Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
1.doc
Скачиваний:
142
Добавлен:
14.02.2016
Размер:
2.52 Mб
Скачать

Синоніми

Синоніми-близькі за значенням або тотожні слова,що позначають одне поняття,але різняться певними семант. відтінками або стиліст. забарвлення.

Ознаки синон.:а)здатність позначати одне і теж поняття; б)синон.обовязково між собою чимось відрізн.:семант.відтінками,емоц.-експрес.забарвл.,принал. до функціон.стилів,сферою поширення,валентніс- тю.Швидко-скоро,хутко,жваво,стрімко,стрілою.

Типи синонімів:

1.Семантичні(ідеографічні,понятійні,логічні)-синон.,які вираж.одне і те ж поняття, але розмежовуються між собою певними семант.відтінками: ліс,пуща, гай, діброва,бір;пуща-дрімучий ліс,гай-листяний ліс,діброва-дубовий,бір-сосновий.

Різновиди семант.синонімів:

а)за семант.ознаками:барви(баг.кольор.)-тони(1колір);

б)за мірою і ступенем ознаки:гарний-чудовий,поганий-лукавий;

в)за інтенсивністю дії:просити-благати,боятися-жахати

г)синон.,що розмеж.ха-ром дії:сміх-регіт,крик-вереск

д)розмеж валентністю:талан-доля.Суттєво важл.диференц.ознака семант.си- нонімів-вони позбавлені емоційно-оцінних,експресивних нашарувань.

2.Стилістичні-синон.спільні за знач.,але різні за експрес.-емоц.забарвл.,нале юністю до мовних стилів,сферою вжив.:реготати,хихикати,скалити,шкірити зуби (сміятися-стиліст.-нейтр.,реготати,хихикати-розмовн.,скалити,шкірити зуби-зневажливе .

Ознаки стиліст.синонімів

1)стильова належність:говорити,але на зборах-виступати;прохання,але в офіц.-ділов.стилі-заява;

2)суч.застаріле слово(архаїзм):палець-перст

;3)загаль- номовне-діалектне:сковорода-пательня;півень-когут.

4)власне укр.запозич.:іс пит-екзамен,оплески-аплодисменти

5)загальномовне-термінолог.:запалення легень-пневмонія,отруйний токсичний.

3.Семант.-стиліст.-синон.,що відрізн. як семант.відтінком,так і стиліст. забарвленням: поганий,гидкий,бридкий,паскудний; жорстокий, безжалісний, без-сердечний. При розташув.цих синонімів простежується певна градація,коли наступне слово підсилює значення попереднього. Виділяють також Абсолютні синон.,які не відрізн.ні семант.,ні стиліст .відтінками. Кі-сть їх у мові не значна:шофер-водій; майдан -площа.Вони трапл.,зокрема,серед термінів: лінгвістика -мово;лабіальний-губний.З часом між абсолют ними синон.розвив.семант.і стиліст диференціація і один з них поступово переходить до пасивної лексики.Так,слова літак і аероплан були абсол.синон.;тепер аероплан означ.літак старої конструкції,в той час як слово літак означ.найновіші літальні апарати. 3.Лексичні синон.поділ.на Загальномовні й Контекстуальні.

Загальном.-не залежать від контексту,їхня синонімічність сприймається поза ним.

Контекст.-слова(словоспол.),які стають синонімами тільки в контексті: чешу (йду) до хати; сива(давня)історія.У функції контекстуальних синон.часто використ.в укр.мові

Евфемізми-слова або словосп.,які непрямо,а приховано,ввічливо чи помяк шено визначають назви якогось предмета.явища:поважного віку-старий;наві- ки спочити-померти.Поширені здебільшого в усному мовл.і худ.літературі.

4.Фразеолог.синон.-варіанти ФО на позначення того самого поняття:води в рот набрала-ні пари з уст-рот на замок. Синоніми здатні об’єднуватись у синонім.ряди,яким властива внутр. організа- ція.

Синонімічний ряд-мінім.,базова одиниця реалізації відповідного значеннєвого відношення між словами і,може кваліфікуватись як своєрідна парадигматична єдність у складі лекс.системи мови.Загалом,синонім.ряд утворює систему відтінків одного значення

Синонім.ряд очолює слово-домінант-стрижневе слово ряду.Воно ха-ться найзагальнішим значен-ням;як правило не належ.до стиліст. забарвлених;є найуживаніше з усіх компонентів синонім.ряду і притаманна найбільша сполучуваність з іншими словами.На фоні домінанти як своєрідної початкової точки формування ряду увиразнюється значеннєва і стилістична специфіка інших синонімів:іти-рухатися-пересуватися-прямувати-простувати-ступати…

Джерела синонімії.Кожна мова має свою синонімічну систему.Самобутньою і глибоко націон. є й синоніміка укр. мови.Вона створювалася в ній поступово,віками,на основі істор.розв.і збагачення її лексичного складу. Виникн.синон.повязується з процесом пізнання люд.довкол.дійсності,зокрема з уес глибшим пізнанням нею ознак ,властивост.кожного предмета,явища. Найчастіше вони виник.шляхом творення нових слів від здавна існуючих за допомог.різних словотв. засобів на власне націон.основі:

а)за допом.префіксації,від питомих укр.коренів,утворились синонім.слова:

віяти-повівати-подувати;

б)за допом.суфіксації:плеск-плескіт-плескотіння

в)суф.-префікс.:заклопотаний-стурбований-занепокоєний;

г)слово склад.:сінокіс-синожать.Другим джерел.збагачен. синон.укр.мови є слова іншомовн.походж.,що ввійшли в синонім.звязки із споконвічно укр.: спеціаліст-знавець, фальшивий-несправжн Від запозич.слів можуть творитися нові синон.за допом.твірних засобів.Від іншом.ім.фантазія утвор.дієсл. фантазувати,що синонімізується з вигадувати й прикм.фантастичний,який виступає як синонім до нездійсненний.

Джерел. збагач.синон.СУЛМ є і

а)розмовно-прсторічні слова та лексичні діалектизми:підбурювати-підюджувати;мутити-баламутити

б)процес розвитку багатозначності слів.Так,прикм.слушний,поступово набув значення- зручний-відповідний,коли йдеться про час ,нагоду і правильний, ґрунтовний,переконливий,якщо це стос. зауваження,доказів.

