Пунктуація

Ставиться кома, крапка з комою і тире.

Кома ставиться:

• за відсутності сполучників, тобто якщо однорідні члени речення поєднуються лише інтонацією;

• завжди перед протиставними та другою частиною градаційних сполучників;

• якщо однорідні члени речення поєднані єднальними чи розділовими сполучниками, які повторюються;

• якщо однорідні члени речення з’єднані попарно.

Кома не ставиться:

• якщо єднальні, розділові і приєднувальні сполучники не повторюються;

• у стійких висловах, навіть при повторенні сполучника;

• якщо дієслова в однаковій формі, але одне виражає рух, а друге – мету;

• якщо між двома однаковими словами стоїть частка НЕ.

Крапка з комою ставиться:

• якщо однорідні члени речення поширені, особливо коли в їх складі є свої розділові знаки, віддалені за змістом.

Тире ставиться:

• при протиставленні однорідних членів речення (сполучників немає, але легко можна вставити А,АЛЕ);

• коли наступний однорідний член речення виражає причину, наслідок або швидку зміну подій.

У реченнях з однорідними членами можуть бути узагальнювальні слова, які є тими самими членами речення, що й однорідні члени речення.

Виражаються:

• займенниками означальними (всі, всякий, кожен) або заперечними (ніхто, ніщо);

• прислівниками (всюди, скрізь, завжди, ніде, ніколи);

• іменниками, які означають родові поняття (фрукти, овочі, меблі, тварини, птахи).

При узагальню вальних словах залежно від їх місця розташування ставляться такі знаки:

1. якщо узаг. слово стоїть перед однорідними членами речення, то ставиться двокрапка;

2. якщо узаг. слово стоїть після однорідних членів, то перед ним ставиться тире;

3. якщо однорідні члени речення стоять після узаг. слова, але після них речення ще продовжується, то ставиться і двокрапка, і тире;

4. якщо перед узаг. словом є такі слова «а саме, як от, наприклад», то перед ними ставиться кома, а після них – двокрапка;

5. інколи узаг. слово перед однорідними членами може бути пропущене, але обов’язково перед переліком робиться попереджувальна пауза, якій на письмі відповідає двокрапка.

*86.Відокремлені члени речення : означення ( узгоджені, неузгоджені, прикладки), обставини, додатки. Уточнювальні відокремлені члени речення.

Відокремлення – це виділення одного з членів речення (поширеного чи непоширеного) за допомогою інтонації (на письмі – розділові знаки) з метою надання йому певної синтаксичної та смислової самостійності.

Відокремлюватися можуть тільки другорядні члени речення оскільки вони передають додаткове повідомлення.

В художньому стилі допомагають створити образ, а у книжних стилях – це прийом оформлення довідкових уточнювальних повідомлень.

Відокремлені другорядні члени речення пов’язуються з головним словом напівпредикативним зв’язком (можна замінити складним реченням).

Відокремлені узгоджені означення виражаються:

• прикметником або прикметниковим зворотом;

• дієприкметником чи його зворотом.

Відповідно вони бувають поширеними (виражені зворотами) і непоширеними.

Причиною відокремлення поширених і непоширених означень є насамперед їх місце розташування:

1. відокремлюються поширені узгоджені означення виражені дієприкметниками або зворотами, якщо вони стоять після означуваного слова;

2. непоширене постпозитивне означення відокремлюється не завжди : відокремлюється, якщо перед означуваним словом вже є своє слово; якщо такого слова немає, то відокремлення залежить від інтонації;

3. препозитивні поширені і непоширені означення,коли означення має додатковий обставинний відтінок;

4. відокремлюють означення, які віддалені від означуваного слова іншими членами речення;

5. завжди відокремлюються препозитивні і постпозитивні поширені і непоширені означення, які пояснюють особовий займенник;

6. інколи в реченні пропускається означуване слово, яке можна відновити з контексту, але інтонаційно такі означення відокремлюються.

Відокремлення неузгоджених означень.

Як відомо, неузгоджене означення приєднується до означуваного слова зв’язком керуваня або прилягання.

Найчастіше виражаються:

• іменниками з залежними словами;

• інфінітивами з залежними словами.

На відміну від узгоджених, неузгоджені відокремлюються значно рідше:

1. відокремлюються тоді, коли стоять в одному ряду з узгодженими;

2. якщо пояснюють особовий займенник або власну назву людини.

Відокремлені прикладки.

Відокремлюється майже в тих самих випадках що й узгоджене означення.

На відміну від означень прикладка частіше відокремлюється не комами, а тире, особливо тоді, коли вона стоїть в кінці речення або вже має свої розділові знаки.

