1

Вільний час є одним з важливих засобів формування особистості людини. Він безпосередньо впливає і на її виробничо-трудову сферу діяльності, тому що в умовах вільного часу найбільш сприятливо відбуваються рекреаційно-відбудовні процеси, що знімають інтенсивні фізичні та психічні навантаження. Використання вільного часу є своєрідним індикатором культури, кола духовних потреб та інтересів конкретної особистості або окремої соціальної групи.

Як частина вільного часу дозвілля залучає особистість своєю нерегламентованістю і добровільністю вибору його різних форм, демократичністю, емоційною забарвленістю, можливістю поєднати фізичну й інтелектуальну діяльність, творчу і споглядальну, виробничу й ігрову. Для значної частини людей соціальні інститути дозвілля є ведучими сферами соціально-культурної інтеграції й особистішої самореалізації. Однак усі ці переваги діяльності сфери дозвілля поки ще не стали надбанням, звичним атрибутом способу життя українського народу.

Практика дозвілля показує, що найбільш привабливими формами дозвіллєвої діяльності є музика, танці, ігри, шоу, КВВ, однак не завжди культурно-дозвіллєві центри планують свою роботу, виходячи з інтересів людей. Треба не тільки знати сьогоднішні культурні запити, передбачати їхні зміни, а й уміти швидко реагувати на них, вміти запропонувати нові форми і види дозвіллєвих занять. Тому необхідно виробити диференційовані форми організації дозвілля різних груп населення. Ця організація повинна містити в собі різні види діяльності у віковому, професійному й соціальному аспектах. Різні категорії людей відрізняються один від одного потребами, рівнем культурної та професійної підготовленості, бюджетами вільного часу і відношенням до нього. Саме це й треба враховувати в роботі сучасних культурно-дозвіллєвих установ, які повинні пропонувати людям найбільш ефективні в кожному конкретному випадку дозвіллєві заняття, волю вибору і можливість зміни різних видів діяльності на науковій основі.

До дозвілля імовірніше всього можна віднести такі види занять, як читання, перегляд телепередач, відвідування кінотеатрів, театрів, концертів, спілкування з друзями, заняття спортом, розваги, прогулянки, ігри, пасивний відпочинок і т. ін. Для занять у години дозвілля характерна в основному самоособистісна спрямованість їхнього змісту.

2

Сучасний дозвілля несе на собі печатку постіндустріального суспільства і пронизує всю повсякденне життя.

Постіндустріалізм розмив колишні соціальні кордону. Комерціалізація культури, мегаполіси з модно одягненими людьми, який брів по вулицях і бульварах, прогулянки по магазинах і покупки утвердилися як нові види дозвілля.

Міська культура модерну виявилася нерозривно пов'язаною з природою, стимулювала розвиток таких видів відпочинку на воді, як яхтинг, серфінг, водні лижі круїзи і катання на човнах; різних видів слалому і швидкісної їзди, кінних і піших прогулянок. Ставши поширеними, вони ускладнилися «диференціювалися і« відсторонилися »від культури дозвілля трудящих і дрібних буржуа, перетворилися у форми елітарного дозвілля, що вимагає дорогого устаткування і певних навичок.

Все це змушує переосмислити нові реалії, концепції і висновки теоретиків дозвілля. Модні форми дозвілля стали синонімами буржуазності, престижу і предметом наслідування для всіх верств населення. Новий стиль у культурі і дозвілля відбив переорієнтацію ціннісної свідомості і зрушив цінності праці до самоцінності дозвілля.

Введення нових способів художнього виробництва, доступність фото-і відеокамер розширили коло любителів образотворчого мистецтва, поповнило кількість професійних художників, майстрів светоцветомузикі. Все це збагатило види дозвільної діяльності, створювало простір і можливості для більш близького знайомства з законами різних жанрів мистецтва і техніки, розвивало і, як підсумок, сприяло самореалізації та самоствердження суб'єктів.

Змінився також тип контакту з мистецтвом. Глядачеві тепер пропонуються розваги в широкому контексті публіцистичного, інформаційного, освітнього та документального матеріалу, з введенням елементів гри, із запрошенням на вулицю, що забезпечує масовість, уніфікацію сприйняття, споживання інформації «на ходу», тобто те, що соціологи називають «фоновим сприйняттям».