*32.Антоніми. Загальномовні та контекстуальні антоніми. Стилістичне використання антонімів. Пароніми. Загальна характеристика. Стилістичне використання паронімів: парономазія.

Антоніми– слова(переважно однієї частини мови) або їх окремі значення, а також фразеологізми, афікси, граматичні форми, що,тісно поєдную- чись певною семантичною спільністю, розрізняються максимально протилеж- ним значенням. Антоніми білий – чорний об’єднані поняттям „колір”; широкий – вузький об’єднує „розмір”. Антоніми протиставляються предметно-понятійним ядром.

Найчастіше антоніми вказують на якість, кількість, простір і час. Приклади: я к і с т ь : гарний – поганий к і л ь к і с т ь : багато – мал; п р о с т і р : далеко – близько, тут – там; ч а с : рано – пізно, день – ніч. Нерідко д і ї :, поспішати –зволікати, їхати – іти.

Звичайно антонімізуються прикмет-ники, іменники,дієслова, прислівники

Не входять в антонімічні відношення слова, що вказують на конкретні поняття (вони не мають прямих за протилежністю відповідників). Але в переносному значенні вони можуть антонімізуватися. Наприклад: Повний колос до землі гнеться, а пустий угору дереться (Леся Українка).

Звідси можна твердити про постійні антоніми (усталені, фіксуються словниками): сміливий – боязливий, аналіз – синтез,

контекстуальні – не закріплені в мові, а лише в певному контексті: Лихо, лихо! Мати в’яне, Дочка червоніє (Т.Шевченко);

Полісемантичні слова вступають в антонімічні зв’язки не в усіх значеннях, а тільки в певних. Тому слово свіжий антонімізується не тільки зі словом несвіжий, а й свіжий –черствий (хліб), свіжий – солоний (риба), свіжий – квашений (помідори).

Антоніми бувають о д н о к о р е н е в і : логічний –алогічний.

р і з н о к о р е н е в і :широкий – вузький.

Антонімізуються слова і фразеологізми (далеко – рукою подати, близько – за тридев’ять земель).

У семантичному відношенні розріз- няють декілька типів антонімів:

1) градуальні – означають два різко протилежні видові поняття в межах родового:мороз – спека,

2) комплементарні – позначають два Взаємнодо- повнювальні видові поняття, які разом складають родове поняття: чоловік – жінка,брат сестра;

3) векторні антоніми – дві протилежно спрямовані дії, явища, ознаки,напрями: починати – кінчати,одружуватися – розлучатися;

4) координатні антоніми – дві протилежні точки просторового або часового відрізка: тут – там, північ – південь.

На ділянці антонімів між крайніми ланками розрізняють середні мовні одиниці – мезоніми. Між двома антонімами можуть бути декілька мезонімів, кожен з яких може тяжіти до різних антонімів: любов – приязнь, неприязнь – ненависть. Їх ще називають словами неповної міри якості.

Стилістичні функції антонімів насамперед полягають у тому, що вони забезпечують контрастну характе- ристику предметів;антоніми створюють антитези, контрастні протиставлення: В оркестрі року літо і зима, Весна і осінь – сольні інструменти (О. Білаш); ні живий ні мертвий,сміх і сльози.

Оксиморони (оксюморони)– мовні фігури, що об’єднують протилежні, ніби несумісні поняття:А я дивлюся, погля- даю, / сміюся сльозами(Т. Шевченко);

Пароніми

Гра паронімів, художньо-стилістична атракція, взаємопритягання і взаємо- дія їх часто зустрічаються і в творах інших українських письменників. „Хитро, мудро, недорогим коштом” (І.Котляревський);

Не менш важливе місце відводиться паронімії і в народній творчості – у піснях, прислів'ях, приказках всякого роду примовках, заговорах, а також у казках, загадках тощо:Сонце :серце. У дівчини серце як літнєє сонце(хоча воно й хмарне- сеньке, зате теплесеньке). Під лісом : під носом. Бачить під лісом, а не бачить під носом(Номис)..

Зі стилістичного погляду пароніми поділяються на р и м и і н е р и м и. Наведені вище приклади — це переваж- но неримовані пароніми. Поділ цей досить умовний і залежить від розуміння поняття рими, що є, як відомо, досить відносне. Рима в народній творчості — більш Різноманітне, набагато ширше явище, ніж рима в окремих поетів. У народній поезії до- пускаються й навіть широкоВжи- ваються рими, що поетами звичайно ігноруються, наприклад, орел : умер: Ой дівчина горлиця / До козака горнеться, / А козак, як орел, / Як побачив, так і вмер.

Такі рими, як запорожець : морозець, додолу : додому,дубу : буду, пава : пала, слава : стала, пишна : вийшла,трактуються поетами як свого роду варваризми. А жаль — це досить точні рими й варті наслідування: Запорожець,матінко, запорожець Вивів мене босую на морозец.

Цікаві римизустрічаються у прислів'ях і загадках:

Маленьке миленьке; Чоловік за поріг,а жінка за пиріг; Будеш солодким — розклюють, будеш гірки— розплюють;

Спостереження показують, що тематичні словесні групи складаються з назв непаронімічних і назв патронімічних (останніх, звичайно, менше). Баклажан, помідор і томат — це непаронімічні назви рослин, а берест і береза — паронімічні.

У групі суспільної й соціально-виробничої лексики: багатир :богатир, вандали.

Пароніми значно розрізняються за с т у п е н е м звукової близькості. У цьому відношенні вся маса паронімів нашої мови розміщується між двома крайніми полюсами:

1) м і н і м а л ь н а паронімія, що межує з непаронімією, і

2) м а к с и м а л ь н а паронімія, що межує з омонімією, а при особливих умовах переходить в омонімію.

1. М і н і м а л ь н і пароніми. Між слава і хвала є певна, хоч і незначна, звукова подібність: однакові голосні, зате наголос різний, однакові приголосні л і в, тільки стоять на різних місцях (є думка, що хвала постало з слава ще в праслов'янську епоху).

