- •Вступнеслово
- •Тема 1. Соціально-психологічні засади становлення зростаючої особистості у сім'ї
- •1.1. Предмет та завдання курсу
- •1.2. Розвиток і виховання дітей: історична ретроспектива
- •1.3. Співвідношення понять „соціалізація", „виховання", „розвиток" і „становлення"
- •1.4. Етапи соціалізації особистості у сім'ї
- •1.5. Соціально-психологічні чинники становлення особистості у сім'ї
- •Тема 2. Психолого-педагогічна специфіка становлення особистості у батьківській сім'ї
- •2.1. Вплив батька на становлення особистості
- •2.2. Вплив матері на розвиток і становлення особистості
- •2.3. Тендерні особливості виховних впливів батька й матері
- •2.4. Внесок прабатьківської сім'ї у соціальний розвиток дітей
- •Тема 3. Вплив міжпоколінних взаємин на виховання особистості
- •3.1. Становлення старшої дитини (первістка) у сім'ї
- •3.2. Особливості розвитку другої (середущої) дитини у сім'ї
- •3.3. Розвиток і становлення молодшої дитини у сім'ї
- •3.4. Позиція єдиної дитини у сім'ї
- •3.5. Вплив інтервалу між народженням дітей на процес їхнього виховання
- •3.6. Позитивні та негативні аспекти становлення дітей у багатодітній сімї
- •Тема 4. Установки і стилі батьківської поведінки
- •4.2. Вплив стилю батьківської поведінки на розвиток особистості
- •4.3. Класифікація неадекватного ставлення батьків до дитини
- •4.4. Типи взаємин матері й дитини
- •4.5. Тип батьківського ставлення, обумовлений психологічними проблемами батьків
- •4.6. Види жорстокого ставлення батьків до дитини
- •Тема 5. Психологічна специфіка спілкування батьків і дітей
- •5.1. Суб'єкт-суб'єктний підхід до проблеми становлення особистості у батьківській сім'ї
- •5.2. Особливості мислення дітей та їх прояви у спілкуванні з батьками
- •5.3. Порушення комунікації між батьками й дітьми
- •5.4. Рольова взаємодія батьків і дітей
- •5.5. Механізми психологічного впливу батьків на дітей
- •Тема 6. Основні психолого-педагогічні моделі взаємовідносин батьків і дітей
- •6.1. Психоаналітична модель сімейного виховання
- •6.2. Біхевіоральна модель впливу батьків на дитину
- •6.3. Гуманістична модель взаємодії батьків і дітей
- •Тема 7. Діагностика дитячо-батьківських стосунків
- •7.1. Загальна схема сімейної психодіагностики, сфокусованої на дитині
- •1.2. Методики діагностики дитячо-батьківських стосунків
- •7.3. Діагностика рівня сформованості досвіду саморегуляції2
- •Заняття 4. Виховання дітей у неповних сім'ях
- •Заняття 5. Материнство як соціально-психологічний
- •Феномен
- •Заняття 6-7. Основи психологічної допомоги у сфері дитячо-батьківських взасмип
- •Перелік нормативно-правових документів і. Міжнародні документи
- •II. Державні документи Конституція України
- •Цивільний кодекс України
- •Кодекс законів про працю
- •IV. Право дітей на соціальну допомогу
- •V. Право дітей на охорону здоров'я
- •VI. Право дітей на освіту та виховання
- •VII. Культура. Фізична культура і спорт
- •VIII. Трудові та житлові права неповнолітніх
- •IX. Обов'язки неповнолітніх
- •Соціальна підтримка дітей та молоді з обмеженими функціональними можливостями
- •Тренінг батьківської ефективності
- •Модель тренінгу батьківської ефективності
- •Заняття 1. Знайомство
- •Заняття 2. Світ дітей і світ дорослих
- •Заняття 3. Очікування та цілі батьків
- •Заняття 4. Особливості дитячого мислення
- •Заняття 6. Конфлікти
- •Заняття 7. Засоби психологічного впливу батьків на дитину
- •Заняття 8. Транзактний аналіз
- •Заняття 9. Завершальне
- •Методика "Сімейні ролі"
Додаток 2
Соціальна підтримка дітей та молоді з обмеженими функціональними можливостями
Інвалідність у дітей визначається як стійка соціальна дезадаптація, зумовлена хронічними захворюваннями чи патологічними станами, що різко обмежує можливість включення дитини в адекватні до її віку виховні і педагогічні процеси, у зв'язку з чим вона потребує догляду та допомоги. Це значне обмеження життєдіяльності, що призводить до соціальної дезадаптації внаслідок порушень розпитку і росту дитини, здібностей до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, навчання, спілкування, трудової діяльності у майбутньому.