У той же час Еріх Фромм вказує на іншу тенденцію: «відчуження в області споживання охоплює не тільки товари, які ми купуємо та використовуємо; воно набагато ширше і поширюється на наше дозвілля. А як же може бути інакше? Якщо в процесі роботи людина відчужується від справи рук своїх, якщо він купує і споживає не тільки те і не тільки тому, що речі ці йому дійсно потрібні і цікаві, як може він діяльно і осмислено використовувати години свого дозвілля? Він незмінно залишається пасивним, відчуженим споживачем

3

У європейському суспільстві, починаючи з другої по-ловини 20-го століття, сформувалися концепції, що розглядають до-звілля як складову часового простору, як вид людської життєдіяль-ності, як психологічний стан людини, як ознаку цілісного способужиття.

Дозвілля як складова часового простору (кількісна концепція до-звілля) передбачає розподіл бюджету часу людини на робочий танеробочий. Відповідно до цієї концепції, дозвілля ототожнюєтьсяз позаробочим часом, вивчається як вільний час людини і набуваєхарактерних ознак вільного часу людини загалом; розглядається якістотна складова вільного часу, що звільняє людину від усіх побуто-вих, робочих та сімейних обов'язків, має рекреаційне та розважаль-не наповнення. Відповідно до кількісної концепції, дозвіллєвий часвикористовується людиною за її власним бажанням.

Соціальна педагогікаДозвілля як окремий вид життєдіяльності людини - це діяль-ність: творча, конструктивна або ж безцільна та асоціальна. Дозвіл-лєва діяльність відрізняється від інших видів життєдіяльності лю-дини тим, що здійснюється відповідно до потреб індивіда, з метоюотримання задоволення. З точки зору прибічників діяльнісної кон-цепції, роль дозвілля полягає у відновленні психічних та фізичнихсил людини, підвищенні її освітнього та духовного рівня, здійсненнілише тих занять у вільний час, що відповідають потребам та бажан-ням людини і приносять їй задоволення у процесі самої діяльності.

Дозвілля як психоічний стан людини розглядається крізь емо-ційне сприйняття людиною дозвіллєвих занять. Згідно з цією кон-цепцією, дозвіллєвими вважаються лише ті види діяльності, щосприймаються людиною позитивно. Дозвілля є істотною складовоюемоційної сфери життя, а тому залежить від якості цього життя, рів-ня його задоволення, дозвіллєвих можливостей та пропозицій, їхдоступності.

Інтеграційною вважається концепція цілісного способу життя.Її сутність полягає в тому, що всі сфери людського життя мають до-звіллєвий потенціал, тобто, можливості для творчості, саморозвит-ку та самовдосконалення мають різні види людської життєдіяльнос-ті (сім'я, навчання, робота, релігія тощо).

4

Ознаки дозвілля:

1). Свобода вибору дозвіллєвої діяльності, добровільність участі, свобода від обов’язків – дозвілля передбачає звільнення людини від тих функцій, які покладають на неї різні соціальні інститути (сім’я, школа, церква, суспільство). Тому в умовах перетворення дозвіллєвих занять на складову навчання, роботи тощо, відбуваються суттєві зміни в самій природі дозвілля, навіть якщо ці заняття задовольняють людину. Дозвілля, яке має на меті конкретну соціальну або матеріальну мету називають «напівдозвіллям». Тільки дозвілля, здійснюване заради себе, свого задоволення та відпочинку, а не заради корисливої мети, можна вважати «чистим дозвіллям».

2). Бажання отримання задоволення, розваги та відпочинку, урізноманітнення життя – у дозвіллєвій діяльності важливим виступає не результат, а можливість вільної реалізації функціональних можливостей – фізичних, інтелектуальних, емоційних, тощо. У дозвіллєвій діяльності людина набуває нової ідентичності, нової дозвіллєвої ролі – вона вже не мати, студентка, керівник, бухгалтер тощо, а лідер/лідерка, тренер/тренерка, голова клубу, гравець. Дозвіллєві ролі змінюють реальні життєві ситуації, способи поведінки та людські стосунки.

3). Компенсаційність дозвілля – виявляється у самоствердженні та реалізації тих творчих потенцій людини, які не можуть розкритися у професійно-трудовій, суспільній, освітній, сімейній сферах [2].

Головною ознакою дозвілля вважається свобода від обов'язківта добровільність участі. Фундаментальними ознаками дозвіллявважаються також: отримання задоволення, розваги та відпочинок,урізноманітнення життя.

