1)За наявністю лекс. І грам. Значення

-повнозначні

-неповнозначні прийм. сполучник частка

-вигук

2)За здатністю виступати певним членом речення

-самостійні-виступають членом речення

-службові-не виступ. Членом речення або взагалі не є членами речення

3)За наявністю форм словозміни

-змінні самостійні частини мови крім присл.

-незмінні присл. Дієприсл інфінітив предикативні форми на –но –ено –то

Окремі частини мови можуть переходити з однієї частинини мови в іншу:

-прикм,дієприкм,в ім.-субстантивація:майбутнє,колискова,хворий;

-ім.у присл.-адвербіалізація:милуватися весною(ім.)-приїхати весною(присл.);

--числ. у прикм. – ад’єктивація:перший дзвінок,перший математик;

-дієприсл. у присл. - адвербіалізація:стоячи на одній нозі-їхати стоячи;

-ім. у прийм.-препозитивація:накреслив коло - коло хати;

-сполуч. коли куди – конюнкціоналізація;частки – артикуляція, -у вигуки);

Сучасні українські мовознавці(І.Вихованець,К.Городенська)при класифікації частин мови користуються гетерогенною(закількома різнорідними критеріями) системою трьох принципів(семантичного,морфологічного, синтаксичного).На її основі Іван Вихованець(нар.1935)виокремив лише чотири частини мови:іменник,прикметник, дієслово, прислівник.Катерина Городенська (нар.1948)-ще й числівник,однак тільки за однією семантичною ознакою.Їхня класифікація відрізняється від традиційної низкою особливостей. Ці мовознавці, як і російський мовознавець Олена Кубрякова(нар.1927),у семантиці частин мови на перше місце ставлять ономасіологічну властивість слів(здатність бути номінативними знаками,знаками-назвами),а не їх синтаксичну фунцію.Автори класифікації не відносять до розряду частин мови займенників,оскільки ці слова виконують лише дейктичну функцію,яку вони вважають недостатньою підставою для частиномовного статусу.І.Вихованець і К.Городенська зазначають,що прислівник не має власного лексичного значення, хоч і має категоріальне значення «ознаки ознак»,а також відстоюють не частиномовний характер службових слів,кваліфікуючи їх як аналітичні синтаксичні морфеми,оскільки вони,передаючи семантику відношення, виконують лише релятивну функцію.

Отже,в сучасній морфології тривають пошуки нових напрямів у вивченні частин мови.

Поняття частин мови слід висвітлювати ширше,ніж В.Виноградов,який усі слова мови поділяв на частини мови і нечастини мови(модальні слова,частки мовлення,вигуки),і до частин мови відносити всі однотипні слова(зокрема модальні слова,частки і викуки),що виділяються з мовлення на основі спільних ознак.

Частини мови – це граматичні класи слів, що розрізняються категоріальним значенням , морфологічними ознаками,синтаксичними властивостями, суфіксами, у складі словосполучень та речень.

Ці граматичні класи слів характеризуються спільністю:

1) категоріального значення абстрагованого від лексичного ( в іменника – предметність, в прикметника – атрибутивність, числівника – число, займенника – вказівність, дієслова – процесуальна ознака);

2) морфологічних чи граматичних категорій і словозміни;

3) тотожність синтаксичних властивостей;

4) суфіксів, з допомогою яких утворено слова тих чи інших частин мови.

Класифікація за цими ознаками зафіксована в академічній морфології 1969 року,в російській граматиці 1980 року. Важко визначити, яка з цих ознак основна при поділі слів на частини мови.

Спроби взяти за основу якийсь один критерій (гомогенна класифікація) були невдалими. Традиційно основним вважали морфологічний критерій (Фортунатов). Але цей принцип притаманний лише для тих слів, які мають закінчення. Потебня здійснив класифікацію за синтаксичним принципом, і ця класифікація вважається провідною.

Щерба запропонував компромісний підхід: здійснив поділ слів на частини мови за кількома ознаками (гетерогенна класифікація). На його концепції ґрунтується сучасна класифікація частин мови. Щодо ієрархії критеріїв І.Вихованець вважає базовим семантичний критерій. На другому місці синтаксичний, на третьому – морфологічний.

Сучасна традиційна граматика виокремлює 10 частин мови:

1) іменник; 2) прикметник; 3) числівник; 4) займенник; 5) дієслово; 6) прислівник; 7) прийменник; 8) сполучник; 9) частка; 10) вигук.

*54.Іменник Іменник як частина мови, загальна характеристика категоріального значення, !морфологічних ознак, синтаксичних функцій. Лексико-граматичні розряди іменника.

Іменник- це повнозначна частина мови, що має значення предметності, вираженої у формах роду, числа і відмінка.

За грам.показниками всі ім.. станов. Єдиний клас оєдн. Словозмін. Морф. Категоріями відмінка і числа та несловозмінною категорією роду а також притаманними йому синт. Позиціями підмета керованого другор. Члена речення.

Синтакситчні функції

Підмета ,додатка, присудка, означення, обставини.

Власні і загальні іменники.

Власними називаються іменники, які позначають власні назви осіб або предметів: Наталія, Віталій, Земля (планета), «Вітчизна»(журнал). Вони виділяють окремі предмети з ряду однорідних. До них належать антропонімічні і топонімічні назви, назви предметів духовної та матеріальної культури, тварин і сортів рослин, назви державних організацій, установ тощо.

Загальними називаються іменники, що позначають ряд однорідних предметів, істот:будинок, яблуня, турок, узбек, птах: явищ та абстрактних понять : вітер, грім, сум, сором.

Власні назви вживаються преважно в однині: Амур. Полісся, Віктор, Крим, Донбас, хоч можливі й форми множини ( три Марії, кілька Іваненків). Загальні назви бувають і в однині і в множині ( народ-народи), або тільки в однині ( золото, крейда) або тільки в множині ( двері, обценьки, хитрощі). Власні назви пишуться з великої літери, а загальні –з малої. Проте окремі загальні назви можуть писатися з великої букви, коли треба підкреслити повагу, напр.:Президент, Автор, Посол України в Канаді, Представник ООН. Власні назви можуть переходити в загальні і писатися з малої літери: форд, галіфе, дизель.

Розряди істот/неістот.

Іменники, що належать до кокретних назв, поділяються на дві групи: іменники. Що означають назви істот, та іменники, що означають назви неістот. Людей , тварин утворюють розряд істот: журналіст, дядько. Муха, домовик, відьма. Назви неживих предметів, абстрактних понять, явищ природи, рослинного світу належать до розряду неістот:трактор, чайник. Сопілка, злива, буряк, радість. В З.в назви істот і неістот розрізняються граматично: назви істот за формою збігаються з закінченням у Р.в( побачив Петра, коня, матір), назви неістот- із закінченням у Н.в ( вивчив вірш, танцював вальс). Проте чіткої послідовності тут не дотримано: вживається знайшов мотоцикл і мотоцикла.

Конкретні й абстрактні іменники.

Слова, що позначають назви, співвідносні з конкретними речами. Властивостями, діями, називаються конкретними. Іменники з конкретним значенням виражають поняття. В яких предається те, що людина пізнає за допомогою своїх органів чуття:степ. Море. Літак, небо; назви часових понять: день, тиждень, століття; імена людей – Дмитро, Оксана.; географічні назви- Карпати, крим. Дніпро; назви установ, заводів, фабрик, журналів, газет, кораблів, ансамблів: «Світоч», «Славутич», «Калина»,

Слова, які позначають назви процесів. Ознак, властивостей. Що не належать до якихось конкретних предметів і мисляться поза зв’язком з ними., називаються абстрактними. Це іменники на позначення якостей, властивостей, дій, які людина не сприймає безпосередньо органами чуття: розум, щирість, доброта. З-поміж абстрактних іменників виділяють непохідні ( воля, сила, мрія, ідея) і похідні яких характеризують книжні суфікси –ість. –ство, -ота, -изм, -ізм, -ощі: щедрість, мистецтво убозтво, радощі. Більшість з них вживається тільки в однині, деякі в однині і в множині ( мрія-мрії, хвороба-хвороби).

Іменники,які позначають сукупність однакових або подібних предметів, що сприймаються як одне ціле, називаються збірними. Вони не мають форми множини. ЇХ легко розпізнати за суфіксами: -ство, -цтво, -иння, -овиння, -ота, ина, -овина, - ник, -няк, -ія і .д: студентство. Вороння, мишва, голота, озимина, сосняк, чагарник, малеча.

Іменники, які позначають однорідну за своїм складом речовину з ознакою цілого, що підлягаю виміру, а не лічбі, називаються речовинними. Це назви зернових, плодових, овочевих, ягідних культур ( просо. Ячмінь, горох, кропива), харчових продуктів (хліб, мед), корисних копалин, металів,газів, рідин ( нафта, метан, чавун, кисень), грунту (глина, пісок, камінь), будівельних матеріалів( вапно. Цемент), тканин ( шовк, ситець, бавовна), ліків ( анальгін, пеніцилін). Важливою ознакою цих іменників є те, що вони вживаються переважно в однині. Деякі з цих іменників вживаються тільки в множині: вершки, дріжджі, висівки..

*55.Категорія роду іменників. Іменники спільного роду. Хитання в роді. Рід невідмінюваних іменників.

Категорія роду вважається лексико-граматичною (О, Пономарів), бо, крім граматичних ознак, враховуються ще й семантичні( поділ на статі, за віком) : дід-баба, качка-каченя. Навіть у назвах людей за професією, родом занять, національною залежністю розрізняється рід. Переважно чоловічий і жіночий. Тут помітну роль відіграють морфологічні показники – суфікси із закінченнями: студент- студентка.Назви диких тварин, особливо дрібних , мають рід, що вирізняється тільки за граматичними показниками: жайворонок, муха.

Граматичне значення чоловічого, жіночого та середнього родів визначається за основним показником – закінченням називного відмінка однини та інших відмінків- родового, орудного.

Для іменників чоловічого роду таким показником є нульове закінчення з основою та твердий, рідше на м»який приголосний: степ, окунь.

Окремо виділяються іменники чоловічого роду з закіннням –а (-я), -о, -е: батько, Микола, вовчище.

Іменники жіночого роду мають закінчення –а(-я): калина, вода, армія, ю До іменників жіночого роду належать також слова з нульовим закінченням: зустріч, подорож, путь, сіль, крайність.

Іменники середнього роду в Н.в однини закінчуються на –о, -е, -я: село, болото, горе, поле,знання, покриття, лоша, дитя.

Іменники спільного роду - це ім. в узагальненому значенні назв осіб за їх хар-ними діями або рисами поведінки, серед них розрізняють маскулізми і фемінативи. Маскулізми - ім. спільного роду, які мають форму марковану граматично чол. родом, але можуть позначати осіб обох статей: президент, кандидат, доктор, майор, капітан, лауреат, депутат.

Фемінативи - ім. спільного роду, які марковані жін. родом, але потенційно можуть бути виразниками як жін., так і чол. статі: суддя, слуга, волоцюга, нездара, сирота, сердега.

Іменники подвійного роду спостерігаються у частині ім. із суфіксом -ищ і зак. -е якщо твірне або мотивуюче слово є ім. чол. роду, то у похідному слові із суф. -ищ рід буде подвійний - ч.-с. рід : вовчище, ж.-с. рід : ручище. Окремими ім. подвійного роду є ім. на -о на позначення осіб за хар-ми ознаками або схильністю до певних дій, вчинків: забудько, ледащо.

Відмінювані абревіатури поєднані з повною формою ім., зберігають значення роду відповідного ім.: педуніверситет.

Абревіатури, які склад. з початкових звуків або звукосполучень належать за аналогією до чол. роду: колгосп. Рід буквенних абревіатур визначається за зовніш. подібністю до ім. чол., жін., сер. роду: ООН (ж.р.).

Іншомовні словав укр. мові належать до незмінюваних, тому такого показника як закінчення у них немає.

Рід невідмінюваних іменників.

В укр. мові існують певні правила розподілу іншомовних слів до того чи ін. роду:

- назви осіб відповідно чол. статі належать до чол. роду: маестро, рефері;

- ім. на позначення осіб жін. роду: леді, мадам;

- ім. на позначення тварин зазвичай відносять до чол. роду: кенгуру, фламінго;

- назви неосіб як правило відносять до сер. роду: кіно, рагу;

- топонімічні назви розподіляють за родом відповідно до роду видової назви: ріка Міссісіпі (ж.р.), штат Нью-Джерсі (ч.р.).

*56.Категорія числа іменників. Однинні та множинні іменники. Залишки форм двоїни у сучасній українській мові.

Категорія числа вказує на відношення предметності до її кількісного вияву. Вона виявляється у протиставленні двох рядів форм – однини (сингулятивні форми) і множини ( плюративні форми): зошит-зошити, село-села. Отже граматична категорія числа представляється двома ГЗ –однини і множини.Однина означає, що предмет мислиться як один з якогось класу однорідних предметів : дуб, ріка.

Множини вказує на два і більше однорідних предметів: дуби, ріки.

Засоби вираження категорії числа :

1. Відмінкові закінчення.: мама- мами

2. Словотвірні засоби( суфікси): небо –небеса, мати –матері

3. Різні аломорфи суфіксів : молодець – молодці, турок –турки

4. Чергування приголосних та голосних : друг- друзі ( г//з), око-очі (к//ч)

5.Наголос ( перенесення його): ноги' - но'ги

6. Значення числа в невідмінюваних іменниках виражається лише синтаксично: В одному купе. З усіх купе звучала музика.

За наявністю форм числа усі іменники поділяються та 3 групи:

1. Імнники, які мають і однину, і множину.