Однак ці слова об'єднує семантична, синонімічна завдяки цій близькості ми звертаємо увагу й на їх звукову подібність. Інакше кажучи, семантична близькість стимулює паронімію, загострює на ній увагу мовців. Ось кілька прикладів. Між термінами гусар і улан також обмежена звукова близькість, але завдяки міцним тематичним зв'язкам(обидва з галузі легкої кавалерії дореволюційного часу) вонисприймаються як досить паронімічні.

У поезії і в народній творчості найслабкіша паронімія може дати певний художньо-стилістичний ефект. Сич і сова –досить слабка паронімія, щоб про неї взагалі говорити, але в приказці Ні сич, ні сова (=ні те, ні се) вона виступає як емфатичний момент. Коса і камінь звичайно не сприймаються як подібні звучання, але вони виявляють свою подібність у прислів'ї Наскочила коса на камінь.

2. Для м а к с и м а л ь н и х паронімів, навпаки,характерна мінімальна відмінність між членами групи.

Максимальні пароніми розрізняються тільки однією ознакою: однією фонемою (приголосною чи голосною), або відсутністюнаявністю фонеми (приголосної чи голосної), або місцем наголосу, або,нарешті,місцем фонеми в лінійному порядку паронімів.

Пароніми можуть розрізнятися приголосною фонемою на початку, в середині або на кінці слова:

1) більярд : мільярд.

2) Ангара : Анкара,букет : буфет,варта : вахта;

3) волос : волот, газ :гас, ,гриб : грип, короб : короп, фарш : фарс.

Пароніми можуть розрізнятися відсутністюнаявністю приголосної фонеми на початку, в середині і на кінці слова:

1): астроном : гастроном,Рим : Крим;

2) борона : борозна, булат : бушлат, дипломат : дипломант;

3) ліф : ліфт, роман : романс,

Пароніми можуть розрізнятися л і н і й н и м п о р я д к о м своїх фонем, як: вироби : вибори, карета : ракета, черпак :чепрак,казан :казна.

Поряд з омонімією паронімія є аспектом науки про зовнішню, звукову сторону слова.

Власне кажучи, омонімія – це крайній випадок паронімії, це паронімія, дове- дена до абсолюту, до свого заперече- ння, коли звукова подібність двох (кількох) слів перетворюється на повну їх тотожність.

Паронімів у мові значно більше, ніж омонімів, а їх роль можна вважати важливішою за роль омонімів. Зрештою, усі слова нашої мови паронімічні з того погляду, що кожне слово за своїм звучанням більш-менш близьке до іншого слова або до інших слів.

Парономазія– стилістична фігура, побудована на комічному чи образному зближенні паронімів і взагалі співзвучних слів й словосполучень( Ти йому про Тараса, а він тобі півтораста) .

*33. Склад української лексики з погляду її походження. Основні лексичні пласти української мови: індоєвропейська, праслов’янська та спільносхіднослов’янська лексика в складі української мови. Власне українська лексика. Фонетичні, морфологічні та словотвірні особливості власне українських слів.

Лексика української мови є відкритою системою й формувалася протягом багатьох століть; вона найтісніше пов’язана з історією українського народу. Вважають, що 90 % складає українська корінна лексика, а 10 % – запозичена. Усю лексику можна представити у вигляді двох великих груп:

1) споконвічна українська лексика (лексика індоєвропейського походження, лексика праслов’янсь- кого походження, власне Українська лексика);

2) лексичні запозичення з інших мов.

Українська мова є лідером серед слов’янських щодо збереження прамови: глек, глузд, берегиня, нащадок, м’яз, стеля, очерет,брунька, волошка,кульбаба,кучугура,ластовин-ня, тяма,комаха, дивовижа, блимати, борсатися.

І. Частина слів запозичена ще з найдавнішого, праіндоєвропейського часу. Ось як про це пише Алла Коваль укнизі „Слово про слово”:Ми ніколи не замислюємося над тим, а яке це слово – старе чи молоде, давнє чи недавнє… Переважна більшість найчастіше вживаних слів – це слова, можна сказати, „вічні”:вони настільки давні, що були вже тоді, коли ще не було самих слов’янських мов. Такі слова, як рука, нога, голова, ніс, дім,вікно, стіна, піч, мати, син, отець, брат, сестра, є в мовах усіх слов’ян з прадавніх часів („Слово про слово.

Додамо: око, брова, вухо, ніс, зуб, серце; вівця, тур,свиня, олень, вовк.

ІІ. Праслов’янський (спільнослов’янський) шар:чоловік, невістка, сват, сваха, свояк, внук, отець, плем’я

Пор. подібність до польської: ще –jeszcze, поле – pole,стільки – tyle, сніг – śnieg. Jeszcze w polu tyle śniegu...

Праслов’янський глотогенез характеризують два чинники:

1) становлення граматичної системи;

2) становлення лексичної системи. Провідними у другому чиннику були процеси словотворення. Ось деякі похідні від праслов’янської основи індоєвропейського походження *běl- „білий”: білявий,білизна, біляк,білити, білобока; біла/білка „шкурка білки; грошова одиниця”, більник „той, хто відбілює”; білітися, білиця„жінка, що живе в монастирі, але не прийняла обітницімонашества”, протилежне – черниця; білість, біль „біляче хутро”; більчатий „розшитий сріблом”; більмо. Прикметники на позначення інтенсивності ознаки: білястий, білуватий; предметні назви за означення кольору:білявка „блондинка”,біланя „біла корова”, білило „біла фарба”; білок; білиця „біла осика”; успадковані складні прикметники й іменники:

білобокий, білобородий, білобровий, білогубий, білокамінний,білокопитий, білосніжний, білохатий, білошкірий,білоголовець, білоклен, білоцвіт.

Формувався й давньоукраїнський лексичний фонд. Удавньоукраїнських пам’ятках виявлено лексичні запозичення,засвоєні українською мовою. Частина з них утворилася ще довиникнення східнослов’янськоїписемності:багно(болото),багниця, багнюка, багновище; баговиння, багнюк (назва гриба); оболонь (заросла травою низина, луг, вигін); гай (невеликий ліс), ґлей (мул), вирій (теплі краї), пуща (непрохідний ліс; первісно пусте незаселене місце на лісових просторах); полонина (гірська

рівнина, гірське пасовище), рілля, збіжжя (зерно, хліб), криниц(колодязь, джерело), вивірка (білка), гребля.