Розрізняють такі обмеження дитячої життєдіяльності.
Діти з: порушеннями слуху і мови (глухі, слабочуючі, логопати); порушеннями зору (сліпі, слабозорі); порушеннями інтелектуального розвитку (розумово відсталі, з затримкою психічного розвитку); порушеннями опорно-рухового апарату; з комплексними порушеннями психофізіологічного розвитку, (сліпоглухонімі, ДЦП з розумовою відсталістю та ін.); хронічними соматичними захворюваннями; психоневрологічними захворюваннями.
У соціально-педагогічній літературі виокремлюють наступні правила реабілітації дітей з обмеженими функціональними можливостями:
Ставитися до дитини з обмеженими функціональними можливостями як до такої, що вимагає спеціального навчання, виховання та догляду.
На основі спеціальних рекомендацій, порад та методик поступово і цілеспрямовано:
навчати дитину альтернативних способів спілкування;
навчати основних правил поведінки;
прищеплювати навички самообслуговування;
розвивати зорове, слухове, тактильне сприйняття;
виявляти та розвивати творчі здібності дитини.
3. Створювати середовище фізичної та емоційної безпеки:
позбавитися небезпечних речей та предметів;
вилучити предмети, що викликають у дитини страх та інші негативні емоційні реакції;
не з'ясовувати у присутності дитини стосунків, особливо з приводу її інвалідності та проблем, пов'язаних з нею.
4. Рідним та людям, що знаходяться у безпосередньому контакті з дитиною-інвалідом, потрібно:
сприймати її такою, якою вона є;
підтримувати і заохочувати її до пізнання нового;
стимулювати до дії через і ру;
більше розмовляти з дитиною, слухати її;
надавати дитині можливості вибору: в їжі, одязі, іграшках, засобах масової інформації тощо;
не піддаватися всім примхам і вимогам дитини;
не внмаї аги від неї того, чого вона не здатна зробиш:
не боятися кожної хвилини за життя дитини.
Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю з обмеженими функціональними можливостями є реалізацією різних видів соціальної реабілітації. У кожному конкретному випадку вона обумовлюється особливостями фізичного й психічного стану клієнтів, кваліфікацією суб'єктів соціально-педагогічної діяльності, а також тими різновидами соціального обслуговування, яке здійснює конкретна державна чи громадська організація.
Можна виокремити такі загальні напрямки соціально-педагогічної роботи і дітьми та молоддю і обмеженими функціональними можливостями:
вивчення сощаггьно-психологічного стану осіб з обмеженою дієздатністю;
проведення соціальпо-педагогічних досліджень особливостей соціалізації дігей-іпвалідів з різними типами захворювань;
побутова реабілітація дітей-інвалідів (навчання елементам самообслуговування та нормам елементарної поведінки);
проведення психологічного консультування дігей-іпвалідів з особистіших проблем;
здійснення психолого-педагогічної корекційної роботи:
організація коисультпунктів для родичів молодих інвалідів з юридичних, правових, психолого-педагогічних питань;
розвиток потенційних творчих можливостей дітей-інвалідів;
формування досвіду саморегуляції засобами спеціально розроблених психотреііінгів та психотренуючих ігор;-
організація дозвілля дітей-інвалідів через проектування та впровадження різноманітних програм та форм роботи соціальних служб;
здійснення профорієнтаційної роботи серед молодих інвалідів;
вихід з конкретними пропозиціями щодо поліпшення життя молодих інвалідів у суспільстві;
координація роботи з різними соціальними інститутами, що опікуються проблемами дітей-інвалідів у суспільстві.