­цепції відобразився власний досвід;

із найнижчою мотивацією досягнень, особливо у навчанні (І'.РІчардсон);

прагнучи довести свою значущість, намагаються змагатися із рештою деструктивними способами: можуть стати руйнівниками або саморуйнівниками (пити і їсти надто багато) або формувати надоїд-ливі, що вимагають уваги, звички (Р.Річардсон);

середущі позбавлені авторитету старших і спонтанності молод­ших;

позитивним моментом серединної позиції у сім'ї є те, що вони часто научаються добре вести справи із різними людьми, дружелюбні зі всіма, здатні вести переговори, володіють здібностями до диплома­тичної діяльності, роботи секретаря а також будь-якої діяльності у сфері обслуговування, де важливим є уміння налагоджувати взаємодію із різноманітними людьми;

у середущої дитини розвиваються характеристики тієї дитини, до якої вона ближче: друга дитини у багатодітній сім'ї може мати характе­ристики старшої дитини, а у п'ятої із шести виробляються особливості молодшої;

якщо решта братів і сестер у середущої дитини іншої статі, то вона користується особливою увагою у сім'ї.

3.3. Розвиток і становлення молодшої дитини у сім'ї

Молодша дитина, так само як і єдина, не травмована появою на­ступної (ще однієї) дитини. Особливості молодшої дитини полягають у тому, що вона - малюк, і навіть у зрілому віці залишається малень­кою. Сім'я продовжує нею опікуватися, навіть коли вона виросла. Без сумніву, до молодших дітей висувають менше вимог, їм більше про­щається, особливо якщо вони тієї ж статі, що і старші діти.

Погляди вчених на результати виховання молодших дітей досить суперечливі:

у них виробляється сильна мотивація перевершити старших дітей (А.Адлер). У результаті молодша дитина може стати кращим музикан­том, спортсменом, честолюбивим студентом, навіть майбутнім револю­ціонером;

вони ніколи не переживали шоку повержепня із тропу, зазвичай оточені увагою всієї сім'ї, тому більш врівноважені (Г.Хоментаускас 2002);

у молодшого немає нічого свого, йому доводиться користувати­ся речами інших членів сім'ї;

формується сильне почуття неповноцінності, відсутнє почуття незалежності, оскільки у старших дітей більше привілей, ніж у неї;