6.

Загальноприйнятою вважається класифікація дозвілля за такими ознаками:

видом активності (пасивне та активне дозвілля);

• періодичністю (щоденне, щотижневе, відпускне, святкове);

• тривалістю (короткочасне, довготривале, епізодичне);

• напрямами діяльності (творче, рекреаційне і культурне, спортивне, декоративно- прикладне, туристичне) [2, 13].

5.

Головними со­ціальними функціями дозвілля є рекреаційна, комунікативна, соціальна, творча, ціннісно-орієнтаційна, пізнавальна та вихов­на додаток 1.2].

Рекреаційна функція спрямована на зняття виробничої пе­ревтоми, психологічної перенапруги, відтворення фізичних, інтелектуальних, емоційних сил людини; на зміцнення здо­ров'я шляхом здійснення дозвіллєвим об'єднанням ігрових, оздоровчих, розважальних, спортивних, туристично-екскурсійних програм, проведення вечорів відпочинку, видовищних заходів, театралізованих вистав, масових свят.

Комунікативна функція дозволяє розширити можливості для спілкування, подолання самотності, знаходження нових друзів

Соціальна функція дозвілля сприяє тому, щоб кожна осо­бистість мала власну гідність, могла найти зміст свого існуван­ня, сприяє інтеграції людини в суспільство, задовольняє можливість самоідентифікації, дозволяє відчути свою приналежність до певної спільноти.

Творча функція спрямована на створення умов для вияву й розвитку творчого потенціалу особистості за межами професій­но-трудової та сімейно-побутової діяльності шляхом участі осо­бистості у виставках, творчих вечорах, в різноманітних гуртках, хобі-групах. у роботі майстерень, літературних, музичних, на­родознавчих віталень, художніх салонів.

У своїй пізнавальній функції дозвілля постає складовим ком­понентом неперервної освіти, підкреслюючи важливість само­вдосконалення й самоосвіти, духовного збагачення особистості

Ціннісно-орієнтаційна функція полягає у формуванні сис­теми ціннісних уявлень та орієнтацій особистості, мотивів, іде­алів, переконань, життєвої позиції і виявляється у ставленні індивіда до навколишнього середовища, до інших людей, до са­мого себе.

Виховна функція дозвілля має специфічні особливості, які полягають у добровільному включенні людини в дозвіллєву діяльність і виявляється в цілеспрямованому розвитку особистісних потенціалів (пізнавального, ціннісно-орієнтаційного, творчого, комунікативного).

7.

До діяльності педагога-організатора ставляться певні вимоги. Професіограма педагога-організатора містить такі характеристики, як професійно-педагогічну спрямованість, національну свідомість, громадянську активність, вимогливість до себе і до учнів, гуманізм, високу відповідальність, комунікабельність, тактовність та ін.

Педагог-організатор має володіти глибокими психолого-педагогічними знаннями та уміннями (рефлективно-аналітичними, комунікативними, організаторськими, прогностичними, конструктивними, креативними тощо).

У своїй діяльності педагог-організатор весь час працює над створенням сприятливих умов для розвитку творчого потенціалу кожного учня та його самореалізації у навчально-виховному процесі школи, реалізації культурнонаціонального, духовного і фізичного стану учнів, що є основою патріотичного, морально-естетичного та національного виховання учнів, а також складовою змістовного дозвілля.

Найкраще середовище для саморозвитку та саморелізації учнів це шкільна дитячо-юнацька організація. Дитяча організація – прекрасне місце для задоволення природних потреб дитини в діяльності і спілкуванні. Але саме така дитяча організація, де дорослому відведена роль помічника, а не організація дітей, у якій дорослий вірішує, що для дитини добре, а що ні. Дитина внутрішньо мудра й реалістична, якщо їй дати спокій, залишити без усяких навіювань з боку дорослих, створити певні сприятливі умови, допомогти, вона сама розвинеться настільки, наскільки вона здатна розвинутись. За цим принципом і слід будувати роботу дитячо-юнацьких організацій.