Специфічно українська лексика постала на українському

ґрунті:

1)Назви явищ природи , гай хурделиця

2)Н. будівель і предметів побуту хвіртка садиба

3)Н. продуктів харчування і напоїв борщ вареники холодець

4)Н. одягу і взуття штани чобіт свита намисто

5)абстраговані поняття: мрія бистрінь, далечінь, глибінь, широчінь;

6)Н. повяз. З тваринництвом суниця сіяч цукроварня

7)Н окремих термінів кисень іспит

Ознаки власне укр.. слів.

1)Чергування о е з и

2)Палаталізація

3)Подовження приголосних

4)Окремі префікси сузір’я надвіря

6)назви осіб жіночої статі за фахом батька королівна

7)предметні назви оформл. За аналогією до недорослих істот левенята бровенята

8)віддієсл. Ім.. на ання кохання

9)слова утв. За допом часток будь небудь чийсь аби де бозна

10)складні слова з першим компонентом 2 3 4 двотомник

11)складні ім.. 1-ша яких наказ. Форма дієслова зверни-гора

12)окремі прися. Підтюпцем

13)слова з пів на пів півоберт

14)окремі прийм. Сполуч. Частки із-за поміж мовбито невже

15)окремі вигуки лялечко гей

16)окремі модал. Слова можливо мабуть

17)клич. Відм. І форми Дав. Відмінка на овн братові

18)форми майб часу на иму писатиму

19)дієприсл. Форми пишучи

З а п о з и ч е н н я з інших мов. Іншомовні слова та вирази запозичу- валися в усі часи у зв’язку з економічними,політичними та культурними контактами. Ранні запозичення проникали переважно усним шляхом, а пізніші засвоювалися й через літературні джерела – як безпосередньо, так і через інші мови, перев. польську або російську. Ще праслов’янською мовою запозичені хліб (германське), млин (латинське).

Часом важко встановити межу між своїм корінним словом і запозиченим. Слово ліфтер (рос. лифтер, біл. ліфцёр)включає англ. корінь lift і фр. суфікс eur. Проте самого слова ліфтер жодна з мов – ні англійська, ні французька – не знають.

Нерідко слова включають іншомовні корені чи афікси(контрзаходи, телеглядач). Такі слова треба кваліфікувати як власне українські чи спільносхіднослов’янські.

Калька – це слово або зворот, повністю чи частково перекладений з інших мов. Укр. півострів, нім. Halb insel(половина острів). пятилетка – укр. п’ятирічкаУкр. медовий місяць – фр. la lune de miel.

О с в о є н н я з а п о з и ч е н и х с л і в

При запозиченні відбувається фонетичне, графічне, граматичне, лексичне освоєння слів: фр. paletot – пальто, італ. maccaroni – макарони, пол. węzeł – вензель.

За походженням лексика української мови не однорідна. Окремі слова і цілі групи слів в українській мові виникли в різні епохи і з різних джерел. Отже, з погляду походження лексика сучасної української мови поділяється на кілька груп.

1. Спільнослов'янська лексика. Це найдавніший шар словникового складу української мови, успадкований через давньоруську з мови праслов'янської, що існувала до V-VI ст. н.е., а потім, розпадаючись, стала тим джерелом, а основі якого виникли і розвивалися всі інші слов'янські мови. Закономірно, що слова спільнослов'янського походження з часом зазнали певних фонетичних та морфологічних змін і вимовляються тепер відповідно до норм сучасної мови.

До спільнослов'янського лексичного фонду відносяться слова, поширені в усіх або в більшості слов'янських мов. Мати, син, дочка, батько, сестра, баба, жінка, орати, сіяти, кувати, шити, меч, граблі, вовк, коза, бик, кінь, свиня, ніс, зуб, око, борода, воля, гнів, гріх та інші.

2.Східнослов'янська лексика - та частина українського словникового запасу, яку наша мова успадкувала разом із спільнослов'янською лексикою з мови давньоруської - спільного джерела сучасних української, російської та білоруської мов. Східнослов'янська лексика, точніше, слова цієї групи виникли лише в діалектах східнослов'янської давньоруської мови в епоху її окремішнього існування й розвитку і поширені переважно в сучасних східнослов'янських мовах: білка, кішка, селезень, собака, коровай, пряник, коржик, гречка, осока, урожай, полова, мельник, селянин та інші.

3. До власне української лексики належать слова, які виникли на українському мовному грунті, тобто в період становлення і подальшого розвитку мови української народності (приблизно з XIV ст.): багаття, бавитись, будинок, вареник, гай, карбованець, кисень, паляниця, освіта, мрія, літак...

Досить значну за обсягом, стилістичними функціями і за семантичними ознаками лексичну групу становлять старослов'янізми, тобто слова, засвоєні із спорідненої старослов'янської мови, яка з ІХ ст. виконувала роль єдиної міжнародної літературної мови слов'янства. У Х ст. старослов'янська мова разом із впровадженням християнства стала поширюватись і на території Української Русі.

Засвоєння старослов'янізмів почалося ще в давньоруський період, але й пізніше тривалий час старослов'янська мова не втрачала свого значення: уста, супостат, істина, небеса, Бог, хрест, золото, вождь, святиня, собор, союз, соратник.

С т а р о г р е ц ь к і слова. Давніші запозичення:корабель, парус, палата, левада, лиман; канат, миска, баня;. Андрій,Анастасія, Євген, Кузьма, Микола, Григорій, Василь, Петро,Микита, Олександр, Остап, Софія, Олена. Новіші запозиченняз XVI-XVII ст. Економія, олігархія, політика, утопія, хартія;атеросклероз, бактерія, біологія, гормони, діалект; азот, барій,бром; арктика, галактика, клімат; гіпотенуза, катет, теорема; атлет, атлетика, гімнаст. Автомобіль ,ізоглоса, москвофіл, антибіотики.