Відокремлені обставини.

• поширені ( дієприслівниковий зворот);

• непоширені (одиничний дієприслівник).

Не відокремлюються дієприслівникові звороти фразеологічного типу.

Відокремлені поширені обставини виражають такі відношення (є такими різновидами обставин):

• темпоральні;

• причинові;

• умови;

• допустовості;

• мети;

• способу дії.

Непоширені обставини відокремлюються не завжди.

Не відокремлюються:

1. якщо дієприслівник стоїть після дієслова-присудка;

2. якщо це обставина способу дії;

3. якщо цей дієприслівник можна замінити прислівником синонімом.

Крім відокремлених обставин в українській мові є ще різновид обставин, які виражені іменником з прийменниками «на перекір, попри, завдяки, у зв’язку з,залежно від, згідно з, відповідно до, з огляду на», які відокремлюються факультативно. Дехто з мовознавців не називає такі відокремлення обставинами, а «пояснювально-уточнювальними компонентами».

До цих же компонентів відносять і так звані відокремлені додатки.

Специфічну групу відокремлених членів речення становлять звороти з такими прийменниками «крім, окрім, опріч, за винятком, поряд з, на відміну з, включаючи/виключаючи,порівняно з». Ці конструкції додатками вважаються умовно, оскільки вони не мають смислових зв’язків з дією і не виражають об’єктних відношень. Підставою для називання їх додатками є лише те, що вони відповідають на питання непрямих відмінків.

Завжди відокремлюються додатки з такими прийменниками – «крім, окрім, включаючи/виключаючи». Додатки з іншими прийменниками виділяються факультативно.

Відокремлені додатки можна розгорнути у сурядні частини складносурядного речення.

Уточнювальними відокремленими членами речення можуть бути і головні, і другорядні члени речення.

Найчастіше уточнюються обставини (місця, часу, способу дії, мети, умови, міри і ступеня).

Уточнювальний член речення:

1. завжди стоїть після такого самого члена речення;

2. як правило означає вужче поняття, ні уточнюваний;

3. їх може бути декілька.

*87.Речення зі вставними і вставленими компонентами ( спільне і відмінне). Речення зізвертаннями. Пунктуація.

Вставні слова, словосполучення і речення граматично не пов’язані з основним реченням. Вони надають речення суб’єктивної модальності, тобто виражають ставлення мовця до сказаного.

За семантикою вставні конструкції поділяють на такі групи:

1. зі значенням невпевненості (мабуть, либонь, можливо);

2. зі значенням впевненості (щоправда, без сумніву, безумовно);

3. зі значенням емоцій, почуттів (на жаль, на щастя, як на зло);

4. слова, які впорядковують наше мовлення (по-перше, отже, таким чином);

5. джерело повідомлення (на мою думку, як пише, як сказав);

6. із значенням привертання уваги співрозмовника (будь ласка,зверніть увагу,бачите).

Ніколи не є вставними такі слова: ВСЕТАКИ, МАЙЖЕ, ТІЛЬКИ, ЗОКРЕМА.

Більшість зазначених слів залежно від контексту можуть бути і вставними, і не вставними.

Вставленими можуть бути слова, словосполучення, речення будь-якого типу, цілі тексти і пунктуаційні знаки.

Вставлені конструкції у різних стилях можуть використовуватися з різною метою. В науковому стилі вставлення виконують довідкову функцію.

Вставлені конструкції найчастіше виділяються на письмі дужками, які в усному мовленні відповідають пришвидшеному темпу мовлення і пониженому голосу.

Крім того, значно рідше використовуються коми і тире.

Комами виділяються вставлення, які вимовляються з такою самою інтонацією, що й основне речення, а тире – коли вставлення вимовляються з підвищеною інтонацією.

На відміну від вставних конструкцій вставлені:

• не можуть стояти на початку речення;

• їх неможливо розбити на групи за значенням;

• вони вимовляються з іншою інтонацією і виділяються комами.

Звертання – це слово або словосполучення, яке називає того, до кого звернена наша мова.

Найчастіше звертання виражається іменником у Кл.в. (рідше у Н.в.) або будь-якою субстантивованою частиною мови.

Крім цього звертання можуть виражатися цілими підрядними реченнями.

Звертання:

• поширені;

• непоширені.

Пунктуація

Звертання поширені і непоширені можуть стояти на початку, в середині і в кінці речення.

На письмі виділяються комою або комами. В усному мовленні пауза робиться після звертання.

Постпозитивні звертання, які вимовляються з підвищеною інтонацією виділяється знаком оклику.