8.(((((

Функції (або призначення) педагога дозвіллєвої сфери

ü виховна (формування всебічно розвиненої особистості вихованця);

ü розвивальна (сприяння саморозвитку особистості кожного учня);

ü освітня (створення умов для формування компетенцій школяра);

ü організаторська (організація і здійснення позакласної та позашкільної роботи з учнями);

ü діагностична (визначення рівня вихованості окремих учнів і колективу класу);

ü соціальна (виявлення впливу різних соціальних чинників на формування учнів, нейтралізація небажаних впливів);

ü стимулююча (стимулювання ініціативи та самодіяльності учнів, учнівського самоврядування);

ü координаційна (узгодження спільних зусиль і вимог адміністрації, вчителів-предметників, батьків, громад­ськості, позашкільних закладів);

ü методична (надання допомоги активу учнів, батькам, представникам громадських організацій).

9.

Підготовка фахівців для культурно-дозвіллєвої сфери здійснюється за визначеною системою.

9

Мережа ВНЗ дає можливість готувати кадри з вищою освітою. Разом з тим, швидко змінювана

соціально-культурна ситуація, нові шляхи і пріоритети в суспільному розвитку змушують ВНЗ шукати

нові методи навчання. Треба зазначити, що кожен досвід, своє бачення перспектив у підготовці

фахівців для сфери дозвілля мають свою унікальну особливість. По-іншому бути і не повинно, тому

що процес навчання є процесом творчим, а творчість завжди індивідуальна.

У зв'язку з цим зростає необхідність більше приділяти увагу не тільки змісту навчання

дисциплін, предметів, але й питанням дотримування мети, організації навчання. Виникає необхідність

створення концептуальної системної моделі фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності, що сприяла б

справжньому поглибленню зв'язків навчання з практикою, забезпечувала б фундаментальність і

глибину теоретичних знань, точність наукового передбачення, перспективність, динамічність.

Засади навчання професійної майстерності передбачають: навчання професійної

майстерності фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності спрямоване на підготовку соціальних

педагогів, працівників, організаторів позакласної роботи з дітьми різного віку в їх вільний час; основи

професійної майстерності фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності закладаються в процесі як

організаторсько-утворюючої, так і художньо-творчої діяльності; процес навчання професійної

майстерності у ВНЗ забезпечується колективною працею викладачів і практиків; основою формування

професійної майстерності є взаємозалежний процес – викладач-студент.

Методичні засади навчання професійної майстерності фахівця культурно-дозвіллєвої

діяльності також включають постановку й обґрунтування мети навчання та спеціальної підготовки в

умовах конкретної діяльності, визначення ролі, значущості та корисності навчальних дисциплін у

процесі навчання, змісту дисциплін і налагодження міжпредметних зв'язків.

В основі організації процесу навчання професійної майстерності повинні бути такі методичні

принципи: логічна наступність і послідовність у вивченні як окремих дисциплін, так і їх циклів, що

складають основу професійної майстерності; визначення оптимального співвідношення різних видів

занять із загальнонаукових спеціальних дисциплін, дисциплін спеціалізацій; самостійної роботи

студентів та індивідуальних занять з викладачем.

Одним із головних завдань методичної роботи є вдосконалення професійного рівня

спеціалістів культурно-дозвіллєвої діяльності, підвищення їхньої кваліфікації та рівня

загальнокультурного розвитку поширення наукового кругозору. Питання про перепідготовку кадрів

завжди актуальне. Розвиток суспільства й підвищення компетентності фахівців залежить від того,

наскільки швидко і глибоко кожна людина переймається розумінням необхідності радикальних змін, наскільки компетентно вона буде працювати на своїй ділянці.

10.

Освіта в області дозвільної роботи можна отримати в навчальних закладах або на відповідних курсах за умови наявного вищої освіти та практичного досвіду соціально-культурної роботи. Вищі навчальні заклади зарубіжних країн проходять акредитацію, яка передбачає всі процедурні та організаційні критерії, необхідні для ефективного здійснення навчального процесу. Акредитація - це статус, наданий академічному інститутові або програмі, які відповідають встановленим критеріям якості освіти. Метою акредитації є гарантовану якість програм і допомога в їх удосконаленні. Програми, які подаються на акредитацію, підлягають суворій оцінці та вивченню рецензій. Наприклад, кожні п'ять років Консульством акредитації США переглядаються навчальні програми на їх відповідність сертифікату якості. Консульство по акредитації, що виникло в країні в 1974 році, двічі на рік здійснює і оцінює програми акредитації, оновлює і удосконалює освітні стандарти та процедури. Наприклад, у Арізони державному університеті (США) акредитовано навчальні програми на факультеті рекреаційного менеджменту і туризму, в Каліфорнійському державному університеті - рекреаційного адміністрування та дозвілля, в Державному університеті Сан-Франциско - рекреації та дозвілля, у Флоридському міжнародному університеті - дозвіллєвого обслуговування, Нью- Хемпшірском університеті - рекреаційного менеджменту та політики.