П о л ь с ь к а м о в а .Х лопець, зичити, квапитися сподіватися, оминути, мешкати,міщанин, посполитий, достаток, в’язень, застава, поєдинок, пильнувати,бавитися,блазень,блюзні вирок, возний, досконалий, дідизна, материзна,підлога, ковадло, повидло.

Р о с і й с ь к а.Завод,рудник паровоз, указ, різночинець, декабрист, нігіліст, есдек, есер.

Л а т и н с ь к а м о в а . Старі запозичення: кесар, коляда,фортуна. Основна маса – XV – XVI ст.: аматор, арешт, аркуш,артикул, бульба, гумор, герб, календар, конституція, матеріал,оренда, гонор, грати, колір.

Їй належала особлива роль всередньовічній Європі:католицька церква, наука, освіта, юриспруденція, державне управління,предмет виклада- ння, медицина. В Україні вона була мовою викладання. Відбилося й захоп- лення Польщею українських земель.

Префікси: а-, ад- (адвентист), де-, дис-, екс-, ін-, ім-,інтер-, про- (прокурор), ре-, суб-, транс- (трансформація),ультра-, віце-, контр-; суфікси: -ація, -ист (-іст), -изм (-ізм), -тор, -ент, -ій: агітація, агресія, анексія, імперія, клас, комунізм,соціалізм; адвокат, алібі, нотаріус, прокурор, юрист, юстиція;

ангіна, аспірин, бацила, імунітет, інстинкт, компрес; агрегат,антена, генератор,колектор, комутатор,турбіна; абревіатура,асиміляція, африката, лінгвіст, літера,; Валерій,Віктор (переможець), Марко, Павло (малий), Валентина (здорова),Марина (морська), Юлія; целюлоза, цензура,центнер, цивілізація, цирк, цитата; інверсія, реакція,номінальний,дериват,гербарій, мінімум, вірус,примус.

З „Енеїди” І. Котляревського: Енеус ностер магнус панус/ І славний троянорум князь / Шмигляв по морю як циганус / Адте о рекс Прислав нунк нас.

Т ю р к і з м и . А ркан, базар. байрак, батіг, гарбуз,кавун, табір. товар, чайка;,

*35.Старослов ’янізми в –українській мовір їх ознаки, Стилістичне використашм старослов’янізмів. Лексичні запозичення з російської, білоруської та польської мов.

С т а р о с л о в я н с ь к а м о в а Старослов’янізми успадкувалися нашими мовами від старослов’янської, яка сформувалася в ІХ ст. на базі македонського діалекту старобол- гарської мови. Запозичення інтенси- фікувалися після прийняття християнства 988 р. Слов’яни дістали церковні книги, написані кириличним письмом і перекладені старосло- в’янською мовою. Особливо затрима- лася вона в церковно-релігійній сфері.

Уживана значна частина абстрактних назв, старослов’янських лексичних елементів: безодня, мудрість,чистота,животворний, істина, наректи; бог, гріх, господь; буква, уста, палата, совість; враг, вражий, град, глава, „Хотілося б зігнать оскому на коронованих главах…” (Т. Шевченко),

Старослов'янізми мають свої характерні ознаки: сполучення -ра-, -ре, -ла-, -ле-, що відповідають східнослов'янським -оро-, -ере-, -оло-: храм (хороми), прах (порох), древо (дерево), шлем (шолом); сполучення ра на початку слова на місці східнослов'янського ро: раб (робота); початковий є замість східнослов'янського о: єдиний (один), характерний і для запозичень із грецької, що прийшли в українську мову через старослов'янське посередництво: єлей (олія); іменникові суфікси -знь, -тель, -ство, -иня: приязнь, учитель, багатство, гординя; префікси воз-, пред-, со-: возвеличити, предтеча, соратник; компонент благо- в утвореннях типу благовісний, благодатний, благословенний та ін.

Деякі старослов'янські слова увійшли в українську мову як нейтральні, вони поширені в усіх чи майже в усіх її функціональних стилях: область, плащ, єдиний, гласність, глава, вождь. Проте таких слів небагато, особливо в порівнянні української мови з російською, на яку старослов'янська мова справила значно більший вплив. Пор.: владеть — володіти, враг — ворог, , плен — полон, храбрый — хоробрий, Млечный Путь — Молочний Шлях і под. Здебільшого старослов'янізми використовуються в українській мові з певною стилістичною настановою — для надання мовленню урочистого, патетичного звучання або (в поєднанні з просторічною, побутовою, згрубілою лексикою) для створення гумористичних, сатиричних, іронічних ефектів. Порівняймо два приклади: «Благословенна в болях ран Степів широчина бездонна, Що, як зелений океан, Тече круг білого Херсона, Що свій дівочий гнучий стан До дніпрового тулить лона» (М. Рильський) і «У нас же й світа, як на те — Одна Сибір неісходима, А тюрм, а люду!.. Що й лічить! Од молдованина до фіна На всіх язиках все мовчить, Бо благоденствує!» (Т.Шевченко).

Лексична взаємодія української мови з іншими слов'янськими має багатовікову історію. Спільність походження слов'янських мов, тісні господарські, політичні та культурні зв'язки зумовлювали активні процеси взаємовпливу слов'янських народів та їхніх мов. З російської мови в українську ввійшли слова, що відображають різні поняття з галузі адміністративного, військового, економічного життя, з галузі політики, науки й техніки: чиновник, піхота, завод, рудник, указ, декабрист, кадет, ударник, чекіст, болт, затвор тощо. Досить поширене було калькування російських слів: вантажообіг (грузооборот), гучномовець (громкоговоритель), виконком (исполком), держплан (госплан), радіомовлення (радиовещание), зокрема калькування семантичне: мережа — «риболовне знаряддя; сукупність шляхів, закладів тощо», навантаження — «робота, зайнятість; доручення, пов'язане з громадською роботою», де другі значення з'явилися під впливом наявності їх у російських словах сеть і нагрузка. Є в українській мові запозичення з білоруської мови (дьоготь, бадьорий), з польської (ґудзик, стодола, ковадло, повидло, тлумачити), з чеської (брама, влада), зі словацької (в основному на рівні говірок Закарпаття), менше з південнослов'янських мов.