2.Іменники , які вживаються лише в однині

3. Іменники, які вживаються лише в множині

До іменників першої групи належать іменники, що називають осіб і предмети, які піддаються лічбі: дід-діди. Іменники, що вживаються і в однині, і в множині означають предмети, що сприймаються роздільно. Та інколи іменнки. Хоч і мають форму множини не означають двох чи більше предметів, що мисляться роздільно: час-часи, небо –небеса

Іменники, що вживаються лише в однині: singularia tantum

1. Абстрактні іменники, що означають якість. Властивість, дію, стан, різні узагальнені поняття: радість, сум, щастя.

2. Збірні іменники : козацтво мишва, молодь.

3. Матеріально-речовинні іменники : молоко, золото, цукор

4.Влані назви людей, тварин, географічні поняття:Галина, Львів, Прут, Венера.

Окремі з них можуть утворювати і форму множини. Але при цьому вони змінюють своє лексичне значення : сир-сири, вода-води( речовинні іменники у множині означають різновиди, сорти, марки)

Іменники, що вживаються тільки в множині означають: pluralia tantum

1. Назви будівель та їх частин : Сходи, двері, сіни.

2. предметів упряжі, засобів пресування ( шори, сани)

3. Назви знарядь праці і предметів домашнього вжитку: вила, меблі, ножиці.

5. Назви музичних інструментів: цимбали, гуслі

6.Назви одягу. Взуття : джинси, лосіни.

7. Назви парних предметів і парних частин тіла: в»язи, груди. Терези, бронхи.

8. Назви маси, речовини, продуктів харчування: консерви, висівки, вершки.

9. Абстрактні іменники на позначення дій і процесів: дебати. Вибори, збори.

10. Абстрактні іменники на позначення проміжку часу: канікули. Роковини

11. Абстрактні іменники на позначення обрядів, звичаїв: іменини, хрестини.

12. Абстрактні іменники на позначення почуттів: ревнощі, любощі, пестощі

13. Назви ігор: шахи, шашки лови.

14.Власні, географічні назви : Карпати. Альпи, Суми, Броди.

Двоїна вживалася при означенні парних предметів і у сполученні іменників з числівниками два, обидва. Двоїна у СУЛМ не збереглася і злилася з множиною. Але в деяких словах трапляються залишки форм двоїни: флексія –і, замість звичної –а в іменниках середнього роду –очі, плечі ( пор. вуха). У деяких діалектах вживається форма: дві руці, дві нозі ( дві руки, дві ноги ) -і>ѣ. Таким же залишком двоїни є закінчення –има в О.в множини: очима, плечима, дверима ( пор.вухами, вікнами).

*57.Категорія відмінка іменників. !Відмінкова система іменника сучасної української мови. Основні значення відмінків.

Категорія відмінка.Це граматична словозмінна категорія, яка є засобом вираження синтаксичних зв»язків іменника з іншими повнозначно-лексичними компонентами речення. Зміна слова за відмінками називається відмінюванням.

Засоби вираження відмінкового значення :

1. Відмінкове закінчення: Галиною

2.Чергування звуків: пень –пня

3. Словотвірні засоби. Історичний суфікс: мати- матері

4. прийменники: шепоче про Петра, шепоче біля Петра

5. Наголос: но'ги- нога'ми

Називний відмінок. Вказує на наявність , буття предмета. Може мати такі значення:

1. Суб»єкта дії або стану( підмет двоскладних або головний член односкладниз називних речень): Над озерцем ходив журавель;або: Я сам. Вікно. Сніги.

2.атрибут у функції предикат( іменна частина складеного присудка): Він був народний месник, партизан…

3. Атрибут у функції прикладки ( означення): Зупинились на станції Чернівці.( якій?)

4. Об»єкт дії ( підмет у пасивних конструкціях) : Угода буде укладена.

Родовий відмінок. Вказує на предмет, який є об»єктом дії або носієм атрибутивності. Може мати такі значення ( приіменниковий):

1. Атрибутивність( неузгоджене означення) . Пенал брата ( чий?)

2. Суб»єкт дії ( неузгоджене означення). Винахід ученого

3. Об»єкт дії ( додаток) :Ремонт годинника.

4.Носій ознаки ( узгоджене означення) : Краса дівчини. Білизна ромашки.

5. Предмет кількісної характеристики. Море слів. Ложка дьогтю.

Значення родового (придієслівного):

1. Прямий об»єкт неповної дії( прямий додаток). Насипати цукру. Накришити хліба.

2. Прямий об»єкт при запереченні(прямий додаток). Не знав міри. Не бачив товариша.

3. Непрямий об»єкт дії( непрямий додаток). Чекати дощу. Боятися лікаря.

4. Обставини дії.(обставина). Зустрітися глибокої ночі.

Давальний відмінок. Вказує на предмет, якому адресована дія. Може мати такі значення:

1. адресат дії( непрямий додаток). Тато дав хліб Григорієві ( кому?)

2. Суб»єкт стану або дії( непрямий додаток в безособових конструкціях): Хлопцеві не спиться.

3. Об»єт дії (непрямий додаток при прикметниках) : Я вдячна учителеві. Я відданий цілою душею.

Знахідний відмінок.Вказує на предмет як прямий об»єкт дії. Може мати такі значення.:

1.Об»єкт дії або стану(прямий додаток у безприйменникових конструкціях).Читати книжку.

2.Непрямий об»єкт.(Додаток у прийменникових конструкціях).Розповідати про дітей.

3.Різні обставинні значення.Не спав три ночі. День і ніч співає.

4.Предикативне значення(іменна частина складеного присудка з прийменником за).Дід був за сторожа цілу зиму.

Орудний відмінок.Вказує на предмет як на діючий об»єкт.Може мати такі значення.:

1.Знаряддя дії(непрямий додаток). Мити ганчіркою.

2. Засіб дії (непрямий додаток). Фарбувати фарбою.

3. Порівняння (Обставина способу дії). Плаче зозулею.

4. напрям дії(обставина місця).Іти вулицею.

5. Час дії(обставина часу). Спати ранками.

6.Спосіб дії.Плавати кролем.

7.Об»єкт дії(непрямий додаток).Займатися спортом.

8.Предикативне значення(іменна частина складеного присудка). Оля є поліглотом.

9.Суб»єкт дії в пасивних конструкціях (непрямий додаток). Село знову відбудувалося людьми.

Місцевий відмінок. Вказує на предмет як на місце дії. Може мати такі значення:

1.Локатив(обставина місця). Працювати в полі.

2. Час дії .(обставина часу). Народитися в січні.

3.Засіб дії.(непрямий додаток). Грати на гітарі.

4.Об»єкт дії (непрямий додаток)На злодієві шапка горить.

5.Атрибут (неузгоджене означення).Сусід по парті.

Кличний відмінок.Вказує на адресата.Може мати такі значення:

1. Адресат висловлювання.Моя любове! Я перед тобою.

2.Адесат-суб»єкт.Любі друзі,насолоджуйтесь цими теплими днями.

3.Адресат-об»єкт.Я ж тебе чекаю,весно.

*58.Поділ іменників на відміни та групи. Іменники, що знаходяться поза відмінами. !Особливості словозміни іменників І відміни. Особливості словозміни іменників II відміни. Особливості словозміни іменників III і IV відмін іменників. Словотвір іменників. Субстантивація.

Відміни іменників.До власне іменникового типу в СУЛМ належить 4 підтипи відмінювання,які називають відмінами.

1 –ша відміна.

-іменники жіночого,чоловічого та спільного родів,які в н.в.одн.мають закінчення –а(-я):наука.земля,Хома,суддя,собака.за цим зразком відмінюються іменники із суфіксом –ище.які вказують на жіночий рід:бабище ,бородище.

2-га відміна:

-Іменники чоловічого роду з нульовим закінченням у н.в.одн.:пень,кінь.

-Іменники чоловічого роду із закінченням - о:батько,Михайло.

-Іменники середнього роду із закінченням –о,-е:вікно,море.

-Іменики середнього роду із закінченням –я(крім тих,у яких при відмінюванні з»являється суфікс-ят,-ен.):вороння

3-тя відміна.

-Іменники жіного роду з нульовим закінченням і іменник мати.:любов,піч,розкіш,юність.(Новий «Проєкт українського правопису»

4-та відміна.

-Іменники середнього роду із закінченням-а(-я),у яких при відмінюванні з»являються суфікси –ат(-ят),-ен:лоша,козеня,хлоп»я,дівча.

Перша і друга відміни поділяються на три групи:тверду.м»яку,мішану.

Перша відміна.

До твердої групи належать іменники із основою на твердий приголосний та закінчення –а(крім іменників з основою на шиплячий):риба,хата,Сава.

До м»якої групи належать іменники з основою на м»який приголосний,у тому числі і й та з закінченням –я:долоня,праця,рілля,мрія.

До мішаної групи належать іменникиз основою на шиплячий та з закінченням –а:їжа,вежа,круча,гуща,а також іменники жіночого роду на –ище:гадючище.

Друга відміна.

До твердої групи належать:

1.Іменники чоловічого роду з нульовим закінченням та твердим приголосним основи,крім шиплячого:дуб,свист.цвіт.

2.Іменники чоловічого і середнього роду із закінченням –о:Петро ,дерево.

3.Більшість іменників з чистою основою на-р:мир,сир,жир.В тому числі іменники із суфіксами-ар,-яр,на –ир,-ур з наголосом переважно на останньому складі основи.

4. Іменники звір.комар,снігур,хабар,але у н.в.мн.вони мають закінчення м»якої групи –і +варвар,долар,панцир.пластир.

До м»якої групи належать:

1.Іменики чоловічого роду з нульовим закінченням з основою на м»який приголосний:учень,скрипаль,край,герой.

2.Деякі іменники на-р:зокрема на –ар,-ир,у яких в однині наголос падає на основу або закінчення,а в множині тільки на закінчення:Кобзар,секретар,лікар.кухар,гончар(але Гончара),якір,єгер,кучер(про волосся)

3.Іменники середнього роду із закінченням-е,крім іменників на –ище:сонце,море,поле,місце.

4.Іменники середнього роду із закінченням- я

До мішаної групи належать:

1.Іменники чоловічого роду на шиплячий основи з нульовим закінченнм:ткач,репортаж,дощ.

2.Іменники середнього роду з основою на шиплячий із закінченням-е.:плече

3.Іменники спільного роду на –ище:вовчише,бабище.

4.Іменники на –р,що означають назви осіб за професією із наголошеним суфіксом-яр в н.в. і сталим наголосом на закінченні при відмінюванні:вугляр,школяр,тесляр.

Поза відмінами залишаються:

1.Невідмінювані іменники:бюро,ательє,турне.

2.Слова прикм.та дієприкм. Походження,які субстантивувалися: ланкова,майбутнє,уповноважений.

3.Іменники,які вживаються лиш в множині:сани,окуляри.

4.Іменники,утворені складанням слів:хата-читальня.ракета-носій.

Субстантивація-явище переходу слів з різних частин мови в іменник,що супроводжується набуттям ними граматичних властивостей і категоріального значення іменника.

Субстантивовані прикметники. Набувають значення предметності:Були там і багаті,і убогі;прямі були і кривоногі…Змінюються за родами:чол..р-вартовий,черговий,жін.р:вартова,чергова,сер.р:майбутнє,особисте.

Субстантивовані дієприкметники:минуле,відстале,поранений.

Субстантивовані числівники:троє,перші.

Субстантивовані займенники:мій,твоя,наші.

Субстантивовані прислівники.А між сьогодні і завтра ще ціла ніч.

Субстантивовані службові слова. Нема нічого без «але».

Субстантивовані вигуки.Гучне «ура»линуло з-за села.

Субстантивовані синтаксичні і фразеологічні сполучення.Радий чути твоє «Доброго ранку».