Якщо перед звертанням стоять «О, ОЙ» (у такому випадку це не вигуки, а частки), то між часткою і звертанням кома не ставиться.

Вокативні речення - це такий тип односкладних речень, де головний член виражається іменником у кличному відмінку, але на відміну від звертання містить заклик, спонукання, докір, жаль, захоплення («Доню», - з болем у голосі промовила мати. Ех, управителю, управителю!)

Основна сфера вживання – це розмовний стиль, при цьому важливу роль відіграють міміка, жести, інтонація.

*88.Складне речення. Структурно-семантичні ознаки складного речення. Засоби зв'язку частин складного речення.

Складним називається речення, яке має дві і більше граматичних основ.

Складні речення:

• сполучникові складносурядні

складнопідрядні

• безсполучникові

Складносурядним називається таке складне речення, частини якого поєднуються сполучниками сурядності і ці частини є синтаксично рівноправними.

Всі прагнуть навчати інших, а самі не хочуть вчитися.

Складнопідрядним називається таке складне речення, частини якого поєднуються сполучниками підрядності і сполучними словами і ці частини є синтаксично залежними.

Дім, у якому немає книг, подібний до тіла без душі.

Безсполучниковим називається таке складне речення, частини якого з’єднуються за допомогою інтонації.

Вимерла мова в устах народу – вимер і народ.

У «чистому» вигляді ці різновиди складних речень зустрічаються не часто. Частіше трапляються речення з різними видами зв’язку або складні синтаксичні конструкції (ССК).

Ні, любий, я тобі не дорікаю, а тільки смутно, що не можеш ти своїм життям до себе дорівнятись.

Структурно-семантичні ознаки складного речення.

1)поліпредикативність(- = - =)

2)особлива структурна схема

3)семантична і інтонаційна цілісність

Засоби поєднання частин складних речень:

• основні засоби зв’язку:

• інтонація – універсальний засіб поєднання частин будь-якого складного речення (крім інтонації завершеності розрізняють перелічувальну, зіставно-протиставну, зумовленості, пояснювальна);

• сполучники (сурядності: єднальні, протиставні, розділові, градаційні, приєднувальні; підрядності: часу, умови,причини, мети, з’ясувальні, порівняльні, допустові);

• сполучні слова ( відносні займенники: хто, що, який, чий, котрий, скільки; прислівники: де, куди, звідки, коли, як, навіщо).

• допоміжні засоби зв’язку:

• порядок розташування частин складного речення (вільний і сталий);

• лексичні елементи, зокрема прислівники, займенники, які замінюють іменники в попередній частині;

• співвідносно-вказівні слова (той…хто, те…що, такий…який, так…як, тоді…коли);

• співвідношення видо-часових і способових форм дієслів присудків.

*89.Сурядність і підрядність у складному реченні. Перехідні випадки між сурядністю і підрядністю.Складносурядні речення. Змістові відношення між частинами складносурядного речення. Розділові знаки.

Складносурядним називається таке складне речення, частини якого є синтаксично рівнопрані і поєднуються сполучниками сурядності.

Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки.

Важливу роль в організації ССР відіграє така синтаксична ознака, як структурна відкритість і закритість речення. Речення відкритої структури мають вільний порядок розташування частин, які однотипно побудовані і мають значення одночасності. У таких реченнях найчастіше єднальні або розділові смислові відношення.

Лютували шаблі, і коні бігали без вершників, і половці не пізнавали один одного.

У реченнях закритої структури порядок частин сталий, їх тільки дві і зв’язок між ними протиставно-зіставний або приєднувальний.

Згода будує, а незгода руйнує.

В залежності від того, яким саме сполучником сурядності поєднані частини ССР і розрізняють такі смислові відношення:

1) Єднальні (і, й, та, ні...ні, ані...ані):

А) одночасність подій:і.и. та у.а у значенні і і присудки виражені дієсловами теп. і майбутнього та мин.часу недок. Виду.

Сьогодні день такий весняний і табуни хмарин пливуть.

Б) послідовність подій:і.а.а потім. А там . а також порядком частин склсур. Р-ня та формами мин. Часу док. Виду дієслів присудків.

Насунула сивая хмара, і сніг посипав.

В) причиново-наслідкові:і тому. І. а тому. А тому то. А також фіксованого сталого порядку пред. Одиниць та інтонації.

Це був його перший урок, і тому він довго не спав.

Г)перелічувальні інтонація і повт. Сполучники і..і.ні…ні.ані…ані

2) Розділові (або, чи, то, чи то...чи то, не то, хоч):

А) чергування подій:

То соловейко розсипає трелі, то колесо немазане скрипить.