Вагома частина навчального процесу в зарубіжних програмах належить практичному навчанню: наприклад, у Франції обсяг практичного навчання складає 55-65 відсотків усього навчального процесу, у Великобританії - 50 відсотків, в Італії - 40, в Німеччині - 35-40, у Бельгії - 30, в Польщі і Данії - 25 і 20 відсотків відповідно. Викладачів навчальних закладів, які надають допомогу студентам під час проходження практики в організаціях та агентствах називають т'юторамі (tutor).

11

Дозвіллєва робота з дітьми та підлітками є важливою складовою суспільного виховання підростаючого покоління. Вона підпорядкована загальним принципам виховання, таким як: суспільна спрямованість виховання, здійснення комплексного підходу у вихованні, зв’язок виховання з життям і досвідом дітей, виховання особистості в колективі, єдність вимогливості і поваги до вихованця, врахування вікових та індивідуальних особливостей та іншим.

Специфічними принципами організації дозвіллєвої діяльності є принцип доступності, спонтанності, невимущеності, природності та зацікавленості. Ці принципи відповідають природі дозвілля, розкривають сутність його соціального призначення.

Принцип доступності свідчить про відсутність обмежень у праві людини на творче самовираження у вільний час, забезпечене державою право на користування певними культурними цінностями, спроможність за рахунок державних дотацій отримувати певні культурні послуги тощо. Цей принцип передбачає визначення базового культурного рівня, обов’язкового для всіх громадян України, та поширення його на різні верстви населення, незалежно від соціального статусу, матеріального становища і місця проживання.

Принцип спонтанності – це добровільне включення особи у культурно-дозвіллєву діяльність; можливість у будь-який час розширити або звузити самостійно визначене коло дозвіллєвих занять або вийти за його межі чи взагалі відмовитись від участі в них без будь-яких адміністративних рішень чи формальних висновків з боку органів культури, що створюють умови для обраної особистістю творчої діяльності.

Принцип невимушеності утверджує право людини на вільний вибір культурно-дозвіллєвої діяльності з точки зору її ціннісно-орієнтаційних навантажень, відповідно до самостійно обраної програми саморозвитку.

Принцип природності свідчить про відповідність обраних видів дозвілля суб’єктивним властивостям особистості, узгодженість дозвіллєвої діяльності з психологічними, та фізіологічними потребами людини на рівні свідомості та підсвідомості.

Принцип зацікавленості розкриває творче спрямування дозвіллєвих інтересів людини, природний потяг до всього нового, незвичайного, захоплюючого, до участі у творчо-перетворювальній діяльності.

12

Методами культурно-дозвіллєвої діяльності прийнято називати способи, прийоми, способи дій з використання засобів впливу на аудиторію.

• У культурно-дозвіллєвій діяльності виділяють такі основні методи:

• Методи гри й ігрового тренінгу. Гра – самостійний і законний для учнів, дуже важливий вид їхньої діяльності. Гра виявляє знання, інтелектуальні сили. Вона показує рівень організаторських здібностей учнів, розкриває творчий потенціал кожного учня.

• Методи театралізації. Дозвілля учнів має нескінченну безліч сюжетів і соціальних ролей. Метод театралізації реалізується через особливий словник спілкування, обряди, ритуали. Театралізація знайомить учнів з різноманітними сюжетами життя.

• Метод змагання. Змагання – внутрішня „пружина” розкручування творчих сил, стимулювання до пошуку, відкриття, перемог над собою.

• Метод рівноправного духовного контакту. Вони засновані на спільній діяльності дітей і дорослих „на рівних” у цьому. Організатори, соціальні педагоги, учні – рівноправні члени шкільного клубу, драмгуртка, творчих об’єднань, заснованих на демократичному, гуманізованому спілкуванні.

• Методи ситуацій, що виховують, тобто покликаних до життя процедур, самореалізації, довіри, уявної довіри, недовіри, організованого успіху та ін. Ситуація, яка виховує, – це ситуація що спеціально створюється вихователем.