Усі іменники на рчоловічого роду належать до першої відміни, а іменники наржіночого роду до третьої. У назовному відмінку однини іменники чоловічого роду нарможуть бути відрізнені від іменників жіночого роду нар, очевидно, тільки прикметником, напр.:зелений ярізелена яр, адаліяроміяр’юі т. ін. Щождо іменників чоловічого роду на р, що належать до всіх трьох груп першої відміни, то вони, як бачимо із таблиці, можуть бути розрізнені тільки в непрямих відмінках. До твердої групи належать не тільки старі тверді іменники на р, якдвір, жир, узвар, осокір, хутір, удартощо, ТАБЛИЦЯ ВІДМІН І ЗРАЗКИ ВІДМІНЮВАННЯ     Перша відміна Друга відм. Третя відм.   1 група (тверда) 2 група (мішана) 3група (м’яка)         евідповідно доотвердих і,,,,и е(я) відповідно доотвердих і,,,, и,, я,,,, а,, ю,,,, у,,       Чолов. р. Ніяк. р. Жіноч. р. Чолов. р. Ніяк. р. Жіноч. р. Чолов. р. Ніяк. р. Жіноч. р. Ніяк. р. Жіноч. р.     г к х ґ б п в м ф р л н д т з с ц дз -о (-а)                       о                         -а       р                 (-а) ж ч ш щ дз                       е                         а       р ль нь дь ть зь сь ць дзь -ьо (-я) й                       е                         (-я)                           я я (-ят-) [після ж ч ш щ а (- ат-)] я (-ен-) ж ч ш щ в р дь ть зь сь ць нь ль ЗРАЗКИ ВІДМІНЮВАННЯ Назовн. Кличн. Родов. Дав. Знах. Орудн. Місц.   Назовн. Родов. Дав. Орудн.   Місц. явір явор-еявор-аявор-ові Наз. або Род. явор-ом явор-і, -ові   явор-и явор-івявор-амявор-ами   явор-ах ліжк-о ліжк-оліжк-аліжк-уліжк-оліжк-омліжк-у   ліжк-аліжок ліжк-амліжк-ами   ліжк-ах книг-а книг-окниг-икниз-ікниг-укниг-оюкниз-і   книг-икниг книг-ам книг-ами   книг-ах школяр школя-е(-у) школяр-ашколяр-евішколяр-ашколяр-емшколяр-і, - еві   школяр-ішколяр-івшколяр-амшколяр-ами   школяр-ах огнищ-е огнищ-еогнищ-аогнищ-уогнпищ-еогнищ-емогнищ-і, -у   огнищ-аогнищ огнищ-амогнищ-ами   огнищ-ах круч-а круч-екруч-ікруч-ікруч-укруч-еюкруч-і   круч-ікруч круч-ам круч-ами   круч-ах токар токар-ютокар-ятокар-евітокар-ятокар-ем токар-і, -еві   токар-ітокар-івтокар-ямтокар-ямитокар-ях місц-е місц-емісц-ямісц-юмісц-емісц-еммісц-і   місц-ямісць місц-яммісц-ямимісц-ях обличч-я обличч-яобличч-яобличч-юобличч-яобличч-ямобличч-і,- ю   обличч-яоблич(-чів) обличч-ямобличч-ями   обличч-ях криниц-я криниц-екриниц-якриниц-ікриниц-ікриниц-юкриниц-еюкриниц-і   криниц-ікриниць криниц-ямкриниц-ями   криниц-ях орля орля орлят-иорлят-і орляорля-морлят-і   орлят-аорлят орлят-аморлят-ами   орлят-ах повість повіст-еповіст-иповіст-іповість повіст-юповіст-і   повіст-іповіст-ейповіст-ямповіст-ями   повіст-ях   а й чимало таких, що колись належали до м’яких, або подекуди й у сучасних говорах української мови належать до м’яких, як от звір, тхір, комар, тягар, тяжар, базар, хабартощо, а також численні запозичення з інших мов, яктовар, шнур, мур, майстер, інжир, кушнір, жовнір, нумер, тенор, комісар, касир, актор, командир, бриґадир, інспектор, семінар, трактир, кав’яр, футляр, таляр, бакаляр, вахляр(на -ярчужі слова майже завсіди належать до твердої групи) і т. ін. Проте деякі з цих іменників у назовному множини приймають і закінчення -і(а не -и):хуторі, тягарі, комарі, майстрі, хабарі.Це може бути тільки з неодноскладовими іменниками і з наголосом у множині на закінченні. До мішаної групи належать іменники з наростком -яр(назва професій):біляр, вапняр, тесляр, фігляр, смоляр, голяр, маляр, вугляр, повістяр, повстяр, газетяр, сідлярі т. ін. Знов же й деякі з цих іменників відступають від норми закінчень своєї групи, а саме приймаючи закінчення твердої групи в однині, коли це закінчення буває ненаголошене:сто́лярові, му́ляромтощо. До м’якої групи, нарешті, належать головним чином ті з іменників чоловічого роду на -р, що повстали через наростки-ар, -ир:вівчар, байкар, господар, бляхар, віспар, воротар, чоботар, димар, бондар, кобзар, багатир, проводир, поводиртощо, також давніші запозичення з інших мов, як отвівтар, лимар, каламар, манастир, паламар, цартощо:, або й новіші, якінвентар(латин.inventarium), пролетар(латин.proletarius), секретар(латин.secretarius), нотар(латин.notarius), архівартощо.  Іменники ніякого роду на я м’якої групи першої відміни різняться супроти іменників ніякого роду на я другої відміни тим, що перед закінченням у них здебільшого буде подвоєний приголосний , наголос у них майже завсіди не на закінченні, і визначають вони переважно збірні тями, напр.: обіддя, галуззя, весілля, писання, волосся, піддашшя, збіжжя, обличчя, розгоржя, ріщя, листя, повітря, пір’я, луб’я, здоров’я тощо (після ж ч ш щ у них я, а не а). До цієї ж групи належать: сім’я, тім’я, вим’я, полум’я, плем’я.Навпаки, в іменників ніякого роду наядругої відміни ніколи не буває подвоєних приголосних, наголос у них на закінченні, і визначають вони малі істоти і дрібні речі (предмети), напр.:теля, гусеня, гуся, вутя, кача, лоша, горща, коліща, голуб’яі т. ін. (пож ч ш щу них завсідиа). Також іім’я(з наростком -ен). Супроти іменників жіночого роду на яіменники ніякого роду в назовному відмінку можуть бути відрізнені тільки прикметником:наша сім’я – наше сім’яі т. ін.  Перша відміна.  Назовний однини Таким чином до першої відміни належать іменники аж трьох великих груп. До сказаного в § 34 про ознаки надежности іменників на рдо котроїсь із них треба додати ще деякі дрібніші уваги. Ці уваги стосуватимуться або роду, або закінчення іменників. Не всі іменники першої відміни бувають певного роду і не всі мають певне стале закінчення. З огляду на розходження роду іменників і їх закінчень по різних говорах української мови, а також розходження їх із старою українською мовою й спорідненими мовами (як російська, польська) про рід і закінчення іменників в сьогочасній українській літературній мові слід зауважити, що вони в несталій частині кінець-кінцем визначаються й усталюються в процесі самого життя літературної мови, де борються ті конкуренти, іноді і довго змагаючись між собою і навіть залишаючись як рівнобіжні, іноді ж більш-менш швидко перемагаючи одна другу. Дещо з того, що на сей час життя нашої літературної мови визначилося в цій галузі, ми й наведемо. До іменників чоловічого роду, між іншим, належать такі:барліг, біль, глиб, глист, дишель, дріб, дур, жаль, кір, купіль, міль, насип, нуд, осокір/ До іменників жіночого роду:адреса, анекдота, відпустка, завіса, кляса, картопля, криза, мозоля. До іменників ніякого роду:шатро, вапно, барилко. У двох родах – то чоловічого, тожіночого– уживаються такі слова:гущ(чолов.) –гуща(жіноч.),замін – заміна, докір – докора, капелюх – капелюха, лах–лаха,мотузок – мотузка, одяг – одяга/ Іноді іменник належить то до твердої, то до м’якої групи, відрізняючися приголосним: проділ(чолов. р.) –проділь(теж),стодола(жіноч. р.) –стодоля(теж). Але іноді подвійне закінчення іменників розносить їх по різних відмінах: блакит(чолов. p., отже першої відміни) –блакить(жіноч. р., отже третьої відміни),постеля(жіноч. р., отже першої відміни) –постіль(жіноч. p., третьої відміни). А то буває, що іменник з тим самим закінченням належить до різних відмін:кужіль(чолов. p., отже першої відм.) –кужіль(жіноч. p., третьої відм.). Досить багато іменників на -а, -яналежать не до жіночого роду, а до чоловічого, при тім деякі виключно до чоловічого, як отстароста, старшина, хлопцюга, баша, теслятощо, інші ж і до чоловічого і до жіночого як до потреби:такий замурза–така замурза, Іноді й іменник чоловічого роду буває то на приголосний, то на -а:сусідісусіда. Іменники чоловічого роду на цідзта жіночого наца, -дзаможуть бути тільки з чужих мов, як откоц, принц, Кац, будз, каруца, кукурудзатощо. Щодо іменників мішаної групи на -ще, то коли вони походять від іменників чоловічого або жіночого роду, тоді вони звичайно бувають (у назовному відмінку однини) теж чоловічого або жіночого роду:такий дідище, старий баранище, люта бабище, ця свекрушищетощо. Виняткової конструкції слово ледащо(опіслящ) належить до твердої групи (ніякого роду), як також і такі чужомовного походження слова, якСанчо. Кличний однини У кличному відмінку однини окремі закінчення бувають тільки в іменників чоловічого й жіночого роду. 1. Закінчення для чоловічогороду такі: -у, -ю, -е. а) Закінчення -уприймають головним чином іменники з наростком -ко, -ик, -ук, -ок(себто з таким наростком, де є приголоснийк):батьку, голубчику, ковальчуку, синку, котику, вовчикуі т. ін. Зрідка навіть іменники ніякого роду, що взагалі не мають окремого закінчення в кличних відмінках, підо впливом іменників чоловічого роду, приймають закінчення -у, якщо вони з наростком -ко: Ой сонечку-батечку, догоди, догоди.(О. Олесь) Також звичайно іменники на ж ч ш:сторожу, мужу, погоничу, Лукашу, товаришутощо. Крім того це закінчення буває і в поодиноких іменників чоловічого роду безнаросткових твердої групи, як от напр.:діду, сину, тату, свату, Марку, Юру, Стаху,а також і в тих іменниках чужомовного походження, де в кінцік х ґ:Фрідеріку, Фрідріху, Ґеорґутощо. б) Закінчення -ювластиве всім іменникам м’якої групи, крім тільки іменників на -ець(де звичайніше закінчення -е):косарю, місяцю, ковалю, Івасю, Корпію, Петрусю, Костюі т. ін., зрідка ізлочинцю, зайцютощо. в) Усі інші іменники чоловічого роду приймають закінчення -е, при тім, звичайно,г к хзмінюються наж ч ш(див. § 20):соколе, лисе, голубе, козаче, луже, ляше, парубче(бо в "парубок”-окуже не відчувається як наросток),громадянине, Павле, Петре, Архипе, Антоне, Явтуше, Дороше(іДорошу), школяре, тесляре(рідшетесляру) і т. ін. Так само здебільшого і в іменниках м’якої групи на-ець:хлопче, кравче, молодче, світодавчетощо. Закінчення -евзагалі найчастіше буває в іменниках чоловічого роду, зокрема його приймають звичайно й чужомовні імена, як напр.:Томе, Джордже, Францеі т. ін. 2. Закінчення для жіночогороду (а разом і чоловічого з закінченням -а, -яв назовному) такі: -о, -е(-є), -ю. а) Закінчення -оприймають усі іменники твердої групи:сестро, Україно, Ганно, гайдамако, бідолахоі т. ін. б) Майже всі інші іменники приймають закінчення -е(після голосних і апострофа -є):роже, душе, доле, земле, молодице, Катре, Насте, Христе, Маріє, Гамаліє (Гамалія)і т. ін. в) Іменники жіночого роду пестливіохоче приймають, крім закінчення -е, ще й закінчення -ю(підо впливом подібних іменників чоловічого роду):доню, матусю, Галинцю, Катрусю, Марусю(іМарусе) і т. ін. Ой, Богдане, Богданочку!(Т. Шевч.)  Родовий однини Закінчення іменників першої відміни в родовому відмінку однини дещо неусталені й хисткі лише подекуди в іменниках чоловічого роду, але цілком одноманітні й усталені в іменниках ніякого та жіночого роду. В іменниках же чоловічого роду деяка трудність і неусталеність закінчень виникає з того, що там вони взагалі через усі три групи іменників (твердих, мішаних і м’яких) проходять у двох формах: -а(я) і -у(-ю), тоді як у ніякому й жіночому роді вони бувають тільки в формі -а(-я) та -и, -і(-ї) з цілком точно визначеним обсягом уживання кожного з них. Розгляньмо ж закінчення іменників кожного роду зокрема. 1. Іменники чоловічогороду на приголосний усіх трьох груп у родовому відмінку однини приймають одно з двох основних закінчень, себто -а(-я) або -у(-ю) як до значіння свого. Закінчення -а(у м’яких -я) приймають іменники, що визначають оформлені предмети, себто точно визначені щодо форми чи розміру речі й тями, як отживі істоти, предмети(що можуть бутицілі) певні міри:без брата, до вола, з метелика, до товариша, окуня, коло плуга, без носа, з пальця, димаря, ґвинта, трактора, автомобіля, дощоміра, налигача, грамофона, мікроскопа, мотора..., з гарця, до кілограма, без карбованця, червінця, метра, місяця, січня, листопада, вівтірка, тижня, дняі т. ін. Закінчення -у(у м’яких -ю) приймають ті іменники, що визначають речі неоформлені, себто всілякі родові, гуртові, масові, збірні, абоабстрактні, як отодноманітнумасу,середовище, безформніявища природи, чинність, вражіння, психічний стан:з піску, без снігу, до алюмінію, цукру, перцю, молочаю, народу, миру, всесвіту, бору, гною, квасу, огню, льоду, ячменю, попелу, дьогтю, льону, жиру, гороху, кисню (кисень), водню (водень)..., від вихру, без грому, дощу, морозу, вітру, жару..., з почину, до болю, від дару, заклику, плачу, реготу, страху, гніву, суму, дотепу, заходу, клопоту...