*36.Слова, запозичені із західноєвропейських мов (німецької, англійської та французької), їх ознаки. Екзотизми та інтернаціоналізми (міжнаціональні слова) в складі української лексики.

Запозичення з німецької мови почалося ще з тих часів, коли готи (давні германські племена) займали південь сучасної України понад Чорним морем (ІІІ ― ІV ст.). Проте переважна більшість запозичень з німецької мови припадає на ХVІ ― ХVІІІ ст., чому сприяло переселення євреїв з Німеччини в Україну. Помітну роль у цьому відіграло також запровадження в українських містах Магдебурзького права. Потім посередником у запозиченні німецьких слів стала російська мова. Серед запозичених з німецької мови слів є чимало складних без сполучного голосного:бутерброд, ландшафт, бухгалтер, камертон, циферблат. У них бувають звукосполученняштна початку слова таей, айпісля приголосного:штамп, штанга, штаб, штраф, клейстер, шлейф, портвейн, шайба, майстер.Ознаки слів німецького походження:

вживання звукосполучення [шт] на початку слова (штемпель, штат, штраф):

вживання звука [ц] на початку слова: центнер, цех, цейтнот;

наявність буквосполучення [ей] у середині слова: флейта, клейстер, капельмейстер, єфрейтор;

творення складних слів без єднальних голосних: лейтмотив, фельдмаршал.

Французькі словапроникають в українську мову, починаючи з ХVІІ ст. ― не тільки через польську, пізніше через російську мову, а й завдяки українським студентам, які вчилися чи мандрували в ті часи поза кордонами. А в другій половині ХVІІІ ― ХІХ ст. цьому сприяло поширення політичних ідей, мистецтва, культури, батьківщиною яких була Франція.Ознаки слів французького походження:

невідмінюваність деяких із них: аташе, шосе, портмоне, комюніке;

наголошення останнього складу: вернісаж, шофер, арсенал, велюр;

наявність суфіксів -аж, -ант, -анс, -ер, -он: трикотаж, екіпаж, лейтенант, романс, монтер, одеколон;

наявність напівпом'якшених губних перед [у]: бюро, пюре, бюрократ, фюзеляж;

вживання сполучень голосних [уа]: амплуа, вуаль, тротуар.

Запозичення з англійської мовивідбуваються головним чином у ХІХ ― ХХ ст. Особливо побільшало їх останнім часом, коли англійська мова стала не тільки мовою міжнародного спілкування, а й основним засобом здобуття наукової та іншої інформації.Ознаки слів англійського походження:

наявність звукосполучень [ай], [ей] у середині слова: грейдер, снайпер, сейф',

вживання звука [дж]: джин, джаз, менеджмент, джентльмен;

вживання основ на -инг,-інг: мітинг, блюмінг, демпінг.Запозичення з італійської мовиберуть початок у ХVІІ ― ХVІІІ ст. Запозичені слова в основному стосуються музики:адажіо, акорд, алегро, альт, бас, сопрано, тенор, апасіоната, арія, баркарола, дует, унісон, імпровізація, інтермецо, мандоліна, піаніно.

Інтернаціоналізми – це слова, поширені у всіх або багатьох неспоріднених мовах чи близьким лексичним значенням і звуковим оформленням. З розширенням і поширенням взаємозв'язків між народами запас інтернаціоналізмів інтенсивно зростає. Вони використовуються у різних сферах суспільного функціонування української літературної мови. За походженням серед інтернаціона- лізмів переважають грецькі і латинські слова. Іншомовні лексичні елементи, що збагатили словник української мови і являють собою невід'ємну частину його, можуть називати предмети та явища дійсності і не мати будь-якого стилістичного забарвлення, а також вживатися з певною стилістичною настановою. Запозичені слова широко використо- вуються в усіх стилях: в розмовному, діловому, науковому.

У науковому стилі запозичені слова називають певні поняття і створюють колорит книжності, академічності. У художньому стилі запозичені слова використовуються як засіб художнього відтворення колориту певної країни, її національної своєрідності для характеристики мови дійових осіб.

У творах видатних письменників часто вживаються слова, які не увійшли до активного словника української мови. Їх називають екзотичними словами.

Екзотизми – це слова інших народів (назви установ, посад, професій).

У художньому, науковому і публіцистичному стилі використовуються також запозичені слова, лексично, фонетично, граматично і графічно не освоєні українською мовою. Їх називають варваризмами. Вони часто і оформлюються алфавітом мови-джерела (нотабенс – зверни увагу), варваризмами є назви закордонних газет, журналів, організацій.

Процес засвоєння слів з інших мов двобічний. Контактуючи з іншими мовами, українська мова не тільки запозичувала їхні лексичні елементи, а й сама служила джерелом поповнення словникового складу цих мов. Найактивніше поповнення проходило взаємопроникнення лексики в східнослов'янських мовах. Найбільше слів українського походження увійшло до російської та білоруської мов. Значна кількість українських слів засвоєна польською мовою. Лексичні елементи української мови є в чеській, словацькій, молдавській, румунській та інших мовах.

*37.Фонетичне, морфологічне та семантичне освоєння слів іншомовного походження. Українські слова в інших мовах. Місце іншомовних слів у лексиці української мови.

З найдавніших часів носії різних мов спілкуються між собою: торгують, обмінюються культурними досягненнями, ведуть переговори. Внаслідок цього контактують різні мови, що призводить до запозичень. Завдяки цьомумовазбагачується так само як і завдяки розвиткові багатозначності слів і постійному творенню нових лексем.

Запозичення– перехід слів з однієї мови в іншу внаслідок взаємодії цих мов.

Запозичення – засвоєння слів однієї мови іншою.

Співвідношення запозичених та корінних слів у різних мовах неоднакове. В українській мові запозичення становлять приблизно 10% її словникового складу, в англійській – майже 30% (найбільше з французької мови), в румунській – понад 40% (переважають із слов'янських мов), у японській – приблизно 70% (здебільшого з китайської мови). Мабуть, найбільш насичена іншомовними словами лексикакорейської мови – їх тут майже 90% (переважно з китайської мови). Найменше запозичень в ісландській мові усього кілька десятків (напр.: sykur - "цукор", bепzіп - "бензин", sitrоna - "лимон").