• Імпровізація – дія, не усвідомлена й не підготовлена заздалегідь, експромт. Імпровізація виводить на практичну й творчу заповзятливість. Мистецтво імпровізації – це породження спокуси творчого зусилля. Імпровізація базується на синдромі наслідування з привнесенням свого авторського початку.

ПИТ 19 ВЫКОВИЙ ЧИННИК

Зміст виховання особистості у дозвіллєвій сфері залежить від орієнтації людини у вільний час. На характер проведення людиною свого часу впливає багато чинників, найголовнішими серед них є соціальне становище, національні традиції, психічні та фізіологічні зміни, ціннісні орієнтації, притаманні конкретному віковому стану.

ПИТ 14 принцип цікавості

принцип цікавості – полягає в створенні невимушеного емоційного спілкування, яке виникає в результаті організації всього дозвілля на основі гри і театралізації, бо сухість, безбарвність, відсутність емоційної привабливості можуть звести на нівецьбудь-які форми і методи роботи. Дитяче дозвілля повинно бути барвисто оформлене і доповнене найрізноманітнішою атрибутикою. Все це перетворює дозвілля дітей, підлітків і юнацтва в свято .

Усі автори виділяють у дозвіллєвій діяльності принцип інтересу.

Адже, якщо особистості не буде цікаво, то вона не стане брати участі у тому чи іншому виді дозвіллєвої діяльності.

Тому, організовуючи дозвілля, слід враховувати індивідуальні особливості, інтереси та запити учасників.

Принципи дозвілля не є чимось регламентованим. Вони постійно змінюються, що пояснюється перемінами та розвитком суспільного життя.

Таким чином, реалізація принципів організації дитячого дозвілля на практиці по своїх масштабам дії на особу виходить далеко за рамки дозвіллєвого проведення часу, це великомасштабна соціальна акція, мета якої – різносторонній розвиток особи дитини, підлітка, хлопця (дівчата). Провідним у дозвіллєвій діяльності вважається принцип інтересу, що означає врахування інтересів особистості, сприяє не лише їх задоволенню, а й пробудженню нових потреб і запитів, формує нові духовні цінності. Принцип інтересу передбачає відповідність дозвіллєвого заняття нахилам та уподобанням особистості.

Пит. 15 Принцип єдності рекреації і пізнання

. Пізнання - це залучення людини до культури. Особистість живе і діє в умовах культури, культура наповнює собою особистість. Культура як творча й освітня діяльність звільняє людину від монотонного слідування біологічним інстинктам, багаторазово збагачує набір видів поведінки та діяльності, духовний світ людини. Засвоєння культури вимагає від людини активних зусиль, напруги, спроможності до самоосвіти, саморозвитку.

Принцип єдності рекреації і пізнання полягає у тому, що він розширює кругозір людини, підвищує її культурний рівень і може стати спонукальною основою саморозвитку або самоосвіти для фахової діяльності в якійсь новій для неї сфері.

Повною мірою принцип єдності реакреації і пізнання реалізується в тих формах, які є джерелом масового поширення інформації.

Серед них (за рангом місць) – телебачення, радіо, преса, популярні лекції, зустрічі.

Принцип зацікавленості розкриває творче спрямування дозвіллєвих інтересів людини, природний потяг до всього нового, незвичайного, захоплюючого, до участі у творчо-перетворювальній діяльності.

Пит16 принцип Спільність діяльності

Дозвіллєва діяльність як і будь-який інший вид діяльності може здійснюватися людиною як індивідуально, так і разом з іншими людьми. Але «разом» не означає «спільно». Спільність діяльності така взаємодія, у процесі якої люди знаходяться у певних стосунках взаємної залежності і взаємної відповідальності. Така залежність виникає тоді, коли успіх одного з учасмиків дозвіллєвого заходу визначає успішність дозвіллєвої діяльності інших, а невдача одного впливає на результат іншого. Ці умови повною мірою виявляють себе в педагогічно організованій дозвіллєвій діяльності.Спільність діяльності – така взаємодія, у процесі якої люди знаходяться у певних стосунках взаємної залежності і взаємної відповідальності.

Спільна діяльність формує ціннісно-орієнтаційну єдність групи, народжує традиції, організаційну структуру, емоційну ідентифікацію і веде до підвищення рівня дозвільної діяльності, реалізуючи закладений в ній виховний потенціал.