Звичайно це закінчення буде й при іменниках, що визначаютьрозумовітями, в тім числіустанови, надто коли ці іменники чужомовного походження:без поступу, до побуту, від стану, проти поділу, звичаю, уряду, закладу, акту, факту, стилю, метру(= розміру, напр., у віршах),курсу, комісаріяту, імперіялізму, штабу, архіву, декрету...,також у скороченнях, як отНаркомосу, Комунгоспутощо. Отим то подекуди трапляється, що те самісіньке наче слово, а раз уживається з закінченням -а(-я), а другий із -у(-ю). Це буває тоді, коли те слово вживається з різними закінченнями, напр.:з каменя(= каменюки, як от "з каменя тече вода") –з каменю(= будівельного, матеріялу, напр., „школа була зроблена з каменю“),коло листа (=листка, напр., „коло одного листа звивалася гусениця“, так само в значінні „списаний папір“, напр., „коло листа лежав коверт“) –коло листу (=листя, напр., "кози заходилися коло листу"),від звіра(– вовка, ведмедя..., напр., "від цього звіра ти не втечеш") –від звіру(= звір’я, напр., "від звіру не вбережешся"),без папера(= канцелярської справи, напр., "цю довідку видано без папера до канцелярії"), без паперу(= матеріялу до писання, напр., "без чорнила й паперу нічого не зробиш"),з Мороза(= прізвище, напр., "з Мороза податку не беруть") –з морозу(= холоду, напр., "з морозу аж ніс почервонів"). Але далеко не всі іменники чоловічого роду своїм значінням належать виразно до першої чи до другої категорії, себто чи до тих, що визначають оформлені предмети, чи до тих, що визначають неоформлені речі, абстрактні тями тощо. Отим і наведені правила щодо вживання -а(-я) чи -у(-ю) в іменниках чоловічого роду в родовому відмінку не охоплюють геть усіх їх, і чимало з них є таких, що в родовому відмінку приймають одно з цих закінчень, хоч зовсім схожі з ними значінням інші приймають друге, а то навіть і таких, що можуть приймати і перше і друге. Тільки такі, як назви живих істот, цілком послідовно, без винятку завсіди мають закінчення -а(-я). Так, чимало назов часу й простору своїм значінням не підходять ні до першої категорії, ні до другої, тобто не визначають точно оформлених тям, але не визначають і цілком безформних. Здебільшого вони й приймають закінчення -у(-ю), та все ж не послідовно, бо іноді й -а(я):з року, без віку, з листопаду(час, коли падає листя),до ранку,алез(самого)вечора; з степу, коло лісу, без лугу, від городу, ставу, саду, майдану, яру, сліду, Сибіру, Кавказу, Уралу, Дону, Берліну, Парижу, Нью-Йорку, Херсону...,алеколо берега, до кряжа, біля горба, з Харкова, до Києва(в містах на-івзавсіди -а),Остра, Перемишля, Відняі т. ін. Цікаво, що зменшені іменники від подібних назов звичайно й приймають  закінчення -а(-я):з ярка, до ліска, біля ставочка, горо́дцятощо. Таким чином нас не повинно дивувати те, що в українській мові є іменники чоловічого роду з двома закінченнями в родовому відмінку однини, напр.,без стида́ібез сти́ду, без сорома́ібез со́рому, до моста́ідо мо́сту, з плота́із пло́ту, з двора́ідво́рутощо. Винятково бувають і виразні порушення норм уживання -а(-я), -у(-ю):без хліба, вівса (тільки так, хоч значіння цих слів таке, що треба б чекати закінчення -у). Закінчення -у(-ю) в українській мові знаменує собою категоріючастинностивід невизначеного цілого чи маси, середовища. Навпаки, закінчення -а(-я) знаменує ціле, предмет. Це останнє закінчення родового відмінку, як знати, стало й закінченням знахідного відмінку однини в тих іменниках, що визначають ціле-предмет, а передусім і завсіди в назвах живих істот:бачу коня, дивлюся на метеликаі т. ін. (але:бачу сніг, дивлюся на ліді т. ін., десніг, лідвизначають, звичайно, не частинність, а ",взагалі сніг", "взагалі лід" чи "ввесь сніг", "ввесь лід"). Отим то й ті іменники чоловічого роду, що в родовому відмінку приймають закінчення -а(-я), можуть і в знахідному його приймати:урізав палецьіурізав пальця, забив гвіздокізабив гвіздка, збудував млинізбудував млина, держав ніжідержав ножаі т. ін. Можливістю формурізав палецьтощо ці іменники наближаються до таких, яксніг, лідтощо (збірні, абстрактні...), можливістю формурізав пальцятощо до таких, якбачу конятощо. Із закінченням -а(-я) в знахідному відмінку, таким чином, в’яжеться тяма оформленого, цілого, індивідуалізованого. На цім і ґрунтується можливість ужити форми знахідного відмінку на -а(-я) від тих іменників, що в родовому відмінку приймають звичайно закінчення -у(-ю), але тільки тоді, коли ми бажаємо тому слову надати значіння чогось оформленого, надто коли хочемо його персоніфікувати, ніби оживити, уособити. У світлі цих відносин нам будуть цілком зрозумілі такі, напр., ніби дещо незвичайні форми знахідних відмінків однини тих іменників, що в родовому приймають закінчення -а(-я): "Вася вирішив і оголосив усім богодухівським бабам, щодощунемає через те, щодощатого закопано" (О. Вишня. – Закопати можна якусь "річ", "предмет", і автор перетворив безформне явище "дощ" у такий "предмет" тим, що вжив його в формі з -а– порівн. закопав ",пса", "жука"..., а далі й "стовпа" тощо). "Тепер сюди прийшовморозая зустріть" (М. РильськТаке саме персоніфікаційне значіння має закінчення -а, звичайно, й у родовому відм. в таких випадках, напр., як: "Не гідна ти дочкоюлісазватись" (Л. Україн.). " Отож і в "поламав воза", "урізав пальця" ми повинні визнати знахідні відмінки "воза", "пальця" значінням своїм дещо відмінними супроти знахідних "віз" "палець", а саме живішими, чи принаймні конкретнішими. Слід підкреслити, що в знахідному відмінку однини ніколи не буває в закінченнях іменників чоловічого роду -у(-ю), а тільки -а(-я), отже й у тих іменників, що в родовому приймають те й те закінчення, порівн.:з возу – з воза,алеполамав віз – поламав воза, від потягу – від потяга,алебачив потяг – бачив потягаі т. ін. Також:вийшов з університету – скінчив університети(чиуніверситет), без привілею – дістав привілея(абопривілей). Яскраве персоніфікаційне значіння -а(-я) в знахідному відмінку іменників чоловічого роду виявляється ще й у тому, що навіть іменники ніякого роду можуть приймати його в випадках надання їм значіння живих істот: "Про мене, вашого брата старшого, ясногосонечка, Людям повідайте". (П. Тич.). Цілком навпаки, вживання закінчення -у(-ю), в родових відмінках таких іменників, що визначають виразно оформлений предмет, видається як безсумнівний мовний огріх. Не тільки такі вирази, як "Димісія Венізелосу" (з газет – Венізелос сам подався до димісії, отже "Венізелосу" родовий відмінок), а й такі, як "Він завтра буде Готовий дохресту".(Л. Україн.) 2. Закінчення іменників ніякого роду в родовому відмінку однини, як також і обсяг їх уживання, цілком вичерпується таблицею та прикладами відмінювання: всі іменники ніякого роду тверді й мішані завсіди приймають у цьому відмінку закінчення -а, всі м’які – -я. Отжезначінняіменників ніякого роду (конкретність – абстрактність тощо) для закінчення в родовому відмінку однини не має сили, бо завсіди тільки -ачи -я. Зокрема треба запам’ятати, що в українській мові є тільки вираз "до відома", "з відома", "без відома", бо відмінне слово в ньому походить із колишнього "відомо", а не "відом" (порівн. "добро", "зло", "лихо" тощо). 3. Так само таблицею й прикладами вичерпується все щодо закінчень родового відмінку однини іменників жіночого роду: всі тверді приймають завсіди без винятку -и, всі мішані й м’які -і(після голосних і апострофа -ї).  Давальний однини Закінчення давального відмінку однини однини досить виразно розмежовуються за трьома родами іменників: в іменниках чоловічого роду майже виключно -ові, -еві(-єві), ніякого – -у(-ю) і жіночого – -і(-ї). Дещо переплітаються щодо закінчень тільки іменники чоловічого та ніякого роду. 1. Як уже сказано, звичайне, нормальне закінчення в давальному відмінку однини іменників чоловічогороду -овів твердій групі, -евів мішаній та м’якій (-євіпісля голосних та апострофа):братові, батькові, вовкові, пролетаріятові, вітрові, будові, слухачеві, повістяреві, товаришеві, Корнієві, солов’євіі т. ін. У § 34 вже зауважено, що в іменниках мішаної групи на -яру ненаголошених закінченнях тут буває -ові:сто́лярові...На підставі того, що сказано в кінці § 36, такі іменники, якледащо, Санчо,в давальному однини повинні приняти закінчення -ові:ледащові, Санчовітощо. В іншому ж слід додержуватися норми зокрема іменники м’якої групи на -ьо відмінювати так, як і на -ь:татуневівідтатуньоітатуньтощо. Тільки в деяких випадках іменники чоловічого роду приймають тут закінчення -у(-ю), а саме завсіди іменники з закінченням-ів, -їв, -ов:Львів – Львову, Драгоманів – Драгоманову, Київ – Києву, Воробйов – Воробйову, Стеблів – Стеблеву, острів – острову, болиголов – болиголову тощо. Зрідка трапляється воно і в інших іменниках, напр., у старовинних виразах, як "козацькому роду нема переводу", при збігові однакових закінчень: товаришеві вчителеві Гавришутощо. 2. Навпаки, звичайне і нормальне закінчення для іменників ніякого роду -у(у твердих і мішаних іменниках) та -ю(у м’яких):дереву, селу, дворищу, лицю, обличчю, знанню, підзамчю, подвір’юі т. ін. і тільки зрідка -ові– головним чином у назвах живих істот на -ко:ягняткові,дитяткові,навіть ілихові, серцеві, сонцевітощо. 3. У жіночому роді (і чоловічому на -а, -я) скрізь і завсіди -і(після голосних та апострофа -ї):стодолі(відстодолаістодоля),дочці, ґирлизі, гущі, сім’їі т. ін.  Знахідний однини Форми знахідного відмінку однини в іменників чоловічого роду дорівнюються хоч формам назовного, хоч родового однини ж. Як уже зазначено в примітці до § 38 1у знахідному відмінку можливі тільки закінчення -а(-я) з закінчень родового відмінку, і що бувають вони завсіди в назвах живих істот, потім можуть бути і в інших тих іменниках, що в родовому приймають закінчення -а(-я) і нарешті в спеціяльних умовах і в усіх інших. Підсумовуючи сказане там у іншому зв’язку, можна подати таку схему до того, як і коли вживається яке з двох закінчень у знахідному відмінку однини в іменниках чоловічого роду. 1. У назвах живих істот: в родовому відм. -а(-я) – у знахідному -а(-я) (обов’язково) 2. У назвах оформлених предметів неживих: в родовому відм. -а(-я) – у знахідному як у назовному або теж -а(-я):урізав палецьабоурізав пальця, купив на карбованцяі т. ін. 3. У назвах предметів невиразного оформлення: в родовому відм. -а(-я) або -у(-ю) – у знахідному як у назовному або на -а(-я):поломав візабополамав воза, скінчив університетабоскінчив університета, читав декретабочитав декретаі т. ін. 4. У назвах речей зовсім неоформлених (збірних, абстрактних): в родовому відм. тільки - у(-ю) – у знахідному як у назовному(дивлюсь на сніг...),коли ж -а(-я), то тільки з значінням персоніфікації:спитав вітра, покликав морозаі т. ін. Усі іменники жіночого роду й чоловічого на -а(-я) приймають закінчення цілком за наведеними зразками: -увсі тверді й мішані, -ю– м’які, усі іменники ніякого роду теж за зразками: у них те саме закінчення, що й у назовному. До останнього тільки треба додати, що в знахідному відм. однини (як і в інших непрямих відмінках) згрубілі іменники на -ищевід звичайних іменників чоловічого й жіночого роду вживаються в формі ніякого роду, отже:подивись, на це дідище, на таке бабищеі т. ін.  Орудний однини Закінчення орудного відмінку однини завсіди повинні бути такі, як показані в зразках відмінювання на таблиці. Зважаючи на деякі ухили від наведених норм по окремих говірках української мови тощо, слід підкреслити поодинокі закінчення орудного однини в певних групах іменників першої відміни. Так, у жадному разі не переносити оз твердих іменників на мішані й м’які (а щодо іменників чоловічого роду, то це стосується й давального однини), отже треба за нормою:товаришем, сторожем, стовпищем, кашею, одежею, Галею, нянею, суддею, ріллею, статтею, революцією, Марією, татунем(відтатуньітатуньо)і т. ін. Тільки іменники мішані на -ярз ненаголошеним закінченням приймають -ом:столяром...(пор. § 391). В іменниках ніякого роду на -ятеж завсіди за зразком:за безладдям, з клоччям, дуб’ям, пір’ям, підзамчям, розторжямі т. ін. У жадному разі не скорочується й закінчення жіночого роду -ою, -еюв -ой, -ей.  Місцевий однини Закінчення місцевого відмінку однини в іменниках першої відміни хоч і цілком повно подані в зразках відмінювання, але обсяг уживання того чи іншого закінчення далеко не відповідає тим групам, що для них подані зразки, принаймні щодо іменників чоловічого й ніякого роду. Як бачимо ми з зразків, в іменників цих двох родів аж троє розрядів закінчень: -і(а після голосних та апострофа ще й -ї), -у(-ю) і нарешті -ові(-еві, -єві). А в докладнішому вивченні того, коли й які саме розряди іменників приймають те чи інше закінчення в місцевому відмінку однини, побачимо, що це найскладніший відмінок, що іноді той самий іменник може приймати і два і три закінчення. 1. Найзвичайніше і найширше вживане закінчення місцевого відмінку це -і(після голосних і апострофа -ї), при тім в іменників жіночого роду всіх трьох груп це й єдине закінчення, як і в давальному:у книзі, книжці, по землі, на полиці, мережі, надії, сім’їі т. ін. Але в іменниках чоловічого, й ніякого роду закінчення -і(-ї) буває лише переважно, а саме головним чином у тих із них, що без наростка -к: убайраці, на язиці,на порозі, в лузі, накожусі, березі, місяці, коні, зубі, возі, домі, дубі, у яйці, на плечі, в житті, смітті, на сонці, у морі, в полі. Щождо іменників чоловічого і ніякого роду з наростком -к- (-ик, -ок, -ак, -котощо), то вони в місцевому відмінку приймають переважно закінчення -у:на конику, в мішку, при гніздку, батеньку, дощику, ставку, грабунку, у війську, на ліжку, містечку, горщатку, яєчку, видовиськуі т. ін., також і деякі інші з іменників чоловічого роду твердих:на воску, в соку, знакутощо, зокрема ті з чужих мов, що кінчаються наґ к х:при Ґеорґу, в Нью-Йорку, в Цюріхуі т. ін. Та чимало є й таких іменників що приймають те й те закінчення: в лісу – в лісі, в гаю – в гаї, у саду – в саді, у склепу–у склепі, на ставу – на ставі, на на козаку – на козаці, на товаришу–на товариші, на школяру – на школярі, на косарю – на косарітощо (у двоскладових наголос переходить:в лісу – в лісіі т. ін.). Також і іменники ніякого роду мішаної й м’якої групи з наголосом не на закінченні:на сонці – на сонцю, у морі – у морю, у полі – у полю, при горі – при горю, на серці – на серцю,в становищі–в становищу, на вічі – на вічу, в питанні – в питанню, на обличчі – на обличчюі т. ін. Надто часто закінчення -у(-ю) буває при всіх іменниках чоловічого й ніякого роду після прийменникапо:по Дніпру, по дну, по слову, по кожуху, по олівцю, по яблуку, по болотуі т. ін. 2. Рівнобіжно з наведеними закінченнями в іменниках чоловічого роду вживається ще й закінчення давального відмінку -ові, -еві(-еві). Переважно це буває в назвах живих істот, хоч також і в інших:на батькові, при коникові, товаришеві, Корнієві, у рухові у словниковітощо. Навіть і в іменниках ніякого роду, надто ж із наростком -к-, трапляється це закінчення:на теляткові, при дитятковітощо. Закінчення -ові (-еві, -еві)в місцевому відмінку має нахил поширюватися на багато іменників (коли не всі), як бачимо, не тільки чоловічого роду. А щодо цих останніх, то його, напр., можна застосувати майже до всіх наведених зразків із закінченням -і, отжев байракові, на язиковіі т. ін. І трапляється це, справді, в українській літературній мові (як і в народній) часто. Навіть і в іменниках ніякого роду не випадкові такі закінчення, як от: "на небові" (М. Вовч.). "Яка тепер, серед зими, вулиця? То по літові та по теплові" (П. Мирний).  