Чим давнішим є запозичення, тим важче його виявити.

Переходячи в іншу мову, слвопристосовується до її закономірностей, входить у її лексичну систему. Адаптація запозичених слів передбачає:

1) набуття іншомовним словом граматичних категорій, що відсутні в мові-джерелі, але наявні у засвоюючій мові. Так, в українській мові словомайдан чоловічого роду, а чадра - жіночого, хоч у татарській та турецькій мовах, з яких запозичені ці лексеми, вони ніякого роду не мають (тюркським мовам не властива ця граматична категорія);

2) надання слову притаманної запозичуючій мові словозміни й пристосування до її системи валентностей. Наприклад, до укр. естрада, запозиченого через франц. estrade (з лат. stratum - "настил"), долучено для збереження жіночого роду флексію -а, що зумовило його відмінювання (естради, естрадою тощо), хоч у французькій мові граматична категорія відмінка відсутня;

3) фонетичне оброблення слова для пристосування його до фонологічноїсистеми запозичуючої мови. Цейпроцесможе досить помітно видозмінити звукову будову слова. Наприклад, давні запозичення з латинської мови конопля й кіт нині істотно відрізняються звуковим складом від своїх джерел: сапарів, cattus. Ця розбіжність розвинулася поступово завдяки таким закономірним для слов'янських мов змінам: короткого [ă] в [о], який у слові кіт уже на українському ґрунті перейшов у [і]; губного приголосного з наступним [j] у сполучення [пл']; усуненню невластивих слов'янським мовам флексій. Українське слово верблюд, переходячи з мови в мову, невпізнанно змінило як звучання, так і значення. До слов'ян воно потрапило з готської: ulbandus "верблюд", а до готської - з латинської: elephantes (множина) - "слони" (готи сплутали назви великих, для Європи екзотичних тварин). У латинську мову це слово прийшло з грецької, а до неї - з арабської: al efas "слон" (слово з означеним артиклем, який греки зрозуміли як початок лексеми). Арабськамовазапозичила слово з давньоіндійської: ibhah - "слон". Дуже видозмінює звучання слів при їх запозиченні китайська мова з її усталеним комплектом складів. Так,Москвапо-китайськи Мосике чи Мо,Київ– Цзиефу.

Слова, запозичені з інших мов, не завжди пристосовані до фонетичних законів української мови. Вони навіть пишуться за іншими правилами, ніж українські. Тому для правопису важливо вміти розрізняти запозичені й незапозичені слова:

а) майже всі слова, які починаються на а, е, і більшість на і - іншомовного походження: абітурієнт, абстракція, автомобіль, адміністрація, аеродром, аукціон; евакуація,економіка, експеримент;ідеологія, інтеграція,інфраструктура, історія;

б) іншомовного походження є слова, що мають звукф: фабрика, факультет, форма, фунікулер,футбол, графік, сифон, торф (винятки: Фастів і форкати);

в) в іншомовних словах бувають збіги голосних: біографія, ваучер, віртуозний, гіацинт, океан, поезія, радіо, сеанс; в українських - вони можливі лише намежізначущих частин слова, найчастіше префікса й кореня: виорати, заозерний, наодинці, наосліп, зауважити, самоочисний, кароокий;

г) іншомовним словам властиві важкі для вимови збіги приголосних: бургомістр, демонстрант, комплект, матч, пункт, сандвіч, тембр, тюбінг, умбра, циліндр;

ґ) в іншомовних словах не чергуються о,е з і та немає випадних о, е, як в українських: бетон - бетону (пор. українське дзвін - дзвону), ваніль - ванілі (пор. сіль - солі), бюлетень - бюлетеня (пор. день - дня), катер-катера (пор. вітер - вітру), тон - тону (пор. сон - сну); але є чимало й українських слів, у яких голосні не чергуються й не випадають: тінь - тіні, ліс - лісу;

д) в іншомовних словах рідко виділяються префікси й суфікси, а корінь може матитри та більше складів (на відміну від українських слів, у яких корені одно-, рідше двоскладові): вітамін, гіпотеза,дисципліна, температура,характер; якщо ж і виділяються префікси й суфікси, то вони відмінні від споконвічних українських: а-соціація, ди-соціація; екс-порт, ім-порт, транс-порт; дез-організація, ре-організація; демонстр-ант, демон-стр-ація, арбітр-аж;

е) частина іншомовних слів із кінцевим голосним не відмінюється: амплуа, комюніке, шосе, журі, таксі, ескімо, рагу,кенгуру, інтерв'ю.

За ступенем пристосування іншомовних слів до запозичуючої мови виокремлюють:

а) засвоєння - слова, що фонетично і граматично адаптувалися до запозичуючої мови, набули вигляду, притаманного корінним словам: гарбуз - із тюркських мов,нафта,школа- через польську і латинську з грецької мови;

б) власне запозичення - слова, у яких процес пристосування ще не завершився, які ще зберігають забарвлення іншомовності: невідмінювані словакіно,метро, журі, какаду;

в) варваризми- слова з особливо виразним забарвленням іноземності, у яких адаптація щойно почалася чи взагалі ще не починалася. Варваризми невідповідаютьнормам запозичуючої мови: невідмінюванийприкметникбеж "світло-коричневий", міні, максі - "назви спідницьвідповіднодо їх довжини", чао - "до побачення", ноухау - "новий прийом, спосіб, нова річ". Іноді вони навіть пишуться латинкою: англ. аll right (ол райт) - "все гаразд", франц. merci - "дякую".

г) екзотизми- слова для позначення екзотичних, незвичайних реалій, для яких у мові немає назв: кімоно, чалма, аул, меджліс, хурал. .

Іноді значення запозичених слів може змінюватися. Наприклад, у давніх греків слово епіграф означало "напис на пам'ятнику", В українській мові - "цитата перед твором".