Пит 17 Групові форми дозвіллєвої діяльності

Методами культурно-дозвіллєвої діяльності прийнято називати способи, прийоми, способи дій з використання засобів впливу на аудиторію.

До числа найважливіших компонентів методики культурно-дозвіллєвої діяльності відносяться форми діяльності закладів культури чи програм.

Форми роботи – один з необхідних елементів функціонування закладів культури, компонент культурно-дозвіллєвої діяльності.

Групові форми дозвіллєвої діяльності:

робота клубів з різними напрямками (наприклад, клуб практичної психології та ін.).

. Основна мета клубу – виховання й самовиховання на основі ініціативи, самодіяльності й всебічного прояву здібностей кожної особистості.

Завдання клубної роботи: організувати дозвілля людей, оперативно знаходити форми й застосовувати засоби культурно-масової роботи відповідно до інтересів і запитів учнівської молоді.

Найважливіші функції клубу:

Стимулювання суспільної активності шляхом організації дозвіллєвої діяльності великих мас людей.

Розвиток соціально-культурної творчості.

Широке спілкування в результаті спільної діяльності.

Забезпечення культурного відпочинку й розваг.

18ПИТ Масові форми дозвіллєвої діяльності

У процесі масових форм позакласної виховної роботи педагоги залучають широку аудиторію учнів до участі і інформаційних повідомлень, у процесі групових форм роботи – до взаємного спілкування, а індивідуальні форми мають свої особливості відповідно до поставленої мети.

Масові форми організації дозвілля є цінними тому, що завдяки їм вдається залучити до участі у виховних заходах значну частину учнів, ці форми мають великі можливості для активізації вихованців у процесі їх підготовки і проведення.

ДО НИХ НАЛЕЖАТЬ:

Читацька конференція.

1. Тематичні вечори.

2. Вечори запитань та відповідей.

3. Усний журнал

4. Екскурсії та походи.

Масові форми дозвіллєвої діяльності це:

лекції, тематичні вечори;

дні інформації;

книжкові виставки;

дні фахівця;

виставки художників, виставки рукоділля, молодіжної субкультури.

ПИТ 20 соціальний стан людини

Зміст виховання особистості у дозвіллєвій сфері залежить від орієнтації людини у вільний час. На характер проведення людиною свого часу впливає багато чинників, найголовнішими серед них є соціальне становище, національні традиції, психічні та фізіологічні зміни, ціннісні орієнтації, притаманні конкретному віковому стану.

Сфера дозвілля поєднує найрізноманітніші види життєдіяльності людини.

Дозвіллєва діяльність відрізняється від інших видів життєдіяльності людини тим, що здійснюється відповідно до потреб індивіда, з метою отримання задоволення.

Коли змінюється соціальний стан людини, рівень його культури, то відразу ж відбуваються зміни в структурі дозвілля.

Дозвілля збагачується в міру збільшення вільного часу і зростання культур­ного рівня індивіда.

Якщо людина не ставить собі за мету самоудосконалюватися, якщо її вільний час нічим не заповнений, то відбувається деградація дозвілля, збідніння його структури.

ПИТ 22

Дозвілля - це сукупність занять у вільний час, за допомогою яких задовольняються безпосередні фізичні, психічні і духовні потреби, в основному відновлювального характеру. На відмі­ну від природної основи відновлення сил людини, дозвілля є специфічним, соціальним способом регенерації цих сил.

До дозвілля імовірніше всього можна віднести такі види занять, як читання, перегляд телепередач, відвідування кінотеатрів, театрів, концертів, спілкування з друзями, заняття спортом, розваги, прогулянки, ігри, пасивний відпочинок і т. ін. Для занять у години дозвілля характерна в основному само особистісна спрямованість їхнього змісту.

Сфера дозвілля поєднує найрізноманітніші види життєдіяльності людини. Дозвіллєва діяльність відрізняється від інших видів життєдіяльності людини тим, що здійснюється відповідно до потреб індивіда, з метою отримання задоволення. Роль дозвілля полягає у відновленні психологічних і фізичних сил людини, підвищенні її освітнього та духовного рівня, здійсненні лише тих занять у вільний час, що відповідають потребам та бажанням людини і приносить їй задоволення у процесі самої діяльності