22. Зміст і завдання шкільного курсу з лексикології. Словникова робота на уроках мови.

Лексикологія є наукою не про окремі слова, а про лексичну систему в цілому. Зважаючи на те, що сучасна методика особливу увагу приділяє практичній спрямованості навчання лексики, удосконаленню комунікативних вмінь і навичок на основі вже засвоєних лексичних понять, слова вивчаються з точки зору:

• їх смислового значення;

• місця в загальній системі лексики;

• походження;

• вживаності;

• сфери застосування в процесі спілкування;

• їх експресивно-стилістичного характеру.

Як розділ науки, лексикологія має свої методи дослідження і володіє системою понять, що тісно пов’язані з граматичними, фонетичними й словотвірними формами і значенням. А відтак вивчати лексикологію необхідно одночасно з іншими науками, розділами про мову, щоб учні засвоїли мову як систему знань, тобто, вивчаючи лексику, школярі знайомляться з системою понять на рівні лексики, усвідомлюють зв’язки між лексикою і граматикою, орфографією, стилістикою.

Незважаючи на те, що словникова робота та вивчення лексики мають той самий об’єкт – слово, на уроках з лексикології слово вивчається як одиниця лексичної системи і завдання збагачення словникового запасу хоча і стоїть, проте не є головним.

У середніх і старших класах методика вивчення лексики ґрунтується на вченні про слово як мовну реальність, що являє собою собою основну, центральну функціонально-структурну одиницю мови.

Знати мову – означає опанувати її структуру і лексику. Тому оволодівання рідною мовою значною мірою залежить від опанування лексики, одного з аспектів мови. Однак саме цей пласт викликає у школярів значні труднощі, спричинені тим, що перед ними стоїть завдання оволодіти не тільки мовною, але й комунікативною компетенцією.

Лексична робота проводиться із застосуванням методів бесіди та розповіді вчителя.

Виділяють 4 типи вправ на усвідомлення лексикологічних особливостей власне української лексики:

1. Пояснення значень слів.

2. Семантичне групування слів.

3. Аналіз лексичних засобів тексту.

4. Складання словосполучень, речень, текстів.

З урахуванням того, що робота над збагаченням мовлення учнів відбувається у кілька етапів, прийоми розподіляють на 4 групи, що охоплюють сприйняття, осмислення, запам’ятовування та застосування набутих умінь і знань.

Програмою передбачено, що школярі на практичному рівні усвідомлюють поняття лексична помилка. Більшість лексичних помилок спричинені бідністю словникового запасу учнів, низьким рівнем сформованості мовленнєвих умінь і навичок.

Словникова робота – це такий систематичний навчально-виховний процес, за допомогою якого постійно розширюється коло реальних понять, глибоко усвідомлюється природа мовних категорій.

23. Методика вивчення фонетики, графіки, орфоепії. Їх зв’язок із орфографією.

Під час вивчення фонетики – вчення про звуки і звукову систему мови учні оперують одиницями трьох систем: фонетичною, фонологічною і графічною.

Тому особливості засвоєння фонетики і графіки української мови полягають у поетапному формуванні орфоепічних та орфографічних умінь і навичок у зв’язку з вивченням фонетики, морфеміки, словотвору і морфології. Усі однотипні правописні факти української мови узагальнені і подаються у вигляді орфографічних правил, що звільняють учнів від необхідності запам’ятовувати написання кожного слова і забезпечують уміння писати правильно групу слів, об’єднаних на основі фонетичної і граматичної спільності.

Свідоме оволодівання орфографічним правилом неможливе без належних фонетичних чи граматичних знань. Саме тому в підручниках прийнято такий порядок розташування орфографічних правил: спочатку подано теоретичний матеріал з фонетики чи граматики, а потім – відповідне правило правопису.

Опрацьовуючи звукову і графічну системи української мови, засвоюючи орфоепічні норми на етапі систематичного вивчення фонетики, графіки, орфоепії, а також на етапі розгляду фонетичних явищ при вивченні словотвору і граматики, учні оволодівають певною скмою теоретичних відомостей і цілим рядом важливих практичних умінь:

• визначати в слові на слух кількість звуків, розрізняти голосні і приголосні, дзвінкі і глухі, мтерді і м’які звуки;

• виділяти в слові будь-який звук, правильно вимовляти його;

• членувати слово на склади і визначати в ньому наголос;

• порівнювати звуковий склад патронімічних слів, пояснювати відмінності в їх вимові;

• проводити звуково-буквенний аналіз слова, пояснювати співвідношення букв і звуків;

• чітко вимовляти слова і правильно читати суцільний текст, дотримуючись правил орфоепії;

• членувати мовний потік на слова, склади, звуки, визначати логічний наголос у простому реченні;

• помічати і виправляти помилки у вимові звуків.

Вивчення фонетики і графіки української мови вимагає наукової характеристики звукової і графічної систем, урахування особливостей їх засвоєння. Систематичне використання узагальнюючих таблиць і схем забезпечує економію навчального процесу, актуалізацію пізнавальної діяльності учнів.

Однак головним при вивченні цих розділів залишається формування орфоепічних і орфографічних умінь і навичок, що становлять основу мовленнєвої компетенції учнів.

Орфографія вивчається у поєднанні з різними розділами шкільного курсу мови:

• фонетикою (апостроф, м’який знак, велика буква, спрощення у групах приголосних і т.д.);

• морфологією (не, ні з різними частинами мови, правопис складних слів);

• будовою слова і словотвором (правопис префіксів, суфіксів).

Основним принципом навчання орфографії є принцип свідомості, який базується на зв’язку вивчення орфографії з граматикою; ще є принципи залежності процесу засвоєння від особливостей мовного матеріалу, принципи доступності, систематичності, зв’язку теорії з практикою. Важливого значення набуває правописне мислення, яке ґрунтується на умінні відрізнити письмовий вигляд слова від усного і в деяких випадках протиставити перший другому; умінні розчленовувати записане слово на складові частини.

Важливою є система вправ з орфографії, яка включає різні види навчальних диктантів (словниковий, вибірковий, розподільний, пояснювальний, попереджувальний та ін.), навчальне списування, лінгвістичний аналіз, який забезпечує обґрунтований вибір правильних написань та активну розумову діяльність, використання наочності, робота з орфографічним словником.