Назовний множини У назовному відмінку множини (і кличному, бо він тут щодо закінчень цілком і завсіди спадається з назовним) закінчення іменників майже цілком визначені й одноманітні за наведеними в таблиці зразками, тобто: іменники чоловічого й жіночого роду твердої групи приймають закінчення -и, а мішаної й м’якої -і(після голосних та апострофа -ї); іменники ніякого роду твердої й мішаної групи -а, м’якої -я. Пояснень, додатків до того, що міститься в таблиці, і винятків не багато. 1. Звичайне закінчення назовного множини в іменниках чоловічого роду твердої групи -и, отжезвіри, тхори, кондуктори, директори, професори, тенори, нумери, базариі т. ін., і тільки зрідка в неодноскладових іменниках нарможе бути тут ще й -і:хабарітощо (див. § 34). 2. Так само -ита -ізвичайне і в таких,як ліси, роги, береги, голоси, городи, холоди, рукописи, учителі, громадяни, селяни, татари, цигани, серби, брати, листи, клини, сини, чорти, голуби, старости, міняйлиі т. ін., і тільки в поодиноких іменниках чоловічого роду твердої групи трапляється ще закінчення -а:вуса(івуси), рукава(ірукави), ґрунта(іґрунти), хліба, вівса (вівси). У поезії трохи частіше вживається закінчення -ав назовному відмінку однини, напр.: "Кипіла в озерах вода.Палають села, города". (Т. Шевч.) Але взагалі вони в українській мові виняткові. Так само -иі в множинних іменниках, яклюди, штани, кури, сани, окуляри, шаравари, гуси, сіни, діти, грудитощо. Від слова панназовний множинипанове(іпани),відхазяїн – хазяїіхазяїни,віддруг–друзіідруги. 3. Закінчення -і(-ї) досить повно відбивається вже в таблиці, отже:ножі, орачі, столярі, школярі, лікарі, ячмені, зяті, гаї, солов’їі т. ін., а також жіночого роду:кручі, рогожі, бурі, шиї, сім’їтощо. Також у таких множинних, якдвері, коноплі, накожні, ості, манівці, ножиці, гордощі, хитрощі, дріжджі, помиїтощо. З іменників ніякого роду лише двоє слів приймають це закінчення: очі(око) іплечі(плече), всі інші -а(-я):вуха(вухо),яблука, пера, дерева, крила, чола, стовпища, обличчя, крильцяі т. ін., а також такі множинні, яквила, ясла, ворота, ясна, гусла, лещата, дверчата, давильця, вінцятощо. Щодо закінчень іменників при числівниках два, дві, обидва, три, чотири,то іменники чоловічого роду бувають із закінченням назовного відмінку (а не родового):два си́ни, три брати́, чотири вовки́, обидва стовпи́, чотири вчи́телі, три го́лубиі т. ін. (з таким наголосом у іменниках, як у родовому відмінку однини); іменники жіночого роду тверді можуть мати закінчення -і(-ї), як і м’які, при тімг к хперед -ізмінюються наз ц с:дві кни́зі, три вербі́, дві руці́, чотири му́сі, обидві корові́і т. ін, хоч із -и, надто післяг к х, звичайніше:дві кни́ги, чотири бо́чкитощо (так само завсіди з тим самим наголосом у іменників, як у родовому однини); іменники ніякого роду тверді на -опри числівникахдві, обидві, три, чотиритеж іноді мають закінчення -іі теж із зміноюг к хназ ц с:дві я́блуці, три відрі́, обидві сло́вітощо (наголос родового однини), хоч звичайнішедвоє ві́дер, три села́тощо.  Родовий множини Уже в прикладах відмінювання (ст. 40 – 41) досить точно відбилися закінчення родового відмінку множини та обсяг їх уживання: -ів(по голосних та апострофі -їв) – це закінчення іменників чоловічого роду, чистий пень (себто відсутність закінчення) – це форма ніякого та жіночого роду. Та все ж таки, як побачимо, геть усі іменники першої відміни щодо родового відмінку множини в таблицю розподілу іменників на групи не вкладаються, а наведені там зразки відмінювання не завсіди відповідають відповідній групі. 1. Іменники чоловічогороду всіх трьох груп щонайбільше приймають у родовому відмінку множини закінчення -ів(-їв), як от:до синів, без осокорів, степів, чортів, насипів, підписів, літописів, звірів, школярів, мечів, дощів, косарів, учителів, днів, ступенів, зятів, країв, солов’їві т. ін. і навіть деякі іменники чоловічого роду наа- (-я):до старостів, теслів, суддів.Також у множинних:без байдиків, з бельбухів, бебехів, викрутасів, зальотів, дріжджів, ношів, наймів, наритників, пачосів, обжинків, окулярів, в’язів, сходів, шараварів, граблів,(іграбель), манівців, Чернівців(іЧернівець), Сорочинців, Яківцівтощо і всі на -щі:радощів, молодощів, кліщів... Але іменники чоловічого роду з наростком -ан-, -ян-перед -ину родовому відмінку множини не мають закінчення (тобто чистий пень і є форма родового відмінку):без селян, з галичан, заробітчан, подолян, підгорян, хуторяні т. ін., ті ж, що з наростком -инбез-ан-, - ян-перед ними, звичайно теж приймають -ів:від болгарів, волохів, хазяїв(іхазяїнів),татарів(ітатар)тощо. Поодинокі іменники й інші: без чобіт, до циган,а надто після числівників:сім день(іднів), сто раз(частішесто разів), сім чоловіктощо. Закінчення -ейіз іменників чоловічого роду приймають лише троє:коней, грошей, гостей. 2 Без закінчення, себто чистий пень на форму родового відмінку множини вживають численні іменники ніякогойжіночогороду, напр.,без слів (слово), до дерев, з гнізд, серць(ісердець), борін, бур (буря), шкіл, рож, барв, форм, дощок, копійок, назов, мітел, воєн, картопель, сотень, кухонь, полотен, церков, буков, линов (линва), повісом, дружб...також і чоловічого роду на -а(-я):старшин, п’яницьтощо. Щодо того, як розпізнавати, коли в таких формах основний очиепереходить наі(гір, борін, пліс...), коли з’являється між приголоснимиочие(кухонь, сердець, назов...), колиочиене переходять наі(корон, рож, дерев...), коли залишається група приголосних без вставного голосного (нізд, барв, дружб...), то до сказаного в §131в, 2а і 3а  слід додати, що взагалі зв’язок поміж формами родового відмінку множини іменників ніякого й жіночого роду та здрібнілими формами від них дуже великий: звичайно в цих формах від того самого одного слова буває однаковий голосний або відсутність його, як от напр.: кухня – кухонь – кухонька сукно – сукон – суконце сукня – суконь – суконька полотно – полотен – полотенце книжка – книжок – кничечка Закінчення -ів(-їв) у іменників ніякого та жіночого роду буває лише зрідка:з полів(рідкопіль),до морів, місців (імісць),во́лів (воло), ба́гнів(іба́гон), обличчів(іоблич),роздоріжжів(іроздоріж),стовпищів(істовпищ),питаннів(іпитань),подвір’їв, прислів’їв, бабів, хатів(іхат),губів (від"губа", а від "губи́"= гриби –губ),статтів(істаттей). Так само лише в окремих словах і -ей:свиней, мишей, вошей, очей, плечей(іпліч). Нарешті чистий пень у формах родового відмінку множини і в деяких іменників множинних, насамперед із ознаками ніякого роду (себто з -а, -яв назовному:вила – вил, давильця – давилець, козла – козел, ясел, ясен, воріт, лещат, обставин, запросин, збоїн, вечерниць, ножиць, помий, конопель, висівок, віжок, ночов, круп(ікрупів),Яс, Атен, Черкас, Бендер, Карпат, Лубеньі деякі інші. Давальний множини Закінчення давального відмінку множини в іменниках першої відміни цілком вичерпуються наведеними в таблиці зразками відмінювання, бо всі без винятку тверді й мішані іменники приймають закінчення -ам,всі без винятку м’які – -ям. Щождо множинних іменників, то -амприймають усі ті, що в назовному мають закінчення твердих іменників (себто-и, -а), ті ж, що мають у назовному закінчення м’яких (-і, -ї, -я) – -ям, алеж після неподвоєнихж ч ш щ, як завсіди, теж -ам:гордощі–гордощам, пестощамі т. ін. Винятково:люди–людям, штани – штаням, курям, гусям, дітям, сіням, саням, грудям.  Знахідний множини Окремих закінчень для знахідних відмінків множини в іменниках немає, їх заступають або форми назовних, або родових відмінків. В усіх назвах речей, а також звичайно й тварин, знахідний відмінок множини дорівнюється назовному, а в назвах людей звичайно дорівнюється родовому: на дуби, по коні, про корови, за телята, ведмеді, карасі, жукиі т. ін., алена ковалів, про гостей, за молодиць, на хлопців. Указані тут загальні норми на те, коли знахідний відмінок множини дорівнюється назовному, а коли родовому, дуже ускладняються тими причинами, що про них буде мова в синтаксі в §§ 162, 164. Навіть у назвах речей ми частенько можемо вжити при тому самому дієслові додаткового слова то в формі назовного множини, то в формі родового, напр.: "купив зошити" і "купив зошитів", "шукаю ножиці" і "шукаю ножиць" і т. ін. Із них знахідні, звичайно, тільки перші, а другі родові, але це вживання при тих самих дієсловах додаткових слів то знахідного, то родового відмінку спричиняється до поплутань форм знахідних відмінків множини взагалі (порівн. § 38 1дрібн. шрифт). І назви живих істот (тварин) частенько подибуються при тих самих дієсловах то в формі знахідного відмінку (= назовного), то в формі родового. Через те стали можливі від таких слів форми знахідного = формам родового, а саме після прийменників, що вимагають знахідного: "посідали козаки на коней" (з народн. вуст) і т. ін. (досить відоме і в літературній мові). Навпаки, знахідний відмінок від назов людей не завсіди дорівнюється тільки родовому, а ще й назовному. Це навіть обов’язково в тих випадках, коли таке додаткове слово після прийменника разом із цим останнім сталося прислівниковим виразом чи хоч наблизилося до прислівника, напр.: "вийти в люди", "піти в учителі", "записатися в міщани", "пошитися в дурні" тощо. Навіть і в інших випадках знахідний відмінок множини від назов людей може дорівнюватися назовному, а не родовому, як от "хустки намолодиці"тощо, а в Шевченка, напр., такі вирази, як "серцелюдиполюбило", досить звичайні і становлять одну з стилістичних особливостей його.  Орудний множини Закінчення орудного відмінку множини -ами, -ямимайже достоту відповідає умовам уживання-ам,-яму давальному множини (див. § 45), отже вичерпується наведеними в таблиці (див. ст. 40 – 41) зразками. Усе ж таки в цьому відмінку є деякі невеликі й ухили від наведеної норми, як залишки колишніх окремих відмін. 1. Закінчення -мипісля приголосних, поруч звичайних закінчень на-ами,-ями, буває в таких поодиноких іменників, яккінь – з кіньми, гість – перед гістьми, чобітьми, жолудьми, коліньми (коліно –частина тіла),слізьми(звичайнішесльозами), крильми (крилоу птиці),свиньми.Також у деяких множинних:перед ворітьми, сіньми, курми, гусьми, дітьми, людьми, саньми, дівчатьмиі деякі ін. 2. Зрідка трапляється ще закінчення -има, почасти всуміш із-ми, -ами:око – очима, плече – плечима, ушима(івухами),грошима(ігрішми),грудима(ігрудьми),дверима(ідверми). Місцевий множини У місцевому відмінку множини закінчення ах, -яхуживається точно в таких самих випадках, що й-ам, -яму давальному множини:на ногах, школярах, обличчях, штанях, курях...див § 45).  Друга відміна.  .До наведеного в таблиці (стор. 41) слід додати, що точно так, як "орля", відмінюються й усі інші іменники цієї відміни, але після ж ч ш щ, як і зазначено в таблиці, звичайно, буде -ат- (а не -ят-):курча, курчати, курчатаі т. ін. Сюди ж належить і одно слово з наростком -ен-:ім’я –відімени, імені, іменем, імена, імен, іменам...,хоч подекуди і без -ен- за першою відміною м’якою групою:ім’я, ім’ям(орудн. одн.) тощо, себто якплем’я, вим’я, сім’я, тім’я, полум’я(див. § 35). Слово дівчата,що в орудному відмінку може мати незвичайне для 2. відміни закінчення(дівчатьми),хоч і походить від дівча (ніяк. p.), але вже не в’яжеться з ним і завсіди відчувається як множина до словадівчина.В окремих говорах навіть уже й немає словадівча,але єдівчинаідівчата.  Третя відміна. До наведеного в таблиці (стор. 41) прикладу відмінювання іменників жіночого роду на приголосний слід додати деякі пояснення й уваги. Не всі іменники цієї групи відмінюються точно за наведеним зразком, а саме в частині іменників у родовому відмінку однини буде закінчення -і, а не -и. Закінчення -ив родовому відмінку однини приймають усі іменники цієї відміни на-сть, -рть, себто натьза другим приголосним:до смерти, без дерти, з напасти, злостиі т. ін. та ще, як виняток, такі іменники:осінь, сіль, кров, любов, Русь, отже доосени, без соли, до крови, від любови, з Руси. Усі інші іменники третьої відміни в родовому відмінку однини приймають -і:ніч – до ночі, подорож – без подорожі, розкіш – від розкоші, твар–з тварі, молоді, постаті, тіні, мазі, Росі, приязні, жовчі, матеріі т. ін. В усьому іншому всі іменники цієї відміни приймають ті самі закінчення, що й у наведеному зразку, тільки, як звичайно, після неподвоєних шелесних треба ставити а, а нея:ночам, ночами, ночахі т. ін. (хочніччю, розкішшю, подорожжю, заполоччю...,а з аналогії йхарчю, нехворощю, жовчю,тощо, порівн.розторжя, підзамчя...у § 35). Але від слова мати,що приймає при відмінюванні наросток -ер- (матері, матір’ю...), знахідний однини будематір, а кличниймати! Зрідка іменники третьої відміни в родовому відмінку множини приймають закінчення -ів:подорожів, розкошів, матерів, відповідів(івідповідей),тварів(ітварей).