Іншомовні слова в мові, яка запозичує їх, втрачають внутрішню форму, тобто стають немотивовані.Наприклад, англійське слово marketiпg , що дослівно означає "торгівля" і вживається в нашій мові якмаркетинг, складається з кореня mark (одне зі значень - "тавро", "фабрична марка"), суфікса –et (market означає "ринок", "збут", "купувати") та суфікса з узагальнювальним значенням -ing. Значення цього слова в англійській мові випливає з його складових частин. В укра- їнській мові воно немотивоване, стоїть поза зв'язком з іншими словами йпоняттямиі є незрозумілим. Тому запозичення іншомовних слів без крайньої потреби - явище небажане.

За шляхом запозичення розрізняють:

а) усне запозичення- здійснюється при безпосередньому контактуванні носіїв двох мов, тому запозичується лише звучання слова. Так, на думку Л. Булаховського, укр. лящ, імовірно, походить від рос. лещ у якаючій діалектній вимові. Усними запозиченнями є грецизми корабель, левада, лиман, огірок; тюркізми базар, могорич, харч, кавун, гарбуз, казан. Усним шляхом потрапили в норвезьку мову з давньоруської слова torv - "базар", tolk - "перекладач", silke - "шовк". Запозичені таким шляхом слова зазнають значних змін;

б) писемне запозичення- здійснюється через літературу і тому може орієнтуватись не лише на звуки, а й на букви: словоПариж, що пишеться по-французьки Paris, але вимовляється [pari]. Писемними запозиченнями є грецизми граматика, театр, гіпотенуза,гімнастика, олімпіада; латинізмикалендар, адвокат, лектор, аудиторія,студент, декан.

За способом запозичення виокремлюють:

а) прямі запозичення- слова, які перейшли безпосередньо з однієї мови до іншої. Так,якутськілексеми оруос - "жито", огуруот - "город" засвоєні безпосередньо з російської мови (рожь, огород) внаслідок прямих контактів цих мов;

б) опосередковані запозичення- слова, які перейшли з однієї мови в іншу черезпосередництвоіншої (інших) мов. Наприклад, укр.жемчугзапозичене з волзько-булгарської мови (тюркська сім'я), до тюрків воно прийшло з китайської мови. Словоалмаззапозичене з грецької через посередництво арабської і тюркських мов.

Залежно від шляхів та часу запозичення слово може істотно змінюватись. Ім'я Гай Юлій Цезар, що стало титулом володаря, прийшло в українську мову у формах цар, кесар, цісар, кайзер.

За характером запозичених слів розрізняють такі їх типи:

а) лексичні запозичення- засвоєння слів у єдності їх форми і змісту. Наприклад, запозичення з англійської: мітинг, траулер, трактор, гангстер, футбол, маркетинг, бізнесвумен, бос;

б) кальки - запозичення слів або фраз шляхом буквального, поморфемного їхперекладу. Українське хмарочос скальковане з нім. Wolkeпkratzer (Wolke – "хмара", kratzeп - "чесати"), а рос. небоскреб - з англ. skyscraper (sky - "небо", scraре - "скребти"). Іншомовне походження кальок, як правило, непомітне, виявити його можна в результаті спеціальних досліджень. Калькою лат. expressio - "вичавлювання; відчування, відчуття" є німецьке слово Аиsdrисk - "вираження, почуття";

в) семантичні запозичення-розвитокнового значення у корінному слові під впливом іноземного. Так, укр. риса - "лінія" набуло значення "властивість" під впливом франц. trait - "стріла; штрих; риса характеру", узб. кураш - "єдиноборство, сутичка" за зразком рос.борьбаозначає "діяльність, скерована на досягнення певного результату". Семантичні запозичення деякі мовознавці відносять до кальок. Однак при калькуванні створюєтьсяматеріальнонове слово, а при семантичному запозиченні з'являється лише нове значення вже існуючого слова. Наприклад, під впливом франц. gauche та droit укр. лівий набуло значення "революційний", а правий - значення "реакційний" (на засіданнях Конвенту прогресивна партіямонтаньярівсиділа зліва, а реакційна партіяжирондистів- справа);

г) словотвірні запозичення- передавання певного значення за допомогою іншомовних морфем. Словотелефонутворене з двох грецьких коренів (tele - "далеко" і phoпe - "звук, голос") у ХІХ ст. в межах англійської мови. На основі англійського кореня lift- і французького суфікса -еur в російській мові утворено лексему лифтёр. Дословотвірнихзапозичень належить значна кількість науковихтермінів, які традиційно утворюються з допомогою грецьких талатинськихморфем. Цей тип запозичення протилежний калькуванню;

ґ) зворотні запозичення- виявляються втому, що слово потрапляє в іншу мову, а потім повертається назад уже в новій формі і з новим значенням. Так, слов'янське господин - "пан" було запозичене угорською мовою, а звідти прийшло в говірки української мови як ґазда - "господар". Слов'янське колесо, запозичене італійською мовою, набуло в ній значення "кінний екіпаж" (calesse, calesso) і з цим значенням повернулось у польську мову як kolaska, а з неї й у російськуколяска.

Надмірне вживання іншомовних слів робить мову малозрозумілою, перетворює її на жаргон, руйнує її систему, розхитує усталені закони. Тому мова поступово очищає себе від непотрібних запозичень (в українській мові тепер майже не вживаються слова аероплан, голкіпер, хавбек тощо). Свідоме прагнення не допускати запозичень у мову й позбуватися їх називається пуризмом (від лат. риrиs "чистий"). В Україні у 20-х рр. ХХ ст. була зроблена спроба наблизити книжну мову до народної, але тодішнє державнекерівництво перешкодило цьому.

Якщо є дві назви - українська й іншомовна, то перевагуслід надавати українській. Вона завжди зрозуміліша, милозвучніша, легше запам'ятовується. Наприклад, краще сказати вихідний, ніж уїкенд;образ, ніжімідж; нестача, ніж дефіцит.

Ставлення до іншомовних слів завжди обумовлене конкретними історичними обставинами. Небажаним є надмірне використання запозичень, а також намагання очистити мову від іншомовних слів. Суспільна практика людей, історичнийрозвитокмови відбирають із запозичених слів необхідні, відкидаючи зайві, тобто ті, які позначаютьпоняття, що вже мають у мові цілком прийнятне вираження.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]