руйнівним імпульсам. Більшість неповнолітніх правопорушників вихо­вувалися саме у таких сім'ях.

У повних сім'ях батьки зазвичай притримуються різних стилів по­ведінки. В українському суспільстві батьківська поведінка більшою мірою визначається давніми традиціями. Батько може бути досить ав­торитарним, а мати - більш турботливою й терплячою. Вплив одного із батьків урівноважується впливом іншого.

Елеонора Маккобі вивчила не лише вплив батьків на дитину, а й вплив дитини на батьків. У батьків у порівнянні з дітьми, безумовно, більше можливостей контролювати домашню ситуацію. Проте саме особливості взаємодії між ними впливають на клімат сімейного життя. В одних сім'ях батьки тримають усе під контролем, в інших - діти. Істи­на, як правило, завжди посередині. В ідеалі ні батьки, ні діти не повніші увесь час верховодити у сім'ї. Авторка підкреслює, що із дорослішан­ням дітей батькам неминуче доводиться вступати у переговори для того, щоб задовольнити обидві сторони. Авторитарний і ліберальний стиль не завжди цьому сприяють. Зростаючи, діти набувають павичок само­контролю й відповідальності за свої вчинки. Теплота й емоційна підтримка з боку батьків вкрай важлива для розвитку відносин з дітьми.

4.3. Класифікація неадекватного ставлення батьків до дитини

Виокремлюють такі причини неадекватного ставлення до дитини: * неусвідомлюваність;

В.Гарбузов (2001), А.Захаров (1982), Д.Ісаєв (1980) описують типи неправильного виховання, які практикуються батьками дітей, хворих неврозами.

/. Неприйняття, емоційне відторгнення - неприйняття індивідуаль­них особливостей дитини, спроба "покрашення", „ корекції" вродже­ного типу реагування у поєднанні з жорстким контролем, регламента­цією всього життя дитини, з імперативним нав'язуванням їй єдино „пра­вильного" типу поведінки. В окремих випадках неприйняття може проя­витися у реальній відмові від дитини, віддання її в інтернат, психіатрич­ну лікарню. На практиці таке ставлення спостерігається у самотніх мам.

які виховують рідних чи прийомних дітей, у сім'ях, де дитина народи-нась „випадково" чи „невчасно", в період побутової невлаштованості і сімейних конфліктів. Поряд із жорстким контролем, виховання цього іииу може поєднуватися із недостатнім контролем, байдужістю.

Гіперсоціалізуюче виховання проявляється у тривожно-недо-вірливій концентрації батьків на стані здоров'я дитини, її соціальному статусі серед друзів, особливо у школі, очікуванні успіхів у навчанні й майбутній професійній діяльності. Такі батьки прагнуть до багатопро-фільпого навчання й розвитку дитини, але при цьому не враховують або недооцінюють реальні психофізичні особливості й можливості ди­тини.

Егоцентричне виховання „кумир сім'ї", „маленький", „єдиний", ..сенс життя" - призводить до надмірної уваги всіх членів сім'ї до дити­ни, інколи на шкоду іншим дітям чи членам сім'ї. 2

Бездоглядність - дитина поза полем зору батьків. При цьому по­треби в одязі н харчуванні дитини задовольняються, проте її духовні інтереси, захоплення, навчання й поведінка залишаються поза увагою батьків. До цього ж типу відноситься формальне виховання.

Жорстоке звернення до дитини, яке супроводжується фізичними покараннями навіть за найменші прорахупки. У дитини у такому разі формується страх перед батьками, жорстокість.

Надмірна вимогливість батьки намагаються дати дитині ґрун­товну освіту, розвинути її здібності, від неї вимагають високих резуль­татів, не враховуючи її інтелектуальних можливостей. Вона не мас змо­ги спілкувати з однолітками, набути досвіду ділової й емоційної взає­модії. З часом вона починає виконувати усе формально. Цей стиль сприяє виснаженню нервової системи й появі тривожності.

Цікаву й актуальну для сьогоднішньої психологічної теорії та прак­тики класифікацію типів ставлення батьків до дітей розробив наприкінці XIX ст. російський психолог П.Лесгафт. Він аналізує позитивні й нега­тивні системи виховання дітей у сім'ї та простежує, як результати цього виховання позначаються на долях людей у дитячому й дорослому віці:

/. Лицемірний - якщо в сім'ї не звертають уваги па дітей, ігнорують їх потреби, не докладають жодних відповідних зусиль, то вони вирос­тають бережливими та лицемірними, часто спостерігається низький рівень інтелекту чи затримка у розумовому розвитку.

2. Честолюбивий - якщо батьки постійно захоплюються своїми дітьми, вважають їх зразком досконалості, то вони виростають егої­стичними, поверхневими. Позиція надмірного захоплення може сфор­мувати надмірну самовпевненість, неадекватну самооцінку.

60

Психологія становлення особистої ті і (шшы ькій сім'ї

Добродушний - у сім'ях, де взаємовідносини між (тім ими іар-монійні й будуються на основі любові й поваги, ni rit, ю< иінувши зрілості, вирізняються добросердечністю та глибиною ми» пения, весь час прагнуть до оволодіння новими знаннями.