*59.Прикметник як частина мови,загальна характеристика значення, морфологічних ознак і синтаксичних функцій. Лексико-граматичні розряди прикметників, їх значення, творення і вживання. Перехідні лексико-граматичні розряди прикметників.

Прикметник – це повнозначна самостійна частина мови,що виражає статичну ознаку предмета граматично виражену в залежних від іменника категоріях – роду, числа і відмінка. І виступає в реченні в ролі означення або іменної частини складеного присудка.Відповідає на питання : який? Чий?

Статична ознака предмета може передаватися прикметниками:

1. Безпосередньо, семантикою власної непохідної основи. Це прикметники, що означають:

А) особливості характеру і психологічного складу людини : веселий,гордий, добрий, жорстокий. Мудрий.

Б) фізичні властивості людини або тварини: блідий, глухий, здоровий, кволий,сивий, сліпий,старий.

В)ознаки предметів чи істот щодо кольору чи масті: білий, голубий, червоний, чорний, гнідий, вороний

Г) смакові якості предметів: гіркий, солодкий, терпкий

Д) ознаки предметів за безпосереднім фізичним враженням: гарячий, гострий, легкий, мокрий

2. Через відношення до інших предметів :

А) до конкретних предметів : вівсяне борошно, срібна монета

Б) через відношення до осіб: братів м»яч, соловейків голос

В) через часові чи просторові відношення : ранкова зарядка, лісові насадження.

Г) через відношення до дії: збиральний комбайн, дбайлива господиня.

Морфологічні особливості прикметника. Оскільки прикметник виражає ознаки предметів. То разом з іменником утворює смислові і граматичні єдності . Тому має категорії роду, числа і відмінка.

Категорія роду прикметника – це словозмінна граматична катеорія , яка позначає відношення прикметника до іменника. Є чол., жін.., і сер. рід прикметників. Іноді прикметники виступають єдиним показником роду іменника ( при незмінних іменниках і назвах осіб за родом діяльності):розумний поні, ввічлива лікар,молодий професор

Категорія числа прикметника – це словозмінна граматична категорія, яка служить засобом синтаксичного зв»язку з іменником. Виражається у двох формах: однини і множини( мудра голова – мудрі голови). Прикметники з іменниками, що вжив. тільки в множині вказують на множинність означуваних предметів: зручні штани, гострі ножиці. При поєднанні з невідмінюваними іменниками прикметник є єдиним показником числа цих іменників : смачне рагу –смачні рагу

Відмінок прикметників - це словозмінна граматична категорія, яка не має самостійного значення і є засобом узгодження прикметника з означуваним іменником. Представлена 7-ма відмінковими формами. Засоби вираження роду, числа і відмінка: закінчення –ий( -ій) для чол..р; -а( -я) для жін.р; -е(-є) для сер.р та закінчення – і( -ії)для Н.в множ.всіх родів.

Лексико- граматичні розряди прикметників.

Якісні прикметники виражають ознаку предмета безпосередньо лексичними значення ми своєї основи або через властивість іншого поняття і називають властивості , що можуть проявлятися більшою чи меншою мірою.

Якісні прикметники можуть означати :

1. Якості та властивості предметів, які сприймаються органами чуття: чорний, тихий, дзвінкий, солоний

2.просторові ознаки : широкий, довгий, тісний, далекий

3. риси людського характеру і розумового складу: гордий, хитрий. Талановитий

4. фізичні риси людей і тварин : сліпий, гладкий, лисий.

5. часові та вікові ознаки: давній, молодий

6. загальниа оцінка: задовільний. Добрий, гарний

Відносні прикметники виражають ознаку предмета за відношенням до предмета ( соняшникове насіння), особи ( учнівські збори), абстрактного поняття ( творчий процес), дії ( прелітний птах), оставини ( вчорашній день), числа ( подвійна плата). Виділяють такі тематичні групи відносних прикметників:

1. які виражають ознаку предмета щодо матеріалу: золотий годинник, дубовий стіл.

2.вказують на розмір, вагу , кількість: стограмова гиря, повторний іспит

3. місце і простір : степовий район, північне сяйво

4. час: літній вечір, завтрашній план

5. за тривалістю в часі: триденний відпочинок, годинна перерва

6. за призначенням: лікувальний заклад, будівельний матеріал

7. за належністю іншому предметові: пришкільна ділянка, університетська їдальня

Відносні прикметники синонімічні з непрямими відмінками іменників з або без прийменника : дитячий конкурс –конкурс для дітей; гарматний постріл –постріл гармати або синонімічні з дієслівною конструкцією у формі підрядного речення : захисний одяг – одяг, що захищає

Присвійні прикметники. Їх виділяють у межах відносних. Вони означають належність предмета особі або істоті. Від назви якої вони утворені і відповідають на питання чий?: татове пальто, мамина сукня.

Утворюються від назв осіб і тварин, що є іменниками другої відміни, за доп. суфіксів – ів( -їв). Можливі варіанти ( -ов, -ев, -єв). : чоловіків, водіїв, водієве

Від іменників 1-ї відміни присв.прикм.утворюються за допомогою суфіксів –ин ( -їн): сестрин, Зоїн. Від іменників Ілля , суддя присв.прикм. утворюються за допомогою суфікса –ів: Іллів, cуддів.

Взаємопреходи між розрядами прикметників. В українській мові є прикметники, що поєднують у собі значення і присвійних, і відносних і називаються

присвійно-відносними: богатирський меч –богатирський епос ; лисяча нора – лисяча шапка. Присвійно –відносні прикметники від назв людей утворюються за допомогою суфікса –ськ( -цьк), - ач( -яч): офіцерський. Козацький, батьківський, дитячий, дівчачий. Від назв тварин за допомогою суфіксів – ин. –ін, -ов, -ев: тюленевий, горобиний

Присвійно-відносні прикм означають:

1. матеріал: бобровий комір

2.певвний різновид предмета: пташине м»ясо, качаче яйце

3. передають значення ( імені кого): Шевченківська премія, пушкінська медаль

4. характерний або типовий для когось: стефаниківський стиль, качина хода

Прехід відносних прикметників у якісні : бронзова ваза ( присв) – бронзова засмага ( якісний); вишневий садок ( присвійний)- вишнева обкладинка ( якісний)

Прехід присвійно-відносних у якісні : вовчий апетит, зміїна усмішка, орлиний погляд

Перехід якісних у відносні : чорна фарба- чорна металургія.

Категорія ступеню порівняння вказує на ступінь вияву ознаки і властива лиш якісним прикметникам, крім :

1. тих. Що означають масть тварин: гнідий, вороний

2. на означення кольору утвореного за кольоровою схожістю до інших предметів : малиновий, вишневий, шоколадний

3. тих, що виражають сталі ознаки: мертвий, німий, сліпий, вагітна

4. прикметники із значенням неповноти ознаки : чорнявий, білуватий, повнуватий

5. прикметники із суфіксами – еньк, -есеньк, -ісіньк, -юсіньк, -езн, -енн, -ущ та з префіксом –пре. –архі, -ультра: молоденький, тихесенький. Величзний, широченний. Премудрий, хитрющий, архіреакційний, ультрачервоний.

6. Складні прикметники. Що означають якість із додатковим відтінком: кисло-солодкий, темно-коричневий

7. скл.прикм. з другим компонентом – видний. – подібний: чорноокий, газоподібний, бруньковидний.

8. прикметники дієприкметникового походження: нездоланний, незбагненний

9. прикм. Віддієслівного творення з префіксом не-: невиліковний, непохитний

*60.Ступені порівняння прикметників (синтетичні та аналітичні форми). Прикметники, що не утворюють ступенів порівняння. Повні і короткі прикметники. Стягнені та нестягнені форми повних прикметників. !Словозміна прикметників. Словотвір прикметників.

Ступінь порівняння прикметників.У прикметників вищого ступеня існують дві форми вираження –синтетична і аналітична.

Синтетична форма утворюється за допомогою суфіксів – іш. –ш: глибший, біліший. ( коли основа закінчується на =ж, то –ш перетв.на –ч: дорожчий, вужчий). За допомогою суплетивних форм: гарний-кращий, поганий-гірший.

Аналітична форма: більш( менш) + звичайний ступінь: більш високий, менш розумний.

Для найвищого ступеня порівняння існують три форми : проста, складна і складена.

Проста: най + вищий ступінь : найвищий. Найкращий

Складна: як, що + найвищий ступінь: якнайдовший, щонайсильніший

Складена форма: найбільш, найменш + звичайний ступінь : найменш вибагливий, найбільш примхливий.

Повні і короткі прикметники.

Повні:

1. мають усі три граматичні категорії

2. вільно вживаються в різних стилях мови.

3. Існують у двох морфологічних варіантах – стягненому і нестягненому.9 частіше у стягненому)

4. Утворилися внаслідок злиття колишніх іменних прикметників з відповідним відмінковим закінченням давніх вказівних займенників: новъ + jь – новыjь –новий

Короткі прикметники:

1. Можливі лиш в Н.в і З.в одн. Чол.. роду

2. Являють собою чисту основу: годен, потрібен, певен

3. не змінюються за родами, числами і відмінками

4. Мають паралельні повні форми. Потрібен – потрібний

5. Вживаються преважно у фольклорі та поезії

Нестягнені варіанти повних прикметників:

1. можливі лише в Н.в і З.в множини і жін.. та сер роді в однині: великії, добрії, зеленая, зеленую (бачу)

2. вживаються обмежено ,у народній творчості, у поезії . Стоїть гора високая.

Ад»є ктивація – перехід інших частин мови у прикметники.

Ад»єктивуються найчастіше дієприкметники : зрозумілий, похили; неозначені займенники : Принеси мені квітку не якусь –там, а гарну; числівник «один»: У нас одна мета; фразеологізми : Студент він так собі.

Прикметники, що не утворюють ступенів порівня

1)Назви абсол. Ознак що не вияв. Більшою або меншою мірою босий голий жонатий

2)назви масті тварин буланий вороний

3)назви кольорів утв. Від ім.. Відносно недавно бордовий шоколадний

4)якісні прикм. З суфіксами уват юват ав яв ущ ющ езн тонкуватий величезний префіксами пре над за ультра архі задовгий

5)прикм. Суб’єкт. Оцінки з суфіксами еньк есеньк ісіньк юсіньк малесенький

6)складні прикм. Червоно-білий

7)віддієсл. Прикм з префіксом не невихований

8)прикм з суфіксами анн енн недоторканий

*61.Числівник як частина мови, загальна характеристика значення, морфологічних ознак і синтаксичних функцій. Формування числівника як частини мови. Нумералізація

Числівник – це повнозначна, змінна частина мови, що означає кількість предметів ( точно фіксовану або неозначену), абстрактно-математичну кількість чи порядок предметів при їх лічбі, характеризується морфологічною категорією відмінка при обмеженому функціонуванні категорій роду та числа.Не всі слова, що мають кількісне значення належать до числівників.

Поза системою сучасних числівників перебувають:

1. кількісні іменники: пара, десяток, дюжина.