Б) взаємовиключення:

Або ви, тату, їдьте в ліс по дрова, а я полежу, або я полежу, а ви, тату, їдьте в ліс по дрова.

Своєрідну роль виконуєть такі повторювані сполучники не то...не то, чи то...чи то, які, виражаючи чергування, мають ще додатковий відтінок питальності.

3) Протиставні (а, але, та, проте, зате, однак, так) можуть ускладнюватися відтінком допустовості.

А мати хоче научати, так соловейко не дає.

Часто в реченнях з протиставними смисловими відношеннями використо-вується спарений сполучник але зате.

Нерівноправні відношення

4) Приєднувальні (ще й, та й). Друга приєднувальна частина доповнює ту думку, яка висловлена в першій.

плюдей зачаровані його співом.

Різновидом прижднувальних відношень є т.зв. пояснювально-приєднувальні відношення, які виражаються такими спол.: тобто, себто, цебто, а саме, або, як-от.

Задуми оповідань виникали під час зустрічей з людьми, тобто джерелом цих задумів було саме життя.

5) Зіставні (градаційні) (не тільки...ай, не стільки...скільки, як...так і).

Садовський не тільки на сцені виявляв рішучість, але й у житті він був твердий і принципово вимогливий.

Між частинами ССР найчастіше ставиться , ; - або нічого.

Не ставиться кома у таких випадках: (частин має бути тільки дві; вони повинні бути поєднані одиничним єднальним сполучником і, та, й, або розділовим або, чи).

1. Якщо обидві частини мають спільний другорядний член речення (він стоїть на початку речення), або спільне вставне слово, або спільна частка.

Мабуть, батько ще дужче посивів і мати ще більше зігнулася.

2. Між двома питальними, спонукальними або окличними реченнями.

Хай день цвіте над нами веселково і хай життя вирує молоде.

3. Якщо обидві частини ССР однотипні односкладні.

Тиша і спокій.

;

-ставиться тоді, коли частини ССР віддалені за змістом або мають свої розділові знаки.

- ставиться між двома частинами ССР, якщо друга частина різко протиставляється, означає швидку зміну подій і причиново-наслідкові відношення.

Одна з зірок зірвалася – і вогневий слід переписав небо.

*90.Складнопідрядні речення. Складнопідрядні речення нерозчленованої структури( з підрядними означальними, займенниково-співвідносними та з’ясувальними).

СПР – це таке складне речення, предикативні частини якого є синтаксично нерівноправні і поєднуються в одне ціле за допомогою сполучників підрядності або сполучних слів. Синтаксична нерівноправність означає, що одна з частин є головною, а інші – залежними (підрядними).

Людині треба, щоб її робота залишалася після неї жити.

Сьогодні відомі 3 класифікації СПР:

1) Формально-граматична класифікація, розроблена, насамперед, Пєшковсь-ким. Класифікація опирається на засоби зв’язку головної і підрядної частини, тобто враховувалося з допомогою: сполучників підрядності, сполучних слів, за допомогою інтонації

Віддайте мені мову, якою мій народ мене благословив.

2) Логіко-граматична. Поява цього підходу пов’язана із працею Буслаєва. За цією класифікацією підрядні частини ототожнювалися з членами речення і відповідно існували такі різновиди підрядних речень: підметові, присудкові, обставинні, означальні, додаткові.

Який батько, такий син – присудкове.

3) Структурно семантична. За цією класифікацією всі СПР поділяються на 2 групи: речення одночленні (нерозчленованої структури) і речення двочленні (розчленованої структури)

Одночленні – це такі СПР, підрядна частина яких пояснює в головній один член речення. До цього типу речень належать такі різновиди:

1. Підрядні означальні (який?).є сполучні слова займенники який. Чий. Котрий. Що. Хто. Та спол. Слова прислівники де. Куди. Звідки. Коли. Як. А також спол. Підрядності що. Щоб. Мов. Немов. Наче. Неначе. Ніби.

Сім’я – це джерело, водами якого живиться повновода річка нашої держави.

2. Підрядні з’ясувальні (відповідають на питання всіх відмінків).спол-и що як мов ніби наче щоб аби якби коли поки доки чи та спол. Слів що який котрий чий де куди звідки як наскільки.

Не проси, щоб з тобою рахувались, а змушуй.

3. Займенниково-співвідносні (різні питання). Спол. Слова хто що який котрий чий як де куди звідки скільки наскільки і спо-в що щоб наче ніби.Є вказівні слова той туди ніщо які знаходь. В гол. Частині.

І тільки той достоїн щастя і свободи, хто кожен день іде за них у бій.