Затурканий - коли батьки постійно невдоволені цитииоіо, крити- кують, засуджують її, звинувачують у всьому, ті у підім чи \\, іінаїоть

здійснювати зухвалі вчинки, проявляти неслухнянії-11. Дії міна росте руйнівником, емоційно нестійкою, в ній живе гнів і а обри III

Якщо батьки занадто оберігають дитину, задовольняють кожну її примху і ще в дорослому віці ставляться до неї як до іісмі мі їм і її, пере­шкоджаючи її самостійності, гальмуючи проявнії ініціативної її го цим самим вони обмежують її розумову и фізичну активнії гь Внаслідок такого виховання дитина виростає лінивою, соціально незрілою, не­здатною „глянути в обличчя реальному життю".

Якщо матеріальні труднощі не впливають на ставленим батьків до дітей, то вони виростають працьовитими, спокійними П і кромиими. Якщо ж низький рівень життя відображається на сімейному кліматі, то діти почуваються покинутими, нещасними, дивляться в м.пм>\ ми з пе­симізмом.

Найбільш патогенним виявляється вплив неправильного вихован­ня у підлітковому віці, коли фруструються базові потреби цып о періоду розвитку - потреба в автономії, увазі, самовизначенні, цо< ні пенні, у підтримці і приєднанні (сімейне „ми").

У вітчизняній літературі запропонована широка класифікація стилів сімейного виховання підлітків з акцентуаціями характеру і психопатія-ми (А.Лічко, 1083; Е.Ейдеміллер, 2002), а також вказується, який тип батьківського ставлення сприяє виникненню тієї чи іншої аномалії роз­витку.

Ппопротекція: педостпість опіки й контролю за поведінкою дити­ни, яка доходить інколи до повної байдужості, частіше проявляється як нестача уваги й турботи про фізичний і духовний розвиток підлітка. Прихована гіпопротекція спостерігається при формально присутньо­му контролі, реальному дефіциті тепла і піклування. Цей тіш вихован­ня особливо несприятливий для підлітків з акцентуаціями за нестійким і комфорним типами, провокуючи асоціальну поведінку втечі з дому, бродяжництво. В основі цього типу психопатичного розвитку може лежати фрустрація потреби в любові, приналежності, емоційне відсто­ронення підлітків, відсторопеність від сімейних стосунків.

Домінуюча гіпернротекція: увага і турбота про підлітка поєднується з дрібним контролем, заборонами, що посилює несамостійність, безіні­ціативність, нерішучість, невміння постояти за себе. Особливо яскраво проявляється у підлітків з психастенічною сензетивною й астепо- не­вротичною акцентуацією. У гіпертимних підлітків таке ставлення батьків викликає почуття протесту проти неповаги до його „Я", різко посилює реакції емансипації.

Спотворююча гіпернротекція: виховання за типом „кумир сім'ї", потакання усім бажанням дитини, надмірне обожнення, і як результат надмірно високий рівень прив'язаності дитини, нестримне прагнення до лідерства, які співзвучні з недостатньою наполегливістю й опорою на власні ресурси. Сприяє формуванню психопатій істеричного кола.

Емоційне відсторонення: ігнорування потреб підлітка, нерідко жор­стоке ставлення до нього. Приховане емоційне відсторонення прояв­ляється у глобальному незадоволенні дитиною, постійним відчуттям батьків, що вона не „та", не „ така". Інколи воно маскується надмірною турботою, але виявляє себе роздратованістю, недостатньою відверті­стю в спілкуванні. Емоційне відсторонення однаково є негативним дня всіх дітей, але воно по-різному впливає па їх розвиток: при гіпертимній й епілептоїдній акцентуаціях яскраво виступають реакції протесту і еман­сипації.

Підвищена емоційна відповідальність: невідповідні вікові й реальним можливостям дитини вимоги почуття обов'язку, порядності, чесності, покладання на підлітка відповідальності за життя й благополуччя близь­ких, очікування значних успіхів в житті - все це поєднується з ігнору­ванням реальних потреб дитини, її власних інтересів, недостатньою ува­гою до її психофізичних особливостей. В умовах такого виховання підлітку насильно приписується статус „голови сім'ї" зі всіма вимогами піклування й опіки „мами-дитини". Підлітки з психастенічною й сенси­тивною акцентуаціями, як правило, не витримують непосильної відпо­відальності, що призводить до появи затяжних обцесивио-фобічиих невротичних реакцііі чи декомпенсації за психастенічним типом. У підлітків з істероїдпою акцентуацією об'єкт опіки швидко починає викликати ненависть і агресію.

І Іайбільшу небезпеку для здоров'я дитини становить непослідовний, змішаний стиль виховання, неузгодженість і суперечливість установок батьків па процес виховання, оскільки непередбачуваність реакцій батьків позбавляє дитину відчуття стабільності оточуючого світу, по­роджуючи в неї підвищену тривожність. Найпоширенішими формами порушень поведінки унаслідок непослідовного типу ставлення батьків до дитини є:

■ руховарозгальмованість - виявляється у непосидючості, надмірній рухливості, що пов'язано з нездатністю зосередитись. Результат - низь­ка успішність;

• втечі з дому, що характерно для хлопчиків віком від 7 до 13-16 років. Мотиви: страх перед покаранням, раптова зміна настрою тощо;