2. іменники. Еквіваленти дробових числівників: чверть,половина, десятина

3. іменники утворені суфіксальним способом від числівників: одиниця, двійка, трійка ( деякі мовознавці не зараховують до числівників порядкові числівники і слова мільйон, нуль, тисяча)

Морфологічні особливості числівника.

Визначальною для числівника є морфологічна категорія відмінка. Яка властива всім групам числівників. В українській мові не відмінюються лиш числівники пів,півтора, півтори, півтораста.

В окремих випадках числівники протиставляються за родами: один- одна; два-дві, півтора- півтори.

Категорії числа у числівника немає. Оскільки на число вказує його лексичне значення. Виняток –один –одні .

Семантичні групи числівників.

1. Кількісні:

-означено-кількісні:

А) власне кількісні:1-10.,20-90( по десятках). 100, 200, 300… 1000, 1 000 000 та сполучення цих слів у складі аналітичних числових назв

Б) збірні:двоє, обоє, обидва,обидві, 3-20, 20-30, 50-90

В) дробові. Перший компонент – кількісний числівник, позначає власне кількість. Другий – порядковий числівник – вказує на межу поділу цілого: одна десята прибутку.

Мішані дробові числівники: одна ціла і три чверті.

-неозначено-кількісні:багато. Мало. Чимало. Кільканадцять. Кількадесят. Стонадцять.

2. Порядкові числівники позначають порядкове місце одного предмета в ряду інших при лічбі : перший, третій, десятий і.т.д

Морфологічні групи числівників.

Прості числівники з однокореневою основою:

• Назви чисел першого десятка

• сто, тисяча, сорок, мільярд, нуль

• Назви другого десятка із суфіксом –надцять та назви десятків із суфіксом –дцять

• Збірні числівники і півтора

• Неозначено-кількісні числівники

• Порядкові числівники

Складні числівники( мають два корені):

• Назви десятків 50-90

• Назви сотень 200-900

• Збірний числівник обидва (-ві). Дробовий півтораста

• Неозначено- кількісні: кількадесят, кількасот

• Порядкові числівники: вісімдесятий, шістнадцятий

• Складені числівники: складаються з 2. 3 і більше простих числівників: сто тридцять шість. Окрему групу складених становлять дробові числівники.

Нумералізація – перехід слів у числівники.

Море слів.Він багато працював ( але: Він працював багато годин)

*62.Розряди числівників -за значенням. Групи числівників за будовою. Відмінювання і правопис числівників. Синтаксичні зв’язки числівників з іменниками

Розряди числівників за значенням

За значенням і граматичними ознаками числівники поділяються на кількісні (відповідають на питання скільки?) і порядкові (відповідають на питання котрий?).

Кількісні числівники змінюються тільки за відмінками, але не мають роду й числа, крім числівників один (який має форми родів — одна, одне і числа множини — одні), два (має форму жіночого роду дві), обидва (жіночий рід обидві), півтора (жіночий рід півтори).

Кількісні числівники, які означають число, бувають підметами й додатками:

Три і чотири — сім (підмет і присудок). Розділіть двадцять чотири на вісім (додатки).

Порядкові числівники змінюються за родами (четверта,четверте), числами (четвертий, четвертї), відмінками (четвертого, четвертої, четвертих).

Порядкові числівники виступають тими членами речення, що й прикметники, — означеннями, іменною частиною присудка, зрідка підметом, додатком чи обставиною.

Мій брат навчається у третьому класі (означення).

Тарас Шевченко народився тисяча вісімсот чотирнадцятого року (обставина).

На фініші наш спортсмен був п'ятим (присудок).

Сьоме січня — Різдво Христове за православним календарем (підмет).

Кількісні числівники виражають кількісну характеристику предметів або абстрактне число. До кількісних числівників належать: власне кількісні, збірні, дробові, неозначено-кількісні.

Власне кількісні числівники означають цілі числа: чотири, сорок один, сто двадцять п'ять, тисяча, мільйон.

Збірні числівники означають певну кількість предметів як сукупність, як одне ціле: двоє, троє, шестеро, двадцятеро.

Збірні числівники поєднуються з іменниками — назвами осіб чоловічого роду (троє друзів,), з іменниками середнього роду, що означають назви істот (двоє кошенят,) або предметів (четверо відер,); та з іменниками, які мають тільки форму множини (троє саней,). До збірних нележать числівники обидва, обидві, обоє.

Дробові числівники означають частину числа від цілого: три четвертих, сім восьмих, двадцять сотих.,

Неозначено-кількісні числівники — назви узагальнено-кількісних понять: багато, небагато, мало, немало, чимало, кілька, декілька, кільканадцять, кількадесят. Вони можуть поєднуватися з іменниками, що означають масу, речовину, збірні або узагальнені поняття: багато цукру, чимало клопоту.

 Групи числівників за будовою

За будовою числівники поділяються на прості, складні та складені.

Прості числівники складаються з однієї кореневої основи. До них належать:

— назви чисел першого десятка (один — десять), числівники сто, тисяча, мільйон, мільярд, нуль;

— числівники, утворені за допомогою суфікса -дцять: одинадцять, двадцять, тридцять;

— збірні числівники: двоє, одинадцятеро;

— неозначено-кількісні числівники: кілька, багато, немало;

— порядкові числівники, утворені від простих числівників: третій, сьомий, сотий. Складними називаються числівники, утворені від двох числівникових основ. До них належать:

— назви десятків: шістдесят, дев'яносто;

— назви сотень: триста, сімсот;

— збірні числівники (обидва, обидві), дробові (півтора), неозначено-кількісні (кількадесят, кількасот);

— порядкові числівники, утворені від складних кількісних: двохсотий, сімдесятий. Складені числівники складаються з кількох слів:

двадцять два, вісімдесят третій, тисяча дев'ятсот вісімдесят перший.

Морфологічні особливості кількісних числівників

1. Кількіснічислівники не мають категорії роду, числа, крім числівників один, два, обидва, півтора, тисяча, мільярд, нуль.

2. Числівник один має ознаки прикметника: змінюється за родами й числами (одна, одне, одні), відмінками (одного, одної).

3. Числівники два, обидва мають ознаки роду тільки в сполученні з іменниками у формі називного та знахідного відмінків: два ясени, дві берізки, але двох ясенів, двох берізок; обидва хлопчики, обидві квітки, обох хлопчиків, обох квіток.

4. Має форму жіночого роду й невідмінюваний числівник півтора (жіночий рід півтори).

5. Числівники тисяча, мільйон, мільярд, нуль мають форми роду, числа, змінюються за відмінками.

Уживання числівників з іменниками

1. Числівники два, три, чотири вживаються з іменниками чоловічого роду у формі називного відмінка множини та іменниками жіночого і середнього роду у формі родового відмінка однини: два учні, дві газети, два озера; три стільці, три школи, три поля; чотири уроки, чотири книги, чотири слова.

2. При дробових числівниках іменники мають форму родового відмінка однини: дві шостих метра, двох шостих метра, двом шостим метра...

3. Числівники півтора, півтори, півтораста вимагають від іменника форми родового відмінка: півтори години, півтора яблука, півтораста робітників.

4. Числівники від п'яти і далі у формі називного відмінка керують іменниками, вимагаючи від них форми родового відмінка множини: вісім будинків, тридцять сім учнів. У всіх інших відмінках маємо узгодження: восьми друзів, тридцятьма сімома учнями.

5. Зі складеним числівником іменник уживається в тій формі, якої вимагає останнє слово: триста двадцять одне дерево, сорок три столи, п'ята сторінка.

Відмінювання кількісних числівників

1. Числівник один, одно (одне), одна відмінюється так:

	Чол. і середн. рід	Жін. рід	Множина
Н.	один, одне (одно)	одна	одні
Р.	одного	однієї (одної)	одних
Д.	одному	одній	одним
Зн.	одне (одно)	одну	= Н. або Р.
Ор.	одним	однією (одною)	одними
М.	...одному (однім)	...одній	...одних

2. Інші кількісні числівники відмінюються в такий спосіб:

Н.	два, дві	три	чотири
Р.	двох	трьох	чотирьох
Д.	двом	трьом	чотирьом
Зн.	= Н. або P.	= Н. або P.	= Н.абоР
Ор.	двома	трьома	чотирма
М.	...двох	...трьох	...чотирьох

Н.	п'ять	шість
Р.	п'яти, п'ятьох	шести, шістьох
Д.	п'яти, п'ятьом	шести, шістьом
Зн.	п'ять або п'ятьох	шість або шістьох
Ор.	п'ятьма, п'ятьома	шістьма, шістьома
М.	...п'яти, п'ятьом	...шести, шістьох

Н.	сім	вісім
Р.	семи, сімох	восьми, вісьмох
Д.	семи, сімом	восьми, вісьмом
Зн.	сім або сімох	вісім або вісьмох
Ор.	сьома, сімома	вісьма, вісьмома
М.	...семи, сімох	...восьми, вісьмох

3. Як п'ять або шість відмінюються числівники дев'ять, десять, одинадцять, дванадцять, тринадцять, чотирнадцять, п'ятнадцять, шістнадцять, сімнадцять, вісімнадцять, дев'ятнадцять, двадцять, тридцять.

4. Складні числівники п'ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят відмінюються за таким зразком:

Н.	п'ятдесят
Р.	п'ятдесяти, п'ятдесятьох
Д.	п'ятдесяти, п'ятдесятьом
Зн.	п'ятдесят або п'ятдесятьох
Ор.	п'ятдесятьма, п'ятдесятьома
М.	...п'ятдесяти, п'ятдесятьох

5. Складні числівники двісті, триста, чотириста, п'ятсот, шістсот, сімсот, вісімсот, дев'ятсот відмінюються за такими зразками:

Н.	двісті	п'ятсот
Р.	двохсот	п'ятисот
Д.	двомстам	п'ятистам
Зн.	двісті	п'ятсот
Ор.	двомастами	п'ятьмастами, п'ятьомастами
М.	...двохстах	...п'ятистах

6. У складених кількісних числівниках відмінюються всі складові частини: з чотирьохсот сімдесяти восьми тисяч шестисот п'ятдесяти дев'яти (карбованців).

7. Числівники сорок, дев'яносто, сто в родовому, давальному, орудному й місцевому відмінках уживаються з закінченням -а: сорока, дев'яноста, ста.

8. Збірні числівники двоє, обоє, троє в непрямих відмінках мають форми від два, оба (давня форма), три: двох, двом..., обох, обом..., трьох, трьом....

9. Збірний числівник обидва (обидві) має в непрямих відмінках такі форми: обох, обом, обома, на обох.

10. Збірні числівники четверо, п'ятеро, шестеро, семеро, восьмеро, дев'ятеро, десятеро, одинадцятеро в непрямих відмінках мають форми відповідних кількісних числівників: чотирьох, чотирьом, п'ятьох, п'ятьом, шістьох, шістьом.

11. Числові назви тисяча, мільйон, мільярд відмінюються як іменники.

12. Неозначено-кількісні числівники кільканадцять, кількадесят відмінюються як числівник п'ять: кільканадцяти й кільканадцятьох, кількадесятьма й кількадесятьома.

 Відмінювання порядкових числівників

1. Числівники, що мають закінчення -ий, відмінюються як прикметники твердої групи: перший (перша, перше), другий, четвертий, п'ятий, шостий, сьомий, восьмий, дев'ятий, десятий, одинадцятий, двадцятий, сотий, тисячний, мільйонний; числівник третій (третя, третє) відмінюється як прикметник м'якої групи.

2. У складених порядкових числівниках відмінюється остання складова частина: вісімдесят восьмий, вісімдесят восьмого, тисяча дев'ятсот дев'яносто першого (року), у тисяча дев'ятсот тридцять дев'ятому (році).

Дробові числівники

Дробові числівники складаються з двох частин, перша з яких є кількісним числівником, а друга — порядковим, і відмінюються, відповідно, як кількісні й порядкові числівники: двом третім, трьома п'ятими; ділити на одну двадцяту.

Половина (1/2), третина (1/3), чверть (1/4) відмінюються як звичайні іменники.

Числівники півтора (карбованця, відра), півтори (тисячі), півтораста не відмінюються

М'який знак у числівниках

М'який знак пишеться:

1. У кінці числівників п'ять, шість, дев'ять, десять, від одинадцяти до двадцяти та в числівнику тридцять.

2. У непрямих відмінках після літери, що позначає м'який приголосний, перед о та закінченням -ма: трьох, двадцятьох; трьома, двадцятьма.

3. У називному відмінку числівників від п'ятдесяти до вісімдесяти та від п'ятисот до дев'ятисот м'який знак не пишеться ні в середині, ні в кінці слова: п'ятдесят, вісімдесят.

4. У непрямих відмінках числівників, що позначають сотні, м'який знак вживається у їхній першій частині: трьохсот, трьомстам, трьомастами.

Правопис складних числівників

Разом пишуться:

а) складні кількісні числівники: одинадцять, п'ятдесят, триста (трьохсот, трьомстам);

б) складні порядкові числівники й схожі з ними прикметники, останнім компонентом яких є -сотий, -тисячний, -мільйонний: дев'ятисотий, тридцятисемитисячний, п'ятсоттридцятитисячний, двохсотий, шістдесятип'ятимільйонний, багатотисячний, кількамільйонний.

Окремо пишуться:

а) складені кількісні та порядкові числівники: тисяча п'ятсот тридцять вісім, тисяча дев'ятсот вісімдесят восьмий;

б) порядкові числівники, до складу яких входять слова з половиною й под., теж пишуться окремо: три з половиною тисячний загін.

Через дефіс пишуться:

а) порядкові числівники, написані цифрами й літерами: 7-й, 10-ї, 11-го, 35-мільйонний, 3-тисячний;

б) складні займенники з компонентами -будь, -не-будь, казна-, хтозна-: хтозна-скільки, скільки-небудь іт. ін.

