18. Місце занять із синтаксису в школі, його зв’язки з морфологією, пунктуацією.

Опрацювання синтаксису займає особливе місце в шкільному курсі української мови. Зумовлене це роллю мови як засобу формування і вираження думки, як засобу спілкування між людьми; тільки на синтаксичному рівні мовної системи виявляється функціональна значимість одиниць усіх інших рівнів, їх участь у досягненні комунікативних цілей. З цього випливає необхідність якнайтіснішого зв'язку між вивченням синтаксису і опрацюванням матеріалу інших розділів програми.

Лексичне значення багатозначних слів, слів, ужитих у переносному значенні, омонімів виявляється лише у контексті словосполучення чи речення. Лише у реченні або й зв'язному висловлюванні розкриваються функції синонімів та антонімів, зміст і функції фразеологізмів. Спираючись на відомості з синтаксису, можна зрозуміти суть таких способів творення слів, як перехід з однієї частини мови в іншу, основоскладання та злиття, утворення нового слова внаслідок зміни значення наявної у мові лексики. Опора на синтаксис необхідна для розрізнення оморформ однієї чи різних частин мови, перехідних і неперехідних дієслів, безособових дієслів, усвідомлення ролі прикметників, відносних займенників, прийменників і сполучників, розрізнення омонімічних частин мови (напр., слів що, як).

З другого боку, синтаксичний матеріал треба вивчати на основі зв'язку з іншими розділами, оскільки кожне синтаксичне явище виражається лише через слова і форми слів.

Виразний зв'язок синтаксису і з практичними аспектами опрацювання мовного матеріалу.

Ряд орфограм мають синтаксичне обґрунтування: правопис відмінкових закінчень іменних частин мови, розрізнення однозвучних слів та сполучень слів (зате – за те, якби – як би, по-новому –по новому шосе). Синтаксис служить основою для більшості пунктуаційних правил. Робота з розвитку мовлення значною мірою зводиться до синтаксичної зв'язності висловлювання.

Тому в роботі з синтаксису особливо помітне значення систематичності й системності, наступності і перспективності навчання.

19. Значення і завдання вивчення частин мови у 6-7 класах.

Вивчення частин мови спрямовано на поглиблення знань учнів про граматичне і лексичне значення слова, про особливості словозміни й словотворення в українській мові, про синтаксичну функцію слів у мовленні. Усвідомлюючи особливості словотворення і словозміни, учні під час вивчення частин мови більш глибоко оволодівають нормами української літературної мови, зокрема нормами вимови, утворення форм слів, побудови словосполучень і речень, ознайомлюються з морфологічними й деякими синтаксичними синонімами.

Вивчення морфології має практичну спрямованість, адже відкриває можливості для розвитку мовлення учнів на основі засвоєння граматичних норм і правил, сприяє збагаченню словникового запасу учнів, засвоєнню правил слововживання. Оволодіння частинами мови шляхом виділення граматичних ознак слів, що належать до різних граматичних класів, розмежування видових і родових понять, класифікація морфологічних явищ спрямоване на удосконалення логічного мислення школярів. Без знання способів словозміни, що є предметом вивчення морфології, неможливе в подальшому ефективне засвоєння синтаксису, орфографії, пунктуації.

Внаслідок навчання морфології учні повинні оволодіти такими уміннями й навичками:

• Розпізнавати частини мови;

• Визначати їх постійні й непостійні ознаки;

• Синтаксичну роль;

• Правильно утворювати частини мови відповідно до відомих способів словотвору, використовувати в мовленні окремі граматичні форми частин мови з урахуванням їхнього функціонального призначення.

• Методика вивчення морфології:

• Зміст (морфологія – частини мови, критерії поділу слів на частини мови та їх групи; самостійні (змінювані і незмінювані) частини мови, їх загальне граматичне значення, найважливіші морфологічні ознаки, основна синтаксична роль; словотворчі засоби частин мови; службові частини мови, граматичне значення, будова, синтаксичне використання; вигук як особлива частина мови, звуконаслідувальні слова);

• Завдання (забезпечити засвоєння учнями істотних ознак частин мови, вироблення вмінь і навичок розпізнавати частини мови, визначати морфологічні ознаки форми слова, правильно і стилістично доцільно вживати слова різних частин мови, створюючи текст певного стилю і типу мовлення);

• Значення (засвоєння відомостей з морфології сприяє глибокому оволодінню нормами української літературної мови, а також розвитку логічного мислення учнів та зв’язного мовлення).

5 клас:

• Частини мови;основні способи їх розпізнавання. Іменник. Прикметник. Числівник. Займенник. Дієслово. Прислівник. Прийменник. Сполучник.

6 клас:

• Іменник як частина мови: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Іменники - назви істот і неістот (повторення). Іменники загальні і власні. Рід іменників (повторення). Іменники спільного роду. Число іменників (повторення). Іменники, що мають форми тільки однини або тільки множини. Відмінки іменників, їх значення. Відмінювання іменників. Поділ іменників на відміни. Відмінювання іменників І відміни. Відмінювання іменників ІІ відміни. Особливості відмінювання іменників чоловічого роду в родовому відмінку. Відмінювання іменників ІІІ - IV відмін. Незмінювані іменники. Відмінювання іменників, що мають форму лише множини. Особливості творення іменників.;

• Прикметник: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Групи прикметників за значенням: якісні, відносні, присвійні. Перехід прикметників з однієї групи в іншу. Ступені порівняння якісних прикметників, їх творення. Відмінювання прикметників. Повні й короткі форми прикметники. Прикметники твердої і м'якої груп. Творення прикметників. Перехід прикметників в іменники.

• Числівник: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Числівники кількісні (на означення цілих чисел, дробові, збірні) і порядкові. Числівники прості, складні і складені. Відмінювання числівників. Творення числівників.

• Займенник: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди займенників за значенням: особові, зворотний, присвійні, вказівні; питальні й відносні; заперечні; означальні й неозначені(ознайомлення). Відмінювання займенників усіх розрядів.