*63.Займенник у системі частин мови: специфіка значення, морфологічних ознак і синтаксичних функцій. Розряди займенників за значенням. Відмінювання і правопис займенників. Прономіналізація. Перехід займенників до інших частин мови..

Займенник – це самостійна частина мови, яка вказує на істоту, предмет, ознаку чи кількість не називаючи їх. Особливістю семантики займенників є: абстрактний характер значення(він- особа або предмет), не мають власного постійного лексичного значення, не виконує номінативної функції, категоріальним значенням займенника є вказівка на предмет. Займенник має такі морфологічні категорії як категорію роду, числа і відмінка.

Категорія роду:

1.усі прикметникові займенники змінюються за родами і мають залежний від означуваного іменника рід(чий, чия, той, те),

2. Іменникові займенники(він, хтось, хто небудь, дехто, будь-хто)не змінюються за родами(хтось постукав), нерозчленовану синкретичну категорію роду, яку визначаємо з контексту мають:особові займенники(я, ти), зворотній(себе), питально – відносні займенники(хто,що), заперечні(ніхто, нічого). Не мають категорії роду числівникові займенники

Категорія числа : це займенники які змінюються за числами (він, вона, воно,вони), займенники, які вказують на одн.і мн. (себе, хто – чоловік переконав себе, люди переконали себе), ті займенники, що вказують лише на однину(імен: я, ти; пит.-відн.:хто,що; неозначені:хтось, щось, будь – хто), займенники, що вказують лише на множину(ми, ви).

Категорія відмінка. За особливостями відмінювання поділяються на такі групи:

1. Займ, які відмінюються як прикметники і в яких відмінкові форми узгоджуються з відмінковою формо. Іменника(твій, свій, наш).

2. займ, які відмінюються подібно до іменників, тобто мають незалежну категорію відмінка(я, ти, вони, себе, хтось)

3. Займенники з неповною парадигмою(себе, нікого, нічого),

4. Деякі займенники мають на відміну від інших іменних частин мови розірвані словоформи (ні за що, ні на чому),

5.займенники мають свої відмінкові закінчення( –е в Р. та З.в.; -ас в Р. та З.в.; -и у Н,в). 6. Є такі, що відмінюються в одних відмінках за іменником типом, а в інших за прикметниковим(він, його, йому, його, ним).

Правопис. заперечні та неозначені займенники утворюються від відносних за допомогою часток, які пишуться разом із займенниками і є префіксами(ніхто,ніщо, ніякий, абихто, дехто, дещо),або через дефіс (будь – хто,будь – що, будь-який, хтозна-який, хто-небудь,що-небудь). У непрямих відмінках заперечні та неозначені займенники можуть вживаися з прийменниками, які стоять після часток. ,Тоді всі три смлова пишуться окремо(ні в кого, ні до чого, будь до кого, аби з ким, хтозна з ким), але(в нікого, до нікого,з хтозна-ким, до декого

Конкретне значення займенника змінюється залежно від суб'єкта, ситуації, як у наведеному прикладі. Отже, виділення займенника як частини мови ґрунтується на особливій його семантиці — високій узагальненості значення. Так, займенник він може означати особу і будь-який предмет, хто— будь-яку особу .(одну чи декілька), який — може вказувати на якість чи властивість особи або предмета, стільки — на кількість осіб чи предметів. Тобто займенникам властиві узагальнено-предметні, узагальнено-якісні і узагальнено-кількісні значення, які конкретизуються лише в контексті. Займенники відмінюються, хоча кожен розряд і навіть переважна більшість окремих займенників має свої особливості відмінювання (для особових займенників характерний суплетивізм —я, мене, мені; наявність безприйменникових та прийменникових рядів відмінкових форм — його, до нього; відсутність у зворотного займенника себе форми називного відмінка тощо).

.За своїм значенням усі займенники поділяються на розряди:

До особовихналежать займенники я, ти, ми, ви він, вона, воно, вони. Особові займенники не замінюють іменників, а називають осіб: займенник першої особи однини я означає того, хто говорить, напр.: Я вже казав про пам'ять, як про вічну книгу, де все записано і про них. Займенник ти означає адресата, до якого звертається мовець: Дорогий Борисе! Я саме до тебе адресував цей лист. Займенники я, ти і займенники ми, ви протиставляються як форми однини і множини. Проте мають такі значення: ми — це я і ще хтось, у публіцистичному і науковому стилях ми — це авторське я», вжите як засіб зближення автора з читачем; займенник ви вказує на багатьох осіб, до кого звернена мова, шанобливе ставлення, наприклад: Сьогодні ми помудріли; Ми опрацювали великий матеріал...; Вам лиш пам'ять одна і суддя й засторога: все, що вам дороге, зберігає вона... Перед нею одною — ви муж і жона.

Зворотний займенниксебе, вказуючи на особу чи предмет, не має форми називного відмінка, а також категорії роду та числа. Може стосуватися усіх трьох осіб: Я знаю себе; Ти знаєш себе; Вони знають себе. У формі давального відмінка займенника собі його вживання характерне для розмовного мовлення: Був собі дід та баба.

Присвійні займенники: мій, твій, ваш, наш, свій, його, її, їх, їхній. За значенням і граматичними ознаками близькі до прикметників: Здоров'я, щастя усім вашим працівникам, щоб вони глибоко орали свою журналістську ниву і в пухкий ґрунт клали тільки добірні зерна, пам'ятаючи — з нами Бог, з нами Україна. Тому для мене так трагічно Те, що ти чиясь, а не моя.Вказівні займенникитой, отой, цей, оцей, такий, отакий, сей (ся, сі, се) та нестягнені форми тая, тую, тії, цяя, ції вказують на предмети та їх ознаки. Вказівний займенник стільки співвідносний з кількісним числівником. Напр.: Не розумію, чому оте все добро заслуговує іноді зневажливого слова «черепки».. Овва, чого заманулося вам, люди-небораки! Забудьте про се, руки маєте короткі; «Сама колись дівувала, теє лихо знаю» (Т. Шевченко).

Означальні займенникиувесь (ввесь, весь), усякий (всякий), кожний (кожен), жодний (жоден), інший, сам, самий вживаються в реченні в ролі узагальнено-якісних означень, а при субстантивації — в ролі підметів і додатків. Займенники кожний і всякий синонімічні між собою, означають окреме в даному кількісному ряді: Кожна птиця знайде свого Гриця; Всяка кузочка свою дружину має. Займенник кожний має значення «всі по-одному», «будь-який із подібних собі», наприклад: У кожного чоло життя і жаль порили, і в оці кожного горить любові жар. Займенник усякий меншою мірою, ніж займенник кожний, виражає значення розділовості: У всякого своя доля і свій шлях широкий» (Т. Шевченко). Займенник жодний (жоден) уживається в двох значеннях: 1)«ні один», наприклад: Ви про все це знаєте: і про десятки великих міст, де немає жодної або є одна-дві українські школи, і про півтори (півтори!) книжки на душу населення, видавані українською мовою. 2)«ніякий», наприклад: Скажіть мені, чи хто тут не зрозумів слів, сказаних по-українськи чи по-російськи? Всі ми тут розуміли і всі ми відповідно реагували, і не було у нас жодних проблем. Діалектне його значення «кожен, всякий», наприклад: До Мелашки ходити далеко, стали вони жоден вечір зіходитись під вербою, біля Теклиної хати. Слід розрізняти означальні займенники сам, самий, сама, самого, самі, самих, самим від сам, самий, самого, самої і т. д. Перший уживається на означення того, що особа чи предмет виконує дію сама, без сторонньої допомоги: Самі й розшифровують зібраний матеріал, покладають його на ноти; Тільки пам'ятайте, що сама собою газета не з'явиться. Другий займенник з наголосом на першому складі має значення крайньої просторової чи часової межі іменника, при якому цін ужитий: Сумна арфістко,—рученьки вербові!— по самі плечі вкутана в туман. Зіграй мені мелодію любові, ту, без якої холодно словам; «Дорога йшла з гори та на гору, з гори та на гору, над самою Россю. У ролі підсилювальної частки при словах на означення часу, причини теж уживається займенник самий, наприклад: Що це?! Жодного такого камінця на Волині не зустрічається. Це могло бути лише одне. А саме — ідол!; саме тому... саме в той час.

Питальні займенники: хто, що, який, чий, котрий, скільки. Вони містять у собі питання про особу, предмет, ознаку, належність і кількість предметів: А жінці хто потрібен, якщо вона — поет?; Або погибель, або перемога, сі дві дороги перед нами стане... Котра з цих двох нам судиться дорога.

Відносні займенники. Якщо перелічені питальні займенники приєднують підрядне речення до головного, тобто виступають як сполучні слова і є співвідносними словами до іменника чи займенника головного речення, тоді вони стають відносними займенниками. Є певні особливості їх уживання. Займенник який уживається в усіх стилях мови, коли треба вказати на якісний характер ознаки, наприклад: Природно, яка позиція — такі й результати. Займенник котрий вживається тоді, коли треба підкреслити вибір осіб, предметів, ознак з ряду однорідних: Полювання з крякухою дуже добутливе, спокійне полювання, особливо для мисливців, котрі вже в літах, котрим уже бродити по болотах та лазити по очеретах, сказать би, важкувато. Використання відносного займенника котрий у значенні який зустрічається значно рідше, наприклад: Чується... Шум океану, Луною котрого ця річка Воркоче. Відносний займенник чий вказує на належність предмета, вживається переважно в книжній мові: Наблизившись до високо-правдивого таланту В. М. Шукшина, поруч побачив Григора Тютюнника, чиє «немає загадки таланту. Є вічна загадка Любові» вже непроминальне. Займенники хто і що співвідносні з іменниками — хто з особою, а що — з предметом або особою, скільки співвідносний з числівником.

Відмінювання займенників. Частина займенників відмінюється як прикметники. Напр.: наш, всякий, інший, кожний, їхній. Займенники стільки і скільки відмінюються як числівник два. Інші займенники мають три типи відмінювання: 1. я, ти, ми, ви, себе; 2. він, вона, воно, вони; 3. мій, твій, свій, чий, той, цей, весь, хто, що. Особливістю відмінювання 1 групи є те, що в непрямих відмінках спостерігається явище суплетивізму (творення форм слова чи нових слів від інших основ): я-мене, ми-нас. загрузка... У другій групі характерним є поява початкового Н після прийменника та в орудному відмінку: він - у нього, ним, вона - про неї, нею.1. Прийменники із займенниками пишуться окремо: до нас, у мене, з ким-небудь, ні до кого.

2. У прийменникових сполуках прийменник ставиться між часткою і займенником, розділяючи їх. Частка, прийменник і займенник у таких випадках пишуться окремо: де в чому, ні до кого, ні з ким, будь з ким, хтозна до кого, казна на чому.

3. Неозначені займенники, утворені від питально-відносних за допомоги префіксів (часток) аби-, ані-, де-, сь-, пишуться разом: абихто, аніщо, деякий, чийсь тощо.

4. Неозначені займенники, утворені від питально-відносних за допомоги префіксів (часток) будь-, хтозна-, казна- пишуться через дефіс: будь-хто, хтозна-чий, казна-чим, та часткою-суфіксом -небудь: хто-небудь.

5. Частка ні з заперечними займенниками пишеться разом: ніхто, ніякий, нікотрий, ніскільки.

6. Частка не з усіма займенниками пишеться окремо (за винятком неабиякий, неабихто, неабищо).

Перехід різних частин мови в займенники називають прономіналізацією.(Прономіналізація — від лат. займенник.)

Повністю переходить у займенники лише незначна кількість слів.

Числівники один, другий. їх прономіналізація найчастіше спостерігається в усталених зворотах: один одному, один дру. гому та ін. Наприклад: Рік працювали на одному підприємстві і не зустрічали один одного.

Прономіналізація числівника один виявляється в пестливо-зменшувальних формах: ...одно-однісіньке під тином сидить собі в старій ряднині (Т. Шевченко). Тут одно-одні-сіньке означає саме-самісіньке; у поєднанні із заперечною підсилюючою часткою ні, що виступає в значенні заперечних займенників ніхто, жоден, ніякий: ні один (ніхто) не відставав у поході.

З прикметників і дієприкметників у значенні займенників найчастіше виступають такі слова: окремий, відомий, цілий, повний, різний, даний, останній, різноманітний, перший-ліпший та ін. Наприклад: У вихідний ми цілий день спілкувалися з природою; Через відсутність бензину ми цілий місяць не могли вивезти свою продукцію (газ.). Тут слово цілий в обох реченнях вжите в значенні весь.

Втратили своє лексичне значення і перейшли в розряд займенників деякі іменники: факт, річ, справа, діло, чоловік, людина та ін. Наприклад: Давайте нам побільше тканини; колір —діло другорядне.

У функції особових займенників першої й другої особи однини та множини вживаються словосполучення наш брат, ваш брат, ваша сестра. Наприклад: Знаємо ми вашого брата.

*64.Дієслово як частина мови, загальна характеристика значення, морфологічних ознак, синтаксичних функцій. Дієслівні форми. Типи дієслівних основ.

Дієслово – це повнозначна, самостійна частина мови, що має категорію значення процесуальної ознаки і виражає його в граматичних категоріях способу, часу, особи, а також рідше числа і роду і функціонує в реченні здебільшого як присудок.

Усі дієслова поділяють на перехідні та неперехідні. Це залежить від їх семантики і виражається синтаксично: за наявністю чи відсутністю прямого додатка. Категорія перехідності /неперехідності це морфолого-словотвірно-синтаксична категорія, яка вказує на відношення дії, названої дієсловом, до об»єкта.

Дієслівні форми